Прихована праця Бога

Естер 5:9-6:1

Ед Гартман

Візьміть, будь ласка, свою Біблію та розгорніть її на п’ятому розділі книги Естер. Якщо ви користуєтеся Біблією, що лежить перед вами на лаві, це сторінка 413. Ми плануємо прочитати й вивчити — ні, не прочитати, а вивчити всю книгу Естер за один раз. Хоча ми не можемо прочитати всі десять розділів, ми прочитаємо один показовий уривок, який, відверто кажучи, я вважаю поворотним моментом усієї книги. І, можливо, коли ми дійдемо до кінця, ви зі мною погодитеся. Але перш ніж прочитати текст, дозвольте мені повести нас у молитві.

Отче, цього вечора ми приходимо до Тебе, вкрай потребуючи Твоєї благодаті. Ми не хочемо просто прочитати цю книгу як цікаву, навіть захопливу оповідь, а хочемо прийняти її як Твоє святе, богонатхненне, безпомилкове й авторитетне Слово. Чи сформуєш Ти наше життя тим, що ми чуємо й читаємо, і тим, що Твій Святий Дух дає нам зрозуміти? Чи зробиш Ти це задля слави Ісуса й нашого вічного добра? Молимося в ім’я Ісуса. Амінь.

П’ятий розділ книги Естер, дев’ятий вірш. Прочитаємо до шостого розділу, першого вірша:

І вийшов того дня Гаман радісний і веселий серцем. Але коли Гаман побачив Мордехая в царських воротах і той не підвівся й не затремтів перед ним, Гаман сповнився гнівом на Мордехая. Проте Гаман стримався, пішов додому й послав покликати своїх друзів і дружину Зереш. І Гаман розповів їм про пишноту свого багатства, про численність своїх синів, про всі почесті, якими цар його вшанував, і про те, як цар підніс його над урядовцями та слугами. Тоді Гаман сказав: «Навіть цариця Естер нікого, крім мене, не запросила разом із царем на бенкет, який вона приготувала. І завтра я також запрошений нею разом із царем. Та все це нічого для мене не варте, поки я бачу юдея Мордехая, що сидить у царських воротах». Тоді його дружина Зереш і всі його друзі сказали йому: «Нехай спорудять шибеницю заввишки п’ятдесят ліктів, а вранці скажи цареві, щоб Мордехая повісили на ній. А тоді йди радісно з царем на бенкет». Ця порада сподобалася Гаманові, і він спорудив шибеницю.

Тієї ночі цар не міг заснути.

Це Слово Боже.

Надзвичайна сила

Ми ще повернемося до цього уривка, але почнімо від самого початку. Це чудова історія; шкода, що я не маю кількох годин, щоб розповісти її докладно. Щойно я дізнався, що в таборі Твін-Лейкс усе літо розповідали історію Естер. Ми спробуємо вкластися у тридцять хвилин! Розділ 1. Ми пройдемо розділ за розділом: я дам кожному назву, розповім, про що в ньому йдеться, і перейду до наступного. Намагатимуся говорити швидко. Перший розділ назвемо «Наддержава». Персія — панівна світова держава того часу. Дві з половиною тисячі років тому, за п’ятсот років до народження Христа. Нам розповідають, що Перська імперія тих часів простягалася від сучасної Індії через Близький Схід, Грецію та Північну Африку аж до Ефіопії. Це була величезна імперія. Сто двадцять сім провінцій. Божий народ, Ізраїль та Юда, вже були знищені й розсіяні. 722 рік до н. е. і 586 рік до н. е. Тепер 500 рік до н. е. Тут ідеться про те, що ніхто з тих, хто жив у цій імперії, не пам’ятав, як це — жити в Єрусалимі. Усі вони знали лише історії, які розповідали їм батьки та дідусі з бабусями.

Дія відбувається в столиці Сузах, де також живуть розсіяні юдеї. Цар Ксеркс, відомий також як Ахашверош, влаштував шестимісячний день відкритих дверей. Пам’ятаєте, як скарби Дрездена чи розкіш Версаля виставляли тут, у Джексоні? Уявіть собі щось подібне, але виставка тривала шість місяців: день відкритих дверей, де показували всі скарби Персії та царя. Імператор запрошує всіх і каже: «Подивіться, скільки всього в нас є! Подивіться, які ми величні! Подивіться, як чудово бути мною і бути нами!» Він запрошує їх усередину, показує їм усе, а наприкінці цього дня відкритих дверей влаштовує бенкет на цілий тиждень — справжнє свято. У тексті прямо сказано, що жодних обмежень не було. Тобто жодних меж. Можна було їсти все, що хочеш, і пити все, що хочеш; жодних обмежень! Скільки завгодно, і ніхто нічого не казатиме. Ох і гуляли ж вони! Як ви можете уявити, вони добряче напилися!

І в останній день бенкету, коли всі почувалися добре після всього, що випили й з’їли, цар сказав: «Увага! Тепер я хочу показати вам найвеличнішу перлину всієї розкоші цієї імперії!» І він каже одному зі своїх слуг, євнухові: «Поклич Вашті. Приведи царицю». Коли минуло достатньо часу, щоб її встигли покликати, він каже: «Увага! Перед вами цариця Вашті!» Завіса розсувається, а там нікого немає. Він озирається й каже: «Царице Вашті!» — але там і далі нікого немає. Тоді один із євнухів підбігає до нього, прикладає долоню до вуха й каже: «Вона не прийде!» Розумієте, вона теж влаштувала тижневе свято для всіх жінок палацу, і вони також добряче напилися! І знаєте, коли вип’єш забагато вина, найкращих рішень не ухвалюєш. Вона почула: «Ану йди сюди, тебе виставлять напоказ», — і каже: «Ага, зараз! Я не прийду!»

Що ж, цар розлючений. Тобто він просто оскаженів. Але, як не дивно, він не втрачає самовладання. Він скликає своїх радників, перських князів, і каже: «Що нам робити?» Після нетривалої наради вони кажуть: «Це криза загальнодержавного масштабу. У нас проблема!» У вірші 17 першого розділу сказано: «Бо поведінка цариці стане відомою всім жінкам, і вони зневажатимуть своїх чоловіків, коли ті казатимуть: „Цар Ахашверош наказав привести царицю Вашті до нього, але вона не прийшла«. Цього самого дня шляхетні жінки Персії та Мідії, які почули про поведінку цариці, скажуть те саме всім царським урядовцям, і буде вдосталь зневаги та гніву. Тож, якщо цареві буде до вподоби, нехай від нього вийде царський наказ. Нехай його буде записано до законів персів і мідян, щоб його не можна було скасувати: Вашті більше ніколи не має з'являтися перед царем Ахашверошем. А її царське становище нехай цар віддасть іншій, кращій за неї».

Уявіть собі: він міг би наказати її стратити, міг би відрубати їй голову й сказати: «Я покликав її, щоб показати її красу! Мені байдуже, чи вона прикріплена до твого тіла, чи ні; ти будеш виставлена напоказ!» Він міг так зробити, але не зробив. Натомість він позбавив її престолу, зняв із неї корону, відправив до гарему, і її більше ніхто не бачив. Найвродливіша жінка в імперії — і її більше ніхто не бачив і нею не милувався. Уявляєте? Мотив — вірш 20: «Коли царський наказ буде проголошено по всьому його царству, бо воно величезне, усі жінки, від найвищих до найнижчих, шануватимуть своїх чоловіків».

Пошук зірок

Це підводить нас до розділу 2 — «Пошук зірки». Хто стане новою царицею? На її пошуки пішло чотири роки. Позначки часу — вірш 3 розділу 1 і вірш 16 розділу 2 — свідчать, що пошуки не були швидкими. З усіх куточків імперії, з усіх 127 провінцій, привели сотні, а може, навіть тисячі найвродливіших дівчат і жінок. Це було схоже на давній конкурс «Міс Америка». І зрештою обрали дівчину-сироту на ім'я Гадасса, відому також як Естер. Вона була вигнанкою з племені Веніямина. Вона була юдейкою, хоча їй суворо наказали: «Тримай у таємниці своє походження. Нехай ніхто не знає, що ти юдейка». У вірші 16 розділу 2 сказано: «Коли Естер була приведена до царя Ахашвероша, до його царського палацу, десятого місяця, тобто місяця Тевета, сьомого року його царювання, цар полюбив Естер більше за всіх жінок, і вона здобула його прихильність і ласку більше за всіх дівчат, так що він поклав царський вінець їй на голову й зробив її царицею замість Вашті. Тоді цар учинив бенкет для всіх своїх урядовців і слуг. Це був бенкет на честь Естер. Він також оголосив провінціям податкове полегшення й щедро обдарував їх». Тепер є нова цариця. Вона найвродливіша жінка в імперії, і вона не просто гарна на вигляд для царя — він справді її кохає.

Є невелика примітка, на яку треба звернути увагу. У примітках сказано, що у 19-му вірші Мордехай, двоюрідний брат Естер, її старший двоюрідний брат, старший за Естер, виховував її як власну доньку, бо батьки Естер померли, а тепер проводить свої дні біля царських воріт — біля головного входу до палацу. Це місце, де оголошують укази, повідомляють новини, обговорюють політику й пошепки передають таємниці. Але це найближче місце, де Мордехай може бути поруч зі своєю двоюрідною сестрою Естер, яка тепер стала царицею, яку він виховав і за яку, очевидно, досі непокоїться. Тож він щодня там, слухає і спостерігає. І він опиняється в потрібному місці в потрібний час, коли дізнається, що двоє чоловіків шепочуться й щось задумали. Він довідується, що це двоє царських охоронців, євнухів, тобто вони охороняють царську спальню, поки він спить. І вони чимось розгнівані; ми не знаємо чим. Можливо, це було пов’язано з Вашті, але вони розгнівані й кажуть: «Досить! Цар має піти!»

Мордехай чує змову й передає звістку Естер; Естер передає цю звістку цареві від імені Мордехая; приводять слідчих, і вони з’ясовують, що повідомлення Мордехая правдиве, а двох євнухів страчують і роблять запис в офіційному щоденнику царя. Там записували пам’ятні вчинки й подвиги. Додають запис: «Мордехай рятує царя від неминучої смерті».

Смертний вирок

Розділ 3 — «Смертний вирок». Ми знайомимося із самозакоханим політиком на ім'я Гаман. Цар Ксеркс, з невідомих причин, прихильний до Гамана й надає йому найпочесніше становище в усій країні. Більше честі має лише цар. Гаман стає, так би мовити, прем'єр-міністром усієї імперії. Цар наказує всім вшановувати Гамана: вклонятися йому й ставати перед ним на коліна щоразу, коли він проходить повз. І всі так роблять, звісно, крім Мордехая. А оскільки Гаман — прем'єр-міністр, він часто буває в палаці, а Мордехай сидить біля воріт, тож день у день Гаман бачить, що є один чоловік, який не вклоняється, коли всі інші вклоняються. Тож він розслідує цю справу. «Хто ж цей чоловік?» Він дізнається, що той — юдей, і Гаман гнівається. Він міг би просто наказати стратити його, але Гаман не така людина. Ні, дізнавшись, що Мордехай — юдей, він каже: «Ось і все! Час позбутися всіх юдеїв!» І він вигадує історію про юдейський народ і неминуче повстання та каже цареві: «Цих людей треба позбутися. Ти маєш убити їх усіх. Треба знайти спосіб позбутися їх, перш ніж вони піднімуть велике повстання по всій твоїй імперії». І цар погоджується. Зрештою, це його прем'єр-міністр радить йому. І цар підписує закон, за яким тринадцятого дня дванадцятого місяця всіх юдеїв мають зібрати й убити. А Гаман пропонує профінансувати всю цю справу. Цар підписує закон, і, до речі, це закон мідян і персів. Це незмінний закон. Його не можна було змінити. У законах мідян і персів не було першої, другої, третьої чи четвертої поправок.

Криза

Отже, розділ 4 — «Криза». Мордехай, звісно, оскільки він біля царської брами, біля головного входу до палацу, чує указ і розуміє, наскільки це погано для його народу. Через одного зі слуг він повідомляє про це Естер і благає її, навіть наказує їй піти до царя й благати про порятунок її народу. Естер відмовляється й надсилає відповідь: «Хіба ти не знаєш? Нікому не дозволено приходити до царя, якщо його спершу не покличуть, а мене не кликали вже тридцять днів! Якщо я увійду до царя, він може негайно наказати стратити мене. Я не піду!» Тоді через посланця знову звучать відомі вам слова з книги Естер. Мордехай надсилає Естер звістку: «І хто знає, чи не на те саме ти й досягла царської гідності, щоб допомогти в такий час, як цей». А тоді Естер відповідає знайомими словами: «Я піду. І якщо загину, то загину». І вона йде.

Життя чи смерть

Розділ 5 назвемо «Життя чи смерть». Естер іде до царя. Пам’ятайте, він досі не знає, що вона належить до того народу, якому він щойно підписав смертний вирок. Він не знає, що одружений із юдейкою, адже Мордехай сказав їй: «Ніколи й нікому не кажи». І ось вона там. Вона входить, і обличчя царя осяює усмішка. Він простягає свій скіпетр і каже: «Естер! Люба! Заходь! Що я можу для тебе зробити? Будь-що! Навіть до половини мого царства! Скажи, чого ти хочеш?» Естер підходить і каже йому: «Лише одне. Чи не прийшов би ти до мене на вечерю? Приходь на вечерю — тільки ти, і візьми із собою свого першого міністра Гамана. Лише ми троє». І цар каже: «Хіба не чудова ця жінка? Ми прийдемо! Скасуймо наші плани! Ми з Гаманом прийдемо на вечерю!»

Вони з'являються — дозвольте переконатися, що я не переплутав порядок, — вона просить їх прийти на вечерю завтра, наступного дня, і Гаман задоволений. Він здобув прихильність царя, а ще й увагу найвродливішої жінки в імперії; ні, найвродливішої людини в імперії, бо ніхто не вродливіший за Естер. І ось він виходить із палацу в захваті, але зрештою почувається майже як Мік Джаггер, який «ніяк не може вдовольнитися». У дев'ятому вірші п'ятого розділу сказано: «Того дня вийшов Гаман веселий та радий серцем. Та як побачив Гаман Мордехая в царській брамі, що той не встав і не затремтів перед ним, то сповнився люті на Мордехая. Але Гаман стримався й пішов додому. Він послав привести своїх друзів і дружину свою Зереш» — це той уривок, який ми читали. Він розповідає, як чудово бути Гаманом, а тоді каже: «Та все це нічого для мене не варте, доки Мордехай, юдей, дивиться на мене без страху й не виявляє пошани».

Що ж, його дружині спадає на думку чудовий задум, і вона каже: «Зроби все просто. Накажи спорудити шибеницю. Тобто нехай вона буде величезною! Заввишки п'ятдесят ліктів — сімдесят п'ять футів. Зроби це негайно! Сьогодні ж уночі! А вранці піди до царя й скажи: «Царю, я хочу, щоб Мордехая повісили на цій шибениці й виставили на показ перед усією фортецею — просто щоб показати: «Ось що буває, коли не виявляєш належної пошани до своїх правителів»». У чотирнадцятому вірші сказано: «І сподобалася ця рада Гаманові, і він зробив шибеницю». Тієї ночі. Тієї ночі, у шостому розділі, першому вірші: «Тієї ночі сон утік від царя».

Ліки від безсоння

Тепер це підводить нас до шостого розділу — «Ліки від безсоння». Що ви робите, коли не можете заснути? У давньому Близькому Сході, якщо ви були імператором, царем цілої імперії, у вас були власні способи «знову заснути». А цар кликав свого камердинера й казав: «Принеси мені книгу». Усі знали, про яку книгу він говорить. Це була книга царських діянь, літопис подвигів, офіційний царський щоденник. І її читали йому. І задум був такий: йому читали ці величні історії, ці дивовижні події, ці великі досягнення, і зрештою цар заспокоювався, думав: «Як же добре бути мною», — і знову засинав. Читали історії та записи, але одна з них вирізнялася. Історія про чоловіка на ім’я Мордехай, який викрив змову, задум убивства, і розповів про те, що виявив, тож царю вдалося врятувати життя. Чоловік на ім’я Мордехай.

Камердинер почав читати наступну історію, і цар сказав: «Зажди, зажди, зажди, зажди! Невже це все? Що ми зробили для Мордехая на знак вдячності, щоб ушанувати його за відданість?» Камердинер подивився: «Ну, схоже, ми нічого не зробили! Нічого не зробили!» А цар каже: «Такого не може бути! Ми мусимо щось зробити, щоб винагородити й ушанувати Мордехая». Не можна залишити такий учинок без подяки. Тож він запитав: «Що ж нам робити?» Вони не знали, що робити, тож цар каже: «Хто є при моєму дворі? Який царський урядовець може скласти план — добрий план, ні, чудовий план, — щоб ушанувати цього Мордехая?» Один із чоловіків визирнув за двері й каже: «О, там чекає на вас Гаман, перший міністр». Цар сказав: «Покличте його». Він іще в ліжку, тепер уже сидить. І ось він ставить запитання. Гаман прийшов просити, щоб Мордехая повісили на шибениці, споруджені попередньої ночі.

І тут усе починається — шостий розділ, четвертий вірш. «Перш ніж Гаман устиг відкрити рота, цар запитав: «Хто у дворі?» Гаман щойно увійшов до зовнішнього двору царського палацу, щоб поговорити з царем про те, аби повісити Мордехая на шибениці, яку він для нього приготував. І царські слуги сказали йому: «Гаман стоїть у дворі». А цар мовив: «Нехай увійде». Тож Гаман увійшов, і цар запитав його: «Що слід зробити чоловікові, якого цар бажає вшанувати?»» А тепер згадайте: напередодні ввечері Гаман був гостем царя й цариці на бенкеті, де Естер сказала: «Поверніться завтра ввечері на інший бенкет, лише вдвох, і я скажу вам, чого хочу і чого справді прагну». Тож Гаман думає: «Кого цар захоче вшанувати більше, ніж мене?» І саме це й каже текст: «Кого цар бажає вшанувати більше, ніж мене?» Сьомий вірш: «І сказав Гаман цареві: «Для чоловіка, якого цар бажає вшанувати, нехай принесуть царський одяг. Ні, ні, ні, ні. Нехай це буде одяг, який носив сам цар, і кінь, на якому їздив цар, а на його голові — царська корона. І нехай одяг та коня передадуть одному з найшляхетніших царських урядовців, і нехай вони одягнуть чоловіка, якого цар бажає вшанувати, та проведуть його на коні міською площею, проголошуючи перед ним: ‘Так буде вчинено з чоловіком, якого цар бажає вшанувати!’»»

Увесь цей час Гаман думає: «Це я! Саме цього я хочу! Зроби це для мене!» А цар слухає, киває і думає: «Саме так! Саме так! Саме так! Гамане, зроби це! Зроби саме те, що сказав, і зроби це для Мордехая. І поквапся, зроби це негайно! Не пропусти жодної подробиці з того, що ти щойно описав!» Уявляєте, як обличчя Гамана, який аж випнув груди, ніби кажучи: «Це буде для мене! Це буде чудово!», змінюється, коли цар каже: «Зроби саме так і поквапся; ти сам веди коня й виголошуй проголошення!» Гаман розумів, що поставлено на карту, тож зробив саме так. Він зібрав царський одяг і царського коня, пішов по Мордехая — може, витяг його з ліжка, ми не знаємо, — але сам одягнув Мордехая, посадив його на царського коня, а потім провів Мордехая на царському скакуні через усе місто, виголошуючи: «Так буде вчинено з чоловіком, якого цар бажає вшанувати, як-от Мордехая!» І це Гаман, перший міністр, який ненавидить Мордехая. І всі знали, всі знали, що Мордехай не стане — радше вклониться — на честь Гамана.

Зрозумійте: Гаманові знадобився на це цілий день, бо цар сказав: «Не пропусти жодної подробиці з того, що ти описав. Нехай мій кінь із Мордехаєм на ньому проїде кожною вулицею. Не пропусти жодної подробиці». Це тривало цілий день. Ми дізнаємося про це з того, що Мордехай, закінчивши все це, зліз із коня й пішов додому, накривши голову від сорому й ганьби. Він зібрав свою родину й розповів їм, що сталося. Він був принижений. І його дружина промовила ці пророчі слова в шостому розділі, тринадцятому вірші: «Дружина його Зереш сказала йому: „Якщо Мордехай, перед яким ти почав падати, з юдейського роду, то ти не переможеш його, але напевно впадеш перед ним«».

Несподіваний порятунок

Це підводить нас до розділу 7 — «Несподіване визволення». Гаман навіть не має часу переодягнутися, адже у вірші 14 розділу 6 сказано: «Поки вони ще розмовляли з ним» — це Гаман, зганьблений, і його радники, друзі розмовляли з ним, — «поки вони ще розмовляли з ним, царські євнухи прибули й поквапилися привести Гамана на бенкет, який приготувала Естер». Вони кваплять його до палацу, який, очевидно, недалеко, і ось вони там, сідають, і вдруге цар каже: «Естере» — це вже після їжі, після того як вони випили, усі почуваються трохи розкутіше. Він каже: «Естере, скажи мені, чого ти бажаєш. Тобто це вже наш другий бенкет. Я втретє питаю тебе. Чого ти хочеш? Чого завгодно! Тільки скажи! Навіть до половини мого царства — усе твоє! Лише скажи слово. Воно твоє!» А Естер каже: «Тепер моя черга. Мене ось-ось уб’ють». У вірші 3 розділу 7 сказано: «І відповіла цариця Естер, і сказала: «Коли я знайшла ласку в очах твоїх, царю, і коли цареві до вподоби, то нехай буде дане мені життя моє на моє прохання, а народ мій на моє бажання. Бо продані ми, я та народ мій, на вигублення, на вбивство та на знищення. А якби ми були продані на рабів та на рабинь, то я мовчала б, бо не вартує це нещастя царської втрати»». Цар слухає, і можна уявити, як у нього відвисає щелепа, і він думає: «Ти? Хтось хоче тебе вбити? Хто посмів? Хто загрожує моїй цариці?»

І я можу лише уявити цю паузу — цок-цок, цок-цок, цок-цок, наче годинник. Чи мали вони годинники? Не знаю! Але пауза. Пауза. Усі троє сидять, і Естер повільно повертається й каже: «Це він». Послухайте, як вона відповідає. У шостому вірші сьомого розділу: «Естер сказала: «Ворог і неприятель — цей злий Гаман!» Тоді Гаман злякався перед царем та царицею, а цар у гніві підвівся від винного бенкету й пішов до саду при царському палаці». Для мене це дивовижно. Це імператор — цар усієї Перської імперії, і вдруге в цій книзі він розлючений, але тримає себе в руках і виходить. Вдруге. Коли цариця Вашті не приходить, він напідпитку, і все ж, коли вона не з'являється, він гнівається, але виходить і каже: «Дозвольте мені трохи порадитися, трохи поглянути на це збоку». А тепер — удруге. Який емоційний інтелект! Він розлючений! Чоловік, який погрожує вбити свою дружину, царицю, такий розгніваний. Він каже: «Я навіть не можу говорити». Він виходить, щоб вирішити, що робити.

Далі сказано: «А Гаман залишився благати царицю Естер за своє життя, бо бачив, що цар уже постановив учинити йому зло». Він знав, що цар саме вирішував: жити йому чи померти. «А цар повернувся з саду при царському палаці до місця, де пили вино, а Гаман упав на ложе, де була Естер. Цар сказав: «Невже він ще й нападає на царицю в моїй присутності? У моєму власному домі?» Щойно слово злетіло з уст царя, Гаманові закрили обличчя». Тобто йому накинули на голову каптур. Знаєте, коли когось збиралися повісити, йому накидали на голову каптур, щоб не було видно жаху й страху на його обличчі. Саме так учинили з Гаманом.

І сказав Гарвона, один із євнухів, що служили при цареві: «До того ж, шибениця, яку Гаман приготував для Мордехая, слово якого врятувало царя, стоїть у домі Гамана, заввишки п’ятдесят ліктів. Її спорудили за ніч». І цар сказав — і я не впевнений щодо тону, але підозрюю, що це могло звучати приблизно так: «Повісити його на ній. Повісити цього чоловіка на шибениці, яку він спорудив для того, хто врятував мені життя». «І повісили Гамана на шибениці, яку він приготував для Мордехая, і гнів царя вщух».

Тріумф і святкування

Розділи 8–10 ми просто підсумуємо словами «Тріумф і святкування». Цар Ксеркс став на бік юдеїв проти їхніх нападників. Адже його дружина — юдейка. І їх було врятовано від винищення. Він видає новий закон, який дозволяє юдеям захищатися і навіть об’єднуватися та переходити в наступ проти нападників. Мордехай стає другою особою в усій Перській імперії, і в усіх 127 провінціях відбувається велике святкування. Книга Естер, розділ 10, вірш 3, «Естер 8» (Естер 8, UBIO) вірш 17: «У кожній провінції та в кожному місті, куди доходив царський наказ, між юдеями були радість і веселість, бенкетування та святкування. І багато людей інших народів стали юдеями, бо страх перед юдеями охопив їх».

Ось така історія. І якби ми зупинилися на цьому й розглядали її лише так, то отримали б те, що називаємо проповіддю для синагоги: проповіддю, яку сьогодні можна було б виголосити в юдейській синагозі, і слухачі так само схвально сприйняли б усе, що ми сказали до цього моменту. Але розгляньмо її трохи глибше. Які уроки ми винесемо з цієї історії, що змінять ваше сприйняття завтрашнього дня, коли задзвонить будильник і ви опустите ноги на підлогу? Що змінять ваше сприйняття тих обставин, через які ви зараз не можете спати ночами? Подумайте про уроки, які ми засвоїли. Їх насправді два. Перший такий: Божа праця майже завжди прихована. Ви не бачите, як Він діє. І ми припускаємо: «Якщо я не бачу, як Він діє, значить, Він не діє. Якщо я не бачу, як Він відповідає на мої молитви, значить, Він їх не чує. Якщо я не знаю, чим усе це закінчиться, значить, жодного задуму немає». Зрештою ми реагуємо, як Йов, який у розділі 23, вірші 8, каже ось що. Я люблю цей вірш: «Та ось я йду вперед, та Його немає, і назад — та Його не бачу. Якщо Він діє ліворуч, я не побачу Його, а праворуч — Він сховається, і я не побачу Його». Я не можу знайти Бога. Мабуть, Він залишив будівлю. Мабуть, Йому байдуже. Мабуть, жодного задуму немає. Мабуть, моя ситуація надто дрібна для Царя всесвіту, який, зрештою, стежить за сімома мільярдами людей на планеті.

Прихована праця Бога

Божа праця зазвичай прихована від наших очей. Навіть у дитячому катехізисі на одинадцяте запитання відповідають: «Чи можеш ти бачити Бога?» Відповідь: «Ні, але Він завжди бачить мене». Знаєте, чим закінчується той вірш, Йов 23? «Ось я йду вперед, та Його нема, і назад — та не бачу Його. Чи працює Він на лівому боці, я не бачу Його, чи повертається на правий, не бачу Його. Та Він знає дорогу, що я нею ходжу; нехай випробує мене, — мов золото, я вийду!» Це правда: Божа праця зазвичай прихована від наших очей. Саме тому християнське життя потребує віри, правда? Якби все було видимим, нам не потрібна була б віра. Та хоча Божа праця зазвичай прихована від наших очей, Він діє так, як ми навіть тепер не можемо собі уявити; так, як Бог говорить через пророка Авакума, кажучи: «Я зроблю у ваші дні таке, чому ви не повірили б, якби вам розповіли. Ви будете вражені тим, що Я зроблю».

Це правда і для вас та мене сьогодні. Бог діє так, як ми з вами тепер не можемо собі уявити. На початку я сказав, що, на мою думку, поворотний момент усього цього уривка, усієї книги — це кінець п’ятого розділу й початок шостого, де дружина Гамана каже: «Нічого страшного. Просто звели високу шибеницю й зроби це негайно, а вранці попроси царя повісити Мордехая на цій шибениці, яку ти до ранку вже звелиш! Просто зроби це!» А Гаман каже: «Чудово! Ходімо!» Тієї ночі цар не може заснути.

Замислімося й не поспішаймо. Усе, що тут відбувається, відбувається в цитаделі. Це центр столиці, де розташований палац і живуть усі найвищі посадовці. Це дуже компактна територія. Там живуть усі найвпливовіші люди Перської імперії. Це найбільш захищене місце в усій імперії. Ми точно не знаємо, що це за шибениця. Науковці сперечаються про це. Більшість із нас одразу уявила б собі шибеницю, яку можна побачити у старих вестернах. Знаєте, це велика споруда з дерева, з масивних балок. Є поміст, великий стовп і поперечина, а на мотузці — зашморг. Його накидають на шию чоловікові, він стає на люк, люк відчиняють, він провалюється, і його вішають, аж поки він не помре. Так? Але переважним давньоперським способом страти була не така шибениця. Перепрошую, але зараз я обійду обмеження вікового рейтингу PG-13. Це було саджання на палю. Брали великий стовп, діаметром чотири-шість дюймів, загострювали його сокирою, а засудженого до смерті насаджували на нього, встромляли стовп у землю й залишали там корчитися від нестерпного болю, аж поки він не помре.

А щоб спорудити будь-який із цих видів шибениці, знадобилося б п’ятнадцять-двадцять футів. Так? А шибениця заввишки сімдесят п’ять футів — будь-якого з цих видів? Що для цього знадобилося б? Перспектива. Минулого тижня я прийшов сюди з маленьким лазерним вимірювальним приладом. Я поставив його на підлогу й виміряв відстань звідси до стелі — маленькою червоною цяткою. Я натиснув кнопку, подивився на прилад, і він показав: «37 футів 6 1/8 дюйма». Знаєте, що це означає? Це рівно половина сімдесяти п’яти футів. Тож подивіться уважно. Від підлоги до стелі — і ще раз стільки ж. Сімдесят п’ять футів. Що знадобилося б, щоб спорудити шибеницю? Чи то шибеницю з петлею, чи стовп, достатньо великий, щоб піднятися на таку висоту й витримати, коли на нього піднімуть людину вагою сто п’ятдесят-двісті фунтів, яка корчиться й б’ється, — тіло, підняте так високо, аж доки вона не помре? Якої споруди це вимагало б? І зрозумійте: електрики немає. Немає «Гоум Діпо». Тож треба зрубати дерева, треба обтесати їх і зробити з них потрібні вам балки. У вас немає рацій для зв’язку. Треба гукати накази знизу догори, вимірювати — і все це за одну ніч. Щоб освітити ніч, напевно, потрібні були величезні багаття, бо інакше нічого не було б видно. І все це відбувається у фортеці, адже Гаман — такий чоловік, який хоче, щоб усі бачили, що відбувається.

Хіба ви не знаєте, що не лише цар не міг заснути? Не спав ніхто! «Що це за шум?» «О, це Гаман!» «Що він робить?» «Та погляньте лише на цю потворну споруду, яку він зводить!» «Для чого вона?» «Ну, для когось особливого!» І всі знали. Усі знали, що він будує і для кого. «Треба сказати Мордехаєві». Уявляєте, як почувався Мордехай тієї ночі? Зводять знаряддя смерті. «Завтра на ньому буду я». Цар не може заснути. Мордехай нажаханий. А Бог діє, усе влаштовує так, щоб тієї самої ночі цар не міг заснути, і тому він просить принести книгу. І читають саме той уривок про випадок, коли чоловік урятував царя від неминучої смерті, але так і не отримав винагороди. Ви думаєте, Бог тієї ночі не діяв? Ви думаєте, присутні бачили, що Він діяв?

Розумієте, у всій книзі Естер Бог не згадується жодного разу. Це єдина книга в Біблії, де Бог не з'являється.

Знаряддя смерті стає знаряддям визволення

Ось принцип, який я звідси виводжу. Я покажу це кількома способами, і на цьому закінчимо. Принцип такий: те, чого ви найбільше боїтеся, знаряддя вашої неминучої смерті, те, що, здається, вас уб'є: «Якщо це станеться, моє життя більше не матиме сенсу. Якщо це станеться, це стане кінцем мого здоров'я; кінцем моєї кар'єри. Кінцем моєї сім'ї». Знаряддя моєї смерті, те, чого я найбільше боюся, завдяки нашому Богові стане знаряддям вашого найбільшого визволення, яке тільки можна уявити. І ви не бачите, як це відбувається, але Він діє. Скажу ще раз: те, чого ви найбільше боїтеся, знаряддя вашої смерті, стане власним знаряддям Бога для Його значно більшого визволення, більшого за все, що ви можете собі уявити.

Чи знаєте ви, де це проілюстровано в усій Біблії? У кількох місцях. Я кілька разів цитував Йова. У книзі Йова 36:15 він каже: «Бог визволяє стражденного його стражданням і відкриває йому вуха утиском». У давніших перекладах, зокрема в NIV, сказано: «Він визволяє стражденного з його страждання», але з єврейської точніше перекладено так, як у ESV: «Він визволяє стражденного його стражданням». Те, чого ви найбільше боїтеся, знаряддя вашої неминучої смерті, стане знаряддям Божого визволення, набагато більшого, ніж ви можете собі уявити. А доказ у Новому Завіті? Що ж, це ж Послання до римлян 8:28, чи не так? «Ми знаємо, що Бог діє в усьому». Або: «Бог усе обертає на добро тим, хто любить Його і покликаний згідно з Його задумом». Усе — зокрема й те, через що здається, ніби смерть уже на порозі. Ви довіряєте Йому в цьому? Справді?

Мордехай був зневаженим юдеєм, для якого спорудили знаряддя смерті, і все ж цим знаряддям смерті було знищено великого ворога його народу, а самого Мордехая піднесено на престол. Такою є коротка суть книги, чи не так? П'ятсот років потому для іншого зневаженого юдея спорудили ще одне знаряддя смерті. Знаєте, до чого я веду, чи не так? Послідовники того зневаженого юдея стояли вражені й нажахані, бо ніхто не прийшов на допомогу. Вони здалеку спостерігали, як Він помирає. І все ж через три дні вони стояли, приголомшені й здивовані, коли той зневажений юдей воскрес із могили, і все змінилося, усе змінилося. Його знаряддям смерті було знищено великого ворога Його народу, а самого Ісуса піднесено на престол, і в Його знарядді смерті ми знаходимо наше найбільше визволення.

Ви знову й знову чули, як Ґейб проповідує про єднання з Христом, і він каже, що взірець нашого Відкупителя стає нашим взірцем завдяки нашому єднанню з Христом. Так? Чому нас має дивувати, що знаряддя смерті, те, що відчувається як смерть, те, про що ми, наче той великий зневажений юдей, падаючи долілиць, схиляємо свої обличчя перед Отцем і кажемо: «Якщо є якийсь спосіб, щоб ця чаша минула мене, прошу!» А Бог каже: «Я використаю це знаряддя смерті, щоб здійснити ваше найбільше спасіння, яке тільки можна уявити». Ви довіряєте Йому в цьому. Це Євангеліє — наша єдина надія. Якби ви зупинилися й подумали про те, що сьогодні у вашому житті відчувається як смерть, гадаю, таких речей було б не одна. Якщо не можете їх знайти, не затамовуйте подих. Вони ще прийдуть. Бог надто любить вас, щоб не допустити їх у вашому житті. Але саме через них Він учить нас волати до Нього, благати Його про милість, шукати Його там, де ми переконані, що Він не може бути частиною цієї історії.

Один зі способів побачити це полягає в тому, що, хоча в цій книзі Бог узагалі не згадується, тричі згадується піст. Уперше, коли Мордехай і народ дізнаються про царський указ винищити юдеїв дванадцятого місяця, тринадцятого дня, вони починають постити. А коли Мордехай посилає звістку Естер і каже: «Тобі треба піти до царя», а вона відповідає: «Я не можу піти до царя», і вони погоджуються, що вона мусить піти до царя, вона каже: «Я почну постити, і ти, і весь твій народ постіть за мене. Три дні постімо». Піст був заповіданий на початку — в День викуплення, — і про нього йдеться в усьому Старому Завіті; щоразу це було способом сказати: «Боже, це для нас надто велике. Будь ласка, ми шукаємо Тебе. Ми благаємо Тебе змилуватися над нами».

Джон Пайпер висловлює це так: «Піст — це спосіб сказати: «Боже, як моє тіло голодне до їжі, так я прагну Тебе — і набагато сильніше. Ти мені потрібен. Змилуйся наді мною»». Отже, ні, Бог не згадується. Бог прихований. Він невидимий для людей у цій історії. І все ж вони продовжують шукати Його. Вони продовжують волати до Нього. Вони кажуть: «Хоч ми ніде не бачимо Тебе, ми вирішуємо довіряти, що Ти там. Своїм постом ми волаємо до Тебе про милість».

Так ми починаємо завтра. Так ми завершуємо сьогодні. Можливо, не конкретним постом, хоча я заохочую вас постити так регулярно, але Джон Пайпер пише про те, на що вказує піст, ось так. Він каже: «Чи прагнете ви Христа всім серцем? Якщо ми не відчуваємо сильного бажання побачити явлення Божої слави, то не тому, що ми досхочу напилися й наситилися, а тому, що ми надто довго клювали зі столу світу. Наша душа набита дрібницями, тож для великого не залишається місця».

Бог діє в цій історії. Ви можете Його не бачити, але Він там. І те, чого ви найбільше боїтеся, той знаряддя смерті, який ви бачите перед собою, стане знаряддям Його набагато величнішого визволення — визволення прекраснішого й славнішого, ніж ви зараз можете собі уявити. Такою є обітниця Євангелія. Помолімося разом.

Отче, ми підносимо голоси разом з апостолом Павлом і проголошуємо: ми не занепадаємо духом. Хоч зовні ми занепадаємо, та внутрішньо оновлюємося день у день. Адже наше легке й тимчасове страждання приносить нам вічну славу, яка незрівнянно його перевершує. Тож ми дивимося не на видиме, а на невидиме, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне. Ми дивимося на Тебе, в ім’я Ісуса, амінь.