Рабство волі

Від Мартіна Лютера

Ця стаття ґрунтується на перекладі, зробленому в 1823 році Едвардом Томасом Воганом. Мова була модернізована за допомогою CoPilot AI, із подальшими змінами та остаточним схваленням редакційної групи Служіння «Третє тисячоліття».

Дозвольте мені почати з того, що швидко торкнусь кількох речей, які ви сказали у своєму Передмові — бо відверто кажучи, вам, здається, хочеться применшити нашу сторону, підсилюючи при цьому свою. Ви раніше критикували мене за те, що я занадто твердо стою на своїх переконаннях, а тепер кажете, що вам дуже некомфортно з сильними твердженнями, і ви б краще підтримали Скептиків — принаймні коли це дозволяють Писання та вчення Церкви. Ви, очевидно, людина, яка воліє підкорятися авторитету Церкви, навіть коли вона не повністю розуміє, що вона вчить. І це саме той тип мислення, який, здається, вам подобається.

Тепер я поважаю ваші мирні наміри. Ви, очевидно, намагаєтесь бути добрим та уникати конфлікту. Але якби хтось інший сказав те, що ви сказали, я, можливо, відповів би більш різко — просто кажучи. Навіть так, я не можу дозволити цій ідеї пройти повз мене, незалежно від того, наскільки вона доброзичлива.

Ось річ: бути християнином означає стояти твердо в тому, що віриш. Якщо ви не в порядку із твердженнями — сміливими, непохитними заявами віри — тоді вам чогось не вистачає. Давайте прояснимо, що я маю на увазі під «твердженням»: це дотримання своїх переконань, підтвердження їх, захист їх та непохитність. Ось як завжди використовувалось це слово, і я говорю конкретно про істини, відкриті Богом у Писанні.

Нам не потрібні такі вчені, як Еразм, щоб керувати нами через неясні чи тривіальні суперечки. Те, що нам потрібно, — це ясність і переконаність у тому, що має значення, — у тому, що не є просто дурним чи неважливим, а навпаки, є центральним для нашої віри. Я припускаю, що ви не маєте на увазі ці тривіальні суперечки тут — хіба що ви випадково переплутали теми, або гірше, ви припускаєте, що вчення про Вільну Волю не є важливим. Це був би серйозний прорахунок.

Як християни, ми не займаємося скептицизмом. Ми є переконаними — навіть більше, ніж стоїки. Павло постійно закликає нас бути впевненими та непохитними у тому, що ми віримо. У Посланні до римлян він говорить про визнання, що веде до спасіння. Ісус каже, що якщо ми визнаємо Його перед іншими, Він зробить те саме для нас перед Отцем. Петро каже нам бути готовими пояснити надію, яку ми маємо. Твердження є в самому серці християнства. Заберіть його, і ви заберете саму віру.

Святий Дух був даний нам, щоб прославити Христа — навіть до точки смерті. Це є найвищим твердженням. Дух не просто сидить склавши руки; Він викриває світ і викриває гріх. Павло каже Тимофію говорити сміливо, навіть коли це незручно. Але як хтось може викривати інших, якщо вони самі не вірять чи не стверджують істину? Така людина не повинна проповідувати — її слід відправити на перевірку реальності. І чесно кажучи, я марную час, пояснюючи те, що має бути очевидним. Який християнин міг би терпіти думку, що твердження не мають значення? Це те саме, що сказати, що релігія та віра не мають значення.

І все ж ви кажете: «Я не люблю тверджень; я віддаю перевагу більш поміркованому підходу». Ви уточнюєте, що не маєте на увазі визнання Христа чи Його вчення, і я ціную це. З поваги я не буду зараз судити ваші наміри. Але я думаю, що ви повинні бути більш обережними зі своїми словами. Незважаючи на те, наскільки щирим є ваше серце, ваша мова не відображає цієї ясності.

Якщо ви вважаєте, що Вільна Воля не є суттєвою для християнства, то ваші слова мають сенс — але ваш суд є помилковим. Якщо ви вважаєте, що вона є суттєвою, то ваші слова є оманливими, навіть якщо ваш суд є правильним. У будь-якому випадку, ваші скарги щодо «безкорисних тверджень» тут не застосовуються. Вони не мають відношення до справи.