Слуги і Управителі

Від Девіда Стрейна

Будь ласка, візьміть свої примірники Божого Слова і зверніться зі мною до першого послання Павла до коринтян, 1 Коринтян глава 4; сторінка 953 у церковних Бібліях. 1 Коринтян глава 4. Ми будемо читати перші п'ять віршів разом. Перш ніж ми зробимо це, коли ви відкриєте свої Біблії, чи зігнете свої голови зі мною, щоб ми помолились разом? Давайте помолимось!

Господи, ми зізнаємось, як сильно нам потрібно чути, як Ти говориш до нас, і як ми схильні, коли Ти звертаєшся до нас, чути тільки те, що ми хочемо чути, або спотворювати ті істини, які Твоє Слово приносить нам, або заглушати Твій голос, слухаючи інші голоси, які змагаються за нашу увагу. І ось тепер, коли ми зібрались тут у Твоїй присутності, ми просимо Тебе, будь ласка, вилей Святого Духа, щоб Твоє Слово могло бути чітко почуте і пролило світло в нашу темряву і дало життя нашим серцям, ведучи нас назад до Господа Ісуса. Бо ми просимо це в Його ім'я, амінь.

1 Коринтян глава 4, вірш 1. Це Слово Всемогутнього Бога:

Ось як слід вважати нас: як слуг Христа і управителів таємниць Божих. Крім того, від управителів вимагається, щоб вони були знайдені вірними. Але для мене дуже мало значення, чи судиш мене ти, чи якийсь людський суд. Насправді, я навіть сам себе не судю. Бо я не усвідомлюю нічого проти себе, але цим я не виправдовуюсь. Це Господь судить мене. Тому не чиніть суду раніше часу, перед тим, як прийде Господь, який виведе на світло те, що тепер приховано в темряві, і виявить наміри серця. Тоді кожен отримає свою похвалу від Бога.

Амінь, і ми хвалимо Бога за те, що Він говорив у Своєму святім і непогрішнім Слові.

Я дивлюся, чи ви пам'ятаєте ті моменти в понеділок, 29 серпня 2005 року, коли ураган Катріна почав бити по узбережжю Мексиканської затоки. У той день бригадир-генерал Метью Бродерік чергував у Центрі операцій з питань внутрішньої безпеки, який відповідає за оцінку будь-якої загрози національній безпеці, чи то тероризм чи природна катастрофа, а потім інформує Білий дім наприкінці дня. І коли протягом дня повідомлення про повені в Новому Орлеані почали надходити до його офісу, Бродерік та його команда, як ви можете собі уявити, уважно стежили за ситуацією. Але повідомлення були суперечливими. Тож пізніше того дня один звіт FEMA стверджував, що 75% міста було під водою. Але о 10:30 того вечора, коли вони ввімкнули телевізор, одна трансляція показала людей, які влаштовували вечірку під час урагану в Французькому кварталі. Повідомлення були суперечливими. І в той момент Бродерік прийняв доленосне рішення. Він пішов додому. Він подивився на всі суперечливі повідомлення та дійшов висновку, що йому нічого конкретного не потрібно доповідати до Білого дому, і їм, здавалося, було добре на новинах, тож він пішов додому. Його судження було дуже хибним, як ми всі тепер знаємо, із катастрофічними наслідками.

Здатність приймати рішення є фундаментальною для нашого життя. Вона життєво важлива, чи не так? Ми не можемо вижити без здатності оцінювати та робити висновки та приймати обдумані рішення тисячу разів на день щодо великих та малих речей. Але історія бригадир-генерала Метью Бродеріка нагадує нам, що іноді наша здатність до здорового судження може бути серйозно порушена із катастрофічними наслідками. Апостоли Павло, Аполлос та Кефа були об'єктом хибних суджень з боку коринфян. І Павло пише у нашому уривку не тільки, щоб поставити крапку у своїй справі, але й щоб допомогти коринфянам знайти кращий шлях.

Давайте розглянемо цей уривок разом – 1 Коринтян 4:1-5. Я хочу, щоб ми звернули увагу на три речі тут. По-перше, у віршах 1 і 2, перед лицем їхніх помилкових суджень, Павло вчить коринтян, яким чином церква повинна дивитися на євангельських служителів; вірші 1 і 2. Потім, у віршах 3 і 4, він вчить нас, яким чином євангельські служители, і взагалі кожен християнин, повинні дивитися на самих себе. І нарешті, у вірші 5, він хоче, щоб ми зрозуміли, що єдине судження, яке дійсно має значення, це те, яким чином Бог дивиться на нас усіх; яким чином Бог дивиться на нас усіх.

Як церква повинна дивитися на євангельських служителів

Давайте подивимося на вірші 1 і 2 зі мною спочатку. Ось яким чином церква повинна дивитися на євангельських служителів. Вірш 1: «Ось як треба вважати нас», – каже Павло. «Як слуг Христа та управителів Божих таємниць». Багато коринтян зовсім не цінували апостола Павла, чи не так? Насправді, у 2 Коринтян, глава 10, вірш 10, ми знаходимо зразок того, які саме речі вони говорили про Павла. Павло чув, як вони це говорили, і повідомляє про це в 2 Коринтян 10:10. Ось такого роду речі вони говорили: «Його послання вагомі та сильні, але його тілесна присутність слабка, а мова його ніщо не варта». Іншими словами: «Він говорить гарну гру в своїх посланнях, але коли він приходить сам, він такий невразливий. Який він легкий! Хто взагалі став би слухати апостола Павла?» Це зразок їхнього осудливого ставлення та їхньої зневаги до Павла.

І до речі, перш ніж ми помітимо, як Павло виправляє їхнє мислення, хіба вам не здається корисним бачити навіть новозавітну церкву, подібну до цієї, у певному безладі? Мені це дуже корисно, бо серед нас можуть бути ті, хто цього ранку дуже обурюється через те, що церква не відповідає своєму посланню. Ви можете справді боротися з лицемірством, нещирістю та осудливістю, які ви бачили в церкві. І ви маєте всі підстави бути розчарованими цим. Апостол Павло також був розчарований, коли зіткнувся з цим у Коринфі. Але коли Біблія показує нам вади церкви, як це робиться тут у 1 Коринтянам, вона прагне не тільки виправити ці вади, але й навчити нас бути терпеливими щодо церкви, коли ми бачимо ці вади. Вона прагне нагадати нам, що боротьба сучасної церкви - це та ж боротьба, що й у давнину.

Церква Повна Грішників і Лицемірів

І тому ми справді не повинні бути надто здивовані тим, що церква повна лицемірів, чи не так? Як я, можливо, як і ви – шахраї, люди з compro промised переконаннями. Адже церква – чи не найкраще місце для нас, для лицемірів, шахраїв і невдах? Де ще вони мають бути? Чи не є церква найкращим місцем для людей, подібних до нас? Тож усіма засобами, я думаю, Павло сказав би нам: «Усіма засобами критикуйте церкву за її невдачі бути такою, якою їй слід бути, але не дивуйтеся, коли ті самі старі проблеми, які мучили церкву в часи Павла, продовжують мучити церкву і в наш час». Натомість давайте навчимося практикувати терпіння один до одного, визнаючи, що хоча ми можемо дуже ображатися на вади, які ми так чітко бачимо в інших, ми можемо не бачити дзеркального відображення тих самих вад у собі. І тому ми маємо практикувати терпіння. Церква завжди бореться, тому що церква повна грішників, лицемірів і невдах, як я і як ви. Це було в часи Павла; це є і в наш час.

Слуги всім

Особливо в Коринфі, вони дуже суворо та несправедливо засуджували Павла. Тому він досить обережно виправляє їхнє мислення. Погляньте, що він говорить у віршах 1 і 2. Ми повинні вважати його та інших лідерів, через яких коринфяни сваряться, ми повинні вважати їх, перш за все, «слугами Христа,» а потім, «управителями таємниць Божих». Задумайтесь над цим словом, «слуги,» спочатку. Воно досить незвичайне слово; не звичайне слово для «слуги.» Це слово грецьке, «hypretis». Спочатку воно означало, «кормовий гребець;» галерний раб на нижній палубі давнього корабля. Ланцюгами прикуті до своїх весел, вони повинні тягти свої весла під ритм барабана наглядача. Тепер до часу, коли Павло написав 1-е послання до Коринфян, «hypretis» дійсно означало будь-якого слугу взагалі, але воно все ще передає цей сенс чорної, низької, смиренної служби. Це те, що таке міністр, говорить Павло, — галерний раб, який тягне своє весло під ритм барабана Господаря. Слуга всіх.

Управителі таємниць Божих

І тоді Павло каже, що він також є управителем. Це інша словесна картина, цього разу про домашнього раба, якому довірено управління ресурсами давньогрецького чи давньоримського будинку чи маєтку. Вони повинні були роздавати ці ресурси мудро і обережно. Міністри, каже Павло, є «управителями таємниць Божих». Тепер, коли Павло говорить про «таємницю», і Новий Завіт говорить про неї, це не означає щось схоже на роман Агати Крісті, де потрібно грати детектива і намагатися розгадати загадку. Це не те, що означає таємниця в Новому Завіті. Це не означає таємницю, яка прихована від нашого погляду, а скоріше це посилання на Євангеліє Ісуса Христа, яке раніше було затемнене, але тепер було відкрите апостолам і записане для нас у Святому Писанні. Сам апостол Павло говорив про це раніше, у главі 2, вірші 7: «Ми передаємо премудрість Божу, таємну і приховану, яку Бог передбачив раніше віків для слави нашої». Потім він каже у вірші 10: «Ці речі Він відкрив нам через Свого Духа». Ось що означає таємниця! Це стосується Євангелія Ісуса Христа.

І так, коли Павло називає служителів «управителями таємниць Божих», він дає нам опис роботи. Він каже, що фундаментальне завдання служителя, як управителя в древньому будинку, полягає в тому, щоб роздавати таємниці Божі. Тобто проповідувати Євангеліє, годувати членів дому, постачати їм ресурси Слова Божого для їхнього зцілення та забезпечення. Може бути тисяча інших завдань, які вимагають уваги міністра, але якщо вони відволікають його від цього, якщо вони підривають його здатність робити це, він не виконує своє покликання бути управителем таємниць Божих, як він повинен. Він повинен відкривати Біблію, пояснювати Писання, проповідувати Христа зі Слова Божого. Тож він є підрядним, галечним рабом, який тягне свій човен у такт барабану Царя Ісуса, свого Господаря. І він є управителем, який піклується про дім віри, мудро роздаючи Євангеліє благодаті людям Божими.

Алістер Бегг, мені здається, я думаю, дуже добре підсумовує головну ідею тут, коли сказав, що «євангельські служители є слугами церкви, але церква не є їхнім Господарем». Євангельські служители є слугами церкви, але церква не є їхнім Господарем. Ми працюємо для Ісуса, тягнучи човен за Його командою, служачи церкві Його Словом, згідно з Його задумом. Ми слугуємо церкві, але Ісус Христос, а не церква, є нашим Господарем. Безумовно, вірш 2, управители, служители, як управители, повинні бути вірними, надійними, старанними у своєму завданні. Але це міра якості управителя. Чи він вірний? Чи він надійний? Це не має нічого спільного з динамічною силою його особистості чи риторичним блиском його красномовства. Чи він вірний? Оце головне питання.

Тепер ви можете уявити собі виклик цього вчення для коринтян, які оцінювали служителів згідно з їхньою зовнішньою ефектністю та мистецтвом публічних виступів. Вони хотіли зірок та знаменитостей, а не рабів на галерах та домашніх управителів. Але Павло навчає нас, що служителів, яких благословить Бог, служителів, яких потребує церква, є вірними управителями, які роздають таємниці Бога, Слово Христа, Євангеліє благодаті, старанно задля щоденного харчування народу Божого. Ось як церква повинна дивитися на служителів. Ми — раби на галерах, домашні управителі. Ми служимо церкві за наказом та велінням Ісуса Христа, який є нашим Владикою.

Як Євангельські Служителі Та Кожен Християнин Мають Сприймати Себе Але потім, по-друге, Павло розповідає нам, як євангельські служителі, а також як кожен християнин, мають сприймати себе самих. Як церква має сприймати євангельських служителів, але тепер як євангельські служителі мають сприймати себе самих. Погляньте зі мною на вірші 3 і 4. Вірші 3 і 4. Власне, тут є три суди в цих п'яти віршах. Я хочу, щоб ми подумали про перші два з них, а до третього ми повернемося через кілька хвилин. Перші два знаходяться в віршах 3 і 4. Перший суд, про який згадує Павло, бачите його в тексті, - це суд громадської думки. «Але для мене», вірш 3, «але для мене дуже мало важить, що ви або будь-який людський суд мене судить». Павло вже був судимий у суді громадської думки в Коринфі. Кожного тижня, коли він був у Коринфі, від будинку до будинку по всій церкві, ви могли бути впевнені, що головна страва, яку подавали на обід у неділю, була цілком певною. Ви знаєте, що це за страва, чи не так? Виявляється, вона була делікатесом у Коринфі. Що вони подавали на обід у неділю після церкви кожного тижня, коли Павло був із ними? Вони подавали гарячу купу печеного проповідника, чи не так? Цікаво, чи доводилося вам самим насолоджуватися цим делікатесом. Не відповідайте. Я не хочу знати! Вони розбирали його служіння з критичним, гірким, осудливим ставленням - суд громадської думки.

Суд Власної Совісті

І ось ще один судовий зал. Чи бачите ви його в тексті? Павло згадує про нього. Не тільки про суд громадської думки, а й про вірші 3 і 4, суд власної совісті. «Я навіть не суджу себе сам,» каже він, «бо я не маю нічого проти себе, але цим я не виправдовуюся.» У залі суду власної совісті, хоча він не усвідомлює нічого конкретного, що могло б його засудити, він знає, що його власний особистий вирок, його власне ставлення до себе навряд чи більш надійне, ніж упереджені суди коринтян. І я хочу, щоб ми уважно помітили, як Павло розглядає вироки обох судів. З одного боку, він каже: «Це дуже мала річ бути судимим вами в залі суду громадської думки. А з іншого боку,» каже він, «я навіть не довіряю своїм власним судженням про себе в залі суду власної совісті.» Зрозуміло, він не дуже цінує вироки ні того, ні іншого суду, чи не так?

Свобода від страху перед судом інших

І ось моє питання! Коли я сприймаю все це, коли я бачу, як Павло поводиться у світлі вироку громадської думки і навіть вироку власної совісті, ось моє питання! Ось чого я справді хочу знати! Я хочу знати: «Як ти це робиш, Павле? Як ти це робиш?» Хіба ви не хотіли б бути вільними від страху перед упередженнями інших людей? Не перейматися їхніми судженнями щодо вас? Або як щодо свободи від тиранії самокритики чи сліпоти зарозумілої самовпевненості? Обидва, від яких Павло, здається, ухиляється у нашому уривку чудово. Як він це робить? «Мені байдуже, якщо ви судите мене, і я навіть не довіряю своїм власним судженням про себе.» Ось як міністри повинні ставитися до себе – ані під впливом страху перед людьми, ані поневолені вимогами его. І ось модель, яку я підозрюю, як ми всі хотіли б ставитися до себе – байдужі до того, що люди кажуть про нас, і ні на мить не вірячи своїй власній рекламі.

Давайте будемо відвертими – хіба це неважко здійснити? Хіба ми часто не знаходимося в полоні страху перед судженнями інших людей чи глибоко пораненими, коли чуємо їх? Під впливом того, що ми боїмося, що інші скажуть про нас? Чи живемо під тиранією наших власних внутрішніх комплексів? Хіба це неважко зробити те, що Павло, здається, робить так легко тут, у цих віршах? Мені подобається говорити семінаристам, що служителям потрібно розвивати товсту шкіру та ніжне серце. Товста шкіра та ніжне серце. Але надто часто у нас тонка шкіра та тверде серце. Тому такі служители, кожне різке слово, кожен уїдливий зауваження дошкуляють та ранять. Але якщо наші серця тверді, ми не вчимося, ми не піддаємось навчанню, і поранення, які ми отримуємо, майже не приносять плоду в ефективному служінні. Те, що нам потрібно, це товста шкіра та ніжне серце. Павло, здається, демонструє це тут, чи не так? У нього товста шкіра. «Це дрібниця, що я повинен бути судимий вами». У нього ніжне серце. «Я навіть не суджу себе. Я не довіряю своєму власному вироку. Я не слухаю свій его. Я піддаюсь навчанню». Ось смирення. Але вирощувати товсту шкіру та ніжне серце не так легко. То як Павло це робить? Як ми можемо це зробити?

Як Бог дивиться на нас усіх

Це приводить мене до останнього пункту! Чи глянете ви зі мною на вірш 5? Він сказав нам, як Церква повинна дивитися на євангельських служителів, він сказав нам, як служителі та кожен християнин зокрема повинні дивитися на себе самих; тепер він каже нам, що для більшості з нас справді має значення те, як Бог дивиться на нас усіх. Ось третя зала суду в нашому уривку. Це насправді єдина зала, яка справді має значення. Чи бачите ви її у вірші 5? «Тому не чиніть суду раніше часу, раніше, ніж прийде Господь, який виведе на світло те, що тепер приховано в темряві, і виявить наміри серця. Тоді кожен із нас отримає схвалення від Бога». Не чиніть суду раніше часу, каже Павло. Він відлунює дуже знайомі слова Ісуса: «Не судіть, щоб і вас не судили». Улюблені слова в сучасному культурному кліматі, у якому ми живемо. Часто їх тлумачать так, що ми не повинні робити моральних суджень; кажуть, що моральні судження є поза межами дозволеного. «Не судіть. Називати щось правильним, а щось іншим неправильним — це судження та нелюбов», — нам кажуть.

Це очевидно не те, що має на увазі Павло тут, тому що якщо ви подивитеся на наступний розділ, ми бачимо, що він виносить дуже сильні моральні суди, закликаючи церкву практикувати церковну дисципліну у випадку статевої розпусти. І насправді, у вірші 3 розділу 5, послухайте мову Павла. Він каже: «Я вже виніс вирок щодо того, хто вчинив такий вчинок». Отже, Павло не каже тут, коли він говорить коринтянам не виносити суд до часу, він не каже не робити моральних суджень; так само він не каже не робити богословських суджень. У розділі 14 1 Коринтянам, коли він говорить про служіння пророків у церкві в Коринфі, він каже, що двоє чи троє щонайбільше повинні говорити, а решта повинна «розглядати сказане». Слово, перекладене як «розглядати», насправді є словом «судити». Судити те, що говориться. Ви повинні здійснювати богословське розрізнення, щоб зважити та оцінити істинність того, що викладається зі Святого Писания. Отже, Павло не каже не робити моральних суджень про те, що правильно і неправильно; так само він не каже не робити доктринальних суджень про те, що істинно і хибно. Біблія насправді наказує нам робити обидва. І чимала частина християнської зрілості полягає в нашій здатності робити це з смиренням та вміло згідно зі стандартом Божого Слова.

Не виносите суджень раніше часу

Але Павло докоряє коринфянам за те, що вони встановили свій власний стандарт; не Біблійний стандарт, а стандарт, заснований на особистих уподобаннях та вподобаннях, а потім діють як суддя та виконавець над усіма, хто не відповідає цим стандартам. «Не виносите таких вироків раніше часу», — каже він. Це до того, як Господь повернеться. Коли Ісус повернеться і буде скликаний остаточний судовий зал, Він буде судити за досконалими стандартами Божого Слова, і Його вироки щоразу будуть скасовувати ваші. Насправді, у той день, каже Павло, ви виявите, що більше не сидите на лаві як самопризначений суддя, а особисто на лаві підсудних, викликані дати звіт. У той день, каже Павло, те, що приховано в темряві, буде виявлено, і Христос відкриє наміри серця.

Хіба це не зрештою те, чому наше осудливе ставлення є дуже нерозумним у кінці? Бо ми не можемо читати серця; тільки Ісус може. Як ми повинні бути обережними щодо звинувачення мотивів інших, коли тільки проникливий погляд Ісуса Христа може проникнути в ці глибини. Ісус і ніхто інший не може і буде викривати таємні мотиви серця та речі, приховані в темряві. І одного дня Він зробить це, каже Павло. Хіба це не тверезить? Одного дня Він зробить це. Павло хоче, щоб коринфяни і ми були свідомі цього остаточного великого дня і останнього судового залу, вирок якого є єдиним, що справді має значення. І якби ми були більш свідомі і почали жити так, як Павло, здається, вміє робити це тут, почали жити у світлі вічності, як би це вплинуло на те, як ми живемо день у день серед громади Божого народу?

Намагайтеся догодити тільки Богові

І якщо ви подивитеся на кінець 5-го вірша, ви побачите, як саме Павло зміг жити вільно від страху перед думкою інших у суді громадської думки та навіть так само легко ставився до своєї власної оцінки. Пам'ятайте, йому було байдуже, чи демонизували його коринф'яни, чи підносили його. Пам'ятайте, як він відмовився приділяти велику увагу своїй власній оцінці себе. Ну, ось як він зміг зробити це. Він шукає схвалення всемогущого Бога. Всемогущий Бог – Його думка є єдиною, яка зрештою має значення. Тоді кожен із нас, каже він, «отримає своє схвалення від Бога». Він трудиться заради «Добре, добрий і вірний раб», від свого Господаря. Він прагне жити так, щоб подобатися своєму Богу. Нічия інша думка, навіть його власна, не має для нього остаточного значення. Його питання не: «Що інші думають про мене?» Також не: «Що я думаю про себе?» Його питання скоріше: «Чи буде моя поведінка сьогодні гідна схвалення мого Викупителя?»

Який шлях до забуття себе, щоб не бути рабом ні думок інших, ні хвастовства его? Це знання того, що тільки одна думка має значення зрештою. Що каже Бог про працю вашого серця, вашої голови та ваших рук? Що скаже Ісус при Своєму появленні про працю Своїх управителів, які повинні були бути вірними в домі Божому? Що Він скаже про праці Своїх підрядових, які повинні були тягти свої весла в такт Його барабану? Коли схвалення Бога має першочергове значення, то насправді не буде мати значення, чи будуть люди демонизувати чи підносити вас, і ваша власна думка не зможе мати менше значення.

Слово схвалення

Аби бути впевненими, перш ніж ми закінчимо, у остаточному суді ви ніколи не почуєте, якщо ви сьогодні християнин, ви ніколи не почуєте слова осуду, але ви почуєте слово схвалення. У Римлянам 8:1 сказано: «Немає тому тепер ніякого осуду тим, хто в Христі Ісусі.» Віруючий в Ісуса, вас не можна осудити, коли той остаточний судовий зал буде скликаний. Чи не є це доброю новиною? Через праведність Христа вам прощено і вас ніколи не можна осудити. Але ви можете і повинні жити заради схвалення Царя Ісуса в той день. Є слово схвалення, яке буде виголошено над вами. Ніякого слова осуду, а слово схвалення. І я підозрюю, що коли ми всі зіберемося перед престолом і почуємо Його схвалення, ми будемо здивовані, як рідко Його схвалення збігається з похвалами людей або привітаннями наших власних сумлінь. І одне, і інше часто повністю промахують повз ціль. Хіба не про це Павло говорив? І одне, і інше часто повністю промахують повз ціль. І так, забезпечивши собі впевненість у «ніякому осуді» через віру в Ісуса Христа, нас закликають прагнути до слова схвалення через вірне послушання Ісусові Христу, жити заради усмішки Отця Небесного і всією душею прагнути до «Добре, вірний раб, зробив добре» нашого Викупителя.

Нехай Господь допоможе нам, нехай Господь допоможе нам, спираючись на впевненість у ніякому осуді, радісно жити заради доброї думки одного лише живого Бога і заради Його остаточного схвалення в той великий день. І нехай Він тим самим повністю звільнить нас від тиранії думки людей і навіть тиранії наших власних хибних суджень про себе самих. Давайте помолимося разом.

Наш Небесний Батько, ми зізнаємося Тобі, що часто думки інших людей і наша власна оцінка себе були помилковими, небезпечно помилковими, навіть іноді призводячи до катастрофічних наслідків. Чи навчиш Ти нас, будь ласка, цінувати понад усі інші думки Твоє схвалення та жити заради Твого усміху і заради Твоєї слави єдино? Бо просимо цього в ім'я Ісуса, амінь.