Походження релігії Павла

Володарювання Ісуса (частина 3)

Джон Грешам Мейчен

У 1 Кор. 16:22. "Маранафа" є арамейським і означає "Господь наш, прийди!" Чому арамейське слово "Господь наш" було включено як позначення Ісуса в грецькому листі? Природне припущення полягає в тому, що воно було освячено його використанням у арамейськомовній церкві в Єрусалимі. Відповідно, це відсуває використання титула "Господь" до первісної християнської спільноти; тому титул не можна вважати продуктом елліністичних церков в Антіохії та Тарсі.

Цей аргумент був зустрінутий різними способами. На думку Бёліга, цей уривок свідчить про застосування арамейського титула "Господь" до Ісуса, але це застосування, на думку Бёліга, було здійснено не в Палестині, а в Сирії, не в Єрусалимі, а в Антіохії. Сирія, справді, разом із Кілікією була, на думку Бёліга, особливою батьківщиною позначення "Господь" як застосованого до богів; слово "Баал", загальний семітичний титул сирійських богів, означає "Господь". І Бёліг також вказує на появу титула Мар поряд із Баалом як титулом божественності.

Але чому семітичний титул був збережений у грецькому листі? Відповіддю на це питання може бути двомовна умова Сирії. Але яку особливу святість могло бути приєднано до семітичного звичаю Сирії; чому Павло повинен був слідувати цьому звичаю, пишучи до церкви, що знаходилась не на Сході, а в самій Греції. Якщо, навпаки, титул "Мар" був освячений використанням первісних учнів Ісуса, то збереження первісного слова без перекладу є цілком природним.

Бусет тепер пропонує іншу гіпотезу. Він каже, що фраза "Маранафа" імовірно не має нічого спільного з Ісусом; вона становить лише форму прокляття, подібну до "анатеми", яка безпосередньо передує в 1 Кор. xvi. 22; Маран (або Марана) відноситься не до Ісуса, а до Бога; формула означає: "Господь наш (Бог) прийде і буде судити". Але Бусет не наводить жодного реального свідчення на підтримку свого пояснення. Жодної такої формули прокляття не було знайдено в семітських джерелах. І чому Павло мав би використовувати таке семітське прокляття, пишучи до Коринту? Остання гіпотеза Бусета є, безумовно, відчайдушним засобом.

"Марана" в 1 Кор. xvi. 22, отже, безумовно відноситься до Ісуса, і є сильне припущення, що вона походить з Палестини. Уривок становить справжнє свідчення використання титулу "Господь" як позначення Ісуса в палестинській Церкві.

Можливо, крім того, цей уривок може також служити для визначення оригінальної арамейської форми титулу. Бусет та деякі інші вчені були схильні виявити лінгвістичну складність у перешкоді приписування титулу "Господь" арамейськомовній Церкві. Абсолютне "Мара", як кажуть, не здається, що було поширене в арамейській мові; тільки "Марі" ("мій Господь") і "Маран" ("наш Господь") здаються звичайно вживаними. Але саме в абсолютній формі "Господь" цей титул з'являється найбільш часто в грецькому Новому Завіті. Тому робиться висновок, що це грецьке новозавітне вживання не може походити від вживання арамейськомовної Церкви.

Можливо, немає необхідності розглядати лінгвістичну сторону цього аргументу. Студентам арамейської мови можна запропонувати для вивчення різні можливості — серед іншого, можливість того, що "Марі," "Маран," почали використовуватися безвідносно, як і "Равві," "Равван," коли первісне значення присвійного суфікса було втрачено. Але загалом можна, мабуть, сказати, що якби носії арамейської мови хотіли позначити Ісуса як "Господа" чи "Господа" безвідносно, мова, ймовірно, не була такою бідною, що істотна ідея не могла бути виражена. І саме істотна ідея, а не слово, має справжнє значення. Головне те, що ставлення до Ісуса, яке виражається грецьким словом "Кюріос," якщо всі свідчення не підводять, було також ставленням Єрусалимської Церкви.

Але чи не міг грецький титул сам виникнути в Єрусалимі? Така можливість була проігнорована в останніх дискусіях на цю тему. Але вона заслуговує на найпильніший розгляд. Слід пам'ятати, що Палестина в першому столітті після Христа була двомовною країною. Безсумнівно, арамейська мова була в повсякденному вживанні серед більшої частини населення, і безсумнівно, вона була мовою навчання Ісуса. Але грецька мова також вживалася, і цілком можливо, що навіть Ісус говорив грецькою, коли це було потрібно. У будь-якому разі, рання Єрусалимська Церква включала велику кількість грекоговорящих осіб; "елліністи" згадуються в Дії VI. 1 таким чином, що їм зазвичай приписується висока історична важливість. Тому цілком імовірно, що термінологія, що існувала в Єрусалимській Церкві з самого початку, або майже з самого початку, була грецькою, а також арамейською. Від цієї грекоговорячої частини Церкви первісні апостоли навряд чи могли триматися осторонь. Повна відсутність знання грецької мови з боку галілеянів є малоймовірною в світлі того, що відомо загалом про мовні умови в Палестині; а в столиці, з її іноземними зв'язками та її величезною кількістю елліністів, можливість вживання грецької мови була б значно збільшена. Тому цілком імовірно, що грецька термінологія елліністів, що проживали в Єрусалимі, була сформована без схвалення первісних учнів Ісуса. Коли апостол Павло, тому, припускає скрізь, що термін "Господь", що застосовується до Ісуса, не був якоюсь особливостю тільки його, а був знайомий усім його читачам, це явище можна найкраще пояснити, якщо не тільки сенс титулу, а й його грецька форма, були зобов'язані своїм походженням матері Церкві. Іншими словами, перехід від арамейської до грецької, як мови учнів Ісуса, не стався в Антіохії або Тарсі, як вважає Буссет. З великою ймовірністю це сталося в Єрусалимі і відбулося під наглядом найближчих друзів Ісуса. Тому це аж ніяк не могло включати трансформацію первісної віри.

Але лінгвістичні міркування, які щойно були наведені, мають лише додатковий характер. Навіть якщо використання грецької мови в Єрусалимі було менш важливим, ніж тут припускається, суть справи суттєво не змінюється. Будь-яка спроба різко відокремити релігію Павла від релігії Єрусалимської Церкви закінчувалась невдачею. Якими б не були лінгвістичні факти, божественний Господь Посланнь був також Господом тих, хто був близьким другом Ісуса з Назарету.

Бусет, звичайно, відкидає цей висновок. Але він робить це на недостатніх підставах. Його теорія, можливо, вже зазнала краху в найбільш вирішальний момент. Неможливо реально вставити християнство Антіохії та Тарсу між Єрусалимською Церквою та Павлом; неможливо реально припустити, що це християнство Антіохії суттєво відрізнялось від Єрусалимського християнства, яке його породило; зокрема, неможливо заперечити використання титулу "Господь" та релігійного ставлення до Ісуса, яке цей титул представляє, для первісних друзів Ісуса. Дослідження подальших елементів теорії Бусета, отже, можна розпочати лише з застереженням. Але таке дослідження є важливим. Бо воно підтвердить несприятливе враження, яке вже було отримано.

Джон Грешам Махен (1881-1937) був американським пресвітеріанським вченим Нового Завіту, який очолив повстання проти модерністської теології в Прінстоні та заснував Вестмінстерську теологічну семінарію, а також Православну пресвітеріанську церкву.