Посібник молодої жінки для гармонійного розвитку християнського характеру

Посібник молодої леді для гармонійного розвитку християнського характеру

Справжня релігія суттєво прогресивна

Від Гарві Ньюкомба

Великі моральні та духовні зміни, які Писання вважають необхідними для спасіння, порівнюються Христом та апостолами з новим народженням, тому що це початок духовного життя. Термін відродження, однак, застосовується лише до цієї зміни на її початку, яке є миттєвим. Молодий навернений, тому, дуже доречно називається апостолом Петром «новонародженим немовлям». Тому велика помилка припускати, що справжній християнин, який перебуває у правильному стані духу, має згадувати період свого навернення для своїх найжвавіших та найсильніших виявів благодаті чи для основних свідчень перебування у стані благодаті. Справді, можливо, що в той час це більш помітно, тому що зміна від стану природи до стану благодаті дуже велика. Однак ця зміна є неповною, і більша частина роботи зі «зняття старого чоловіка»,—підкорення тіла та утримання його у підкоренні,—ще має бути виконана; тоді як «новий чоловік» має зрости від слабкості дитинства до «статури досконалого чоловіка в Христі Ісусі».

Справжнє релігія повинна, отже, бути суттєво прогресивною. Це чітке наслідки всіх образів, вжитих у Слові Божому, щоб описати дію благодаті в серці. Вона порівнюється до гірчичного зерна, яке є найменшим із усіх насіння. Але коли воно проростає, воно піднімається і розпросторює свої гілки, аж поки не стане найбільшим із усіх трав. Краса і доречність цього образу не будуть оцінені, якщо ми не візьмемо до уваги розкішний ріст рослин у східних країнах. Але нам ніколи не слід очікувати, що така рослина миттєво виросте у повну зрілість. Це гриб, який розкривається повністю сформованим, щоб уперше побачити ранкове сонце; але він швидко в'яне. І все ж нам не слід очікувати, що така рослина зупиниться у своєму рості, перш ніж досягне зрілості. Якщо вона перестає рости, там повинен бути хробак біля кореня, або якась смертельна хвороба, яка призведе до її зів'янення і загибелі.

Дія благодаті також порівнюється до закваски; яка спочатку така мала, що її присутність у борошні майже не відчутна. Але коли вона починає діяти, вона збільшується і поширюється, аж поки все не буде заквашене. І все ж її прогресу може завадити холод; і процес рідко можна відновити, щоб не зашкодити врожаю. Так і християнин рідко одужує від шкідливих наслідків відступництва і охолодження своїх побожних почуттів.

Знову ж таки, благодать порівнюється з живим джерелом — криницею, води якої вирують і посилають постійний потік. Христос каже: «Вода, яку Я дам йому, буде в ньому криницею води, що витікає в життя вічне.» Коли ці слова були вимовлені, наш Господь сидів біля глибокої криниці, розмовляючи з жінкою із Самарії. Як було його звичаєм, він черпав настанови з предметів навколо себе. Він спрямував її увагу від води, яка могла лише втамувати природну спрагу, до живої води, яка освіжає душу. Але вона, не розуміючи його, хотіла знати, як він міг би отримати живу воду з глибокої криниці, без нічого, щоб черпати нею. Щоб показати перевагу води життя, він сказав їй, що ті, хто п'є її, матимуть її в собі, постійно витікаючи з себе, як із переповненого джерела.

Одне з найбільш дорогих спогадів автора про раннє життя — живе джерело, що витікало з каменя біля будинку його дитинства. Найсильніша посуха ніколи не впливала на нього, і в найхолоднішому сезоні північної зими воно ніколи не замерзало. Часто, коли він прокидався вранці, коли холодні вітри свистіли навколо будинку, і все здавалося запечатаним вічним морозом, лід і сніг димилися навколо джерела. Таким чином, як стабільний потік, повинні текти наші благодаті, не уражені посухою чи безплідністю інших, розтоплюючи крижані серця навколо нас.

«Праведні», каже Давид, «розквітнуть як пальма; він буде рости як кедр у Лівані». Пальма продовжує рости та збільшуватися і зберігає свою силу та плодоносність, можливо, довше за будь-яке інше дерево. Вона також відома своєю здатністю розмножувати свій рід, її корінь дає велику кількість пагонів; і коли вона посаджена біля живого джерела в пустелі, незабаром можна буде знайти маленьку гаїну пальм, що ростуть навколо неї. Це одне з найбільш корисних дерев, кожна частина якого використовується з користю. «Розквітнути як пальма», отже, має багато значення. Це може бути здійснено християнином тільки тоді, коли він робить прогрес у своєму власному духовному зростанні, сприяючи, своїм впливом, збільшенню «дерев праведності» в саду Господа і виявляючи рясність у справах користі.

Кедр є вічнозеленим. Він не скидає своє листя, як багато дерев, і не залишається, здавалося б, неживим протягом половини року, а потім знову пишне протягом короткого сезону; але його зростання стале і вірне. Він постійно зелений. Зростати як кедр, отже, вказує на сталий прогрес у божественному житті.

Мотиви, які спонукають нас шукати і підтримувати високий рівень побожності, є найвищими, які тільки можуть бути представлені нашим умам. Слава Божа вимагає цього. Це найбільше можливе благо. Воно полягає в проявленні божественних досконалостей Його істотним створінням. Цей прояв здійснюється через відкриття їм Його справ творення, промислу та благодаті, і через впровадження Його морального образу в їхніх серцях. У цьому полягає їхнє щастя. Отже, сприяючи своїй власній славі, Бог здійснює найвищий ступінь безкорисливої доброти. Нічого не може додати до Його щастя: нічого не може зменшити його. Якби все творіння було знищено, і Бог був би єдиним істотним у всесвіті, Він усе одно був би досконало славним і щасливим у Самому Собі. Тому немає егоїзму в підтримці Їм Своєї власної слави. Слава Творця є істотною для блага створіння. Бажання прославити Бога має бути, отже, керівним принципом нашого поводження, спонукальною силою наших дій.

Але яким чином слава Божа сприяє нашому зростанню у благодаті?

1. Вона проявляється нам через впровадження Його образу в наших серцях і через надання нам духовного відкриття досконалості, чистоти та краси Його моральної природи.

2. Вона проявляється іншим, оскільки ми підтримуємо святе життя; адже тим самим моральний образ Христа виявляється, як слава сонця проявляється у відбитому світлі місяця.

3. Слава Божа сприяє знайомству інших із багатствами вільної благодаті та приведенню їх до Христа; адже завдяки цьому вони отримують духовне світло, щоб побачити красу та славу божественних досконалостей, і Його образ відображається на їхніх душах.

Ми маємо також велике заохочення до прогресу в божественних речах. Слово Боже повне обіцянок тим, хто шукає вищих досягнень у божественному знанні та святості. Пророк Осія говорить: «Тоді ми будемо знати, якщо будемо слідувати за тим, щоб пізнати Господа: Його вихід підготовлений як ранок; і Він прийде до нас як дощ, як пізній та ранній дощ на землю». Його вихід для тих, хто слідує за тим, щоб пізнати Його, буде таким же певним, і таким же регулярним, і стабільним, як щоденне повернення ранку; і таким же прогресивним, як сонце, коли Його промені виходять зі сходу, і збільшуються у яскравості та інтенсивності, доки не пролять пекуче тепло, і стабільне, ясне світло повного дня. «Якщо ми будемо слідувати за тим, щоб пізнати Господа», наші втіхи будуть такими ж постійними, і наш досвід благості Господа буде таким же певним, як регулярна зміна ночі та дня; і наше спілкування з Богом, і збільшення світла, буде таким же стабільним, як прогрес сонця від раннього світанка до опівдня. Можуть бути випадкові хмари; але вони швидко розсіються, і Сонце Правди вийде з солодшими променями та більш обнадійливим блиском.

Він також «прийде до нас як дощ, як пізній та ранній дощ на землю». У Палестині дощ не падає, як у цій країні, протягом усіх сезонів року; але сильні дощі випадають, щоб напоїти землю в час посіву, щоб змусити насіння прорости та зрости; і ці дощі такі рясні, що підтримують рослинність у стабільному прогресі, аж до жнив, коли випадає «пізній дощ», щоб довершити врожай — дати силу зерну, щоб, коли воно дозріє, воно було повним та наливним. Якщо цей пізній дощ не випадає, зерно зморщується та зсихається, так що якість зерна погіршується та зменшується його кількість. «Ранній дощ», у наведеному тексті, тоді, мабуть, означає те «відновлення згори», яке душа відчуває, коли «добре насіння» слова вперше проростає; і якщо воно буде рясним, і молодий віруючий «піде далі, щоб пізнати Господа», імпульс, який він тоді отримує, буде нести його вперед у стабільному курсі духовного зростання, аж поки не прийде «пізній дощ», щоб довершити його плоди.

У досвіді християн, які досягли великого прогресу в божественному житті, є щось дуже схоже на цей «пізній дощ». Вони йдуть у стабільному курсі після свого навернення, завжди просуваючись вперед, хоча, можливо, менш помітно в деякі сезони, ніж в інші, як бувають сезони в рослинності, коли здається, що нічого не прогресує. Але, зрештою, після того, як вони вірно пішли далі, щоб пізнати Господа, вони отримують свіже помазание згори. Дух Господній виливається на них знову, як «пізній дощ», щоб довершити зростання християнських чеснот. Може статися, що під час зростання рослинності на Сході, незадовго до «пізнього дощу», посуха може бути такою, що змусить зерно поникнути та, можливо, здатися таким, що ось-ось засохне та зів'яне.

Отже, часто до цього нового досвіду, про який я говорю, християнин приводиться через великі випробування, які часто перевищують силу спокуси та силу переконання, що передували його першому досвіду прощення милості. Але коли світло знову засяє в його розумі, він виводиться на "простор місце", і споглядає "красоту Господню" та славу Його благодаті з яснішим зором, ніж будь-коли раніше. Багатства повного упевнення вторгаються в душу, і його мир тече як ріка, що ніколи не висихає. Він має нові та ясніші одкриття слави Божої та тієї божественної та несказанно славної таємниці: «Бог явлений у плоті». Його душа підіймається в Божих шляхах, хоча він надзвичайно принижений у собі та смирений перед Богом. Він обміняв «дух рабства» на «дух усиновлення». Його розум у «досконалому мирі, що спирається на Бога». І цей «пізній дощ» приносить його плоди до зрілості. Його любов і радість, а також усі його побожні почуття, більш чисті та духовні, з меншою домішкою людської пристрасті; його віра сильніша, ясніша та більш стійка; його терпіння зміцніло; він більш терпимий, більш лагідний, більш смирений, більш покірний, більш послідовний у своєму характері та поведінці в усі часи. Він буквально та справді «приносить плід із терпінням»; і його плід залишається та видно на славу Божої благодаті. І багатьом це відновлення часто повторюється протягом усього довгого християнського життя, змушуючи їх завжди «приносити плід у свій час».

Існує щось подібне до цього "останнього дощу" у досвіді біблійних святих, як і у Йова, під час його випробування, та Давида і Петра, після їхніх падінь. Так само ми знаходимо це у спогадах видатних християн, таких як Буньян, пані Едвардс (дружина Джонатана Едвардса), Едвард Пейсон, Джеймс Брейнерд, Тейлор, Гріфін та багатьох інших. Пані Едвардс тривалий час користувалася, як вона казала, "багатством повного упевнення". Вона відчувала "безперервну і повну відданість Богові, щодо здоров'я чи хвороби, комфорту чи болю, життя чи смерті; і повну відданість життю її найближчих земних друзів". Вона також відчувала "солодкий мир і спокій душі, без жодної хмари, що переривала б його; безперервну радість у всіх справах природи і Промислу; чудовий доступ до Бога через молитву, відчуваючи, що вона розмовляє з Ним, ніби Бог був тут на землі; часті, ясні, відчутні та негайні відповіді на молитву; всі сльози витерті; всі колишні турботи і скорботи життя забуті, окрім скорботи за гріх; робити все для слави Божої, з безперервною і безперебійною веселістю, миром і радістю". У той же час вона виконувала звичайні обов'язки життя з великим старанням, вважаючи їх частиною служіння Богові; і коли вона робила це з цього мотиву, вона казала, що вони були такими ж приємними, як і сама молитва. Вона також виявила "крайню тривогу щодо уникнення кожного гріха та виконання кожного морального зобов'язання. Вона була дуже показовою у виконанні кожного соціального та відносного обов'язку; виявила велику не образливість життя та розмови; велику лагідність, доброзичливість та м'якість духу; і уникала з помітним сумлінням усіх тих речей, які вона вважала своїми власними вадами."

Але як ці люди досягли такої висоти в християнському житті? Хоча це було здійснено вільною, суверенною благодаттю — проте це не було ніяким чудом. Якщо ми будемо використовувати ті ж засоби, ми можемо досягти тієї ж мети; і це ніяким чином не применшує нашу залежність від Бога чи Його суверенітет у розподіленні Своєї благодаті; бо Він призначив і засоби, і мету. Говорячи про досягнення дружини Едвардса, її чоловік каже: "Дружина Едвардса тривалий час, у незвичайному порядку, зростала в благодаті; і піднімалася, дуже помітними ступенями, до більшої любові до Бога, відірваності від світу та панування над гріхом і спокусою, через великі випробування та конфлікти, і тривалі боротьбу та боротьбу з гріхом, і ревне та постійне молитву та працю в побожності, і залученість розуму до використання всіх засобів. Це зростання супроводжувалося не тільки великим збільшенням релігійних почуттів, але й найбільш видимою зміною зовнішньої поведінки; особливо в житті вище світу, і в більшому ступені твердості та сили на шляху обов'язку та самозречення; підтримуючи християнський конфлікт під спокусами та перемагаючи, час від часу, під великими випробуваннями; наполегливо перебуваючи в нерухомому, недоторканому спокої та відпочинку, під змінами та випадками часу, такими як сезони крайнього болю та очевидної небезпеки негайної смерті."

Ми знаходимо свідчення подібних випробувань і боротьби в житті інших людей. Це те, чого ми можемо очікувати. Воно узгоджується з християнським життям, як воно описано в Божому слові. Саме «через великі скорботи ми входимо до Царства Небесного». Це той шлях, яким ми повинні йти, якщо ми хочемо туди увійти. Ми повинні зробити побожність головним завданням життя, якому має підпорядковуватися все інше. Ми повинні займатися справою всією душею, дивлячись на Христа заради сили проти наших духовних ворогів; наслідуючи приклад Павла: «забуваючи те, що позаду, і простягаючись до того, що попереду; прямуючи до мети заради нагороди високого покликання Божого в Христі Ісусі»; і тоді ми будемо переможцями зрештою, «через Того, Хто полюбив нас і віддав Себе за нас».