Розділ у Провіденції та Благодаті

Глибина Колодязя Джона МакДаффа "Пане," сказала жінка, «Каже жінка до Нього: І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, звідки ж маєш Ти воду живу? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?» (Івана 4:11-12, UBIO)

Це відповідь, дана жінкою з Сихаря на звернення Спасителя. Це відповідь, яка принаймні спочатку звучить із пошаною. Її попередня відповідь була відповіддю грубої, неввічливої Самарянки, здивованої та ображеної через знайомство ненависним юдеєм: "Як це, що Ти, юдей?" Але тепер доброта і в тоні, і в суті Його мови, здається, обеззброїла принаймні її ворожість та антипатію, зняла гострий край її сектантського упередження, і вона звертається до Нього із шанобливим титулом "Пане," або "Владико." Проте обіцянка, дана на початку її відповіді, не була дотримана. Вона поступово впадає у старе почуття та вираз зневаги. Він мав намір піднести її думки до вічних істин — від колодязя під їхніми ногами до води життя. Але вона не має духовного розрізнення, щоб підняти її вище матеріального; людське підміняє божественне; те, що було сказано образно, сприймається буквально. Його золота брама спасіння стає в її руках залізом та міддю. Так істинно, що "людина без Духа не приймає того, що походить від Духа Божого, бо для неї це виглядає як дурість, і вона не може зрозуміти їх, бо вони пізнаються духовно."

Без жодної вищої думки, ніж передбачувана згадка про криницю Якова, вона починає труднощі у своїй відповіді. Є, спочатку, відсутність будь-якого механічного пристосування (мотузки чи відра) для підняття води, це, як ми раніше зазначали, не є громадською криницею міста — «Пане, Ви нічого не маєте, чим можна черпати, а криниця глибока». І, по-друге, якби це була якась інша криниця чи джерело, до якого він відноситься, що містить цю живу воду, вона відкидає невисловлене твердження про перевагу з боку сучасного юдея над видатним Пращуром, який дав криницю, і «пив із неї сам, його діти та його худоба». Є явно імпліцитна антитеза у її виразі «дав нам криницю» до слів Христа у попередньому вірші «дар Божий».

Чи може цей новий дар, про який Він говорить із таким наголосом (жива вода), зрівнятися із патріархальним даром, який освятив усю долину, і навколо якого зосереджені найсвятіші спогади її племені та нації? Справді, хоча починаючи з ввічливого привітання «Пане», вона, здається, із пристрасним вогнем свого роду, стає обуреною від образи, вираженої чи підрозумілої щодо її великого пращура. Зрештою, чи не приховав цей чужинець лише свої докори та глибоко вкорінені антипатії під удаваною та підробленою лагідністю, тоді як під цим ховалось недостойне відображення Пращура Якова? І все ж, також із допитливим характером, ми відзначаємо її велике бажання дізнатися, хто цей подорожній.

Запитання слідують одне за іншим. «Звідки Ви?» — «Чи Ви більший?» Хто може бути цим, щоб мріяти про якесь інше, краще джерело? Найрозумніший та наймудріший із усіх пастирських патріархів вважав це найкращим у сусідстві. Воно виявилось достатнім для постачання величезного табору, худобі, що паслась на навколишніх пасовищах. Хто цей, здавалося, втомлений, виснажений подорожній, який так таємничо говорить про якесь вище джерело «живої води»?

Друга частина її відповіді могла б слугувати гаслом або ілюстрацією для однієї з найсміливіших і безглуздіших єресей нашого часу. Якщо вона не мала апостольського спадкоємства, то була сміливою і відважною захисницею і оборонцем патріархального спадкоємства. "Наш батько Яків," каже вона, словами стриманої індикнації. Це ім'я було для неї ніби талісманом. Те джерело містило святу воду, тому що історично було пов'язане з предком її роду. Вона говорить так, ніби її самаритянське плем'я мало монополію на благодать і чесноту, що походили від старозавітного Ізраїлю. Її слова не "Батько Яків", а "Наш батько Яків".

Ми вже розглядали в повному обсязі в попередньому розділі історію того самаритянського народу, який в особі цієї жінки претендував на рідкісну і виняткову привілею і благословення бути дітьми Ізраїлю. Як ми тоді побачили, вони не мали жодної частки і жереба в цій передбачуваній спадщині. Вони були чужинцями — мішаним натовпом з навколишніх язичеських країн, чужими за народженням і кров'ю, і ще більше чужими за вірою і практикою. Патріарх відмовився б і відрікся б від незаконнонароджених нащадків. Його мантія не впала на таке вироджене насіння. Претензія була фальшивою, абсурдною, зухвалою. Вона говорила про Якова як про свого Батька, коли і вона особисто, і її плем'я колективно не змогли успадкувати єдине справжнє патріархальне спадкоємство, спадщину його чеснот і духу. Вона не чула слів, вимовлених сміливими і відважними вустами, недалеко від місця, де вона стояла в той момент: "Не починайте говорити собі: Ми маємо Авраама нашим батьком: бо я кажу вам, що Бог може з цих каменів підняти дітей Аврааму."

І що таке претензія, яку висуває сакраментальне угруповання серед римлян і деякими представниками Церкви, яку ми інакше раді вшановувати як великого свідка істини Божої, але яка, якби була представлена цим угрупованням, повністю втратила б і зрадила б ім'я протестанта: що таке вигадка про «апостольське спадкоємство», як не питання цього сакраментальця в Сихарі — чіпляння за нібито міфічну силу, що нібито сходить від Отців і апостолів християнської ери — кажучи, коли вони звертаються до інших Церквей за межами своєї громади: «Чи ви більші за нашого батька Якова, який дав нам колодязь?» «Наш батько Яків» — це їхнє самовизначення — «ми», яким був даний колодязь.

Із усіх єресей ця є водночас і найбезглуздішою, і найзарозумілішою. На яких підставах ті люди говорять із такою сміливістю та винятковістю, відлучаючи від Церкви та обезхрищаючи всіх інших, незалежно від їхніх очевидних симптомів глибшого та істинного життя? Що таке ця вихваляна привабливість апостольського походження? Інакше кажучи, хто це самаритянське плем'я із його спадкоємством золотих ланок, що тягнеться через віки після епохи Костянтина, — ланок, які надають нібито дійсність лише їхньому власному рукоположенню, водночас визнаючи недійсним та спростовуючи рукоположення всіх інших? У церковників середніх віків приблизно така сама підстава для імені, духу та благодаті апостольських батьків, як і у розпущених та язичницьких самаритян була виняткова підстава для імені, духу та криниці Якова. Для неупередженого розуму, для простого читача Біблії, для простого читача історичних фактів, для звичайного учня простої та суворої логіки здорового глузду — це переходить будь-яке розуміння, як можна претендувати на будь-яку монополію чесноти через спадкоємство не побожності та чистоти й шляхетної спадщини християнських та первісних благодатей, а через спадкоємство відступницьких єпископів та зіпсованого папства, багато з яких мали приватне життя, настільки зіпсоване всіма пороками та злочинами, що говорити про них як про спадкоємців, у будь-якому істинному сенсі, спадщини апостолів, було б достатньо, щоб розбудити кістки цих святих засновників віри, як кістки Єлисея, щоб вони повстали та обурились проти такого зловживання та спотворення священної мови та священної думки.

Ні! наш батько Яків дав «криницю» без таких приписних прав. Жодне самаритянське угруповання не має права виганяти та піддавати остракізму Церкви, які у простій вірі та щирому старанні роблять Христову справу, або претендувати на таку монополію імені чи тієї вільної благодаті, яка належить Христові — яка належить усьому світові.

Є одне місце в цих віршах, яке, якщо його відокремити від його первісного зв'язку, може навіяти одну чи дві корисні роздуми, якими ми займемося в решті цієї глави. "Пане, у тебе немає нічого, чим можна черпати, а криниця глибока." Ці слова можна стверджувати щодо недостатності Розуму, окрім Одкровення, у пізнаванні глибоких речей Божих. Глибокі, непошукові, незбагненні є божественні поради. Ім'я Єгови, як сказав про нього за завітом ангел до Мануїла раніше, є "таємничим" або "чудовим". Усі найбільші проблеми, які стосуються людського духу та його стосунків із Богом, а особливо стосунків грішної, совісної душі до Істоти нескінченної святості та справедливості й істини, нерозв'язні розумом. Розум зупиняється біля криниці, вигукуючи: "О, глибина!"

Світ, протягом чотирьох тисяч років, обожнюючи Розум, намагався вирішити цю проблему. Греція, у своїй культурі витонченості та мудрості філософії, з усіма можливими даними, які людський інтелект міг надати, окрім одкровення, звернулась до цієї проблеми віку. Але «світ своєю мудрістю» — розум людини у своєму найвищому стані розвитку та діяльності — «не пізнав Бога». Усі її наймудріші здогади були пишними, але примарними мріями, або радше гігантськими невдачами. Людська природа була глибокою загадкою. Верховні жерці її храму, вважаючи себе мудрими у цих трансцендентних питаннях, стали дурнями. З усіх боків були дивні та заплутані відхилення, які Розум не міг ні пояснити, ні узгодити — гармонія у матеріальному світі зовні — дисгармонія у моральному світі всередині — пишний футляр, що містить зламаний, вивихнутий, нетонкий інструмент — стіни палацу, прикрашені та обвішані всім, що є прекрасним та любою, що містить колись царського, але тепер без скіпетра та вінця мешканця, у волосяниці на стегнах та з тінями гріха та скорботи на чолі. І більше заплутуючим за все, як зняти цю волосяницю та відновити царські знаки та оновити? Як відновити ці нетонкі струни до колишньої гармонії? В одному божественному слові: «Як може людина бути праведною перед Богом?» «Каже жінка до Нього: І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, звідки ж маєш Ти воду живу? Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?» (Івана 4:11-12, UBIO)

О, горда спанурена причина, "ти не маєш чим черпати, а криниця глибока". Розв'язання таємниці віків і поколінь перебуває поза твоєю досяжністю; воно перебуває поза твоєю досяжністю так само, як ці далекі планети перебувають поза межами видимості неозброєного ока, якщо не допомагає телескопічна лінза. Але там, де Розум зазнає невдачі — де криниця надто глибока, Одкровення, подібно до мотузки і глечика, точки опори і важеля, приходить нам на допомогу. Так, благословенний Бог; у цій цінній Біблії, хоч би глибока була криниця, ми маємо те "щось, чим можна черпати". Одкровення говорить там, де розум мовчить — розгортаючи перед нами Божественний метод (не передбачений людською мудрістю чи людською філософією) для відновлення падіння — приведення сучасних дискордів внутрішнього світу у відповідність із порядком і мелодією зовнішнього світу, і вирішення на хресті Христа тієї таємниці таємниць: "Як Бог має вчинити з винуватими?"

Кілька коротких слів попереднього речення, вимовити в слух цього вигнаного мандрівника Самарії, дали славну відповідь на питання, на яке всі язичники і всі розумові оракули мовчали: "Якби ти знав дар Божий, і хто той, хто тобі говорить: Дай мені напитися, ти б попросив у нього, і він би дав тобі живу воду". Через те життя і безсмертя, які були виявлені завдяки Євангелію, маленька дитина, так само як і глибокий філософ, може стати біля гирла тієї криниці і вигукнути: "О, глибина!" Але тепер воно додається із апостольським додатком: "О, глибина багатств, і мудрості, і знання Божого!"

«Пане, у вас немає чим черпати, а криниця глибока». Ці слова можуть бути висловлені щодо таємниці Божого промислу. «Криниця глибока». Багато хто з сумуючих, з розбитим серцем підходить до гирла криниці і, нахилившись над темнотою, вигукує: «Ваші суди — велика глибина!» Тут, у цьому недосконалому світі, немає чим черпати, немає чим виміряти «потреби» божественного розпорядження. Чим більше ми намагаємося своїм слабким розумом осягнути глибину Господніх дій, тим більше вона видається нам неосяжною. Найкращі, найдорожчі, найбільш ціновані імена написані на надгробках. Чому це так? Злі, егоїстичні, фальшиві, невдячні, марні часто залишаються жити, розпещеними у достатку — відома ріжка достатку висипає своє в їхньому подолі; тоді як добрі, лагідні, щирі, люблячі та улюблені або передчасно піддаються смерті, або йдуть зігнутими від болю, або з убозтвом, або з пригніченими почуттями до могили — Ця криниця глибока!

Старі, немічні, страждаючі часто залишаються волочуватися у існуванні, яке здається непотрібним. Старі, сукові, зів'ялі стовбури залишаються непошкодженими, тоді як під корінь зеленого саженця, гордість і краса лісу, прикладається сокира — Чому це так? — Ця криниця глибока! Безтурботний, байдужий вісник істини — невільний сторож душі — залишається спати на своєму посту і пустувати з роботою свого Господа, тоді як смілий носій прапора у битві зі злом — трудящийся, несплячий сторож вдома, геройське серце на місії за кордоном — мають своє зброю розбитою у руках, і Церква Божа залишається вигукувати сльозами над невідшкодованою втратою: «Мій батько, мій батько, колісниця Ізраїля та вершники його!» — Ця криниця глибока!

Але чому ви стоїте, напружуючи очі в темну прірву? "У вас немає чого черпати." Тут, у цьому недосконалому стані, все є таємницею. Все земне пояснення цих глибоких, цих 'великих глибин' судів є таким: "Воістину, Ти є Богом, що ховаєш Себе." Якби у вас був мотузок і відро, щоб спуститися в шахту і досягти її неосяжних глибин, не було б сурового вироку, не було б питань про праведність божественних розпоряджень. Стоячи тепер біля гирла криниці, серед блиску і світла світу, ви не можете зрозуміти або осягнути ці таємниці життя і смерті, ці загадкові загадки в промисленні. Але година прийде, коли у вас буде потрібний апарат, коли буде відкрито і розкрито глибоку таємницю божественних справ і шляхів. "У Твоїм світлі, о Боже, ми побачимо світло." Мовою давньої пісні тріумфу Девори, зараз біля краю криниці є "шум лучників". Але день прийде, коли ми теж зможемо підхопити її радісну мелодію: "Ті, хто врятований від шуму лучників на місцях, де черпають воду, там вони будуть розповідати про праведні діла Господа!"

Є традиція щодо одного з інших святих колодязів Палестини — Колодязя мудреців між Єрусалимом і Віфлеємом — що коли східні волхви одного разу втратили керівництво містичної зірки, нахиляючись над цим джерелом, вони побачили її знову відображеною у його водах; негайно вона спрямувала їх до місця, де був молодий дитя — "Коли вони побачили зірку, вони зраділи з надмірною великою радістю." Істинна, при всіх випадках, є ця прекрасна традиція щодо Божих промислів. Іноді ми втрачаємо керівну зірку; її змиває з нашого небосхилу; ми подорожуємо у темряві, нашим некерованим шляхом — веденими у нашому сумному роздумі вигукнути: "Де тепер мій Бог?"

Але коли ми, зігнувшись над криницею на зігнутих колінах,— так, часто в нашій найтемнішій ночі таємниці й печалі— дивись! небесне світло з'являється знову— ми бачимо загублену зорю Провидіння, відображену в джерелі спасіння. Діло та любов Христа пояснюють те, що інакше часто буває незрозумілим. Бог, наш Творець—Бог, наш Викупитель—дає "пісні вночі".

"Пане, у вас немає чим черпати, а криниця глибока". Ці слова можна підтвердити щодо приховування майбутнього. Стаючи біля гирла тієї криниці, дивлячись у її не досліджену безодню, "Криниця глибока". Майбутнє—те темне, не виміряне, не осягнене майбутнє— скільки воно коштує думок! Та це марне розмірковування, безплідна здогадка. "У вас немає чим черпати". Навіть завтра не має такого відра, яке можна було б опустити для ковтка: ви не знаєте, що може принести день! Мине минуле, і є особливі часи, коли воно постає перед нами зі свіжою яскравістю. Пам'ять іде слідом за групою, приходячи через гаї оливи, щоб черпати воду; деякі з пружним кроком та дзвінким сміхом та радісним співом; деякі в жалобному вбранні та зі слізнами очима та розбитим глечиком; так, деякі, невідомі їм самим, щоб вичерпати свій останній ковток, щоб наповнити свій останній глек: ми губимо їх серед присмеркових тіней; вони ніколи більше не повернуться.

Але з погляду теперішнього хто може передбачити те, що відбувається біля гирла криниці? хто має мотузку чи глек чи лот для вимірювання глибини? Деякі можуть тепер дивитися, як і письменник дивився на справжню Криницю Якова, на золоті перспективи, на смуги славного янтарного хмари, простягнені через світлий горизонт, освіщаючі з відхідним сяйвом Герізим, гору благословення; але раніше ніж інша неділя чи місяць чи рік виміряють свій шлях, кожна така перспектива може бути завішена туманом та густим темрявою, Герізим закритий від очей, і Євал один, із своїм темним, похмурим сірим, зустрічає їхній погляд.

Але добре, що ми не можемо передбачити майбутнє. Слава Богу за Його благодатне забезпечення: "Ви не знаєте, що буде завтра". Якби завтра було відкрито, цей світ був би оповитий траурними тканинами; серед нас було б менше щасливих сердець. Неминучі випробування, про які ми, завдяки мудрому та доброму розпорядженню Провидіння, перебуваємо в невіданні, тоді б відкидали свої довгі тіні на яскраве сонячне світло життя та робили б саме існування тривалим періодом передбаченої печалі. Це милостиве, коли ми, час від часу, на урочистих річницях, намагаємося кинути погляд у майбутнє, чути Того, хто тримає це майбутнє в Своїй руці, що каже: "У вас немає чим черпати, а криниця глибока".

Так, але це наша втіха. Хоча для нас це занадто глибоко, але не занадто глибоко для Нього. Він тримає мотузку та глечик у Своїй руці; і чи то під час піднімання судини з невидимих глибин вона безпечно досягне краю криниці, чи то зламається під час руху, все призначено та визначено. "Господь царює". "Вірте Мені", Він ніби каже; "Ця криниця належить Мені. Вірте Мені; той білий, нерозписаний сувій майбутнього належить Мені. Він буде заповнений Мною, чи то сяючими літерами золота, чи то темними літерами печалі". "Хоча ви кажете, що не можете бачити Його, але суд перед Ним, тому вірте в Нього".