Девіційний коментар до Євангелій

Богослужбовий коментар до Євангелій

Розміщений для сімейних богослужінь на кожен день року.

Від Фавела Лі Мортімера

1 ВЕРЕСНЯ

John 12:34-36. Христос закликає людей вірити, поки вони мають світло.

Під час проповідей міністрів їхні слухачі часто відповідають їм у своїх власних розумах. Сатана ніколи не зазнає невдачі у спокусі заперечень проти істини для всіх, хто готовий слухати його шепіт. Він не зазнав невдачі у спробі загасити світло істини, коли Ісус піднімав його. Коли були вимовлені ті зворушливі слова: "І Я, якщо буду піднятий із землі, притягну до Себе всіх людей", люди замість того, щоб прийняти істину, заперечували, кажучи: "Ми чули із закону, що Христос перебуває повіки; і як ви говорите: 'Син Людський повинен бути піднятий;' хто цей Син Людський?" Це заперечення не було висловлено у правильному дусі. Якби воно було висловлено лагідно, найлагідніший із Учителів вирішив би цю трудність. Він легко міг би пояснити це, сказавши: "Син Людський буде піднятий на хресті — потім воскресне, щоб жити повіки". Люди були праві, говорячи, що закон оголосив, що Христос перебуває повіки, бо написано у Ps. 41, "Ви поставили Його перед лицем вашим навіки;" але вони були неправі у висновку, який зробили. Якими смиренними і лагідними ми повинні бути, коли говоримо про божественні речі! Наші розуміння такі слабкі, що ми постійно помиляємося. Єдина наша надія отримати мудрість — чекати зі смиренністю на Ісуса, щоб бути навченими — "Він буде керувати лагідними у суді."

Замість того, щоб відповідати на закиди людей, Господь дав їм урочисте попередження. Він бачив із сумом, що вони марнують той короткий час, протягом якого вони могли користуватися Його настановами. Тому Він сказав: "Ще трохи часу світло буде з вами". Вони не знали, як мало часу залишилося для того, щоб це світло світило. Якщо ці слова були вимовлені в день прибуття нашого Господа до Єрусалиму (тобто ввечері в неділю), то залишалося тільки три дні для того, щоб Він навчав, а люди щоб вчилися. У четвер, здається, всі класи були зайняті підготовкою до Пасхи, а в п'ятницю — дивилися на розіп'ятого Спасителя. Після цього дня ніхто не бачив Його, крім Його власних учнів. Він більше не навчав людей.

Хто може сказати, як довго він може зберінити світло, яке він тепер має? Дитина, яка має благочестивих батьків, не знає, як скоро ті можуть померти, і як скоро замовкне голос, який тепер так часто молиться з ним і ще частіше за нього! Є багато таких, хто тремів би, якби знав, як скоро їхня єдина можливість спасіння закінчиться.

Один міністр, який проповідував про слова: "Шукайте Господа, поки Він може бути знайдений", зауважив: "Можуть бути деякі тут, які, якби я проповідував завтра замість сьогодні, були б тоді в тому місці, де, якби вони шукали Господа, вони не знайшли б Його".

Один сільський робітник був глибоко вражений проповіддю і шукав Господа тієї ж ночі. Наступного ранку, коли він був із своїми кіньми в полі, один кінь став неспокійним і, піднімаючись, вдарив його залізними граблями по скроні, так що він помер. Якби той чоловік зволік із пошуком Господа ще на один день, він був би назавжди у темряві. З якими почуттями повинні згадувати втрачені духи останню можливість, яку вони знехтували, останню проповідь, яку вони ігнорували, останнє переконання, яке вони придушили!

2 вересня

John 12:37-41. Деякі відмовляються вірити.

"Він осліпив їхні очі та затвердив їхні серця." Ці слова спантегували багато умів. Чи може милостивий Бог осліпити очі Своїх створінь? Ми думали, що саме Він відняв кам'яне серце та дав серце з плоті. І так воно і є. Усе добре походить від Нього, і нічого крім добра. Але добре вчиняти праведний суд, і є гріх, за який сліпота є праведним судженням. Коли люди люблять темряву більше, ніж світло, і вперто відмовляються прийти до світла, то врешті Бог осліплює їхні очі. Бо яка користь від зору тим, хто перебуває в темряві? Ісус прийшов як світло у світ; але було багато таких, чиї діла були злими, і хто відмовлявся прийти до світла, щоб їхні діла не стали явними. Саме їхні очі були осліплені, і їхні серця були затверджені, так що вони не могли бачити своїми очима, ні розуміти своїми серцями. Схід сонця з висоти відвідав їх, щоб спрямувати їхні ноги на шлях миру, через ніжну милість їхнього Бога — але вони відвернулися від славного світла — від того світла, яке наповнює все небо радістю. Як же повинно було дивувати ангелів, бачачи, як люди відвертаються від Сина Божого!

Ісая колись побачив Його славу в храмі. Він побачив Господа Єгову, що сидить на престолі високому та піднесеному, у супроводі серафимів, які кричали один одному: "Святий, святий, святий Господь Саваоф, уся земля сповнена Його славою." Ось ця слава, яку побачив Ісая. Апостоли також побачили славу Сина Людського; але вона виявилася по-іншому. Вони побачили Одного, одягненого в плоть, але наділеного божественою владою — вони бачили, як Він терпів образи та ушкодження, і при цьому дарував блага та обіцяв благословення. Слава Сина Божого не світила яскравіше від Його небесного престолу, ніж вона світила через покриву людської форми.

Але сліпі серцем не могли побачити цієї слави. Ніхто не побачив її, крім тих, чиї очі Бог відкрив. Немає більшого лиха, ніж бути сліпим до слави Викупителя. Коли ми бачимо дуже принадне видовище, тоді ми шкодуємо сліпих. Коли ми дивимося на красу весни, що розквітає, або на пишність сонця, що заходить, тоді ми відчуваємо співчуття до тих, хто ніколи не зможе бути втішеними такими прекрасними видами. Коли ми дивимося на обличчя дорогої людини, батька чи дитини, тоді, понад усе, ми відчуваємо співчуття до тих, хто ніколи не зможе бути втішеними від бачення предметів своєї найбільшої прихильності.

І коли саме християнин відчуває найбільше співчуття до сліпого світу? Коли він розмірковує про славу свого Спасителя, коли він медитує над Його силою, вірністю та любов'ю, і думає, що є люди, які ніколи не бачили цієї слави — хто ніколи не побачить її — хто не бажає побачити її. Хоча нечестиві побачать Сина Людського, що прийде з силою та великою славою в останній день, проте вони ніколи не зрозуміють Його найбільшої слави — яка є Його добротою. Мойсей колись молився і сказав: "Господи, я благаю Тебе, покажи мені Твою славу"; і Бог відповів: "Я проведу всю Свою доброту перед тобою". І тоді Він проголосив Своє ім'я як милостивого, лагідного, терпеливого Бога, який прощає беззаконня, переступ та гріх. Це є слава, яку віруючі бачать з великим задоволенням, але якої невіруючі не можуть побачити. У іншому світі вони відчують силу Бога і, як біси, будуть тремтіти під її вагою — але вони ніколи, ніколи не пізнають Бога любові.

3 вересня

John 12:42, 43. Багато хто, хто вірує, відмовляється свідчити про Христа.

Дуже корисно спостерігати, які спокуси подолали люди в минулі часи. Ніхто не може оцінити силу спокуси, крім тих, хто перебуває під її впливом. Навіть ті спокуси, якими ми самі колись були подолані, здаються слабкими та незначними, коли ми віддаляємось від їхньої влади. Ми читали про молодого правителя, який відмовився слідувати за Христом, тому що мав великі багатства. Тепер ми читаємо про багатьох правителів, які відмовились визнати Його, тому що любили похвалу від людей більше, ніж похвалу від Бога. Які різні причини у людей, щоб не робити волю Божу! Але жодна з усіх цих причин не здасться сильною в останній день. "Ми не можемо", думали ці правителі, "визнати, що Ісус є Сином Божим, щоб не бути вигнаними зі синагоги". Був же сліпий від народження жебрак, який витримав випробування; чому вони не могли витримати його? Коли його було вигнано, Син Божий знайшов його та відкрив йому Себе. Якби ті правителі діяли як він, вони були б утішені як він. Одне слово від Сина Божого могло дати більше миру серцю, ніж схвалення цілого натовпу, або похвала всього Синедріону. Але їм здалось нестерпним лихом бути вигнаними зі синагоги. Не мати можливості підійти на відстань витягнутої руки до будь-кого, або їсти та пити з кимось протягом тридцяти днів, було випробуванням, якого вони не могли знести. А потім, якщо наприкінці тридцяти днів вони продовжували визнавати Христа, прокляття було б виголошено над ними серед congregation, у супроводі згасання світла та звучання труб. Тоді б настала убозтво, спустошення та ганьба. Їх було б позбавлено майна, їм було б заборонено наймати чи бути найнятими, купувати чи продавати, вчити чи навчатися; коли б вони померли, на їхній труну кидали б каміння, і ніхто б не пішов за ними до могили.

Цього було достатньо, щоб налякати людське серце; але що вони всі значать у порівнянні з тими бідами, які Бог пошле невіруючим та боягузливим! Не мати можливості наблизитися до своїх ближніх не так жахливо, як бути відокремленим від святих та ангелів, і від Бога та Христа навіки віків. Раптова темрява в синагозі та звук труб не могли бути такими жахливими, як темрява сонця опівдні та звук останньої труби!

Але хоча ці правителі вірили, що Ісус був Христом, вони не вірили всім серцем. Вони не любили Його. Вони любили людей більше, ніж Бога; тому вони любили похвалу від людей більше, ніж похвалу від Бога. Можливо, справжній віруючий може бути спокушений відректися від свого Господа — але тоді він не продовжить у грісі. Петро відрікся від Христа; але один «дбайливий докірливий погляд» привів його до покаяння, і він вийшов і гірко заплакав. Ці правителі не були подібні до Петра. Вони могли терпіти, коли їхні товариші ображали Господа день у день, і ніколи не заступитися за Нього — вони могли терпіти, коли вони чули, як вони планують Його смерть, і мовчали. Вони були задоволені тим, що перебувають у добрих стосунках зі своїми ворогами і не бути зараховані до Його друзів. Чи могли вони зробити це, якби любили Його? О ні! Якби вони любили Його, вони б колись видали свої почуття. Нікодим не міг сидіти у Синедріоні та слухати, як Господа зневажають. Він вигукнув: «Чи судить наш закон людину, не вислухавши її та не дізнавшись, що вона робить?» і таким чином він накликав на себе глузування зібрання. Чи міг люблячий син слухати, як його батька ображають день у день, і ніколи не показувати ні словом, ні поглядом, як глибоко він був уражений!

Може, ми ніколи не чуємо, щоб люди відкрито виступали проти самого Ісуса. Але чи не зустрічаємо ми багатьох, хто виступає проти Його законів та Його народу? Саме перед такими людьми ми покликані свідчити про Нього. Якщо ми не схвалюємо світські розваги, якщо ми показуємо прихильність до справді релігійних людей, якщо ми відмовляємося посміхатися над гріхом та милуватися тим, чим світ милується, вороги Христа будуть ненавидіти та зневажати нас. Чи готові ми терпіти їхню ненависть та зневагу заради нашого улюбленого Учителя? Чи є схвалення Христа дорожчим для нас, ніж захоплення світу? Це ознаки того, що ми любимо Господа, і що Він любить нас; і що Він свідчитиме про нас, коли прийде у своїй славі з усіма святими ангелами.

4 вересня

John 12:44 до кінця. Христос свідчить про Себе як про світло світу.

Найславніші світло, яке коли-небудь світило на цьому світі, тепер мало зійти. Поки Його промені ще були видимі, був почутий голос, що говорить: "Я прийшов як світло у світ, щоб кожен, хто вірить у Мене, не перебував у темряві". Це останнє запрошення до невіруючого світу, записане як сказане нашим Господом перед Його розп'яттям. Ми знаємо, що Він проповідував Євангеліє щодня протягом короткого залишеного часу Своєї життя у стражданнях; але ми не знаємо, які ще запрошення Він робив; хоча ми знаємо про багато притч, які Він розповідав, про багато відповідей, які Він давав, та про багато попереджень, які Він виголошував.

Яка нескінченна любов звучала у цьому запрошенні! Ісус прийшов як світло у світ, не для Свого власного щастя, а щоб кожен, хто вірить у Нього, не перебував у темряві. Він бачив світ, що лежить у темряві; Він співчував їхньому жахливому стану — і погодився проникнути у темні закутки їхнього житла, щоб принести їм світло життя.

Як тьмяним повинен видатися цей світ гріха, коли дивитися на нього з тих сонячних висот, де перебувають святі! Але темрява не тільки тьмяна, вона ще й шкідлива. Рослини не можуть рости в темряві. Тільки ті гілки, які впивають світло дня, приносять листя і плоди. Квіти повертають свої прекрасні головки до сонця, і кожна гілка нахиляється вперед, щоб зустріти його промені. Як тільки немовля має сили відкрити свої ніжні повіки, воно починає шукати світла. Ті бідні діти, які виростають у темних провулках, свідчать своїм блідим і хворими виглядом, що вони були позбавлені світла, яке робить всю тваріння квітучою і радісною. Темрява небезпечна так само, як і шкідлива. Мандрівник у пустелі, якщо він заблукав уночі, піддається небезпеці впасти у прірву або стати здобиччю диких звірів. Князь влади повітря здійснює свою владу в темряві; там він ставить свої сітки; там він підстерігає свою здобич.

Саме щоб врятувати людей від цього жалюгідного стану, Син Божий був виявлений. Він є сяйвом слави Отця і виразним образом Його особистості; тому Він сказав: "Хто бачить Мене, той бачить і Того, хто послав Мене". Цар вічний, безсмертний, невидимий, перебуває у світлі, до якого ніхто з людей не може наблизитися; але Син Його був покритий плоттю і посланий у світ, одягнений у такі лагідні промені, що люди могли наблизитися до Нього. Але якщо люди все ж таки любили темряву більше, ніж світло, якщо вони заплющили очі на Сонце праведності і відійшли ще далі у свої темні притулки, що станеться з ними наприкінці! Слова, які Ісус говорив, будуть судити їх у останній день. Те слово: "Я прийшов як світло у світ, щоб кожен, хто вірує в Мене, не перебував у темряві", саме це слово буде судити всіх тих, хто, почувши його, не прийшов до світла. Бо коли Ісус прийде знову, Він не буде спасати світ. Він буде спасати тільки Своїх людей і буде судити світ. Усі запрошення, які світ отримав, записані і будуть висунуті в останній день. Вони можуть забути проповіді, які чули, глави, які читали; вони можуть забути вірні напучування своїх побожних друзів і палкі молитви своїх батьків, але Бог не забуває їх; бо всі ці засоби благодаті були влаштовані Ним у Його вічних порадах із Його Сином. Він визначив, що вони повинні чути, і Він спостерігає, як вони чують. Серце грішника здригнеться від страху, коли його Суддя запитає: "Чому ти не прийшов до Мене? Тоді ти міг би мати світло. Чому ти перебував у темряві?" Яку причину може дати грішник за те, що перебував хоча б один день у темряві, коли світло прийшло у світ? Немає жодної душі, яка чує це запрошення і яка не могла б насолоджуватися світлом цієї самої години, якщо б тільки підняла своє серце до Спасителя світу з цим щирим криком: "Освітіть мою темряву, о Світло життя".

5 вересня

Mark 11:11-19. Христос проклинає безплідну смокву.

Така історія про те, як наш Господь провів один із останніх днів перед своєю смертю. Вірили, що в неділю він увірвав із тріумфом до Єрусалима. Увечері того дня Марк записує, що він озирнув навколо на все, а потім пішов до Віфанії з дванадцятьма. І що побачили ті святі очі, коли озирнули навколо на храм? Вони повинні були побачити димні жертви, палаючі світла та білоодягнені священики. Але ці видовища не могли принести радості в серце Спасителя; бо він знав, як ті священні обряди були осквернені невіруючим народом.

Як солодким повинне було здаватися спокій Віфанії після шуму Єрусалима! Те прекрасне село, розташоване серед плодових дерев, що прикрашали підніжжя Оливної гори, містило деяких із найбільш відданих послідовників Господа. Чи провів він ніч у самотній молитві на горі, чи спав під дахом якогось улюбленого учня, ми не знаємо. Як би він не був зайнятий, він був схований від переслідувань своїх ворогів. Бо в Євангелії Івана щодо цього періоду сказано: "Ісус промовив це й пішов геть, і сховався від них." (12:30).

На ранок наступного дня (який, ми віримо, був понеділком,) Господь знову прийшов до місця праці та конфлікту, до храму в Єрусалимі. Відстань становила близько півтора милі, а шлях лежав через родючу долину, поруч із садом Гефсиманиєю та через потік Кідрон. Коли Спаситель йшов, він був голодним; бо він, напевно, вийшов із Віфанії рано і не взяв їжі. Його голод нагадує нам, що він мав тіло, як наше, і був підвладний усім нашим немощам, крім гріха. Саме в цей момент він побачив фігове дерево з листям і підійшов до нього, але, не знайшовши на ньому плодів, прокляв його, сказавши: "Нехай ніхто не їсть плодів від тебе відтепер навіки". В цьому оповіданні є одне місце, яке важко зрозуміти. Марк зазначає: "Час фіг ще не настав". Природно виникає питання: "Чому Спаситель очікував знайти фіги, коли ще не настав сезон?" Ця складність була пояснена. Є такий вид фігового дерева, який завжди має листя і завжди приносить плоди. Звичайні фігові дерева ранньою весною не мають ані листя, ані плодів. Коли наш Господь побачив здалеку фігове дерево з ЛИСТЯМ, він знав, що воно повинно бути такого виду, що приносить плоди в будь-який час; і коли він не знайшов їх, він прокляв його за його безплідність.

Але, безумовно, повинен був бути якийсь глибокий зміст у цьому вчинку; адже дерево не може ні заслуговувати прокляття, ні благословення. Це повинно було бути щоб навчити його апостолів, які тоді чули його слова, та нас, які тепер чуємо їх, що Ісус прокляв дерево. Це дерево надало відповідну емблему єврейської нації. Листя дерева вбирають повітря та вологу і сприяють його силі та плодоносності. Священні привілеї, надані євреям, можна порівняти з листям. Але коли Син Божий прийшов шукати плоду, він не знайшов його — ні покаяння, ні віри, ні любові, ні святості — бо хоча декілька хто увірували, нація, як нація, не увірувала. Він не очікував плоду від язичників, бо час смокв ще не настав у них; але він мав право очікувати багато від тих, яким він дав багато.

Коли він увійшов до храму знову того дня, він знайшов покупців та продавців, які займались своїм нечестивим торгом. Здається, з цього оповідання, що після того, як їх прогнали ввечері раніше, вони повернулись до своїх старих практик, і що Син Людський знову показав свою силу, вигнавши їх.

Ісус провів день у навчанні людей, тоді як лихослови спостерігали за ним зі злобою. І коли настав вечір, він вийшов із міста і знову намагався сховатися від своїх ворогів у своєму улюбленому місці відпочинку. Таким чином закінчився ще один із його небагатьох днів печалі. Здавалось, ніби він витратив свою силу даремно і марно; але його суд був із Господом, і його робота була з його Богом. (Is. 49:4.)

Чи марно ті, хто трудиться для наших душ, чи то будуть міністри чи друзі, очікують від нас плодів? Хай жахливий вирок Спасителя стане для нас попередженням. Бог може сказати людині, так само як і дереву: "Нехай ніхто ніколи не їсть плодів від тебе". Чи хтось може винести перспективу ніколи не бути благословенням протягом усіх віків вічності? Навіть ті, хто зараз є марним і шкідливим, сподіваються, що одного дня вони зміняться. Але можливості швидко минають. Дерева, які зараз приносять прекрасні плоди хвали і святості в небесному раю, почали приносити плоди Богові ще перебуваючи на землі. Навіть той лиходій, чий християнський шлях тривав лише годину чи дві, приніс добрий плід у своїй віруючій молитві до Ісуса і у своєму вірному викритті свого співстраждальця; тоді як старий апостол Павло був подібний до дерева, гілки якого пригнуті до землі під вагою запашного і смачного вантажу. Чи почали ми приносити небесні плоди? Якщо ні, то коли ми почнемо? Не будемо зволікати — ми не можемо знати, як скоро Бог може назавжди визначити наше становище.

6 вересня

Mark 11:20-26. Христос і Його учні проходять повз засохле фігове дерево.

Після того, як вони провели ніч у Віфанії, Викупитель із Своєю невеликою групою залишив Своє укриття, щоб продовжити Свою працю в Єрусалимі. Під час їхньої ходи дуже вражаючий предмет зустрів їхній погляд. Це була смоква, яка була проклята вранці раніше. Коли вони проходили повз смокву ввечері, темрява, мабуть, завадила учням побачити її; але ранкове світло виявило її засохлий стан. Петро звернув увагу Свого Господа на цю обставину, сказавши: "Майстре, ось смоква, яку Ти прокляв, засохла." Із цього зауваження ми можемо зробити висновок, що прокляття, виголошене Господом, не справило негайного впливу на дерево, але спричинило його поступове всихання та загибель. Учні, які знали причину її засохлого стану, повинні були дивитися на неї з почуттям подиву та здивування. Вони ніколи раніше не бачили такого виявлення сили свого Господа. Вони бачили життя, дане Його словом, але ніколи вони не бачили навіть життя дерева ВІДНЯТОГО. Якби Син Божий застосував Свою силу, як Він міг би зробити, Його вороги давно вже були б знищені подихом Його ніздрів — бо це Бог, який вбиває, так само як і дає життя. Але Він стримався від виконання суду, бо Він прийшов, щоб приваблювати грішників до Себе багатством Своєї доброти, а не щоб лякати їх жахами Своєї руки. Але було добре, що Його учні мали доказ того, що Він може знищити Своїх ворогів. Вони скоро мали бути піддані жахливому випробуванню віри. Вони мали побачити Свого Майстра, який, здавалося, був подоланий людьми. Спогад про смокву мав би переконати їх у той жахливий годину, що Він міг би висушити руки, простягнуті, щоб узяти Його, і зробити німими язики, які піднялися на суд проти Нього.

Не тільки Ісус один мав силу підкорити Своїх ворогів. Він обіцяв подібну силу Своїм апостолам, навіть силу в'ялити смокви та переміщати гори. Матвій таким чином записує відповідь Господа: "Істинно говорю вам, якщо ви маете віру і не сумніваєтесь, то не тільки зробите те, що зроблено з смоквою, але також якщо скажете цій горі: 'Будь піднята і кинься в море', то це буде зроблено." Matthew 21:26. Очевидно, що дерева і гори представляють труднощі та випробування християнського життя. Вірою їх можна подолати. Апостол Павло здолав посланника сатани, посланого щоб бити його, і через віру навчився знаходити радість у немочах, образах, нуждах, переслідуваннях, тіснотах заради Христа, тому що знайшов благодать Божу достатньою для себе. (2 Cor. 12:10.)

Вірою та молитвою досягаються такі перемоги. Тому Господь дав Своїм апостолам деякі настанови щодо молитви. Він знав, що вони будуть проводити інший день, піддавшись злобі лихих людей, і Він попередив їх проти виховання духу не прощення, сказавши: "Коли ви стоїте, молясь, простіте, якщо маєте що проти когось — щоб і Отець ваш, що на небі, простив вам ваші провини." Мало хто не буває іноді уражений або ображений. Недостатньо нам тільки намагатися вигнати думки про наших ворогів з нашого розуму, ми повинні думати про них з метою питати: "Чи простив я їх?" Ми повинні згадувати їх у молитві як об'єктів, яким ми особливо бажаємо милосердя. Той, хто сам був прощений Богом, буде мати силу прощати інших. Дух помсти може іноді виникати в його серці; але спогад про те, що відбулось між Ісусом та його власною душею, загасить мстиве почуття і змусить його бажати зустріти навіть своїх ворогів у славі та жити з ними повсяк у любові.

7 вересня

Matthew 21:23-32. Єрусалимські старші запитують Христа про Його владу.

Ми починаємо читати розповідь про останні два дні публічного служіння нашого Господа — вівторок і середу перед Його смертю. Існує дуже багато свідчень про розмови, які Він мав у ті дні. Ніхто з тих, хто чув Його, не знав, що Він так скоро перестане говорити на землі; але ми знаємо, що це були Його останні попередження.

Рано Він прибув до Єрусалиму, як звичайно, після того, як розмовляв зі Своїми учнями по дорозі про зів'яле інжирове дерево та силу віри і молитви. Він знайшов Своїх ворогів дуже розгніваними проти Нього, як через Його слова, так і через Його дії. Вони були свідками того, як покупці та продавці, за Його наказом, залишали свої звичні місця. Це видовище було докором тим, хто так довго дозволяв профанацію дому молитви. Після наради вони поставили питання, яке вони уявляли, що Він не зможе відповісти на нього, не надавши їм нового звинувачення проти Себе: "Якою владою Ти робиш ці справи?" Якщо Він відповів би: "Владою Бога", тоді вони вирішили звинуватити Його в блюзнірстві; а якщо Він сказав би: "Своєю власною", то в бунті. Але мудрість Господа легко сплутала хитрість людей. Він відповів, поставивши питання, на яке вони не могли відповісти. Тому вони були змушені відповісти, що вони не знають, чи був Іван Хреститель справжнім пророком чи ні. Яке визнання вчителів релігії! Усі, хто чув це, могли природно дійти висновку, що ті, хто не знали, чи був Іван справжнім пророком, можливо, не знали, чи був Ісус.

Але поки вороги Його страждали від плутанини своєї поразки, Господь розповів притчу, яка, напевно, ще більше сплутала їх. Біля Спасителя часто збиралися люди, яких фарисеї вважали за відходи та нечистоту землі. Це були грішники, які раніше жили нечестиво; це були такі люди, як багатий митар та жінка, що плакала. Спочатку вони відкрито не слухалися Божої заповіді та зухвало відповідали: "Не буду"; але потім покаялись; тоді як фарисеї, з усіма своїми заявами, ніколи ще дійсно не корилися Божій волі. Легко було сказати, хто з цих людей був найбільш винним. Навіть якщо відкриті грішники ніколи не каялись, вони не були б такими лихими в очах Божих, як фальшиві претенденти на релігію. Але вони покаялись, і тому були повністю прощені, і були такі ж улюблені Богом, як ангели, що ніколи не грішили. Їхнє покаяння значно збільшило провину фарисеїв, бо саме вид цих каятців мав би переконати їх у своїй потребі покаяння.

Але горді не мають почуттів, щоб виявити їх біля ніг Ісуса. Немає гріха, який так загартовує серце, як гордість. Відкриті гріхи, хоча вони піддають сорому та нещастю в цьому житті, іноді роблять людей більш готовими до смирення себе перед Богом. Брехун, який червоніє від того, що збрехав, можливо, послухається голос милосердя, тоді як гордий правдолюбець відкидає його, бо він спирається на свою цілісність. З усіх гріхів нам слід найбільше берегтися гордості. Вона - первородний син Сатани. Вона володіє чудовою здатністю займати простір будь-якого іншого гріха, який виганяється з серця. Якщо буде вигнана неуміреність, тоді гордість надувається та заповнює кімнату, яку раніше займала неуміреність. Часто гордість виникає та своєю силою виганяє інший порок, щоб мати більше місця для зростання та більше їжі для живлення.

Більше всього гордість боїться входу Сина Божого в серце. Тоді вона знає, що її царювання буде закінчено. Як вона зачиняє та замикає двері серця проти законного господаря! І все ж Христос пробився навіть крізь ці запори. Саул з Тарсу був гордим фарисеєм, коли Ісус говорив до нього з неба; але він став таким же смиренним, як той каятливий митар, який сказав: "Господи, помилуй мене грішника."

8 вересня

Luke 20:9-19. Притча про збунтовних виноградарів у винограднику.

У цій притчі явно викладено підлу поведінку єврейської нації. Коли поведінка людей щодо Бога представлена у притчах, ми більш чітко усвідомлюємо її невдячність та зраду, ніж раніше. І чому? Тому що немає істоти, вимоги якої так мало зрозумілі людьми, як вимоги Бога.

Кожен погодиться, що господар виноградника мав право вимагати частину його плодів як орендну плату від виноградарів. Але Бог має право на нашу повну покірність та на все наше кохання. Йому ми зобов'язані всім, що ми маємо, або що ми можемо мати — навіть сама здатність до насолоди походить від Нього. Але як поводяться люди щодо Нього? Так само, як ці виноградарі поводились зі своїм господарем. Вони не тільки відмовляються слухатись Бога, але й гніваються на тих, хто докоряє їм за їхню непокірність.

Як ці виноградарі, невідвернені люди загартовуються у гріху. Виноградарі все гірше та гірше поводились зі слугами. Вони побили першого слугу, ганебно вчинили з другим, та поранили третього. Таким чином, грішники збільшуються у злобі — бо кожен вчинений гріх, який не був розкаяний, готує до вчинення більшого.

Якщо хтось із вас, хто був навернений до Бога, озирається на свої дні бунту, то ви помітите, що ви стали гіршими. У вашому дитинстві була якась покірливість — якийсь страх перед злом у вашій ранній юності — які були втрачені, коли ви подорослішали. Якби Бог не втрутився Своєю благодаттю, ви б до цього часу досягли більш високого рівня нечестивості, ніж коли-небудь раніше. У навернених є тенденція повернутися до свого колишнього стану, і є потреба постійно просити Бога про нові постачання Його Святого Духа, або, як колесо на похилому березі, вони скотяться назад у свої старі гріхи.

Коли Спаситель закінчив притчу, Він оголосив про покарання, яке господар застосує до виноградарів. "Він прийде і знищить цих виноградарів, і віддасть виноградник іншим". Це пророцтво було призначено як попередження євреям, які переслідували пророків і тепер готували смерть Сина Божого. Люди зрозуміли, що попередження стосується їх самих, бо вони вигукнули: "Боже борони". Якби вони були такі ж стурбовані, щоб уникнути гріха, як і щоб уникнути страждань, вони б уникли і того, і іншого. Яким повинно було бути вираження Його обличчя, коли Ісус глянув на тих, хто відповів: "Боже борони", бо сказано: "Він дивився на них"? Це повинен був бути погляд, який ніби говорив: "Ваші скорботи ближчі, ніж ви думаєте, і більші, ніж ви можете винести".

Він тепер змінив образ із виноградника на будівлю і натякнув на уривок зі Ps. 118, в якому сказано: "Камінь, який відкинули будівельники, став наріжним каменем". Великою була дурість будівельників, які не знали ціни найкращого, найміцнішого, найдорожчого каменя, що коли-небудь був вийнятий із кар'єру; і великою буде їхня кара. Той камінь, поки він лежав на землі, був каменем спотикання, і ті, хто спотикався об нього, були зламані; але він не завжди лежав на землі; він буде піднесений, і, впавши на нечестивих, у праведному гніві Бога, розіб'є їх на порох. Що означає ця коротка притча? Коли Христос був людиною на землі, ті, хто відкидав Його, грішили, але ще не поза межами прощення; але коли Він був піднесений до правої руки Бога, ті, хто продовжував відкидати Його, гинули вічно. Вічна образа Бога представлена цим виразом: "Він розіб'є його на порох". Той блаженний Спаситель, який міг би, як камінь, бути опорою і захистом, стане, якщо ми відмовимося вірити в Нього, знаряддям нашого знищення. Якщо ми будуємо на Ньому всі наші надії на вічність, Він не підведе нас - але якщо ми знехтуємо Йим, Він розіб'є нас під вагою Свого праведного обурення.

9 вересня

Matthew 22:1-14. Притча про людину без весільних одягів.

Є одна обставина щодо цієї притчі, яка робить її особливо урочистою. Це остання притча, записана в Біблії, яку наш Господь розповів публічно. Є інші, які Він розповів своїм апостолам приватно, але немає більше записаних у Біблії, які були вимовлені у присутності первосвящеників і натовпу.

Ця притча містить опис усіх різних видів характерів, зібраних навколо Господа в храмі. Кожен із нас, хто чує цю притчу тепер, може знайти в ній свій власний характер.

Були деякі, хто зневажливо поставився до запрошення на весілля та пішов до своїх полів і до своїх товарів. Ці люди представляють світоглядних і байдужих. Велика маса слухачів належить до цього класу. Вони не протиставляють Євангелію аргументами; вони не переслідують християн насильством; але вони ставляться до серйозних предметів з легкістю та віддають свої серця і розум світу. Вони мають різні смаки; деякі захоплені бізнесом, інші — суспільством; деякі — навчанням та вдосконаленнями, інші — домашніми обов'язками та втіхами — але всі вони згодні в одному: вони нехтують запрошеннями Євангелію.

Були певні люди, описані в притчі, які схопили слуг та жорстоко з ними поводились і вбили їх. Ми знаємо, що вони повинні представляти переслідувачів, таких як первосвященики та книжники. Покарання, яке незабаром буде накладено на вбивць Господа, було явно вказане цими словами: "Але коли цар почув про це, він розгнівався і послав свої війська, і винищив цих вбивць, і спалив їхнє місто."

Слуги представляють пророків, апостолів, міністрів та вчителів у всі віки, які намагаються переконати грішників прийти до Христа.

Гості, які прийняли запрошення, означають усіх тих, хто визнає себе віруючим.

Найбільш примітним персонажем, описаним у притчі, є людина, яка не мала на собі шлюбного одягу. На Сході існує звичай, коли на царських бенкетах кожному гостеві надається почесна мантія, і вважалося б великою образою, якби хтось із присутніх відмовився її носити. Ця людина знехтувала її надіти. Слуги, можливо, не помітили цього порушення або, якщо вони його помітили, все ж таки дозволили цьому бунтівному гостеві залишитися за столом. Але коли ЦАР увійшов, щоб побачити гостей, він одразу ж виступив проти порушника. І яку відповідь дав чоловік? Яке виправдання він висунув? Ніякого. Він був німім. Тепер кожен грішник має багато виправдань, щоб запропонувати за свої порушення, але він не зможе їх висунути, коли стане перед Сином Божим.

Шлюбне вбрання означає праведність, яку Христос обіцяв дарувати всім, хто вірить у Нього; це біле і чисте полотно, про яке говориться в Книзі Одкровення (19:8) — це праведність, що досягається вірою в Ісуса Христа. Кожен міг би отримати цей цінний дар. Він пропонується всім. Відмовитися від цього дара — означає образити Царя царів. Чи є тут такі, хто наважується стати перед Богом у своїй власній праведності — у тій праведності, яку пророк Ісая порівнює з "заплямованими ганчами"? Чи є такі, хто не знає, що вони нещасні, і мізерні, і бідні, і сліпі, і голи, і хто не просить білого одягу, що Ісус пропонує дарувати? (64:6). Ви можете уникнути уваги своїх співгостей, — ви можете обдурити пильність слуг — але коли ЦАР прийде подивитися на гостей, вас буде викрито і вигнано. Уся наша релігія виявиться зовсім марною, якщо ми зупинимося на півдорозі до справжньої віри і дійсного перетворення. Той нещасний чоловік міг би так само добре взагалі не приходити на бенкет, аніж прийти туди без шлюбного вбрання. Він мав би менше клопотів — менше розчарувань — менше сорому — і, можливо, менше сліз; бо з усіх загиблих, напевно, ніхто не буде плакати так гірко, як ті, хто уявляв до останнього, що вони йдуть до неба.

10 вересня

Matthew 22:15-22. Христос відповідає фарисеям та іродіанцям щодо сплати податків.

Повні сатанинського духу та сатанинської злості, фарисеї підійшли до Господа, щоб поставити Йому питання, на яке, на їхню думку, Він не міг відповісти, не піддавшися небезпеці. Воно було таким: "Чи законно давати данину Цезареві, чи ні?" Цезар був римським імператором, який завоював єврейський народ. Чи могло бути якесь сумнів щодо того, чи правильно платити данину чи податки монархові, який правив над ними? Не могло бути жодного сумніву, тому що Бог заповідав підкорятися правителям. Але фарисеї так погано розуміли закон Божий, що вважали неправильним підкорятися язичницькому намісникові. Це було хибне поняття. Дійсно, євреї ніколи б не були завойовані язичниками, якби вони були вірними Богові; але будучи завойованими, їхнім обов'язком було підкорятися. Ми читаємо в пророка Єзекиїля, що Господь колись був гнівний на євреїв за порушення їхнього договору з царем Вавилону (Єз. 17:15). Фарисеї не наважилися відкрито висловити свої бунтівні думки, боячись викликати невдоволення римлян; однак вони були такими низькими, що хотіли спонукати Господа піддати життя небезпеці, висловивши ті самі почуття, які вони внутрішньо схвалювали. У цьому зловмисному задумі їм допомагали іродіани. Ці особи були названі іродіанами на честь Ірода, намісника, якого призначили римляни. Вони не тільки були готові підкорятися римлянам у законних, але й у незаконних справах. Якби римський намісник віддав наказ, суперечний закону Божому, вони б підкорились намісникові і не послухались Бога. Ми бачимо, отже, що фарисеї та іродіани потрапили у протилежні помилки. Але відповідь Господа була подібна до двоєдного меча. Коли Ісус сказав: "Віддавайте Кесареві кесареве," Він викрив таємні поняття фарисеїв, а коли сказав: "Віддавайте Богові Боже," Він викрив відкриту доктрину іродіанів.

Цікаво спостерігати, як спроби людини заплутати Сина Божого лише викликали нові скарби мудрості з Його уст! Як цінне це правило: "Віддавайте кесареві кесареве, а Богові — Боже!" Воно показує нам, що хоча всі речі належать Богові, однак деякі належать Йому особливо. Є певні права, які Бог дав царям. Ці права ми повинні віддавати їм. Батьки мають певні вимоги до своїх дітей, а діти — до своїх батьків. Бог не вимагає від батьків занедбувати своїх дітей, щоб вони могли присвятити весь свій час Йому. Дуже гріховно було в євреїв відмовлятися підтримувати своїх старих батьків і приносити гроші, які вони повинні були дати їм, священикам, говорячи: "Це Корван, або дар". (Mark 7:11.)

Але якщо гріховно не віддавати людям те, що (за призначенням Божим) належить людям, то наскільки гріховніше не віддавати Богові те, що належить Йому? І саме в цьому ми найбільш недбалі. Світ вважає за невеликий злочин нехтувати своїм Творцем. Скільки батьків віддають своїм дітям любов, яка їм належить, але не віддають любові Богові! Є діти, які шанують своїх батьків, але які ганьблять Бога; слуги, які слухаються своїх господарів, але які не слухаються Бога; господарі, які справедливо ставляться до своїх слуг, але які обманюють Бога; брати і сестри, які живуть у злагоді один з одним, але у ворожнечі з Богом. Такі люди можуть сказати: "Я виконав свій обов'язок; я нікому не зробив шкоди." Але що скаже їм Бог? Чи не згадає Він, що вони знехтували Його правами? Чи не встануть порушені суботи, безсердечні молитви, занедбані Біблії, щоб засудити їх? У Бога є більші вимоги до нас, ніж у будь-якої іншої істоти. Він створив людину за Своїм образом, давши їй розумну душу та безсмертний дух. Тому ми належимо Богові, бо ми носимо Його образ, як монета несла образ Цезаря. Але Бог не тільки створив нас; Він викупив нас. Коли сатана взяв нас у полон, Христос викупив нас Своєю дорогою кров'ю, і тепер Він каже кожному з нас: "Ви не свої власні; ви куплені за ціну; тому прославляйте Бога у своєму тілі і у своєму дусі, які належать Богові." (1 Cor. 6:20.) Чи віддали ми себе Викупителеві? Чи є наше головне бажання робити Його волю і сприяти Його славі? Чи не вдячно відкидаємо ми Його владу, шукаючи свого задоволення і роблячи свою волю?

11 вересня

Luke 20:27-38. Христос відповідає саддукеям щодо воскресіння.

Ось ще один приклад дорогоцінної істини, що була висловлена у відповідь на легковажні питання. Яке світло проливають на вічний стан ці два речення: "Вони рівні ангелам! Усі живуть для Нього."

Саддукеї не вірили у воскресіння мертвих, тому що не розуміли, як воно може бути. Коли вони звернулися до Ісуса, вони описали випадок, який міг трапитися згідно з єврейським законом. Земля Ханаану була розділена на малі спадкові володіння. Якщо людина помирала без дитини, яка могла б успадкувати її майно, Бог наказував його брату одружитися з вдовою, і якщо народжувалася дитина, вона повинна була успадкувати майно померлого брата і вважатися його спадкоємцем. Саддукеї уявляли, що вони поставили питання, яке Господь не зможе вирішити; але одним словом Він викрив їхню дурість. Він оголосив, що відійшли святі є "рівні ангелам Божим". Ангели не розділені на сім'ї, як люди; і прославлені святі не будуть пов'язані на небі з тими, хто був їхніми родичами на землі. У них будуть зв'язки, але не земного характеру. Пастор буде радіти знову знайти ту паству, яку він пас на землі. Як Павло каже своїм перетвореним, (1 Thess. 2:19,) "Бо яка наша надія, або радість, або вінець похвали? Чи не ви самі перед Господом нашим Ісусом Христом на Його пришестя?" Богобоязливий батько знайде себе пов'язаним духовними узами з дітьми, які народилися вдруге, у відповідь на його палкі молитви. Друзі, які підтримували один одного у духовних тяготах на шляху до Сіону, будуть ходити разом біля вод життя, які тішать місто їхнього Бога. Духовні зв'язки ніколи не можуть бути розірвані. Тепер саме час примножувати ці зв'язки. Деякі, хто знав на землі мало солодких уз родичів, будуть пов'язані численними священними і вічними зв'язками на небі.

Але Христос знав, що саддукеї заперечують не тільки воскресіння тіла, але й безсмертя духу. Тому Він висунув доказ вічного життя побожних мертвих; і Він узяв його з тих п'яти книг Мойсея, в яких однієї саддукеї визнавали істину. Бог не сказав би Мойсею, коли говорив з палаючого куща: "Я Бог Авраама," якби Авраам припинив існування.

Як славна ідея про те, що всі святі фактично існують! Усі ті святі мужі, про яких ми читали в Писанні, усіх, про яких ми чули, усіх, кого ми знали й любили, — вони ЖИВУТЬ. Вони не тільки живуть, але й рівні ангелам. Ми радіємо думати про наших відсутніх живих друзів, уявляти, як вони тепер зайняті, сподіватися, що вони іноді думають про нас і колись повернуться до нас; але поки ми насолоджуємося цими ніжними думками, вони можуть бути в болю та скорботі; вони можуть бути заплутані в гріху й блукати далеко від Бога. Але з якою впевненістю ми можемо думати про побожних мертвих! Коли ми чуємо найсолодші звуки музики, ми можемо думати: "Ці звуки дають тільки слабкі ідеї про їхні почуття, коли вони переходять від блаженства до блаженства." Але хоча ми не знаємо міри їхнього щастя, Ісус знав. Він тільки що залишив блаженне суспільство вище, і тепер Він йшов померти, щоб вони могли жити вічно, і щоб їхнє число постійно збільшувалося. Спочатку Авель був єдиним викупленим святим на небі, але згодом буде безліч, яку ніхто не може перелічити, що приєднається до пісні Авеля і скаже: "Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцю." (Rev. 7:10.)

Десять тисяч разів десять тисяч співають Гучні гімни навколо престолу, Коли ось один єдиний язик Розпочав пісню невідому; Пісню, невідому ангельським вухам, Пісню, що розповідала про вигнані страхи Про прощені гріхи та висушені сльози. Жоден із усього небесного війська Не міг досягти тих високих нот, Але духи з віддаленого берега Об'єдналися у співі; Доки він, хто першим почав пісню (Щоб співати одному не потерпів довго) Змішався з незліченною юрбою. І все ж, як години минають Одна ангели завжди несуть Якогось недавно викупленого душу нагору Приєднатися до хору там; І так пісня буде рости голосніше, Доки всі, кого Христос викупив внизу, Не підуть у той прекрасний світ насолоди. О дай мені, Господи, мою золоту арфу, І наладь мою зламаний голос, Щоб я міг співати про гострі проблеми, Які змінилися на вічні радості; Пісню, яку ніколи не чули раніше, Грішник досяг небесного берега, Але тепер вона буде звучати назавжди.

12 вересня

Mark 12:28-34. Христос відповідає книжнику щодо найбільшої заповіді.

Не дивно, що книжники були вражені відповіддю Господа саддукеям, бо вони вірили в воскресіння. Вони показали своє захоплення, вигукнувши: "Добре сказано". Однак вони не відмовились від надії заплутати Божого Учителя питаннями; і один із них поставив таке питання: "Яке перше із усіх заповідей?" Книжники часто сперечались між собою на цю тему, і деякі стверджували, що принести певну жертву, а інші — що дотримуватись певного посту, або повторювати певні молитви, або творити певну милостиню, є служінням, найбільш приємним для Бога. Як сильно повинна була здивувати їх відповідь Господа! Замість того, щоб обрати якусь одну заповідь більшою за інші, Він вказав на корінь усього прийнятливого послуху — Любов. Він зробив лише одне розрізнення, і те щодо об'єктів, до яких слід виявляти любов. Цими об'єктами є "Бог і людина"; і оскільки Бог набагато більший за людину, любов до Нього повинна бути набагато важливішою за любов до людини. Однак там, де знаходиться любов до Бога, любов до людини завжди буде слідувати; але це буде любов зовсім інша, ніж егоїстична, мінлива і часткова любов, яку невідвернені люди відчувають до своїх друзів і родичів.

Клерк, який поставив питання з лихим наміром спокусити Господа, (як Матвій свідчить,) був переконаний відповіддю і висловив свої почуття з сердечністю і щирістю. Він не говорив лицемірно, коли сказав: "Добре, Учителю, Ти сказав правду." Ніхто інший із спокусителів нашого Господа ніколи не показував такої готовності прийняти настанову і такої відвертості у визнаванні своїх переконань. Той, хто знав його серце, заохотив його цією похвалою — "Ти не далеко від царства Божого." Він не сказав: "Ти в царстві Божому." Він не сказав, як колись він сказав плачучому грішникові: "Твоя віра спасла тебе." Він не сказав, як колись він сказав умираючому розбійникові: "Ти будеш зі Мною в раю." І все ж те, що він сказав, було дуже заохочувальним. У світі, в якому так багато людей далеко від царства Божого, як схід від заходу, заохочувально для грішника чути, що він не далеко від нього. Лише Бог може притягнути душу навіть до його кордонів — і ми сподіваємося, що якщо він приведе її так далеко, він приведе її ще далі. Загинути біля самого бар'єру, що відділяє смерть від життя, було б справді жахливо. Моряк, що зазнав корабельної аварії, який гине у хвилях, коли він уже бачить берег, здається більш жалюгідним, ніж той, хто не підійшов так близько до своєї рідної землі і свого улюбленого дому.

Чи переконані ми, що без любові всі наші служби, які ми можемо пропонувати Богові, марні? Навіть людська істота не була б задоволена нашими дарами, якщо б він ЗНАВ, що ми не любимо його, і що ми пропонуємо їх лише з метою отримати винагороду. І чи буде Бог задоволений зацікавленими послугами? Скільки він зробив, щоб завоювати нашу любов? Він дав свого єдинородного Сина, щоб той помер за нас. Хіба цього недостатньо, щоб розтопити найтвердіше серце? Не може бути більшого доказу природної злості людського серця, ніж цей — йому важко любити Бога, любити найпрекраснішу Істоту, наймилостивішого Благодійника.

Нехай ніхто з нас не задовольняється відчуттям, що ми повинні любити Бога. Як тільки іскра справжньої прихильності до нашого небесного Отця запалюється в наших серцях, тоді ми в Царстві Божому — тоді ми в безпеці, тоді ми щасливі. Не так щасливі, як ми будемо, коли будемо любити Його більше; але щасливіші за самого успішного світського людини, який не любить Його. Наша любов ніколи не зможе заслужити нам вічне життя; тільки кров Христа може зробити це; але вона дає свідоцтво, що ми діти Божі, і що будемо перебувати з Ним навіки! бо "Око не бачило, і вухо не чуло, і не входило в серце людини те, що Бог приготував для тих, хто любить Його." (1 Cor. 2:9.)

13 вересня

Matthew 22:41 до кінця. Христос запитує фарисеїв про Себе.

Ми вже мали можливість оцінити мудрість відповідей Господа. Тепер ми маємо приклад мудрості його запитань. Хоча його вороги не могли поставити його в глухий кут, він легко міг зробити те саме з ними. Але його запитання були не такими, як їхні, — не були пустими; вони були важливими. Немає більш важливої теми, ніж те, хто такий Христос. Фарисеї думали, що вони знали, але вони були глибоко несвідомі щодо цього питання. Вони справді знали значення слова "Христос", яке означає "помазаний" — той, хто був виділений помазанням олії як священик і цар. Ісус був Христос, помазаний Батьком Святим Духом, олією радості, щоб бути священиком і царем навіки. У другому Псалмі є пророцтво про цього помазаного. "Царі землі зібралися і правителі радилися разом проти Господа і проти помазаного його (або Христа його)." Фарисеї читали Писання і знали, що Христос прийде у світ і що він народиться з сім'ї Давида. Але вони не знали, що Христос є Сином Божим, а також Сином Давида. Тому Ісус висунув уривок із Псалмів, у якому Давид називає Христа своїм Господом. Це такий: "Господь сказав до мого Господа." (Ps. 110:1.) Тобто "Господь Отець сказав до мого Господа Сина." Як міг Син Давида бути Господом Давида? Це була таємниця, прихована від фарисеїв. Це велика таємниця благочестя. "Бог явлений у плоті." Вона була відкрита нам. Ми знаємо, що від вічності Син був із Батьком у славі, і що в повноті часу він народився у світ — немовля скромної дочки царського Давида.

Таким чином, Він є одночасно Сином Давида і Господом Давида. Фарисеї не запитали Його, щоб Він пояснив уривок, який Він процитував; бо вони були задоволені своїм незнанням і любили темряву більше, ніж світло. Але вони зрозуміють це, коли буде вже пізно. Пророцтво здійсниться. "Господь сказав до мого Господа: Сиди праворуч від Мене, доки Я не зроблю твоїх ворогів підніжжям твоїм." Частина його вже здійснилася. Христос тепер сидить праворуч від Бога, але Він ще не прийшов зробити Своїх ворогів підніжжям Своїм. З яким страхом ті, хто колись відкинув Його, будуть дивитися на Сина Божого, коли Він з'явиться у Своїй славі! "Кожне око побачить Його, і ті також, які пронзили Його; і всі роди землі будуть ридати через Нього." Тобто деякі з усіх родів будуть ридати, бо деякі з усіх родів відкинули Його. Не тільки євреї сказали: "Ми не хочемо, щоб Він царював над нами"; не тільки римляни пронзили Його списом; є багато тих, хто належить до християнських народів, які розіп'яли Його знову і топтали Його під ноги. (Heb. 6:6; 10:29.) Усі, хто не любить Його, є Його ворогами, і будуть зроблені підніжжям Його. Це страшна річ - потрапити до рук живого Бога. Як жахливо повинно бути бути розтоптаним під Його ногами! Але ті, хто топтав під ноги Сина Божого, якщо вони не покаються, будуть розтоптані під ноги самі - бо Він оголосив: "Я буду топтати їх у гніві Своєму і розтопчу їх у люті Своїй." (Isa. 63:3.) У той день Він врятує Свій народ, і коли Він зробить Своїх ворогів підніжжям Своїм, Він підніме їх до Свійого ТРОНУ, бо Він сказав: "Тому, хто переможе, Я дам сидіти зі Мною на Моїм ТРОНІ." (Rev. 3:21.)

14 вересня

Matthew 23:1-12. Христос попереджає людей проти гордості фарисеїв.

Це остання промова, записана яка нашого Спасителя вимовив у присутності Своїх ворогів. Як тривожно це! Безумовно, ті гріхи повинні бути дуже небезпечними, які викликали такі попередження від лагідного та ніжного Спасителя! Перша частина промови була адресована не самим фарисеям, а учням та натовпу. Господь попередив їх проти наслідування прикладу їхніх учителів. Стосовно їхніх настанов, було встановлено таке правило. Коли фарисеї сиділи на місці Мойсея, тобто коли вони читали книги Мойсея у синагозі людям, тоді до них слід було прислухатися. Ми знаємо, що їхні хибні тлумачення не підлягали прийняттю; адже наш Спаситель одного разу засудив їх за те, що вони вчили за вчення заповіді людські. (Matthew 15:9.) Тому ми розуміємо, як слід розуміти слова у вірші 3 — «Отже, все, що вони вам скажуть робити, те робіть і виконуйте». Усі настанови, які вони давали, що узгоджувалися зі словом Божим, люди були зобов'язані виконувати, хоч якими б нечестивими були їхні вчителі.

Далі Господь наказав людям не наслідувати приклад фарисеїв. "Не робіть за їхніми ділами." Ми схильні наслідувати тих, кого поважаємо. Народ надзвичайно поважав фарисеїв, бо не міг виявити їхнього мотиву. Це була ГОРДИНЯ. Усе, що вони робили, було спрямоване на те, щоб їх бачили люди; тому все, що вони робили, було огидним для Бога. Філактерії (ті смужки пергаменту, на яких були написані тексти Писання) були самі по собі нешкідливими, але фарисеї носили їх із злим бажанням здобути захоплення від людей своєю зовнішньою побожністю. Крайодяги, або бахрома на одязі, навіть були наказані Богом у законі. У Numbers 15:38, Ізраїлеві було наказано робити бахрому (або крайодяги) на своєму одязі та на бахромі стрічку блакитного кольору, щоб, дивлячись на неї, вони пам'ятали всі заповіді Господа. Христос не дорікав їм за носіння цієї бахроми, а за те, що вони носили її, щоб бути видимими людьми; так само він не засуджував їх за те, що вони сиділи на найпочесніше місце на бенкетах або в синагозі, а за те, що вони ЛЮБИЛИ сидіти там.

Людям природно хочеться бути поміченими та уславленими. Навіть християни відчувають це бажання, але вони не плекають його; ні, вони гидять ним, і моляться проти нього, і прагнуть подолати його. Щоразу, коли ми відчуваємо прикрощ від того, що були обійдені увагою, або радіємо, коли нас помічають, ми повинні каятися перед Господом у гордості наших сердець. Чому гордість так огидная в очах Божих? Тому що вона приводить людей до бажання бути на місці Бога. Гордість ніколи не буває задоволеною. Якби людина здобула захоплення сотні осіб, вона б хотіла здобути його ще в сотні більше, і її бажання ніколи б не зупинились, доки вона не стала б об'єктом загального поклоніння, доки не зайняла б трон Всемогутнього. Не дивно, що Бог ненавидить гріх, який має на меті скинути його з трону і зробити нещасною всю його тваріння. Щастя всесвіту залежить від того, що Бог перебуває на своєму троні і всі його створіння підкоряються його уряду. Бог повинен упокорити кожного, кого він хоче спасти. Якщо ми хочемо бути спасеними, ми повинні бути упокореними. Люди мало знають, що вони роблять, коли плекають гордість у дітей. Багато звичайних методів виховання спрямовані на те, щоб підгодувати цю небезпечну пристрасть. Бажання бути першим заохочується багатьма засобами, коли треба використовувати всі засоби, щоб приборкати любов до відмінності в молодому серці. Ніщо не може так ефективно приборкати її, як Євангеліє Христа. Там людина вчиться, що вона є нечистою істотою, і що тільки кров розп'ятого Спасителя може змити її плями. Чи віримо ми в цю принизливу доктрину? Тоді згадаємо слова апостола Павла: "Я благаю вас, щоб ви ходили гідними покликання, яким ви були покликані, з усією смиренністю і лагідністю". (Eph. 4:2.)

15 вересня

Matthew 23:13-15. Христос виголошує три прокляття проти фарисеїв.

Перша проповідь, записана про те, що Господь Ісус проповідував, називається Нагірною проповіддю. Вона почалася з восьми блаженств, таких як ці: "Блаженні убогі духом, блаженні лагідні." Але тепер ми читаємо останню записану проповідь, і знаходимо в ній вісім проклятий. Вони виголошені проти фарисеїв. Господь попередив Своїх учнів проти їхнього злого вчення та прикладу у Своїй першій публічній проповіді, сказавши: "Якщо ваша праведність не перевершить праведності книжників та фарисеїв, то ви ніяк не увійдете до Царства Небесного." Він показує у цій останній проповіді, що їхня праведність була — лише удавання, зовнішній вигляд, плащ для таємного нечестя. Після кожного прокляття Він вимовляв і описував злочин.

Перший описаний злочин — "зачинення Царства Небесного перед людьми." Це суперечно тому, що Ісус прийшов зробити. Він відкрив Царство Небесне для всіх віруючих. Він відкрив його Своєю смертю. Усі вірні служителі стоять біля відчинених дверей і запрошують грішників увійти. Але фарисеї вчили людей хибним шляхам спасіння. Коли вони бачили справжніх покаянців, вони суровішали на них і намагалися зачинити їм шлях. Ми знаходимо у пророка Даниїла цю обнадійливу обітницю — "Ті, хто мудрі, будуть сяяти, як світлість неба, а ті, хто навертає багатьох до праведності, як зорі навіки." (Dan. 12:3.) Але що станеться з тими, хто відвернув багатьох від праведності! Яке горе вони відчують, коли знайдуть серед своїх товаришів у муках багатьох, яких вони колись спотворили та зіпсували!

Але якби фарисеї були відкрито злими, вони не були б такими винними, як були. Вони удавали з себе дуже побожних і читали довгі молитви в громадських місцях, а таємно пожирали вдовині будинки. Здається, що вмираючі чоловіки часто залишали майно своїх вдів на їх піклування, мало підозрюючи, як буде зловжито довірою. Як вони могли наважитися образити вдову та сироту, коли вони постійно читали в законі Мойсея такі слова — "Не можна утискати ніякої вдови або сироти. Якщо ти будеш утискати їх у чому-небудь, і вони будуть кликати Мене, Я почу їхній клич, і запалить Мій гнів, і Я поб'ю вас мечем, і ваші дружини будуть вдовами, і ваші діти сиротами". Ex. 22:22-24. Христос знайомий з кожним таємним гріхом. Він найбільше ненавидить гріх, коли бачить його вкритим маскою лицемірства. Тому Він сказав фарисеям: "Ви приймете більше осуду". Є ступені нещастя. Лицеміри будуть покарані більше, ніж відкриті порушники. Гріхи, які вони так ретельно приховували від людей, будуть публічно викриті в останній день, і таємниця, з якою вони були вчинені, буде знайдена, щоб додати до їхньої великої провини.

Кожен погодиться, що пожирати вдовині будинки — це гріх; але не кожен одразу зрозуміє, що робити обхід моря і землі, щоб здобути прозелітів, — теж гріх. Не є гріхом робити обхід моря і землі, щоб здобути навернених — ні, це праведний вчинок. Місіонери йдуть до віддалених кінців землі, щоб розповісти про загибляющих грішників про Спасителя. Вони йдуть і, за благословенням Божим, деяких із них роблять дітьми неба, такими, як вони самі. Що таке прозеліт? Це людина, яка змінює свою віру, чи то на краще, чи то на гірше. Фарисеї докладали великих зусиль, щоб переконати язичників дотримуватися обрядів єврейського закону; бо їм приємно було збільшувати число своїх послідовників. Вони не бажали спасати душі; бо хоча вони були такими ревними у здобутті прозелітів, вони зачиняли Царство Небесне перед людьми. Погані настанови, які вони давали прозеліту, робили його гіршим, ніж він був раніше, і навіть гіршим, ніж вони самі. Ми навряд чи могли б подумати, що хтось може бути гіршим за фарисеїв, якби не знайшли цих слів написаних: "І коли він стане, ви робите його вдвічі більш сином пекла, ніж ви самі". Є ступені злості, як і нещастя. Деякі більш сини пекла, ніж інші. Навіть можливо зробити іншого гіршим, ніж ми самі. Як небезпечно слухати хибних учителів! Якщо ми будемо слухати їх, ми можемо стати гіршими, ніж вони. Як жахливе ім'я, дане тут злому чоловікові! "Син пекла!" І все ж усі, хто не є дітьми неба, є дітьми пекла. Світ розділений на ці два класи. Якби діти пекла могли бачити місце, куди вони йдуть, вони треміли б і відступали зі страхом. Але Бог бачить його, і в своїй любові Він попереджає їх не продовжувати свій небезпечний шлях. Він робить більше. Він готовий зробити їх "придатними до участі у спадщині святих у світлі"; бо Він може визволити їх із "влади темряви". (Col. 1:12, 13.)

16 вересня

Matthew 23:16-28. Христос виголошує чотири нових прокляття проти фарисеїв.

Наш Бог є Богом істини. У фарисеїв не було істини. Вони вчили брехні і діяли як брехуни. У тільки що прочитаному уривку їм виголошується прокляття за те, що вони вчили брехні. Вони вчили людей, що золото храму є більш святим, ніж сам храм; і що дар на вівтарі є більш святим, ніж вівтар – тоді як було ясно, що саме храм освячує золото, а вівтар освячує дар.

Якою могла бути їхня мотивація для навчання цих помилок? Безсумнівно, це була любов до грошей. Вони сподівалися спонукати людей давати багато золота і приносити багато дарів як жертви, щоб через це вони самі могли збагатіти. Любов до грошей у всі віки приводила людей до навчання брехні. Священники Римсько-католицької церкви заробляють гроші на мессах, які вони здійснюють за померлих. Вони кажуть людям, що душі їхніх родичів перебувають у муках, і що вони можуть звільнити їх, повторюючи молитви чи месси за них; але вони не здійснюватимуть ці месси, якщо їм не дадуть грошей. Одна з ознак вірного служителя – його байдужість до мирської вигоди чи до нечистої користі, як називають її Писання. Як Павло, він може сказати: "Я не шукаю вашого, а вас". (2 Cor. 12:14.)

Фарисеї не тільки говорили брехню, але й діяли відповідно до неї. Вони удавали, що є дуже побожними, так що не пропускали платити десятини священикам навіть з найдрібніших трав; тоді як водночас вони уникали платити Богові найбільші обов'язки, які вони йому винні, такі як суд, милосердя і віра. І чому? Тому що люди могли бачити, як вони давали свої десятини, але тільки Бог знав стан їхніх сердець.

Чи немає серед нас таких, як фарисеї в ці дні? Вони дбають про виконання релігійних обрядів, коли око людини дивиться на них; але вони байдужі, коли тільки око Боже спостерігає за ними. Вони регулярно відвідують церкву тому, що люди бачать їх там. Але чи моляться вони регулярно наодинці? Вони дуже обережні зі своїми словами, тому що люди чують їх; але вони дуже недбалі щодо своїх думок, тому що тільки Бог бачить їх. Що краще може характеризувати таких людей, ніж чаші, чисті ззовні та брудні всередині, ніж прикрашені гробниці, що містять кістки мертвих?

Як різниться опис, який Святий Дух дав про святих! Павло каже: "Ми маємо цей скарб у глиняних посудинах." (1 Cor. 4:7.) Святими світ зневажається, і цінується не більше, ніж глиняна посудина; але в їхніх серцях прихований скарб — це Христос, надія слави. (Col. 1:27.) На очах Бога, який бачить серце, вони дорогоцінні, як золото і срібло. Істина, що вони не без гріха; але Бог обіцяв очистити їх, як золото і срібло очищаються від домішок. (Mal. 3:2.) Але нечестиві порівнюються з домішками срібла та з менш цінними металами. Бог сказав Єзекіїлю: "Сину чоловіка, дім Ізраїля став для мене домішками; всі вони — мідь, і олово, і залізо, і свинець серед печі; вони навіть домішки срібла." І що зробить Бог із цими непокаянними, невіруючими, незвернутими людьми? "Оскільки ви всі стали домішками, то ось, Я зберу вас до середини Єрусалима. Як збирають срібло, (тобто домішки срібла,) і мідь, і залізо, і свинець, і олово до середини печі, щоб розпалити вогонь на ньому, щоб розплавити його; так Я зберу вас у моєму гніві та у моїй люті; і залишу вас там, і розплавлю вас." (Ezek. 22:18-20.) Випробування не очищають лицемірів; але вони їх знищують. Бог залишає їх у їхніх бідах і допускає їх до загибелі. Але якщо наші серця правильні перед очима Бога, Він ніколи не залишить нас. Його обіцянка кожному, хто щиро любить Його, є: "Я буду з ним у біді; Я врятую його і вшаную його." Чи є тут хто, хто ніколи не волає до Бога про чисте серце і правильний дух? Що ви будете робити в той день, коли Бог буде судити таємниці людей Ісусом Христом? (Rom. 2:16.)

17 вересня

Matthew 23:29-36. Христос виголошує останнє горе проти фарисеїв.

Це останнє з восьми прокляття, які Господь виголосив проти фарисеїв. Вісім разів Він вимовляв ці слова: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри". Вісім разів Він описував їхнє лицемірне єство. Останній випадок лицемірства, який згадується, - це будівництво гробниць пророкам. Це був лицемірний вчинок фарисеїв, тому що він був здійснений не з любові та пошани до мученицьких пророків, а лише з гордості та марнославства. Якби вони шанували давніх пророків, вони не переслідували б живих. Дуже ймовірно, що вони справді думали, що не будуть учасниками зі своїми батьками в крові пророків; але вони не знали своїх власних сердець. Дуже легко обманутися щодо нашого власного характеру. Коли ми читаємо про злі вчинки, природно думати, що ми не здійснили б їх, якби були на місці тих, про кого читаємо. Але це не шлях до пізнання самих себе. Давайте не питатимемося, як ми поводилися б із апостолами чи реформаторами, якби жили в їхні дні, а краще запитаємо себе, як ми поводимося з приниженими святими в ці дні? Чи любимо ми всіх, хто вірить у Господа Ісуса Христа? Чи готові ми полегшити їхні потреби та захистити їхній характер? Коли святими хвалять та милують, тоді легко говорити на їхню користь; але коли їх принижують та обмовляють, тоді потрібно віру, щоб стати на їхній бік та розділити з ними ганьбу.

З якою пошаною Син Божий згадував тих святих мужів, які були вбиті в колишні часи! Який титул Він дав Авелеві, називаючи його "праведним Авелею!" Води потопу не змили з землі плями його крові. Ми знаємо імена дуже небагатьох із тих пророків, які були вбиті між часом Авеля і Захарії, але всі їхні імена були відомі Ісусу в момент, коли Він говорив — всі їхні духи були щасливі в присутності Його Отця, і вся їхня кров кликала про помсту з землі. І на кого ж мала впасти ця помста? На те покоління, якому Ісус тоді говорив — на те покоління, яке перевершить усіх своїх батьків у злобі, вбивши Сина Божого і відмовившись від пропозиції прощення, яку будуть проповідувати Його апостоли. Ісус заявив: "Усе це станеться з цим поколінням". Але не тільки з цим поколінням. Страждання єврейського народу ще не закінчилися. До цього дня вони є мандрівниками на обличчі землі, так само, як і Каїн, який убив свого брата Авеля.

Чи можуть батьки змиритися з думкою про те, що накликають прокляття на своїх дітей? Довго після того, як вони спочивають у своїх могилах, їхнє потомство може страждати від наслідків їхніх гріхів. Сім'я падає від висот багатства до глибин бідності; хвороба змітає прекрасні квіти з процвітаючого дерева; публічна злочинність наносить темну пляму на репутацію імені — і люди не знають причини цих відвідувань. Іноді вони посилаються, як випробування Йова та спокуси Авраама, щоб випробувати віру улюблених дітей Божих, і як знаки батьківської любові — але іноді вони є споганами про гріхи, вчинені давно — про гріхи непрощені та не покаяні. Жорстоке поводження з безбатченком, підступне пограбування господаря, жорстока переслідування святого часто відвідуються на неправедних нащадках тих, хто вчинив винні дії. Бог виконує Своє власне слово, відвідуючи беззаконня батьків на дітей до третього та четвертого покоління тих, хто ненавидить Його.

Але Він ніколи не дозволить Своєму гніву спалити проти праведного сина нечестивих батьків. Ні, якщо син покається, він отримає милосердя. Добрий цар Йосія, хоч і син дуже нечестивого батька, був пощаджений, коли Бог збирався вилити потоки гніву на його царство. Тому що його серце було ніжним, тому що він смирив себе, і плакав та молився, тому Бог сказав: "Ти будеш зібраний до своєї могили у мирі." Піані діти, які мають нечестивих батьків, що ще живі, можуть молитися за них і можуть отримати милосердя для них також. Далеко від того, щоб карати дітей заради батьків, Він може благословити тих батьків заради їхніх дітей. "Бо Він лагідний та милостивий, повільний на гнів та великої доброти, і Він кається щодо зла." (Joel 2:13.)

18 вересня

Matthew 23:37 до кінця. Христос оплакує Єрусалим.

Чи могло б найчутливіше серце оплакувати нещастя свого друга більш ніжно, ніж Господь тут оплакує жахливий кінець Своїх ворогів? І не тому Він не любив їх, що промовив до фарисеїв ці страшні слова: "Ви змії, ви рід гадюк, як ви можете врятуватися від пекельного покарання?" Ті, яких Він тоді назвав зміями, Він готовий був прийняти як курка Своє улюблене виводок. Коли ця турботлива птаха помічає яструба або шуліку, що ширяють у повітрі, вона кличе своїх маленьких під покров Своїх захисних крил. Господь Ісус передбачив здалеку біди, які мали впасти на голови Його винуватого народу, і Він дав їм попередження про їх наближення; але вони не послухали Його слів і не прийняли Його запрошень. І ось настав час, коли надія майже зникла. "Ось," сказав Господь, "дім ваш залишений вам пустим." Але хоча Він сказав "Ось," юдеї не бачили спустошення. Храм сяяв у всьому своєму блиску; стіни Єрусалима стояли у всій своїй міцності; свято Пасхи було заповнено гостями; земля текла молоком і медом; де було спустошення? Воно було близько, біля дверей. Син Божий чув його кроки на горах і бачив його тінь на пагорбах. Перш ніж голоси тих дітей, які співали Йому хвалу в храмі, стали тремкими від віку, ворог змусив би замовкнути звук мелодії в Господньому домі. Як довго триває ця тишина! Відвідайте гору Морію, де колись стояв храм. Ось ця велична будівля, увінчана куполами і мінаретами. Це не християнська церква. Чи є це язичницький храм? Ні, це мусульманська мечеть, гордість турків, шедевр їхньої архітектури. Ні християнин, ні єврей не можуть тепер ступити на те місце, де стояв і навчав Викупитель. І так буде, доки не виповняться часи язичників. Тоді буде велика і славна зміна. Про це сказано в останньому вірші: "Бо кажу вам, що ви не побачите Мене більше, доки не скажете: 'Благословенний Той, Хто приходить в ім'я Господнє.'" Коли Спаситель прийде вдруге, Він зустріне зовсім інший прийом, ніж той, який Він отримав першого разу. Він помер серед проклять, але Він повернеться серед благословень.

Як дивовижні вчинки Божі з єврейським народом! Замість того, щоб назавжди відкинути їх, Він тільки тимчасово відкинув їх. Він говорить їм через уста свого пророка Ісаї: "У малій люті Я відвернув обличчя Своє від тебе на мить, але з вічним милосердям Я змилосерджусь над тобою, говорить Господь, Твій Викупитель." (Is. 54:7, 8.)

Чи є серед нас такі, з ким Господь поводивсь у тому ж милосердному дусі? Деякі, які у свої молоді літа затвердили своє серце проти Євангелія, після довгого блукання у заборонених та небезпечних шляхах, були допущені знову почути радісну звістку, і почули її вдруге зі зміненими почуттями та новим захопленням. Коли Бог говорив їм у їхньому процвітанні, вони відповідали: "Не буду слухати"; але коли Він знищив їхні земні втіхи, вони привітали вісника милосердя та вигукнули: "Благословенний Той, Хто приходить в ім'я Господнє."

19 вересня

Mark 12:41 до кінця. Христос хвалить бідну вдову.

Час наближався, коли Господь Ісус мав назавжди залишити храм. Перед тим, як Він залишив його, Він посидів деякий час на подвір'ї, званому жіночим подвір'ям. Внутрішнє подвір'я називалось подвір'ям Ізраїлю, і там нікому не дозволялось сидіти; але на жіночому подвір'ї сидіти дозволялось. Під стовпами, що прикрашали подвір'я, було поставлено одинадцять скринь, і на кожній скрині було написано призначення, для якого будуть використовуватись гроші, кинуті туди. Жодна з них не була для полегшення бідних; всі були призначені для забезпечення різних жертв та служб храму.

Люди приносили свої пожертви на очах Ісуса. Багато хто з багатих кидали багато. Імовірно, ці багаті люди були фарисеями. Нещодавно Господь дорікав їм за їхню жадібність. Тепер Він не схвалив їхню щедрість. Він знав, що хоча вони дали багато, але зберегли ще більше. Він бачив також їхні мотиви і був знайомий з їхніми таємними вчинками. Але коли Він пройшов повз багатих, Його око зупинилось на одній бідній вдові, яка кинула дві міти, що становили одну чверть динарія. В одному місці сказано, що два горобці продаються за одну чверть динарія — ця чверть була четвертою частиною пенні; ця чверть була СОТКА частиною пенні — сотою частиною заробітку робітника за день.

Дуже мало відомо про бідну вдову; ні її імені, ні її походження, ні її історії, ні її місця проживання. Але вона була добре відома Ісусові. Він знав не тільки те, що вона поклала в скарбницю, але й те, що в неї нічого не залишилось. Він знав усі її обставини в цьому житті — глибину її бідності і те, як вона в неї потрапила. Можливо, вона стала жертвою одного з тих гордих фарисеїв, які пожирали вдовині будинки. Він знав не тільки її обставини, але й її серце — почуття, з якими вона підійшла до скарбниці і кинула свої міти. Можливо, вона щойно отримала велике визволення і свідчила свою подяку даром. Можливо, вона, як стара Анна, знаходила своє головне втішення в тому, що відвідувала служби в храмі, слухала псалми, що співались постійно всередині його стін, і приєднувалась до богослужіння, що супроводжувало щоденні пожертви. Імовірно, вона чула слова Ісуса, що були сповнені благодаті, всередині цього святого місця і знайшла спасіння через віру в Його ім'я. Вона повинна була бути віруючою в обітниці Божі, інакше вона не змогла б принести прийнятний дар. Бо написано: "Через віру Авель приніс вищу жертву, ніж Каїн" (Heb. 11).

Віруючі бідні все ще приносять свої дрібниці Господеві — їхні міти все ще дорогі в Його очах. Вони можуть залишатися непоміченими людьми, але не залишаються непоміченими Богом. Він знає, звідки походять усі гроші, що потрапляють до Його скарбниці; і Він може відрізнити гвінею, що випала з переповнених скарбниць багатого, від останньої дрібниці бідного. Є деякі в наші дні, які виявили таку саму віру, що спонукала вдову. Був чоловік, який витратив усе, подорожуючи з міста в місто, з країни в країну, щоб просити за душі бідних. Куди б він не йшов, він підбурював своїх братів-християн створювати міські місії, які могли б проникнути в кожне темне помешкання невігластва та нещастя. Він помер серед своїх років і праць, і не залишив достатньо, щоб придбати собі саван, не кажучи вже про те, щоб забезпечити свою немовлячу сім'ю. Але Бог підняв друзів, які почесно поховали його і забезпечили його вдову та дітей. Наш милостивий Господь вірний і ніколи не залишає тих, хто покладається на Нього. Ми можемо бути впевнені, що вдовa, яка кинула усе своє життя до скарбниці, не була допущена до виснаження від потреби на наступний день. І кожен, хто має віру діяти, як вона діяла, буде схвалений, як вона була, і підтриманий, як вона була, і в останній день визнаний, як вона буде.

20 вересня

Matthew 24:1-2. Христос передбачає зруйнування храму.

Ці слова записують дуже примітну подію — «Ісус вийшов і пішов від храму».

Це був пам'ятний момент, коли Господь Ісус вийшов із храму, ніколи більше не ввійшовши до нього — того храму, у який він був внесений немовлям на руках матері і де він був благословен старим Симеоном; того храму, де він у дитячому віці вразив лікарів своєю мудрістю — того храму, де він зцілив багатьох страждальців і говорив мир багатьом грішникам. Ніколи більше він не вшанував його своєю присутністю; його вороги могли мати його для себе, щоб протягом кількох років повторювати у його священних дворах свої лицемірні служби. На іншому вівтарі він буде кровоточити, навіть на вівтарі хреста; до іншого храму він підніметься, навіть до храму на небесах, щоб стати перед вівтарем там, із золотим кадилом у руці. (Rev. 8:3.)

Якби учні знали свого Вчителя так само добре, як могли б його знати, вони б не звертали його увагу на пишність святого дому. Як вони могли очікувати, що Цар Небесний буде захоплюватися земною величчю! Світова слава повинна була здаватися темною для Того, хто перебував у палаці вічного світла!

Трохи раніше він покликав до себе своїх учнів. Для якої мети? Чи було це щоб показати їм такий об'єкт, який світ сприймає? Монарха, розкішно одягненого, чи будівлю, прекрасно прикрашену? чи навіть краєвид надзвичайної краси? Ні! це було щоб показати їм видовище, приємне в очах Божих — бідну вдову, віддану серцем на служіння йому. Бо для якої іншої мети прийшли учні до свого Вчителя!

Замість того, щоб милуватися величчю храму, Ісус виголосив це дивовижне пророцтво — «Не залишиться тут каменя на камені, якого не буде скинуто». За дев'ять років до народження Спасителя Ірод Великий тримав вісімнадцять тисяч робітників постійно зайнятими у ремонті храму, а після його смерті євреї продовжували його вдосконалювати. Він був побудований на величезному скелястому підставі і складався з каменів, деякі з яких були шістдесят футів у довжину. Хто міг повірити, що такі камені будуть скинуті! Та приблизно через сорок років після того, як було виголошено пророцтво, місце, де стояв храм, стало зоравшим полем; бо римляни розкопали підвалини у пошуках прихованих скарбів.

Бог знає долю кожної будівлі, яка зараз привертає людське захоплення. Мечеть Омара, що стоїть там, де колись був храм, має свій призначений час. Усі споруди, які людські руки звели, починаючи з Вавилонської вежі, загинуть — їх можуть зруйнувати завойовники, або проковтнути землетрус, або поступово зруйнувати рука часу — але якщо вони уникнуть усіх цих ворогів, то врешті-решт будуть знищені в полум'ї; адже Бог заявив: "Земля і всі діла на ній будуть спалені. Отже, бачачи, що всі ці речі будуть розчинені, яким має бути вам бути в усьому святому житті та благочесті, очікуючи і прискорюючи прихід дня Божого?" (2 Pet. 3:10, 11.) Але є деякі речі, які будуть тривати. Хоча кожен камінь у храмі був скинутий, бідна вдова, що кинула дві міти до скарбниці, все ще живе. Її любов все ще живе. Вона колись привела її до того, щоб принести дві міти, а тепер вона веде її до того, щоб принести нескінченні хвали. Коли ми дивимося на пишну будівлю, давайте пам'ятати, що бідний обдертий віруючий більш славетний в очах Божих, ніж ця пишна споруда. Люди можуть вважати його негідним увійти до величних воріт або ступити на мармурову підлогу; але Бог приготував для нього будівлю, не створену руками, вічну на небесах — будівлю, яка буде тривати, коли всі земні палаци і храми розтануть у сильному жарі.

21 вересня

Matthew 24:3-14. Христос передбачає ознаки кінця.

Як цікава була сцена на горі Оливковій, коли Спаситель сидів там, навчаючи Своїх учнів про майбутнє! Вигляд, який Він бачив, повинен був сповнити Його серце сумними думками. Це було Єрусалим, що вінчав протилежні висоти — Єрусалим! місто, над яким Він плакав лише кілька днів тому — Єрусалим, те місто, в якому Він зробив так багато чудес — Єрусалим, те місто, в якому Йому дуже скоро судилося бути випробуваним і засудженим.

Коли ми дивимося на місце, яке ми часто відвідували, ми згадуємо минулі події; але коли Ісус дивився на Єрусалим, Він думав не тільки про минуле, але й про майбутнє.

Учні не залишили Свого Учителя одного на тій горі, щоб Він міг поміркувати. Четверо з них підійшли і поставили деякі важливі питання. Імена цих чотирьох записані Марком — це були Яків і Іван, Петро і Андрій, рибалки з Геннісарету. Питання, які вони ставили, були такими: «Коли відбудуться ці події? І який буде знак Твого приходу і кінця світу?» Про які події йшлося в їхньому першому питанні? Трохи раніше їхній Господь сказав, поглядаючи на величні будівлі храму: «Не залишиться тут каменя на камені, що не буде скинутий». Було природно, що учні хотіли знати, коли відбудуться ці дивовижні події; вони сказали: «Коли відбудуться ці події?» Якби вони не поставили іншого питання, було б ясно, що вся відповідь Господа стосується зруйнування Єрусалима; але вони додали друге питання: «Який буде знак Твого приходу і кінця світу?»

Господь відповів на обидва ці питання, сидячи на горі Оливковій. Нам важко точно знати, яка частина відповіді стосується зруйнування Єрусалима, а яка частина стосується Другого пришестя. До зруйнування Єрусалима було багато воєн і переслідувань; і війни, і переслідування тривають досі. Які сумні знаки ці свідчать про прихід Христа! Коли Він народився у Віфлеємі, ангели співали: "Слава Богу на висоті, на землі мир, добра воля до людей". Ця пісня мала б привести нас до очікування, що війни припиняться тепер, коли прийшов Князь миру. Але вісімнадцять століть минули, а насильство все ще панує на землі. Радісна пісня у полях Віфлеєма дуже відрізняється від сумного дискурсу на горі Оливковій. І все ж обидва вони істинні. Коли Немовля, що лежало у яслах, буде сидіти на Своєму троні, земля буде сповнена славою Господа. Тим часом мають бути випробування, і скорботи, і спокуси. Ісус вірно попередив нас заздалегідь. Він сказав нам, що багато хто буде спокушений, і що багато хто буде обманутий, і що любов багатьох охолоне. Коли ми читаємо ці пророцтва, ми повинні підносити таку молитву: "Нехай я ніколи не спокуситься, і не буду обманутий, і не охолоджу в своїй любові!" Коли ми чуємо про тих, хто відійшов від слідування за Господом, давайте згадуємо зворушливі слова, які Він колись сказав Своїм апостолам: "Чи ви теж підете геть?" Справді, ніхто не буде так соромитися побачити Його знову, як ті, хто вважав себе учнями Його деякий час, і любив Його деякий час, але чиї ноги втомились, і чия любов охолола! О, як вони будуть бажати, щоб ніколи не чули Його імені, і не слухали Його голосу!

22 вересня

Matthew 24:15-23. Христос вказує Своїм учням, коли тікати від Єрусалима.

Попередження виявились надзвичайно корисними для перших християн. Вони пам'ятали слова: "Коли ж ви побачите мерзотну пустоту, про яку говорив пророк Даниїл, що стоїть на святому місці, тоді ті, хто в Юдеї, нехай тікають у гори". Майже через сорок років після того, як ці слова були вимовлені, римські війська стали на святому місці, тобто в святому місті Єрусалимі. Ці війська були передбачені під ім'ям "мерзотна пустота". Світ захоплюється великими завойовниками та їхніми хоробрими військами, але Господь ненавидить справи несправедливості та жорстокості. Римське ім'я сяє яскраво на сторінках історії, але воно є плямою у слові Божому — "мерзотна пустота".

Але деякі можуть запитати: "Як християни могли втекти з Єрусалима, коли римляни увійшли до міста?" Бог показав свою вірність, забезпечивши шлях до втечі для своїх людей. Коли римляни вперше атакували місто, вони були відбиті — вони втекли і не поверталися до міста протягом кількох років. Християни скористалися їхньою поразкою, щоб утекти в гори. Вони знайшли місце, де могли безпечно проживати; невелике містечко під назвою Пелла, за річкою Йордан, схованим серед пагорбів, стало їхнім притулком. Вважається, що жоден християнин не був у місті Єрусалимі під час його жахливого зруйнування. Чи не врятування цих християн є яскравим прикладом того, як Бог зберігає своїх людей? Коли Він зруйнував світ водою, Він врятував Ноя; коли Він зруйнував Содом, Він врятував Лота; і коли Він зруйнує світ вогнем, Він врятує Своїх людей. Як написано в Ps. 32, "Тому кожен богобоязливий буде молитися Тобі у час, коли Ти можеш бути знайдений — справді, у повенях великих вод вони не наблизяться до Нього".

Це був час Пасхи, коли римські армії під проводом великого Тита повернулися, щоб атакувати Єрусалим. Два мільйони людей були тоді зачинені всередині її стін. І які люди! Багато з них були лютими розбійниками. Два нечестивих чоловіки на ім'я Симон і Іван були у відкритому бою один з одним і тримали місто у постійному заворушенні. Через них більшість припасів була спалена, і мешканці швидко були доведені до голоду. Розбійники вривалися до будинків і вимагали від мешканців віддати їм останній шматок їжі. Протягом усього періоду облоги не було звичайного прийому їжі. Кожен їв свій шматок наодинці, у страху і тремтячи. Одна нечестива мати була доведена голодом до того, щоб спекти свою власну дитину і з'їсти частину її. Запах її їжі привернув єврейських солдат до її будинку; вони примусили її принести свою страшну їжу; але коли вони побачили цей жахливий видовище, вони відступили у жаху, бо тепер вони чітко бачили, що Бог залишив місто, і що немає більше надії для його нещасних мешканців.

Перо Йосифа, невіруючого єврея, описало нещастя облоги; і він закінчив свій звіт такими словами — "Якби нещастя всіх від початку світу були порівняні з нещастями євреїв, вони здавались би набагато меншими у порівнянні". Це свідчення невіруючого про істину пророцтва: "Буде велика скорбота, така, якої не було від початку світу до цього часу". Якби ті дні не були скорочені, увесь народ повинен був загинути; але цього не могло бути через обраних. Деякі євреї були обрані Богом, і заради них дні скорботи були скорочені; і облога тривала трохи більше трьох місяців. Але чи закінчилася скорбота? О ні. Євреї все ще є мандрівниками по обличчю землі; вони все ще зневажені, принижені, деградовані. Це страшна річ не слухати голос милосердя. Євреї не захотіли слухати його, і вони були змушені слухати голос гніву. Господь радіє милосердю. Чи є тут хто, хто ще не прийняв Його ласкавих запрошень? О, які скорби ви могли б уникнути, якщо б тепер повернулися до Нього!

23 вересня

Matthew 24:23-31. Христос описує Своє друге пришестя.

Яке втішення було віруючим протягом останніх вісімнадцяти століть, знаючи, що Ісус повернеться у відкритому порядку! "Як блискавка виходить зі сходу і сяє аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського." Мешканці всіх частин світу дізнаються у мить ока, що Ісус повернувся, бо вони побачать Його, що йде на хмарах небесних. Якби не було цього запевнення, у якому стані тривоги вони перебували б! Вони з готовністю слухали б кожну звістку про Його повернення і вважали б за добре принаймні піти і подивитися, чи це правда. Але тепер вони відчувають непоколибиме упевнення, що коли Він з'явиться, вони відразу побачать Його. Вони також знають, що де б вони не були в той час, вони будуть зібрані до Нього, як орли збираються з далеких місць, щоб годуватися своєю здобиччю. Чи будуть вони мертвими чи живими, коли Він прийде, вони побачать перші ясні промені Його колісниці. Чи будуть вони лежати у своїх могилах, чи у глибині моря, вони будуть підняті назустріч Йому в повітрі — чи будуть зайняті своїм щоденним трудом, чи будуть користуватися нічним відпочинком, вони будуть змінені і перетворені, щоб приєднатися до блаженної компанії.

І чи дав Господь своїм учням якусь інформацію щодо часу Свого другого пришестя? Так — Він сказав, що це має статися "відразу після скорботи тих днів". Про яку скорботу Він говорить? Це питання спаняло багатьох уважних читачів Святого Письма. Деякі вважають, що тут йдеться про скорботу, яку євреї зазнали протягом останніх вісімнадцяти століть. Хіба вони не перебувають ще у скорботі? Лука повідомляє про слова нашого Господа таке: "Єрусалим буде топтаний язичниками, доки не сповняться часи язичників". Турки досі володіють Єрусалимом; їхня мечеть досі оскверняє святу гору, де колись стояв храм; але коли скорбота євреїв закінчиться, коли вони будуть повернуті на свою землю і у своє місто, їхній Цар повернеться, щоб зайняти свій давній трон. Він народився Царем юдеїв, Він помер Царем юдеїв, і Царем юдеїв Він повернеться; але не тільки юдеїв, а й Царем царів та Господом господ. Як славне описання Його повернення у Rev. 19:11! "І я побачив відкрите небо, і ось білий кінь, і Той, хто сидів на ньому, був названий Віруючим та істинним, і у справедливості Він судить та чинить війну. Його очі були як полум'я вогню, а на голові в Нього були багато вінців; і Він мав ім'я написане, якого ніхто не знав, крім Нього самого."

Проте слава Другого Пришестя не така дивна, як упокорення Першого. Здається відповідним Синові Божому повернутися в хмарах з величезним військом святих і ангелів; але дивно, що Він увійшов у світ немовлям, був покладений у ясла, і прибитий до хреста. І чому Він прийшов у цьому смиренному, у цьому ганебному вигляді? Щоб коли Він прийде знову, щоб знищити світ, Він міг зібрати Своїх обраних з чотирьох вітрів, від одного кінця неба до іншого. Усі ці розсіяні вірили в розп'ятого Ісуса і були вмиті Його кров'ю; тому їхні одяги чисті та білі, і вони придатні увійти в присутність свого Господа і перебувати з Ним навіки.

24 вересня

Matthew 24:32-41. Христос передбачає раптовість Свого Другого Пришестя.

Якими повинні були бути почуття учнів, коли вони почули, що їхній Господь оголосив: "Цей рід не мине, доки не здійсниться все це!" Хоча Господь вказав їм, як уникнути Єрусалима, однак вони повинні були відчувати співчуття до своїх співвітчизників, які б мали зазнати "великої скорботи". Що б ми відчули, якби знали, що Лондон, тепер такий процвітаючий і квітучий, буде протягом сорока років втоптаний у кров і наповнений трупами! Слава Богу, ми не чули таких лихих звісток. Хоча тепер він повен невігластва і пороку, бідності і нещастя, він може стати просвітленим і щасливим через поширення Євангелія по всіх його темних провулках і багатолюдних дворах. Але учні не могли мати таких надій щодо Єрусалима. Вони знали, що якщо їм буде дано дожити до старості, вони почують про зруйнування свого рідного міста.

Перед початком цієї бесіди вони поставили два питання; перше було: "Коли це станеться?" Це питання стосувалося каміння храму, яке буде скинуто. Інше питання було: "Яка буде ознака вашого приходу і кінця світу?" На це питання наш Господь, здається, відповідає, коли каже: "Але про той день і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець мій один." Як дивно, що час другого приходу Христа був прихований від знання кожної істоти! Ангели не знають часу; вони не знають, коли будуть покликані супроводжувати свого Царя в його хмаровому возі. Дияволи не знають часу; вони не знають, коли будуть ув'язнені у своїй темній в'язниці і більше не будуть мати дозволу спокушати мешканців землі та моря. Нечестиві люди не знають часу; вони не знають, коли закінчиться їхній день благодаті. Праведники не знають часу; вони не знають, коли будуть взяті назустріч своєму Господу в повітрі.

Коли Єрусалим був зруйнований, праведники мусили тікати; але коли Христос повернеться, саме нечестиві спробують тікати і не зможуть. Та сама Всемогуща рука, яка врятує праведників, зупинить нечестивців під час їхньої втечі. Яким буде їхнє жахливе здивування, коли вони раптом опиняться відокремленими від своїх побожних родичів! У той самий день, коли це станеться, вони прокинуться, не знаючи, що він принесе. Два чоловіки будуть у полі, копаючи, орати чи жати. Один тільки що міг вилаятися своїми блюзнірськими прокляттями, тоді як інший міг докоряти його і нагадувати йому про майбутній суд — і раптом ангели можуть забрати вірного працівника у присутність його Спасителя і залишити його нечестивого супутника скуштувати жахів його гніву. Дві жінки будуть зайняті домашніми справами; мелючи на млині чи займаючись іншою домашньою роботою. Вони обидві могли співати тієї ранку одну й ту саму пісню і, здавалося, приєднуватися до однієї й тієї самої молитви; але тоді як одна була смиренним віруючим, інша була любовию світу. Христос раптом відкриє їхні справжні характери, взявши одного, щоб він перебував із ним, і залишивши іншу загинути у погибелі. Чи не повинен кожен із нас запитати себе: "Якби Господь прийшов сьогодні, що сталося б зі мною? Чи чув Він мене, що благав про прощення і Його Святого Духа? Коли Він дивиться в моє серце, чи бачить Він, що я люблю Його?"

25 вересня

Matthew 24:42-44. Христос радить своїм учням чекати Його повернення.

Чому Господь приховав від усіх час Свого другого пришестя? Ми не знаємо, чому Він приховав це від ангелів чи від дияволів, але ми знаємо, чому Він приховав це від людей. Це було для того, щоб вони чекали на Його повернення. Він сказав: "Тому пильнуйте, бо не знаєте, в який час Господь ваш прийде." Той, хто створив нас, знайомий з усіма таємними джерелами нашої природи. Він знає, що коли ми маємо довгий час перед собою, ми схильні до зволікання. Є дух ліні та затримки, який огортає наші серця, який нічого не подолає так, як ідея про те, що можливість для зусилля може скоро минути. Хоча наш Господь може здаватися, що Він затримується, ми ніколи не повинні припиняти вірити, що Він скоро прийде. Як написано: "Бо ще трохи, і Той, хто прийде, прийде і не затримається." (Heb. 10:37.) Коли ми довго чекаємо на друга, ми врешті втомлюємося від очікування і "відмовляємося від нього." Ми говоримо: "Напевно, тепер він вже не прийде." І все ж іноді він приходить саме тоді, коли ми відмовилися від нього. Ми ніколи не повинні відмовлятися від очікування Христа, бо Він позитивно обіцяв, що прийде. Але Він не обіцяв продовжити наше життя до Свого повернення. Міліони людей занурилися в могилу під час Його відсутності, і цілком імовірно, що ми можемо зійти у свою.

День смерті такий же невизначений, як і день повернення Христа. Молоді вмирають так само, як і старі, здорові так само, як і хворі, обережні так само, як і авантюрні. Ми всі знаємо, що цього дня МИ МОЖЕМ померти. Для віри в те, що ми можемо померти, не потрібно; бо розум переконує нас у цьому факті. І все ж, чи не дивно, що смерть зазвичай приходить несподівано — навіть до старих? Вони прожили так довго, що природно уявляють, що вони будуть жити ще довше. Вони бачили стрілу руйнування, що пролітала повз них так часто, пронзаючи їхніх товаришів, але залишаючи їх у житті, що їхні страхи вщухають, і їхні серця занурюються у спокій. Часто трапляється, що тільки-но люди склали плани на довге життя, їх відвідує раптова смерть. Будинок щойно був побудований, і сад посаджений, коли той, хто побудував і посадив, покликаний оселитися в іншому помешканні і ходити в інших місцях. Ці несподівані переміщення голосно говорять до живих: "Будьте і ви готові".

Але що якби замість смерті прийшов Господь? Його прихід викликав би більше тривоги, ніж смерть коли-небудь. Коли смерть нападає на нечестивого чоловіка, його почуття часто притуплені хворобою; він менше здатний відчувати тривогу, ніж коли він був повністю здоровий. Але коли Христос повернеться, Він знайде Своїх ворогів живими та сильними. Хворий чоловік зазвичай має надії на одужання до останнього години; але коли Христос повернеться, нечестиві не побачать шляху до порятунку. Друзі оточують подушку вмираючого чоловіка; деякі втішають та підлещують його, деякі наставляють та заохочують його — але коли Суддя з'явиться, нечестиві будуть залишені зустріти свою жахливу долю, без жодного дружнього плеча, щоб подати допомогу, без жодного співчутливого ока, щоб пролити сльозу, без жодного богобоязливого язика, щоб піднести молитву. Чи бажаємо ми втекти від жахів того страшного моменту? є тільки один певний притулок. Це Господь Іісус, який тепер готовий вислухати наші молитви, пробачити наші гріхи, дарувати Свою благодать та бути нашим укриттям у день скорботи. Якщо ми знехтуємо цією дорогоцінною можливістю, Він прийде на нас як злодій, і ми не будемо знати, в який час Він прийде на нас. (Rev. 3:3.)

26 вересня

Matthew 24:45 до кінця. Христос описує кінець вірних та невірних слуг.

Ця частина промови нашого Господа мала особливе значення для апостолів. Їм було доручено керувати домогосподарством їхнього Господа. Але це також стосується всіх служителів, бо всі вони є управителями таємниць Божих. Священна довіра покладена на них; і якщо вони знехтуватимуть нею, їхнє засудження буде дуже тяжким. Якби працівник у полі, якби жінки, що молотили на млині, були нечестивими, вони б загинули — але якщо управитель духовних речей був невірним, наскільки більш жалюгідно він загине! Як щасливі ті служителі, яких смерть застала під час нагляду за їхнім домогосподарством! Справді, не мало значення, чи вони померли в своїх проповідях чи в своїх ліжках; але дуже важливо, чи були їхні серця справді в їхній роботі. Вірні служителі, як Павло, відчувають постійну скорботу в своїх серцях за своїх братів, які не знають Бога. Як він, вони також можуть сказати, коли думають про своїх дітей у вірі: "Ми радіємо за вас перед нашим Богом". (1 Thess. 3:9.)

Страшно подумати, що існують деякі служителі, яких Христос називає злими слугами." Вони думають у своєму серці, що Господь відкладає Свій прихід. Тоді вони починають зловживати владою, їм довіреною, і погано ставитися до святих Божих, своїх співробітників. Світоглядні служителі часто бувають великими гонітелями. Що таке втіхи і хто такі їхні супутники? У притчі сказано: "Вони їдять і п'ють із п'яними". Вони не прагнуть до ріки води життя, а до земних утіх — вони не люблять спілкування з рабами Божими, а з людьми світу.

Чи лише міністри дозволяють собі гріховну думку: "Мій Господь затримує своє пришестя?" Тисячі людей наважуються на гріх через цю ідею. Вони не кажуть разом із насмішниками, згаданими у другому посланні Петра, що Він ніколи не прийде. Вони не запитують: "Де обітниця Його пришестя?" але вони думають: "Він ще не прийде; ми можемо грішити безпечно; у нас буде час покаятися і виправитися."

Господь постійно зриває такі зухвалі розрахунки. Смерть відчиняє двері без найменшого попередження; чути не чутно Його кроків — не видно Його форми, доки Він не схопить Свою жертву і не понесе її за межі досяжності покаяння чи прощення.

Саме таким чином Господь карав зухвалих грішників у минулі часи. Він зробить це ще більш явним чином, коли прийде знову. Він обере такий момент, коли лицеміри не будуть мати жодного підозріння щодо Його наближення. Він прийде в день, коли вони не очікують Його, і в годину, коли вони не усвідомлюють своєї небезпеки. Але в той день Його народ буде очікувати Його, і в тій годині вони будуть довіряти Йому; бо вони скажуть, побачивши Його: "Це наш Бог; ми очікували Його, і Він врятує нас — це Господь; ми очікували Його, ми будемо радіти і веселитися в Його спасінні." (Is. 25:10.) Якби Він прийшов сьогодні на Своїх хмарах, чи могли б ми сказати: "Ми очікували Його?" Чи прийшов би Він перервати наші втіхи, чи увінчати наші надії? Чи прийшов би Він змусити нас плакати і скреготати зубами, чи витерти всі сльози з наших облич назавжди?

27 вересня

Matthew 25:1-13. Притча про десять дів.

У цій притчі не згадуються відкриті вороги Христа. Тут описані лише два класи — справжні віруючі та фальшиві віруючі.

Здається, що різниця між мудрими та нерозумними дівами виявилася лише тоді, коли було оголошено про повернення нареченого. Якби мудрі діви знали про те, що їхні супутниці не готові, вони раніше порадили б їм придбати олію. Є багато фальшивих професорів, яких не викривають справжні християни. Що вони виграють від обману? Вони здобувають собі ім'я живих; але вони втрачають більше, ніж здобувають, бо втрачають ті зворушливі напоумлення, які були б звернені до них, якби їхній справжній стан був відомий, і які могли б виявитися їхнім порятунком. Їм дозволяється залишатися спокійними, тому що їх не викрито. Вони вчаться тешити себе в своїх очах і вірити, що вони в безпеці. Але коли наречений повернеться, тоді буде виявлено їхній сумний стан.

Яке ж послідовне розчарування вони відчують наприкінці! Це було розчаруванням для нерозумних дів, коли вони виявили, що їхні ліхтарі згасли. Це буде гірким розчаруванням для багатьох, коли вони дізнаються, що форма релігії їм нічого не принесе; і що в їхніх серцях немає благодаті. Олія, здається, являє собою святе почуття, яке один тільки Святий Дух дарує: любов, віру, покаяння, мир, надію, радість. Можна підтримувати гідну репутацію побожності, не маючи жодних плодів Святого Духа; але написано: "Без святості ніхто не побачить Господа".

Перше розчарування, яке спіткало нерозумних дів, було те, що вони знайшли свої ліхтарі згаслими. Друге було те, що вони почули, як їхні подруги відмовились поділитися з ними оливою. Наші християнські друзі не зможуть допомогти нам у день Господній! Вони не зможуть передати нам благодать, яка є в їхніх власних серцях. Коли нерозумні діви повернулись, купивши оливи, яким великим повинно було бути їхнє розчарування, знайшовши двері зачиненими! І все ж вони ще зберігали надію і просили впустити їх. Відповідь нареченого була останньою і найбільшою з усіх розчарувань, які вони зазнали. Ті страшні слова: "Я не знаю вас", відсікли всяку надію і прирекли їх до вічних відчаювань.

І чому вчить нас ця притча? До пильності — тобто до підготовки до раптового повернення нашого Господа. Він прийде з швидкістю блискавки, і ті, кого Він знайде непідготовленими, повинні назавжди залишитися непридатними перебувати в Його присутності. Він повідомляє світу про раптовість Свого другого пришестя раптовістю, з якою Він часто дозволяє стрілам смерті наздоганяти грішників. Деякі з них відсікаються так раптово, що вони навіть не знають, що вмирають. Вони падають у припадку, бувають приголомшені ударом чи розбиваються на смерть, перш ніж можуть сказати чи навіть подумати: "Чи це смерть?" Інші мають короткий попередження про свій останній кінець; вони сповнені тривоги; вони не знають, що робити; вони посилають сюди й туди за якимось міністром, щоб помолитися з ними, але перш ніж він зможе прибути, вони вмирають. Мало хто, коли вони вперше захворівають, знає, що їхня хвороба до смерті; і їхня остання година часто приходить на них з несподіваною швидкістю.

Є найбільшою нерозумністю залишатися задоволеним тим, що маєш лише форму релігії; бо в будь-який момент ми можемо почути крик: "Жених іде." Тоді ті, хто не навернувся, раптово дізнаються, що вони не готові; але це відкриття тоді вже не матиме жодної користі. Як важливо зараз з'ясувати, чи народилися ми знову від Духа, окроплені кров'ю Ісуса Христа і гідні спадщини святих у світлі!

28 вересня

Matthew 25:14-30. Притча про таланти.

Є одна обставина, яка робить цю притчу дуже примітною; вона є останньою записаною розповіддю нашого Господа. Першою записаною була притча про людей, які будували будинки, один на камені, а інший на піску. Є велика подібність між випадком людини, яка побудувала свій будинок на піску, і випадком слуги, який сховав свій талант у землі. Обидва вони були людьми, які чули слова свого Господа, але не виконували їх. Чи обрав би наш Господь ці приклади для своїх першої та останньої притч, якби характер, описаний у них, не був поширеним, а помилка — смертельною? Тому ми повинні дуже уважно поставитися до щойно прочитаної притчі та запитати себе, чи застереження, яке вона містить, стосується нас.

Наш Господь розповів дуже схожу притчу кількома днями раніше, коли прямував до Єрусалима. Але тоді Його оточували фарисеї, а також Його власні учні — цього разу Його аудиторію складали лише учні. Він завжди пристосовував Свої настанови до Своїх слухачів. Коли Він говорив із фарисеями, Він додавав до притчі опис відкритих ворогів, які казали: "Ми не хочемо, щоб Він царював над нами." Але коли Він звертався лише до Своїх учнів, Він опустив усі згадки про цих ворогів.

Ми не можемо помилитися у відкритті того, що мається на увазі під талантами, довіреними слугам. Сам Господь відразу ж після того, як розповів притчу, пояснив її значення, описуючи Себе таким, що сидить на престолі слави Своєї, і питає тих, хто стоїть навколо Нього, чи нагодували вони голодних святих Його, і відвідали Його одиноких в'язнів. Таланти представляють можливості робити добро. Біда, послана одному, є можливістю, даною іншому.

Є один момент, який ніколи не можна упускати з уваги при розгляді цієї притчі. Для якої МЕТИ вона була розповідена? Чи була вона призначена для того, щоб показати грішникові, як він може отримати прощення? Ні. Є інші притчі, які показують це. Притчі про блудного сина, про двох боржників і про доброго пастиря всі показують, що прощення дарується через вільну благодать Божу і дорогоцінну кров Христову. Ця притча має на меті навчити не тому, як грішник може отримати прощення, а тому, як прощений грішник може служити Богові.

Тому, кому багато прощено, той любить багато. Той самий робить багато. Як легко і приємно служити тим, кого ми любимо! Як ми здогадуємося про їхні потреби і передбачаємо їхні бажання! Як ми готові ризикувати або зробити жертву, щоб зробити їм приємне! Як ми повільно говоримо, що не можемо зробити те, чого вони бажають! Труднощі можуть стояти на заваді; але вони зазвичай долаються люблячим серцем. Якби справжні віруючі більше любили свого Спасителя, наскільки більше добра вони зробили б у світі! Павло свідчить: "Любов Христова примушує нас". "Примушує" нас робити що? Не жити для себе, а для Того, хто помер за нас і воскрес (2 Cor. 5:14, 15.)

Всім нам потрібно більше цього духу. Лицемір не має його зовсім. Він живе тільки для себе. Але чи має справжній віруючий його досить? О, ні! навіть слуга, який придбав п'ять талантів, відчує, що він зробив дуже мало для такого благодатного господаря, коли почує слова: "Добре, добрий і вірний слуга, увійди в радість свого Господа." Він побачить таку велику різницю між своєю службою та своєю нагородою, що він буде соромитися своєї минулої недбалості та дивуватися щедрості свого Господа.

29 вересня

Matthew 25:31 до кінця. Христос описує останній суд.

Якби нас запитали, які майбутні події ми хотіли б найбільше побачити відкритими перед нашими очима, чи не відповіли б ми: "Події останнього дня?" Слава цієї події буде надзвичайно велика; однак, не слава зробить цей день важливим, а вироки, що будуть тоді винесені. Через віки вічності цей день не можна буде забути. Втрачені духи будуть датувати з цього дня своє остаточне відокремлення від Бога, джерела всякого щастя. Прославлені святі будуть датувати з цього дня своє входження у повне користування світлом Його обличчя. Чи боїмося ми почути слово "Ідіть"? Чи прагнемо ми почути слово "Приходьте"? Давайте звернемо увагу на розповідь, дану в цьому дивовижному уривку, про поведінку, що відрізняє праведників і нечестивих, поки вони перебувають на землі.

Ті, хто вперше почув цей опис дня суду, були учнями Ісуса. Всі вони визнавали, що люблять Його. Але чи всі вони справді любили Його? Серед дванадцяти був лицемір. Про нього написано: "Не тому, що він піклувався про бідних". І чи немає зараз таких, хто каже: "Господи, Господи", але хто не любить Ісуса насправді? Якби вони любили Його, вони любили б Його бідних братів, що страждають на землі. Вони більше раділи б полегшувати їхню долю, ніж пестити свої апетити, прикрашати себе, збирати великі статки та давати пишні заходи. Ті, хто справді любить Христа, є добрими до голодних, до чужинців та в'язнів заради Його.

Є такі, хто чинить вчинки доброти, але не заради Його. Чи приємні їхні вчинки Господеві? Чи може Він, Який досліджує серце, бути задоволеним вчинками милосердя, зробленими заради бажання отримати людську похвалу? Такі вчинки отримають тільки одну нагороду — людську похвалу. Чи може Він бути задоволеним справами, зробленими з почуття доброти, але без жодної думки про Нього? Такі мотиви отримують нагороду на землі, але не на небі.

Чи може Він бути задоволеним справами, виконаними з метою здобути небо своїми власними заслугами? Безумовно, ні. Бо Він оголосив, що ми спасаємося не справами праведності, які ми зробили, а милосердям Божим в Ісусі Христі (Titus 3). Що ми повинні думати про людину, яка винна десять тисяч гвіней, і яка, хоча її кредитори великодушно пропонували їй прощення всього боргу, відмовлялась прийняти зобов'язання, обіцяючи час від часу приносити як оплату фартинг? І все ж саме так чинять ті, хто намагається здобути доступ до неба своїми добрими справами.

Що тоді є ті мотиви, які подобаються Господеві? Мотиви вдячності та любові до Нього. Тільки вибачені грішники можуть любити Ісуса; і вони люблять Його, тому що Він першим полюбив їх. Самі слова, які Він їм скаже в останній день, показують, що Він полюбив їх першим, бо скаже: "Приходьте, благословенні Отця Мого, спадкуйте Царство, приготоване для вас від створення світу". Бог любив Своїх дітей ще до створення світу; навіть тоді Він подбав про їхнє вічне блаженство. Але чи підготував Він пекло для нечестивих? Пекло було приготоване для дияволів, а не для людей. Ось слова Судді: "Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготовлений для диявола та його ангелів". Саме їхній власний гріх, а не Божий намір, ввергає людей у вічну погибель. Ісус зазнав мук пекла, щоб ми могли скуштувати радості небесної. Він не сказав нам: "Ви повинні бути висміяні та обплювані; ви повинні бути биті та увінчані терням; ви повинні бути розіп'яті, щоб потрапити до неба". Ні! Ці образи та ці муки Він зазнав за нас. Але Він попросив нас показати нашу любов до Нього, допомагаючи Його бідним братам. Це невелике прохання. Чи можемо ми відмовитись? Коли ми бачимо нужденного чужинця, чи відвернемося? Коли чуємо про страждаючого святого чи бідного в'язня, чи забудемо відвідати його? Якщо так, то як же ми будемо соромитися, коли побачимо Христа, що приходить у Своїй славі!

30 вересня

Luke 22:1-6. Юда пропонує зрадити Христа.

Нещодавно ми розмірковували про те, як наш Спаситель мирно сидів на горі Оливковій, оточений Своїми учнями. Яка інша сцена ми тепер бачимо! Це збори нечестивих людей у Єрусалимі. Сам первосвященик є головним серед них, і його палац є їхнім місцем збору. Імовірно, вони проводили свою нараду вночі, тому що вдень первосвященик перебував у своїй власній кімнаті біля храму.

Ніч була відповідним сезоном для дозрівання задумів темряви. Вбивство Сина Божого було навмисним злочином, але на шляху до його здійснення лежали великі труднощі. Священики та книжники боялися схопити Ісуса вдень, бо очікували зустріти опір від людей; і вони не знали, де знайти його вночі, бо тоді він ховався біля гори Оливної. Але як Бог допомагає своїм дітям долати їхні труднощі, так і Сатана допомагає своїм, щоб подолати їхні.

Прихід Іуди повинен був здивувати збори! Чи прийшов він, щоб заступитися за свого Вчителя? Чи прийшов він, щоб викрити своїх ворогів? Безсумнівно, вираз його обличчя повинен був вказувати на темну мету його серця. Він прийшов зробити найпідліший пропозицію, яка коли-небудь виходила з уст людини; він прийшов, щоб запропонувати зрадити найкращого з господарів. Ми можемо добре вірити, що людина не могла сама по собі вирішити вчинити такий злочин; бо хоча людина внаслідок свого падіння втратила всю любов до свого невидимого Творця, вона все ще схильна любити тих співлюдей, які показують їй особливу прихильність. Але той злий дух, який колись повстав проти Бога, чию красу він бачив, і чиєю милістю він користувався, наповнив серце Іуди. Чи може Сатана тоді увійти в серце людини? Яка жахлива істина! Чи є якесь лихо, якого ми повинні боятися так само, як і входження цього злого духа в наші серця? Якщо він прийде і оселиться в нас тепер, є підстава боятися, що ми підемо і будемо перебувати з ним потім.

І як священики прийняли підлу пропозицію помилкового апостола? Чи були вони сповнені жаху? Чи тремтали вони від слів зрадника? Написано: "Вони були раді". Пекло також було раді. Як жахливо це для людей радіти з дияволами, і все ж ті, хто радіє злу, можуть бути впевнені, що їхня радість розділяється духами внизу.

І яку винагороду сподівався отримати Юда за своє зрадництво? Тридцять срібних монет; сума, рівна трьом фунтам п'ятнадцяти шилінгам наших грошей. Це була ціна раба. Це була сума, яку єврейський закон присуджував тим, хто вбив раба випадково. Як малі хабарі, заради яких люди будуть здійснювати гріх! Коли сатана спробував спокусити Сина Божого, він запропонував йому всі царства світу. Але він не вважає за потрібне пропонувати такий великий хабар грішній людині. Він знаходить, що може спокусити його на здійснення зла за незначні винагороди. Одного шматка м'яса було достатньо, щоб спонукати Ісава продати своє первородство. Але чи справді сатана дає навіть те, що обіцяє? Ні! Рідко коли грішники користуються тим, чого очікували. Юда справді отримав тридцять срібних монет, але чи користувався він ними?

Це буде мучити дух грішників у пеклі, щоб підрахувати свої втрати та свої прибутки. Навіть у цьому світі прибутки гріха дуже малі — навіть у цьому світі втрати гріха дуже великі; але в тому світі немає ніякої вигоди для грішника; сміх весь минув, залишається тільки горе. Тінь його колишніх утіх скоро зникне перед його плачучими очима; обман сатани буде дивитися йому в обличчя; батько брехні буде там, щоб дорікати йому його безумством, і видіння неба, що світить здалеку, додасть до мук його каяття. Але хоча переконаний у своїй помилці, блудний син не зможе встати і повернутися до свого Бога і сказати: "Я згрішив проти неба і перед очима Твоїми". Ні, ланцюги темряви назавжди закріплять його у своїй похмурій в'язниці, і велика прірва відділить його від усього святого, і славного, і блаженого.