Чому християнинові потрібна Церква для духовного зростання

Чому віруючому потрібна Церква для процвітання

Амос 2

Від преподобного Джона Мьюсгрейва

Преподобний Джон Мьюсгрейв є старшим пастором Церкви Христа в Клейтоні, Північна Кароліна.

Чи може віруючий справді процвітати поза Церквою? У Амос 2:9-12 Бог показує нам, що хоча Церква не рятує нас, вона є місцем, де Він виливає необхідні благословення для нашого зростання. Тут ми розглядаємо справжні переваги приналежності до Його народу.

Це наш другий тиждень у книзі пророка Амоса. Амос здійснював служіння та проповідував у 750-х роках до н.е. під час царювання царя Єровоама II у північних колінах Ізраїлю, і він написав свою книгу через кілька десятиліть пізніше, коли її послання також стосувалося Юди на півдні. Тут ми бачимо слово Боже до Його народу в той момент. І варто пам'ятати ось що: коли пророки пишуть, вони майже завжди звертаються до народу Божого у їхній невірності. Тож коли ми отримуємо настанови та спрямування від пророків, ми бачимо, чого не робили люди Божі — і отже, які справжні пріоритети Бога.

Тож ми звертаємося до Амоса 2, починаючи з 9-го вірша. Це слово Боже, вічне і істинне.

Бог, говорячи через Амоса, каже:

Я винищив Аморита перед ними, хоча він був високим, як кедри, і сильним, як дуби. Я знищив його плоди вгорі та його коріння внизу. Я вивів вас із Єгипту і повів вас протягом сорока років по пустині, щоб дати вам землю Аморита. Я також поставив пророків із ваших синів і Назареїв із ваших молодих людей. Чи не правда це, люди Ізраїлю?» — оголошує Господь.

Але ви примусили Назареїв пити вино і наказали пророкам не пророкувати.

Тут закінчується наше читання. Надрукована відповідь подяки знаходиться у вашому богослужбовому керівництві та на екрані.

Слово Господнє.

Ви, напевно, чули, як люди кажуть — можливо, багато разів — «Я люблю Ісуса, але мені не подобається Його церква» або «Церква повна лицемірів, тому я не хочу бути поруч із нею». Деякі люди вважають Ісуса цілком нічого, але їм не потрібна церква. Якщо ви старші, як я, ви пам'ятаєте, як гурт Doobie Brothers співав про те, що Ісус був «просто нормальний» для них. Коли я був дитиною, я ніколи не розумів, чи вони мали на увазі це як слабке схвалення, чи як захоплення сёрфера. Але головне залишається: деякі люди вважають Ісуса цілком нічого, але вони не хочуть мати нічого спільного з Його церквою. Вони просто будуть «робити свою справу».

Питання полягає в тому: чи це мудро? Чи розумно любити Ісуса, але триматися подалі від Його церкви? Чи ставить це християнина у вигідне — чи невигідне — становище?

Писання чітке, і цей уривок із книги Амоса підкріплює це: бути християнином поза церквою ставить віруючого у дуже невигідне становище у його зрості, його життєвості та його процвітанні у Христі. Це сповільнює його розвиток та значно обмежує його благословення. Саме це ми почуємо у цьому тексті.

Тепер коротко підсумуємо минулотижневе послання з книг Амоса 1–2. Якщо ви стежите за планом, ось ваш перший пункт:

Присутність людини в церкві не дорівнює вічному життю.

Минулого тижня ми побачили, як Амос виголосив Божий вирок народам, що оточують Ізраїль. Ізраїльтяни, що слухали, кивали б — «Так, Бог буде судити ці народи». Але потім Бог звертає увагу на Юду, а потім на північні коліна самі, і Він засуджує їх також. Вирок був готовий прийти на Божий народ теж. Тож ми відзначили, що просто бути присутнім у церкві не гарантує вічного життя. Сам Ісус вчить цьому багато разів.

Але крім цього, через віру присутності людини в церкві — віру в Ісуса та належність до Його народу — християнин отримує значні, суттєві та тривалі блага. Цього тижня ми розглянемо два з цих основних благ, а наступного тижня розглянемо третє.

Перевага #1: Бог рятує вас від царства світу.

Це спасіння відбувається вічне, але також відбувається щотижня. Коли ми збираємося тут, Бог виводить нас із царства світу на деякий час.

Погляньте на вірш 10. Бог нагадує Ізраїлю, що Він врятував їх із Єгипту: «Я вивів вас із Єгипту». Єгипет не був добрим місцем для народу Божого. Вони були там поневолені. Рабство — це не те, що хочеться залишатися; хочеться бути звільненим. І Бог їх звільнив — вивів їх із того сурового царства.

Так само, для вас сьогодні:

А. Світ — це царство з царем, який не дбає про своїх підданих.

«Князь влади повітря», якого Павло називає його в Єфесянах 2, не діє на вашу користь. Коли вас спокушають, ця спокуса не для вашого процвітання. Якщо ви піддаєтеся їй, Сатана сміється, коли ви сидите в шкоді, яку принесли на себе. Петро каже в 1 Петра 5:8, що диявол підстерігає, як лев, що ричить, шукаючи, кого б поглинути. Це — царство світу, царство з хижаком на чолі.

Ісус описує його так у «Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.» (Івана 10:10, UBIO) Навпаки, Ісус — це Добрий Пастир, який кладе своє життя за вівці.

Б. Коли ви були в царстві світу, ви були рабом гріха.

Римлянам 6:6, 8 і 20 це підтверджують. Рабство — це не свобода; це — ярмо.

В. Бог врятував вас від того царства і зробив вас громадянином неба.

Филип'янам 3:20 говорить нам, що наше громадянство тепер на небі, де Христос царює. Колосянам 1:13-14 описує великий перехід, який стався, коли ви увірували: Бог «врятував нас від влади темряви і перемістив нас у царство Сина, якого Він любить, у якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів».

Це ваша перша перевага: Бог врятував вас від сурового царства з руйнівним володарем і зробив вас громадянином царства Христового.

Перевага #2: Бог веде вас у пустелі вашого життя.

Знову подивіться на 10-й вірш: «Я вів вас протягом сорока років по пустелі». Єгипет не був домом Ізраїлю. Пустеля не була їхнім домом. Їхнім домом була земля, обіцяна Аврааму.

Новий Завіт говорить нам те саме: цей світ не є нашим домом. Ми не повинні ставитися до нього як до нашого дому. Бог веде Своїх людей через пустелю цього життя, так само як Він вів Ізраїль через їхню пустелю.

Світ не є для нас обіцяною землею. Навпаки, світ є нашою пустелею — місцем нашого блукання. Ми перебуваємо в існуванні, подібному до пустелі. Коли народ Божий провів сорок років у пустелі між Єгиптом та Обіцяною Землею, вони жили в наметах, тому що не були вдома. Ви не будуєте будинок, коли не вдома. Це подібно до того, як ви їдете у відпустку і наймаєте підрядника, щоб він побудував вам будинок у Флориді, коли ваш справжній будинок знаходиться в Клейтоні. Народ Божий не будував будинків у пустелі. Вони жили в наметах.

Свято Кущів озиралося на те. Народ Божий будував тимчасові притулки навколо Єрусалима, щоб пам'ятати про ті сорок років. І Петро наприкінці свого життя використовує той самий образ. У 1:13-14 він говорить про своє земне життя як про життя в наметі. Він каже нам: цей світ не є нашим домом. Ми перебуваємо тут деякий час, але це наше існування в пустелі. Ми блукаємо в наметах. Він каже, що незабаром «відкладе» свій намет і піде бути з Ісусом — своїм справжнім домом.

Павло говорить подібним чином у 5:8: коли ми вдома в тілі, ми перебуваємо далеко від Господа; коли ми далеко від тіла, ми вдома з Господом. Писання дає нам два образи: ми є вигнанцями, і ми є блукачами по пустелі. Обидва є істинними.

Отже, це життя є нашим часом у пустелі. Ми були визволені з Єгипту — з царства темряви, з рабства гріху — але ми ще не досягли нашого справжнього дому. Наш справжній дім з Ісусом, оточений лише вірующими, які прагнуть прославляти Бога. Зараз ми перебуваємо в пустелі.

І що справжнє для пустелі? Ніяких знаків. Ніяких орієнтирів. Ніякого напрямку. Ось чому мені не подобається "Володар перснів: Дві фортеці" — весь фільм наче блукання. Вони не вдома; вони ще не досягли своєї мети. Мені огидне те відчуття загубленості. У дитинстві в мене не було багато травматичних випадків "загубитися в магазині", але саме таке відчуття виникає в мене від цього. Мені не подобається бути загубленим.

Коли я потрапляю до нового міста, я намагаюсь запам'ятати карту. Коли наша сім'я поїхала до Нью-Йорка в 2009 році, я запам'ятав достатньо плану міста, щоб завжди знати приблизно, де ми знаходимось. Все одно важко, тому що будівлі дуже високі. Одного ранку, бігаючи в Центральному парку, я зорієнтувався. Якщо ви знаєте Центральний парк, ви знаєте, що стежки там всюди звиваються. Я думав, що точно знаю, де я знаходжусь — аж поки не вийшов до озера, біля якого я не мав бути. Я запитав когось, хто виглядав як місцевий, "Чи я на Західній стороні Центрального парку чи на Східній?" Він сказав мені неправильну відповідь. Може, він був місцевим, який хотів відправити мене в подорож; може, він теж був туристом.

Зрештою я вийшов на вулицю, побачив номер і почав бігти на південь — але номери тільки збільшувались. Це означає, що я біг на північ. Я зрозумів, що я знаходжусь на протилежному боці парку. Мені не подобається відчуття загубленості. І саме таке існування в пустелі: ніяких маркерів, ніяких вуличних знаків, тільки відкритий простір.

Іронічно, один з моїх улюблених фільмів — "Усе втрачено" з Робертом Редфордом. Це просто Редфорд, один на яхті, загублений посеред океану. Чотири вимовлені слова у всьому фільмі. Чомусь мені подобається це — може, тому що 2014 рік відчувався для мене саме так. Але вам не хочеться бути загубленим у пустелі. І саме таке люди без Христа. Хтось із вас нещодавно сказав, після перебування серед невіруючих родичів, "Вони такі загублені". Я теж відчуваю це, коли ми перебуваємо серед невіруючих друзів — ніякого напрямку, ніяких маркерів, ніякого дому.

Але ось гарна новина: у цьому пустелюному існуванні людина, яка вірить, що Бог Біблії є єдиним Богом — Богом, який спасає та рятує від остаточного суду — ця людина водиться Богом.

Тож ваш пункт А такий: Бог веде вас через Біблію — Своє Слово.

Народ Божий був ведений через пустелю його пророком Мойсеєм. Мойсей дав їм Книгу Буття — всі ті давні події, записані для людей, які тепер таборували біля Сінаю. Книга Буття 15 розповідала їм, куди вони йдуть: Бог обіцяв нащадкам Авраама землю Ханаанську. Мойсей нагадував їм про цю обіцянку: Бог дає вам землю, що тече молоком і медом.

Але Мойсей дав їм більше, ніж напрямок. Він дав їм закон — від Вихід 20 до Чисел — настанови про те, як жити, як діяти, як ставитися до ближнього, як любити свого ближнього, як самого себе (Ісус не вигадав цього; це з Левіту 19), і як любити Бога (перші заповіді). Бог дав Своєму народові напрямок та настанову в пустелі.

Тож як Бог направляє Своїх людей сьогодні?

А1. Бог направляє вас у церкві за допомогою Біблії та через учителів Біблії.

У пустелі Бог забезпечив їм манну — їжу для їхніх тіл — та Свій закон — їжу для їхніх душ. Євреїв 5 називає Слово Боже духовною їжею. Петро називає його духовним молоком у 1 Петра 2. Бог забезпечує поживу для вашої душі через Своє Слово.

Ісус показує це на власному досвіді перебування в пустелі. У Матвія 4:4, коли Він був спокушений, Він опирається, цитуючи Писання: «Людина не живе самим хлібом, а кожним словом, що виходить із уст Божих». Слово Боже підтримало Його.

І Слово Боже підтримує вас.

І так ми маємо хліб для наших душ — слова, які Бог дав нам у цій книзі, щоб спрямовувати нас у нашому житті. У Амос 2:11, зверніть увагу, що говорить Бог у першій частині вірша: не тільки Він годував Свій народ через великого пророка Мойсея, але Він продовжував годувати їх через інших пророків, які вчили Його слово протягом століть після того, як вони ввійшли до Обітованої Землі. Амос говорить у 750-х роках до н.е., а Ізраїль перебував на землі з приблизно 1400 року до н.е. Це приблизно 650 років пророків — Іллі, Єлисея та багатьох інших — до ери пророків-пісьменників, таких як Амос та Йона.

Бог годував Свій народ тоді, і Він продовжує годувати вас зараз. Небо — ваш дім; це життя — ваша пустеля. Як би довго ваше земне життя не тривало, воно є вашими «сорока роками» у пустелі. Але Бог дає вам манну — духовну їжу — щоб підтримувати та спрямовувати вас у цьому житті перед небом. Він дає вам Своє Слово, Біблію. І Він дає вам сучасних пророків — не передбачників майбутнього, а провісників Божого Слова.

Пророки Старого Завіту постійно вказували назад на закон Мойсея: «Ось що сказав Бог; ось як ви повинні ходити». Вчителі Нового Завіту роблять те ж саме: вони вказують на Писання та кажуть: «Ось як це стосується вашого життя. Ходіть цим шляхом та відчувайте Боже благословення».

Бог дає вам учителів у церкві — Єфесян 4 робить це ясним — які годують вас, пояснюючи Боже Слово. І Він дає вам саму Біблію, яку ви можете читати вдома та бути підтриманими. Учителі допомагають із частинами, які не відразу зрозумілі. Багато з вас надсилають мені електронні листи протягом тижня: «Я читав це вранці — чи правильно я зрозумів?» І ви стаєте кращими та кращими у тлумаченні Писання. Коли я кажу: «Так, ви вірно зрозуміли», це дає вам впевненість застосовувати це до вашого життя. Ви знаєте, як жити, і можете жити впевнено.

Тож Бог веде вас, даючи вам Біблію — через ваше власне читання та через учителів, яких Він обдарував, щоб допомогти вам зрозуміти її.

Саме тому Бог закликає вас читати і шукати — читайте Біблію і шукайте бути навченими Біблії. У 1 Петра 2:2–3 сказано, що нам потрібно жаждати чистого духовного молока Слова, щоб зростати у зрілості після отримання спасіння. Бог веде нас через Своє Слово, поки ми перебуваємо в цій пустелі.

Але Бог не вів Свій народ тільки за допомогою заповідей і обіцянок. Він також вів їх через Свій Дух. Отже, ваш пункт Б такий:

Бог веде вас через Святого Духа.

Не Дух незалежно від Біблії — це призводить до плутанини і, історично, до сект. І не Біблія незалежно від Духа — це призводить до холодного неправильного тлумачення. Ці два завжди йдуть разом: Дух і Слово.

У дні Мойсея Бог вів Свій народ через стовп хмари вдень і стовп вогню вночі. Неемія 9 розповідає про це. Присутність Святого Духа була в цій хмарі. Коли хмара залишалась, народ залишався. Коли хмара рухалась, вони збирались і слідували за нею. Бог говорив: «Слідуйте за Мною. Не біжіть вперед».

Це подібно до того, коли мої діти були меншими, і ми кудись йшли. Я знав, куди ми йдемо; вони не знали. Вони бігли вперед у неправильному напрямку, і я кликав: «Сюди!» Народ Божий мав слідувати за стовпом — слідувати за Духом.

Сьогодні Дух не веде нас через видиму хмару, але Він веде нас двома істотними способами:

1. Дух дає нам розуміння Біблії.

Людина може читати Писання і знати іменники, дієслова, прикметники і сполучники — і все одно не розуміти. Ви бачили той скляний погляд у чиїхось очах, коли вони слухають, але не розуміють. Нам потрібно, щоб Дух допоміг нам «зрозуміти».

Павло пояснює це у 1 Коринтян 2. Ніхто не розуміє розуму Бога, крім Духа Божого. І Дух Божий живе в нас. «Природна людина» — людина без Духа — не може зрозуміти речей Божих. Але віруючий може, тому що Дух відкриває їх.

Павло каже у «А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам,» (1 Коринтян 2:12, UBIO)

Отже, Дух дає нам розуміння. Він — наш стовп хмар і вогню, коли ми читаємо Біблію.

2. Дух дає нам силу слідувати Божим заповідям.

Павло пише в Римлянам 8:12-14, що ми маємо зобов’язання — не перед гріховною природою, а перед життям за Духом. Якщо ми живемо за гріховною природою, то вмираємо. Але якщо ми живемо за Духом, то умертвляємо діла тіла. Дух допомагає нам говорити ні спокусі. Він допомагає нам перестати робити гріховні речі, які ми робили раніше.

І тоді Павло каже: «Ті, хто водиться Духом Божим, є синами Божими». Це ви. Ви серед народу Божого, спостерігаєте за стовпом. «Чи мені залишитися тут? Чи мені йти?» Дух веде вас.

Отже, ми живемо за Духом, і Духом умертвляємо діла тіла. Дух дає нам можливість говорити ні гріху. Павло каже щось подібне в «І кажу: ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла,» (Галатів 5:16, UBIO) — або, як деякі переклади передають, ходити за Духом. Це слово «ходити» підхоплює образ народу Божого в пустелі, який слідує за керівництвом Духа крок за кроком. «Живи за Духом, і ти не будеш виконувати бажання гріховної природи».

Бог Святий Дух, що живе в вас, є ключем — не тільки до розуміння заповідей Писання, але й до ходьби в цих заповідях до вашої власної блаженства, щоб ви прибули до обіцяної землі небесної в доброму порядку.

Кілька віршів пізніше, в Галатів 5:25, Павло додає: «Оскільки ми живемо за Духом, то будемо йти за Духом». Знову картина — Ізраїль слідує за стовпом хмар і вогню. Ідіть за Духом. Як ви це робите? Духом Самому, що живе всередині вас.

Отже, Бог веде нас у цьому пустелі існування, даючи нам Своє Слово і Свій Дух. Нам потрібне й те, й інше. Нам потрібен Мойсей, який каже нам, куди йти, — Божі заповіді та обітниці — і нам потрібен Божий Дух, який каже нам, коли й як іти.

По-третє, Бог веде вас, даючи вам приклади відданості Йому.

Бог говорить через Амоса: «Я вивів вас із Єгипту; Я водив вас протягом сорока років по пустелі; Я підняв пророків із числа ваших синів» (в. 11). І потім Він додає: «і Назареїв із числа ваших молодих людей.»

Назареї були людьми, особливо присвяченими Богові. Іноді обіт був накладаний на них від народження — Самсон, і, можливо, Іван Хреститель. Але Числа 6 показують, що будь-який ізраїльтянин міг прийняти обіт Назарея на певний період часу — тиждень, місяць, довше. Під час цього обітю вони жили певним чином: вони утримувалися від вина, уникали контакту з чимось мертвим, і якщо щось мертве випадково торкалося їх, вони повинні були почати свій обіт спочатку. Їхнє присвячення було видимим.

Бог дав Своєму народові приклади присвячення — живі, дихаючі моделі того, як виглядає цілковите зобов'язання.

Павло каже те ж саме про християн. У 2 Коринтян 11:3 він попереджає, що наші уми можуть бути відведені від «щирого та чистого присвячення Христу». Це мета для тебе і мене: щире, чисте присвячення Христу. І де ти бачиш це? У церкві.

Тобі не будуть вчити Біблії поза церквою. Джиммі Феллон не буде тобі тлумачити Послання до Римлян. Тобі не будуть оточувати люди, які мають Дух Божий, поза церквою. І ти не знайдеш прикладів щирого, чистого присвячення Христу поза церквою. Бог забезпечує їх всередині Свого народу — так само, як Він забезпечив Назареїв у Старому Завіті.

У мене були такі приклади. Я згадую мого друга Річа Леннінга, який був на нашому весіллі. Ми зустрілися на літньому проекті «Кампус Крузейд» в Оушен-Сіті, Нью-Джерсі, у 1988 році. Він був мого віку, але так глибоко присвячений Христу — так схвильований Ним. Його молитви, його радість, його серйозність щодо Господа — вони вплинули на мене глибоко. Тому він стояв на нашому весіллі, навіть хоча я знав його лише літо.

Я думаю про своїх пасторів. Петро каже в 1 Петра 5, що старійшини мають бути «прикладами для стада». Бог дає церкві старійшин, щоб Його люди могли бачити, що таке відданість. І старійшини відчувають цей тягар. Я багато разів казав вам: знаючи, що мій падіння може зашкодити вам, утримує мене від гріхів, які я міг би інакше вчинити. Це добрий тягар. Це захисний тягар.

Я думаю про Тіма, нашого пастора в Блумінгтоні. Я виріс у безконфліктній атмосфері — мій тато був люблячим, але його слово було вирішальним. Я ніколи не навчився суперечити. Тім був лагідним ведмедем, але коли він закликав тебе, це було ніби грім, що прокочується через твоє тіло. Міцний, люблячий заклик. «Ні — ти не робиш цього». Він не терпів біблійної нісенітниці. Він казав те, що було істинним, незалежно від того, що хтось думав. Його відданість сформувала мене. Ви більше, ніж знаєте, скористалися від нього.

Потім у семінарії Тім сказав мені: «Джон, ти — вчитель, логік. Тобі потрібно потрапити під пастора, який лагідний і милостивий до людей». Тож ми відвідали церкви — сім із них. І один пастор виділився. Ніжний, добрий, співчутливий. Він ставав на обидва коліна, щоб поговорити з Елісон і Ларисою після служби. Він любив своїх людей. Я сказав йому, що сказав Тім, і він відповів: «Чудово. Я відвідую людей у будинках для літніх і лікарнях у п'ятниці вдень. Я за тобою приїду в семінарію — ти можеш піти зі мною». І я пішов.

Це для мене назарії — приклади відданості. Бог дає їх Своєму народові всередині церкви.

Мені було дуже повчально спостерігати за цими прикладами відданості. Я думаю про Майка — його ніжність, його доброту, його турботу про всіх. Не тільки про важливих людей, а й про дітей, про тих, кого забувають, про тих, кого світ не поважає. І я думаю про Террі, мого пастора тут під час нашого першого року. Террі був паном ініціативи, паном товариськості, паном «Поговоріть з усіма». Я інтроверт, але його приклад був дуже корисний для мене. Він робив ці речі тому, що любив Христа і хотів привести людей до церкви — і хотів допомогти їм служити іншим.

Бог дає нам ці приклади в церкві. Не поза нею. Ми отримуємо їх всередині церкви — приклади людей, відданих Христу, які роблять справи добре, роблять справи по-христосівськи. Ніхто не робить все правильно, але ми отримуємо різні сили від різних братів і сестер, особливо від старійшин і тих, хто духовно зрілий.

Тож ваша підбадьорення проста:

Наслідуйте — імітуйте — копіюйте відданість духовно зрілих у церкві.

Шукайте її. Імітуйте її.

У дні Амосовій люди не робили цього. Подивіться ще раз на 11-й вірш:

«Я виховав пророків із ваших синів і Назареїв із ваших молодих людей».

Два дари: пророки, щоб навчати Божому Слову і давати напрямок, і Назареї, щоб давати приклади відданості. Бог каже: «Я дав вам обидва, щоб ви могли процвітати на землі».

Але 12-й вірш:

«Ви зробили Назареїв пити вино».

Частина назарейського обітниці полягала у відмові від вина. Це не був довічний обіт — просто певний період відданості. Але люди заохочували відданих стати невідданими.

Ви знаєте, що це таке — на роботі, у сусідів, у школі, у гуртожитках, у братствах:

«Та ну, не роби цього. Усі це роблять».

Це заохочувати Назарея пити вино.

Бог каже: «Ні. Це не те, як діють Мої люди».

Він дає нам відданих, щоб ми піднімались до них, а не тягнули їх вниз.

Останнім часом я багато дивився відео за участю Тайгера Вудса. Я знаю, що в нього були проблеми, але мені подобається його гольф. І кожен гольфіст його ери — Філ Мікельсон, Девід Дюваль, Ерні Елс — каже те саме: «Моя гра була кращою тому, що Тайгер перемагав мене». Його відданість зробила їхню відданість сильнішою. Філ сказав: «Я б не тренувався так старанно, якби не Тайгер». Відмінність Тайгера підняла всіх навколо нього.

Те саме відбувається і в церкві. Відданість підносить інших.

Але Амос каже, що люди зробили навпаки:

«Ви наказали пророкам не пророкувати».

Вони не хотіли чути Слово Боже. Покоління Єремії зробило те саме: «Замовкни. Ми не хочемо чути від тебе».

Тому заклик до нас є зворотним:

Жаждите Слова Божого. Жаждите бути навченими Слову Божому.

Наслідуйте відданість духовно зрілих. Слухайте вчення тих, хто обдарований навчати. Наслідуйте їхню відданість у читанні Біблії.

Три користі від церкви

Ми говорили про дві сьогодні вранці.

Користь №1: Бог рятує вас.

У церкві ви чуєте повідомлення про порятунок — як Бог рятує вас від рабства гріха, від царства світу, якому байдуже до вас, і приводить вас у царство Свого улюбленого Сина, де Цар любить вас і помер за вас. Церква — це місце, де ви зустрічаєте благодійного Царя, який захищає та забезпечує вас.

Користь №2: Бог веде вас.

Церква — це місце, де ви отримуєте керівництво в цій пустелі життя. Ваші невіруючі сусіди блукають — пробують те, пробують інше — просто здогади, часто руйнівні здогади. Але в церкві ви отримуєте напрямок, керівництво та впевненість у тому, як жити.

Наступного тижня ми розглянемо Користь №3, відкриту в Амоса.

Я знаю — вибачте, що дразню вас. Але ми вже час, і ви готові закінчити.

Резюме

Великі вигоди здобуваються в церкві. Знайте, що християнин поза церквою є збіднілим. Я знаю, що я проповідую вже наверненим, але ви всі маєте друзів, які думають, що їм не потрібна церква. Я хочу, щоб ви зміцніли у своєму переконанні, що церква має значення — що без неї ви їздите у своєму житті на 86 октановому паливі, коли ваш двигун вимагає високооктанового.

Вигода #1: Врятування.

Врятування від царства світу і входження до царства Божого, де у вас є Цар, який захищає вас, забезпечує вас і дає вам манну в пустелі — Його Слово.

Вигода #2: Лідерство.

Напрямок і керівництво для вашого життя в пустелі. Ви навчаєтесь, як жити — і як жити впевнено.

Ця стаття ґрунтується на дослівному перетранскрибуванні проповіді преподобного Жана Мьюсгрейва. Вона була трохи відредагована Copilot, а також богословським персоналом у Служіння «Третє тисячоліття».