Кінець сорому

Від Ґейба Флюрера

Коли ви сідаєте, візьміть свої Біблії та відкрийте книгу пророка Софонії, розділ 3. Якщо ви не знаєте, де ця книга, це нормально. Я не знаю, чи мені слід зізнаватися в цьому як проповідникові, але на першому пресвітеріумі, де я був присутній, мені довелося подивитися в індекс, щоб знайти цю книгу! Гаразд? Тож це було, коли я був у семінарії, тому не соромтесь, якщо не можете знайти її! Вона знаходиться на сторінці 790 у ваших Бібліях; 790. І просто щоб дати вам підказку, куди ми підемо протягом наступних кількох неділь у вечорах, ми будемо дивитися на 3:14-16 сьогодні ввечері, а потім наступної неділі ввечері, якщо буде на те воля Господа, ми подивимося на те, що називається [[BVRІвана 3:16]], що є одним із моїх улюблених віршів Біблії. Тож я думав про ці вірші вже деякий час, і ми почнемо сьогодні ввечері, у розділі 3, віршах 14-16; сторінка 790.

Давайте помолимося, а потім вислухаємо Слово Боже.

Наш Небесний Отець, те, що ми щойно співали, є нашою великою надією сьогодні ввечері – що Ісус, який був колись піднятий понад 2000 років тому, буде піднятий сьогодні ввечері як піднесений, воскреслий Спаситель, який є єдиною надією для нас, зіпсованих грішників. Хай Той, хто говорить, применшиться, щоб Христос міг зрости і наповнити все. Ми молимося про силу Духа, щоб зробити Слово реальним і живим, і гострішим за будь-який дволецний меч, і просимо все це в ім'я Ісуса, амін.

Софонія 3, починаючи з вірша 14. Це Слово Боже:

Вигукай голосно, о дівча Єрусалима; кричи, Ізраїлю! Радуйся і веселися всією душею, о дівча Єрусалима! Господь відняв від тебе вироки; він відігнав твоїх ворогів. Цар Ізраїля, Господь, є серед тебе; тобі більше не треба боятися зла. У той день буде сказано Єрусалиму: "Не бійся, о Сіоне; нехай не слабшають твої руки."

Трава в'яне, квіти опадають, але Слово живого Бога буде стояти повіки і повіки, амін.

Найкраща авіакомпанія - це Southwest Airlines, і ми більше не маємо їх тут, я дізнався одразу, коли ми сюди переїхали! Це була наша лінія життя, щоб повернутися з іноземної країни Пенсильванії до Південної Кароліни, коли я був у Вестмінстері. І кілька років тому вони мали рекламну кампанію, одну з найкращих, які я бачив, і слоганом рекламної кампанії був: «Хочете втекти?» І була одна реклама, де ви бачили цього чоловіка і цю жінку, що сидять у своєму роді корпоративному залі засідань, очевидно, виконавчого типу, і вони обидва дивляться прямо вперед, і він якось нервно озирається і каже: «Знаєте, я хотів вам це сказати вже давно, але у мене завжди були почуття до вас.» І вона дуже збуджується і дивиться на нього, хапає його руку і каже: «І я теж!» І він виглядає здивованим і повертається, і ви бачите в нього навушник, і він каже: «Зачекайте хвилю. Що це було?» І ви бачите її обличчя, і вона каже: «О ні!» І з'являється слоган: «Хочете втекти?»

Вина vs. Сором

І коли я думав про це цього тижня, є такі моменти в нашому житті, коли ми хочемо мати такий варіант, чи не так? Коли ми могли б просто втекти від чого завгодно – обставин, людей, чого завгодно. Найбільше, я думаю, ми хочемо втекти від спогадів та частин нашого минулого, які викликають у нас сором. І нам потрібно розрізняти на самому початку між провиною і соромом. Дослідниця сорому Брене Браун – якщо ви не чули про неї, це нормально. Якщо у вас є можливість, вона виступила з доповіддю, яку подивилися близько 30 мільйонів разів на TED на тему «Сила вразливості та сорому». Це дійсно варто подивитися. Вона багато писала на цю тему і розрізняє між провиною і соромом таким чином. Вона каже: "Провина – це невиконання чогось згідно зі стандартом і відчуття відповідного психологічного дискомфорту через те, що ви порушили." І як християни, я не думаю, що вона є, але як християни, ми можемо погодитися з цим. Коли ми не виконуємо Закон Божий, ми повинні відчувати провину.

Сором відрізняється. Вона каже: "Сором – це інтенсивне відчуття нікчемності і недостойності любові." Ми можемо виразити це трьома словами. Сором каже нам: "Ви не належите сюди." Провина більш приватна. Сором, як каже один автор, "має свідків". Це публічне явище. Це щось, що ми зіпсували і зазнали невдачі перед іншими, і це болісний спогад. Він викликає у нас дискомфорт, коли ми думаємо про це. І є різні види сорому, чи не так? І є сором, який є справжнім – сором, який ми повинні відчувати перед Богом за порушення Його стандартів. Але потім є сором, якого не повинно бути. Речі, які були зроблені нам – зловживання, інші речі подібні до цього. Або ситуації, у яких ми були, де загальне повідомлення до нас було: "Ви не належите сюди."

І пророк Софонія буде говорити з нами сьогодні ввечері про кінець сорому. І дозвольте мені дуже швидко створити для вас контекст. Софонія - один із дванадцяти малих пророків. Тепер це ім'я дещо вводить в оману. Це не тому, що вони якимось чином менш значущі в Божому Слові чи менш важливі, ніж інші частини Божого Слова. Їх називають малими пророками просто тому, що їхні книги в Старому Завіті дуже короткі. Отже, ви маєте великих пророків - Ісаю, Єремію, Єзекиїля та Даниїла. А потім у вас є ці дванадцять малих пророків, і Софонія - один із них. Він пише близько 640 років до народження Ісуса під час правління великого реформаторського царя Старого Завіту, Йосії. Якщо ви повернетеся до книги Царів і прочитаєте про Йосію, він той, хто повертає поклоніння в Ізраїлі. Він здійснює багато реформаторської роботи в Ізраїлі в той час.

Тепер однією з унікальних особливостей книги Софонії є те, що він відкриває своє пророцтво, мабуть, найбільш космічною сценою суду ніде в Старому Завіті. Що я маю на увазі під космічним судом, це не як деякі пророки, де Бог говорить: «Слухайте, Я прийду судити вас, Ізраїль, за всі ваші ідолопоклонства та всі ваші гріхи та всі шляхи, якими ви відійшли від Мене». Він це робить, але це починається з космічного суду. Усі потрапляють у цю справу. Ніхто не уникає. Отже, ця книга має багато поганих новин, поки ми не дійдемо до цього розділу. І свого роду керівчий вірш, який дійсно визначає тон для всього, що слідує, це вірш 11. «У той день ви не будете посоромлені». І ми побачимо цей вислів «У той день» знову в нашому тексті сьогодні ввечері. І те, що Бог обіцяє зробити тут, Він говорить: «Я зніму весь ваш сором» - у цьому випадку, належний сором - «Я зніму все це і благословлю вас, як ви ніколи не уявляли». Це те, куди ми підемо наступного тижня.

Тож ось головна думка, яку Софонія хоче донести. Сором закінчується, коли ми поклоняємося Богові без будь-яких обмежень щодо того, що Він зробив, виконавши ніякого суду над нами, так що ми не маємо страху в Його присутності. Сором закінчується, коли ми поклоняємося Богові без будь-яких обмежень щодо того, що Він зробив, виконавши ніякого суду над нами, так що ми не маємо страху в Його присутності. І ті «ні» будуть формувати наші три заголовки. Отже, у вірші 14, Ніяких обмежень. Вірш 15, Ніякого суду. І вірш 16, Ніякого страху.

Ніяких обмежень

Подивіться зі мною туди знову на вірш 14 – Ніяких обмежень. «Співайте голосно, о донько Сіону; вигукуйте, о Ізраїлю! Радійте та ликуйте всією душею, о донько Єрусалима!» Як я згадував безпосередньо перед цим, ми нічого не чули, крім поганих новин, а потім ви отримуєте цей вірш, кинутий прямо посередині всього цього. І цей вірш приходить як свого роду сюрприз. «Вигукуйте; радійте» – мова, яка перевершує звичайне, те, що ми могли б навіть назвати пресвітер'янським стилем поклоніння. Нам важко мислити про таке поклоніння. Тепер є так багато, що я люблю в нашій традиції в термінах реформатської теології та поклоніння, але якщо ми будемо чесними з собою, ми не дуже добре робимо радісну річ. Чи не так? Бо бачите, я був на футбольних матчах з вами і це нагадує мені про те, як я ходив на футбольні матчі з моїми друзями вдома, де у мене був брат у коледжі, який був найм'якшим хлопцем, і ви поміщаєте його в суботу вранці на стадіон Вільямс-Брайс у Південній Кароліні, і він перетворювався на звіра! Він міг кричати і танцювати і плескати і піднімати голос як нічиїй справі!

Як ставитися до Бога

І моя думка ось у чому. Коли ми дивимося спортивні змагання і наша команда перемагає – мені не потрібно розповідати вам, як це виглядало, коли Ole Miss обіграла Alabama, або, з рівними можливостями тут, або коли State обіграла Ole Miss цього року. Я бачив багато радості з обох сторін. І коли це відбувається, ми всі втрачаємо стриманість. Ми втрачаємо почуття пристойності, коли наша команда перемагає. І саме це має на увазі пророк. Пророк каже, що коли це відбувається, коли ми розуміємо, що Бог робить, коли це стає нам близьким, результатом є – всеосяжна радість; спів; радість тому, що Бог зробив. І ось питання. Що в нашому житті викликає у нас радість зараз? Що ми маємо за що бути вдячними? І Бог каже: «Одне з того, що Я роблю, – це те, що Я беру ці радості, які ви відчуваєте», які є добрими і чудовими, і немає нічого поганого в тому, щоб радіти спортивній команді, але Він каже, що вони є вказівками на більшу реальність. «Отак Я хочу, щоб ви реагували на Мене. Отак Я хочу, щоб ви ставилися до Мене». Ось що Бог каже їм. «Я хочу, щоб ви мали таку радість від того, що Я роблю у вашому житті».

І помітьте, коли саме Бог наказує їм робити це. Це не тоді, коли все гаразд. Усі ці обітниці про те, що Бог має зробити. Усе це речі, які належать майбутньому. Вони ще не відбулися. І тому Бог говорить: «Поки ви чекаєте, серед усього, що розпадається, Ізраїлю, радійте!» Хіба це не здається суперечливим інтуїції? І ось що Він говорить нам. Він говорить: «Що приносить вам найбільший сором? Чи це щось із вашого минулого? Чи це щось, що ви сказали на вечері? Чи це те, як ви поводилися, коли були у від'їзді та були свідки? Що приносить вам найбільший сором?» Для Ізраїлю це було його відступництво від Бога. Вони покинули Його. Вони пішли геть і сказали: «Ми підемо за ідолами». І Бог говорить: «Я ще не закінчив із вами. І серед того, як Я маю справу з вашим соромом» – і ми поговоримо про це трохи згодом – Він говорить: «Поки ви чекаєте, радійте». Ви і я можемо мати радість там, де ми є зараз, сьогодні ввечері. Це чудові обітниці. Тож ми бачимо насамперед, що Бог кличе нас любити Його і поклонятися Йому і насолоджуватися Йим беззастережно. Беззастережно. Безрозсудна відданість у їхньому насолодженні Богом.

Ні суду

По-друге, подивіться на 15-й вірш книги «Ніякого осуду». «Господь відняв від вас усі присуди; Він відвів від вас ваших ворогів. Цар Ізраїля, Господь, перебуває серед вас; вам більше ніколи не доведеться боятися лиха». Чому ми повинні радіти? Пророк каже: «Тому що Я відняв внутрішні присуди проти вас та зовнішні перешкоди для користування Мною». Чи бачите той язик там? «Господь відняв від вас усі присуди». Бачите, це наше внутрішнє почуття вини та сорому, яке є в усіх нас. Ми знаємо, інтуїтивно, будучи створеними за образом Божим, що ми не там, де повинні бути з Ним, окрім Ісуса. У всіх нас є такий глибокий тривожний стан. Ми намагаємося приховати його різними способами. Ми не знаємо, що з ним робити, поки Бог не відкриває нам очі. Ми знаємо, що ми не святі. Ми знаємо, що повинні соромитися перед Богом. Ми відчуваємо це. І Бог каже: «Я зніму це».

І потім Він переходить до зовнішніх причин. Він каже: «Я зніму всіх ваших ворогів. Будь-яку загрозу вам, Ізраїлю, Я зніму». Тепер подумайте про це стосовно сорому. Люди, які спричинили сором у нашому житті, можуть бути нашими ворогами, а можуть і не бути. Але суть залишається тією ж. Те, що обіцяє Бог, — це видалити все зовнішнє щодо нас, що спричинить сором. Іншими словами, обіцяно, що більше не буде свідків, бо більше не буде причини для сорому. Ось що робить Бог, бо сором — це, по суті, реальність, створена іншими.

Справжній мир

І коли Бог говорить це нам, Він просить нас замислитися над тим, що всі ми через ці загрози для нас – чи то від інших, від ворогів, від тих, хто соромить, що б це не було – Він каже, що це приводить нас до постійних турбот. Хіба ми не турбуємося дуже? Хіба сором не змушує нас турбуватися? Можливо, вас соромили в ранньому віці і все життя ви дивувалися: «Чи буду я коли-небудь прийнятий? Чи буду я коли-небудь частиною команди? Чи буду я коли-небудь достатньо хорошим?» А це призводить знову до тривоги. Ми турбуємося про те, чи ми в безпеці. «Чи я буду фізично чи емоційно ушкоджений іншою людиною? Що станеться?» Турбота, турбота, турбота. І ось що говорить Бог. Він каже, що ви можете мати справжній мир, справжню радість, те, що всі шукають і так мало хто знаходить. Він каже, що це доступно, під рукою, за запитом, сьогодні ввечері.

І подивіться, як Він це викладає. Він каже: «Ви більше ніколи не будете боятися зла». Чи боїтеся ви зла? Я боюся. Я не знаю, що це таке. Я помічаю, що я стаю більш тривожним, чим старшими стають мої діти. Ви були батьками набагато довше, ніж я; ви можете мені розповісти, як із цим впоратися! Але чим старшими стають мої діти, тим більше я знаходжу, що я боюся всього зла у світі і турбуюся за них. І так, я каюся і прошу Господа про допомогу, але це зі мною, коли я прокидаюсь вранці. І ось що говорить нам Бог. Велика обітниця – ніколи більше не боятися зла. Ми можемо перестати турбуватися і перестати боятися і відчути Божий мир. Ми повернемося до цього в кінці теж.

Потім зверніть увагу, що говорить Бог там. Він говорить: «Цар Ізраїлю, Господь, є серед вас». Це була велика надія Ізраїлю, чи не так? Якщо ви прочитаєте назад через Старий Завіт, ви починаєте з того, що читаєте Книгу Буття – як з'явився людський рід, а потім це звужується до Авраама, і тоді Бог кличе цей народ, і вони потрапляють у рабство. І тоді Він виводить їх із рабства, і вони живуть поза межами Єгипту. І що вони починають говорити? «Ми хочемо царя, як народи навколо нас!» А Бог говорить: «Ні, вам не потрібно, бо цей цар буде поневолювати ваших синів, і вам буде погано. І навіщо вам цар, коли Я є вашим Царем?» І все ж вони кажуть: «Ні, ні, дайте нам царя!» І ось Він дає їм царя. І ось ми, приблизно через чотири чи п'ять століть після того, як Ізраїль отримав царя, і подивіться, як вони справляються. Царство розділене між північчю та півднем; було багато повстань і заколотів. Навіть людина за серцем Бога зазнала невдачі у такий величний спосіб, що Бог прокляв решту його дому та його дітей у його нащадках за його перелюб і вбивство! Це не дуже добре складається для Ізраїлю! І ось ця обітниця: «Я приходжу до вас. Я буду вашим Царем, як завжди обіцяв бути».

Це не просто слова

Це нагадує мені історію, яку я нещодавно прочитав, про жінку, що була заміжня, мала декілька дітей і, за всіма свідченнями, чудове подружжя. І одного дня вона просто встала і пішла. Вона сказала: «Я більше не можу цього робити», і пішла геть. Її чоловік був розчарований, і він постійно їй телефонував, із дітьми на телефоні, і казав: «Просто поговори з ними». А вона просто вішала трубку. Тож зрештою він зміг відстежити її і дізнатися, де вона була, і за велику ціну для себе – фінансово, емоційно, фізично, у всьому іншому – він знаходить її, підходить до неї і каже: «Я люблю тебе. Будь ласка, повертайся!» І вона розплакалася в його обіймах. І він запитав: «Ми телефонували тобі. Ми писали листи. Чому жодне з цього не мало впливу?» Вона відповіла: «Раніше це були просто слова. Потім ти прийшов».

І саме це Ізраїлю обіцяно тут. Це не просто слова. «Господь, ваш Цар, прийде до вас». І прагнення Ізраїлю щодо царя – це й наше прагнення, чи не так? Ми живемо у вік роздробленості, відірваності, від'єднаності. Хіба не дивно, що в епоху найбільших комунікативних можливостей завдяки нашим смартфонам, комп'ютерам та iPad ми є найбільш від'єднаним щодо стосунків віком, який, можливо, коли-небудь жив. І ми прагнемо, щоб хтось сказав нам, куди йти, як туди дістатися, яким буде результат, коли ми туди прийдемо. Ми прагнемо царя. Ми прагнемо, щоб хтось сказав нам, що робити, але через гріх у той же час ми не хочемо, щоб хтось нам казав, що робити. Ми глибоко не довіряємо авторитетам у наш час і вік, іноді слушно. Ви, можливо, були скривджені кимось, хто мав владу. Ви, можливо, постраждали від людини на владній посаді. Це реально. Але в наших серцях усі ми обурюємося проти авторитетів над нами. І Бог каже: «Я – Цар, якому можна довіряти. Я прийду до тебе. Я не такий, як інші влади. Я не підведу тебе. Я – Той, хто приходить до людей, що зазнали сорому, щоб іти з ними поруч».

Без страху

І це підводить нас до нашого останнього вірша тут, вірша 16. Ніякого страху – наш третій заголовок. «У той день буде сказано до Єрусалиму: ‘Не бійся, о Сіоне; нехай не слабшають твої руки.’» Що таке «той день»? Ми часто читаємо про це в Старому Завіті, «у той день; у той день.» Я думаю, що тут він має конкретне значення. Подумайте про це ось як. Якщо ви стоїте і дивитесь на гори збоку, вони виглядають як піки ось так – вгору і вниз. Якщо ви стоїте на одній з них, всі вони виглядають як одна вершина гори. Ось так Захарія дивиться на прихід Ісуса в майбутньому. Тож прихід Ісуса подібний до тієї першої вершини гори, найближчої до нього; перший прихід Ісуса. Другий прихід Ісуса подібний до тієї вершини гори вдалині. І він об’єднує їх обидва, коли дивиться в коридори часу. І він каже: «Є день, коли все це закінчиться» і той день почався з першого приходу Ісуса. Він урочисто відкрив царство. Він наблизив Бога. Він прийшов до нас. Це вже не були слова; це була присутність. Це був Ісус, який є Бог з нами. А потім він дивиться вперед на той день, якого ми всі чекаємо тут. Той день, коли все, що зараз є у формі обіцянки, стане реальністю. Коли віра зміниться на зір і ми побачимо все своїми очима, що пророк показує нам зараз у картинах і в тінях. Той великий день, коли все, що змушує нас віддалятися від Бога, соромитися в Його присутності, соромитися в присутності інших, буде знищено, знищено назавжди. Він каже: «У той день буде сказано: ‘Не бійся.’»

Не втрачайте надії

І помітьте, як Він це говорить: «Нехай ваші руки не слабшають.» Один коментатор пояснює це так: Він каже, «Руки, що опускаються, описують у Писанні відчай через обставини, який робить людину нездатної діяти.» Відчай через обставини, який робить людину нездатної діяти. Чи відчували ви коли-небудь таке? Чи дивилися ви коли-небудь на своє життя, можливо, дивилися на сором у своєму житті, і казали: «Мені навіть не хочеться вставати з ліжка сьогодні вранці»? Бог знає про це. Він каже, що це те, що означає мати слабкі руки. І Він каже: «Нехай ваші руки не слабшають.» Чому? Через те, що Він зробить у той день. Чи знаєте, яке було улюблене «не гріши» Ісуса? Ми можемо подумати про багато що. Я думаю, що іноді ми дуже помиляємося, коли думаємо про Ісуса як про якогось сухаря, який завжди і назавжди говорив: «Не гріши». У Нього було що сказати про це. Але Його улюблене «не гріши» було: «Не бійся. Не бійтеся.» Це Він сказав робити більше, ніж що-небудь інше, на виконання цього вірша. І Бог каже: «Коли прийде відчай, коли вам не хочеться вставати, коли ви роздавлені своїми обставинами», Він каже: «Не відчаюйтесь. Є день, коли вже не буде більше відчаю. Подумайте про це. Живіть цим.» Ми повернемося до цього трохи згодом.

Що це означає? Я сказав, що ми повернемося до всього цього трохи згодом. Ось цей момент. Що означає все це? Як ми бачимо Ісуса тут? Я думаю, що є багато способів. Що ми не повинні пропустити, так це те, що Бог виконав Свою обіцянку нам у пришесті Христа. Ми можемо почати зосереджуватися на Ньому замість історії та оповіді, яку сором нам розповідає. Ми можемо почати зосереджуватися на Його житті, Його досконалому житті. Його життя, яке привело Його до хреста зрештою, але життя любові та співчуття, терпіння та лагідності з соромленими людьми, як ми. Якщо ви сумніваєтеся, чи хтось розуміє ваш сором, це Він. А якщо ви сумніваєтеся, чи любить вас Бог, якщо ви почуваєте себе нікчемним, якщо ви почуваєте, що не належите, Ісус каже: "Ви належите. Ви належите Мені. Я прийшов для вас." Він приходить до нас, і тоді Ісус є Той, хто, більш конкретно, усуває наш страх. Як міг Бог дати ці обіцянки? «Ви ніколи, ніколи більше не будете боятися.» Бо те, чого ми найбільше повинні боятися, Ісус прийняв на Себе замість нас. Він є Царем серед нас, якому було обіцяно, так? Він є Царем царів та Господом господ. Він народився Царем юдеїв. Навіть Ірод чув про це, язичницький правитель. Але Він є Царем, який з'являється і не схожий на інших царів. Він є Царем, який з'являється у слабкості, у стражданнях, і зрештою Він помирає голим та соромленим.

Чому? Бо відтоді, як перша пара у саду була гола та соромлена, всі ми відчували цей сором. Всі ми спричинили цей сором у житті когось іншого. І знадобився другий та більший Адам, Ісус, щоб увійти у наш сором, прийняти нашу наготу, так би мовити, на Себе та померти на тому хресті, щоб «нести наш сором та глумління.» Ось чому ми можемо не мати страху. Найбільший страх, який ми повинні мати, — це страх Божого суду, якого всі ми справедливо заслуговуємо, якого Ізраїль справедливо заслужив. І коли Бог обіцяє: «Я знайду спосіб, щоб це ніколи більше не було для вас страхом,» це виконано у Христі, у Його першому пришесті.

Сором не вмирає легко, чи не так? Його не можна просто відігнати. Ми не можемо просто думати про приємне. Нам потрібно знати, що хтось із нами поруч у цьому. І знову ж таки, це повертається до Ісуса. Він радіє вітати людей із великим соромом. Чи то сором правильний, чи ні. Він радіє вітати ідолопоклонників, самоправедних людей; людей, які знову і знову робили помилки і продовжують їх робити. Він каже: «Приходьте до Мене. Я – Той, хто вітає таких людей. Ви не одні і ніколи не будете.» Тому ми ніколи не повинні боятися знову.

Немає потреби приховуватись

Це один із способів, якими ми можемо боротися із соромом і тривогою, коли усвідомлюємо, що Ісус виганяє весь страх із нашого життя. А коли Він це робить, Він перетворює нас на людей, біля яких іншим людям не потрібно боятися. Це одна із проблем, із якими ми стикаємося як християни в церкві, чи не так? Ми багато приховуємось. А проблема приховування полягає в тому, що ви стаєте вмілим у цьому. Але Бог знає наші серця, чи не так? І Він каже: "Вам більше не потрібно приховуватись." Ніхто тут не повинен боятися того, що інші дізнаються, що ви зробили помилку. Гаразд? Усі ми робили. Щотижня! Постійно! І кожного разу, коли я це роблю, кожного разу, коли я бачу це в житті інших людей як пастор, мені нагадується про велич Його благодаті та Його терпіння до грішників та тих, хто зазнав поразки, як усі, хто дивиться на мене, і як людина, яка стоїть і говорить перед вами. Усі ми, усі ми, усі ми робили помилки. І Бог каже: "Я принизив Свого Сина до сорому на вашому місці, щоб вам ніколи не довелося зіткнутися із цим.» А коли ми це розуміємо, коли це глибоко проникає в наші серця, ми стаємо людьми, біля яких іншим людям не потрібно боятися. І це є смерть сорому, коли у нас є така культура.

То як Ісус, перебуваючи серед нас, припиняє нашу сором? Сором володіє над нами владою, чи не так? Це жахливо. Подумайте про це так. Скільки речей ви зробили цього тижня, які були мотивовані соромом? У вас була спогад про минуле, і він вплинув на рішення, яке ви прийняли. Ви сказали: «Я не буду робити цього, тому що пам’ятаю, як це відчувається, і я зроблю це замість того, тому що не хочу повернутися до того моменту». Він володіє над нами владою, і ми живемо глибоко розчарованими, тривожними життями. І що робить Ісус, так це Він приходить і каже: «Я є Той, Хто приносить цей день у теперішнє». Як сором помре в нашому житті? Коли ми все більше і більше усвідомлюємо, що воскресіння Христа було лише першим епізодом однієї події. Підіть зі мною в цьому. Воскресіння Христа було першим епізодом однієї події, однієї події, що змінила світ, якої ми є свідками посередині. І коли Він повернеться, і ми будемо воскресені з мертвих, це буде лише другий епізод тієї події, що почалася на Голгофії 2000 років тому. І коли ми живемо в очікуванні цього, ось що мав на увазі Павло, коли сказав: «Наш зовнішній чоловік занепадає, але наш внутрішній чоловік відновлюється день у день». Чим? Силою воскресіння Святого Духа.

Тож що Ісус робить, щоб покінчити з нашим соромом? Він каже: «Ви вже були зняті зі Мною! Ви не є тим, ким були раніше. Ви не визначаєтесь тим, що було соромним у вашому минулому. Ви тепер визначаєтесь як людина, яка перебуває всередині Нього і випромінює життя воскресіння, яке колись побачить увесь космос.» Сила воскресіння Христа — це не лише диво, яке ми святкуємо на Великдень. Це щоденна реальність, яку ми повинні привласнювати вірою, щоб жити для Христа і вбивати все, що відводить наше задоволення від Нього. Якщо дуже просто, тому що проповідники люблять множити слова, живіть із майбутнього в теперішньому вже зараз. Це один із головних способів, якими Ісус матиме справу з вашим соромом. Він каже: «Я визначив вас у майбутньому як істоту, що воскресла» і це теперішня реальність вірою і силою Святого Духа, щоб ви могли змінитися і я міг змінитися. Ось де ми живемо. Ось історія, яку Ісус розповідає нам. Справжня історія.

Інша Історія Мусить Початися

І ось питання для всіх нас цього тижня: до кого ми будемо прислухатися? Сором у минулому, інші голоси, що розповідають нам одну історію, чи Бог, Ісус, що розповідає нам іншу історію? До кого ми будемо прислухатися? Той, до кого ми прислухаємося, визначить, як ми живемо. Це нагадує мені про сцену з однієї з моїх улюблених п'єс, «Знедолені» Віктора Гюго. Є така неймовірна сцена, де колишній ув'язнений, Жан Вальжан, отримує прощення від єпископа. Він вкрав, єпископ прийняв його, він краде срібло єпископа. Поліція приходить, і вони готові забрати Жана Вальжана, а єпископ каже: «Ні, ні, ні. Я фактично дозволив йому взяти його». А Вальжан запитує його: «Чому?» А він каже: «Я прощаю тебе». І Вальжан так вражений прощенням єпископа, що співає таку прекрасну пісню: «Що я зробив?» І сенс пісні в тому, що він буде вести нове життя. І останні рядки тієї пісні передають те, що, на мою думку, Захарія намагається нам сказати сьогодні ввечері. Вони звучать так: «Я простягаюся, але падаю, і ніч насувається. І я вдивляюся у безодню вирву мого гріха. Тепер я втечу від світу, від світу Жана Вальжана. Жан Вальжан тепер ніщо, повинна початися інша історія».

Це послання хреста. Всім нам та всьому нашому сорому: інша історія повинна початися. І ось добра новина. Вона почалася 2000 років тому. Ми можемо сказати з Вальжаном: «Те старе ми тепер ніщо, бо інша історія почалася в Христі». Кінець тієї історії – воскресіння – минуле та майбутнє. І кінець тієї історії, отже, – кінець сорому. Давайте помолимося.

Батьку, сьогодні ввечері ми особливо гостро відчуваємо це. Ми відчуваємо наш сором і потребуємо іншої історії, щоб замінити його. І ми радіємо, що коли ми слухаємо Твоє Слово, ми чуємо не розмірковування якогось давнього близькосхідного містика. Ми чуємо Твої слова, які змінили нас, дали нам нове життя, і тому дали нам справжню історію, згідно з якою ми можемо жити до кінця наших днів. Зроби це реальністю для нас цього тижня, ми молимося, в ім'я Ісуса, амінь.