Звук мовчання

Від доктора Девіда Ламба

Від доктора Девіда Ламба, декана факультету та професора Старого Завіту Аллана А. МакРея у Місіо Семінарії

Отже, моя дружина і я були на таборі у Вісконсині нещодавно, і ми повернулися до аеропорту Мілвокі на чотири години раніше. Ми любимо прибувати до аеропортів заздалегідь, але чотири години — це навіть для нас забагато. Тож ми сказали: «Дивись, у нас обох багато роботи. У нас є наші ноутбуки. Давайте просто знайдемо тихий, відокремлений куток у терміналі та зробимо трохи роботи». Гарний план, чи не так?

Я виймаю свій ноутбук, і одразу ж дзвонить мобільний телефон. У цьому тихому, відокремленому місці аеропорту якийсь чоловік неподалік відповідає на свій телефон — звичайно ж, у режимі гучної зв’язки. І тоді він починає кричати у нього: «Привіт, так, це Боб! Гей, ти отримав той таблицю, яку я надіслав?» І я думаю: Зачекайте… ви говорите зі мною? Ні, Бобе, я не отримав твоєї таблиці, і мені не цікава твоя таблиця.

Протягом наступних 30 хвилин Боб кричить у свій телефон у цьому тихому, відокремленому кутку аеропорту Мілвокі.

Ви знаєте, що кажуть: мовчання — золото, а скотч — срібло.

Сьогодні ми говоримо про мовчання з книги Приповістей — Звук мовчання. Кальварі вирішив, що нам усім потрібно відвідувати літню школу, тож цього літа ми вивчаємо Приповісті. У Приповістях Бог пропонує нам слова мудрості, і нам було б мудро слухати.

Карлос розпочав серію з ліні та гордості. Два тижні тому Чарльз говорив про мудрість, а минулого тижня — про залежність. Коли Чарльз говорив про мудрість, він торкнувся однієї з тем — мови, «стеж за своїм ротом», — що досконало підготувало нас до сьогоднішньої теми: мовчання.

Перед тим, як зануритися у книгу Приповістей, я хочу коротко зупинитися на пророкові Ілії у 1 Царів 19. Це відбувається одразу після того, як Ілія переміг пророків Ваала на горі Кармель. Цариця Єзавель оголошує, що хоче його смерті, тому Ілія тікає. Він ховається під кущем. Бог посилає ангела, щоб нагодувати його, а потім веде його у пустелю біля гори Синай.

На цьому етапі Ілія пригнічений і майже самогубця — і саме тоді Бог зустрічається з ним.

Я прочитаю з 1 Царів 19:11-12:

Був великий вітер, такий сильний, що розколював гори і ламав скелі на шматки. Це був справді потужний вітер. Але Господь не був у вітрі. Після вітру стався землетрус, але Господь не був у землетрусі. Після землетрусу виник вогонь, але Господь не був у вогні. І після вогню — звук чистої тиші.

Бог виявив Свою силу перед Ілією у торнадо, землетрусі та вогненному пеклі. Але чомусь Бог не був присутній у жодному з цих драматичних проявів. Нарешті, Бог промовив до Ілії у звуці тиші.

Ми любимо драматичне, але тиша дозволяє нам чути від Бога. Тиша — золота.

Зазвичай, коли я викладаю Біблію, мені подобається зосереджуватися на окремому уривку — від п'яти до п'ятнадцяти віршів — і розглядати його поглиблено. Це не дуже працює у Приповістях, тому що більшість приповідей не пов'язані безпосередньо з попередніми чи наступними. Тому сьогодні я розглядаю шість приповідей, розкиданих по всій книзі, всі на тему мовчання.

Почнемо з «Не бракує гріха в многомовності, а хто стримує губи свої, той розумний.» (Приповісті 10:19, UBIO)

Згідно з цією приповіддю, існує кореляція між кількістю сказаного та кількістю скоєного гріха. Для тих із вас, хто любить графіки, уявіть собі просту вісь X–Y: чим більше говорите, тим більше порушення.

Чи помічали ви коли-небудь, скільки гріхів пов'язано з мовою — плітки, обман, образи, словесні образи, суперечливість, гордість? Чим більше ми говоримо, тим більше ми схильні до таких гріхів. Тому людина, яка стримує свої губи, є обачною — мудрою.

Книга Послання Якова попереджає нас, що язик завдає великої шкоди і його важко приборкати. Наші губи ніби клітка для язика — намордник. Приповісті вчать нас, що мудро тримати язик за зубами.

Скільки з вас сказали щось і потім глибоко пошкодували? Майже всі ми. Іноді людям потрібні намордники. Тож давайте повернемося до графіка: спробуйте залишатися з лівого боку.

Саме тут чоловік або дружина можуть допомогти нам. Після зустрічі я часто питаю свою дружину Шеннон: «Ей, чи не говорив я занадто багато?» Вона часто каже: «Ну… може бути». Іноді цього тижня запитайте друга або чоловіка: «Чи не говорив я занадто багато?» Батьки повинні частіше говорити це дітям. Амінь, діти?

Книга приповістей 11:12 дає нам наступне:

«Хто принижує ближнього, той не має розсуду, але розумна людина мовчить».

Ця приповість говорить не про добродушне підколювання, а про серйозні гріхи образ або зневаги.

Чому ми ображаємо людей? Іноді через невпевненість. Найчастіше — тому що нас образили або несправедливо звинуватили і ми хочемо відплатити. Це природно. Але Слово Боже каже, що ображати людину, створену за образом Божим, завжди неправильно — навіть коли вони образили нас.

Після того, як моя книга «Бог, що поводиться погано» вийшла, Скотт Макнайт зробив огляд на своєму блозі. На його блозі тисячі читачів. Один із них, на ім'я Тим, залишив коментар, сказавши, що після прочитання книги Ламба «ви захочете бити головою об стіну багато разів, поки не втратите свідомість».

Вау. Я здогадуюся, що він не сподобав мою книгу. Ви думаєте, що це смішно — це не було смішно для мене. Це було жорстоко. У своєму гніві я почав готувати відповідь.

На щастя, Бог втрутився.

«Розумна людина мовчить».

Тож я зберіг мовчання. І в цьому мовчанні мені здалося, ніби Бог говорив зі мною. Я відчув, що Він підштовхує мене сказати щось на зразок:

«Тіме, вибач, що тобі книга не була корисною. Можливо, книги Кріса Райта, Пола Копена чи Еріка Сіберта будуть більш корисні для тебе. Дякую за твоє відверте слово.»

Це було важко зробити. Але коли нас спокушають образити когось, розумна людина зберігає мовчання.

Наступного дня Тім вибачився у коментарях. Ми пережили блогерську примирення — що не так часто трапляється.

«Ліпший черствий кусок зо спокоєм, ніж дім, повний учти м'ясної зо сваркою.» (Приповісті 17:1, UBIO)

Гаразд, це прислів'я описує дві їжі. Одна — як свято на День подяки, а інша більше схожа на туристичний похід, коли ти забув усю їжу, але зміг знайти декілька гранола-баров. Ви були в такій ситуації, чи не так? Більшість із нас скажуть: «Запишіть мене на свято на День подяки, а не на туристичний піст». Але зачекайте.

Свято на День подяки приносить із собою суперечки — напруження та конфлікти. На жаль, таке може бути знайоме деяким із нас на День подяки. Похід, навпаки, приносить із собою мовчання, мир та тишину.

Як на диво, яке свято є, мудра людина обирає похід із мовчанням та гранола-барами. Мовчання — золото.

Понад 30 років тому я перебував на духовній віднові в бенедиктинському монастирі. На сніданку та вечері ми могли розмовляти, але обід був мовчаним. І якщо чесно, їжа в монастирі була досить простою — не набагато більше, ніж сухий шматок. Спочатку я подумав: «Цей мовчаний обід справді нудний». Мені справді подобалося розмовляти з ченцями — «Як ти вирішив стати ченцем?» Їхні історії були захоплюючими.

Але до кінця віднови я знайшов, що мені справді подобаються ті мовчани обіди — мир, тишина. У мене був час подумати, помолитися та почути Бога, як Ілля у звуці чистого мовчання.

З'їжте їжу в мовчанні цього тижня та дозвольте Богові говорити з вами. Бонусні бали, якщо ви зробите це з другом.

«І глупак, як мовчить, уважається мудрим, а як уста свої закриває розумним.» (Приповісті 17:28, UBIO)

Деякі з вас пам'ятають, як Чарльз згадував про це кілька тижнів тому. Це варто повторити. Якщо ви перебуваєте у ситуації, коли вам бракує знань чи інформації, мудрість часто виглядає як тримати рот закритим — як намордник.

Чому ми це робимо? Щоб слухати, щоб вчитися, і, можливо — тільки можливо — щоб подумати, перш ніж говорити. Це нова концепція для деяких із нас. Часто для мене.

У нашому сучасному світі ми схильні переоцінювати говірких людей і недооцінювати тихих людей. Коли я був у коледжі, я був членом команди студентського керівництва нашого кампусного співтовариства. У свій перший рік у команді я ніколи не говорив. Усі інші любили говорити. Я був задоволений тим, щоб слухати і вчитися.

Що робило це важким, так це те, що всі припускали, що моя тиша означає, що я не залучений чи не слідую за розмовою. Вони ніколи не називали мене дурнем — принаймні не мені в обличчя — але вони припускали, що моя роль слухача не така важлива, як їхня роль говірких. Мені було боляче, що моя тиша не цінувалась.

Приповісті цінують мовчання.

Деякі з вас були у подібних ситуаціях — мовчаливі, залучені, роздумливі — і ваша тиша не цінувалась. Приповісті нагадують нам, що мовчання не є ознакою відсторонення. Тихі люди часто вчаться, обробляють і глибоко слухають. Якщо ви один із говірких, запитайте одного з тихих людей, про що вони думають. Ви можете щось дізнатися.

Перш ніж я прочитаю наступну приповість, я хочу коротко поговорити про Facebook — зокрема, про обговорення суперечливих тем на Facebook. Багато з нас припускають — так, я теж робив це — що ми змінимо чиюсь точку зору онлайн. Ми уявляємо це так:

Одна людина публікує провокаційну політичну заяву, а інша людина відповідає: «Вау, я ніколи раніше не чув цього. Ви праві, я помиляюсь. Будь ласка, розкажіть мені більше, щоб я міг бути просвітленим вашою мудрістю».

Якщо ми очікуємо цього на Facebook, у мене є погана новина. Це ніколи не відбувається.

Але є гарна новина — Приповісті мають щось сказати про це. «Мудра людина, що правується із нерозумним, то чи гнівається, чи сміється, спокою не знає.» (Приповісті 29:9, UBIO)

У Приповістях мудрі люди зазвичай є позитивними персонажами. Але тут мудра людина потрапляє у суперечку з дурнем — людиною, яка лютує, глумиться і відмовляється мовчати.

Якщо ви схожі на мене, то у вашому житті є хоча б одна людина, з якою ви ведете безглузді суперечки. Для мене це член сім'ї, і тема — здогадайтеся — політика. Ці суперечки були одними з найбільш вибухових у моєму житті. Щоразу я думаю: «Він повинен мене вислухати, щоб я міг просвітлити його». І цікаво, він думає те саме про мене.

Ми завжди були близькими, але ці суперечки розривали нас на частини. На щастя, за останні кілька років ми стали мудрішими і уникали цих тем. Це було дуже цілюще для наших стосунків.

Мудра людина уникає безглуздих суперечок — і, мабуть, політики на Facebook — і благословенна мовчанням.

Шосте прислів'я — «Чи бачив людину, квапливу в словах своїх? Більша надія глупцеві, ніж їй!» (Приповісті 29:20, UBIO)

Що означає бути поспішним у словах? Ми могли б перефразувати це як «говорити швидко, слухати повільно». Або, більш образно, мати великий рот і маленькі вуха. Великий рот, маленькі вуха.

Книга Послання Якова наказує протилежне: бути повільним у словах і швидким до слухання. Яків хоче, щоб у нас був маленький рот і великі вуха.

У Приповістях дурень зазвичай є негативним персонажем. Але тут дурень має більш обнадійливе майбутнє, ніж людина, яка швидко говорить і повільно слухає.

Люди, які багато говорять, зазвичай не дуже добре слухають.

Моя мати любила задавати питання. У неї були великі вуха. Я виріс у студентському місті — Еймс, Айова — і наша церква завжди мала багато міжнародних студентів з Університету штату Айова. Моя мама запрошувала їх до себе на обід після церкви. У нас були студенти з Китаю, Уганди, Бразилії — назвіть будь-яку країну. Мама задавала питання, і наші гості розповідали історії.

Це відкладало мій перегляд недільного післяобідного футболу. Але чи знаєте що? Я отримав освіту щодо світу і багато чому навчився про те, як правильно задавати питання, від своєї мами.

Іноді, коли гості йшли, моя мама казала: «Він говорив надто багато». Вона часто так казала. Моя мама була допитливою, співчутливою та турботливою — але однієї речі вона не могла терпіти: людини, яка любила говорити й не вміла слухати.

Книга приповістей теж погоджується з цим. Моя мама була мудрою жінкою.

Тепер, можливо, ви думаєте: «Чи справді Дейв вважає, що все говоріння — це погано?» Ні. Нашими словами ми можемо благословляти, заохочувати та навчати. Мені подобається, як Екклезіяст 3:7 каже: «Є час мовчати і час говорити».

Біблія не каже, що говоріння — це проблема. Проблема в тому, що ми говоримо надто багато, говоримо невчасно чи говоримо тоді, коли повинні слухати — інших чи Бога.

Коли ми прагнемо знайти тишу в нашому житті, ми зустрінемося щонайменше з двома перешкодами.

Перешкода Перша: Всемісність шуму

Ми живемо у світі шуму — весь той шум, шум, шум, шум. Я звучу як Грінч. Рух транспорту, телевізори, гучномовці, люди, які говорять постійно, люди, які кричать у свої мобільні телефони в аеропортах, такі спікери, як Дейв. Люди кажуть мені, що я — найгучніша людина, яку вони знають. Я був би цілком задовільний без підсилення.

Ми беремо наш шум із собою навіть тоді, коли виходимо на вулицю. Люди ходять, бігають, їздять на велосипедах та керують автомобілями з навушниками, які закачують шум їм у вуха скрізь, куди вони йдуть.

Щоб зменшити шум, я використовую шумопоглинаючі навушники. Немає батарейок, немає проводів — просто тиша. Мені також подобається проводити час на природі. Менше шуму. Легше чути Бога та Його творіння.

Якщо вам не подобаються навушники, вийдіть на вулицю. Послухайте Бога в Його творінні.

Перешкода Друга: Наш страх перед мовчанням

Ми часто говоримо про «невправне мовчання». Мовчання здається нам чимось таким, чого слід уникати, чимось, що потребує заповнення. Тому ми заповнюємо кожну прогалину звуком — словами, музикою, подкастами, аудіокнигами. Усе це добре у свій час і на своєму місці. Але є проблема, коли мовчання вилучається з нашого життя.

Приповісті кажуть нам не боятися мовчання, а обіймати його.

У мене є близький друг, який є інтровертом. Довгий час, коли я був із ним, я щосили намагався заповнити простір розмовами та питаннями. Я буквально боявся мовчання.

Але нещодавно я перестав боятися мовчання. Я його прийняв. Я дозволяв мовчанню тривати.

І здогадайтеся, що трапилося?

Він почав говорити. Мої постійні розмови не залишали йому місця, щоб висловитися.

Прийміть мовчання.

Чому мовчання є золотим?

* Коли ти розмовляєш, тобі важко слухати.

* Коли ти мовчиш, тобі легко слухати.

* З усім цим шумом тобі важко почути Бога.

* У мовчанні тобі легше почути Бога.

Як Ілля, нам потрібен звук мовчання, щоб слухати інших і слухати Бога.

Особиста історія мовчання

Більш ніж 10 років тому я пошкодив голосові зв'язки, що зменшило мою здатність говорити. Згодом Бог мене зцілив, але через кілька років — після того, як я одужав — мені не дозволили говорити протягом трьох годин. Моя дружина заборонила мені. І я завжди роблю те, що вона мені каже. Хіба це не мудро?

Насправді Шеннон викладала на Зборі — нашому ABF, нашому недільному шкільному класі. Вона очолювала серію про духовні практики, і того недільного дня увага була прикута до мовчання.

Наш клас тривав з 9 до 10, і вона викликала нас бути мовчазливими протягом трьох годин: перерви після заняття, наступної служби, поїздки додому та обіду. Від 10 до 1 — мовчання. Ми могли співати під час богослужіння, але тільки це.

Після заняття я мовчки ходив по фойє. Я боявся зустріти когось, кого я знав. Але Шеннон передбачила це і дала нам картку, на якій було написано: «Ми практикуємо духовну дисципліну мовчання». Ми могли показувати її людям.

Я зустрів свого друга Тоні. Він дуже занепокоївся, коли побачив, що я не розмовляю. «Девіде, ти в порядку?» Я показав йому картку. Він сказав: «О, добре — я думав, що твої голосові зв'язки знову пошкоджені». Він знав, як це було для мене важко.

Коли я ходив навколо церкви, добровільно вибираючи не говорити, я повинен сказати — це було незручно. Але я був вдячний. Вдячний Богові за те, що Він зцілив мій голос багато років тому, і вдячний за можливість активно слухати — своїх друзів, свою сім'ю та свого Бога.

Мовчання та наше спасіння

Якщо ви не переконані щодо важливості мовчання, подумайте про роль мовчання у нашому спасінні.

Ісая 53 говорить пророчо про Іісуса як про мовчаливого страждалого слугу:

«Він був пригноблений і уражений, але не відкрив Своїх уст;

як ягня, що ведеться на заколення,

і як вівця перед своїми стригалями мовчить,

так і Він не відкрив Своїх уст.»

Під час Свого служіння Іісус багато говорив — Він навчав натовпи, розповідав історії, ставив запитання. Але безпосередньо перед Своєю смертю, коли Він стояв перед радою і вони запитали, хто Він, Марка 14 повідомляє нам, що Іісус мовчав і не відповів.

Він виконав Ісая 53.

Якби хтось мав легітимну причину говорити, то це був Іісус. Його ображали, Його звинувачували неправдиво. Він був Сином Божим. Він був утіленим Словом Божим.

Іісус міг би уникнути хреста, якби вибрав говорити. Але Він мовчав на шляху до власного заколення.

Через мовчання Іісуса ми оздоровлені.

Мовчання — золото. Хвала Богу.

Тепер деякі з вас можуть подумати, що проповідь про мовчання є трохи іронічною. Ви сиділи тут у мовчанні протягом 30 хвилин, поки я говорив — кажучи вам бути мовчаливими — навіть хоча ви вже були такими.

Ну, я припиню говорити тепер і дам вам кілька хвилин мовчання. Ми проведемо дві хвилини, слухаючи Бога, розмірковуючи над цими приповістями, зберігаючи мовчання перед Ним у Його святому храмі.

Проси Бога говорити.

Дві хвилини мовчання.

…

«Господь у Своєму святому храмі; нехай увесь світ зберігає мовчання перед Ним.»

Боже, ми дякуємо Тобі за дар тиші. Ми живемо у світах, повних шуму та метушні. Допоможи нам прийняти тишу. Ми хочемо почути від Тебе. Промов до нас, Ісусе, у звуці тиші. В ім'я Ісуса, амінь.

Це базується на проповіді, виголошеній доктором Ламбом у Церкві Кальварії в Соудертоні, Пенсильванія. Вона була відредагована за допомогою Copilot AI, а також редакційною командою у Служіння «Третє тисячоліття».