Джон Кнокс: Богослов молитви

Від Брайана Г. Наджапфура

Я більше боюся молитви Джона Кнокса, ніж об'єднаних армій Європи. — МАРІЯ, КОРОЛЕВА ШОТЛАНДІЇ

Джон Кнокс, народжений приблизно в 1514 році в місті або поблизу Хеддингтона, Шотландія, постає в різних образах. У. Станфорд Рід називає його "трубником Божим", епітетом, яким користувався сам Кнокс, щоб описати себе. Девід Д. Мерісон називає його "письменником" або "публіцистом". Лемюель Б. Бісселл іменує його "батьком пресвітеріанства в Шотландії". Однак, визначенням "богослов молитви" також можна правомірно наділити його. Ця глава розглядає різноманітні аспекти богослов'я Кнокса про молитву і закінчиться поверхневим поглядом на його життя молитви.

Богослов'я Кнокса про молитву

Богослов'я Кнокса про молитву найкраще можна побачити в «Трактаті про молитву, або Сповідь, і Декларація молитов», також відомому як Декларація про справжню природу молитви (далі — Трактат про молитву), який він зазвичай використовував у своїх проповідях у громадах, де він проповідував. Він написав цей трактат у 1553 році, перед тим, як покинути Англію в Дьєп, і після смерті короля Едварда VI. Але він був опублікований тільки в липні 1554 року, через рік після того, як Марія Тюдор стала королевою Англії.

Трактат про молитву, як показує його підзаголовок, свідомо розглядає три основних питання про молитву: (1) що таке справжня молитва, (2) як ми повинні молитися, і (3) за що ми повинні молитися. Однак у цілому цей трактат можна розділити на п'ять основних частин, які не завжди легко виявити, оскільки структура трактату не завжди очевидна. Перша частина вимагає, щоб молитва здійснювалася з найбільшою повагою через характер Бога. Друга частина, на тій же підставі, підкреслює необхідність покаяння у молитві. Третя частина викриває лицемірство у молитві, тоді як четверта частина викриває невіру. П'ята частина підкреслює, що благочестива молитва передбачає «досконале [повне] знання Посередника, Заступника та Хода». Після цього йдуть практичні міркування та застосування.

Оскільки саме в трактаті про молитву Кнокс розкриває свою доктринальну позицію щодо молитви, він буде основним предметом цього дослідження теології Кнокса про молитву, але я також буду взаємодіяти з його іншими працями. Я розгляну наступне: опис молитви; заохочення до молитви; місце, час, об'єкт та метод молитви, робота Духа та роль Христа у молитві; та питання затримки та відмови у молитві.

Опис молитви

1. Молитва як свідчення справжньої віри.

Кнокс відкриває свій трактат, підкреслюючи необхідність "правильного закликання імені Божого, інакше званого досконалою молитвою". Під "досконалою молитвою" Кнокс не має на увазі досконалості в абсолютному сенсі, а скоріше "досконалою" в тому сенсі, що вона є правильною. Якщо людина не знайома з цією досконалою чи правильною молитвою, під сумнів ставиться її буття християнином, оскільки молитва "є саме тим гіллям, яке виростає з істинної віри". Молитва є невід'ємним плодом віри, що спасає; якщо людина не молиться постійно, вона, можливо, не народилася знову. Як аргументує Кнокс, якщо він не молиться, навіть якщо він "обдарований якими завгодно іншими чеснотами, однак у присутності Божій він не вважається за християнина зовсім". "Це явний знак того, що такі люди, які завжди недбало ставляться до молитви, нічого не розуміють у досконалій вірі; адже якщо вогню немає тепла, або палаюча лампа немає світла, тоді справжня віра може бути без палкої молитви."

Кнокс бачив тісний зв'язок між істинною вірою та досконалою молитвою. Досконала молитва виходить з істинної віри, а істинна віра породжує досконалу молитву. Таким чином, молитва стає свідченням істинної віри.

2. Молитва як "щире і близьке розмовляння з Богом".

Кнокс визначає молитву як "щире і близьке розмовляння з Богом, якому ми відкриваємо наші нещастя, підтримки і допомоги якого ми благаємо і бажаємо у наших бідах, і якого ми прославляємо і хвалимо за отримані блага". Відповідно, молитва "містить викладення наших скорбот, бажання Божої оборони і прославлення його величного імені".

Оскільки молитва є спілкуванням із Богом, ми повинні усвідомлювати, хто є Бог, і що цей Бог, до якого ми звертаємося, є "всемогутнім Творцем неба і землі та всього, що на них; якому тисяча тисяч ангелів допомагають і служать, віддаючи послух його вічній величі". Це усвідомлення, згідно з Кноксом, повинно спонукати нас молитися "надзвичайно шанобливо", уникати речей, які "ображають його благочестиву присутність", і просити про речі, "які можуть бути приємними та прийнятними в присутності Бога", і "які можуть найбільше відповідати його славі та комфорту нашої совісті". Інакше, за словами Кнокса, "усі наші молитви марні". Бог не слухає грішників — тих, хто "славиться і продовжує у беззаконні". Тож необхідно, щоб справжнє покаяння було обов'язковим і передувало досконалій або щирій молитві імені Божого.

Заохочення до молитви

Люди іноді не хочуть молитися до Бога або соромляться це робити, тому що мають почуття негідності через те, що зробили проти Нього в минулому. Кнокс радить таким людям, що їм слід бігти до Бога з "сумним і каятливим серцем, говорячи з Давидом: 'Зціли мою душу, Господи, бо я згрішив проти Тебе. До того, як я був уражений, я згрішував, але тепер нехай я дотримаюсь Твоїх заповідей?". Крім того, Кнокс нагадує їм про двояке заохочення, яке вони мають у Бозі, щоб молитися: "Щоб зменшити або полегшити скорботу нашої ураженої совісті, наш найбільш мудрий Лікар передбачив дві пластирі, щоб дати нам заохочення до молитви (незважаючи на знання про скоєні образи): тобто, заповідь і обітницю."

1. Заповідь Божа.

"Заповідь чи наказ молитися," пише Кнокс, "є універсальною, часто підкреслюється і повторюється в Божих писаннях." Він наводить кілька віршів на підтвердження цього: Псалми 50:15; Євангелія від Матвія 7:7 і 26:41; 1 Солунян 5:17; та 1 Тимофія 2:1-2, 8. Тому для Кнокса наказ молитися є не тільки заохоченням, але й причиною для нас молитися. Ми повинні молитися, тому що Бог наказує нам робити це, навіть якщо ми відчуваємо себе негідними бути почутими. Адже ніхто не є гідним прийти до Бога, але оскільки Він наказує нам молитися, ми повинні молитися незалежно від обставин. Кнокс наводить восьмий наказ, "Не вкради," як приклад, щоб проілюструвати цю думку. Він каже: "Бо в цьому наказі 'Не вкради' є негативною заповіддю; так, 'Молися,' є стверджувальною заповіддю. І Бог вимагає рівної покори від усіх і до всіх Своїх заповідей." Гріх безмолитвенності не менш гріховний, ніж гріх крадіжки. Вони наражають на однакову вину, бо обидва порушують Божий святий закон.

Це свідчить про високе ставлення Кнокса до молитви. Справді, він стверджує: "Однак сміливіше скажу: Той, хто, коли необхідність примушує, не бажає підтримки та допомоги від Бога, викликає Його гнів не менше, ніж ті, хто створює хибних богів або відкрито заперечує Бога." Тут думка Кнокса полягає в тому, що якщо нам потрібно молитися і ми не молимося, ми фактично розпалюємо Божий святий гнів, так само, як коли ми порушуємо Його перші дві заповіді. Тому не дивно, коли Кнокс заявляє: "Не молитися - це найогидніший гріх. О, чому ми тоді припиняємо негайно взивати до Його милосердя, маючи Його наказ робити це? Над усіма нашими беззаконнями ми здійснюємо явне зневаження та глумління над Ним, коли через недбалість відкладаємо взивати до Його благодатної підтримки. Той, хто взиває до Бога, підкоряється Його волі та знаходить у цьому чималу втіху, знаючи, що немає нічого більш прийнятнішого для Його Величества, ніж смиренна покора."

2. Обітниця Бога.

Люди, які мають глибоке відчуття своєї негідності прийти до Бога, повинні бути заохочені молитися не тільки через Божого наказу, але й через Його обітницю. Незважаючи на наші тяжкі гріхи проти Бога, ми можемо ще сподіватися, що Він вислухає нас, якщо прийдемо до Нього зі покаянним духом. Кнокс пояснює: «Щоб ми не думали, що Бог не вислухає нас, Ісая каже: "Перш ніж ви покличете, Я почую, і поки вони говорять, Я відповім". І також "якщо ввечері прийде горе чи нещастя, перед ранком Я зменшу і принесу радість". І ці найбільш втішні слова Господь говорить не тільки плотській Ізраїлю, але й усім людям, які сильно пригнічені, перебуваючи в очікуванні Божого порятунку». Кнокс далі наполягає на тому, що «сподівання отримати наші прохання повинно залежати від Божих обітниць» і не від нас самих:

О, жорсткі ті серця, яких не пом'якшують такі численні, найсолодші та вірні обітниці; на чому повинно ґрунтуватися сподівання отримати наші прохання. Не слід зважати на нашу негідність чи не гідність; бо хоча ми набагато нижчі за обраних, які відійшли в святості та чистоті життя, однак у тому ми рівні, що маємо однакову заповідь молитися та однакову обітницю бути почутими. Бо Його Благородна Величність не цінує молитву і не задовольняє прохання через будь-яку гідність людини, що молиться, а тільки заради Своєї обітниці.

Кнокс показує, що Давид з цієї причини покладався на Божу обітницю, коли сказав: «Ти обіцяв своєму слузі, Господи, що Ти збудуєш для нього дім; тому слуга Твій знайшов у своєму серці молитися перед Тобою; ось, так, Господи, Ти єси Бог, і слова Твої істинні. Ти сказав ці слова своєму слузі; отже, почни виконувати згідно зі Своєю обітницею; помнож, Господи, дім Твого слуги».

Бог не приймає наші прохання на підставі наших добрих справ. Кнокс попереджає своїх читачів: «Нехай ми не думаємо, що нас буде вислухано через що-небудь, що походить від нас самих; бо тих, хто висуває, хвалиться чи залежить від своєї власної справедливості, [Бог] відштовхує від присутності Своєї милості та тримає на рівні з високим пихим фарисеєм». На підтвердження своєї думки Кнокс наводить приклади молитов Давида, Єремії, Ісаї та Даниїла (Псалми 79:8-9; Ісая 64:5-6, 8-9; Єремія 14:7; Даниїл 9:5, 18-19). Він робить висновок:

Ось, у цих молитвах немає згадки про їхні власні заслуги; але найсмиренніші зізнання, що виходять із сумного та покаянного серця; що не мають нічого, на що можна було б спиратися, окрім вільної милості Бога одного, який обіцяв бути їхнім Богом (тобто їхньою допомогою, втіхою, захисником та визволителем).... Тому ясно, що такі люди, які в своїх молитвах мають на увазі якусь чесноту, що походить від них самих, думаючи тим самим, що їхні молитви будуть прийняті, ніколи не молилися належним чином.

Милосердний Бог чує наші молитви у відповідь на Свое вірне обітницю нам у Своєму Слові, ніколи у відповідь на наші добрі справи щодо Нього. Примітним тут є те, як Кнокс переплітає прохання про милосердя і обітницю Божу. Залежати від обітниці Божої - це лише залежати від Його милосердя. Однак, якщо Бог не зважає на наші праведні діла, чому Давид молився таким чином: «Бережи мою душу, бо я богобійний, спаси Ти, мій Боже, Свого раба, що на Тебе надію кладе!» (Псалми 86:2, UBIO))? Єзекія молився подібним чином: «Пожалуйста, Господи, згадай тепер, як я ходив перед Тобою в істині та з цілим серцем, і робив те, що добре в очах Твоїх (2 Царів 20:3). На перший погляд, Давид і Єзекія, здається, просять Бога слухати їх на підставі їхніх святих і праведних учинків, нібито Бог зобов'язаний слухати їх. Кнокс передбачав таке питання від своїх читачів, тому він одразу ж його розглядає: «Ці слова не стосуються людей славних, ні навіть тих, хто довіряє своїм власним ділам. Але тут вони свідчать про себе як про синів Божих, через відродження; яким Він обіцяє завжди бути милостивим і завжди чути їхні молитви».

Коротко кажучи, коли Давид і Єзекія згадували свої добрі справи перед Богом, вони висловлювали свою впевненість, що Він почує їх, тому що вони були Його дітьми. Це було їхнім вираженням віри в Бога, що їхні молитви будуть вислухані згідно з Його обітницею. Кнокс викладає це таким чином:

І так їхні слова випливають із звичної, постійної та ревної віри, яка впевнена, що, як Бог із своєї нескінченної милосердя призвав їх до пізнання Себе, не дозволивши їм ходити за своєю природною злобою, а частково навчив їх уподібнюватися до Свого святого закону; і то заради обіцяного Насіння; так Він не міг би залишити їх без комфорту, втіхи та захисту в такій великій та крайній необхідності. І так вони не висувають свою праведність для слави чи довір'я до неї, а щоб зміцнити та підтвердити їх у Божих обітницях. І цієї втіхи я бажаю всім християнам у їхніх молитвах; свідоцтва доброго сумління, щоб упевнити їх у Божих обітницях.

Тут знову ми бачимо двояке заохочення Кнокса до молитви:

Божественна заповідь та обітниця. Однак, здається, Кнокс додає ще одне заохочення, а саме: Боже благословення. За словами Кнокса, є такі, які кажуть, що нам не потрібно молитися, оскільки Бог уже знає, що нам потрібно, і що нам не потрібно розуміти, про що ми молимося, бо, зрештою, Бог розуміє таємниці наших сердець. Але для Кнокса "такі люди справді свідчать, що вони ніколи не розуміли, що таке справжня молитва, і для якої мети Ісус Христос наказав нам молитися". Потім Кнокс наводить дві причини, з яких Господь наказав нам молитися:

По-перше, щоб наші серця могли бути запалені безперестанною страхом, пошаною та любов'ю до Бога, до Якого ми звертаємося за підтримкою та допомогою, коли вимагає небезпека чи необхідність; щоб ми, навчаючись виявляти свої бажання в Його присутності, могли навчатися, чого бажати, а чого ні. По-друге, щоб ми, знаючи, що наші прохання можуть бути виконані тільки Богом (Йому одному ми повинні віддавати та віддавати хвалу та подяку), і що ми, завжди маючи на увазі Його нескінченну доброту, могли постійно перебувати, щоб отримати те, чого ми бажаємо із ревною молитвою.

Кнокс показує тут, що навіть якщо Бог уже знає наші потреби, ми повинні молитися, і не тільки тому, що це наказ, але також тому, що є благословення, яке слідує за цим. Молитва запалює наші серця «постійним страхом, пошаною та любов'ю до Бога». Таким чином, вона наближає нас до Бога та утримує наші очі зосередженими на Ньому. Коротко кажучи, вона зміцнює наші душі. Бог наказує нам молитися не тільки для Свого власного вдоволення, але й для нашої ж користі. Молитва є інструментом, через який Бог виливає на нас Свої благословення. Коли ми запитуємо, чому ми повинні молитися, якщо Бог уже сприймає наші потреби, Кнокс відповідає, що ми повинні робити це для блага наших душ.

Місце, Час і Об'єкт Молитви

1. Місце молитви.

Для Кнокса питання місця, часу та об'єкта молитви мають велике значення і "не повинні бути обійдені мовчанням". Стосовно місця особистої молитви, немає конкретного або обов'язкового місця, "хоча Ісус Христос наказує нам увійти до нашої кімнати, і зачинити двері, і так молитися до нашого Небесного Отця таємно". Це не означає, що ми повинні молитися тільки за зачиненими дверима, коли прагнемо особистої єдності з Богом. Кнокс розуміє слова Ісуса фігурально — "що ми повинні обирати для наших молитовь таких місць, які б найменше відволікали нас від молитви; а також що ми повинні виганяти зі свого розуму під час молитви всі марні думи". "Інакше," міркує Кнокс, "Ісус Христос сам не дотримується якогось особливого місця молитви; бо ми знаходимо його іноді таким, що молиться на Оливковій горі, іноді в пустелі, іноді в храмі, а іноді в саду". Що стосується особистої молитви, ми можемо молитися де завгодно, але повинні прагнути знайти місце, де можемо урочисто спілкуватися з Богом. Однак, коли небезпека або необхідність вимагає від нас молитися, ми повинні молитися там, де ми є: "Павло молився у в'язниці, і був почутий Богом. Він також наказує людям молитися в усіх місцях, піднімаючи до Бога чисті та непорочні руки; як ми знаходимо, що пророки та найбільш святі люди робили, коли цього вимагала небезпека або необхідність."

Кнокс, з іншого боку, вважає, що оскільки громадська або загальна молитва стосується, є призначене місце, яке слід зберігати:

Але громадські та спільні молитви слід використовувати в місці, призначеному для зібрання, і той, хто недбало уникає його, ні в якому разі не може бути виправданий. Я не кажу, що бути відсутнім у цьому місці є гріхом, тому що це місце святіше за інше; адже вся земля, створена Богом, однаково свята. Але обіцянка, дана тим, що "Де двоє чи троє зібралися в ім'я Моє, там Я буду серед них", засуджує всіх, хто зневажає зібранням, зібраним в ім'я Його. Але добре зауважте це слово "зібралися"; я не маю на увазі слухати ігри на трубі, спів чи гру; ані ж не вимовляти молитви на чотках чи книгах, яких вони не розуміють; ані ж не здійснювати ідолопоклонства, вшановуючи за Бога те, що не є Богом насправді.

Тут можна відзначити дві речі. По-перше, у громадській молитві не місце має найбільше значення, а обіцянка, що Ісус буде присутній з тими, хто збирається разом в Його ім'я. Головне питання - це нехтування цією обіцянкою. Таким чином, саме обіцянка Божа повинна мотивувати нас до спільної молитви. Це знову ж таки показує, що обіцянка Божа має вирішальне значення для теології Кнокса щодо молитви. По-друге, також очевидним є критичне ставлення Кнокса до практики молитви в Римсько-католицькій церкві. Коли Кнокс писав свій трактат про молитву, королева Марія, рішучий прихильник римського католицизму, вже намагалася відродити католицизм в Англії. Кнокс був свідомий цього, тому він рішуче нагадав своїм читачам, що їм слід збиратися для молитви, а не для того, щоб грати на трубі, співати, грати чи "вимовляти молитви на чотках чи книгах", таких як Бревіарій.

2. Час і об'єкт молитви.

Крім підтвердження того, що ми повинні молитися «за всіх людей і завжди», Кнокс радить молитися за «дім віри, який зазнає переслідувань, і за суспільства, які тиранічно пригнічуються...щоб Бог, зі Своєї милості та сили, стримав насильство таких тиранів». Очевидно, що коли Кнокс писав свій трактат, він очікував можливих переслідувань від руки щойно проголошеної королеви Марії. Дійсно, до 1554 року, кількома місяцями після написання цього трактату, всі протестанти були звинувачені в єресі. Саме з урахуванням цієї обставини Кнокс закликає своїх читачів серйозно молитися за захист переслідуваних, а також за навернення переслідувачів. Сам Кнокс у кінці своєї промови помолився так:

Поглянь на нашу біду та очевидне знищення, і стримай меч Своєї відплати, поки він не пожер нас. Постав над нами, Господи, заради великої Твоєї милості, такого голову, з такими правителями та магістратами, які бояться Імені Твого, і хочуть, щоб слава Христа Ісуса поширювалась. Не віднімай від нас світла Твоїєї євангелії [благовісті], і не дозволяй, щоб папство переважало в цьому царстві. Освіти серце нашої государині королеви Марії щедрим даром Твого Святого Духа; і запали серця її радників істинним страхом і любов'ю до Тебе. Пригніти гордих тих, хто хоче повстати; і викресли з усіх сердець зневагу до Слова. Нехай наші вороги не радіють нашому знищенню, але дивись на честь Імені Свого, Господи; і нехай Твоя євангелія проповідується з сміливістю в цьому царстві... Пом'якши серця тих, хто переслідує нас; і нехай ми не зневіряємо під хрестом нашого Спасителя, але допоможи нам Святим Духом до кінця.

Ця молитва відкриває щось про політичний характер Кнокса. Як писав редактор видань Кнокса в дев'ятнадцятому столітті: «Він був другом миру та порядку, а не заворушень та революції; і незалежно від його особистих переконань, він був готовий підкоритися будь-якій конституційній владі, навіть якщо вона могла бути втілена в «жіночому правлінні».

Погляди Кнокса щодо часу та об'єкта молитви також можна знайти в «Формі молитов та здійснення Таїнств» тощо, що використовувалася в англійській громаді в Женеві (1556), яку сам Кнокс підготував разом із чотирма іншими міністрами. «Форма», хоча і не написана виключно Кноксом, є важливою для розуміння його теології молитви, оскільки він використовував її у своїй власній громаді в Женеві. Пізніше, у 1564 році, Церква Шотландії схвалила та прийняла цю саму «Форму» зі незначними змінами та доповненнями; згодом вона стала відомою як Книга спільного порядку (1565) Книга також є хорошим джерелом для вивчення теології Кнокса про молитву. Хоча вона не була написана повністю ним, вона, як спостерігає Девід Ляінг, «була схвалена, якщо не частково підготовлена ним».

Деякі назви молитов у Книзі спільного порядку відображають ставлення Кнокса до часу та об'єкта молитви:

1. «Молитва за весь стан Церкви Христа»

2. «Інший спосіб молитви після проповіді»

3. «Молитви, що використовуються в Церкві Шотландії під час їхнього переслідування французами: але головним чином, коли мала бути здійснена Господня Трапеза»

4. «Подяка Богові після нашого звільнення від тиранії французів; із молитвами, складеними для продовження миру між королівствами Англії та Шотландії»

5. «Молитва, що читається під час відвідування хворих»

6. «Форма молитов, що використовуються в приватному будинку щоранку та ввечері»

7. «Молитва, що читається дитиною, перед тим як вивчати урок»

8. "Молитва, що читається перед початком роботи людини"

9. "Молитва під час утиску"

10. "Молитва за короля"

Метод молитви

Чи призначені молитви в Книзі спільного порядку для читання під час богослужіння? Чи підтримував Кнокс використання встановлених форм молитви? Перш ніж ми зможемо відповісти на ці питання, нам потрібно розглянути погляди деяких істориків, які вважають Кнокса англіканином. Історики, такі як C. L. Warr і Gordon Donaldson, підтримують цю думку. Це припущення означає, що Кнокс був прихильником Книги спільної молитви, яка містить молитви, призначені для читання під час богослужіння, а також те, що Кнокс практикував встановлені форми молитви. Книга спільної молитви, вперше опублікована в 1549 році, зазнала трьох переглядів: у 1552, 1559 і 1662 роках. Однак ідея про те, що Кнокс був англіканином, була переконливо спростована в статті W. Stanford Reid "Ставлення Кнокса до англійської Реформації". Рід стверджує, що якщо "Кнокс дійсно підтримував прийняття англіканських чинів, сповіді та літургії, то дивно, чому шотландці турбувалися про підготовку своєї власної [тобто Форми молитов та здійснення Таїнств] — але вони підготували". Однак Рід допускає, що "безсумнівно, деякі особистості [тобто послідовники Кнокса] використовували другу Книгу спільної молитви в своїх службах.., але це не означало, що вони вважали, що вони повинні використовувати молитовник у тому ж порядку, як і англійська церква. Чи використовували вони його, було справою свободи". Рід також допускає, що в один момент навіть Кнокс "порадив своїй бервікській громаді використовувати другу Молитвенну книгу [хоча й на певних умовах] заради миру, але в той же час із застереженням."

Джеймс Стаклер поділяє погляд Рида: "Існують деякі свідчення того, що англійська Книга загального порядку, видана під час правління Едварда VI, іноді використовувалася на ранніх етапах Реформації в Шотландії; і немає нічого дивного в тому, що це відбувалося в той час, коли сам Нокс служив міністром Церкви Англії." Як пояснює Рид, "Оскільки магістрати були справжніми християнами, а часи були складними та небезпечними, вони [тобто Нокс та його прихильники] повинні були підкоритися заради миру. Таким чином, Рид приходить до висновку, що "всупереч своєму несхваленню Книги загальної молитви, Нокс був би готовий підкоритися, якби він жив в Англії." Але як спостерігає Девід Ленг щодо окремого використання Книги загальної молитви на зорі Реформації в Шотландії: "Такі домовленості, однак, були лише перспективними, щоб відповідати вимогам часу; і якщо ми визнаємо, що англійська літургія була фактично прийнята, це могло бути лише частково і недовго."

Існують значні відмінності між передбачуваним використанням та змістом Шотландської Книги загального порядку та англійської Книги загальної молитви. Ленг пише,

Стосовно Книги загального порядку, можна відзначити, що існувала ця помітна різниця в її використанні порівняно з Книгою загальної молитви, що тоді як остання була в Англії приписана як ритуал, який не допускав змін, інша в Шотландії була рекомендована використовуватися головним чином як керівництво чи довідник. Таким чином, в деяких рубриках прямо вказується, що "від міністра не очікували повторення цих речей, але він мав можливість після закінчення своєї проповіді використовувати ці молитви або молитися в Дусі, якщо Бог спонукає його серце, складаючи її відповідно до часу та предмета, про який він просив?"

Лейнг також зазначає: «В жодному разі ми не знаходимо, щоб сам Кнокс використовував встановлені форми молитви. Крім того, шотландська літургія, намагаючись уникнути церемоній, не передбачених у Писанні, не передбачала колінопреклоніння під час молитви чи для тих, хто приймає Господню Вечерю, уникала частих повторень молитви Господньої та замінила англійські співуми, інструментальну музику та хоровий спів на збірний спів метричних псалмів.»

Протиставлення дотримання встановленої форми молитви та молитви у Святому Дусі приводить нас до іншого підкреслення у теології Кнокса щодо молитви, яке він розділяв з пізнішими пуританськими авторами.

Святий Дух у молитві

У своєму трактаті «Про молитву» Кнокс коротко розглядає роль Духа у молитві. Він наполягає, що без Духа Божого «немає надії, що ми можемо бажати чогось згідно з волею Божою», тому що Дух здійснює «заступництво за нас із безперестанними зітханнями, які не можуть бути виражені мовою». Однак Кнокс пояснює, що це не означає, «що Святий Дух сумує чи молиться, а що Він збуджує наші уми, даючи нам бажання чи сміливість молитися, та змушує нас сумувати, коли ми буваємо відірвані чи відтягнуті від цього». Іншими словами, на думку Кнокса, роль Духа не полягає в тому, щоб молитися за нас, а в тому, щоб допомагати нам у молитві. Це означає, що якщо ми здатні молитися, то це завдяки допомозі Духа, який живе в нас. Таким чином, для тих, хто не володіє Духом, справжня молитва неможлива. Це повертається до твердження Кнокса, що справжня молитва є ознакою справжньої віри та відродження. Оскільки невідроджені не мають Духа, вони не можуть молитися, тому що саме Дух допомагає нам у наших молитвах. Так, невідроджені можуть молитися, але не до вподоби Богові, який кличе до правильної та справжньої молитви, яка можлива лише через діло Духа.

Заступництво Христа у молитві

Knox також підкреслює роботу Христа у молитві. Якщо Дух є нашим помічником, Христос є нашим посередником. Knox наполягає на необхідності того, що нам потрібен посередник. По-перше, ми самі по собі не є "гідними з'явитися або стати перед Богом, через" наших гріхів, які так ображають нашого Бога. Тому Бог дав нам Свого улюбленого Сина, щоб бути посередником між нами та Ним, у якому, якщо "ми віримо вірно, ми так одягнені, що можемо з сміливістю з'явитися і стати перед троном Божого милосердя; не сумніваючись ні в чому, але в усьому, що ми просимо, через нашого Посередника, ми отримаємо найбільш упевнено саме це."

По-друге, "без нашого Посередника..., ми не входимо до молитви; бо покликання тих, хто молиться без Ісуса Христа, не тільки марне, але також огидне і мерзке перед Богом." Knox зауважує, що так само, як у Старому Завіті, коли тільки первосвященик міг увійти до найбільш Святого місця, "і як усі жертви, що приносяться кимось іншим, ніж тільки священиками, викликали гнів Божий на того, хто приносить жертву, так само кожен, хто має намір увійти до присутності Божої або здійснювати молитви без Ісуса Христа, знайде тільки страхітливий суд і жахливу загибель." На цій підставі Knox стверджує, що хоча турки та євреї палко моляться Богу, "їхні молитви ніколи не є приємними для Бога; і вони не вшановують Його святу Величність ні в чому, тому що не визнають Ісуса Христа; бо хто не вшановує Сина, той не вшановує і Отця."

По-третє, наказ Божий робить необхідним те, щоб тільки Ісус був нашим посередником. Кнокс каже: "Бо як закон є статутом, який ми називаємо Богом, і як обіцянка дана, що Він буде вислуховувати нас, так само ми наказуємо тільки взивати до Ісуса Христа, яким одним ми отримуємо свої прохання; бо в Ньому одному всі обітниці Божі підтверджені та досконалі". Тут Кнокс повторює свою концепцію наказ-обітниця, показуючи, наскільки вона важлива в його теології молитви. Ми повинні мати Ісуса нашим єдиним посередником, тому що це наказ чи наказ Божий і тому що до цього додана обіцянка, що Бог буде вислуховувати нас. Зверніть увагу на застосування Кноксом реформатського принципу solus Christus до молитви — що без Христа ніхто не може прийти до Бога. Кнокс далі пояснює: "Ясно, що ті, хто взивав чи взивають зараз до Бога за будь-яким ім'ям, крім Ісуса Христа одного, нічого не роблять щодо Божої волі, а вперто кривляться і чинять проти Його заповідей. І тому вони не отримують своїх прохань, ні навіть не мають доступу до Його милосердя. Бо ніхто не приходить до Отця, каже Ісус Христос, "хіба тільки через Мене. Він є правильний шлях; хто відхиляється від Нього, той помиляється і йде неправильно."

Затримка та Відмова у Молитві

Чому іноді навіть якщо ми молимося правильно, за допомогою Духа і через Христа, відповідь здається затриманою чи відмовленою?

1. Затримка у молитві.

Чому Бог зволікає з відповіддю на нашу молитву? Кнокс наводить дві причини: По-перше, «для вправи та випробування нашої віри, а не тому, що Він спить або відсутній від нас у будь-який час». У цьому сенсі зволікання стає засобом, через який ми можемо здійснювати більшу віру в Бога. Чим довше наша молитва залишається без відповіді, тим більше у нас буде можливості вправляти нашу віру. Також зволікання є одним із засобів, яким Бог випробує щирість та ревність нашої віри, коли ми молимося Йому. Зволікання не повинно зупиняти нас від молитви, а навпаки, повинно спонукати нас більше продовжувати молитися: «Якщо Бог відкладає або продовжує давати наші прохання, навіть якщо Він здається, що відкидає нас, однак нехай ми не перестаємо кликати; не призначаючи Йому ні часу, ні способу визволення; як написано: 'Нехай вірні не будуть надто поспішними, бо Бог іноді відкладає і не дає швидко, для випробування нашого терпіння, як свідчать слова Ісуса Христа».

По-друге, зволікання може зробити нас більш радісними та вдячними, коли Бог відповідає на нашу молитву. Бог іноді зволікає «щоб з більшою радістю ми прийняли те, чого ми довго чекали [молилися за це]; щоб тим самим ми, упевнені в Його вічному промислі..., не сумнівалися, а вірили, що Його милостива рука допоможе нам у найбільш терміновій необхідності та крайній скорботі». Кнокс згадав Ганну, Сару та Єлизавету, які «після великого сорому їхньої безплідності та неплідності отримують плід своїх лон з радістю».

2. Відмова у молитві.

Не тільки Бог зволікає з відповіддю на нашу молитву, але іноді Він навіть відмовляє. Чому? На думку Кнокса, одна із причин — наша власна лицемірність — тобто «коли люди просять у Бога речей, у яких вони не мають потреби». Кнокс був переконаний, що така молитва ображає Бога:

У таких випадках велика кількість людей грішать, головним чином могутні та багаті світу цього, які за звичаєм спільної молитви будуть молитися цій частині молитви Господньої: "Дай нам сьогодні наш щоденний хліб": тобто помірне та розумне прожиткування; і однак їхні власні серця свідчать, що їм не потрібно так молитися, бо вони мають надмір у всьому земному втішенні та щасті. Я не кажу, що багаті люди не повинні молитися цій частині молитви Господньої, але я хотів би, щоб вони розуміли, що вони повинні просити в ній..., і щоб вони нічого не просили, чого вони не відчувають себе надзвичайно нужденними та бідними. Бо якщо ми не будемо кликати істинно, Він не дасть; і якщо ми не будемо говорити всім своїм серцем, ми не знайдемо Його.

Інша причина, яку Кнокс наводить для того, що Бог відмовляє нашим молитвам, - це невіра: "Бо ніщо більше не ображає Бога, ніж коли ми просимо, сумніваючись, чи Він дасть наші прохання; бо таким чином ми сумніваємося, чи Бог істинний, чи Він могутній та добрий." Таким чином, повинна бути "певна надія отримати те, що ми просимо.» Сам Ісус, зазначає Кнокс, " наказує нам твердо вірити, щоб отримати те, що ми просимо; бо все можливо тому, хто вірить. І тому в наших молитвах відчай завжди повинен бути вигнаний."

Але це не означає, що "жоден чоловік у крайній біді не може бути без теперішнього болю [суму], і без більшого страху майбутньої біди." Тим не менш, навіть наші біди можуть стати шпорами, щоб спонукати нас до молитви. Кнокс прекрасно пише: "Біда та страх - це справжні шпори до молитви; бо коли людина, оточена жорстокими нещастями та мучена постійною тривогою (не маючи людської допомоги, ніякої надії на порятунок, з тяжело притлумленим та покараним серцем, боячись також більшого покарання, яке має прийти), кличе до Бога про втіху та підтримку з глибокої ями скорботи, така молитва підноситься до присутності Бога та не повертається марно."

Крім того, щодо проблем, Кнокс різко стверджує, що "той, хто не молиться в скорботі, відрікається від Бога. Бо як це - не знати лікаря чи ліків, або, знаючи їх, відмовлятися використовувати та приймати їх; так само не взивати до Бога у своїй скорботі - це якби ви не знали Бога, або зовсім відрікалися від Нього." Проблеми, отже, не повинні стати виправданням для того, щоб не молитися, а радше заохоченням до молитви.

Зрештою, навіть якщо Господь благоволить відмовити у нашій молитві, Він все ж наказав нам молитися. Ми повинні коритися цьому наказу, незалежно від того, що відбувається, або що Господь робить у відповідь на нашу молитву. Давид, "бажаючи [чи молячись] бути відновленим у своєму царстві, пропонує Богу послух, говорячи: Якщо я знайшов прихильність перед очима Господа, Він поверне мене додому знову; але якщо Він скаже: 'Ти більше не подобаєшся мені, щоб нести владу, я слухняний; нехай Він робить те, що здається Йому добрим.'" Для Кнокса, отже, найголовніше - це наше послушання Богові, яке виражається, коли ми молимося Йому. Це знову показує, як precept і обітниця Бога є центральними у теології Кнокса щодо молитви. Справді, його концепція молитви ґрунтується на цих двох елементах.

Пієтизм і практика молитви Кнокса

Кнокс був не тільки теологом молитви, але й практиком. Він застосовував доктрину на практиці. Він діяв відповідно до того, що вірив. Таким чином, як було згадано раніше, його власний трактат про молитву містить молитву в кінці, що характерно для його пієтизму - що, всупереч тому, що думають інші люди, він був любителем миру. Він бажав спокою, а не анархії. Він молився за королеву, а також за її царство. Він молився за її спасіння, а не за її знищення: "Освітіть серце нашої суверенної пані королеви Марії [тобто Марії Стюарт, королеви Шотландії] щедрим дарами вашого Святого Духа; і запаліть серця її ради правдою та любов'ю. Пригнітите гордість тих, хто хоче повстати [проти її царства]."

Пізніше Кнокс став ворожим до королеви, відмовившись молитися за неї. Однак він зробив це, щоб показати, що навіть у своїй молитві він не міг терпіти королевину злість. У 1571 році Кнокс був звинувачений "у заколоті, у виступах проти королеви тощо — з своєї кафедри в Сент-Джайлзі". Кнокс "визнав, що він сміливо називав злочинність її справжнім ім'ям, як він називав лопату лопатою. Що стосується молитви за королеву, він відповів: "Я не зобов'язаний молитися в цьому місці, бо для мене вона не є суверенною; і я їм зрозуміти, що я не такий чоловік закону, який має язик продавати за срібло чи прихильність світу". Іноді Кнокс молився: "Дай мені Шотландію, або я помру; і королева сказала: "Я боюся молитви Джона Кнокса більше, ніж об'єднаних армій [Європи]." Бісселл коментує цю молитву: "Така молитва виходить тільки від віри, і така віра приходить тільки через молитву."

Як пастор, Кнокс молився за свою конгрегацію, а як батько — за свою сім'ю. Він був справжнім чоловіком "досконалої молитви", яку він також називав "благочестивою молитвою". Оскільки молитва є свідченням справжньої віри, вона також є ознакою справжнього благочестя. Для Кнокса справжньо побожна людина — це людина, яка молиться правильно. Він також стверджує, що "благочестива молитва вимагає досконалого [повного] знання" Христа". Побожна молитва ґрунтується на правильній христології.

Справді, побожність і молитва нерозлучні у свідомості Кнокса. Ця істина також очевидна в Книзі загального порядку, яка складається з двох молитов під назвою "Благочестива молитва, яку слід читати в усі часи" і "Благочестива молитва", що показує, що люди, які стоять за цією Книгою, дуже стурбовані побожністю у молитві. Насправді, одна з цілей складання молитов у "Формі молитов та здійснення Таїнств" полягає в тому, щоб сприяти побожності серед людей, "використовувати молитви та інші порядки...для збільшення слави Божої та зміцнення його святого народу".

Knox залишався людиною молитви навіть до самої смерті. Джон Гоуі писав, що коли Кнокс був при смерті, "він був дуже занурений у медитацію та молитву," часто говорячи:

Прийди, Господь Ісусе. Сладкий Ісусе, у Твої руки я віддаю свій дух. Змилуйся, Господи, над Твоєю Церквою, яку Ти викупив. Дай мир цьому ураженому суспільству. Вирости вірних пастирів, які будуть опікуватися Твоєю Церквою. Дай нам, Господи, досконалу ненависть до гріха, і свідоцтва Твого гніву, і милосердя.

"Дай нам, Господи, досконалу ненависть до гріха" — молитва, справді характерна для Джона Кнокса. Після його смерті 24 листопада 1572 року один із його сучасників, Томас Смітон, сказав про нього: "Я не знаю, чи коли-небудь Бог вкладав більш богобоязливого і великого духа в тіло таке мале і немічне."

Брайан Г. Наджапфор, «Джон Кнокс: Теолог молитви» в Taking Hold of God: Реформатські та пуританські перспективи на молитву (Reformation Heritage Books, 2011). Використано з дозволу.