Чотири вбивці гордості

Від Девіда Стрейна

Тепер, якщо ви візьмете свої примірники Писання в руки та звернетеся зі мною до першого послання Павла до коринтян, глава 4. 1 Коринтян, глава 4. Як ви пам'ятаєте, Павло підсумовує цю першу частину послання в главі 4. Він розглядав проблему гордості та розділень у коринтянських церквах. І минулого разу, у перших п'яти віршах глави 4, ми бачили, як він розглядає один із справді потворних плодів гордості та розділення в церкві – гріх осудливості. Горді люди, як показав нам Павло, швидко засуджують інших, і сам Павло зазнав цього в Коринті. І минулого разу він навчав нас, як боротися з осудливістю, коли ми перебуваємо під впливом осудливості. Він навчав нас жити вільно від тиранії думок інших людей, пам'ятаючи, що єдине справді важливе судження – це судження самого Всевишнього Бога. Коли ми чітко усвідомлюємо це у своєму мисленні, ми починаємо жити вільно від суду громадської думки, навіть вільно від суду нашого власного приватного судження. Єдиний суд, який має значення, єдиний вирок, про який ми дбаємо, – це «Добре, вірний та добрий раб», нашого небесного Господаря. Ми повинні жити заради схвалення Бога. Це було минулого разу.

Сьогодні у віршах 6 і 7 1 Коринтян, розділ 4, він розглядає іншу сторону питання судження та гордості. Минулого разу він показав нам, як поводитися з цим, коли ми перебуваємо на приймальному кінці гордості, судження та розділення інших людей. Цього разу він розглядає гордість та судження, які гниють у наших власних серцях. Гордість, ви знаєте, є впертою бур'яном. Уявіть собі кульбабу посередині вашого газону. Як ви з нею боретеся? Якщо ви просто підстрижете газон, він виглядає добре деякий час, але що відбувається згодом? Ну, бур'ян знову росте. Нам потрібно зробити більше, ніж просто відрізати його голову. Вам потрібно обприскати цю річ спеціальним засобом і дістатися до коренів та вбити її на смерть, інакше вона просто буде знову з'являтися. Чи не так? Гордість подібна багаторічному бур'яну. І, звичайно, ми можемо змінити поведінку та здаватися смиренними, коли це потрібно, але якщо ми не будемо боротися з коренем проблеми, то наше смирення буде лише поверхневим. І чого хоче Павло, це радикальна зміна, тобто зміна кореня. І тому у цих двох віршах він пропонує нам чотири стратегії, щоб убити гордість.

Перш ніж ми прочитаємо цей уривок разом, чи зігнете ви свої голови зі мною, спочатку, коли ми будемо молитися?

Наш Небесний Батько, нам дуже потрібне служіння Святого Духа зараз. І тому ми волаємо до Тебе, щоб Ти прийшов до нас та дав світло нашому розумінню, дав їжу Твоїм голодним дітям та дав Святого Духа тим, хто просить, як Ти обіцяв. Бо ми просимо це в ім'я Ісуса, амінь.

1 Коринтян, розділ 4, вірш 6. Це непохитне Слово Всемогутнього Бога:

Я застосував усі ці речі до себе та Аполлоса на вашу користь, брати, щоб ви могли навчитися від нас не виходити за межі написаного, щоб ніхто з вас не був надутий на користь одного проти іншого. Бо хто бачить щось інше у вас? Що у вас є таке, чого ви не отримали? Якщо тоді ви отримали це, чому ви хвалитесь, ніби не отримали?

Амінь, і ми прославляємо Бога за Його святе і авторитетне Слово.

Отже, як я вже казав, Павло хоче розглянути гріх гордості. Це була його тема, так чи інакше, з другої половини першого розділу. Вона дійсно домінувала у всьому цьому початковому розділі 1 Коринтян. Ви можете чітко побачити це у місці перед нами цього ранку, якщо подивитеся на кінець 6-го вірша. Він каже, що пише, «Щоб ніхто з вас не був надутий на користь одного проти іншого». Отже, це гріх гордості, що призводить до розділення та осудження. Це головна тема цієї всієї першої частини послання. Існує ця потворна, самозвеличувальна культура, що процвітає у коринтянських зборах і вона розриває їх, створюючи токсичну ситуацію.

І так, із певною терміновістю, у нашому тексті сьогодні Павло пропонує ці чотири стратегії, розроблені для допомоги у боротьбі з коренем стійкого бур'яну гордості у наших серцях та у нашому спілкуванні. Чотири стратегії. Подивіться на цей уривок! Дозвольте мені лише перерахувати їх спочатку, а потім ми повернемося та розглянемо їх по одному. Чотири стратегії, що вбивають гордість; Стратегія номер один – він каже, що ми повинні вивчати приклад інших, які демонструють християнську смиренність. Чи бачите ви це у вірші 6? Павло каже: «Я застосував ці речі до себе та Аполлоса на вашу користь, брати, щоб ви могли навчитися від нас.» Вивчайте приклад богобоязливих лідерів. Потім стратегія номер два – ми повинні підкорятися правилу Слова Божого. Вірш 6 знову, «Я застосував ці речі до себе та Аполлоса, брати, щоб ви могли навчитися від нас» – ось конкретний урок, який він хоче, щоб ми засвоїли – «не виходити за межі написаного.» Вивчайте приклад інших, підкоряйтеся правилу Слова, потім стратегія номер три – ми повинні пам'ятати, що немає особливих випадків. Ми повинні пам'ятати, що немає особливих випадків. Подивіться на риторичне питання у вірші 7. «Хто бачить щось відмінне у вас?» Ви бачите суть? Немає особливих випадків, каже він. «Ви не відрізняєтесь від інших.» Це справді допоможе нашій гордості. Чи не так? Розуміння того, що ґрунт є рівним та що ми, зрештою, не є особливим випадком. І нарешті, стратегія номер чотири – ми повинні сприймати розкіш благодаті. Сприймати розкіш благодаті. «Що у вас є,» запитує він, «чого ви не отримали? Якщо тоді ви отримали це, чому ви хвалитесь, ніби не отримали цього?»

Добре, отже, ось наш план. Ось куди ми рухаємося! Павло не хоче, щоб хтось із нас загордився на користь одного перед іншим. Він виступає проти гріха гордості та пропонує ці чотири стратегії, щоб подолати його. Вивчайте приклад інших, підкоряйтеся правілю Слова, пам'ятайте, що немає особливих випадків, та приймайте щедрість благодаті.

Вивчайте приклад інших

Давайте розглянемо першу стратегію. Нам потрібно вивчати приклад інших. Вірш 6: «Я застосував ці речі до себе та Аполлоса на вашу користь, брати, щоб ви могли навчитися від нас». Якщо ви схожі на мене, ті з вас, хто є батьками, мали досить тривожний досвід, раптово усвідомивши в середині одного з тих моментів навчання – ви знаєте, про які я говорю – тих моментів навчання з вашими дітьми, що ви стоїте в тій же позі, говорите в тому ж тоні, використовуєте той же словник, що й ваша мати чи батько двадцять років тому чи більше назад. Ви знаєте, як це буває. Ви в розпалі. Ви говорите: «Слухайте мене, юначе!» і потім ніби прокидаєтеся! І ви усвідомлюєте, що чуєте тон вашого батька чи улюблені фрази вашої матері, що виходять з ваших власних уст. Це дивний досвід, коли ви усвідомлюєте, що стаєте своїми батьками, чи не так? На краще чи на гірше, виходить, що їхній вплив, їхній приклад залишив свій слід, іноді в таких способах, яких ви не очікували, поки не виявили себе, що наслідують їх. Ми, бачите, ми жорстко запрограмовані вчитися на прикладі інших, особливо наших батьків.

Відносини Павла з коринфянами

У розділі 4 і декілька віршів нижче від того, де ми перебуваємо сьогодні вранці, Павло сам використає саме цю метафору, щоб описати свої стосунки з коринфянами. Він є їхнім батьком; вони — його діти в Господі. І тому, як діти, що навчаються у батька, він хоче, щоб вони навчилися від нього та інших вірних лідерів, таких як Аполлос, якого Господь поставив над ними, як вони повинні жити християнське життя. Ви пам'ятаєте, про що він розповідав про своє служіння Служіння «Третє тисячоліття» досі в цих початкових розділах книги. Він сказав, що коли він прийшов до них, розділ 2:4-5, його проповідь зовсім не була вражаючою, як виступи великих ораторів, з якими вони були так знайомі в Коринфі. Натомість він прийшов до них без високих слів чи мудрості, у слабкості та в страху, і в великому тремтіння. Він називає себе, розділ 2 вірш 6, звичайним працівником, що садить насіння Євангелія. Або будівельником, що трудиться на Божій будівельному майданчику, коли церква виникає на основі Ісуса Христа, розділ 2 вірш 10. У розділі 4 вірш 1, він раб-весляр, що тягне свій весло у такт барабану Господаря. І він є домогосподарським слугою, рабом у великому маєтку, що роздає багатства господського дому.

Зразок у житті та істині

Тож коринтяни, пам'ятайте, вони хочуть зірок рок-музики та знаменитостей, але Павло постійно наполягає на тому, що служитель Євангелія, якого Бог благословить, приймає хрест, і як тягар своєї проповіді, і як зразок для свого служіння. Уніжений, часто не вражаючий, мабуть, нерозумний, але підпорядкований волі Божій. І ось тепер він каже коринтянам, чому він так наполегливо доводив цю думку впродовж усіх цих розділів. Він каже, що те, що повинно бути істинним для служителів Євангелія, повинно бути істинним і для кожного віруючого. Як сказано в Євреїв 13:7, ми повинні пам'ятати наших наставників, тих, хто говорив нам Слово Боже, розглядати наслідки їхнього способу життя і наслідувати їхній вірі. Служіння вчителя тільки наполовину виконано, коли він вірно проповідує Слово Боже. Інша половина його служіння вимагає, щоб він також вірно жив згідно зі Словом. Він повинен бути зразком у своєму власному житті тієї істини, яку він проголошує.

Це дуже відповідальна річ – бути покликаним до такого служіння, для тих із нас, хто є лідерами в церкві. Павло скаже в 4 розділі, 16 вірші: «Наслідуйте мене». Або в 11 розділі, 1 вірші: «Наслідуйте мене, як я наслідую Христа». Це дуже відповідальна річ – бути покликаним до такого. Тієї нас, хто вчить у неділю в школі або проводить групи Д на середу ввечері, або бере участь у викладанні Біблії в невеликій групі чи в жіночому вивченні Біблії, або тих із нас, хто служить Слово з амвона, день Господній за днем Господнім, щоб мати можливість сказати: «Істину, яку я проголошую, я також прагну, Божою благодаттю, здійснювати, щоб ви наслідували мені, як я наслідую Христа». Чи можете ви сказати це у своєму класі недільної школи: «Наслідуйте моєму прикладу, як я прагну наслідувати Ісуса»? «Дозвольте мені бути живим свідченням істини, яку я проголошую»? Це дуже відповідальна річ для церковних лідерів та вчителів Біблії – бути покликаними до такого, чи не так?

Революційна природа істини

Але я думаю, що це також пошук для тих із нас, хто слухає та приймає служіння Слова з цієї причини – якщо ви бачите життя тих, хто вчить Біблії, перетворені перед вашими очима істиною, яку вони вчать, тоді ви повинні зважити істину, що це послання, яке вони проголошують, є більше ніж слова. Воно вимагає від мене більше, ніж просто накопичення даних у моєму мозку. Але скоріше ця істина революціонізує життя. І так, Павло закликає коринфян розглянути його життя та життя Аполлоса та інших вірних лідерів, яких Господь дав йому, коли він прагне продемонструвати євангельську смиренність перед ними, щоб вони могли наслідувати його приклад. І так він каже, щоб убити гордість, нам потрібно вирощувати культуру смиренного служіння, наслідуючи духовних лідерів, які втілюють її для нас.

Підкоріться правлінню Слова Божого

Але потім, по-друге, він каже, друга стратегія, щоб убити гордість, яку він пропонує, полягає в тому, що ми повинні підкоритися правлінню Слова Божого. Нам потрібен приклад інших, які роблять саме це, але потім, коли ми прагнемо наслідувати їхній приклад, ми самі повинні підкоритися правлінню Слова Божого. Він каже: «Я застосував ці речі», вірш 6, «до себе та Аполлоса, для вашої користі, брати, щоб ви могли навчитися від нас». І ось урок, якому він хоче нас навчити. «Щоб ви навчилися від нас не виходити за межі написаного». Ось про що постійне вчення Павла про справжнє, смиренне євангельське служіння. Він хоче, щоб вони зрозуміли, що справжнє смирення означає, що ми скидаємо себе з трону. Себе викидають із місця водія у нашому власному житті, і замість цього Ісус Христос встановлюється за кермом. Він керує двигуном нашого життя Своїм Словом. Ми не повинні виходити за межі написаного.

Кальвін десь каже, що «Ісус Христос керує Своєю Церквою за допомогою царського скіпетра Свого Слова.» Слово Боже, бачите, це не побожні поради, що пропонують неясні загальності, які можна застосовувати залежно від смаку та настрою. Ні, Слово Боже скоріше регулює та спрямовує наше життя. Ви пам'ятаєте питання катехизису, яке саме вказує на це, коли запитує: «Що є єдиним правилом, що спрямовує нас до того, як ми можемо прославляти та насолоджуватися Богом?» І відповідь: «Слово Боже, що міститься в Писаннях Старого та Нового Завіту, є єдиним правилом, що спрямовує нас до того, як ми можемо прославляти та насолоджуватися Ним.» Слово Боже є нашим правилом. Ісус керує нами за допомогою Свого Слова. Нам не слід виходити за межі того, що написано. До речі, саме тому пресвітеріанська церковна рада називається церковним судом. Чи знали ви це? Що роблять суди із законом? Вони не створюють закон; принаймні, вони не повинні цього робити. Це був не коментар, до речі, щодо того, що ви можете побачити на своїх телевізійних екранах! Суди не повинні створювати закон. Що їм слід робити із законом? Вони отримують закон, існують під законом, вони адміністративно здійснюють закон. Вони керують згідно із законом. Управління церквою здійснюється під законом, даним нам Царем Ісусом, Святим Писанням. Пресвітери не повинні створювати правила, закони, а лише адміністративно здійснювати Слово Ісуса Христа. Тому-то це й називається церковним судом. Нам не слід виходити за межі того, що написано в управлінні церквою, у поклонінні церкві. І в нашому житті, у моральних та духовних вимірах нашого життя як християнських людей, наша совість повинна бути підкорена Слову Божому. Звернути увагу від себе з престолу та відділити Христа як Господа, схиливши коліна під правління Слова, каже Павло.

Важливість читання та вивчення Слова Божого

Наслідки цього досить очевидні, чи не так? Насправді немає способу жити під Словом, якщо ми не читаємо Слова, не вивчаємо Слово і регулярно не перебуваємо під проповіддю Слова. Або щоб сказати це більш прямо, сподіваюсь, більш зрозуміло, якщо Слово Боже, Біблія, не має функціональної присутності в нашому житті – в нашому мисленні, у наших серцях, у нашому розумі, у нашому повсякденному житті – якщо Слово Боже не має функціональної присутності в нашому житті, воно, швидше за все, не принесе плоду в нашому житті. Ті, хто вирішує не виходити за межі написаного, хто скидає себе з престолу і підкоряється правлінню Слова, правлінню Христа через Писання, замість того, щоб вважати це обмежуючим і стримуючим та вбивчим для радості, ось що вони можуть сказати з псалмістом у

Псалми 19

. Вони можуть сказати: «Закон Господній досконалий, відновлює душу». Вони можуть сказати: «Свідчення Господнє вірне, робить мудрим простих. Заповіді Господні правдиві, радіють серце. Заповіді Господні чисті, просвітлюють очі. Страх Господній чистий, триває повік. Правила Господні істинні та праведні всі разом. Більш бажані вони, ніж золото, навіть багато тонкого золота, солодші також, ніж мед і краплини медового стільника. Крім того, ними попереджається ваш слуга, і в дотриманні їх велика нагорода». Життя під Словом – це задоволене життя радістю в послушенстві Королю Ісусу, який знає, що найкраще для мене і для тебе.

Немає Винятків

Тому Павло спочатку закликає їх вивчати приклад інших, по-друге, жити під, підкорятися правилу Слова. По-третє, він каже, що третя стратегія, яка вбиває гордість, яку він пропонує, полягає в тому, щоб пам'ятати, що немає особливих випадків. Немає особливих випадків. Дивіться на вірш 7. «Хто бачить щось особливе у вас?» він запитує. Або ми можемо перефразувати це: «Що робить вас такими особливими? Ким ви себе вважаєте?» Адже коринтяни вважали себе досить особливими, чи не так? Вони хвалилися своєю мудрістю, вони хвалилися своїми лідерами, вони хвалилися своєю духовністю. Вони хвалилися своїми дарами, як ми побачимо, коли лист розгорнеться. Вони вважали себе вище звичайного рівня. І Павло вже мав нагадати їм, якщо ви пам'ятаєте назад у розділі 1 вірш 26, про істину щодо них і хто вони були, коли були покликані до віри в Іїсуса. Ви пам'ятаєте вірш 26 розділу 1? «Не багато з вас були мудрими згідно зі стандартами цього світу. Чи пам'ятаєте, коринтяни? Не багато з вас були сильними; не багато з вас були знатного походження. Ви не такі вражаючі, як ви думаєте.»

Бог бачить нас наскрізь

Ні, справа в тому, що хоча ми часто буваємо зайняті пошуками того, що робить нас особливими, Бог бачить все наскрізь. Хіба ні? Бог загалом не вірить нашій рекламі. Поки ми зайняті спробами виділитися з-поміж інших, дуже часто саме це бажання бути кимось є тим, що підтверджує, наскільки ми все ще схожі на всіх інших. «Хто бачить щось відмінне у вас?» — питає Павло. «Чи ви кращі за інших?» Ось погана новина для нас у культурі самооцінки, яка з дитинства навчила нас вірити, що ми всі суперзірки, які тільки чекають, щоб їх відкрили. Ось погана новина для нас! Перед поглядом Бога немає нічого відмінного у вас чи мені, що зробило б Його цінувати нас. Він не любить нас і не цінує нас тому, що бачить щось внутрішнє в нас, що виділяє нас серед людей, які сидять поруч із нами. Насправді, якщо ми залишимося наодинці з собою, правда в тому, що ми у великій біді. Хіба не так? Якщо в останній день ми увійдемо до небесної зали суду, впевнені та самовпевнені у нашому власному шармі та привабливості, ми, швидше за все, отримаємо такий удар, від якого ми будемо намагатися і не зможемо одужати протягом вічності. Якщо ми дійсно хочемо впоратися з нашою проблемою гордості, якщо я хочу впоратися зі своєю проблемою гордості, то мені потрібно раз і назавжди відкинути стійку ідею, що Бог чомусь зобов'язаний мені, тому що я щось особливе. Немає особливих випадків.

Павло каже, що насамперед ми повинні вивчати життя інших, вчитися на їхньому прикладі смирення. Потім, коли ми прагнемо наслідувати їх, подібно до них, ми повинні, по-друге, підкорятися правилу Слова Божого у нашому житті. Потім, по-третє, хоча ми не виходимо за межі написаного, ми повинні визнавати правду про себе, що немає особливих випадків. Ми не такі вже гарячі.

Обійміть розкіш благодаті

І нарешті він каже, що ми повинні прийняти розкіш благодаті. Погляньте на кінець 7-го вірша. «Що у вас є таке, чого ви не отримали? Якщо ж ви отримали, чому ви хвалитесь, ніби не отримали?» Із усіх речей, які ви цінуєте, назвіть одну, яка насправді не є даром від руки Божої. Назвіть одну, яка не є даром чистої, розкішної благодаті. Але якщо все це благодать, якщо все це дар, чому ви привласнюєте собі заслуги? Ви не заробили їх! Ви не заслуговуєте на них. Ваші привілеї – від матеріальних благословень, які ви маєте щодня, до нового життя в Христі, вашого усиновлення в Його сім'ю, дарування Святого Духа, багатств християнського спілкування, доступу до життя, що змінює істину, та тисячі інших привілеїв крім того, що вони є, але дарами розкішної благодаті!

Хваліться в Господі!

Тепер дозвольте мені відступити назад і запитати, чи не образилися ви хоч трохи, коли Павло нагадав нам, що ми, зрештою, нічого особливого не являємо собою? Я маю на увазі, ми ж Перша пресвітеріанська церква в Джексоні, чи не так? Хто каже, що ми не особливі! Чи не відчули ви хоч трохи незручності від того, що вам сказали, що ви не такі вже й гарні? Але ось що. Ми ніколи по-справжньому не осягнемо, наскільки багата і солодка благодать. Ми пропустимо її розкішну дивовижність, якщо постійно сперечатимемося з Богом про те, наскільки ми великі. Дивовижна благодать є тільки дивовижною, коли ми розуміємо, що вона спасає таку гидку людину, як я! Якщо ви привласнюєте собі заслуги, ви применшуєте благодать, ви применшуєте гріх і ви позбавляєте Бога слави. Він отримує заслуги. Він отримує заслуги! Але якщо ви знаєте: «Так, справді, мій Спаситель пролив кров, і мій Владика помер. Так, справді, Він віддав ту священну голову за такого черв'яка, як я». Коли ви бачите, що все, що я маю, я маю через благодать, я маю через хрест, я маю тому, що був улюблений у своїй нелюбовності і досі люблюся, незважаючи на мою постійну нелюбовність, коли ви бачите все це, розкішну дивовижність благодаті, тепер що відбувається з вашою гордістю і вашим хвастовством? Чи не починає воно в'янути і вмирати, коли ви розумієте, що слава, заслуги, хвала і похвала не повинні належати вам? Вони цілком належать Господеві, який викупив вас.

Тож давайте вивчати приклад інших, каже Павло, хоча цей приклад неминуче недосконалий, бо в ньому ми побачимо, що таке смирення, принаймні переслідування смирення. А потім він каже, що давайте обов'язково підкорятимемося правилу Слова, а не виходитимемо за межі написаного. Переконайтеся, що Ісус перебуває на кермі нашого життя, будучи людьми, чия совість полонена Словом Божим. Потім він каже: пам'ятайте, немає особливих випадків. Ми повинні нещадно викорчовувати всі таємні похвалення нашого серця, де ми привласнюємо собі заслуги і приймаємо похвалу. «Хто коли-небудь дав Богові щось, щоб Бог мав йому віддати?» Ви не можете поставити Бога у своїй заборгованісті! Ні, ми є боржниками тільки милосердя. Хіба ні? І потім, насамкінець і понад усе, він каже, що нам потрібно більше, ніж що інше, щоб прийняти розкіш благодаті. Ніщо так не вбиває хвастування, як бачення того, що ми заслуговуємо тільки гніву та прокляття Божого, але замість цього отримуємо любов, приймаємо любов, освячуючу любов, любов, яка збереже нас і збереже, і одного дня приведе нас додому до слави. Любов, що демонструється в життєдайній крові, на хресті Ісуса Христа. Любов, з якої нас ніколи не можна вирвати. Коли ми бачимо, що благодать понад благодать була розсипана на нас, то де тоді наше его в кінці? Не на престолі, а в пилу смирення, навіть тоді, коли наші серця злітають і підносяться до престолу слави, щоб віддати хвалу і честь Тому, хто полюбив нас вічним коханням.

Тож є чотири стратегії, щоб допомогти нам убити нашу гордість. Хай дасть нам Господь благодать застосувати їх, як добру дозу Рाउंड-Ап до впертої бур'янини гордості, що гноїться в наших серцях, щоб уся слава належала Йому. Давайте молитися разом!

Батьку, як ми прославляємо Тебе за те, що Ти не залишаєш нас у нашому гріху, але через Твоє Слово і Дух Ти дієш серед нас, щоб зробити нас більш подібними до Ісуса. І тому ми молимося насамперед про прощення, бо тільки відсікання голови бур'яну гордості в наших серцях не достатньо, щоб ми здавались смиреними, тоді як корінь продовжує гнити. І ми молимося тепер про благодать, щоб застосувати Писанням ліки, які поставлять нас на своє місце в пилу і віддадуть всю славу та хвалу Христу на Його престолі. Бо ми просимо це в ім'я Ісуса, амінь.