Наша мотивація для місій

Від Скотта Мура

Дійсно, для мене є привілеєм поділитися з вами Божим Словом, лише однією ділянкою Писання, яка справді була джерелом втіхи для моєї душі, коли я дізнаюсь більше про себе і коли ми здійснюємо цю роботу, яку ми називаємо місіями. Добре знати, які наші мотиви. Добре знати більше про те, хто ми є як люди. Добре знати, що коли ми молимося Господній молитві: «Нехай прийде Твоє царство і буде виконана Твоя воля», що це також розмова з Богом, яка дуже схожа на запрошення, яке Бог використовує нас у світі, щоб бути співтворцями у світі і відображати Його славу і щоб уся земля була наповнена Його славою, і що ми маємо щось спільне з цим.

Я пішов до Реформатської теологічної семінарії, щоб здобути освіту з цього питання, і вона залишилася тут. І я знаю, що багато з вас можуть піти зі мною, що ми багато чого навчаємося, і це той самий розрив між розумом і серцем, і як воно насправді потрапляє в наше серце і як ми можемо перевести це таким чином, щоб наше серце могло справді охопити і зрозуміти і сказати: «Так, це те, що я роблю в роботі царства». Для мене робота царства не була такою – я дуже погано пишу інформаційні листи, тому якщо ви отримували від мене інформаційні листи на початку, ви їх не отримували багато. І багато з цього тому, що я лінивий щодо цього. Багато з цього тому, що більшість робіт царства, які я бачу, просто не те, про що зазвичай можна писати.

Є один чоловік у нашому районі; його ім'я Джон Джонс і йому сімдесят п'ять років. І коли я одного дня зайшов до його двору, щоб подивитися на його сад, він був у своєму саду, працював у саду, і він робить це вже роки, тридцять років. І він одразу був налаштований до мене скептично. І він кращий антрополог, ніж, мабуть, більшість людей у цій кімнаті, навіть я. І він був дуже скептичний і був такий: «Що ви хочете від мене? Де ваш значок?» Ніби: «Де ваш значок? Що ви продаєте? Як ви, власне, збираєтеся скористатися мною, щоб -?» І я поговорив із ним; я сказав йому, що моє ім'я Скотт Мур і таке інше, і ми поговорили про сад і про те, як я хотів посадити сад біля свого будинку, щоб ми могли мати хлопців, які працюють у саду. І він все ще був трохи скептичний. Ну, через два-три тижні він підійшов до мене в громадському центрі, і я не впізнав його, тому що на ньому не була його садівнича шапка. І він торкнувся мене до плеча і каже: «Я хочу, щоб ви знали, що моє ім'я Джон Джонс, і я хочу, щоб ви знали, що я вибачаюсь». І я сказав: «Чому ви вибачаєтесь?» І він каже: «Ну, я провів дослідження. Я перевірив вас». І він каже: «Ви не сказали мені, що ви пастор!» І я такий: «Ну, я не подумав, що це важливо!» І він каже: «Ну, мені не подобаються пастори!» І я такий: «Ну, я радий, що не сказав вам, що я пастор!» І протягом років, протягом останніх двох-трьох років, ми з ним побудували чудові стосунки, і ніщо не радує мене більше, ніж сидіти під його навісом і просто говорити та слухати, як він говорить. І спостерігати за радістю, яка з'являється на його обличчі, коли він знає, що хтось справді слухає, тому що мені подобається слухати його.

І я хотів створити для однієї дитини в нашій програмі після уроків сад, де вони могли б працювати, доглядати і створювати щось своє, але не мав нікого, хто міг би це зробити. І я не збирався робити це сам. Я пастор, а не садівник! Ви знаєте, це як: «Я не знаю, як це робити!» І ось я дивився на нього, а він був повернутий і робив щось своє – і я сказав: «Чоловіче, я хочу зробити сад біля церкви, щоб ці діти мали що робити, і я шукаю когось, хто вже на пенсії і знає, як доглядати за садом.» А він весь час хитав головою ось так, і я більше нічого не сказав про це. Я потис йому руку, пішов, і приблизно через чотири години я сидів за своїм столом і вивчав матеріал, коли він мені зателефонував і каже: «Ти прийдеш назад сюди, до церкви, щоб ми могли створити цей сад?»

Я хочу, щоб ви відчули те, що відчуваєте у своєму тілі зараз. Це називається радістю. Тому що це історія про те, як дві людини, дуже різні, які традиційно не пов'язані між собою, з'єднуються і мають радість від спільної діяльності, і з цієї радості ми починаємо творити. І зі своєї спільної творчості ми можемо озирнутися назад і сказати: «Чоловіче, це справді добре. Ці діти можуть зривати листя коларда.» Відчуваєте? Тому що саме це Іван каже нам бути причиною для місії. Спасіння, так, але для чого спасіння? Хтось вас запитує: «Чому ти ділишся зі мною своєю вірою?» Ви кажете: «Ну, тому що я хочу, щоб ти був врятований. Я хочу, щоб ти провів вічність на небесах.» «І все на тому.» Але Іван каже: «Ні, ми сповідуємо тобі ці речі,» якщо я можу прочитати це:

Те, що було від початку, що ми чули, що бачили очима нашими, на що дивилися і що відчували руками нашими, щодо Слова життя – життя виявилось, і ми бачили його, і свідчимо про нього та сповіщаємо вам вічне життя, яке було з Отцем і виявилось нам – те, що ми бачили і чули, сповіщаємо також і вам» – і ось тут «так що», причина – «так що й ви можете мати спілкування з нами.

Те, про що я тільки що розповів вам, було розповіддю про спілкування, яке Євангеліє робить можливим.

«І справді наше спілкування є з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом. І ми пишемо це для того, щоб радість наша була повною.» Радість! Причина для місій.

Отче, Син і Святий Дух, ми просимо, щоб не те, щоб Ти був ласкавим до нас, тому що Ти вже ласкавий, але щоб Ти, ділом Духа Твого, дозволив нам повірити в це в глибині душі нашої хоча б на кілька миттєвостей, коли ми чуємо від Слова Твого, нехай буде так. Амінь.

Отож, коли ми говоримо про наші мотиви для місій, давайте просто перестанемо удавати і давайте зізнаємося, що ми є людьми нашого часу, які не дуже вміємо визначати і навіть називати чи навіть знати наші мотиви для чогось. Чи можемо ми просто погодитися з цим? Скажіть усі: «Амінь!» Якщо хтось запитає вас – ось як ви мене поставите в глухий кут; ось чому для мене шлюб є таким, що викликає роздратування. Моя дружина каже: «Ти зробив це; ти зробив це. Чому ти зробив це?» Я можу говорити про це вічно, але чому ти робиш це? Які мотиви твого серця? І можна майже напевно знати, що коли людина дає односложну відповідь, це є мотивація, ось чому я ділюся своєю вірою, «Тому що я хочу, щоб ти був врятований», ця проста причина, ми можемо майже знати, що ми не дуже знаємо, що відбувається там, у глибинах нашої душі, що справді нас спонукає. І ось чому. Тому що ми не роботи. Ми не бінарні програми, де наші мотиви завжди те чи інше. Ми є дуже складними створіннями всемогутнього, близького, доброго Бога і ми дуже складні. У будь-який день у будь-який час наші мотиви для здійснення чогось дуже складні. Чи можете ви погодитися з цим?

Причини, чому я або ми здійснюємо місії

Ед попросив мене поговорити з вами про причини, чому я роблю те, що роблю. Якби я став розповідати вам про причини, чому я роблю те, що роблю, або чому ми займаємося місіонерською діяльністю, я сказав би вам такі речі: «Ну, тому що я хочу бути важливою персоною. І дуже круто займатися служінням у нашому районі». Тому що я люблю історії та відчуваю радість від проведення часу з Джоном Джонсом. Тому що я люблю Слово Боже і мені подобається вчити його. Це те, для чого я створений. Тому що, ви знаєте, це дає мені можливість відчувати сенс життя і таке інше». У людини різні мотиви. Але сьогодні я хотів би допомогти вам, принаймні, і допомогти нам всім зануритися в нашу душу і відкрити, навіть запитати і дослідити мотиви, чому ми займаємося місіонерською діяльністю. І те, що мені подобається у Слові Божому, це те, що Він розповідає нам, які наші мотиви і що «Є радість, яку ви відчуваєте». Він не просить вас: «Якщо ви хочете бути гарним місіонером, підіть туди і візьміть це і витратите всю свою енергію і ресурси, щоб піти і стати таким, щоб ви могли бути великим місіонером, як усі, про яких ми читаємо у книгах». Ні! Те, що Він говорить, це те, що глибоко вплетено у тканину вашого буття, це причина для місій. І вам потрібно тільки, і мені потрібно тільки бути звільненими. Мотивація для місій вже є. Ви мені сказали, що коли я розповів вам історію про радість, ви загорілися.

Відносини Бога

Але воно закладено в саму тканину нашого буття, тому що ми створені за образом відношення Бога. Те, що мені подобається в нашій доктрині Трінітарію та істина Трінітарію – і я входжу до комітету іспитів у нашому пресвітері, і я завжди задаю кандидатам це питання: «Яке практичне значення нашої доктрини Трінітарію, нашого Триєдиного Бога?» І те, що мені подобається чути та про що мені подобається говорити, полягає в тому, що це допомагає мені описати прагнення моєї душі до стосунків з людьми. Це допомагає мені зрозуміти, чому я борюсь із самотністю. Це допомагає мені зрозуміти, чому відчуття відірваності від людей є таким болючим. Це допомагає мені зрозуміти, чому відчуття зв’язку із людьми є таким прекрасним, тому що Ісус у своїй Первосвященичій молитві в Івана 17 говорить щось таке: «Отче, Я бажаю, щоб ті, яких Ти дав мені...» і я, до речі, перефразовую це, бо я не дуже добре запам’ятовую; і якщо ви такі ж, як і я, я радію з вами, тому що мені важко запам’ятовувати! Але щось таке: «Я хочу, щоб вони, всі ті, яких Ти дав мені, були зі мною там, де Я, щоб вони могли побачити мою славу, славу, яку Ти дав мені раніше від основи світу. Чому? Тому що Ти любив мене».

Спілка Трінітарію

І так ми отримуємо вікно у стосунки, спілкування Трійці, коли Отець любить Сина, а Син любить Отця, який любить Духа, що любить Сина. І чи готові ви до цього? Вони люблять і їх люблять. Вони насолоджуються і ними насолоджуються. І тоді раптом, у радості та у цій любові, що вони починають робити? Вони творять. І: «Нехай буде світло. Нехай земля буде сповнена рослинами і птахами» і всіма цими дивовижними істотами, яких вони створюють. І тоді: «Давайте відсвяткуємо після того, як створимо всі ці речі і скажемо: „Добре. Добре. Добре.» І тоді ми створюємо людину за образом нашим. Давайте створимо людину за образом нашим. Давайте сформуємо Адама», «Буття 2» (Буття 2, UBIO) І Бог дихає життям у нього, як батько, батьки дихають, і саме таке інтимне знання і дарування життя людині.

І так у вас є любов, а потім радість тече по шосе любові. І тоді з цієї радості у вас є творіння. І після творіння і співтворіння, правильно, є святкування. «Добре. Дуже добре». І тоді Він поміщає людину в сад і каже: «Будьте як Я. І якщо ви хочете бути як Я, вам треба бути відносним. Не добре бути вам одному. Тож будьте у союзі зі Мною, але будьте у союзі з нею. Обробляйте сад». І людина, коли ви обробляєте сад – хтось колись вирощував кавуни, наприклад? Ніби якщо ви обробляєте цей сад, він заволодіє вашим тілом і він буде рости по всьому світу. І тоді: «Будьте плідними і множтесь». Така нагота і несоромливість. Така інтимність, що це творча інтимність. І нехай уся земля буде сповнена Його славою. Це Той, за образом якого ми створені.

Відносини людини з Богом

Це описує прагнення моєї маленької дівчинки, коли я намагаюсь відпочити і кажу їй піти грати з пластиліном, вона мені каже: «Тату, я хочу, щоб ти грав зі мною!» Я такий: «Гаразд, я не хочу грати зараз; піди малюй». «Тату, ти будеш малювати зі мною?» Ніхто не хоче створювати на самоті. Ніхто не хоче малювати на самоті. Ми всі хочемо бути у спілкуванні і хочемо дивитися іншій людині в очі і хочемо, щоб їхні очі засяяли і робили те, що роблять наші очі. Це називається зв’язком; це називається спілкуванням. Це називається єдністю. Коли ми плачемо, ми хочемо, щоб інші плакали. Коли ми радіємо, ми хочемо, щоб інші раділи. Це називається «Ти зі мною». Тому препозиції у Писанні такі чудові, коли ми говоримо про викуплення у Христі, з Христом. Це Бог завжди скорочує відстань, наближається, і ми створені за образом цього Бога. Хіба це не чудово? І так, це стосунки.

Людина, що відпала від благодаті

Але потім ми бачимо, що у стосунках відбувається розрив. Чи знаєте ви, куди я веду? У Буття 3. І розрив відбувається слідом за змією. Там сказано: «І були вони голими і не соромились». А потім сказано: «Змія, яка була більш хитрою за будь-якого іншого польового звіра». І слово «голими» і слово «хитрою» в єврейському тексті мають лише невелику різницю у вказівках на голосні, і те, що ви бачите тут, це те, що є нагота, є вразливість. І тоді змія приходить зі своєю хитрістю. Іншими словами, він діє так, ніби він вразливий, але в ньому є прихований зміст; у ньому є темрява. Він не прийшов із загрозливим, хижим поглядом; він прийшов із привабливим поглядом. «Чи справді сказав Бог? О, ви точно не помрете. Бо Бог знає, що коли ви скуштуєте плід, ви будете як він». І потім він залучає її, змушує її критично мислити у своєму розумі, а потім прихований зміст підкрадається і вражає її в спину. І потім у тому падінні чоловік і жінка раптом усвідомили, що вони голими, і почали закриватися. Вони почали ховатися.

І ось найтрагічніша частина. Те, що Бог приходить і ходить по саду, і замість того, щоб Його діти підбігали до Нього, вони тікають. Усі прийменники, усі рухи Бога назустріч, а раптом Його творіння, Його діти – геть. Тепер, якщо ви батьки, деякі з вас знають біль підходу до своїх дітей із добротою, а вони не довіряють, що ви добрі, і тікають від вас і ховаються. Ви знаєте, що це за біль. І чим старші наші діти, тим більше ми це відчуваємо, тим болючіше це стає. Амінь? Тож уявіть собі Бога, який радіє Своєму творінню, творінню, яке дуже добре, як інтимний Батько, що рухається до Адама в саду, а замість того, щоб Адам сказав: «Так, я люблю тебе!» у спілкуванні та у взаємному замилуванні, Адам тікає від Нього. І Він каже: «Де ти?» Які болючі слова – «Де ти?» А Адам сказав: «Ну, я чув, що Ти йдеш, і я був голий». Іншими словами, «Я був уразливим, тому я боявся».

Ховання від Бога

Тож десь у свідомості Адама засіло, що цей Бог має якусь прихованість! «Я не можу бути вразливим із Ним, бо якщо я буду вразливим із Ним і якщо я не буду ховати ті частини себе, які я вважаю поганими, або якщо я не буду ховати свою гріховність, то Він не підійде до мене з добротою, а тільки з презирством. І тому я сховав себе. Я вкрив себе». І тепер у стосунках є відстань. І якщо всі ми будемо чесними, це причина, чому ми залишаємось поверхневими у стосунках. Амінь? Це тому, що ми не повністю довіряємо мотивам інших, коли вступаємо у стосунки. Це страшно. Я притягнутий до тебе, бо ми створені за образом того ж Бога, але ти інший, ніж я. Тож якщо ми вступимо у стосунки, я не знаю, чи маєш ти у собі темряву; я не знаю, чи є у тебе приховані мотиви. Я навіть не знаю своїх власних мотивів, тож це може піти не так.

Уразливість людини

І чи бачите ви, як ця напруга раптово ставить людину й жінку критичним суддею світу, що приходить до них? Ми вразливі у світі та у відносинах, яким не можна довіряти бути добрими. Чимось це було їхнє переконання. Вони були спокушені Сатаною і повірили цьому, і вони згрішили, взяли й з'їли. Отже, ось переконання їхнього серця і ось переконання нашого серця: «Мені потрібно критично оцінювати все й усіх як добрих чи поганих для мене. Тому мені потрібно маніпулювати цим, щоб забезпечити свій захист і своє задоволення у цьому світі. Я один. Я сирота». І це життя ми будуємо. Це смоковниці, які ми будуємо. Ми ховаємося й маніпулюємо. Ми прекрасні маніпулятори. Такі тонкі маніпулятори. Ми любимо людей заради того, щоб бути коханими. Це ж маніпуляція, чи не так? Ми дуже вмілі, тому що хочемо, щоб люди були добрими натомість. Це «якщо-тоді». Це «якщо я це зроблю, тоді ти це зробиш. Якщо ти підійдеш до мене, тоді ти можеш мене поранити, тому я не буду підходити до тебе. Я буду ховатися від тебе». Це постійна гра в шахи, у якій наші колеса завжди обертаються у тому, що ми вважаємо грою життя, і нам потрібно залишатися захищеними й не можемо бути вразливими.

Але ось проблема. Наші прагнення любити і бути коханими, наші прагнення бути у спільноті та насолоджуватися людьми і бути насолоджуваними людьми, наші прагнення працювати з людьми, щоб створювати добро і створювати щось змістовне і цінне, і наші прагнення святкувати, коли це відбувається, бути відзначеними – усе це залишається. Усі ми маємо ці прагнення у своєму серці, ці глибокі прагнення у своєму серці. Амінь? Гаразд, я спробую ще раз, і подивіться, вам просто потрібно звучати як моя церква хоч раз. Амінь? Так! Мені потрібна була ця єдність! Мені це потрібно! Мені потрібні були ваші очі! Мені потрібні були ваші слова! Мені потрібно було щось! Бачите, я є вразливим з вами. Мені це потрібно було. Я починав відчувати себе трохи відірваним тут. Я вже досить високий, гаразд?

Ми повинні покаятися

Тож наші мотиви тепер переходять від радісної єдності та любові до страхопитливого захисту та сприяння і самозадоволення. І саме тут багато наших мотивів для місій виникають. Тож як ми можемо вийти? Як ми можемо рушити? Ну, цей уривок говорить нам ключ. І це перш за все покаятися. Тепер, коли я кажу «покаятися», я не маю на увазі поворот на 180 градусів. Я навіть кваліфікую цей термін; назву його відносним покаянням. Тому що покаяння не означає: «Бог там, із критичним, осуджуючим поглядом, і мені потрібно в моєму відокремленні покаятися, і тому Він підходить до мене». Це те, що більшість із нас вірить. Ми намагаємося – ви знаєте, ви не можете маніпулювати Йим таким чином, щоб Він був ближче. Натомість, що це? Це доброта Божа, яка веде нас до покаяння. Покаяння завжди приходить після того, як ми побачили і споглядали доброту Божу. Ми знаємо, що якщо ми зізнаємося у своїх гріхах, Він є що? «Вірний і справедливий, щоб простити нам наші гріхи». Про яку доброту ми говоримо тут? Як ми можемо перейти від приховування і робити все, щоб віддалитися від людей, до виходу і бути вразливими та пропонувати себе для цього спілкування і цієї радості та всього того, тих чудових речей, до яких ми були створені? Ми повинні перш за все знати, що наші відносини з Батьком є безпечними. І вони безпечні тому, що Він прийшов до нас.

Христос зробив Себе Чутним

І це саме те, що дає нам Іван: «Те, що ми бачили своїми очима, на що ми дивились і що відчували своїми руками.» Він повторює це знову і знову. Іншими словами, це не просто якась теологічна істина; це екзистенціальна та ситуаційна істина, яку Ісус зробив видимою. Бог у Христі зробив Себе чутним. Чи знаєте ви, наскільки болісно можна бути почутим і не вислуханим? Більшість із нас ніколи не повідомляємо про свої глибокі прагнення, тому що ніхто не слухає. Амінь? І тому наші прагнення такі: «Людина, я хотів би, щоб ти повісив те рушник. Я хотів би, щоб ти помив посуд,» або щось подібне. Ні, це не справжнє бажання. Бажання таке: «Я справді хотів би, щоб ти цінував мене. Я бажаю цього.» Але ми не можемо почути.

Ісус вийшов. Він зробив Себе видимим. Він зробив Себе чутним – здатним бути неправильно зрозумілим. Видимим – здатним бути висміяним і зневаженим. Він зробив Себе дотичним. І це слово у грецькому мовою означає дотичний, як сліпа людина в темряві, що тримається за щось. Що означає, що Він зробив Себе вбивним. Він зробив Себе підвладним діям людських істот, які є хитрими, які ховаються, але які також зацікавлені Його красою, які хочуть покласти голову на Його груди, але також хочуть спробувати поцілувати Його і вдарити в спину. Це наш уразливий Христос. Він приходить до нас не із засудженням, а з добротою. І тому покаятися, піти за межі розуму – буквально метанойя; піти за межі розуму, після розуму. Після критичного розуму, де все «Якщо, тоді; якщо, тоді; якщо, тоді. Якщо я роблю це, тоді це» – піти в глибокі частини нашої душі, де перебувають наші прагнення, і ось де відбувається покаяння, коли ми підкоряємося нашим мотивам і нашим злим намірам та нашій хитрості та нашій темряві.

Ісус робить Себе видимим для нас

Як ми можемо зробити це? Ось причина, чому ми можемо це зробити. Це те, що мені подобається в цьому уривку. «Це є послання, яке ми почули від Нього і сповістили вам, що Бог є світлом, і немає в Ньому ніякої темряви.» Іншими словами, коли Ісус робить Себе видимим для вас, коли Він підходить до вас із добротою, Він, на відміну від змія, не має нічого в Своїм задумі. У Ньому немає темряви. Немає злого мотиву, яким Він підманює вас близько, щоб тільки поранити вас. Тому ви можете довіряти, що все в Його промисловому шляху, що приходить до вас, – що? Для вашої користі і для вашого перетворення. Для нашої користі і для нашого перетворення. Ми можемо зробити себе вразливими в світі, над яким і яким Бог є промисловим, тому що ми можемо довіряти, що в Ньому немає темряви. Навіть у хворобливому світі. Амінь! Це Євангеліє. Тому ми можемо рухатися вперед без страху. Він заплатив за наші гріхи. Будь-який біль і будь-які страждання, які ми пережили, і всі ми пережили, будь-яка зрада, яку ми пережили, і стосунки, які дуже ускладнюють входження в стосунки знову, ми можемо довіряти, що це для нашої користі. Чому? Тому що Він заплатив за нас. Він відкупив нас. Це не Його осудження. Тільки Його лагідне око над нами тепер.

Отже, коли прийде Христос, ми можемо сказати: «Людино, я люблю тебе.» І Він може сказати тобі: «Я теж люблю тебе.» І ти можеш сказати: «Людино, я хочу, щоб Ти насолоджувався мною.» І Він каже: «Ну, це у твоєму зізнанні, сину. Ти був створений, щоб прославляти Мене і насолоджуватися Мною навічно, але ти також був створений, щоб бути насолоджуваним Мною навічно, і Я насолоджуюсь тобою, мій маленький сину.» Хіба це не дивовижна звістка, тому що ми хочемо, щоб нас насолоджувалися, і Він насолоджується нами. І тому ми можемо рухатися вперед з іншими. Ми можемо ходити так само, як Він ходив – уразливими. І ось місії. Чи готові ви? Ми можемо зробити себе чутими. Ми можемо зробити себе видимими. Нам більше не потрібно ховатися за фіговими листками. Ми можемо зробити всіх нас видимими. У місіях це не досконалість. Найкращі історії у місіях – це історії про невдачі. Чи не так? І як це може статися? Тому що коли ми ходим у світлі, що каже нам Іван? Кров Ісуса, Сина, очищає нас від наших гріхів. Хіба це не дивовижно? Ми можемо зробити себе видимими, ми можемо зробити себе чутими, так що коли ми підходимо до когось і кажемо: «Я просто хочу поділитися з тобою своєю вірою,» і вони запитують: «Чому?» ми можемо сказати: «Ну, це складне питання. У мене, мабуть, є деякі егоїстичні причини, тому що раніше я був у стосунках, і вони не склалися добре, тому я трохи вагаюсь, але є щось у тобі і твоєму житті, що я хочу дізнатися більше про тебе, і я хочу мати можливість поділитися. І єдиний спосіб, яким я знаю, що з часом ми можемо дістатися до глибини речей, до нашого серця, це те, що обидва ми повинні знати, що нам нема чого боятися, навіть коли ми стаємо злими один щодо одного.»

Хіба це не чудово? Це наша мотивація для місій. Ми можемо рухатися вперед з уразливістю. Тому що Він насолоджується нами, тому ми можемо насолоджуватися іншими. Амінь? Давайте помолимося.

Отче, ми просимо, щоб Ти благословив проповідь і слухання Твого Слова. Отче, ми дякуємо Тобі, що Ти такий добрий до нас. Допоможи нам довіряти, коли ми продовжуємо у цьому служінні і коли рухаємося вперед у наш день. Ім'ям Ісуса, амінь.