Будуючи на Скалі

Будівництво на Скалі

Дії 9:31

Від Уайлі Лоури

Якщо ви відкриєте свої Біблії до книги Дій, глава 9; вона знаходиться на сторінці 918 у ваших Бібліях. Якщо ви часто буваєте тут, ви чуєте, що ми часто повторюємо перше питання та відповідь на Вестмінстерський короткий катехизис. І це справді дивно чіткий та корисний підсумок мети життя. «Головна мета людини — прославляти Бога та насолоджуватися Йим вічно.» Якби я міг додати одне — і я впевнений, що чоловіки, які сиділи в Єрусалимській кімнаті у Вестмінстерському зібранні, були б дуже зацікавлені почути, що я маю сказати! Але якби я міг додати одне, я сказав би таке. Головна мета людини — прославляти Бога та насолоджуватися Йим разом вічно. І причина, чому я кажу це, полягає в тому, що церква є центральною у Божому плані для Його народу. І те, що ми бачимо у книзі Дій, глава 9, вірш 31, полягає в тому, що церква будувалася на Христі. І коли вона будувалася на Христі, вони ходили «у страху Господньому та у втішенні Святого Духа». Ви бачите, вони прославляли Бога та насолоджувалися Йим разом.

Тож, маючи це на увазі, давайте підійдемо до Нього у молитві, а потім ми прочитаємо це сьогодні ввечері.

Наш Отець, ми просимо, щоб Ти дав нам страх Господній та дав нам втішення Святого Духа, навіть коли ми читаємо цей вірш та вивчаємо його сьогодні ввечері. І коли ми підемо звідси, що ми підемо, щоб прославляти Тебе та насолоджуватися Тобою разом вічно. Ми молимося про це в ім'я Христа, амінь.

Дії 9, тільки один вірш; вірш 31:

«Тож церква по всій Юдеї та Галілеї та Самарії мала мир та будувалася. І ходячи у страху Господньому та у втішенні Святого Духа, вона розмножалася».

Трава в'яне, а квіти падають, але Слово нашого Бога перебуває вічно.

Я хочу, щоб ми вивчили цей вірш за двома пунктами сьогодні ввечері. Перший – це побудова вгору. А другий – побудова назовні. Побудова вгору і побудова назовні. Ми присвятимо більшу частину часу першому пункту, і саме з нього ми почнемо, з побудови вгору.

Побудова вгору

Там сказано, що «Церква по всій Юдеї та Галілеї та Самарії мала мир і будувалася». Іншими словами, ми можемо сказати, що вона була збудована. Вона зміцнювалася. Сила Церкви має велике значення. Церква – це тіло Христа; вона – наречена Христа. Це стадо Доброго Пастиря. Воно було зібрано згідно з вічним планом Божим, забезпечене проливом дорогої крові Христа, і ним керує воскреслий і переможний Господь Ісус Христос. Можна сміливо сказати, що зростання і сила Церкви залежать від Христа.

І у цьому вірші, я думаю, ми бачимо три речі, три способи, якими Христос є тим, на чому будується Церква. Три способи, якими Церква будується на Христі. Один із них полягає в тому, що Церква будується на основі заповіді Христа. Ми також бачимо, що Церква будується як Церква Христа. І потім ми також бачимо, що вона будується завдяки зобов’язанню Христа. Давайте розглянемо ці три речі.

Побудова на основі заповіді Христа

По-перше, ми бачимо, що Церква будується у виконанні та у послушенні Христовому наказу. Ви знаєте, що одне з того, що виділяє цей вірш у книзі Дій, полягає в тому, що він служить підсумком. Це підсумок усього, що було раніше у книзі Дій, але це також перехідний вірш. Тож він готує нас до того, щоб розповісти, що відбудеться у решті цієї книги Дій. І як підсумок, вірш 31 говорить нам, що Церква по всій Юдеї, Галілеї та Самарії будувалася. Тепер, згадуючи ці три місця, зокрема, ми пов'язуємося з самою метою та порядком, та структурою книги Дій. Бо ви бачите, де починається книга Дій? Книга Дій починається в Єрусалимі, і починається з Ісуса та Його учнів, і Він говорить їм чекати в Єрусалимі, чекати приходу обіцяного Богом, приходу Святого Духа. І тоді, безпосередньо перед Своїм вознесінням, Ісус говорить це Своїм учням. Він говорить: «Ви отримаєте силу, коли Святий Дух прийде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї та в Самарії та до кінців землі.» Книга Дій починається з Ісусом в Єрусалимі. Вона закінчується з Павлом у Римі. І вона простежує цю лінію місць, які Ісус дає Своїм учням – Єрусалим, Юдея, Самарія та до кінців землі.

«На цьому камені»

І так, у вірші 31, ми знаходимо, що коли поширюється звістка про воскресіння Ісуса, Церква будується у мирі – де? «По всій Юдеї та Галілеї та Самарії». Саме так, як Ісус наказав, саме так Ісус і повелів, тому Церква зростала і зміцнювалася. Бачите, що Христос наказує, те Христос і дає. Коли Він доручає Своїм учням, Своїм послідовникам бути свідками і робити учнів, Він здійснить те, що наказав. Він здійснить і дасть плід від їхньої праці для Себе, бо це Божий план і це Божа справа. Ви пам'ятаєте, коли в Євангеліях Петро зізнається, що Ісус є Христос – і що Ісус говорить Петру? Він говорить: «На цьому камені», цьому зізнанні Ісуса як Христа, «На цьому камені Я побудую Свою Церкву, і ворота пекла не подолають її». І була інтенсивна переслідування та опір проти Церкви у часи книги Дій. І учні, апостоли, були кинуті до в'язниці. Їм було заборонено говорити про Ісуса. Ми читаємо про Стефана та про те, як він був помилково звинувачений і побитий камнями; перший мученик у ранній Церкві. Ми читаємо про те, що навіть у попередньому розділі це був Савл, який став Павлом – він спустошував Церкву.

Але якщо ми могли б сформулювати послання Книги Дій у декілька слів, ми могли б сказати, що воно є свідченням про воскресіння із силою та переслідуваннями. І саме це ми знаходимо – що коли послання Євангелії про те, що Ісус воскрес із мертвих, поширюється, і силою Святого Духа церква множиться, росте, будується та зміцнюється на виконання заповіді Христа та в умовах інтенсивних переслідувань. Тепер ми могли б винести декілька уроків із цього, лише з цієї однієї думки, тому що ми живемо в культурі, в якій майже в усьому противиться шляху Божому; це суперечить істині Божій. Ми бачимо акти тероризму, які майже щотижня стають реальністю, і це все більше і більше важить на умах людей. І все ж, що ми бачимо в цьому уривку? Що навіть хоча церква здається, ніби вона на хиткому ґрунті, їй потрібно оновитися, реальна потреба – у реформі; реальна потреба – повернутися до послання про воскресіння та до уповаги на Святого Духа, знаючи, що саме так Христос будує та зміцнює Свою церкву.

Це також є заохоченням для нас. Можливо, деякі з вас дивуються, чи варто зобов'язуватися перед церквою? Чи варто служити, давати та робити себе вразливим у житті громади? Можливо, деякі з вас роками служили в церкві; ви втомилися? Можливо, це просто не є такою пріоритетністю, як раніше? Що ми бачимо тут, так це те, що зростання церкви, сила церкви – це заповідь Христа. Це Божий план, і Бог побачить, що Його робота буде доведена до кінця, до виконання, до кінця часу, на славу Христа та на благо Його людей. Цей вірш говорить нам: «Подивіться, що Бог робить для Своєї церкви, із Своєю церквою. Він дає те, що наказує». Сподівайтеся на це! Моліться за це. Чекайте на це. І зобов'язуйтесь перед Його церквою.

Збудована як церква Христа

Це приводить нас до другої речі. Чия це церква? Це Церква Христова! Саме Церква Христова будується. Христос — голова Церкви, і вона єдина; єдина Церква з миром та єдністю у Христі. Погляньте назад на вірш там, вірш 31. Подивіться, що він говорить. Він говорить: «Отже, Церква,» єдина Церква, «мала мир і будувалася.» Це єдина Церква, хоча вона знаходиться в багатьох місцях. Вона знаходиться в Юдеї та Галілеї та Самарії, але це все одно Церква. Насправді, якби ми переклали те слово «протягом усього,» де сказано «протягом усього,» ми могли б сказати «на всій.» Тож ви могли б сказати, що це Церква «на всій Юдеї та Галілеї та Самарії.» І це слово в грецькій мові насправді те саме слово, від якого ми отримуємо слово «католицький.» Це те, що ми сповідуємо або визнаємо, коли говоримо Символ віри і говоримо, що віримо в «святую католицьку церкву.» Ми не говоримо, що віримо в Римсько-католицьку церкву, а що віримо в єдину всесвітню Церкву, всесвітню Церкву Христа. Ми стверджуємо нашу віру та наше зобов’язання щодо цього. Церква, що складається з віруючих з кожної нації, кожного племені, кожної мови, кожного народу.

Єдина Церква у Христі Ісусі

Саме це Ісус молився перед Своим розп'яттям. Він молився зі Своими учнями, щоб «усі, хто вірить у Нього, були одним, як і Він та Отець є одним». Це те, що Ісус доручив Своїм учням зробити в кінці Євангелії від Матвія, коли Він говорить: «Ідіть та навчайте всі народи». І що ми знаходимо в Книзі Одкровення, але це змішана безліч, яку ніхто не може перелічити, що стоїть перед престолом та поклоняється Агнцю, поклоняється Христу. Це обіцянка Божа, що йде назад до Його обіцянки Аврааму, що через нащадків Авраама всі сім'ї землі будуть благословенні. Це одна Церква і вона в Ісусі Христі. І ми бачимо початок цієї єдності саме тут у Книзі Дій у вірші 31 глави 9, коли ті, хто з Іудеї та Галілеї та Самарії, з'єднуються разом і вони насолоджуються миром та насолоджуються збудуванням, будучи збудованими.

Подолання бар'єрів

І вже на цьому етапі книги Дій церква подолала великі перешкоди. Ви знаєте, якщо взяти ці три слова: «Юдея, і Галілея, і Самарія», у цих трьох словах міститься складна та тривожна історія. Там є ідолопоклонство, є громадянська війна, є ненависть, є вигнання, є упередження, є світськість, є самоправедність. Юдея була місцем храму. Саме там жила релігійна еліта і де вона перебувала. Галілея була єврейською територією, але на неї більше впливала і впливала римська та грецька культура. Самарія була між двома, і вони не мали чистого єврейського походження і дотримувалися інших релігійних практик. І євреї ненавиділи самарян. Нам сказано, що ті, хто з Галілеї, коли вони йшли до Юдеї, переходили річку Йордан, щоб обійти територію Самарії. Вони не хотіли мати справу з цими людьми. І час від часу спалахувала інтенсивна насильство між цими групами людей. Але тут ми дізнаємося, що в цих місцях була одна церква, і ця церква мала мир і вона будувалася. Це було не тільки те, що вона була вільна від опозиції; там був мир між ними. Там був мир між цими людьми, які раніше були у ворожнечі з Богом і тепер вони були примирені з Отцем і отримали дар вічного життя в Ісусі Христі, дар Святого Духа. Це були люди, які були у ворожнечі один з одним, а тепер вони радіють разом у радості, у вірі та у спілкуванні. І те слово «церква», яке ми маємо тут, означає буквально «викликані». Вони були «викликані» зі своїх колишніх шляхів і зі своїх різних походжень, щоб увійти до однієї церкви, одного тіла, одного народу на славу Христа.

І, можливо, найочевиднішим прикладом тієї радикальної трансформації, яку зазнали ці люди, є перетворення, яке сталося з Савлом чи Павлом. Ось був чоловік раніше в цьому розділі, ось чоловік, який був головним переслідувачем та гнобителем Церкви, і ось тепер він прийнятий до Церкви, у спілкування святих. І не тільки він більше не переслідувач, але тепер він став одним із головних інструментів для збудування Церкви. Ось та радикальна трансформація, яка відбувається в цьому розділі, у цьому вірші, про який ми говоримо. Зріст Церкви приносить мир між тими, хто різний та розділений. Чому це важливо? Чому важливо мати єдність серед цієї різноманітності? Тому що нічого іншого не може зробити цього; тільки Христос робить це. Це відбувається тільки в Церкві Христа, і так це приносить славу імені Христа. І ми бачимо це прямо тут, у цьому вірші.

Збудування зобов'язанням Христа

Третє, що ми бачимо щодо того, як Церква будується на Христі, це опис життя, яке було втілено серед віруючих. Ми бачимо тут постійне зобов'язання Христа, Його служіння Церкві. Церква збудувана зобов'язанням Христа до них. Вірш говорить нам, що вони «ходили в страху Господньому та втішенні Святого Духа». Тепер подумайте про характеристики служіння Ісуса. Якими були аспекти служіння Христа? Ну, ви могли б визначити ці дві характеристики прямо тут, чи не так? Тому що все, що Ісус робив та говорив, було зроблено задля слави Божої. Його зобов'язання проводити час із Своїм Отцем у молитві. Усі Його могутні справи та чудеса, знаки та вчення, які Він здійснював, були задля того, щоб принести Богові славу. І навіть ідучи на смерть на хресті та приймаючи гнів Отця, це було зроблено з послуху та підкорення волі Свого Отця. Це був страх Господній, який пронизував усе служіння Христа.

І Святий Дух, той Святий Дух, що здійснив надприродні чудеса в житті Ісуса та через Його служіння, є тим Святим Духом, що тепер продовжує Своє служіння в усіх, хто вірить у Христа. Ісус обіцяв це. Він обіцяв, що залишить Своїх учнів, але не полишить їх одних, а пошле Святого Духа, щоб оснастити їх, навчити їх, щоб вони могли здійснювати служіння в Його ім'я. Інше ім'я Святого Духа, як нам сказано, є Утішитель або Помічник. Що ми бачимо в цьому уривку? Те, що Утішитель приносить утіху. Вони ходять «у страсі Господній та утісі Святого Духа». Це свідчення того, що Христос діяв у Своїй церкві. Він був відданий Своїй церкві. Він продовжував служити Своєму народові, тому що вони виявили страх Господній та втіху Святого Духа. Ці дві характеристики завжди йдуть разом – благоговіння, пошанування, відданість та поклоніння Богові разом із заохоченням та втіхою, радістю та благословенням Святого Духа.

Страх Господній

Ми не так часто чуємо про страх Господній, чи не так? Він, здається, більше підходить до Старого Завіту. І справді, такий був відповідний відгук на славу Божу протягом усього Старого Завіту – страх Господній. Але в Новому Завіті автори багатьох місць закликають нас боятися у світлі реалій Євангелія. Бо саме Євангеліє вчить нас цьому. Євангеліє вчить нас боятися Господа. Євангеліє вчить нас тому, що наш гріх заслуговує гніву та незадоволення і покарання Божого. Що немає нічого, що ми могли б зробити, щоб видалити наш гріх і заслужити благословення Боже. Але наше спасіння приходить не інакше, як через смерть і воскресіння Ісуса Христа, Сина Божого. Ось як ми бідні без Христа. Ось як дорого нам обходиться наше спасіння. Що могло б бути більш відповідним відгуком, ніж страх і подив, і благоговіння, і поклоніння перед Богом? Що могло б бути більш відповідним відгуком, ніж те, що Дж.І. Пекер, або, запозичивши з назви його книги, «ставитися до Бога серйозно»? Як ми можемо взагалі користуватися комфортом Святого Духа, якщо ми не віддаємо Богові нашу найбільшу відданість?

Я думаю, що можна з впевненістю сказати, що всі ми бажаємо та прагнемо до комфорту Святого Духа, але чи сприймаємо ми Бога серйозно? Я дивуюсь, якщо ми запитаємо наших дітей, якщо ми запитаємо наших сусідів, наших колег: «Що є головним пріоритетом у нашому житті?» Я дивуюсь, що вони скажуть! Ми всі схильні сприймати себе серйозно. Хіба ні? Ми сприймаємо нашу роботу серйозно, ми сприймаємо наші спортивні заняття серйозно, ми сприймаємо нашу зовнішність, нашу їжу та наш напій, наше розважання серйозно, ми сприймаємо себе серйозно. Що більш очевидного за те, що підтверджує це, ніж поширеність селфі? Ми хочемо зробити знімок себе. І якщо ми сприймаємо себе серйозно, ми хочемо розповісти іншим людям про себе. Тож ми бачимо це в нашій культурі. Але чи сприймаємо ми Бога серйозно? Я зізнаюсь, що я хочу, щоб Дух змінив життя, але чи завжди роблю це з очікуванням та готовністю до того, що може зробити Бог? І чи хочу я отримати трохи слави за це по дорозі? Я дивуюсь, скільки з нас ми хочемо, щоб наші діти, ми хочемо, щоб молодь зростали та насолоджувались комфортом Святого Духа, щоб досягали зрілості у вірі, щоб зростали у вченні, але тільки поки вони мають веселощі, роблячи це. І як часто ми самі демонструємо належний страх Господній у нашому житті та пріоритетах, які ми обираємо для наших сімей? Ми всі схильні шукати комфорту Святого Духа та нехтувати страхом Господнім. Але комфорт Святого Духа приходить зі страхом Господнім.

І коли я говорю про страх Господній, я не маю на увазі сумний чи похмурий настрій. У цьому є теплота, радість у страху Господньому. Є свобода та щирість, надія у часи випробувань; впевненість у часи страждань. Сила, глибина та єдність будуються, коли Церква Христа зростає. Це прекрасна картина Церкви, що будується, у книзі Дій, розділ 9, вірш 31. Церква - це Божий план для слави Христа та для блага Його людей. Ви знаєте, у нашій сім'ї ми трохи збожеволіли від птахів. Я не буду багато про це говорити, бо не знаю, скільки я хочу розкрити про те, наскільки ми божевільні, але ми дуже уважно ставимося до того, що відбувається з птахами у нашому дворі! І вчора я натрапив на пташине гніздо. Ми часто їх бачимо, але мене просто вразило, наскільки вражаючим було це пташине гніздо. Ось солома, сміття, бруд, і ці птахи можуть скласти все це разом та зробити гніздо для своїх яєць та для себе. Хіба не дивно, що Бог робить, будуючи Церкву? Він бере юдея та язичника, галілеянина та самарянина, раба та вільного, багатого та бідного, і Він об'єднує їх як Свою Церкву, як Церкву Христа, для Його слави, цю прекрасну картину ходіння у страху Господньому та у комфорті Святого Духа? Ось що Бог робить, будуючи Свою Церкву. Тож Церква будується. Вона наставляється.

Нам також сказано в останньому слові цього вірша, що коли вона будувалася, вона розширювалася. Це буде нашим останнім пунктом сьогодні ввечері. Те, що церква була побудована, вона помножилася. Коли церква була зміцнена, церква помножилася. Насправді, ми можемо сказати, що одним із ознак сили церкви є те, що вона спрямована назовні. Вона була побудована назовні, коли вона будувалася, і вона будувалася, коли вона розширювалася. Це не статичне тіло віруючих. Це не виключний клуб. Це динамічне співтовариство, про яке нам розповідають тут. Одним із модних слів у церкві сьогодні, у нашій культурі, я думаю, є «спільнота – робити життя разом». І це, звичайно, один із пріоритетів цього уривка; це одна із прекрасних речей тут. Вони переживають спільноту разом. Але однією із небезпек піднесення та зосередження на спільноті є те, що фокус може стати внутрішнім, і спільнота може стати замкненою. І може стати важко прийняти нових людей або сторонніх. І я впевнений, що багато хто з нас мав такий досвід у малих групах чи неділюних школах чи подібних речах.

Розширена

Але ми бачимо тут, що коли фокус спрямований на Бога і коли фокус спрямований на заповідь Христа будувати Його церкву та йти і робити учнів, церква простягається назовні, і зростання церкви приносить славу імені Христа. І те, що ми бачимо, коли церква простягається назовні, якості, які надають силу церкві, є тими ж якостями, які постачають зростання. Ті речі, які були присутні та очевидні у служінні Христа їм – страх Господній та комфорт Святого Духа – ці дві речі, які спонукають їх назовні, керують ними назовні та приносять помноження тих, хто перебуває поза церквою. Це коли вони ходили у страху Господньому та у комфорті Святого Духа, церква помножилася. Вона була побудована назовні.

Зміцнення веде до помноження

Це, у суті, той принцип, який ви неодноразово чули від Еда, що «те, що найглибше доходить до серця, найширше доходить до світу». Що коли Церква будується, вона будується назовні. Часто на Місіонерських конференціях ми чуємо цитату Джона Пайпера, яка говорить: «Місія існує тому, що немає поклоніння!» Ми також можемо сказати, що місія існує тому, що є поклоніння. І це те, що Пайпер фактично говорить у цій проповіді, де він говорить про це. Це те, що зміцнення веде до множення. І причина, чому це так важливо, полягає в тому, що Церква просувається у важкі місця; вона йде до людей із реальними, глибокими потребами. Бо який стан світу? Який стан тих, хто поза Церквою? Ну, це протилежність тому, що ми бачимо тут. Вони без страху Господнього і без комфорту Святого Духа. Немає почуття залежності від Бога. Немає надії, миру та комфорту, а лише гордість і марність. Я не думаю, що нам потрібно наводити приклади того, як це характеризує світ навколо нас, але Христос дає нам щось краще. Він дає нам Себе. І в Ньому ми покликані до сили, єдності, радості, миру, подиву та любові. Ми покликані до життя, вічного життя в Ньому.

Коли ми сподіваємося на ці речі, молимося за них, чекаємо на них, одним із заохочень, які ми отримуємо, є те, що ми молимося за відродження. Ми молимося за реформу, за освіження, оновлення. Чи чули ви те «пере»? Ми просимо Бога зробити те, що Він робив раніше. Ми молимося, щоб Він зробив це. І ми можемо бути нетерплячими, тому що ми бачимо, що Він робив це раніше. І свідчення цього є прямо тут, у книзі Дій, розділ 9, вірш 31. Ми просимо Бога зробити це знову на славу Христа та на благо Його людей.

Зараз я читаю книгу про повінь на річці Міссісіпі у 1927 році, «Підйом води». І ця книга неймовірна! Один із головних персонажів книги — річка Міссісіпі. Вона — один із найпомітніших персонажів у книзі. І неймовірно чути, як він описує силу та інтенсивність річки, коли вона тече вниз і коли підіймається вгору. І на кожному етапі річка намагається прорватись через дамби. Вона намагається піднятись над дамбами та розлитися за межі своїх берегів. Ось така інтенсивність та сила річки.

Те саме ми бачимо і з Церквою, коли вона будується, зростає, збільшується. Вона намагається простягнутись та розширитись, зрости та розмножитись на славу Христа. Ось що робить Церква. Ось що ми бачимо тут у книзі Дій, глава 9, вірш 31. Ми молимося, щоб вона робила це і в наш час.

Життя у простоті

Дозвольте мені закінчити кількома зауваженнями. Ви знаєте, коли я приходжу до такого уривку, я завжди вважаю, що проповідувати та навчати про страх Господній — особливо складна справа. Мабуть, це через трансцендентність Бога; важко підібрати слова та відобразити не просто жах, а пошану та любов у цьому страху. Тож що це означає? Що означає мати страх Господній та втіху Святого Духа? Декілька слів спадають на думку. І одне з них, я б сказав, таке — це життя у простоті. Ми так відволікаємось та зайняті більшу частину часу. Нас тягне заповнити будь-який час відпочинку чи тиші шумом чи візуальною стимуляцією. Але, думаю, тут є заклик до нас бути тихими. Як молився раніше Давид: «Будь нерухомий і знай, що Я — Бог», та приділити час, щоб дивуватися та захоплюватися творінням Бога; пам'ятати Його благословення, пам'ятати Євангеліє та дякувати Йому за це. Зрости в оцінці того, що Він зробив.

Чи не бачимо ми також простоти у Церкві в Діях? Якщо ми повернемося до 2-го розділу, що робила Церква у часи ранньої Церкви? Вона була досить простою. Вони були віддані хвалі та молитві. Вони були віддані слову та таїнству. І вони присвячували себе спілкуванню та щедрості. Це просто, але це надзвичайно. Чи не так? І коли вони присвячували себе цим речам, вони були готові виглядати інакше від світу навколо них, бути сіллю та світлом у своєму світі. З їхнього боку була готовність терпіти випробування, терпіти через страждання, страждати з надією, та бути готовими дати відповідь тим, хто бачив їх, щодо причини їхньої надії. Чому вони мали таку велику надію? Це тому, що воскресіння; це тому, що вічне життя у Христі Ісусі. І вони разом зміцнювали один одного у ті часи. І вони були готові бути свідками за Христа.

І можливо, саме тут ми це вимірюємо. Якщо ми не маємо бажання та обов'язку щодо загублених, можливо, ми не повністю зрозуміли благословення страху Господнього та втіхи Святого Духа. Можливо, ми не повністю оцінили неймовірну привілегію Церкви, а також неймовірну потребу загублених. І можливо, нам потрібно повернутися до того, з чого ми розпочали службу, до Книги Плачу 3-го розділу, до заклику до поклоніння – «Будьмо досліджувати та випробовувати свої шляхи та повертатися до Господа, і піднімемо наші серця та руки до Бога на небі». Давайте підійдемо до Нього у молитві!

Отче, ми дякуємо Тобі за Твоє Слово і за цей Господній День, що настає, вранці і ввечері, щоб чути Твоє Слово і співати Твої хвали. Ми молимося, щоб Ти, Своїм Духом, діяв у нас, щоб відновити нас і оживити нас, і щоб дати нам радість у Христі, і дати нам серце для загублених, і дати нам можливості простягати руку. І коли ми будуємося, щоб ми також виходили, для Твоєї слави, для слави Христа і для нашого вічного добра. І ми молимося про це в ім'я Христа, амінь.