Безумці для Христа

Холі для Христа

1 Коринтян 3:18-25

Від Девіда Стрейна

Будь ласка, візьміть свої копії Божого Слова та зверніться зі мною до 1 Коринтян – сподіваюсь, ви всі тепер уважні! Сподіваюсь, це не був я причиною. Чи можете ви всі мене чути нормально? Добре. 1 Коринтян, глава 3; сторінка 951 у церковних Бібліях. 1 Коринтян, глава 3. Вже кілька тижнів минуло з того часу, як ми були у 1 Коринтян. Дозвольте мені нагадати вам, перед тим як ми прочитаємо уривок, про аргумент Павла до цього часу. Він займався, як ви пам'ятаєте, проблемою розділення у Коринфі. Вони почали розділятися навколо своїх улюблених проповідників. Тож один каже: «Я наслідую Павла», інший: «Я наслідую Аполлоса», а ще інший: «Я наслідую Кефаса». І вони хваляться людьми. І за проблемою розділення ховається гнояча гріх гордості. І Павло розглядав обидві проблеми – і проблему, і симптом, який проявляється, – гордість та розділення – різними способами у своєму аргументі до цього часу. І так, з другої половини глави 1 аж до вірша 5 глави 2, Павло розглядав очевидно нерозумне послання, довіряне церкві, – послання хреста, – та очевидно нерозумних членів, які вірять цьому посланню та приєднуються до церкви; а потім, у перших п'яти віршах початку глави 2, навіть очевидно нерозумних посланників, які проповідують це послання церкві. Хто може хвалитися людьми, церковними лідерами, хто може красуватися та прикрашатися та вітати себе своєю власною витонченістю та мудрістю, коли послання здається нісенітницею, члени, яких воно приваблює, – всі ігноримні ніхто – так їх називає Павло, – а міністри, які проповідують це послання, – всі дурні? Я повинен знати. Спасіння будь-кого за такої системи, за таким планом, має бути явно та виключно справою суверенного Бога, а не результатом діяльності проповідника чи мудрості когось самого по собі, без допомоги служіння Святого Духа.

І потім у 2-му розділі Павло продовжує свій наступ на нашу гордість, показуючи нам, що справжня мудрість Бога, євангельське послання, що міститься у Писанні, саме по собі є цілком нерозумним для природної людини. «Воно було відкрито», — повідомляє він нам у віршах 6-10, — «апостолам, тобто через одкровення». І апостолам дані слова, якими вони можуть повідомити нам про це у наших Писаннях; це є натхнення – розділ 2, вірші 11-13. Але якщо і поки Святий Дух не дасть грішникам зрозуміти цю істину, вони ніколи не приймуть її як мудрість взагалі – тобто просвітлення, вірші 14-16. Отже, інакше кажучи, хто може похвалитися чи привітати себе зі своєю власною мудрістю, коли спасіння приходить тільки через одкровення, натхнення та просвітлення Бога Святого Духа? Це аж ніяк не є продуктом людського інтелекту чи творчої уяви. Це — дар Божий.

І тоді ви згадаєте у третій главі Павло використовує три метафори, три образи, щоб описати проблеми в Коринті і почати вирішувати ці проблеми, щоб надати свій план лікування. Перша з них, у віршах 1о-4, ви побачите, що він описує їх як немовлят, як духовно нерозвинутих. Вони повинні були вже тоді живитися їжею більш твердою, багатою, Святим Писаним. Але оскільки вони перебувають у стані нерозвинутості, вони могли споживати тільки молоко і не тверду їжу. Вони нерозвинуті. Потім, у віршах 5-9, він використовує другий образ, другу метафору. Цього разу це поле. Він каже: «Ви — поле Боже», церква — поле Боже. Євангельські служители сіють насіння Слова і поливають насіння Слова, але вони не можуть його виростити. Тому цілком безглуздо хвастатися Євангельськими служителями, хвастатися собою, ніби ріст був їхній чи ваш, щоб виготовляти. Ні, ріст походить тільки від Бога. «Хвастайтесь у Ньому», — каже Павло. І третя метафора, у віршах 10-17, яку ми розглянули, — це великий образ будівельного майданчика. Бог будує Свою церкву в метафорі храму. З людських життів, врятованих благодаттю, що будуються на основі Ісуса Христа. І Павло нас закликав бути обережними, тому як ми будуємо. Ми будуємо для вічності; будуємо так, щоб це тривало. Будьте обережні, що ви робите, як ви живете, які ваші справи, як ви будуєте, тому що прийде день, який випробує ваші справи і відкриє, які вони є.

І тепер цього ранку в уривках 18-23 Павло завершує цю частину свого послання низкою конкретних закликів. Він безпосередньо вказує на гріх, який спокушає коринфян, але коли ми читаємо це разом, я хочу, щоб ви уважно подивилися на дивовижний спосіб, яким Павло-пастор робить більше, ніж просто закликає чи попереджає їх про їхній гріх. Він також пропонує їм духовні ресурси, які допоможуть нам допомогти їм впоратися з їхнім гріхом і жити в новому послушенстві. Коли я вперше був зобов'язаний своїми батьками косити траву в задньому дворі вдома в Глазго, мені було сказано використовувати дуже примітивну газонокосарку. Це була справжня потвора. Вона здавалася мені тонною, і з невеликим схилом у задньому дворі, кілька кругів навколо цієї речі вгору і вниз, і я був виснажений! Тож того дня, коли ми нарешті купили нову газонокосарку з двигуном, був для мене днем великого свята. Мені все ще доводилося косити газон, але тепер двигун практично тягнув мене вгору і вниз по газону.

Коли Бог закликає християн боротися з гріхом, Він очікує, що ми почнемо працювати, але Його наказ має двигун. Він постає з обіцянками, призначеними тягнути нас уздовж і давати нам можливість слухатися. І тому, коли ми читаємо уривки 18-23, я хочу, щоб ви шукали заклики, є два основних заклики, і я хочу, щоб ви особливо шукали ресурси, духовні ресурси, про які Павло нагадує коринфянам, які, якщо ми візьмемо їх вірою, дадуть нам можливість все більше і більше слухатися.

Однак, перш ніж ми прочитаємо текст разом, чи зігнете ви свої голови зі мною, коли ми будемо молитися разом?

Господи, ми знаємо, що трава в'яне і квіти блекнуть, але Твоє Слово стоїть навічно. І тому, в смиренні, ми приходимо до Писання, щоб піддати себе під Слово, щоб бути навченими Тобою. Чи пошлеш Ти Святого Духа, щоб орудувати Твоїм Словом у наших серцях, показуючи нам наш гріх і потребу і ведучи нас назад до Христа, який є Твоєю відповіддю на глибокі потреби наших сердець? Бо просимо це в ім'я Ісуса, амінь.

1 Коринтян глава 3, вірш 18 до кінця глави. Це Слово Всемогутнього Бога:

Нехай ніхто не обманює себе. Якщо хтось серед вас думає, що він мудрий у цьому віці, нехай стане дурнем, щоб стати мудрим. Бо мудрість цього світу є глупотою для Бога. Бо написано: «Він ловить мудрих у їхньому хитроумі», і знову: «Господь знає думки мудрих, що вони марні». Тож нехай ніхто не хвалиться людьми. Бо все ваше, чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи сьогодення, чи майбутнє – все ваше, і ви Христові, і Христос Божий.

Амінь, і ми славимо Бога, що Він говорив нам у Своєму святім, непогрішнім Слові.

Ви помітили, читаючи це разом, що уривок розділяється на дві рівні частини, кожна з трьома віршами, і обидві починаються зі слова застереження. Чи бачите це у тексті? Вірш 18 – перше застереження. «Нехай ніхто не обманює себе». Потім вірш 21 – друге застереження – «Нехай ніхто не хвалиться людьми». Ось два застереження, які стоять, ніби, як заголовки у цих двох блоках тексту. Павло дуже прямий з нами. Він хоче бути ясним і відвертим. Він не хоче, щоб хтось залишився з непевністю щодо того, що Павло хоче сказати. Ось що він хоче. Це досить ясно. Дві речі, дві небезпеки, яких слід уникати – небезпека самообману і небезпека хвалення людьми.

Небезпека Самовиправдання Давайте поміркуємо про перше з них протягом кількох хвилин. Воно, звичайно, є нашою великою проблемою. Чи не так? Самовиправдання. Ми всі маємо схильність мати про себе оцінку, яка є спотвореною та викривленою. З нашої власної точки зору ми часто неправильно розуміємо себе. Роберт Бернс, національний поет Шотландії, пише на цю тему так:

«О дай же, Боже, нам дар такий, Щоб бачити себе так, як інші бачать нас! Він би врятував нас від багатьох помилок І безумних уявлень.»

Чи не так? Хіба це не прояснює ситуацію? Ось єдине місце, де, на мою думку, Бернс та Павло погоджуються. Ось що він каже: «О дай же, Боже, нам дар такий, щоб бачити себе так, як інші можуть бачити нас.» Скільки помилок ми б уникнули, скільки безумних промахів ми б не зробили, якби тільки могли бачити себе об'єктивно та уникнути самовиправдання. Ми часто думаємо про себе більше, ніж слід. Чи не правда? Мабуть, це тільки мені так здається. Ми часто думаємо про себе більше, ніж слід, чи не так? Ми часто займаємося самовиправданням.

Проблема в Коринфі

Тепер погляньте на 18-й вірш і зверніть увагу на конкретну проблему в Коринті. Це їхнє кохання до того, що Павло називає «мудростю віку». Очевидно, ви пам'ятаєте, що ми вже говорили про це раніше, вони цінували витончену риторику та прояви філософської майстерності, що характеризували ораторів того часу. І вони намагалися поєднати мудрість світу та Євангеліє Ісуса Христа в Коринті. Безумовно, вони хотіли Ісуса, але вони хотіли соціально прийнятливого Ісуса. Безумовно, вони хочуть Євангеліє, але вони хотіли згладити гострі краї, щоб воно відповідало смакам та уподобанням їхньої культури. І як ми бачили, Павло знову і знову аргументує у вступній частині 1-го послання до Коринтян, ось його думка. Коли ви починаєте пристосовувати повідомлення про хрест до настрою культури, ви втрачаєте Євангеліє та обманюєте себе. І це саме те, що він каже тут. Не обманюйте себе! Ви не можете проголосити Христа зі Святого Письма і водночас заслужити похвалу культури.

Безумство світової мудрості

І він каже нам, чому ні. Погляньте на 18-й вірш, а радше на 19-й. Ось чому ні: «Мудрість цього світу є безумством перед Богом». Світські міри всі неправильні. Бог не цінує того, що цінує світ. Мудрість для Бога знайдена у зламаному тілі Людини з Голгофи. Ось мудрість Бога – Господь Ісус Христос, розіп'ятий між двома злочинцями, що висить на римському хресті поза міськими стінами. Єдиний Спаситель грішників. Це мудрість Бога. Але світ дивиться на хрест і каже: «Ви жартуєте, чи не так? Це Бог, що прийшов? Це моя надія і радість і мир? Ця нещасна форма? Який жарт! Ні, ми хочемо влади. Ми хочемо політичних рішень. Ми хочемо стратегій самодопомоги. Ми хочемо світової мудрості». Але що б ми не думали про мудрість віку, хоч би якою переконливою вона нам здавалася іноді, Павло показує нам, що саме Бог думає про неї. Хіба ні?

Погляньте ще раз на 19-й вірш. Цього разу він цитує Писання, щоб підкріпити свій аргумент. Спочатку з книги Йова, глава 15, вірш 3, потім із Псалми 94, вірш 11. «Він ловить мудрих у їхньому хитроумії» і «Господь знає думки мудрих, що вони марні». Ви не мудріші за Бога, коринтяни! І коли ви починаєте пристосовувати Його послання про розіп'ятого Ісуса Христа до смаків і уподобань світу, щоб зробити його прийнятним, ви не знайшли кращого шляху. Ви нікого не обманули, тільки самого себе. Бог бачить істину, і Він ловить мудрих у їхньому хитроумії. Він знає марність думок тих, хто вважає себе мудрим.

Стати дурнем, щоб стати мудрим

Що ж тоді робити? Огляньтеся назад на 18-й вірш, будь ласка? Ось що потрібно робити. Ось чому ми всі повинні навчитися! Це досить болісно. Це принижує; це важко. Ви бачите, до чого закликає нас Павло? Вірш 18: «Якщо хтось із вас вважає себе мудрим, нехай стане дурнем, щоб стати мудрим». Ви пам'ятаєте про дурне послання Церкви, послання про хрест. Бог на хресті; це дурне послання в очах світу. І ви пам'ятаєте про дурних членів Церкви – «не багато мудрих, не багато шляхетних». І ви пам'ятаєте про дурних служителів Церкви. Павло каже нам, що він не прийшов, проголошуючи свідчення Бога піднесеними словами чи мудрістю. І все ж Павло показав нам, що саме на цих речах Бог почиває Свою благодать – це дурне послання, ці дурні члени, ці дурні служителі. Саме через них Він діє для Своєї слави і добра Свого народу.

Обійміть дурість Євангелія

І так Павло каже тепер: якщо ви хочете Божого благословення для себе і бачити Бога, що діє у вашому житті і через ваше життя в житті інших, тоді ви повинні зайняти своє місце серед цих людей і відмовитися від наших спроб мудрості, мудрості світу цього. Обійміть дурість Євангелія. Станьте дурнем для Христа. Обійміть дурість Євангелія особисто для себе. Займіть своє місце в компанії дурнів, які вірять у це Євангеліє під служінням дурнів, які проповідують це Євангеліє. Станьте дурнем для Христа. Відмовтеся від мудрості світу цього; обійміть мудрість Бога, пов'язану з Людиною Розп'яття, єдиним Спасителем грішників, Ісусом Христом, розіп'ятим і воскресшим для вас. Ось що означає бути учнем, ви знаєте. Бути християнином означає бути дурнем в очах світу цього. Чи готові ви бути дурнем, виглядати дурнем, щоб стати там, де Бог каже, що справжня мудрість знайдена? Довір'я, уповага, всі ваші надії, віддані самому Господу Ісусу Христу. Тому Павло каже нам насамперед: «Не обманюйте себе!»

Не хваліться людьми!

А потім, по-друге, він каже: ось інше закликання: «Не хваліться людьми!» Вірш 21: «Нехай ніхто не хвалиться людьми». Ось конкретний гріх коринтян. Ось як світська мудрість, їхня схильність до світської мудрості, виражається в їхніх церквах: вони починають хвалитися людьми. Це не тільки те, що вони знайшли певних проповідників особливо корисними у своєму духовному житті і вони визнають те, як Бог використав цих людей. Ні, вони хваляться людьми. Тобто, їхні слова про своїх лідерів рухаються гордістю. Вони мотивовані спробою зробити себе хорошими, стверджуючи цього чи того лідера. Вони кажуть: «Мій чоловік кращий за твого, тому я мудріший за тебе». Це світська мудрість, мотивована гордістю.

І потім, коли Павло розглядає цю постійну проблему в Коринті, він пропонує дві справді надзвичайні істини, які покликані зробити все це хвастування непотрібним і виявити його таким, яке воно є насправді – цілком і повністю досить смішним. Тут у цих двох істинах ми знаходимо двигун, який буде тягнути нас вперед, коли ми прагнемо підкоритися Божому заклику до нас у Писанні сьогодні. По-перше, він просить нас пам'ятати, що ми маємо, а потім, по-друге, він просить нас пам'ятати, чиї ми є. Якщо ви пам'ятатимете, що маєте, і якщо ви пам'ятатимете, чиї ви є, все зміниться. Хвастування зникне, смирення буде вашим, і церква пізнає Боже благословення.

Пам'ятайте, що ми маємо!

По-перше, ми повинні пам'ятати, що ми маємо. Дивіться на текст. «Не хваліться людьми», – каже Павло. Ну, чому ні? Ось його відповідь: «бо все ваше, чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи сьогодення, чи майбутнє – все ваше». Коринтяни були схожі на молодого чоловіка, який хоче купити обручку своїй коханій у ювелірному магазині свого дядька. І він весь час торгується зі своїм дядьком за найкращу ціну на цьому одному персні, навіть не зупиняючись, щоб почути, як його дядько каже: «Племіннику, ти не розумієш. Тобі належить весь магазин! Все твоє!» Вони торгуються через Павла чи Аполлоса чи Кифу, коли у них є всі троє. Все ваше! Усі, кого Христос посилає проповідувати Слово, належать усій церкві. «Ти можеш мати весь магазин!» – каже Павло. «Чому ти б'єшся за один із Христових коштовностей, коли вони всі для тебе?»

П'ять речей, які належать нам у Христі

Потім подивіться на інші п'ять речей, які, згідно з Павлом, належать нам у Христі. Вірш 22; чи бачите їх? Світ, життя, смерть, сьогодення чи майбутнє. Дон Карсон, я думаю, дає глибоке розуміння тут, коли припускає, що ці п'ять речей «представляють фундаментальні тиранії життя». Речі, які поневолюють нас. Речі, які тримають нас у полоні. Тож він каже спочатку, що є світ, який намагається втиснути нас у свій шаблон. Потім є це життя, до якого ми чіпляємося, «ніби Біблія ніколи не говорила нам, що наше життя є лише парою, що швидко зникає, коли тільки-но проходить перший подих вітру!» Потім смерть, Карсон каже, «смерть є остаточною примарою. Смерть - це тиранія, якої ніхто не уникає.» І це, своєю чергою, по-четверте, призводить до постійної терміновості сьогодення, коли ми метушимося, щоб досягти і залишити свій слід, поки не пізно. І тоді як страшні невизначеності, по-п'яте, невідомого майбутнього переслідують наші кроки на кожному кроці. Це тиранії життя – речі, які поневолюють нас, речі, які тримають нас у полоні.

Але Павло пропонує тут цілком іншу перспективу, яка доступна нам в Ісусі Христі. Розумійте, каже він, що як християни, коли ви приймаєте Ісуса, всі ці речі перестають бути тиранами, які тримають вас у полоні, і стають дарами Божого вам, на хвалу Богу і на добро вашої душі. І коли ви це розумієте, раптом світ стає театром для слави Божої, і ви починаєте знаходити спокій у обіцянці, що лагідні успадкують землю. Життя перестає бути чимось, чого потрібно чіплятися з невпевненістю і страхом, але стає сферою нашого радісного служіння, коли Господь веде нас і захищає нас; смерть також перестає бути примаром, який переслідує наші кроки, якого ми завжди намагаємося уникнути, але стає для віруючих брамою до слави, де, хоч ми і відсутні для тіла на деякий час, ми будемо, проте, присутні з Господом, що є набагато краще. Тож ми можемо сказати разом з апостолом Павлом: «Для мене жити - це Христос, а вмерти - це здобуток!» І коли все це починає проникати, тоді сьогодення вже не вимагає терміново виживання найсильніших, постійно спонукаючи нас до виконання. Тепер воно пропонує можливість для служіння, бо ми живемо в безпеці під мудрим правлінням Царя Ісуса, який влаштовує всі речі на користь тих, хто любить Його. І таким чином, хоч ми ще не можемо цього побачити, ми знаємо Того, хто знає майбутнє, і всі дні, визначені для нас, записані в Його книзі раніше, ніж хоч один з них стався. І тому ми дивимося у майбутнє з впевненістю, що Той, хто тримає майбутнє, також тримає нас, безпечних у Його руках. Усі речі - ваші, коли ви приймаєте Ісуса.

Згадуйте, що вам належить!

І так він каже нам: «Пам’ятайте, що у вас є!» Хтось минулого тижня на з’їзді Twin Lakes Fellowship, мені здається, згадав вислів Джона Оуена: «Наша велика проблема як християн полягає в тому, що ми схильні забувати наші привілегії,» і ми недооцінюємо їх. Так багато в християнському житті було б набагато щасливішим, здоровішим, кращим, більш сповненим радості, менш схильним до гріха, якщо б ми тільки розуміли, що все належить нам, коли ми маємо Іісуса Христа. «Бачите справжній масштаб вашого блаженства?» – каже нам Павло. Ми часто буваємо схожі на ту сім’ю – ви знаєте, уявіть сім’ю в довгій поїздці до Гранд-Каньйону разом, затиснуту в машині лише на кілька миль, і вони всі починають лаятися та чваритися. І на піку їхньої суперечки мама нібито не слухає тата, коли він пояснює, чому він був правий повернути туди, а не інакше, і вона дивиться у вікно і розуміє: «Ми приїхали.» Вона бачить славу, пейзаж із красою навколо неї. І згодом один за одним усі інші слідують за її поглядом, починаючи сприймати – славу Гранд-Каньйону навколо. І сварки припиняються. Припиняються суперечки та чвари.

Саме це каже Павло. Він каже: «Дивіться на славу. Дивіться на величезний пейзаж благословення, який належить вам, і коли ви почнете сприймати його та бачити й пам’ятати, що у вас є в Христі, ви почнете забувати, про що ви сперечалися спочатку. І замість того, щоб лаятися та чваритися, ви почнете обожнювати й поклонятися.» Пам’ятайте, що у вас є.

Пам’ятайте, Хто Ви Є!

І нарешті він каже нам: «Пам'ятайте, хто ви є!» Пам'ятайте, хто ви є! Погляньте на 23-й вірш: «Усе ваше, і ви Христові, і Христос Божий». Не тільки вам дано все у Христі, але й ви дані Христу, і Христос, якому ви дані, є Христос Божий. Павло намагається помістити нас у більший контекст. Він намагається змінити наше мислення, щоб его більше не заповнювало кожен горизонт для нас, а ми бачили себе в перспективі. Усе ваше, ви Христові, і Христос Божий, який є над усім і все в усьому.

Ви належите Ісусу!

Отже, ось найбільш базовий факт про вас сьогодні, якщо ви християнин. Ось найбільш базовий факт про вас – ви належите Ісусу. Ви Його! Ви не свої власні. Ви були куплені за ціну. Ви Його. І Він належить Богу, тому над кожним квадратним сантиметром, якщо я можу адаптувати фразу Абрахама Кьюпера, написано над кожним квадратним сантиметром вашого життя, мого життя, світу, у якому ми живемо, є вимоги живого Бога і короновані права Викупителя, Царя Ісуса. І над усім, над нами всіма, Він каже: «Моє!» І з цієї точки зору, хвастунство вмирає, а смирення приходить.

Нещодавно я прочитав деякі слова Ніла Армстронга. Він розмірковував про той момент, коли він стояв на місяці, дивлячись вгору на землю. І він сказав таке: «Мені раптом сталося, що той маленький горох, той маленький, гарний, синій предмет, був землею. Я підняв свій великий палець і заплющив одне око, і мій великий палець закрив планету землю». Потім він сказав таке: «Я не відчув себе гігантом; я відчув себе дуже, дуже маленьким».

Коли Павло підсумовує третю главу, він хоче, щоб ми відчували себе саме так перед величчю і славою, що оточують нас – не хвастаючись, не б'ючи себе в груди і проголошуючи свою власну мудрість, а раптом упокорені, усвідомлюючи, наскільки ми дуже, дуже малі перед величезною безмежністю Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа, перед нескінченним пейзажем Його благодаті до нас у Його Синові. Замість наших гордих, розділюючих заяв Павло кличе нас, чи не кличе нас звернути свій погляд на Ісуса і подивитися повно в Його дивовижне обличчя, щоб речі земні – хвастовство, гордість, розділення – могли дивно зів'янути в світлі Його слави і благодаті. Згадайте, хто ви є і згадайте, що ви маєте. Чи забули ви свої привілеї? Чи почали ви самі заповнювати кожен куток обрію, щоб не бачити далі своїх власних дрібних потреб і вимог та уподобань?

Павло хоче ввести вас у набагато ширший пейзаж, щоб показати вам, як Господь щедро обдарував вас усім, щоб усе працювало на вашу користь, коли ви живете під владою Царя Ісуса. Потім він хоче нагадати вам: «Ви не належите собі, тому ви більше не можете жити так, як хочете! Ви належите Христу, який пролив Свою кров, щоб зробити вас Своїм». І загалом – панування Бога – хто ви є – і кому належить усе, кому належить слава. Тож, бачачи цей величезний простір, наше егоцентричне начало починає виглядати дуже блідо – радше, не блідо, а досить смішно. І в покорі, замість гордості та чвар і суперечок, приходить обожнювання і хвала та подив до Бога, який викупив нас і дав нам усе в Його Синові; ми починаємо вклонятися і обожнювати. І нехай Господь допоможе нам пам'ятати, що ми маємо і хто ми є, щоб ми не були самообманені і не хвасталися людьми, а віддавали всю славу Йому.

Давайте помолимося разом!

Господи, Боже наш, ми дякуємо Тобі за велич благодаті, що всі речі наші. Ми зізнаємося, що не знаємо, що це означає насправді. Що означає це? Чи зможемо ми коли-небудь вичерпати дослідження цього ландшафту протягом усієї вічності? Всі речі наші. Ми благословляємо Тебе, що це правда. Яка обітниця. І ми благословляємо Тебе, що ми не свої власні. Ми належимо нашому вірному Спасителю Ісусу Христу, який викупив нас не сріблом і золотом, а Своєю дорогою кров'ю, так що ні одне волосся не може впасти з нашої голови, але що справді всі речі повинні сприяти нашому спасінню. І тому Він робить мене щиро бажаючим відтепер жити для Нього. Чи зробиш Ти це серед нас, будь ласка, коли ми знову згадуємо про наші привілеї та вчимося, бачачи велич ландшафту благодаті навколо нас, зупинити нашу горду самоствердження і замість цього вклонятися в поклонінні та хвалі? Бо ми просимо це в ім'я Ісуса, амінь.