Запрошення наблизитися

Від Еда Хартмана

Помолімося!

Батько, ми приходимо до Тебе сьогодні і просимо, щоб Ти вилив Свій Дух особливим чином. Дай нам почути голос Господа Ісуса, що говорить до наших сердець. Дай нам відчути, як Він нас прикликає до Себе. Дай нам знайти радість, яку ми відчували в музиці, співаній тільки що. Хай ця радість запрошує нас наблизитися до Тебе. Звільни нас від наших страхів. Звільни нас від нашого сорому. Звільни нас від тривоги, спричиненої нашим глибоким усвідомленням своєї недостатності та журбою про наше падіння. Зроби так, щоб наші душі сьогодні втішались у Тобі заради Ісуса. Амінь.

Ви знаєте, коли вам зателефонують у суботу вдень і скажуть: «Ми хочемо, щоб ви проповідували завтра», перше питання, яке спадає на думку, це: «Який уривок?» Я маю на увазі, що це велика книга, з якої можна вибрати; всілякі різні напрямки! Тож після молитви логічна відповідь — говорити про те, що Святий Дух навчав тебе протягом останніх кількох днів і тижнів. Ти дозволяєш Йому формувати твоє серце, і це стає наслідком того, що ти ділишся з людьми. Тож на цьому тлі я хотів би, щоб ми подивилися на Євреїв, глава 10. Два коротких твердження перед тим, як ми подивимося на текст. Дозвольте мені процитувати двох пасторів, яких я поважаю. Один із них — Р.С. Спроул, який колись сказав, що якби його звинуватили й засудили до довічного ув’язнення у в’язниці й дозволили мати тільки одну книгу, це була б Біблія. Звичайно, так! Але якби йому сказали, що він може мати тільки одну книгу Біблії на все життя у в’язниці, і тільки одну книгу, це було б Послання до Євреїв. І це варто подумати.

І тоді Джо Новенсон, старший пастор церкви Пресвітеріанської церкви на горі Лук-аут, колись проповідував коротку серію проповідей у церкві, де я раніше був пастором, на книгу Євреїв. І організуюча думка, навколо якої він зібрав усі свої проповіді, центральна траєкторія така: є проблеми, і ви і я зіштовхуємося з реальною небезпекою. Три слова – відплив, притуплення, і зачерствіння. Ось природна траєкторія нашого життя. Зіткнувшись із красою, славою Євангелія, ми все одно знаходимо себе відпливаючими, притупляючими і зачерствляючими. І це небезпека, якій присвящена ця книга. І одна з основних тем цієї книги – те, що ми ось-ось прочитаємо. Євреїв глава 10, вірші 19-25:

Отже, брати, оскільки ми маємо впевненість у тому, щоб увійти у святе місце кров'ю Іісуса, новим і живим шляхом, який він відкрив для нас через завісу, тобто через його тіло, і оскільки ми маємо великого первосвященика над домом Божим, будемо підходити з щирим серцем у повній упевненості віри, наші серця очищені окропленням від злої совісті, а наші тіла вмиті чистою водою. Будемо міцно триматися сповіді нашої надії, не хитаючись, бо той, хто обіцяв, є вірним. І будемо розглядати, як підбудити один одного до любові та добрих справ, не забуваючи збиратися разом, як це стало звичкою деяких, але заохочуючи один одного, і тим більше, коли бачите, що День наближається.

Це Слово Боже, і за допомогою нього Він має намір формувати не тільки наше мислення, але й почуття наших сердець, і саме це ми довіряємо Йому робити. З огляду на це, дозвольте мені розповісти, де я думав і вивчав протягом останніх кількох тижнів, навіть місяців. З якоїсь причини Господь мав і Емілі, і мене читати й говорити, занурюватися й бути зануреними в реальність єднання з Христом. Цікаво було спостерігати, як майже кожна проповідь, виголошена з цієї кафедри з початку року, так чи інакше підкреслювала реальність єднання з Христом. Одним із богословів, яких цитують майже в усьому, що я читав про це єднання, є Жан Кальвін, який сказав: «Ми отримуємо ті блага, які Отець дарував Своєму єдинородному Синові, тільки в нашому єднанні з Христом. Христос повинен представитися нам і запросити нас у такі стосунки, що ми справді єдні з Ним, що Він перебуває в нас таким чином, що все, що належить Йому, є нашим». Поміркуйте над цим! У єднанні з Христом усе, що належить Йому, уже є нашим.

Тепер Кальвін також розглянув це з іншого боку й подивився на це зі сторони негативної. Він сказав лише одне речення: «Ми повинні розуміти, що доки Христос залишається поза нами, і ми відокремлені від Нього, усе, що Він зробив і постраждав для спасіння людського роду, залишається марним і не має для нас ніякої цінності». Тобто він каже, що без єднання з Христом у нас немає надії бути виправданими, освяченими, усиновленими чи прославленими. Усе в нашому спасінні, усе в спасительній роботі Христа обертається навколо єднання з Христом, має як свою центральну лінію єднання з Христом. Це дуже важливо, настільки, що Філіп Райкен, президент коледжу Вітон, написав: «Єднання з Христом — це не що інше, як питання духовного життя та смерті». Це досить вагома заява, чи не так? Тож ось питання! Скільки часу ви витратили минулого тижня на те, щоб подумати про своє єднання з Христом?

Я боровся з цим, дивуючись навіть у своєму власному житті: «Чому я відчуваю, що мені доводиться вчити це все знову? Хіба це не має бути підґрунтям усього в моєму житті?» Два тижні тому, коли Емілі викладала нашим молодим жінкам на ретриті для молодих дорослих, я був вдома і провів більшу частину суботнього ранку, читаючи дві книги, обидві з яких були присвячені союзу з Христом. І там було так багато вагомої, прекрасної теології, що я читав, що мені довелося зупинитися в один момент і сказати: «Як би я підсумував це для своїх дітей?» Якби один із них підійшов і сказав: «Привіт, тату, що ти читаєш?» Що б я сказав? Тож я відклав свої книги, взяв телефон і почав писати великими пальцями, а потім відправив цей текст своїм дітям і Емілі. І ось що я написав, щоб ви могли заглянути через моє плече і побачити, чому я навчаюсь. «Резюме: Великий парадокс християнського життя полягає в тому, що хоча ми зараз перебуваємо в союзі з Христом, ми обираємо жити на відстані від Нього, не активно, а пасивно, через нашу розсіяність, нашу апатію, нашу зайнятість безліччю інших речей; наш страх, наш сором, наші надмірні бажання хороших речей, наші приховані бажання руйнівних речей, навіть наша нудьга. Але саме запрошення наблизитися підкреслює прірву між союзом і спілкуванням. І саме через цю напругу, цю прірву Євангеліє запрошує нас наблизитися, наблизитися до Того, з Ким ми вже перебуваємо в абсолютному і постійному союзі. Висновок: я більше не хочу задовольнятися життям, що живе на відстані від Христа.»

Давайте наблизимося

Тому ми розглядаємо цей уривок, тому що у вірші 22 запрошення звучить так: «Приступимо з щирим серцем у повній упевненості віри, з серцями, окропленими чистою водою від злої совісті, і тілами, вмитими чистою водою.» Приступимо. Це знайома тема в книзі Євреїв. Вона повторюється навіть сім разів. І ви бачите, чому вона є для автора того послання ніби підґрунтям, реальністю, яку він проголошує у світлі того віддалення, притуплення та затвердіння, яке було поширене не тільки серед них, але, підозрюю, є поширеним і серед нас із вами. Послухайте лише коротко, коли я пробігуся різними згадками про це запрошення. Розділ 4 вірш 16, «Отже, приступимо з упевненістю до престолу благодаті, щоб прийняти милосердя та знайти благодать на допомогу в часі потреби.» Розділ 7 вірш 19, «Краща надія введена, через яку ми приступаємо до Бога.» Вірш 25 розділу 7, «Ісус може спасти остаточно тих, хто приступає до Бога через Нього, оскільки Він завжди живе, щоб здійснювати заступництво за них.» Розділ 10 вірш 1 говорить про тих, хто «приступає до поклоніння.» Розділ 11 вірш 6, «Хто приступає до Бога, той повинен вірити, що Він існує і що Він винагороджує тих, хто шукає Його.» А потім розділ 12 вірш 23, «Бо ви приступили до Бога, Судді всіх людей, до Ісуса, Посредника нового завіту.»

Відстань на Синаї

Наблизьтесь. Наблизьтесь. Наблизьтесь. Наблизьтесь. Чи не здається вам це простим повідомленням, чи не здається воно таким людям, які за своєю природою віддаляються, стають байдужими та черствіють, людям як ми? Але дозвольте мені ще більше підсилити напругу. Подумайте про аудиторію. Ця книга була написана євреям. Це були єврейські християни, предки яких були дітьми Авраама, Ісаака та Якова, які були взяті в рабство до Єгипту та перебували там 400 років. Ви пам'ятаєте цю історію, чи не так? Девід Стрейн проповідував про вихід із Єгипту минулого року, і в 19-му розділі, коли їх виведено з рабства з цим величезним проявом чудесної сили, Чермне море, цей непроломний бар'єр, розсувається і вся нація проходить по сухому дну. Їх виведено на інший бік, вони приходять до гори Синай, і Бог каже Мойсею: «Зберіть людей. Будьте готові, бо через три дні Я відкриюсь їм». І Його повідомлення до Його народу таке: «Відійдіть! Відступить! Відійдіть! Не торкайтесь!» Пам'ятаєте? 19-й розділ книги Вихід, «Встановіть межі навколо гори, щоб люди не підійшли до гори або не торкнулись її краю. Хто торкнеться гори, той буде вбитий». Люди не можуть підійти до гори Синай. Встановіть межі навколо гори; встановіть бар'єри та освятить її. Відійдіть! Відійдіть! Навіть не думайте про те, щоб наблизитись!

Я дивуюсь, скільки з нас сьогодні живуть своїм життям із цим голосом у своїй голові, живуть своїм життям на відстані, тому що ми віримо, що це повідомлення Бога до нас сьогодні – «Відійдіть! Ви не заслуговуєте бути тут. Ви не належите сюди! І якби люди, які сидять навколо вас, знали, вони б теж не хотіли, щоб ви були тут». Це тонка річ, чи не так? Через цю реальність і через ті небезпеки чути цей голос – підступний, брехливий голос – і через небезпеки віддалення, остигання та черствіння, я хотів би, щоб ми розглянули кілька питань, коротко.

Чому ми живемо на відстані?

По-перше, «Чому ми живемо на відстані? Чому це так часто є нормою для мого християнського життя, і я підозрюю, що й вашого?» Ну, є кілька причин. Для деяких це може бути провина, сором, страх дізнатися. Це просто набагато легше ховатися і жити на відстані, тому що доки ти перебуваєш у темряві, доки ти залишаєшся далеко від світла, досить далеко від світла, ти не бачиш, що там насправді. Це безпечніше ховатися і жити на відстані. Для інших це просто зайнятість. Робота вимоглива; робота безжальна. Ти можеш бути у школі – навчання вимогливе; воно споживає все твое. І так, потрохи, ти починаєш жити на відстані. Для інших це просто відволікання. Ти потрапляєш у менш важливі речі; хороші речі, які стають всеосяжними речами. Список, який ти починаєш майже кожного дня, нагадування на телефоні, хобі, соціальні мережі, Нетфлікс. Завжди є новий серіал, про який хтось каже: «Чувак, тобі треба це побачити!» І крок за кроком, потрохи, самопоглинання, зайнятість твоїми справами, твоїм розкладом, вимогами людей навколо тебе, ти знаходиш себе, що поступово стаєш байдужим і віддаленим. І потім для інших це просто звичайна апатія, нудьга, байдужість, яка приходить з почуттям resignation, що каже: «Це просто те, що є. Я маю на увазі, що саме там більшість людей і живуть, чи не так? Окрім, звісно, проповідників!» Я тут, щоб сказати тобі, що це не те, де ми є. Твоя боротьба – це моя боротьба. Спокуса – це відпливати і ставати тупим і черствим.

Що означає наблизитися?

Отже, по-друге, друге питання: «Що означає наближатися?» Якщо запрошення до нас надходить знову і знову в цій книзі, що це означає? Що це виглядає як? Ну, вірш 22 говорить нам, що це починається з серця. «Давайте наближатися з щирим серцем у повній упевненості віри.» Наближатися означає знаходити більше задоволення в перебуванні в присутності Ісуса, ніж ми знаходимо деінде чи в будь-якій іншій справі. Це не є насамперед зовнішньою дією; це внутрішній акт серця. Це означає радіти і бути задоволеним у Господі Ісусі. Знаходити Його достатнім для нас. Це означає повертати наш погляд, а краще, повертати наше серце до Нього та Його краси і бути настільки захопленим нею, щоб знаходити все інше менш привабливим і менш займаючим та менш переконливим.

Короткий Катехизис, питання 31

Є цікаве твердження в Короткому Катехизисі, питання 31, де воно запитує: «Що таке дієве покликання?» І воно говорить про роботу Святого Духа в приведенні нас, але мова, яку воно використовує, є прекрасною і вона безпосередньо застосовується тут. «Що таке дієве покликання? Дієве покликання — це робота Духа Божого, завдяки якій, переконуючи нас у нашому гріху та нещасті, просвітлюючи наші уми в пізнанні Христа та відновлюючи нашу волю, Він переконує та спроможує нас прийняти Ісуса Христа, вільно пропонованого нам у Євангелії.» Це те, що означає наближатися. Це означає сказати: «О так», коли ми повертаємо наш погляд до Господа Ісуса, знаходимо Його настільки прекрасним, що ми можемо відпустити все інше і прийняти Того, хто є найбільш прекрасним.

Ми були створені для єднання

Хіба це не те, як ми створені? Щоразу, коли щось є для нас найкрасивішим, ми хочемо до цього приєднатися. Ми створені для єднання. Ми створені для того, щоб бути єдиними з чимось або кимось. Спочатку це було єднання з Самим Богом, але після прокляття, падіння, ми шукаємо щось, з чим можна себе ідентифікувати, щоб приєднатися до чогось, що дало б нам життя. І Той, Хто єдиний може дати нам життя, ми знаходимо себе віддаляючись від; ми знаходимо, що наш розум тьміє щодо Нього, а наше серце стає жорстким проти Нього. І все ж запрошення залишається: «Наблизьтесь!» Це невидимий акт серця, який ви можете зробити, стоячи на місці, їдучи в машині, підмітаючи підлогу, міняючи масло, читаючи газету. Це постійне огляд назад, повернення нашого серця назад і говорення: «Але Боже, навіть якщо я перебуваю в середині конфлікту з моєю дружиною чи чоловіком, чи дітьми, чи батьками, але Бог є в цьому.» Ми можемо наблизитися в середині кожної перешкоди, кожної напруги, кожної радості, кожного місця плутанини. Нам пропонують наблизитися.

Саме це стоїть у самому серці Євангелія, чи не так? Тобто вся справа Христа полягала в тому, щоб повернути нас у місце, у стосунки, де без Христа ми були б знищені нашим гріхом через святості Бога. Через Євангеліє ми не будемо! Нам пропонують наблизитися, і ми знаходимо себе в безпеці. Подумайте про це. «Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений,» (1 Петра 3:18, UBIO) «бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця.» (Ефесян 2:18, UBIO) Єднання, спілкування, яке настільки багате, що навіть псалміст, до втілення Христа, смерті та воскресіння, він може дивитися вперед і говорити в «Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!» (Псалми 16:11, UBIO)

Як наблизитися?

Це приводить до третього питання. Якщо запрошення підійти ближче залишається в силі й якщо ми чіткіше бачимо, що підійти ближче означає знайти Господа Ісуса більш прекрасним, ніж усе інше, і знайти своє серце притягнутим назад до великої краси в нашому житті, то практично, «Як? Як підійти ближче?» Дозвольте мені швидко сказати, що це буде супроводжувати нас до кінця нашого життя, щоб втілити в практику й опрацювати до самих віддалених меж нашого досвіду. Це не одноразова справа. Ви будете стикатися з цим викликом щодня до кінця свого життя. «Як підійти ближче?» Два твердження, однак, у цьому світлі. Перше, пам'ятайте, що ми уподібнюємось тому, до чого підходимо ближче. Що б не було великою красою вашого життя – іноді ми використовуємо мову ідолопоклонства – що б не було те, що приваблює вас і притягує, що б ви не вважали найбільш прекрасним, ви будете ставати подібними до того. Слідкуйте за тим, що захоплює вашу прихильність. Постійно запитуйте себе: «Що є найбільш прекрасним для мене сьогодні? Що це таке, що якби я не мав, моє життя не було б більше прекрасним; моє життя не було б варте життя?» «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.» (2 Коринтян 3:18, UBIO) Коли ми знаходимо Його найбільш прекрасним, тоді ми стаємо найбільш подібними до Нього. Це є підійти ближче – обійняти Його, тому що Він найбільш прекрасний для нас.

Інша сторона цього питання однаково важлива. Ворог вашої й моєї душі зробить усе можливе, щоб утримати вас і мене від підходу ближче. Він зробить усе можливе, щоб змусити вас знайти безліч інших речей настільки переконливими, настільки прекрасними, що красота Христа стає нечіткою, другорядною. «Вона все ще десь там, але це, це те, що я вважаю прекрасним сьогодні». Це може бути ваша дружина; це може бути ваш чоловік. Ваші діти, ваша робота, ваш сусід – заповніть пропуски. Але ворог вашої душі зобов'язаний привести вас до знаходження більшої краси – хто ви є, що у вас є, що ваше майно, що думають про вас інші люди, ніж те, що ви знаходите в Ісусі Самому. Якщо він вплинув там, він уже виграв битву.

Оскільки!

Тож як ми можемо наблизитися, коли ставки такі високі? Я хочу звернути вашу увагу на одне слово, яке повторюється двічі у цьому уривку. Це слово «оскільки» і кожного разу воно вказує нам на дуже важливу реальність. У 19 вірші сказано: «Тому, брати, оскільки ми маємо впевненість у вході до святих місць кров’ю Іісуса, новим і живим шляхом, який він відкрив для нас через завісу, тобто через його плоть…» Зупиніться. У цьому реченні міститься цілий спектр євангельських реалій та євангельських картин. Письменник цього послання каже: «Оскільки ці речі істинні» – тобто «Подивіться на це! Подивіться на всі частини цього! Подивіться на багатогранне диво всього того, що Христос зробив для вас, і всього того, що вже ваше в єдності з Христом. Бо пам’ятайте, що належить Христу, те саме ваше і моє завдяки нашій єдності з Ним!» Поверніться і вгляньтеся. Розгляньте це.

У мене є сейф для зброї на нашій дачі, і – це навіть не було в моїх нотатках, але це просто спало мені на думку! Час від часу я відкриваю цей сейф. Там у мене зберігається зброя, а також мої скарби, речі, які є найважливішими, речі, про які я думаю: «Це справді дорогоцінно». Я зберігаю їх там – зачиненими; у безпеці. Що нам потрібно робити, так це відкривати його та регулярно дивитися на нього. Дивитися на диво того, що зробив Христос. Дивитися на диво того, що є істиною. Перегортати скарби туди й назад і казати: «Чи можете повірити цьому? Він зробив це для мене. Це моє. Усе, що належить Йому, уже моє». Тому Кальвін сказав: «Христос повинен представитися нам і запросити нас до таких стосунків, що справді ми єднаємося з Ним, що Він перебуває в нас таким чином, що все, що належить Йому, є нашим». Усе, що належить Йому, є нашим. Роберт Меррі М’Чейн колись сказав: «Дивись на Христа. За кожним поглядом на себе візьми десять поглядів на Нього». Чи знаєте, чому він це сказав? Бо кожного разу, коли я дивлюся на себе, я чую голос у своїй голові: «Відійди. Відійди звідси». Це те, що сказав Петро Господеві Ісусу, коли побачив цю силу. Він сказав: «Відійди від мене, Господи, бо я грішный чоловік». Оце голос у моїй голові; це голос із гори Синай. «Постав бар’єр. Ти не можеш дозволити собі наблизитися до цього Бога. Відійди назад». За кожним поглядом на себе й чути цей голос, візьми десять поглядів – ні, візьми тисячу поглядів – на Господа Ісуса, бо коли ти робиш це, ти чуєш: «Підійди знову. Наблизься. Тут ти у безпеці. Усе, що належить Христу, уже твоє. Підійди. Наблизься. Це твоє. Ти у безпеці».

Ми маємо великого Первосвященика

Інший раз письменник згадує слово «бо» у вірші 21. Він каже: «Бо ми маємо великого Первосвященика над домом Божим, то наближаймося». У нас є великий Первосвященик. У нас є Посередник. Той, хто зробив для нас те, чого ми ніколи не могли зробити самі. Він зайняв наше місце і вводить нас завдяки тому, що Він здійснив замість нас. Це зроблено. І Він застосовує це до нас і вводить нас. Чи пам'ятаєте своє перше співбесіду? Згадайте. Чи пам'ятаєте, як ви почували себе ніяково під час тієї співбесіди? «Я не знаю, що вдягнути. Я не знаю, як розмовляти. Чи продавати себе? Чи просто бути смиренним? Чи розповідати про всі свої досягнення у резюме? Чи вигадати якісь слабкості, які звучать так, ніби я надто багато працюю? Що робити?» Я навіть знав когось, знаю когось, хто на співбесіді подумав: «Я повинен» – ця людина ніколи не носила окуляри раніше. Вона позичила окуляри своєї подруги, щоб надіти їх, бо думала, що це зробить її розумною під час співбесіди, тому вся співбесіда була ніби у тумані! Літерально! Не отримала ту роботу! Я одружений з тією людиною, я повинен сказати! Я не сказав цього під час першої служби, але ви сидите там – ооох!

Але подумайте про це! Якби ви були на тому співбесіді і сиділи біля реєстратора, а син власника компанії підійшов і сказав: «Привіт! Ви прийшли на співбесіду на цю посаду? Мій тато володіє компанією. Ідіть зі мною!» І він бере вас за руку, обіймає, приводить вас усередину, представляє вас, усіх привітає, розповідає кілька жартів і робить вас чудовим, і він переконує свого тата, що ви підходите! Це дуже, дуже тьмяна картина того, що означає мати цього великого священика, цього посередника, який не переконує Свого Отця робити те, чого Він не хоче робити, але тому що Він віддав Своє життя і смерть замість вас, Він приходить із вами і каже: «Це той, заради якого Я зробив усе, що зробив. Він у союзі зі Мною. Він свій серед Нас». А Його Отець каже: «Ласкаво просимо. Наблизьтесь. Ви належите сюди». Не будьте задоволені тим, щоб прожити своє життя на відстані. Нехай відпливання, притуплення і зачерствіння не стають нормою. Якщо ви у союзі з Христом, усе, що належить Йому, уже ваше, і Отець знаходить вас таким же прийнятним і бажаним у Своїй присутності, як і Свого Сина.

Наша потреба у милосерді та благодаті

Дозвольте мені коротко підсумувати. Євреїв 4. Вперше ця пропозиція наблизитися записана. Євреїв глава 4, вірш 16 говорить: «Тож підійдемо з упевненістю до престолу благодаті, щоб прийняти милосердя і знайти благодать для допомоги в часі потреби.» Милосердя і благодать. Чи знаєте ви, чому милосердя і благодать — це те, що ми отримуємо, коли наближаємося? Милосердя — для нашого падіння; благодать — для нашої недостатності. Якщо ви, як і я, це глибоко і це велико. Падіння і недостатність. Падіння ви дивитесь назад і говорите: «Я не можу повірити, що у мене знову був такий тиждень. Я навіть не можу дивитися на Бога.» Якщо ви знали, падіння велике, і ми наближаємося, щоб отримати милосердя через Христа. Ми дивимось вперед на те, що попереду, і думаємо: «Немає абсолютно ніякого способу, щоб я міг зробити це. Якби ви знали, що чекає мене на цьому тижні, я не знаю, що робити. Я не знаю, як це зробити. Навіть якщо я знав би, що робити, я не знаю, як я це зробив би...» Потреба перевищує ресурс. Милосердя для нашого падіння. Благодать для нашої недостатності.

Ось питання! «Де у вашому житті сьогодні падіння і недостатність?» Якщо ви склали це, що б це виглядало? Чи було б багато сорому, вини, тривоги, страху? Наблизьтесь. Двері широко відчинені. Бог, який знає вас до дна, повністю розуміє вас, любить вас до зірок і чекає і каже: «Наблизьтесь. Ласкаво прошу додому.» Чи є самотність, скорбота, важкість, печаль, навіть депресія? Пропозиція та сама. «Наблизьтесь. Повертайся. Не задовольняйся життям на відстані. Повертайся. Наблизьтесь. Не будь задоволений ізолювати і відходити. Наблизьтесь.» Чи є плутанина? Рішення, які потрібно прийняти, і ви просто не знаєте, що робити? Та сама пропозиція. «Наблизьтесь.» Батько каже: «Я не випущу вас.»

Моя мати казала тому, хто більше за все інше хоче робити Божу волю: «Бог зробить так, що він не зможе минути цього». Мені це подобається. Це виражено так в Ісаї 30 наприкінці глави. Бог говорить: «І незалежно від того, куди ти повернешся — вправо чи вліво, ти почуєш голос позаду себе, який каже: „Ось шлях. Іди ним.«» Чи є ти поранений? Не зрозумілий? Скривджений? Звинувачений? Відкинутий? Ставленим як сторонній? Те саме запрошення. «Підійди. Повернись. Тут для тебе є безпека. Ти належиш, тому що ти в єдності з Христом». У цьому різниця, яку творить наш великий Первосвященик. Ти більше не підвласний полоні страху чи недостатності. Він більше не каже: «Залишайся подалі». Натомість Він каже: «Приходь додому. Підійди».

Ще одна картина, якщо ви дозволите мені час. Єлизавета Барретт народилася майже 200 років тому в дуже тривожній, проблемній сім’ї. Вона була першою з дванадцяти дітей. З якоїсь причини її батько заборонив кожному з дітей одружуватися. І вона виросла хворою; вона була інвалідом. Були роки, коли вона не виходила зі своєї спальні. Її мали доглядати інші. Але вона стала письменницею, відомою вікторіанською поетесою, і хоча їй було заборонено одружуватися, вона почала стосунки з іншим відомим письменником, Робертом Браунінгом. І вони почали переписку, яка переросла в ніжність, а потім у роман, і врешті вони таємно одружилися. І щоб відсвяткувати своє весілля та радість, яку вони знайшли один в одному, вони переїхали до Італії. І її батько відрік її, відмовився від неї, відкинув її, заборонив іншим братам і сестрам мати з нею будь-які справи. І Єлизавета Барретт Браунінг почала писати прекрасні любовні листи до свого батька. Деякі з найвеличніших віршів, які ви коли-небудь читали. Вони опубліковані тепер, ці листи. Вона писала їх майже щотижня, але відповіді не було.

Десять років вона писала ці листи своєму батькові, вірші, запрошуючи його: «Будь ласка, чи можемо ми примиритися? Будь ласка, чи можемо ми наблизитися один до одного? Будь ласка?» Протягом десяти років вона не отримувала відповіді. Доки одного дня біля її дверей зупинилася посилка, і вона була в захваті, бо побачила, що вона від її батька. Вона ввійшла до будинку з б'ющимся серцем. «Що мені надіслав мій батько?» І вона відкрила посилку, і її радість змінилася на розчарування, бо всередині були всі ті листи, які вона надсилала протягом останніх десяти років, не розкриті. Десять років нерозкритих листів любові.

Суть – Бог надсилав тобі листа за листом. Він запрошує тебе повернутися. Він запрошує тебе наблизитися. Тобі не потрібно жити на відстані, незалежно від причини. Застосування однакове для всіх у цій кімнаті. Серед нас можуть бути ті, хто ніколи не повертався. Це може бути першим разом, коли ти зрозумів, що це безпечно зробити, що двері широко відчинені, і не має значення, де ти був і що зробив. Він як і раніше розкриває Свої обійми широко. Він каже: «Я знаю тебе краще, ніж ти знаєш самого себе. Я розумію тебе і все про тебе, і я люблю тебе до зірок. Повернися. Наблизися.» Це твоє запрошення сьогодні. Деякі з нас ідуть із Господом десятиліттями. Ми святкували наш союз із Христом, але навіть ми віддалилися, огрубіли і затверділи, і нам потрібно те ж саме запрошення. Давайте наблизимося. Повернися. Повернися до Бога, який повністю знає тебе, безмірно любить і радіє обіймати тебе, коли ти повернешся.

Давайте помолимося разом!

Отче наш, чи вчинив би Ти милість над нами. Зроби для нас і в нас те, чого ми не можемо зробити самі для себе. Силою Твого Святого Духа приведи нас додому, приведи нас назад, зроби нас знаходити красу Господа Ісуса більш бажаною, більш привабливою, більш забезпечуючою, ніж усе, що ми знаходимо в нашому житті. Ми молимося в Його PRECIOUS і святому імені, амінь.