Спокушані, випробувані та ніколи не зневіряючі

Спокушані, випробувані та ніколи не піддані

Матвія 26:36-46

Від Уайлі Лоури

Добре, давайте відкриємо наші Біблії до Матвія 26. Ви можете знайти цей уривок у ваших Бібліях на сторінці 832. Наш сьогоднішній уривок відноситься до дня, що передує смерті Ісуса. У цьому розділі Євангелії від Матвія відчувається інтенсивність та вага. Він щойно спожив Пасхальне євхаристійне тіло зі своїми учнями; Він розповів їм про Своє тіло, яке буде проколоте, та Свою кров, яка буде пролита. Ніщо не має більшого значення, ніж те, що відбувається, коли Ісус підходить до хреста. Усе залежить від смерті та воскресіння Ісуса. Тому важливо, щоб ми приділили всю нашу увагу читанню Божого Слова сьогодні вранці. Дозвольте мені помолитися, перш ніж ми туди підійдемо. Давайте помолимося!

Наш Отець, ми дякуємо Тобі, що Ти закликав нас сьогодні сюди, щоб почути Твоє Слово та побачити Ісуса, прочитати ці інтенсивні слова, коли Він у тузі та підходить до хреста. Наш Отець, ми просимо, щоб Твій Дух прийшов та освітив наші серця, щоб ми побачили красу та достатність нашого Спасителя, щоб ми побачили нашу потребу в Ньому, та щоб Ти навернув нас до поклоніння Йому та пошани та прославлення Його в усьому, що ми робимо. Ми просимо це в ім'я Ісуса, амінь.

Давайте прочитаємо Матвія 26. Ми почнемо з вірша 36:

Тоді Ісус пішов із ними в місце, яке називалося Гефсимания, і сказав своїм учням: "Сидіть тут, а я піду туди й помолюсь." І взяв із собою Петра й двох синів Зеведея, він почав сумувати й хвилюватися. Тоді він сказав їм: "Душа моя дуже сумна, аж до смерті; побудьте тут і пильнуйте зі мною." І відійшовши трохи далі, він упав на обличчя своє й молився, говорячи: "Отче мій, якщо можливо, нехай ця чаша мине мене; однак не як я хочу, а як ти хочеш." І прийшов до учнів і знайшов їх сплячими. І сказав Петру: "Отже, не могли ви пильнувати зі мною одну годину? Пильнуйте й моліться, щоб не ввійти у спокусу. Дух справді бажає, але плоть слабка."

І знову, вдруге, він відійшов і молився: "Отче мій, якщо це не може минути інакше, як тільки я вип'ю її, хай буде воля твоя." І знову прийшов і знайшов їх сплячими, бо очі їхні були важкі. І залишивши їх знову, він відійшов і молився втретє, говорячи ті ж слова. Тоді прийшов до учнів і сказав їм: "Спите й відпочивайте потім. Ось, година близько, і Син Людський віддається в руки грішників. Уставайте, підемо; ось, наближається той, хто мене видає."

В'яне трава і падають квіти, але Слово Бога нашого перебуває повіки.

Я хочу, щоб ми побачили три речі з цього уривку сьогодні вранці. Я хочу, щоб ми побачили, перш за все, любов Ісуса, по-друге, співчуття Ісуса, і нарешті, настанову Ісуса. Любов, співчуття і настанова Ісуса.

Любов Ісуса

Давайте спочатку подивимося на любов Ісуса. Він каже у вірші 45: «Час близько». Час близько. це момент, заради якого Ісус прийшов. Вся Біблія вела нас до цього моменту. І якщо ми подивимося тільки на Євангеліє від Матвія, всі вироки ангелів і волхвів та Івана Хрестителя, всі передбачення Ісуса про Його відторгнення та арешт, Його розп'яття та Його воскресіння, вели до цього моменту. І було кілька місць на шляху, де правлячі влади та лідери народу намагалися нашкодити та знищити Ісуса, але вони не мали успіху. Але тепер, але тепер час Його смерті близько. І Ісус зіткнувся зі спокусами на шляху. Він зіткнувся зі спокусами від диявола в пустелі; Він зіткнувся зі спокусою з вуст Петра, говорячи: «Це ніколи не повинно трапитися з тобою, Господи». Спокуси, які Він міг би минути Його смерть та уникнути хреста за будь-яку ціну. Але ця спокуса, ця спокуса в Гефсиманії є Його найбільшою спокусою. Час близько; час Його смерті настав.

Тепер, коли мова йде про смерть, деякі з вас знають вплив тих важких слів: «Ми викликали хоспіс». Якщо ви організували догляд за вмираючим близьким, ви знаєте щось про потворність смерті. Ви знаєте підвішеність та стрес очікування того останнього подиху. Смерть - це останній ворог; це наслідок гріха. І з Ісусом Його смерть приходить разом із відторгненням тих, хто був найближче до Нього. Його смерть приходить із соромним видовищем хреста. І що більше всього та що є головною причиною Його туги в цьому уривку, так це те, що Його смерть приходить із гнівом Бога. Він приходить прийняти гнів Свого Отця, покарання, яке належить за гріх Його народу.

Ісус молиться в Гефсиманії

І ось коли Він приходить у місце, яке називається Гефсимания, зі Своїми учнями Він зупиняється і молиться. Якщо ви подивитеся на 37-й вірш, там сказано, що Він узяв із Собою Петра, Якова та Івана і почав дуже сумувати і тривожитися. Величина цього часу тисне на Ісуса. Він починає відчувати тугу Своєї майбутньої муки і слова тут, «сумуючий і тривожний», говорять про глибоку тугу, про велику печаль у серці Ісуса. Немає жодного способу передати те, що відбувається з Ісусом. Немає способу передати Його досвід. І це не тільки емоційна реакція. Це фізична реакція, яка супроводжує ці емоції. Тепер подумайте про своє власне життя. Можливо, попереду у вас є дуже очікувана подія. Це може бути виступ або велике інтерв'ю; можливо, це ваша весільна церемонія. І коли час наближається, ви знаєте, як ваше серце б'ється швидше і піт починає литися і ваш шлунок крутиться. Є емоційна реакція і фізична реакція також. Євангеліє від Луки розповідає нам, що Його піт був як краплі крові, що падають на землю.

І Він говорить у 38-му вірші, Він говорить зі Своїм внутрішнім колом, із трьома людьми у Своєму внутрішньому колі, і Він говорить: «Душа Моя дуже сумна, аж до смерті». Туга, яку відчуває Ісус, така інтенсивна, це туга, що вбиває. Ви знаєте, ми іноді вживаємо такі фрази. Коли нас щось турбує, ми говоримо: «Ці шоу мене вбивають». Або: «Стояти в черзі мене вбиває». Ці слова багато не означають, чи не так? Але ви бачите, що турбування, яке Ісус відчуває тут, ця туга, що вбиває, це таке турбування, якого ніхто ніколи не відчував. І тому Він просить Своїх учнів чекати і спостерігати з Ним.

Чаша Божого гніву

І Він іде трохи далі один і кладе поклін, падає на обличчя Своє, та вигукує: «Отче Мій, якщо можливо, нехай ця чаша мине Мене. Та не як Я хочу, а як Ти хочеш». Тричі Він промовляв ту молитву, щоб якщо можливо, чаша гніву Божого минула Його. Бачите, той образ чаші зустрічається по всьому Писанню, щоб виразити гнів Божий, суд, який належить за гріх. Насправді, у нашому закликові до поклоніння раніше у служінні, я процитував із книги Плач Ієремії, розділ 3. Книга Плач Ієремії - це книга, яка може краще за будь-яку іншу книгу передати ту скорботу і тугу, яку Ісус відчуває у цьому уривку. Але у тому розділі письменник каже таке: «Згадай про моє лихо і про те, як я блукав, про полин і жовч». Полин і жовч. Це був напій, зроблений із гірких трав, який колись пили, щоб виразити досвід Божого суду. І навіть Ісус, трохи пізніше після цього, Ісус іде на хрест і Йому пропонують напій. Це вино, змішане із жовчю. І ця жовч була там ніби отрута, щоб притупити частину болю хреста. Але Ісус відмовляється від того напою; Він відмовляється пити із тієї чаші. Він не хоче бути притупленим до жахів хреста.

І це не чаша, яку Він прийшов випити. Ні, Він прийшов випити чашу Божого гніву. Це важка реальність. Це вражаюча, жахлива реальність. Це гнів Божий, від якого Ісус молиться, щоб бути врятованим. Як нагадує нам книга Євреїв, «Страшно впасти в руки живого Бога». Бог наш вражаючий у Своїй досконалій праведності та справедливості. І Ісус тут добровільно підкоряється, щоб винести тягар, якого ніхто ніколи не зазнавав, і він обтяжує; він дуже тисне на Нього. Хіба не підходить, що це відбувається в Гефсиманії? Гефсиманія означає, буквально, «олійний прес». Те, що відбувається з Ісусом. Він стискується і тисне, і туга, яка виходить з Нього внаслідок цього.

Причина страждань Христа

Його страждання жахливі, але Він страждає недарма. Він страждає через любов до тих, кого Він прийшов спасти. Усе, що Ісус витримує, від смирення Своєї народження до приниженості Свого життя і служіння, до місця, де Його страждання посилюються і досягають кульмінації на хресті, Ісус прийняв усе це з серця любові. Він прийняв це, щоб прийняти заробітну плату гріха за Своїх людей, щоб врятувати нас від суду, якого ми заслуговуємо, і щоб вилити благословення царства – любові Отця на всіх, хто вірить у Нього для спасіння і приймає Його вільний дар благодаті. Ви бачите, інтенсивність скорботи Ісуса в цьому уривку тільки зрівнюється і навіть перевершується інтенсивністю Його любові, яку Він має до Своїх людей.

І батьки, ви знаєте дещо про це, чи не так? Деяка частина тієї болючої любові до дитини, яка страждає. Ви бачите дитину, яка проходить через страждання, і як часто батькам приходить на думку: «Чому я не можу пройти через це замість нього? Чому це не я замість неї?» Але немає способу пройти через це; немає способу здійснити цей обмін. Але це показує глибину любові, яку батько має до своєї дитини. Ну, ось Ісус, і з любові до Своїх людей Він бере на Себе ці страждання. Він готується прийняти повне покарання, яке належить за гріх Його людей, щоб ми не мали пити жодної краплі з тієї чаші. Ось як сильно Ісус любить нас. Це та мука, яку Він переживає через любов, яку Він має до Своїх людей.

І ви знаєте, що так дивує в цьому? Що так дивує в цій любові, яку Ісус має до нас? Коли Він терпить ці випробування, Він терпить їх з любові до тих, хто завдає Йому біль. Це гріх тих, кого Він прийшов спасти, це гріх тих, кого Він любить, хто приносить цю муку та агонію на Ісуса в Гефсиманії. І як ми можемо сумніватися, як ми можемо сумніватися в любові Ісуса до нас, коли ми пам'ятаємо, що Він витерпів для нас, коли ми пам'ятаємо, що Він витерпів через нас. І чи не є це заохоченням, навіть у наших власних випробуваннях та стражданнях, знати любов Ісуса?

Співчуття Ісуса

І не тільки пізнати любов Ісуса, але й співчуття Ісуса. І це справді друге урок, який ми виводимо з цього уривку. Не тільки любов Ісуса, але й співчуття Ісуса. Картина, яку ми маємо про Ісуса тут, є картиною самотності. Ніхто насправді не розуміє, що Він переживає. Учні, які перебувають там, щоб спостерігати за Ним, весь час засинають. Вони втомилися; вони знесиліли; вони виснажились. І Він ось-ось буде зраджений одним із Своїх найближчих друзів. Ісус один. Він перебуває наодинці. І хіба не так ми часто переживаємо страждання? Є самотність, яка супроводжує біль. Згадайте, як друзі Іова оточували його і критикували його. Навіть його дружина сказала, що від нього погано пахне! Є самотність у болі, який Іов переживав. Або подумайте про псалміста у Псалми 88 – мабуть, найглибшій плачі серед псалмів. У самому останньому вірші сказано, що «Мої супутники стали темрявою». У перекладі NIV це звучить як «Темнота – мій найближчий друг».

Коли ми іноді зазнаємо страждань, ми знаємо такі почуття. «Хто тут розуміє мій біль? І в кожного є свої проблеми та свої турботи. Як вони взагалі можуть бути стурбовані моїм болем?» І якщо ми будемо чесними з собою, ми зізнаємося, що часто нам важко проявляти належну співчутливість, чи не так? Ми дивуємося, що саме потрібно сказати, коли хтось болить. Уявляю, що всі ми колись говорили щось у спробі заспокоїти, і навіть коли ці слова виходили з наших уст, ми морщилися, бо знали, що вони не допомагають, що ми зіпсували спробу співчуття. Нещодавно я знайшов листівку зі співчуттям, своєрідну іронічну саркастичну листівку. І там було написано: «Коли життя дає тобі лимони, обіцяю, що не розповідь тобі історію про те, як подруга мого кузена померла від лимонів». Ви знаєте, це підколює сміхом те, як ми часто спотикаємося у спробах співчуття. Існує так багато різних способів спілкуватися один з одним. Як найкраще це зробити? За допомогою повідомлення, листа, дзвінка чи візиту?

Іісус співчуває нашим слабкостям

Ми часто не можемо знайти співчуття, і проте ось співчуття Ісуса. У книзі Євреїв, глава 4, сказано: «Ми не маємо такого первосвященика, який не міг би співчувати нашим слабкостям, але Він був спокушений у всьому, як і ми, тільки без гріха.» Ісус співчуває нашим слабкостям, тому що наш Первосвященик – це Чоловік скорбот. Наш Первосвященик – це Страждаючий Слуга. І Ісус – наш найближчий Друг. Ісус близький, коли інші здаються далекими. Ісус ніколи не відкидає твою біль і твою печаль. Він ніколи не робить чутливих або необдуманих зауважень. Ні, Його слова, Його Слово завжди говорить прощення і життя. І Він ніколи не закінчує час для тебе. Він ніколи не надто зайнятий якоюсь іншою справою. Він любить тебе і співчуває тобі. Навіть коли ти спокушаєшся у своїх випробуваннях, навіть коли ти спокушаєшся сумніватися і ховатися від Бога, Він знає. Він знає, що дух готовий, але плоть слабка. І Його служіння – бути з тобою. Його служіння – дати тобі благодать, щоб допомогти у час потреби. І що більш вражаюче, ніж усе інше, Його служіння тобі – молитися за тебе у твої часи потреби біля правого престолу Бога. Це вражаюча реальність. І чи не є це неймовірно втішним, коли тобі потрібно втішення? Знати співчуття Ісуса; що Він – досконалий Спаситель. Він не тільки досяг глибин відчаю і забезпечив прощення наших гріхів через Свою дивну любов до тебе, але Він продовжує служити тобі із співчуттям і благодаттю. І так чи будеш ти довіряти Йому і спочивати в Ньому, і користуватися Його любов'ю і співчуттям? І якщо ти не знаєш Його, чи будеш ти довіряти Йому і вірити в Нього, і спочивати в Ньому вірою, щоб пізнати цю любов і це співчуття, яке дійшло аж до хреста і пройшло через такі муки, щоб зробити нас Його?

Настанова Ісуса

Отже, це любов і співчуття Ісуса. Що щодо настанови Ісуса? Останнє, що ми бачимо в цьому уривку, — це настанова Ісуса до Своїх учнів. Якщо ви подивитеся назад на вірш 41, Він каже: «Бодріть і моліться, щоб не ввійти у спокусу.» Дозвольте мені лише запитати вас: «Яка найочевидніша небезпека, з якою зіштовхуються Ісус і Його учні? Яка найочевидніша небезпека для них у цьому уривку?» Це зрадник, чи не так? Навіть коли Ісус молиться в Гефсиманському саду, юрба збирається з мечами та палицями й прямує туди до них у цей самий момент. Це найочевидніша небезпека, але яка найсерйозніша небезпека для Ісуса та Його учнів? Найсерйозніша небезпека — це духовна небезпека. Найсерйозніша небезпека — це спокуса. Бачите, коли Ісус каже їм бути пильними, Він не велить їм бути пильними та готовими втекти чи боротися проти юрби, що наближається до них. Ні, Він велить їм бути пильними та молитися, щоб захистити себе від загрози спокуси.

Як щодо вас? Яка найочевидніша небезпека постає перед вами сьогодні? Можливо, ви найбільше усвідомлюєте загрозу відторгнення та страх пропустити щось важливе. Але що якщо найсерйознішою небезпекою для вас є популярність? Що якщо найсерйозніша небезпека полягає в тому, щоб іти за натовпом і визначати правильне і неправильне відповідно до громадської думки та піддаватися впливу, який може привести вас на шлях, якого ви не хочете обрати? Або, можливо, це не відторгнення, а невдача. Ви боїтеся, що можете не досягти певних кар'єрних висот або рівня поваги. Але що якщо більшою загрозою є успіх, а також тенденція та спокуса, що приходять з успіхом, — бути самостійним, невдячним, гордим, зацикленим на земному? Можливо, ви боїтеся злочину. І насправді, наша безпека чи засоби самооборони є більшою спокусою. Вона стає центром нашого сподівання та пошуку допомоги. Або, звичайно, жахливий діагноз чи хронічне захворювання є найгіршим сценарієм. Але я дивуюся, чи може бути здоров'я та благополуччя тим, що насправді становить більшу спокусу? Що ми намагаємося знайти свою ідентичність у вживанні правильних продуктів чи підтримці правильної програми тренувань. Усілякі речі, які ми можемо вважати очевидною небезпекою, і все ж найбільшою загрозою є спокуса. Якою б не була складність чи випробування, яке ми переживаємо, найбільшою загрозою є спокуса, а найгіршим сценарієм — піддатися цій спокусі.

«Дух готовий, але плоть слабка»

І причина, чому спокуса є такою нагальною проблемою перед нами, полягає в тому, що говорить Ісус тут у цьому уривку. «Дух готовий, але плоть слабка.» Хіба одне це речення не відображає так багато того, що лежить в основі наших розчарувань? Ми знаємо, що це правда у багатьох сферах. Ми хочемо бути більш дисциплінованими. Ми хочемо бути більш вірними. Ми хочемо бути більш плідними. Ми хочемо робити і бути кращими в тому, до чого нас закликав Бог. І все ж, дух готовий; плоть слабка. І спокуси плоті або просто слабкість плоті можуть привести нас до духовної небезпеки, до самозаспокоєння і твердого серця. Вони можуть привести нас до страху і гніву та само праведності і егоїзму. Тому Ісус говорить своїм учням тут: «Будьте пильними і моліться, щоб не ввійти у спокусу.» Бачите, небезпека спокуси і слабкість плоті повинні привести нас до колін у молитві. У молитві, як молитва Ісуса у цьому уривку. Молитва смирення і віри. Він схиляється перед Богом і волає до Нього як до Свого Отця. «Мій Отець,» Він молиться. І Він підкоряється добрій і досконалій волі Свого Отця. Він говорить: «Не як Я хочу, але як Ти хочеш.» І знову і знову Він творить звичку молитви. Він іде до Бога у повторюваних випадках, просячи милосердя Бога, просячи сили у Свого Отця.

Моліться за Божу Волю

Такі молитви нам потрібні, коли ми переживаємо випробування та стикаємося зі спокусами. Але як часто ми виявляємо, що ми більше схожі на учнів? Ми починаємо молитися, але через кілька хвилин виявляємо, що ми насправді заснули! Я вдячний за щирість Писання у таких місцях, бо я надто добре знаю сонливі та розсіяні молитви. Ви можете собі уявити, скільки разів учні, враховуючи велич цього моменту, коли Ісус їм велить молитися, але вони замість цього стають сонливими та розсіяними. Ми всі можемо ототожнити себе з цим і навіть можемо ототожнити себе не тільки з сонливими та розсіяними молитвами, але й з молитвами відчаю. Ми молимося і молимося, але не знаходимо полегшення від болю, який ми переживаємо. Але тільки подивіться на цей уривок, ось Ісус, Він молиться, щоб Його Отець зняв чашу від Нього, але чаша не знята. Ісус все одно йде на хрест, але Він витримує спокусу і зміцнюється, щоб зустріти її з мужністю та сміливістю. Це те, що так важливо у випробуваннях та у наших молитвах. Це те, що Божа воля виконується і що ми витримуємо ці спокуси.

І учні тут спокушаються, випробовуються і часто падають. І так само відбувається з нами. Але Ісус такий лагідний. Чи помічаєте, як Він не здається щодо Своїх учнів? Він не здається щодо нас. Але Він пішов аж до хреста і був слухняним до самої смерті, і прийняв на Себе всю гнів Божий, щоб ми ніколи не могли бути вирваними з Його рук. Ми безпечні в любові Ісуса. Ми безпечні в любові Отця, Сина і Святого Духа. І чи не є це великим заохоченням для нас молитися і бути сміливими у наших молитвах до нашого Отця? Девід Макінтайр називає молитву «життєвою кров'ю християнина». І все ж, якщо я подивлюся на своє власне життя, я зізнаюся, що я борюся і веду боротьбу з безмолитвенністю; що дуже часто вимоги дня можуть подолати терміновість молитви. І все ж, що може бути більш важливим, ніж те, що ми могли б зробити, особисто, як сім'ї, як церква у часи випробувань або на місії заради Божого царства? Що може бути більш важливим, ніж молитися? І оскільки дух готовий, але плоть слабка, ми можемо визнати, що молитва просто так не відбудеться. Вона має прийти від того, що ми будемо свідомими та навмисними, від того, що ми виділимо час і заплануємо молитися. Ось Ісус – Він на шляху до хреста, і Він робить Своєю практикою зупинятися і молитися. Наскільки більше повинні ми, у наших зобов'язаннях або у наших випробуваннях, або що б не трапилось на нашому шляху, щоб ми спостерігали і молилися, щоб не ввійти у спокусу?

Давайте просити Бога допомогти нам, коли ми прагнемо жити заради Його хвали і слави. Давайте молитися!

Наш Небесний Батько, ми зізнаємося, що це нас дуже стосується. Наш дух готовий, але тіло слабке, і нам потрібна Твоя допомога. Чи зможеш Ти переповнити нас Своєю любов'ю та Своєю благодаттю? Чи зможеш Ти послужити нам Своєю добротою? І чи зможеш Ти наблизити нас до Себе, щоб ми спілкувалися з Тобою в молитві, і щоб Ти розвинув у нашому житті, у наших серцях, у нашій церкві зобов'язання та практику спілкування з Тобою та співпричастности з Тобою в молитві? Чи зможеш Ти зробити це для нашої користі, але заради Своєї слави? І ми просимо всі ці речі в ім'я Ісуса, амінь.