Походження релігії Павла

Джон Грешам Махен

Тому не дивно, що міркування, щойно викладені, зазвичай доповнюються подальшим міркуванням. А саме, стверджується, що містичне благочестя язичництва певною мірою утворює єдине ціле; воно не було просто випадковим зібранням вірувань та практик, а було подібне до духовної атмосфери, що оточує, якої, незважаючи на варіації вологості та температури, фундаментальний склад був скрізь однаковим. Тому, якщо можна встановити присутність цієї атмосфери містичного благочестя тут і там у джерелах дійсно дохристиянського періоду, дослідник має право визначати природу атмосфери в деталях, використовуючи пізніші джерела. Іншими словами, містична релігія елліністичної доби відтворюється в деталях за допомогою постхристиянських джерел, а потім (за умови сутнісної єдності цього явища) рання дата цієї східної містичної релігії встановлюється за допомогою мізерних посилань у дохристиянські часи. Припускається, можливо, що елементи східного містицизму, що містяться в дохристиянських джерелах, були б недостатніми, щоб довести залежність Павла від цього типу релігії; але вважається, що елементи, знайдені в пізніших джерелах, настільки тісно пов'язані з тими, які мають раннє свідчення, що вони також повинні були бути присутніми в ранній період, і оскільки вони схожі на Павлівські, вони повинні були зробити формуючий вплив на релігію Павла. Щоб сказати це коротко, природа еллінізованої східної релігії встановлюється за допомогою постпавловських джерел; тоді як раннє походження цієї релігії встановлюється за допомогою мізерних дохристиянських посилань.

Ця процедура становить цікаве перевернення тієї процедури, яка застосовується тими ж вченими до християнства. Вважається, що християнство нібито зазнало різнобарвних змін протягом кількох років чи навіть місяців, змін, що передбачають трансформацію його внутрішньої природи; проте, язичництво, здається, вважається незмінним від віку до віку. Коли Павло, лише через кілька років після виникнення Церкви, каже, що він "отримав" певні фундаментальні елементи у своїй релігії, інтимний зв'язок цих елементів із рештою Павлової системи не дозволяє встановити раннє походження цілого; проте, язичництво третього та четвертого століть вважається таким єдиним, що наявність певних елементів його у дохристиянський період вважається можливою для перенесення всієї системи цілком у той ранній час.

Звичайно, гіпотеза, яка зараз розглядається, існує в багатьох формах і підтримується з різним ступенем обережності. Деякі її прихильники можуть захистити себе від звинувачення в механічному перенесенні постхристиянського язичництва в дохристиянський період. Вони можуть вказати на особливі свідчення щодо багатьох деталей. Такі свідчення повинні бути розглянуті в будь-якому повному дослідженні. Але заперечення, яке тільки що було висловлено, незважаючи на можливі відповіді на нього в деталях, не є безпідставним. Воно залишається вірним, незважаючи на всі застереження, що прихильники "школи порівняльного релігієзнавства" надто нетерплячі щодо питань пріоритету. Вони дійсно дуже суворі щодо тих, хто ставить такі питання. Їм не подобається, коли хід їхньої думки перевіряється такою буденною річчю, як дата. Але дати іноді мають своє значення. Наприклад, фраза "перероджений на вічність" зустрічається у зв'язку з кривавою банією тавроболізму. Як значуще, можна сказати, у цьому зв'язку відновлення з проливом крові! Як корисно для встановлення язичницького походження християнської ідеї! З упевненого способу, яким фраза "перероджений на вічність" цитується в обговореннях походження християнства, можна подумати, що її дохристиянське походження встановлено поза всякими сумнівами. Тому читачів останніх обговорень може шокувати повідомлення про те, що насправді ця фраза не з'являється раніше четвертого століття, коли християнство займало своє місце як встановлена релігія Римського світу. Якщо існує якась залежність, то це, звичайно, залежність тавроболізму від християнства, а не християнства від тавроболізму.

Те ж самі зневажливі ставлення до дат простежується в усьому сучасному розгляді історії релігії в період Нового Завіту. Особливо це нещасливо в популярних викладах. Коли читач-неспеціаліст вражений величезним масивом цитат з Апулея та з Лукіана, не кажучи вже про Фірмікуса Матернуса та написи IV століття, і коли ці пізні цитати впевнено розглядаються людьми безсумнівної вченості як свідчення дохристиянської релігії, і коли процедура стає більш правдоподібною завдяки випадковим посиланням на дохристиянських письменників, які, якщо їх перевірити, виявились би нічого не доводячими, і коли існує ретельне уникання будь-якого часового розташування матеріалу, але цитати, взяті з усіх країн та усіх часів, зібрані разом для реконструкції середовища, в якому перебував Павло, — за такого розгляду читач-неспеціаліст часто отримує враження, що доводиться щось дуже важливе. Це враження було б виправлене шляхом простого введення кількох дат, особливо у світлі того факту, що східна релігія безсумнівно вступила в період помітного розширення невдовзі після закінчення періоду Нового Завіту, так що умови, що існували після цього розширення, аж ніяк не обов'язково повинні вважатися такими, що існували до розширення.

Ця критика тут призначена розглядатися тільки як попередня. Її справедливість може бути перевірена тільки шляхом детального розгляду гіпотези, проти якої спрямована критика. Отже, як має бути реконструйована дохристиянська містична релігія елліністичного світу? Які джерела мають бути використані? Деякі з джерел уже були розглянуті під час огляду індивідуальних східних культів. І до речі, незадовільний характер деяких із цих джерел уже виявився. Але тепер необхідно розглянути інші джерела, які не пов'язані так визначено з будь-яким чітко визначеним культом.

В останні роки все більше уваги приділяється комплексу творів, відомих під ім'ям Гермеса Трисмегіста. Ці герметичні твори охоплюють не тільки корпус із чотирнадцяти трактатів, що зберігся у безперервній грецькій рукописній формі, але також фрагменти, що містяться у творах Стобея та інших письменників, і нарешті "Асклепіус", що приписується Апулею. Зазвичай не стверджується, що герметична література була завершена раніше приблизно 300 року н.е.; ніхто не претендує на те, що вона має якесь відношення до дохристиянського походження. Окремі елементи літератури - наприклад, окремі трактати герметичного корпусу - зазвичай вважаються створеними в різні часи; але загалом ні один із них не вважається написаним раніше початку християнської ери. Стосовно найбільш важливого трактату, "Поймандреса", який стоїть на початку корпусу, думки дещо різняться. Наприклад, Й. Кролль, автор провідної монографії про герметичні твори, вважає "Поймандреса" найпізнішим із трактатів у корпусі і таким, що з'явився не раніше часу Нумения (друга половина II століття); тоді як Цілинський вважає його найранішим твором корпусу. Шляхом витонченого аргументу Райценштайн намагається довести, що християнський "Пастир Гермеса" (середина II століття) залежить від первісної форми "Поймандреса". Але його аргумент не отримав загальної згоди. Неможливо відсунути матеріал "Поймандреса" до I століття - звичайно, неможливо ніяким розглядом літературних відносин.

Джон Грешам Мачен (1881-1937) був американським пресвітеріанським вченим Нового Завіту, який очолив повстання проти модерністської теології в Прінстоні та заснував Західну теологічну семінарію, а також Православну пресвітеріанську церкву.