Рабство волі

Неволя волі

Розділ 7: Богослов’я Еразма, викрите за допомогою повсякденних аналогій

Мартін Лютер

Ця стаття ґрунтується на перекладі, виконаному Едвардом Томасом Воґаном у 1823 році. Мову осучаснено за допомогою штучного інтелекту CoPilot, а редактори Служіння «Третє тисячоліття» внесли додаткові правки й остаточно затвердили текст.

Дозвольте мені викрити ваше богослов’я, Еразме, за допомогою кількох простих порівнянь.

Уявіть собі людину, яка намагається написати величну поему або виголосити сильну промову, але так і не зупиняється, щоб запитати себе: «На що я насправді здатний? Чи маю я талант, знання й уміння, яких вимагає це завдання?» Натомість вона нехтує мудрою порадою Горація — «Знай, що можуть витримати твої плечі» — і сліпо кидається вперед, гадаючи, що самих зусиль буде достатньо. Вона вважає підготовку непотрібною або надмірно прискіпливою справою.

Або уявіть собі фермера, який прагне щедрого врожаю, але не завдає собі клопоту вивчити ґрунт — саме цього ґрунтовно навчає Вергілій у своїх «Георгіках». Натомість він поспіхом береться сіяти, розкидаючи насіння і на піску, і в багнюці, дбаючи лише про те, щоб роботу було виконано.

Або згадайте полководця, який мріє про перемогу, але ніколи не запитує себе, чи має він ресурси, навчених воїнів і стратегічні здібності, щоб досягти успіху. Він нехтує порадою історика: «Обміркуй, перш ніж діяти; обміркувавши — дій швидко». Натомість він несеться вперед із заплющеними очима й затуленими вухами, вигукуючи: «Війна! Війна!» — і не маючи жодного плану.

А тепер, Еразме, що б ви сказали про таких поетів, фермерів, полководців і державних мужів?

Додаймо ще один приклад — з Євангелія. Ісус застерігає, що кожен, хто будує вежу, не підрахувавши спершу витрат, є нерозумним. Який Його вирок такій безрозсудності?

Та саме цього ви й обстоюєте. Ви кажете нам діяти, але забороняєте спершу оцінити свої сили — що ми можемо, а чого не можемо, — наче такі роздуми непотрібні, нешанобливі чи навіть гріховні. Ви виставляєте себе обачним і мудрим, але зрештою пропагуєте найнебезпечніший різновид безрозсудності.

Софісти, можливо, винні в безглуздих спекуляціях, але їхня помилка не така тяжка, як ваша. Ви йдете далі: навчаєте людей бути безрозсудними й наказуєте їм так чинити. Що гірше, ви прославляєте це безумство, називаючи його християнським благочестям, розсудливістю й здоровим глуздом. А якщо ми відмовляємося йти за вами, ви звинувачуєте нас у безбожності, марнославстві й надмірній допитливості.

Намагаючись уникнути однієї помилки, ви стрімголов кидаєтеся в іншу — уникнувши Сцилли, розбиваєтеся об Харибду.

Саме ваша впевненість у власному красномовстві приводить вас до цього. Ви гадаєте, що ваші слова можуть настільки засліпити людей, що ті не помітять небезпечних ідей, які ви плекаєте, або справжньої мети, що стоїть за вашими облудними аргументами. Та Бога не обдурити — і так легковажно кидати Йому виклик небезпечно.

Якби ви пропагували цю безрозсудність у поезії, землеробстві, політиці чи будівництві, це все одно було б обурливо — особливо з уст такої людини, як ви. Але принаймні християни, яким мало важать мирські справи, могли б поставитися до цього поблажливіше.

Та ви йдете далі. Ви закликаєте християн бути безрозсудними саме в питанні їхнього вічного спасіння. Ви кажете їм не досліджувати власних здібностей — не запитувати, що вони можуть, а чого не можуть. Це не просто хибний підхід; це непрощенне. Бо як людина може покаятися у своїй помилці, якщо вона навіть не знає, що робить? А нерозкаяна помилка веде до непростимого гріха.

Ось у яку безодню заводить нас ваше «помірковане», скептичне богослов'я.