Вже, ще ні

Від Девіда Стрейна

Перш ніж ми почнемо, дозвольте мені ще раз побажати всім матерям у нашій громаді дуже щасливого Дня матері. У той час, коли сім'ї перебувають під таким великим тиском нашого суспільства, покликання матері вимагає жертовності, мужності та витривалості. Ми маємо всі підстави святкувати той великий дар, яким ви є для наших сімей та нашої церкви. Ми дуже вдячні вам. Можливо, сьогодні ви відвідуєте нас, щоб відсвяткувати зі своєю сім'єю у вихідні. І якщо це так, ми особливо раді вітати вас. Ми хочемо бути добрими господарями, як я вже казав раніше, тому якщо ми можемо вам чимось послужити, ми будемо раді, якщо ви нам скажете, як ми можемо це зробити.

Тож більшість із нас сьогодні святкують; є серед нас і такі, для кого сьогодні день сумний і болісний. Деякі з нас горюють про втрату дитини чи втрату матері. Деякі з нас довго прагнули стати батьками і не змогли мати своїх дітей. Тому для деяких із нас День матері сьогодні важкий. Дозвольте мені просто сказати, що якщо це стосується вас, ми любимо вас, ми молимося за вас і особливо сьогодні молимося, щоб Господь утішив ваші серця.

Якщо ви новачок у Першій пресвітеріанській церкві, ви, напевно, помітили наш звичайний підхід до проповіді, який полягає в тому, щоб працювати над великими частинами Біблійного тексту, частинами і віршами. Ми робимо це тому, що хочемо спробувати підпорядкувати себе, піддати себе під владу Біблії, а не вибирати те, що нам подобається. І це означає, що коли ми працювали над посланням Павла до 1 Коринтян, цього ранку ми дійшли до 1 Коринтян глави 4, вірші 8 до кінця глави. Тож, будь ласка, візьміть із собою копію Писания зі своїх лав і зверніться зі мною туди; сторінка 954 у церковних Бібліях. 1 Коринтян глава 4, вірш 8, до кінця глави.

Перед тим, як ми почнемо читати, дозвольте мені трохи нагадати про те, де ми перебуваємо на даний момент у посланні Павла. Коринфські церкви занурилися у фракційність, судження та розділеність, і це було спричинено та підживлено гріхом гордості. Вони хвастались собою. І Павло пише до коринфян, щоб вирішити ці проблеми. І це займало його увагу дійсно з другої половини глави 1 дотепер. І коли ми розглядаємо останню частину глави 4, ми бачимо, як Павло підсумовує своє обговорення цих питань – гордості, розділеності та судження у Коринфі – до висновку. Ми почали розглядати главу 4 два тижні тому. У віршах 1-5 ми побачили, що вчить нас Павло, як поводитися з гордостю та судженням, коли ми перебуваємо на приймаючому кінці упереджень інших людей, коли вони судять нас. Там, у віршах 6 і 7, ми побачили минулого разу, Павло допомагає нам впоратися з гордостю та судженням та розділеністю, яку вони можуть спричинити, коли ми виявляємо, що гордість ховається та гноїться у наших власних серцях.

І тепер цього ранку Павло робить два заключні зауваження щодо гордості та розділеності у Коринфі. У віршах 8-13 він розгляне хибні очікування коринфян; їхні хибні очікування. А потім, у віршах 14-21, він має заключне сімейне настановлення. Хибні очікування та сімейне настановлення. Це дві великі теми, заголовки, під якими ми будемо розглядати вчення Павла тут – хибні очікування та сімейне настановлення. Перед тим, як ми звернемо нашу увагу на слухання Слова Божого, прочитаного та проповідь, однак, давайте зупинимося на мить та попросимо Бога допомогти нам, коли ми молимося. Чи помолитесь ви зі мною?

Отче наш, ми любимо Тебе і голодніємо та спрагнемо правди. Ми пам'ятаємо обіцянку нашого Спасителя, що ті, хто голодніє та спрагне правди, будуть нагодовані. І так, як Твої діти, ми приходимо, молившись, щоб Ти виконав ту обіцянку в нашому досвіді цього ранку. І щоб ділом Святого Духа Ти зміцнював наші серця Твоїм Святим Словом, заради Ісуса. Амінь.

1 Коринтянам, глава 4, вірш 8. Це Слово Всемогутнього Бога:

Ви вже маєте все, що хочете! Ви вже збагатіли! Без нас ви стали царями! Якби ж ви справді царювали, щоб ми могли співцарювати з вами! Бо я думаю, що Бог виставив нас, апостолів, як останніх, ніби людей, засуджених на смерть, тому що ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей. Ми — дурні заради Христа, а ви — мудрі в Христі. Ми — слабкі, а ви — сильні. Вас шанують, а нас — зневажають. До теперішньої години ми голодніємо та спрагнемо, ми зодягнені вбогість і терпимо злигодні та не маємо де голови прихилити, і ми трудимося, працюючи своїми руками. Коли нас ганьблять, ми благословляємо; коли нас переслідують, ми терпимо; коли нас наклепають, ми застерігаємо. Ми стали і залишаємося, як випорожнення світу, відходи всього.

Я не пишу цих слів, щоб зробити вас соромними, але щоб наставити вас, як моїх улюблених дітей. Бо хоча у вас багато керівників у Христі, але ви не маєте багатьох батьків. Бо я став вашим батьком у Христі Ісусі через Євангеліє. Тому я закликаю вас: наслідуйте мене. Тому я послав до вас Тимофія, свого улюбленого і вірного сина в Господі, щоб він нагадав вам про мої шляхи в Христі, так як я навчаю їх скрізь у кожній церкві. Деякі є гордими, ніби я не прийду до вас. Але я скоро прийду до вас, якщо Господь схотіє, і дізнаюся не про слова цих гордих людей, а про їхню силу. Бо царство Боже полягає не в словах, а в силі. Чого ви бажаєте? Чи прийду до вас із жезлом, чи з любов'ю в дусі лагідності?

Амінь, і ми дякуємо Богові, що Він говорив нам у Своєму святім Слові.

Хибні сподівання

Як я вже говорив, перше, що я хочу, щоб ви побачили тут, — це реакція Павла на хибні очікування коринтян. У них були хибні очікування щодо християнського життя. Коли мені випадає нагода проводити передшлюбне консультування, я розмовляю з парою про чотири лінії розлому, які, як правило, проходять через кожне подружжя. Майже кожна суперечка, яка у вас коли-небудь буде, я їм кажу, так чи інакше стосується однієї з цих чотирьох речей. Чи готові ви? Я дивлюся, чи зможете ви їх здогадатися. Чотири лінії розлому – гроші, секс, свекор/свекруха та діти. Ці чотири лінії розлому. Більшість із вас, я знаю, свариться через усі ці речі. Ми всі схильні до цього. Більшість наших розчарувань та проблем у шлюбі пов'язані з однією з цих речей. І причина, чому вони так часто є джерелами тертя, пов'язана з чимось іншим, що проходить через усі них і робить їх такими складними. І це – хибні очікування. Ми очікуємо занадто багато. Ми нереалістичні щодо того, як буде чи щодо потреб нашого подружжя чи наших власних можливостей. Ми робимо всілякі припущення, які ми не повідомляємо чи не обговорюємо належним чином. І тому наші хибні очікування перетворюють гроші, секс, свекор/свекруху та дітей не на джерела радості та сили в нашому шлюбі, якими вони мають бути, а дуже часто на точки напруги та джерела тертя. Хибні очікування можуть позбавити радості майже все. І якщо ми не будемо обережними, хибні очікування можуть навіть зруйнувати стосунки.

Саме це відбувалося у спільнотах у Коринфі – хибні очікування почали руйнувати стосунки та спричиняти поділ. Вони мали хибні очікування щодо природи християнського життя. Подивіться зі мною на вірші 8-13. Це те, що коринтяни говорили про себе. Павло відображає їх своїм читачам з більш ніж простою краплею гострої іронії, навіть сарказму. Чи бачите ви це у цьому уривку? Подивіться на вірш 8. Він каже: «Ви вже маєте все, що хочете! Ви вже збагатіли! Ви стали царями!» Ви могли б перекласти це як: «Ви почали царювати!» Чи було б те, «Ви почали царювати,» він каже: «щоб я міг царювати з вами. Ви думаєте, що слава майбутнього вже повністю зійшла на вас. Якби тільки це було правдою!» Павло каже. Або подивіться вниз на вірш 10. «Ви мудрі у Христі. Ви сильні. Вас шанують.» Саме так коринтяни бачили себе. Ви пам’ятаєте, що вони хвалилися своєю духовною перевагою. Вони хвалилися своїми надприродними дарами, як ми побачимо, коли лист розгорнеться. Вони хвалилися своєю особливою мудрістю та проникливістю. Адже вони казали: «Хіба Ісус не помер і не воскрес? Кінець віків настав! Писання виконалося. Новий світ уже тут!»

Ми вже маємо все!

Їхня проблема, як ви бачите, полягає в тому, що вони розглядали всі чудові реалії Євангелії, у які вони були втягнуті дією Святого Духа, коли повірили в Іїсуса, і казали: «Ми вже маємо все! Все вже є тут! Нічого більше немає!» Вони дійшли висновку, що християни повинні очікувати своїх найбільших радостей тут, своїх найвищих благословень тут, своїх найсолодших переживань благодаті тут. Тут не повинно бути страждань, печалі, бідності, болю. «Це те, що ми маємо в Христі», – казали вони. «Ми маємо все, що нам потрібно. Ми багаті! Ми вже почали царювати. Ми мудрі, ми сильні, ми почесні!» Ключове слово у тексті, яке, на мою думку, підсумовує їхнє бачення повноти християнського благословення у цьому світі, є тим словом «вже», повтореним двічі у вірші 8. «Вже ви маєте все, що хочете! Вже ви стали багатими!» Ніби вони заявляли наперед, вже зараз, що мають щось, що справді слід очікувати лише наприкінці. Ви бачите, вони казали, що якщо ви справді живете вірним християнським життям, якщо ви справді духовні, якщо ви справді маєте віру, то це те, що ми очікуємо побачити у вашому житті – небо на землі вже; нове творіння вже. Перемога над гріхом і стражданнями та сумом вже. Ваше найкраще життя зараз, вже.

Проблема гордості

Нічого дивного, що в них була проблема з гордістю. Нічого дивного, що вони дивилися зверхньо на інших у своїх церквах, які не зовсім відповідали їхнім стандартам, чиї страждання, очевидно, свідчили про те, що вони менш духовні, чия боротьба з залишковим гріхом, на їхню думку, демонструвала, що вони другого сорту. Але Павло зовсім не згоден із цим. Чи погодиться він із цим? У той час як коринфяни вважають, що можна вже отримати повноту християнського благословення, якщо тільки достатньо вірити чи бути достатньо духовним, апостол Павло знає краще. Подивіться, як він протиставляє себе їм у вірші 9. «Бо я вважаю, що Бог виставив нас, апостолів, як останніх, ніби людей, засуджених на смерть, тому що ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей. Ми — дурні заради Христа, але ви — мудрі в Христі. Ми — слабкі, а ви — сильні. Вас шанують, а нас — зневажають». Вони стверджували, що справді духовний християнин живе на висотах перемоги, але ось сам могутній апостол Павло — публічне видовище, ніби людина, засуджена на смерть, вважається дурнем заради Христа, слабким і загально зневаженим.

Живи В Справжньому Часі

І якщо ключовим словом, яке підсумовує помилкові та хибні очікування коринтян, є слово «вже», то світ майбутнього належить нам «вже», зауважте на альтернативу Павла у вірші 11: «До теперішньої години ми голодуємо і спрагнемо. Ми погано одягнені, і нас б'ють, і ми бездомні і так далі.» Павло не живе у світі майбутньому; він живе у теперішній годині. Коринтяни стверджували, що те, що ще не прийшло, вже прийшло до них. Але Павло пропонує цілком інший підхід – той, який визнає, що хоча слава обіцяна нам, вона залишається ще не прийде. І тому він живе тепер, у теперішній годині, у світі, де слідування за Ісусом буде означати для нього голод і позбавлення. Він виконує ручну працю, каже він, щоб зводити кінці з кінцями. Його ганьблять, хоча він благословляє у відповідь. Його переслідують, і він терпить. Його наклепують, і він благає та просить грішників через Євангеліє примиритися з Богом. Він став, каже він, як би сміттям світу, відходами всіх речей. «Це,» каже Павло, «є моє звичайне християнське життя. Хіба ви не виправите свої очікування, коринтяни? Якщо ви шукаєте щоденного тріумфу, якщо ви очікуєте піднятися на висоти і піднятися над гріхом та стражданнями, якщо ви думаєте собі: «Якби тільки я мав досить віри, то все було б краще», ваші очікування від християнського життя цілком хибні.»

Наслідки коринтянської помилки

І дві речі можуть статися, якщо ви піддастеся помилці коринтян. По-перше, ви або будете обманювати себе, думаючи, що ви насправді вищі за інших. Ви почнете хвастатися, як вони робили, своєю нібито духовною перевагою та дивитися зверхньо на інших. Або ви дійдете висновку, що ваша невдача у досягненні свого «найкращого життя зараз» — це повністю ваша провина. Який жалюгідний невдаха ви! Ось чому ви страждаєте! Яка слабка віра у вас! Ось чому вам важко зводити кінці з кінцями! Яка руйнівна брехня диявола є ця євангелія процвітання насправді. Але як легко вона досі проникає у мислення навіть найкращих із нас. Хіба ви не чули, як навіть зрілі християни кажуть: «За який гріх мій Бог мене карає, що життя моє так довго важке?» Може, ви навіть самі говорили це? «Чому це відбувається зі мною? Може, я щось пропустив? Може, є щось, що я повинен зробити, якогось рівня, якого я ще не досяг у своєму християнському житті, щоб усе стало гаразд? Це відбувається тому, що це моя провина!» Чи впізнаєте ви це? Я часто чув це як пастор.

Навчіться Розуміти Час

Та Павло каже: «Ні, ні! Це зовсім не те!» Ні, ви повинні навчитися розуміти часи. Це те, де ми живемо зараз. Ми не живемо в майбутньому світі; це ще не настав, незалежно від того, що стверджували коринфяни. Слава, яка прийде після того, як гріх буде викоренений, коли будуть витерті всі сльози, коли жаль ніколи більше не буде турбувати нас і страждання ніколи більше не будуть втручатися. Слава, яка прийде, настане незабаром, одного дня, але ще не тепер. До цього часу слідувати за Ісусом, каже Павло, означає радість, чудово. Це означає радість, але це буде радість, часто через сльози. Це означає прогрес у святості – хвала Богові! Прогрес у святості. Сьогодні я не такий, яким був учора, і завтра, за благодаттю Божою, я не буду таким, яким є сьогодні. Прогрес. Але це буде повільний прогрес, важко завойований прогрес і недосконалий прогрес, поки ми не підійдемо до Ісуса одного дня нарешті. Це означає надприродну силу, що переповнює наше життя, яка дає нам можливість сказати: «Так, Господи,» коли Він кличе нас навіть робити важкі речі. Але це буде сила, виявлена серед слабкості. Це буде сила хреста. Неправильні очікування, ви бачите, є родючим ґрунтом для гордості. Встановіть свої очікування щодо нормального християнського життя правильно, каже нам Павло. Живіть у теперішньому часі; не в майбутньому світі. Це ще не настав. Неправильні очікування.

Сімейне напоучення

По-друге, Павло пропонує сімейне настановлення. Ви можете побачити теплу сімейну мову в останній частині глави. Погляньте на вірші 14 і 15, наприклад. «Я пишу це не для того, щоб зганьбити вас, а щоб настановити вас, як моїх улюблених дітей. Бо хоч у вас багато керівників у Христі, але ви не маєте багатьох батьків. Бо я став вашим батьком у Христі Ісусі через Євангеліє.» Павло, ви пам'ятаєте, заснував церкву в Коринфі; він привів багатьох із них до віри в Христа. Він є як духовний батько; батько для них через Євангеліє. І він прийняв досить гострий тон у віршах 8-13. Але тепер, як батько до своїх дітей, він пом'якшується. «Я не намагаюсь зганьбити вас,» каже він, «я намагаюсь виховувати вас, настановити вас, як моїх улюблених дітей.»

Зараз День матері, і матері, ви розумієте це – чи не так? Ви використовуєте всі інструменти, які є у вашому розпорядженні, щоб досягти своїх дітей і донести до них, особливо якщо ви бачите, що вони стають на хибний шлях і збиваються з дороги. Ось чому ми сьогодні святкуємо наших матерів, чи не так? Вони наставляли нас, як улюблених дітей, і це іноді болить, але саме любов керує цим, і ми стали кращими завдяки цьому. Саме це робить Павло. Його діти у вірі, яких він глибоко любить, ось-ось виїдуть на узбіччя, і він намагається спрямувати їх назад на середину дороги. Їхнє хвастування вийшло з-під контролю, і тому, оскільки він любить їх батьківською любов'ю, він наставляє їх.

Наслідуйте Мене!

І він використовує, якщо можна трохи продовжити батьківську метафору, сподіваюсь, не до межі, він використовує три батьківські інструменти, три інструменти виховання, щоб спробувати донести до них своє застереження. Смію сказати, що кожна мама в кімнаті, а може бути, навіть кожен тато, використовували ці інструменти час від часу. По-перше, у вірші 16 зауважте, він показує приклад правильного шляху для своїх дітей у вірі. «Закликаю вас тоді, наслідуйте мене!» Ми говорили про це, якщо ви були тут минулого тижня, замість тріумфалізму, який характеризував коринтян, він хоче показати їм, яким насправді є звичайне християнське життя. І тому він закликає їх «наслідувати мене в усьому боротьбі та стражданнях і вимогах до витривалості, що є звичайним християнським життям». Він каже: «Наслідуйте мене!»

Задіюйте Старшого Брата!

Другий інструмент виховання, який він використовує щодо коринтян, — це задіяння старшого брата. Бачите це у вірші 17? «Тому я послав вам Тимофія, свого улюбленого і вірного сина в Господі, щоб він нагадав вам про мої шляхи в Христі, так як я навчаю їх скрізь у кожній церкві». Іноді старший брат може дійти до мети, коли мама чи тато не можуть. Павло посилає їм Тимофія, який нагадує їм про Павла, і своїм способом життя, і своїм вченням.

Не змушуйте мене піднятися туди!

І тоді третю стратегію батьківства Павла, можливо, можна підсумувати таким чином. Дізнайтесь, чи впізнаєте ви цю фразу, батьки? Вірші 18-21: «Не змушуйте мене прийти туди! Я приходжу туди!» Ось що він каже! Бачите вірш 18? «Деякі є гордими, ніби я не прийду до вас, але я прийду до вас скоро, якщо буде на те воля Господа. І я дізнаюсь не про те, що говорять ці горді люди, а про їхню силу. Бо царство Боже полягає не в словах, а в силі. Чого ви бажаєте? Чи прийду до вас із жезлом, чи з любов’ю в дусі лагідності?» Він переслідує їх. Він використовує всі батьківські інструменти у своєму інструментарії, щоб спробувати повернути їх від їхньої гордості до покаяння та смирення. Він навіть готовий застосувати до них дисципліну. Ви бачите це у вірші 21. Він дуже хоче прийти до них із любов’ю та в дусі лагідності, але якщо йому доведеться застосувати дисципліну серед них, коли він прийде, він готовий зробити це. Те, як вони відреагують на сімейне напучення, визначить, який шлях він обере. Але його мета — закликати їх до покаяння; перемогти їх, а не відкинути, тим більше не зганьбити чи поранити.

І так він каже: «Коли я прийду, я викличу світло на духовну автентичність тих зарозумілих лідерів у Коринфі, які спричиняють стільки поділу та проблем серед вас». Іншими словами, він каже: «Я хочу побачити, чи вони лише говорять, чи справді знають щось про реальність надприродної сили, яка є суттєвою характеристикою Царства Божого. Не слова», — каже він, — «але сила — реальність, духовна реальність. Чи знають вони щось про духовну реальність?» Ось питання, яке він хоче, щоб вони поставили собі напередодні його приходу. Це справді питання, яке він хоче, щоб ми ставили собі, читаючи його слова. Чи є моє християнське життя справою слів чи я знаю духовну реальність? Чи є воно лише словами та зовнішнім виглядом, чи знаю я щось про силу хреста, силу благодаті, силу та діло Святого Духа в моєму серці? Ось до чого він закликає! Щоб закликати нас оцінити свої серця, щоб викликати нас бути справжніми нарешті. Він хоче закликати їх, цих коринфян, які цінували ораторське мистецтво та риторику та які зневажили Павла як неповноцінного оратора, щоб вони зрозуміли, що одні слова — це така байдужість, а життя та сила — це те, що нам потрібно.

Тож дозвольте мені закінчити ось чим. Припустимо, що коли ви досліджуєте своє власне християнське життя, ви виявляєте, що воно насправді було лише знанням і розмовами вже досить довгий час. Припустимо, що вас привів Бог під служінням Його Слова до визнання того, що насправді все це тільки показуха. Ну, що тепер? Що робити, якщо ви зробите це відкриття сьогодні вранці? Я думаю, що в цьому уривку є підказки для нас. Одна з них випливає, якщо ви подивитеся назад на частину, де ми читаємо, що Павло збирається відправити до них Тимофія. Ви бачите це в 17 вірші? «Тому я відправив до вас Тимофія, свого улюбленого і вірного сина в Господі, щоб він нагадав вам про мої шляхи в Христі». Він закликав їх наслідувати йому. Він хоче показати їм духовну реальність. Він відправив до них Тимофія, щоб нагадати їм про те, яким має бути це. Його шляхи в Христі. Духовна реальність, життя, яке є справжнім у Христі. Що робити, якщо ви виявите, що ваше християнство є зовнішньою формою, а не внутрішньою реальністю? Що робити, якщо це лише слова, але немає сили? Вам потрібно бігти до Ісуса Христа. Вам потрібно увійти в Христа. Сьогодні, зараз, більше немає виправдань, більше немає зволікань. Не приносите вашого родоводу; не виставляйте ваших релігійних заслуг. Прийшов час бути щирим. Ось чого Павло домагається серед коринфян. Час бути справжнім. Час визнати свій гріх і потребу і волати до Господа Ісуса Христа про реальність, а не про мірне релігійне виконання. Не зовнішні форми, не форма слів, яка заперечує свою силу. Ісус Христос увійде у ваше життя і почне той славний, хоча повільний і часто важкий проект відновлення у вашому серці, якщо ви тільки смирите себе і прийдете до Нього. Ось чого він закликає коринфян; ось чого він закликає нас, коли ми досліджуємо наші серця. Чи є моє християнство лише словами, чи я знаю силу, в якій полягає Царство Боже?

І тому тут є заклик до того, щоб ми правильно зрозуміли очікування щодо природи християнського життя. Цей світ, як каже Ісус, «У цьому світі ви будете мати скорботу. Я буду з вами, щоб зміцнити та підтримати вас на кожному кроці. Але це буде важко. Є слава попереду, але зараз її ще немає.» І нам закликають дослідити свої серця у світлі сімейного заклику Павла. Чи ви справжні? Чи ви справжні? Чи це все лише слова? Прийдіть і зігніть коліна перед Царем Ісусом та станьте справжніми нарешті. Давайте молитися разом!

Наш Отець, коли ми схиляємося перед Тобою, ми зізнаємося, як ми вміємо вдавати, бути лише при словах, мати форму благочестя, але заперечувати його силу. Будь ласка, прости нас? І коли ми смиряємося перед Тобою, ми молимося, молимося, Господи, щоб Ти насадив нас усіх у Христа. Приведи нас до Христа, щоб зігнути коліна під Ним, перед Ним, та визнати Його єдиним Господом і Царем, надією, радістю, відпочинком та притулком. Допоможи нам, Господи, сьогодні стати справжніми та знайти, коли ми це робимо, що ця дивовижна Євангельська інтервенція відбувається у наших серцях, коли Ти вриваєшся та починаєш відновлювати нас, щоб зробити нас відображенням Твого Сина. Бо ми просимо це в ім'я Ісуса, амінь.