Рабство волі

Від Мартина Лютера

Ця стаття ґрунтується на перекладі, зробленому в 1823 році Едвардом Томасом Воганом. Мова була модернізована за допомогою CoPilot AI, із подальшими змінами та остаточним схваленням редакційної групи Служіння «Третє тисячоліття».

Давайте поговоримо про вашу заяву — не тільки про вільну волю, але й про релігійну доктрину в цілому — де ви кажете, що якби абсолютна влада Писання та церковних декретів не стояла на заваді, ви б із радістю приєдналися до скептиків, тому що ви так роздратовані твердженнями.

Ця фраза — «абсолютна влада та церковні декрети» — є хитрою. Ви звучите побожно щодо Писання та Церкви, але при цьому маєте на увазі, що ви б хотіли мати свободу прийняти скептицизм. Що це за християнин так говорить? Якщо ви маєте на увазі другорядні доктрини, то звичайно, багато людей хочуть мати свободу сумніватися в них. Це нічого нового.

Насправді більшість християн уже здійснюють цю свободу, коли відкидають жорсткий догматизм. Хіба що, як підказують ваші слова, ви думаєте, що християни взагалі чіпляються за марні доктрини та дурно сперечаються через них. Але якщо ви говорите про істотні переконання, то казати, що ви бажаєте, щоб вам не потрібно було нічого стверджувати, глибоко тривожно. Справжній християнин сказав би: «Далеко від того, щоб приєднатися до скептиків, я прагну твердо стояти на Божому слові, стверджуючи те, що воно вчить — і навіть у несуттєвих питаннях я прагну бути впевненим. Що більш нещасного за невпевненість?»

Потім ви додаєте: «Я охоче підкоряю своє судження всьому цьому, чи розумію я це чи ні». Справді, Еразме? Хіба недостатньо підкоритися Писанню? Чи повинні ви також піддатися церковним декретам? Чи кажете ви, що Церква може наказувати те, чого не каже Писання? Якщо так, то де свобода судити доктрину, як інструктує Павло в «А пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнають.» (1 Коринтян 14:29, UBIO)? Ви, здається, протите ідеї судити церковні декрети, але Павло наполягає на цьому.

Ця нова смиренність ваша — сліпо підкорятися людській владі — позбавляє нас права оцінювати вчення. Де в Писанні вимагає цього? І який християнин сказав би: «Я підкоряюсь, навіть якщо не розумію»? Ви сповідуєте переконання, не осягаючи їх. Але Писання проклинає тих, хто не розуміє того, що вони вважають, що вірять. Як хтось може справді вірити без розуміння?

Ви, здається, припускаєте, що віра не вимагає впевненості. Але якщо «сприйняття» означає повністю осягнути щось, то часткове розуміння недостатньо. Ви не можете стверджувати, що розумієте одну частину Бога, не розуміючи Його цілком. Ми повинні спочатку сприйняти Бога, перш ніж зможемо зрозуміти що-небудь інше у творінні.

Зрештою, ваші слова означають, що віра не має значення — доки підтримується мир. Коли під загрозою репутація, безпека чи багатство, ви, здається, схвалюєте ідею повторювати те, що говорять інші: «Вони стверджують, я стверджую; вони заперечують, я заперечую». Ви зводите християнське вчення до простого філософського погляду, не вартого захисту, тому що воно лише спричиняє конфлікти. Ви представляєте себе миротворцем, який хоче замовчати обидві сторони, припускаючи, що ми боремося через нісенітниці. Це справжнє повідомлення за вашими словами, Еразме — і я підозрюю, що ви знаєте, про що я говорю.

Проте я поки що залишу ці слова без уваги, за умови, що ви не повторите їх. Але бережіться Духа Божого, який бачить крізь відшліфовану мову та досліджує серце. Я сказав це, щоб застерегти вас від звинувачень нас у тому, що ми жорсткі чи надмірно наполегливі. Ваш підхід свідчить про те, що ви прихильні до духу Лукіана чи якогось епікурейця, який не вірить у Бога та глумиться над тими, хто вірить. Давайте будемо наполегливими, пристрасними до істини та не соромитися її. Ви можете надалі підтримувати своїх Скептиків та Академіків — доки Христос не покличе вас до чогось більшого.

Дух Святий не є Скептиком. Він не написав на наших серцях двозначних думок, а тверді, життєві істини — істини більш певні, ніж усе, що ми пережили.

Тепер щодо іншого питання. Ви стверджуєте, що деякі християнські вчення є суттєвими, а інші ні; деякі є прихованими, інші відкритими. Чи просто повторюєте за іншими, чи намагаєтесь показати риторичне мистецтво? Ви посилаєтесь на слова Павла —«О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!» (Римлян 11:33, UBIO)— та Ісаї —«Хто Господнього Духа збагнув, і де та людина, що ради свої подавала Йому?» (Ісая 40:13, UBIO).

Легко говорити такі речі, коли ви пишете для широкої публіки, а не безпосередньо для Лютера. Але я сподіваюсь, що ви все ж таки вважаєте, що Лютер мав певне розуміння Писання. Якщо ні, я подбаю про те, щоб ви його отримали.

Дозвольте мені провести відмінність: Бог і писане слово Бога — не одне й те саме, як і Творець та Його творіння є різними. Звичайно, багато що є прихованим у Бозі. Він Сам говорить про це: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець.» (Матвія 24:36, UBIO)), «А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй.» (Дії 1:7, UBIO)), «Не про всіх вас кажу. Знаю Я, кого вибрав, але щоб збулося Писання: Хто хліб споживає зо Мною, підняв той на Мене п'яту свою!» (Івана 13:18, UBIO)), і «Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: Господь знає тих, хто Його, та: Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім'я називає!» (2 Тимофія 2:19, UBIO).

Але деякі філософи — і ви повторюєте їхні слова тут — стверджують, що саме Писання містить приховані вчення. Вони ніколи не довели цього. Жодного разу вони не навели жодного прикладу на підтвердження свого твердження. І все ж ці ідеї відбили у людей бажання читати Писання і зробили його нібито неактуальним — щоб філософські єресі самого Сатани могли пустити коріння в Церкві.