Походження релігії Павла

Володіння Іісуса (частина 4)

Від Джона Грешема Мейчена

Якщо титул "Господь", як позначення Іісуса, виник не в Єрусалимі, а в Антіохії, то яким чином він виник? На думку Бусета, він виник під час зустрічей Церкви і виник внаслідок залежності від навколишніх язичницьких культів. У Єрусалимі, згідно з Бусетом, побожність учнів була суто есхатологічною; Іісуса очікували з нетерпінням, Він мав прийти у славі, але тим часом Він був відсутній. Не було думки про спілкування з Ним. В Антіохії, однак, почала формуватися інша позиція. Оскільки невелика громада учнів була об'єднана для комфорту, молитви і отримання екстатичних дарів Духа, стало відчуватися, що Іісус був присутній насправді; чудові переживання під час зустрічей почали приписуватися Йому. Але якщо Він був присутній насправді під час зустрічей Церкви, потрібен був новий титул, щоб виразити те, що Він означав для тих, хто належав до Нього. І один титул був готовий під руку. Це був титул "Господь". Цей титул використовували язичники для позначення своїх власних хибних богів. Безумовно, ніякий нижчий титул не міг бути використаний християнами для позначення свого Іісуса. Титул "Господь", крім того, був особливо культовим титулом; він використовувався для позначення тих богів, які особливо головували над поклонінням, над "культом" язичницьких релігій. Але саме в "культі", на зустрічах Церкви, виникло нове ставлення до Іісуса. Досвід присутності Іісуса, отже, і титул, який би дав йому вираз, були природно з'єднані разом. У захопленні під час зустрічі групи поклонників, серед чудових екстатичних переживань, якийсь член Церкви в Антіохії чи Тарсі, або, можливо, багато членів одночасно, вимовили важливі слова: "Господь Іісус".

Таким чином, згідно з теорією Буссета, відбулася найважливіша подія в історії християнства, одна з найважливіших подій у всій релігійній історії людства. Християнство перестало бути просто вірою в Бога, як віра, яка була у Ісуса; воно стало вірою в Ісуса. Ісус більше не був просто прикладом для віри; Він став об'єктом віри. Пророк із Назарету став об'єктом поклоніння; Месія поступився місцем "Господу". Ісус зайняв місце, яке раніше було відведене тільки Богові.

Ця оцінка події, звичайно, залежить від критичних висновків Буссета щодо новозаповітної літератури. І ці висновки відкриті для серйозних заперечень. Заперечення вже були розглянуті остільки, остільки це стосується титулу "Господь"; цей титул справді не можна відняти у первісних учнів Ісуса. Так само серйозними є заперечення проти того, що Буссет говорить про "віру в Ісуса". Розгляд цих заперечень виходить за межі цього обговорення. Цю тему було висвітлено майстерним чином Джеймсом Денні, який показав, що навіть у найдавніших шарах євангельської літератури, відмінених сучасною критикою джерел, Ісус постає не лише як приклад для віри, а як об'єкт віри - справді, що саме так Він і представив Себе. Християнство ніколи не було простою імітацією віри, яку Ісус мав у Бога. Але тепер необхідно повернутися до розгляду Антіохійської Церкви. Титул "Господь", що застосовується до Ісуса, на думку Буссета, виник під час зустрічей антіохійських учнів - у тому, що можна назвати, за браком кращого терміну, "публічним богослужінням" Церкви. Це твердження становить важливий крок у реконструкції Буссета. Але докази, наведені на підтримку цього, є недостатніми. Наведені уривки з Павлових Послань справді показують, що велике значення надавалося зустрічам Церкви; вони, можливо, показують, що звичай проводити такі зустрічі існував із самого початку. Але вони не показують, що все вшанування Церкви Христу і вся релігія Павла були виведені шляхом розвитку з культу. Немає необхідності припускати, що індивідуальне відношення до Христа було виведене з культу, або що культ був виведений з індивідуального відношення. Існує також третя можливість - що індивідуальна побожність і культ обидва практикувалися з самого початку поряд. У всякому разі, Буссет значно недооцінив значення навернення як визначального характеру релігійного життя Павла. Досвід на шляху до Дамаска лежав у самому підґрунті всього мислення Павла і всіх його дій. І все ж цей досвід не мав нічого спільного з культом.

Але навіть якщо, згідно з реконструкцією Бусета, титул "Господь" був застосований до Ісуса під впливом екстатичних умов, що панували на зборах Церкви, походження цього титулу ще не пояснено. Як християни в Антіохії дійшли до думки, що їхні екстатичні переживання були зумовлені тим, що Ісус головував на їхніх зборах? І якщо вони дійшли до такої думки, чому вони обрали саме титул "Господь", щоб виразити гідність, яку вони бажали приписати Йому?

На цьому етапі Бусет вдається до порівняння з навколишнім язичництвом. Термін «Господь», каже він, був поширений у елліністичній ері як титул культових богів різних форм поклоніння. І матеріал, зібраний Бусетом на підтвердження цього твердження, цілком переконливий. Не тільки в поклонінні імператорам та іншим правителям, але також і в еллінізованих релігіях Сходу титул «Господь» був добре відомий як позначення божественності. Справді, Павло сам свідчить про поширеність цього титула. «Бо хоч є, — каже він, — так звані боги, чи то на небі, чи на землі; як є багато богів і багато господ; але для нас один Бог, Отець, від якого все, і ми для Нього; і один Господь, Ісус Христос, через якого все, і ми через Нього» (1 Кор. viji. 5, 6). У цьому уривку «багато господ» — це, звичайно, язичницькі боги, і явно мається на увазі, що термін «господь» був титулом, який їм давали їхні власні поклонники. Бусет цілком правий, тому, коли каже, що титул «Господь» в Антіохії, в Тарсі та всюди у греко-римському світі був явно титулом божественності. Справді, можна додати, що слово «господь» нічим не поступалося у гідності терміну «бог». Тому, коли ранні християнські місіонери називали Ісуса «Господом», їм було цілком зрозуміло їхнім язичницьким слухачам усюди, що вони мали на увазі приписати Йому божественність і бажали поклонятися Йому.

Таким чином, значення титулу в язичницькій релігії було дуже важливим для ранньої християнської місії. Але це не обов'язково означає, що титул був застосований до Ісуса саме через язичницьке використання, або що приписування Ісусові божественної гідності було вперше здійснено тому, що християни бажали поставити того, якого вони вшановували, принаймні на рівному становищі з язичницькими богами. Саме ці твердження не були доведені. Більше того, вони вкрай малоймовірні. Вони видаються малоймовірними, наприклад, через стійкий монотеїзм християнських спільнот. Цей монотеїзм анітрохи не був підірваний пошаною, яка була віддана Ісусу; християнські спільноти були такими ж нетерпимими до інших богів, як і давні єврейські пророки. Ця нетерпимість та ексклюзивність ранньої Церкви становлять величезну різницю між християнським «культом Ісуса» та культами інших «Господів». Язичницькі культи були цілком терпимими; поклоніння одному Господу зовсім не означало відмову від іншого. Але для християн був один Господь і тільки один. Дуже важко зрозуміти, як в атмосфері такого монотеїзму можна було допустити вплив язичницьких культів. Будь-яка думка про аналогію, яку застосування титулу «Господь» до Ісуса встановлює між зборами Церкви в Антиохії та поклонінням язичницьким богам, скоріше завадила б, ніж справді спричинила, використання цього титулу. Очевидно, що титул, і особливо божественна гідність Ісуса, яку він виражав, були цілком незалежними від язичницького використання.

Джон Грешам Мейчен (1881-1937) був американським пресвітеріанським вченим Нового Завіту, який очолив повстання проти модерністської теології в Прінстоні та заснував Вестмінстерську теологічну семінарію, а також Православну пресвітеріанську церкву.