Походження релігії Павла

Володарювання Ісуса (частина 2)

Від Джона Грешема Мейчена

Чи означає рідке використання титулу "Господь" в Євангеліях, що цей титул не був поширений у первісній Єрусалимській Церкві? Треба пам'ятати, що титул "Христос", який, звичайно, застосовувався до Ісуса Єрусалимською Церквою, також дуже рідко зустрічається в Євангеліях. Чому рідкість використання одного титулу в Євангеліях має бути аргументом проти використання цього титулу в Єрусалимській Церкві, коли щодо іншого титулу такий аргумент неможливий? Бусет готовий дати відповідь. Але ця відповідь повністю незадовільна. Титул "Христос", каже Бусет, був есхатологічним титулом; він відносився до гідності, якої, на думку Єрусалимської Церкви, Ісус не мав досягти до Свого другого пришестя у славі. Тому його не можна було легко застосовувати до Ісуса в розповідях про Його земне служіння. Таким чином, у випадку цього титулу існувала особлива перешкода, яка заважала включенню цього титулу в Євангельську традицію. Але у випадку титулу "Господь" такої перешкоди не було; тому невключення цього титулу в Євангельську традицію вимагає спеціального пояснення; і єдине можливе пояснення полягає в тому, що цей титул не використовувався в Єрусалимській Церкві.

Було б важко вмістити у короткі межі стільки високо дискусійних тверджень, скільки їх зібрано разом у цьому аргументі. Чи був титул "Христос" суто есхатологічним титулом? Він не є суто есхатологічним титулом у Павла. Він справді не є суто есхатологічним титулом ніде в Новому Завіті. У будь-якому разі, Буссет приймає тут концепцію месіанства Ісуса, яка є принаймні проблематичною і відкидається людьми з найбільш різними поглядами. І чи призначав титул "Господь" Ісуса особливо як сучасного Господа Церкви, а не як того, хто остаточно має ввести Царство? Чи був Ісус у вірі ранньої Церкви "грядущим" Христом більше, ніж Він був "грядущим" Господом; і чи був Він сучасним Господом більше, ніж Він був сучасним Христом? На ці питання не можна відповісти з абсолютною впевненістю. У будь-якому разі, навіть якщо Буссет може вказати на більшу частку есхатологічного інтересу в одному титулі, ніж у іншому, проте така відмінність є лише відносною. І все ж залишається вірним, що якщо рідкість титула "Христос" у Євангеліях не вказує на неіснування цього титула в Єрусалимській Церкві, рідкість титула "Господь" у Євангеліях не має більшого значення.

Стосовно титулу "Син Людський", Бусет робить зауваження, дещо подібне до того, яке він робить щодо титулу "Христос". Титул "Син Людський", на його думку, мав есхатологічний характер; тому його не можна було ввести до оповідної частини Євангелій. Але завжди залишатиметься одним із парадоксів теорії Бусета те, що, згідно з Бусетом, титул "Син Людський", який (крім Дії 7:56) з'являється в традиції тільки в словах Ісуса і ніколи як титул, що використовується, коли люди говорять про Ісуса, повинен вважатися характеристичним титулом, що використовувався при розмові про Ісуса в Єрусалимській Церкві. Якби віра Єрусалимської Церкви в Ісуса була виключно догматом про Сина Людського, як припускає Бусет, і якби ця церква була так мало зацікавлена в історичному факті, здається дещо дивним, що титул "Син Людський" не був дозволений, незважаючи на його есхатологічний характер, щоб проникнути в оповідь Євангелія. Інша гіпотеза завжди буде підказувати себе - гіпотеза про те, що Ісус справді використовував титул "Син Людський" у дещо таємничому сенсі, говорячи про Себе, і що пам'ять про те, що це було Його власне спеціальне позначення, збереглася в цікавому обмеженні використання титулу в Новому Завіті. У цьому випадку, з огляду на точність, встановлену таким чином щодо одного титулу, свідчення Євангелій щодо іншого титулу, "Господь", не можна відкидати безпідставно.

Але свідчення використання титулу "Господь" у первісній Єрусалимській Церкві не містяться лише в Євангеліях. Інші свідчення з'являються у посланнях Павла.

Найочевиднішим фактом є те, що Павло сам використовує цей термін як характерну назву Ісуса. І однаково очевидно, що він не вигадав це використання. Очевидно, що воно було продовженням використання, яке панувало до того, як він розпочав свою працю. Стільки повністю визнано Буссетом. Але звідки Павло взяв це використання? Або, припускаючи, що він почав своє власне використання назви в момент навернення, відповідно до зображення в Діях («Хто ти, Господи?"), звідки він взяв припущення, що ця назва вже була в ужитку? Найочевиднішим поглядом є те, що він вважав назву вже відомою, тому що вона була в ужитку в ранній Єрусалимській Церкві. Звичний спосіб, яким Павло застосовує назву "Господь" до Ісуса, завжди, аж до недавнього часу, сприймався як такий, що вказує на те, що ця назва була поширеною з самого початку життя Церкви.

Але на цьому етапі з'являється одна з найважливіших особливостей теорії Буссета. Павло, на думку Буссета, отримав назву "Господь" від тих, хто був християнином до нього; але він отримав її не від Єрусалимської Церкви, а від християнських громад у таких містах, як Антіохія, Тарс і, можливо, Дамаск. Саме в цих громадах, отже, слід шукати виникнення назви "Господь", що застосовується до Ісуса.

Вже було звернуто увагу на труднощі, які виникають при цьому розміщенні додаткової ланки між Павлом і Єрусалимською Церквою. Було показано, що те, що Павло "отримав", він отримав не від церков в Антіохії та Тарсі, а від перших учнів у Єрусалимі. Але на додаток до загальних міркувань, які пов'язують усе Павлове вчення з єрусалимською традицією про Ісуса, є певні особливі свідчення про єрусалимське походження назви "Господь".

Одне таке свідчення можна знайти, можливо, в Гал. 1:19. Коли Павло говорить про відвідини Єрусалима, які відбулися через три роки після навернення, називає Якова «братом Господнім», природним висновком є те, що «братом Господнім» була назва, яка застосовувалась до Якова в Єрусалимі; і якщо так, то титул «Господь» був у вжитку в Єрусалимській Церкві. Звичайно, висновок не є абсолютно певним; Павло міг називати Якова «братом Господнім», тому що це була назва, яка вживалась в Галатійських Церквах і яку сам Павло зазвичай використовував, навіть якщо вона не була вжитку в Єрусалимі. Але природне враження, яке цей уривок завжди справлятиме на нескладного читача, полягає в тому, що Павло використовує термінологію, яка вже була усталеною серед оточення Якова на той час і в тому місці, про яке йдеться в розповіді. Слід зазначити, що говорячи про Петра, Павло фактично використовує арамейську форму імені, а не грецьку. Є свідчення того, що щодо керівників Єрусалимської Церкви Павло загалом звик слідувати єрусалимському вжитку. І свідчення такого уривка, як Гал. 1:18, 19, де згадуються єрусалимські умови, є подвійно сильним. Використання в цьому уривку титулу «брата Господнього» справді не було б абсолютно вирішальним, якби воно стояло окремо. Але у зв’язку з іншими свідченнями воно вказує на сильне поширення в ранній Єрусалимській Церкві титулу «Господь» як застосовуваного до Ісуса.