HPT-01 Павло та його теологія

Чи доводилося вам коли-небудь мати друга, якого, на вашу думку, ви добре знали, але потім побачили його іншу сторону, яку раніше не помічали? Щось подібне часто відбувається, коли християни починають серйозно вивчати апостола Павла. Більшість християн знайомі з Павлом та його посланнями. Ми чуємо багато проповідей, заснованих на його листах, і часто зосереджуємося на них під час вивчення Біблії. Багато в чому він здається знайомим другом. Але коли ми глибше вивчаємо життя та теологію Павла, ми часто бачимо його сторону, яку ніколи раніше не помічали.

Ми назвали цей цикл "Серце теології Павла". У цьому циклі ми досліджуємо центральну частину, або серце, богословського світогляду апостола. Цей перший урок називається "Павло та його теологія". І ми розглянемо, як знайомство з життям Павла допомагає нам зрозуміти найістотніші та впливові елементи його теології.

Ми торкнемося трьох основних тем. По-перше, ми досліджуємо деякі важливі аспекти культурного тла Павла, щоб побачити, як його тло глибоко вплинуло на його християнські переконання. По-друге, ми розглянемо, як переконання Павла були пов'язані з його служінням як апостола. І по-третє, ми визначимо центральні богословські погляди Павла, ті вирішальні ідеї, на яких Павло базував багато інших речей, які він вірив. Давайте почнемо з розгляду культурного тла Павла.

Ми всі знаємо з власного досвіду, що багато речей впливають на те, що ми віримо в Бога, в себе і в світ навколо нас. Ніхто ніколи не розвивав теологію у вакуумі, і це було вірно і для апостола Павла. Святий Дух привів Павла до істини християнської віри, але Дух також використав багато аспектів культурного тла Павла у процесі приведення його до істини. І це означає, що якщо ми хочемо зрозуміти серце теології Павла, ми повинні познайомитися з його тлом.

На жаль, ми не знаємо багатьох подробиць про особисте тло Павла, але ми знаємо, що він виріс під впливом двох сильних культурних чинників. З одного боку, єврейська культура сильно вплинула на нього. А з іншого боку, його знайомство з язичницькою, греко-римською культурою вплинуло на нього значним чином. Давайте почнемо з питання про те, як єврейська культура вплинула на апостола Павла.

Часто сучасним християнам буває легко забути, що Павло був євреєм, як Ісус, інші апостоли та багато християн у першому столітті. І як багато інших євреїв у його часи, традиції Ізраїлю торкалися кожного аспекту його життя. Єврейське виховання Павла вплинуло на концепції, які він вірив, пріоритети його щоденного поведінки та глибину його емоційних зобов'язань перед своєю вірою. І з цієї причини, якщо ми замовчимо вплив єврейської спадщини Павла на нього, ми дуже ймовірно пропустимо серце його теології.

Ми можемо побачити, наскільки важливою була єврейська культура Павла для нього принаймні двома способами. З одного боку, свідчення Нового Завіту показують, що Павло дуже свідомо ставився до своєї єврейської спадщини до свого навернення у християнську віру. Його власний опис його молодості свідчить про те, що він був міцним прихильником іудаїзму. Наприклад, у Филип'ян 3:5 Павло стверджував, що він був:

обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїлевого, з колїна Беняминового, Євреїн з Євреїв, по закону Фарисей, (Philippians 3:5, UKRK)

Павло був релігійним консерватором, повністю присвяченим збереженню та дотриманню традицій Ізраїлю. І послухайте, як Павло описав себе в Галатах 1:14:

і передував я в Жидівстві перед многими ровесниками народу мого, будучи аж надто ревнителем отцївських моїх переказів. (Galatians 1:14, UKRK)

До свого навернення ревність Павла до іудаїзму була настільки великою, що він жорстоко переслідував християнську церкву як єврейську єресь.

Крім того, Павло отримав високу освіту в традиціях іудаїзму. Відповідно до Дії 22:3, він навіть був учнем одного з найвідоміших раббі в Єрусалимі, раббі Гамліїля. Далеко від того, щоб бути неосвіченим фанатиком, Павло був високо підготовленим і витонченим у своєму розумінні єврейської теології та Писання.

Апостол Павло, він був людиною блискучою, теологом. Він навчався під керівництвом учителя Гамліїля. А потім, як теолог, він не сподобався тому, що відбувалося в Єрусалимі, і почав переслідувати церкву, тому що він дуже міцно вірив в іудаїзм. Він сам говорить — якщо у вас є час прочитати, ви можете прочитати у Филип'ян 3, і ви побачите, як він описує себе — будучи Беніямінітом, будучи фарисеєм, спостерігачем закону, і він був, отже, дуже блискучою і обдарованою людиною, яка дуже ретельно вивчала закон. І коли потім Господь його навернув на дорозі до Дамаска, він зміг використати свій блиск для захисту Євангелія та поширення Євангелія… Він був блискучим теологом, який потім зміг дуже швидко пояснити кожну частину закону, тому що він розумів його.

— Проф. Мумo Кісау

З іншого боку, єврейська культура Павла була не просто важливою для нього до того, як він став християнином; він також залишився глибоко зобов'язаним цим самим спадком після свого навернення. Наприклад, навіть як християнин, Павло продовжував дотримуватись багатьох єврейських звичаїв. Як він сказав у 1 Коринтянам 9:20:

Я став ся Жидам, як Жидовин, щоб Жидів придбати; тим, що під законом, був я як під законом, щоб тих, що під законом, придбати; (1 Corinthians 9:20, UKRK)

Новий Завіт свідчить про багато випадків, коли Павло-християнин уважно дотримувався традицій своїх батьків, щоб поширювати Євангеліє Христа серед євреїв. І навіть після того, як євреї жорстоко переслідували Павла через його віру в Христа, його етнічна ідентичність та лояльність були настільки сильними, що він все ще бажав відчайдушно врятувати їх. Послухайте Римлянам 9:2-5 та те, як Павло виявив свої почуття щодо своїх співвітчизників-євреїв:

що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму. Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу; вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування; їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь. (Romans 9:2-5, UKRK)

Єврейське походження Павла ставить важливе питання. Як його єврейська спадщина вплинула на його християнську теологію? Багато в чому цей вплив можна побачити в усьому, що він писав, але дві речі особливо важливо пам'ятати.

По-перше, і як єврей, і як єврейський християнин, Павло вірив у авторитет Святого Письма Старого Завіту. Він довіряв їм і підкорявся їм без застережень. Павло ніколи не повірив би ні в що, що суперечило б вченням Старого Завіту.

Павло був євреєм. Він завжди був євреєм. Його походження було єврейським. Цікаво, що він народився в Тарсі — місті, яке не знаходилось у Палестині, а було частиною так званої Діаспори, області, де євреї жили у грецькому світі — він зберіг свою єврейську ідентичність, він зберіг своє єврейство… Коли він розповідає історію про своє походження в Галатах, він говорить про те, що його ревнощі перевершили його однолітків у знанні своїх предків. І він говорить про іудаїзм там. Він говорить про те, що він присвятив себе вченням Старого Завіту, тобто вченням Єврейської Біблії. І саме його єврейське походження вплинуло на його вчення про те, хто такий Ісус, коли він прийшов до язичників. Коли він прийшов до народів, він хотів, щоб вони зрозуміли, що прихід Ісуса був приходом єврейського Месії, що прихід Євангелія до народів був виконанням обіцянок, даних Аврааму… Коли ми думаємо про єврейське походження Павла до його навернення, саме його єврейське походження спонукало його переслідувати. Але після зустрічі з воскресшим Христом саме його розуміння свого єврейського походження, тепер через призму Христа, змушує його сказати, що немає ні єврея, ні грека, що обрізання нічого не означає.

— Доктор Марк А. Дженнінгс

Слухайте, як Павло наставляв свого protégé Тимофія щодо Старого Завіту в 2 Тимофія 3:14-15:

Ти ж пробувай у тому, чого навчено тебе, і що звірено тобі, відаючи, від кого навчивсь єси, і що з малку сьвяте писаннє знаєш, котре може тебе вмудрити на спасеннє вірою в Христа Ісуса. (2 Timothy 3:14-15, UKRK)

Старий Завіт залишався Біблією Павла протягом усього його життя, і він закликав усіх вірних християн підкоритися цим Писанням — або «священним писанням» — як Слову Божому.

По-друге, теологія Павла також була глибоко вплинута єврейською надією на те, що Бог одного дня пошле Месію, великого сина Давида, який би покінчив зі стражданнями Ізраїлю та поширив би царство Боже до кінців землі. Насправді, причиною того, що Павло став послідовником Ісуса, було те, що він вірив Ісусу бути цим довгоочікуваним Месією. Тому Павло не вагався називати Ісуса Христом, або Христостом, що є грецьким перекладом єврейського слова Месія або Месію зі Старого Завіту.

Павло не розглядав християнство як заміну іудаїзму. Навпаки, він твердо вірив, що християнство є виконанням його єврейської спадщини. Повне підпорядкування єврейським Писанням та надія на всесвітню перемогу Божого царства через Месію були суттєвими вимірами християнського світогляду Павла. У цих та багатьох інших аспектах центральні християнські переконання Павла виросли з його єврейської спадщини.

Але на Павла впливала не тільки його єврейська культурна спадщина. Святий Дух також використав контакт Павла з язичницькою культурою, щоб сформувати його теологію.

З часу, коли Ізраїль був вигнаний із Обітованої Землі біля кінця Старого Завіту, велика кількість євреїв оселилася по всьому середземноморському світу. Деякі євреї робили все можливе, щоб відокремитися від язичників. Інші просто прийняли культурні цінності та звичаї народів, серед яких вони жили. Але були також громади побожних євреїв, які продовжували дотримуватися єврейських традицій, живучи та працюючи серед язичників. Як ми вже бачили, Павло був вихований як побожний єврей, але Новий Завіт також свідчить, що він був добре знайомий із язичницькою греко-римською культурою, у якій він жив.

По-перше, ми повинні зазначити, що протягом усього свого життя Павло жив не тільки в єврейській Палестині, але й у різні часи свого життя він жив також у язичницькому світі. Відповідно до Дії 21:39, Павло походив із язичницького міста Тарс у Кілікії. У Дії 22:3 ми читаємо, що він був вихований у Єрусалимі. Але Дії 9:30 та 11:25 вказують, що Павло знову жив у Тарсі як дорослий.

Крім того, контакт Павла із язичницьким світом був розширений тим, що він користувався повним римським громадянством. Насправді, згідно з Дії 22:28, він не купував своє громадянство, а народився як римський громадянин. Декілька разів у книзі Дій ми читаємо, що Павло активно використовував свої права як римський громадянин для поширення Євангелія та захисту себе.

Понад те, послання Павла до язичницьких церков демонструють його обізнаність із звичаями язичників. У 1 Коринтянам 9:21 він зробив дивовижне визнання:

беззаконним - як беззаконний (не бувши беззаконним Богу, а законним Христу), щоб придбати беззаконних; (1 Corinthians 9:21, UKRK)

Павло так добре знав язичницьку культуру, що був здатний пройти тонку межу між пристосуванням своєї поведінки до звичаїв язичників і водночас дотриманням закону Христа.

Нарешті, Павло також показав себе знавцем витонченої греко-римської літератури. У таких уривках, як Дії 17:28 і Тит 1:12, Павло навіть посилався на язичницьких філософів і цитував їх. Він був добре освіченим у філософіях і релігіях греко-римського світу.

Тепер ми маємо запитати себе: який вплив мала обізнаність Павла з язичницькою культурою на нього? Як вплив Павла на язичницьку культуру змінив його християнські погляди? Ми повинні бути чіткими, що обізнаність Павла з язичницькою культурою не призвела, як дехто каже, до того, що Павло змінив християнство, щоб зробити його прийнятним для язичників. Він залишався відмінно єврейським у своїй базовій орієнтації. Однак контакт Павла з язичницьким світом вплинув на нього принаймні двома способами.

З одного боку, контакт Павла з язичницькою культурою допоміг йому служити язичникам поза церквою. Краще ніж багато інших, Павло знав цінності та переконання язичників, і він використав ці знання, щоб принести їм Євангеліє ефективними способами. Наприклад, проповідь Павла в місті Лістра в Діях 14 і його проповідь в Афінах у Діях 17, ілюструють, як Павло був здатний формувати свої виклади Євангелія Христа такими способами, що язичники були добре підготовлені до розуміння. У Римлянам 11:13 Павло навіть назвав себе "апостолом язичників", тому що Бог покликав і підготував його принести язичникам добру звістку про Христа. Крім того, Павло також був готовий служити язичникам у церкві та навіть боротися за них.

Зобов'язання Павла щодо досягнення язичників для Христа призвело його до однієї з найсерйозніших суперечок у церкві першого століття, а саме питання про те, чи потрібно примушувати язичницьких віруючих чоловіків до обрізання. Коли більшість християнських віруючих у першому столітті були євреями, було цілком природно, що церква продовжувала цю практику. Але згідно з Діями 15, Павло відіграв важливу роль у переконанні апостолів та старших у Єрусалимі того, що язичницькі навернені не потребують обрізання. І в своєму посланні до галатів він рішуче виступив на захист прав язичників не піддаватися обрізанню.

Але ця одна суперечка представляла набагато ширшу проблему, яка хвилювала Павла щодо язичників у церкві. У той час як багато єврейських християн вважали язичників щонайбільше другосортними віруючими, Павло наполягав на тому, що Христос зруйнував розділову стіну між євреями та язичниками. Як він писав у Галатам 3:28-29:

Нема Жидовина, нї Грека; нема невільника, нї вільного; нема мужеського полу, нї женського: усї бо ви одно, в Христї Ісусї. Коли ж ви Христові, то ви насїннє Авраамове, і по обітованню наслїдники. (Galatians 3:28-29, UKRK)

Важливою темою багатьох послань Павла було те, що в Христі Царство Боже поширюється від Ізраїлю до кінців землі. Ісус відкрив двері спасіння для язичницьких народів, так що навіть язичники, які перебувають у Христі, вважаються повнокровними євреями та спадкоємцями обітниць Божого щодо Авраама.

Павло вчив, що язичники можуть бути справжніми віруючими та послідовниками Ісуса Христа та спадкоємцями обітниць, даних Аврааму, але логіка, яку він використовує в посланнях, таких як Галатам та інших, полягає в тому, що бути названим дитиною Авраама означає отримати обітниці, які Бог дав Аврааму, та вірити в них і, вірою, бути впевненим у тому, що є справжньою дитиною Божою. І все це насправді передує данню Закону, передує фактичному вкоріненому єврейському розумінню того, що потрібно бути обрізаним, щоб бути позначеним як справжній послідовник Ісуса Христа. І тому кожен справжній віруючий насправді може сказати, що він є дитиною Авраама, якщо він здійснює віру в Бога, яка є довірливою та віруючою.

— Рев. Доктор Саймон Віберд

Ми бачимо, що Павло мав вплив єврейської та язичної культур, що вплинуло на нього багатьма способами. І з урахуванням цього подвійного тла, ми можемо перейти до другої основної теми нашого уроку: Як апостольське служіння Павла вплинуло на його теологію?

У наш час ми часто уявляємо собі серйозних теологів як учених, які сидять у тихому офісі та присвячують себе абстрактним, академічним питанням. Тому багато хто сьогодні вважає теологів відірваними від викликів, з якими звичайні християни стикаються щодня. Але Павло не був відірваний від життя. Навпаки, його досвід роботи як апостола Христа з невірующими, окремими вірующими та церквами у багатьох різних місцях глибоко вплинув на те, що він вірив. І з цієї причини, якщо ми хочемо зрозуміти серце теології Павла, ми повинні ознайомитися з його служінням.

Ми розглянемо три аспекти апостольського служіння Павла: його посаду, його місію та його писання. Почнемо з його апостольської посади.

Принаймні у 20 випадках Павло описував себе як "апостола", часто з застереженням, що він був "апостолом Ісуса Христа". Це твердження було дуже важливим, тому що Христос призначив апостолів говорити від Його імені з безсумнівною владою. Тепер ми всі знаємо, що Павло не був одним з оригінальних апостолів, яких Ісус обрав під час Свого земного служіння. Однак Павло стверджував, що він був уповноваженим представником Христа. Він наполягав на тому, що він отримав апостольство, рівне оригінальним апостолам. Але як це було можливе? Відповідь полягає в тому, що Павло відповідав набору кваліфікацій, встановлених для апостольства.

Коли апостоли очікували вилиття Духа в день П'ятидесятниці, Петро вирішив, що новий апостол повинен замінити Юду. І Петро пояснив, що авторитетні апостоли Христа повинні відповідати трьом критеріям. По-перше, згідно з Діями 1:21, апостоли повинні були бути навчені безпосередньо Христом під час його трирічного земного служіння. По-друге, у Діях 1:22 ми читаємо, що вони повинні були бути свідками воскресіння Ісуса. І по-третє, у Діях 1:23-26, ми знаходимо, що нові апостоли повинні були бути обрані на цю посаду самим Господом.

Але що щодо Павла? На перший погляд, він не відповідав першому критерію апостольства: адже він не слідував за Ісусом під час його земного служіння. Але ближчий погляд показує, що він відповідав цій вимозі. У Галатам 1:11-18 ми дізнаємося, що відразу після свого навернення на дорозі до Дамаска Павло провів три роки в Аравійській пустелі. Він згадав про тривалість цього періоду, щоб показати, що він приблизно дорівнював часу, який інші апостоли провели з Ісусом. Під час цих років Ісус Сам відкрив Павлу Євангеліє. Послухайте слова Павла в Галатам 1:11-12:

Звіщаю ж вам, браттє, що благовістє, благовіщене від мене, не єсть по чоловіку. Анї бо від чоловіка не прийняв я його, анї не навчивсь, а через одкриттє Ісуса Христа. (Galatians 1:11-12, UKRK)

Павло також відповідав другому критерію. У Діях 9:3 ми читаємо, що на дорозі до Дамаска Павло побачив «світло з неба», світло воскреслого Христа. Таким чином, Павло побачив воскреслого Спасителя.

І нарешті, Павло відповідав третьому критерію, оскільки він був обраний самим Господом. Згідно з Діями 9:15, Ісус Сам рукопоклав Павла на цю посаду. Господь сказав:

Рече ж до него Господь: Іди, бо сей у мене вибрана посудина, щоб нести ймя моє перед поган, і царів і синів Ізраїлевих: (Acts 9:15, UKRK)

І щоб видалити будь-який сумнів щодо дійсності апостольства Павла, Галатам 2:7-8 вказує на те, що первісні апостоли підтвердили його покликання та апостольство. Як писав Павло:

Нї, противно, зрозумівши, що звірено менї благовістє необрізання, яко ж Петрові обрізання: (хто бо допоміг Петрові до апостольства обрізання, допоміг і менї між поганами;) (Galatians 2:7-8, UKRK)

Як ми бачимо тут, інші апостоли визнали, що апостольство Павла було порівнянним з Петром. І послухайте слова Петра про Павла в 2 Петрові 3:15-16:

а довготерпіннє Господа нашого за спасеннє вважайте; яко ж і любий наш брат Павел по даній йому премудростї писав вам, яко ж і в усїх листах, говорячи в них про сї речі; в котрих дещо тяжко зрозуміти, що неуки і неутверджені перекручують, як і инші писання, на свою власну погибіль. (2 Peter 3:15-16, UKRK)

За словами Петра, послання Павла повинні були бути поставлені нарівні з «іншими Писаннями».

У ранній церкві було багато хибних учителів, які суперечили вченням Павла. Тож, щоб протистояти цим хибним учителям, Новий Завіт чітко вказував на те, що Павло був легітимним апостолом. Більше того, Павло представляв церкві погляди, які були важкими для розуміння і ще важчими для прийняття. Однак, коли він служив у своїй ролі апостольського посла Христа, Павло говорив з владою інших апостолів і писав з владою Писання. Що б хто не говорив, їхні погляди повинні були бути оцінені за стандартом вчень Павла. Його писання насправді несуть владу самого Христа. Ми не можемо слідувати за Христом, не слідуючи за Павлом. Навіть сьогодні вірні християни повинні підпорядковувати свою теологію його.

Тепер, коли ми маємо на увазі апостольське служіння Павла, нам слід розглянути його апостольську місію. Що зробив Павло як апостол? Якою була його роль у місії Церкви?

Як авторитетний апостол Христа, Павло мав дуже особливу роль у Церкві. Як він писав у своєму листі до Єфесян, апостоли та пророки Ісуса були тим підґрунтям, на якому Бог будував Церкву. Відповідно, Бог покликав Павла поширювати Царство Боже за межами Ізраїлю, подорожуючи до язичницьких народів, євангелізуя, засновуючи Церкви та навчаючи народ Божий скрізь, де він був.

Ми можемо отримати гарне уявлення про роботу, яку Христос покликав Павла зробити, розглядаючи чотири подорожі, які він здійснив як апостол — три місійні подорожі та четверту подорож до Риму. Давайте почнемо з огляду на його першу подорож як апостола Христа.

Ми дізнаємося про першу місійну подорож Павла в Діях 13:14. Вона почалася, коли Бог сказав Церкві в Сирійській Антіохії виділити Павла та Варнаву для особливої роботи. Відразу після цього Святий Дух привів цих чоловіків через острів Кіпр. Після кількох можливостей для служіння там Павло та Варнава вирушили далі в євангелізаторську подорож по Малій Азії. Спочатку Павло звичаєм проповідував Євангеліє переважно в єврейських синагогах. Але після зустрічі з сильним опором з боку євреїв, він почав проповідувати також язичникам.

Павло успішно заснував декілька церков під час цієї подорожі, зокрема досить багато в регіоні Галатії. Після подорожі на схід аж до Дерве, Павло та Варнава змінили свій напрямок. Вони повернулися через міста Галатії, зрештою досягнувши моря та відпливши додому.

Перша подорож Павла як апостола Христа була відносно короткою та прямою. Але його друга подорож відвела його значно далі від землі Палестини.

Друга місіонерська подорож Павла описана в Дії 15:36-18:22. Ця експедиція розпочалася після того, як апостоли та лідери церкви в Єрусалимі обрали Павла та Варнаву для доставки листа до церков в Антіохії. У листі пояснювалося, що язичники, які навернулися до віри, не потребують обрізання чи дотримання інших єврейських традицій на основі Закону Мойсея, щоб отримати спасіння. Тепер, після того, як вони доставили листа в Антіохію, Павло та Варнава вирішили відвідати віруючих у кожному місті, де вони раніше проголошували Євангеліє. Але у них виникла суперечка, тому вони розійшлися, і Павло об'єднався із Силою.

Павло та Сила подорожували спочатку через Сирію, а потім через Кілікію, поки не досягли Галатії. Саме в Лістрі цього регіону до Павла приєднався Тимофій. Коли Павло продовжував свій шлях, він хотів проповідувати Євангеліє на північ у Азію та Віфінію, але Святий Дух заборонив йому. Тож Павло вирушив до приморського міста Троада.

Там причина заборони Святого Духа стала ясною через відоме «македонське видіння» Павла. У цьому видінні чоловік благав його проповідувати Євангеліє в Македонії, північній провінції сучасної Греції. Тож Павло та його група негайно відреагували на цей сон, відпливши до цієї провінції. Павло заснував багато церков у Греції, включаючи ті, що були у Філіппі та Фессалоніці на півночі. Зрештою, він вирушив на південь, відвідавши Афіни та заснувавши церкву в Коринфі. Потім Павло відплив до Ефеса, і після певного часу перебування там, він вирушив назад до Палестини.

Друга місіонерська подорож Павла незабаром була доповнена третьою подорожжю, під час якої він знову вирушив далеко на захід.

Третя місіонерська подорож Павла описана в Діях Апостолів 18:23-21:17. Під час цих подорожей Павло пройшов від сирійської Антіохії через Галатію та Фригію, а потім створив процвітаюче служіння в Ефесі. Після цього він провів кілька місяців, подорожуючи по Греції з півночі на південь і назад на північ. Він відвідав церкви, які він заснував під час своєї попередньої подорожі до цього регіону. Потім апостол вирушив назад до Єрусалима сушею та морем.

Коли Павло повернувся до Єрусалима після своєї третьої подорожі, євреї помилково звинуватили його в заколоті, і римляни заарештували його. Після двох років перебування у в'язниці Павло скористався своїми правами римського громадянина, щоб його справу було розглянуто перед Цезарем. Апеляція Павла до Цезаря призвела до четвертої подорожі, яка привела його до Риму.

Подорож Павла до Риму описана в Діях Апостолів 27:28. Павло подолав більшу частину цієї подорожі на кораблі. Між Критом та островом Мальтою страшний шторм повністю знищив судно, на якому перебували Павло та кілька інших в'язнів. Екіпаж, охоронці, Павло та його супутники були викинуті на острів Мальту на три місяці, перш ніж вони змогли дістатися до Риму. Павло перебував під домашнім арештом у Римі з 60 по 62 рік н.е. Він мав можливість вільно служити під час цього періоду.

Переказ повідомляє нам, що Павло був виправданий римським імператором Нероном і тоді вирушив до Іспанії, проповідуючи Євангеліє. Деякі свідчення з послань до Тимофія та Тита також припускають, що він подорожував на схід, засновуючи та зміцнюючи там церкви. Але, ймовірно, близько 65 року н.е., або незадовго після цього, Нерон знову заарештував Павла і нарешті стратив апостола.

Швидкий погляд на регіон між Єрусалимом і Римом показує, що Павло відвідав багато різних місць. Він мав контакт з тисячами людей у більш ніж двадцяти п'яти містах. Що ми повинні навчитися з того, що він витримав такі обширні подорожі? Що вони розповідають нам про серце теології Павла?

Більше ніж що-небудь інше, насправді, Павло є місіонером. Ми маємо його листи сьогодні, тому що коли Павло вирушав і засновував церкви, він переписувався з цими церквами, щоб допомогти їм вирішувати проблеми і дати їм більше розуміння того, до чого вони були покликані вірити, що вони були покликані робити. Але основною діяльністю Павла не було написання листів, це було заснування церков, це було створення церков. Теологія Павла була місіонерською теологією, і для нас сьогодні це означає, що наша теологія, якщо вона не просякнута місією, до якої Бог нас кличе, то в певному сенсі це не справжня теологія.

— Доктор Дональд Кобб

З урахуванням посади та місії Павла, ми готові перейти до третього аспекту апостольського служіння Павла: його апостольських писань, або його послань у Новому Завіті.

Чи замислювалися ви над тим, чому у Новому Завіті ми маємо більше одного листа від Павла? Чому він не написав просто один лист і не розповсюдив його від однієї церкви до іншої? Відповідь досить проста. Павло жив у гущі жертовного служіння і був знайомий із різними видами проблем, які турбували церкви, які він відвідував.

Тепер ви можете собі уявити, що були проблеми, які були спільними для всіх християн у першому столітті. Але проблеми в Галатії були відмінними від проблем в Ефесі. І питання в Ефесі були відмінними від викликів у Коринфі. Кожна церква стикалася зі своїми унікальними проблемами. У результаті Павло написав декілька листів із різними наголошеннями, щоб вирішити різні потреби віруючих у цих ситуаціях.

У Новому Завіті ми маємо тринадцять листів, які Павло написав у різні часи свого служіння. Тепер, оскільки листи Павла були досить випадковими — тобто призначеними для вирішення конкретних проблем — жоден із його листів не викладає всю суть його теології в упорядкованому чи систематичному вигляді. Натомість його послання містять пастирські застосування його теології. У більшості випадків очевидно, що Павло розглядав конкретні питання в церкві, але багато християн також намагаються вивести всю суть теології Павла з одного листа.

Наприклад, давайте розглянемо книгу Римлянам. Надто часто євангельські протестанти помилково розглядали цю книгу так, ніби вона була написана для того, щоб бути систематичним, абстрактним поясненням теології Павла. І ми виправдовували наголоси нашої власної євангельської теології, посилаючись на те, що ми бачимо в книзі Римлянам. Безумовно, книга Римлянам розглядає багато тем, які є центральними в євангельській теології, особливо такі теми, як гріх і спасіння. Але більш уважний розгляд показує, що Павло писав про ці теми, щоб вирішити конкретні пастирські проблеми в ранній церкві в Римі. Головним чином Павло написав Римлянам, щоб вирішити проблеми, які виникли між єврейськими та язичними вірующими в першості столітній Римській церкві.

Огляд структури Римлянам робить цей пастирський фокус дуже очевидним. У перших трьох главах Павло не просто зосередився на гріху, як ми часто чуємо в євангельських колах. Натомість він концентрувався на доведенні того, що і євреї, і язичники є грішниками, і що ніхто з них не має права претендувати на перевагу над іншим.

У главах 4–8 Павло не просто розглядав шлях спасіння, як часто вчать євангельські християни. Натомість він підкреслював, що Бог встановив один і той же шлях спасіння і для євреїв, і для язичників. Віра в Христа і освячення Духом поміщають єврейських та язичних віруючих на рівних правах перед Богом. У цьому світлі не дивно, що Римлянам 9–11 зосереджуються на взаємодоповнюючих ролях євреїв та язичників у Божому плані людської історії. І не дивно, що в Римлянам 12–16 Павло розглядав декілька практичних питань, пов'язаних із конфліктами між євреями та язичниками. Наприклад, у 12-й главі Павло наполягав на тому, що, незважаючи на їхню етнічну різноманітність, християни повинні функціонувати як єдине тіло. У 13-й главі він закликав єврейських та язичних християн підкорятися навіть язичним цивільним урядам, які Бог установив. І перед тим, як закінчити своє послання, у главах 14–16 Павло зосередився на необхідності взаєморозуміння щодо єврейських та язичних звичаїв.

Цей короткий нарис послання Павла до Риму показує, що Павло не написав послання до Римлян як абстрактне твердження, що викладає серце його теології. Натомість ця книга застосувала теологію Павла до відносин між євреями та язичниками в християнській церкві в Римі. Книга Римлян була застосуванням теології Павла до деяких дуже конкретних потреб.

Ми читаємо в Діях 20, що Павло проводить три місяці в місті Коринф, на півдні Греції, в перші місяці 57 року н.е. І це був свого роду продовжений навчальний відпустка для нього, можливість просто зробити перерву в своїх подорожах, і це був час, протягом якого він майже напевно пише послання до церкви в Римі. Чому він пише його? Ну, частково тому, що він хотів би піти до церкви в Римі, але зараз йому потрібно повернутися в інший бік, до Єрусалима, несучи зі собою збір грошей до Єрусалима... Є й інші питання, які, можливо, надихнули Павла написати послання до Римлян. Він, напевно, чув, що єврейські християни, які були вигнані з Риму ще в 49 році н.е., але змогли повернутися в 54 році н.е. - це лише три роки до того, як він пише - він, напевно, чув, що вони повертаються до цього міста, і між єврейськими християнами та язичницькими християнами виникає певна напруга. Хто керує? Хто має перевагу? Чи повинні вони поважати один одного? Чи зустрічаються вони разом - такого роду питання. І тому деякі з того, що він пише там, зумовлені цією програмою, щоб показати єдність між євреєм та язичником у Христі, і щоб показати, що слабкі та сильні повинні піклуватися один про одного, можливо, також щоб зупинити язичників, які думають: "О, ми трохи важливіші тепер, хто потребує єврейських християн? Ми можемо, свого роду, обійтися без них". Отже, є таке питання у його написанні. Я не думаю, що це вся мета його написання, але це точно одне з речей, яких він справді хоче торкнутися.

— Доктор Пітер Уокер

Тепер ми маємо підстави вважати, що Павло мав добре сформовану, логічну систему теологічних переконань, або те, що ми можемо навіть назвати "системою" теології. Але система теології Павла залишалася ненаписаною, хоча вона підкріплювала його послання. Наскільки ми знаємо, система теології Павла ніколи не досягла повністю написаної форми. Тим не менш, ми можемо відновити її значною мірою, ґрунтуючись на листах, які він написав.

Щоб відновити послідовну теологічну систему Павла, ми не дивимося просто на теми, які він підкреслював найбільше у своїх листах. Як ми тільки що обговорювали, Павло витрачав більшість свого часу на застосування своєї теології у своїх листах, щоб задовольнити потреби церков свого часу. Тож ми повинні запитати: Які теологічні погляди підтримували конкретні речі, які Павло написав? Які послідовні моделі переконань найкраще пояснюють те, що ми знаходимо в його листах? Яка логічна доктринальна система пов'язує всі конкретні речі, які Павло написав різним церквам? Відповідаючи на такі питання, ми зможемо відновити серце теології Павла.

Тепер, коли ми розглянули тло та служіння Павла, ми готові безпосередньо розглянути центральні теологічні погляди Павла.

Так чи інакше, всі послідовники Христа організовують свої християнські переконання. Навіть якщо ми ніколи не формулювали, як ми це робимо, у нас є набори основних переконань, які формують те, як ми думаємо про Бога, про себе та про світ навколо нас. І ці основні переконання впливають на інші речі, у які ми віримо. Вони керують нами, коли ми здійснюємо наше повсякденне життя. Так було і з апостолом Павлом. Якими були його основні переконання? Які богословські погляди підкріплювали все, що він писав у своїх посланнях?

Протягом століть вчені описували центральні погляди богослов'я Павла різними способами. Але ми обмежимося двома впливовими розуміннями серця богослов'я Павла. По-перше, Реформаційна перспектива на богослов'я Павла; і по-друге, те, що часто називають "естологічною перспективою". Давайте спочатку розглянемо Реформаційну перспективу на Павла. Як протестантські реформатори розуміли центральні структури богослов'я Павла?

У століттях, що передували Реформації, Римсько-католицька церква вчила, що спасіння вимагає і Божої благодаті, і людських заслуг. Відповідно до цих вчень, виправдання — стати праведним в очах Бога — це тривалий процес, протягом якого Бог вливає благодать у віруючого. Ця благодать тоді дозволяє віруючому стати більш праведним, здійснюючи добрі справи. З цієї точки зору, люди повністю виправдані перед Богом, коли вони здійснили достатньо добрих справ, щоб вважатися справді праведними.

Але, коли провідні реформатори, такі як Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі та Йоан Кальвін, читали послання Павла, вони дійшли висновку, що легалістична католицька інтерпретація Павла була неправильною. Вони слідували вченню Августина, яке говорило, що виправдання не вливається протягом тривалого періоду часу та не змішується з людськими зусиллями. Навпаки, воно зараховується одразу та повністю, незалежно від людських справ.

Протестанти вірили, що освячення — довгий процес християнського життя — слідує за виправданням і триває протягом усього життя віруючого. Але виправдання — це єдине назавжди юридичне проголошення Бога на небесному суді, що віруючий повністю виправданий від вини гріха і йому зарахована праведність Христа. Ця віра отримала назву Сола фіде — «вірою тільки» — тому що виправдання відбувається виключно за допомогою віри в Христа, а не за допомогою віри і наших добрих справ.

Безсумнівно, Реформатори були праві, знайшовши цю доктрину в писаннях Павла. У ранній церкві деякі групи єврейських віруючих, яких часто називали юдаїстами, стверджували, що праведність перед Богом є результатом поєднання божественної благодаті і людської заслуги. Але Павло виступив проти цього легальності в ранній церкві і наполягав на тому, що виправдання є унікальною подією, яка відбувається вірою і незалежно від справ закону.

Паралелі між суперечками Реформації та суперечками, з якими зіткнувся Павло, досить очевидні. Легалізм Римсько-католицької церкви приблизно відповідав легалізму юдаїстів. І Сола фіде — виправдання вірою тільки — Реформації паралельно вченню Павла про те, як Бог оголошує праведним кожного чоловіка, жінку і дитину, які мають рятівну віру в Христа.

В результаті цих паралелей традиційні євангельські протестанти протягом століть стверджували, що центральним пунктом теології Павла є те, як спасіння приходить до індивідуальних віруючих. У богословських термінах вважалося, що вся теологія Павла була структурована навколо ордо салютіс, або «порядку спасіння» — процесу, за допомогою якого спасіння в Христі застосовується до індивідуальних людей, таких як ви і я. Таким чином, у традиції Реформації більшість протестантів вірять, що ордо салютіс, і особливо виправдання вірою тільки, є найбільш центральною, інтегративною концепцією в теології Павла. Вони вірять, що це серце його теології.

Звичайно, протестанти також визнавали, що Павло вірив у багато інших речей. Наприклад, він турбувався про те, як біблійна історія досягла свого апогею в смерті та воскресінні Христа. У богословських термінах ми називаємо цей аспект його вчення історія салютіс, або «історія спасіння». Але здебільшого до останніх років традиційне протестантське розуміння теології Павла полягало в тому, що історія спасіння була менш значущою, ніж порядок спасіння.

Як би домінуючим не було реформатське бачення в інтерпретації основних богословських поглядів Павла, воно не залишилося без виклику. Інша доповнююча точка зору набула популярності, особливо в останні десятиліття, яку ми називаємо «есхатологічною перспективою» на теологію Павла.

Есхатологічна перспектива на теологію Павла підкреслює, що найбільш центральним аспектом теології Павла було те, як історія Біблії досягла свого кульмінаційного пункту в Христі. Зараз, багато інших поглядів на суть теології Павла були запропоновані в останні десятиліття. Деякі видатні богослови стверджували, що теологія Павла була зосереджена насамперед на поєднанні його єврейського походження з грецькими філософіями. Інші вбачали в Павлі насамперед прихильника раціонального етичного життя над пристрастями плоті. Ще інші стверджували, що теологія Павла була глибоко під впливом елліністичних містерійних релігій. Деякі з цих точок зору пропонують певні уявлення про теологію Павла, але жодна з них не виявилась настільки ж корисною, як есхатологічний погляд на його теологію.

Щоб дослідити есхатологічний погляд на теологію Павла, ми зосередимося на трьох питаннях: по-перше, термінології, що використовується для обговорення цього погляду; по-друге, структурі есхатології Павла; і по-третє, наслідках есхатології Павла для всієї його теології. Давайте розглянемо спочатку термінологію есхатології.

Термін «есхатологія» походить від грецького слова есхатос (ἔσχατος), що означає «останній» або «кінець», і слова логос (λόγος), що означає «слово» або «вивчення». Есхатологія, отже, це:

вивчення або вчення про останні дні

Старий Завіт часто вживає такі терміни, як «останні дні», «останні часи» або «кінець часів», щоб позначити великий клімакс історії, який мав відбутися, коли Месія прийде на землю і виконає Божі цілі для всієї історії. І в багатьох випадках Новий Завіт прямо вказує, що виконання цих старозавітних «останніх днів» або «кінця часів» відбувається через Ісуса Месію.

У традиційній систематичній теології термін «ескатологія» в основному відноситься до того, що Новий Завіт вчить про друге пришестя Христа. Але коли ми говоримо про есхатологію в теології Павла, ми повинні розширити значення цього терміна, щоб він відносився до набагато більшого, ніж просто друге пришестя Христа. Як ми побачимо, Павло розумів усе про Христа, від Його першого пришестя до другого пришестя, як есхатологію, або кінець часів; кульмінацію історії.

Есхатологія, слово, традиційно визначається як «вчення про останні речі» на основі етимології слова есхатос і логос — есхатос означає «останні речі» — і традиційно воно стосується як індивідуальної есхатології, так і того, що ми могли б назвати космічною есхатологією. Індивідуальна есхатологія має справу зі смертю та проміжним станом; космічна есхатологія — такі речі, як друге пришестя Христа, остаточний суд, загальне воскресіння та вічні долі, небо та пекло. Мені подобається дивитися на есхатологію в ширшому сенсі, однак. Якщо есхатологія пов'язана тільки з другим пришестям, то ми втрачаємо багато есхатологічних аспектів у Євангеліях та вченнях Павла... Перше пришестя Христа було таким же есхатологічним, як і друге пришестя, і якщо ми побачимо це та зрозуміємо це, то ми зможемо почати мати ширший біблійний теологічний погляд на есхатологію, а останні речі почалися з першого пришестя Христа. Якщо ми зрозуміємо це, ми усвідомлюємо, що також усе в Старому Завіті, що готувало до першого пришестя Христа та очікувало його, також є есхатологічним.

— Доктор Кіт Матісон

Щоб зрозуміти, як термін есхатологія в теології Павла включає все, що Христос здійснює від Свого першого пришестя до другого пришестя, ми повинні звернути увагу на структуру есхатологічних поглядів Павла. Як Павло уявляв собі останні дні або кінець часу в Христі?

Ми розглянемо лише три аспекти структури есхатології Павла: її походження, її розвиток та деякі з її основних тем. Спочатку розглянемо походження есхатології Павла.

Походження. Есхатологія Павла мала коріння у широкопоширених єврейських поглядах його часу, що виходили з Старого Завіту. Єврейські богослови зазвичай вважали, що Старий Завіт розділяє світову історію на два великі віки. Перший з цих віків був теперішнім віком — віком гріха, скорботи та смерті, який єврейські вчителі часто називали «цим віком», або в єврейській мові, олам ха-зе (עוֹלָם הַזֶּ֗ה). «Цей вік» досяг свого найнижчого моменту, коли ізраїльтяни зазнали суворих проклят від Бога у вигнанні з Обітованої Землі. Не дивно, що єврейські богослови говорили про «цей вік» у дуже негативних термінах.

Але рабинни Павла також вірили, що буде майбутній вік чудесних благословень від Бога, який прийде після цього віку скорботи. Вони називали цей майбутній вік «віком, що прийде», або в єврейській мові, олам ха-ба (עוֹלָם הבא). У віці, що прийде, Бог нарешті виконає всі Свої обіцянки Ізраїлю та поширить Своє царство до кінців землі.

Більшість єврейських груп у часи Павла вірили, що поява Месії буде вирішальним поворотним моментом між цими великими віками історії. Коли Месія прийде, Він принесе «день Господній», день, коли Бог повністю знищить Своїх ворогів та благословить Свій народ по всьому світу. Це буде день, який відкриє вік, що прийде, остаточний або есхатологічний вік.

Коли ми читаємо послання Павла, стає очевидним, що він також дотримувався подібного дво вікового погляду на історію. Насправді, він безпосередньо посилався на «цей вік» як на вік гріха, скорботи та смерті принаймні у дванадцяти випадках. Наприклад, у 2 Коринтянам 4:4, Павло назвав Сатану буквально «богом цього віку» (NIV). І у 1 Коринтянам 1:20, він говорив про «суперечника цього віку».

Коли Павло згадував «бога цього віку», про якого він говорив, він мав на увазі, зрештою, обманщика, Сатану, який керує певними хибними богами, які не є богами за своєю природою. Хоча вони можуть називатися «богами», вони справді не є богами. Пророк Ісая у Старому Завіті сказав: «Чи є якісь боги окрім Мене? Я не знаю жодного». Отже, якщо Єгова не знає жодних богів, їх немає. Він — єдиний Бог. А бог цього віку, про якого він говорив, був би князем влади повітря, Сатаною.

Подібним чином, Павло використав вираз «майбутній вік», щоб позначити майбутню епоху, коли відбудеться остаточний суд і благословення прийдуть у весь світ. У Єф 2:7 він сказав, що Бог воскресив Христа з мертвих «щоб у майбутніх віках показати … багатства Своєї благодаті».

Можливо, найкращим прикладом Павлового погляду на історію з двох епох є Єф 1:21. Там він явно посилався на обидві епохи, коли писав, що Христос був посаджений:

[[BVR001]]

Павло успадкував цей базовий шаблон двох епох зі Старого Завіту та свого єврейського походження.

Тож, маючи на увазі ці витоки, нам слід перейти до розвитку есхатології, який ми бачимо в теології Павла.

So, with these origins in mind, we should turn to the development of eschatology that we see in Paul’s theology.

Розвиток. Ви пам'ятаєте, що загалом традиційні єврейські вчителі вірили, що поворотним моментом між цим віком і віком майбутнім є поява Месії. Ізраїльтяни зазнали жахливих наслідків вигнання протягом століть. Але вірні серед них трималися за надію, що коли прийде Месія, вороги Божі будуть знищені, і вірні люди Божі одразу отримають повне благословення в новому небі та новій землі.

Як фарисей, який став послідовником Ісуса, однак, Павло зіткнувся з серйозним викликом цьому давньому переконанню. Він знав, що Ісус був Месією Ізраїлю, але він також знав, що Ісус не приніс створення до його кліматичного кінця, як очікував Ізраїль. Тому Павло дотримувався вчення Ісуса та отримав особливе одкровення від Бога, яке змусило його відхилитися від традиційних єврейських поглядів. Як пояснював Павло, перехід від цього віку до віку майбутнього не був простим, безпосереднім переходом від одного віку до наступного. Натомість він передбачав період перекриття, коли обидва віки існували поряд один з одним одночасно.

З його точки зору, вік майбутній був урощений через смерть, воскресіння та вознесіння Христа, та через вилиття Духа на апостолів першої столітньої церкви. Павло також був упевнений, що буде невизначений період часу, протягом якого Євангеліє буде продовжувати поширюватися по всьому світу. Тоді вік майбутній досягне свого завершення, коли Христос повернеться в славі. У той майбутній час цей злий вік закінчиться, а вік майбутній настане у своїй повноті, з остаточними благословеннями для людей Божих та остаточним судом для його ворогів. Але тим часом обидва віки — цей вік та вік майбутній — будуть існувати поряд один з одним.

Це напруження між тим, що ми називаємо «вже і ще не», насправді дуже типове для погляду Павла на речі. Бог зробив багато чудових речей для нас уже: я виправданий, я врятований, я викуплений, я усиновлений у сім'ю Божу. І все ж, ще не повністю я усиновлений у сім'ю Божу так, як це буде одного дня. Ще не прославлений я. Ще не вільний я від гріха, спокуси, хвороби, смерті. Це «вже, ще не» є свого роду перекриттям віків, як ми іноді говоримо; тобто те, що старий вік продовжується. У мене ще є тіло, яке розпадається, я ще спокушаюся до гріха, у світі навколо є зло, як ми всі надто добре знаємо. І все ж, я також належу до нового віку. Я є дитиною Божою. Я належу йому. Я радію цьому. Я поклоняюсь йому. У мене є певне майбутнє з ним. І ми, християни, живемо все своє життя в напруженні цього перекриття старого віку та віку майбутнього.

— Доктор Дуглас Моо

З походженням та розвитком есхатології Павла на увазі, ми повинні зазначити, як низка важливих тем у посланнях Павла відображають ці погляди.

Тема. Загальновизнано, що есхатологію Павла можна описати як "вже і ще ні", тому що Павло вірив, що деякі аспекти кінцевих часів або останніх днів вже стали реальністю в Христі і що вони будуть продовжуватися, поки Христос не повернеться в славі. Але які грані майбутнього віку вже стали реальністю? Що ще мало прийти? Ці питання були дуже важливими, тому що християни першого століття часто займали крайні позиції в цих питаннях. І Павло мав адресувати ці крайності. Навіть вірні християни сьогодні знаходять дуже складним баланс цих питань. Тому на цьому етапі ми повинні трохи розкрити те, що Павло вчив про виміри "вже і ще ні" християнської віри.

З одного боку, згідно з Павлом, майбутній вік, вік Месії, вже був урочисто відкритий і продовжується багатьма способами. Ми згадаємо три важливих способи, якими ця тема постає в писаннях Павла.

По-перше, Павло підкреслював, що коли Ісус піднявся на свій трон на небі, він почав остаточний етап Божого царства. Наприклад, Павло писав у Єф 1:20-21, що коли Отець воскресив Христа з мертвих:[[BVR001]]Хоча в теперішній час правління Христа здійснюється переважно в "небесних місцях", а не на землі, він вже править "над усією владою і авторитетом". У цьому сенсі правління Бога, або всесвітнє царство Бога, обіцяне для майбутнього віку, є теперішньою реальністю.

Другим аспектом майбутнього віку, який вже присутній з нами, є передсмак нашого вічного спадку в Святому Дусі. Павло вчив, що коли Христос піднявся на свій трон на висоті, він також вилив Святого Духа на церкву на землі як передсмак повного спадку для Божого народу, який прийде, коли Христос повернеться.

Although, at the present time, Christ’s reign is realized primarily in “the heavenly places” rather than on earth, he already reigns “above all rule and authority.” In this sense, the reign of God, or the worldwide kingdom of God promised for the age to come, is a present reality.

A second aspect of the age to come which is already present with us, is the foretaste of our eternal inheritance in the Holy Spirit. Paul taught that when Christ ascended to his throne on high, he also poured out the Holy Spirit on the church on earth as a foretaste of the full inheritance for God’s people that will come when Christ returns.

У Римлянам 8:23 Павло пояснив, що віруючі — це ті, «хто мають первістки Духа». «Первістки» — це переклад грецького слова ἀπαρχὴ (aparchē), яке саме є перекладом староєврейського терміну, що позначає першу частину врожаю. У Старому Завіті первістки вказували на те, що більший урожай прийде в майбутньому. Тож для Павла дар Святого Духа в житті кожного віруючого є передсмаком великих благословень, які прийдуть при завершенні, коли Христос повернеться. Подібним чином, згідно з Єфесянам 1:14, Сам Святий Дух є:

котрий єсть задаток наслїддя нашого на викуп придбаного, в похвалу слави Його. (Ephesians 1:14, UKRK)

Грецький термін, перекладений як «гарантія», — це ἀρραβὼν (arrabon). Ця термінологія вказує на Святого Духа як на Божий аванс або депозит нам, що гарантує, що ми отримаємо багато більше від Бога в майбутньому. Ще раз, Святий Дух — це благословення майбутнього віку, яке Бог уже дав нам до завершення при славному поверненні Христа.

Третім особливостям майбутнього віку, яка вже присутня тепер, є початок нового творіння. Через те, що зробив Христос, віруючі тепер частково — у своєму особистому житті та у своєму корпоративному житті разом — насолоджуються перетворенням світу. У Старому Завіті Бог обіцяв Своєму народові, що Він повністю перетворить світ у останні дні та виконає все, що Він планував для світу від початку. Послухайте, як Господь описав прийдешній вік в Ісаї 65:17:

Ось, Я створю нові небеса та нову землю (Ісаї 65:17).

У свідомості Павла той факт, що Христос уже перемагав сили зла та спасав людей, доводив, що нове творіння вже почалося. І 2 Коринтянам 5:17 добре виражає цю ідею:

Коли Павло та ранні християни розмірковували про час і історію, вони розуміли, що те, що сталося в Христі, було революцією; відбувся зсув у ерах… Вони розуміли, що існує реальність, яка вривається в людську історію тепер, яка є цілком реальною, але людська історія ще не була повністю завершена. Отже, те, що ви маєте в розумінні Павла, полягає в тому, що реальності, сили, речі, яких іудаїзм очікував у майбутньому, тепер стають реальністю в сьогоденні… Отже, оскільки церква живе в цьому теперішньому віці, це не тільки те, що ми сподіваємося на добрі речі в майбутньому, і що ми очікуємо, що самі будемо викуплені від наших гріхів у сьогоденні, але й те, що ми маємо доступ до майбутнього вже тепер. Отже, це не тільки те, що майбутнє обіцяне, майбутнє представлено, і це є справді частиною, великою частиною Євангелія Павла.

— Доктор Гаррі М. БурджПавло вчив, що багато аспектів майбутнього віку вже були започатковані, коли Христос прийшов уперше, і що вони тривають протягом всієї історії церкви. Але Павло також вірив, що благословення останніх днів ще не прийшли у своїй повноті. Отже, з іншого боку, він очікував повернення Христа як часу, коли Христос здійснить остаточні Божі суди та благословення. Ще раз ми згадаємо три важливих способи, якими ця тема постає в теології Павла.

Насамперед, як ми бачили, Павло вчив, що Христос, Цар, тепер царює зі свого престолу на небесах. Але Павло також вірив, що ми все ще прагнемо до того дня, коли Христос повернеться, щоб принести повноту Божого царства. Послухайте, як Павло сказав про це в 1 Коринтянам 15:24-26:[[BVR001]]

Paul taught that many aspects of the age to come had already been inaugurated when Christ first came, and that they continue throughout church history. But, Paul also believed that the blessings of the last days had not yet come in their fullness. So, on the other side, he looked forward to Christ’s return as the time when Christ would fulfill God’s final judgments and blessings. Once again, we’ll mention three significant ways this theme appears in Paul’s theology.

In the first place, as we’ve seen, Paul taught that Christ the King is now reigning from his throne in heaven. But Paul also believed that we still long for the day when Christ returns to bring in the fullness of God’s kingdom. Listen to the way Paul put it in 1 Corinthians 15:24-26:

Then comes the end, when [Christ] delivers the kingdom to God the Father after destroying every rule and every authority and power. For he must reign until he has put all his enemies under his feet. The last enemy to be destroyed is death (1 Corinthians 15:24-26).

Цей уривок чітко показує, що Павло дивився за межі теперішнього царювання Христа на майбутнє знищення всіх правил, авторитету та сили, які стоять проти Божого замислу. Христос буде перебувати на Своєму небесному престолі, доки не буде знищений кожен ворог, у тому числі й сама смерть. Отже, Павло вірив, що в деяких відношеннях Божа царство в Христі вже настало, але в інших відношеннях воно ще не настало.

У по-друге, як ми вже бачили, Павло вірив, що Святий Дух є первістком урожаю спасіння та задатком нашого спадку. Але терміни «первісток» та «задаток» вказують на те, що християни повинні ще чекати, щоб отримати свій повний урожай та спадок у майбутньому. Послухайте, як Павло сказав про це в Римлянам 8:23:

Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого. (Romans 8:23, UKRK)

Тут Павло безпосередньо пов'язав теперішню реальність дара Святого Духа з майбутнім. Він знав, що майбутній вік уже настав, тому що ми вже відчуваємо вилив Духа. Але ми все ще «стогнемо внутрішньо», тому що ми ще не отримали «відкуплення наших тіл». Подібним чином, як ми читали раніше в Єфремлянам 1:14, Павло писав, що Святий Дух є:

котрий єсть задаток наслїддя нашого на викуп придбаного, в похвалу слави Його. (Ephesians 1:14, UKRK)

Дух, який живе та діє всередині нас та серед нас, є чудовим передсмаком, але лише передсмаком більшого відкуплення: нашим повним спадком.

По-третє, хоча нове творіння стало духовною реальністю в житті віруючих, ми також очікуємо повного оновлення творіння та нашого вічного царювання над новою землею з Христом, нашим Царем. Як писав Павло в Римлянам 8:21:

що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих. (Romans 8:21, UKRK)

Павло очікував повернення Христа як часу, коли нове творіння прийде у всій своїй повноті, коли ми будемо фізично воскресені з мертвих.

Римлянам 8 говорить про те, що все творіння перебуває під рабством, що воно зітхає; ми перебуваємо під прокляттям. І говорить про те, що не тільки ми зітхаємо як люди, але й саме творіння зітхає... І іноді ми звужуємо викупну працю Христа, нібито все, що він робить, це вихоплює душі з цього світу, щоб вони пішли до неба назавжди. І він піклується про викуплення наших тіл. І творіння, яке впало разом з нами, яке впало, так би мовити, на наших підолітах, встане на наших підолітах, очікує нашого викуплення, викуплення наших тіл — воскресіння. І це велика обіцянка Божа, що навіть коли ми привели творіння до знищення, ми будемо вести його до виходу — або Христос через наше воскресіння — буде вести його зі знищення, щоб було нове небо і нова земля, новий викуплений всесвіт.

— Доктор Ренді Алкорн

Розглянувши термінологію та структуру есхатологічних поглядів Павла, ми повинні перейти до деяких важливих наслідків цих поглядів, які Павло неодноразово підкреслював для своїх читачів.

Як ми вже бачили, послання Павла не були зосереджені на абстрактній теології, а на застосуванні його теології до конкретного людського досвіду. Павло не написав трактату про свою есхатологію, який би пояснював деталі того, як Ісус приносить останні дні. Натомість у своїх посланнях Павло зосередився на тому, як розгортання останніх днів у Христі застосовувалося до практичних аспектів християнського життя. Він розумів, що багато труднощів, що стоять перед Церквою, є результатом напруги життя під час встановлення та продовження царства Христа. Тому він пояснив, як послідовники Христа мають жити між тим, що Бог уже зробив у першому пришесті Христа, і славою, яка чекає нас при другому пришесті Христа.

Єдність з Христом. Розглядаючи практичні наслідки есхатології Павла, ми розглянемо три видатні теми у писаннях Павла: по-перше, єдність віруючого з Христом; по-друге, божественна мета для часу між першим і другим пришестями Христа; і по-третє, християнська надія на майбутнє. Давайте розглянемо спочатку вчення Павла про єдність віруючих з Христом.

Уся концепція перебування в Христі є настільки центральною у вченні Павла для віруючого. І я вважаю, що найкращий спосіб висловити це полягає в тому, що перебування в Христі означає бути одним з ним, бути єдиним з ним, так само, як чоловік і жінка єднуються в шлюбі. Коли віруючий відвертається від гріха, вірить у Ісуса, ми стаємо одним з Христом, і вся його праведність, все його багатство, всі його привілеї якимось чином зараховуються нам. Нам тоді пропонується увійти до сім'ї Бога, ми сидимо за столом з Ісусом самим і з його батьком. Ми стаємо надзвичайно і величезно багатими у духовному сенсі цього слова. І тому Павло хоче, щоб віруючі мали це як свою критичну ідентичність, свою суттєву ідентичність. Хто я? Я є суттєво одним з Ісусом Христом як моїм Господом і моїм Владикою. І ця ідентичність як перебування в Христі має перевагу над будь-якою іншою ідентичністю, яку хтось може мати, чи то його сім'я чи його культура, чи його успіхи чи його бізнес чи що завгодно. Це суттєва ідентичність дітей Божих, яку ми набуваємо вірою в Ісуса.

— Пастор Ден Хендлі

У Римлянам 6:3-4 Павло вказує на те, як наша єдність з Христом фактично переміщує нас із цього віку до наступного віку. Послухайте, що Павло сказав у цьому уривку: (Примітка: я не став перекладати біблійний текст, щоб зберегти його автентичність) [[BVR001]]

Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились? Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили. (Romans 6:3-4, UKRK)

Як ми вже бачили, Павло вірив, що перехід у історії від цього віку до віку майбутнього відбувся в смерті та воскресінні Христа. Тепер усім було очевидно, що перетворення світу в нове творіння віку майбутнього ще не відбулося. Але кожного разу, коли чоловіки та жінки приходять до Христа у спасительній вірі та хрестяться в Христа, вони приєднуються до Христа в Його смерті та Його воскресінні. В результаті, ми більше не живемо під рабством гріха та Божого суду цього віку. Натомість, як Христос був воскрешений із мертвих, ми воскресаємо, щоб «ми також могли ходити в оновленні життя». Як Павло продовжував пояснювати в Римлянам 6:10-11:

Бо що вмер, за гріх вмер Він раз; а що живе, Богові живе. Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім. (Romans 6:10-11, UKRK)

Помітьте тут, що Павло посилався на той факт, що «[Христос] помер за гріх» і «він живе для Бога». Але Павло також говорив тут про віруючих у Римі. Він сказав, що вони були «у Христі Ісусі», або в єдності з Христом. І що це означало для їхнього життя? Вони мали «вважати [себе] мертвими для гріха і живими для Бога». Через свою єдність з Христом римські віруючі мали вважати себе звільненими від цього віку гріха, скорбот та смерті і перетвореними на людей, які переживають нове життя віку майбутнього.

Я вважаю, що одним із центральних вчень апостола Павла, зокрема, є те, що ми поєднані з Ісусом Христом; що ми належимо Йому. Коли ми дивимося на все біблійне одкровення, я вважаю, що Біблія вчить, що ми або в Адамі, або в Христі. Звичайно, Адам був першою людиною. Усі люди народжуються як сини та дочки Адама. І тому вони приходять у світ як грішники. Вони мають гріховну природу. Вони відчужені від Бога. Що означає бути врятованим і викупленим та довіряти Христу, це бути включеним у Христа, належати Христу. Павло дуже чітко робить у Римлянам 6, що коли ми хрестимося, ми поєднуємось із Христом… Ті, хто належить Христу, мають Христа як свого федерального главу. Тому їхнє праведність у Христі. Їхнє праведність більше не в них самих; вони дивляться на Христа заради їхнього праведності.

— Доктор Томас Р. Шрейнер

Окрім підкреслення Павлом єдності з Христом, ми також бачимо наслідки есхатології Павла для практичного християнського життя в його описах Божої мети для часу між першим і другим пришестямі Ісуса.

Божа мета. Власна місіонерська робота Павла серед язичників свідчить про те, що Павло вірив у Божу мету для перекриття віків. Під час цього часу Христос розширює Божу царство за межі Ізраїлю, щоб віруючі євреї та язичники з усього світу стали одним народом Божим.

Знову і знову Павло підкреслював, що церква повинна бути єдиною. Розділи між євреями та язичниками, а також інші соціальні та економічні бар'єри, повинні бути відкинуті, тому що Христос приніс майбутній вік. Іноді Павло описував цю ідею єдності, описуючи своє служіння в термінах будівництва храму Божого, як у Єф 2:19-22. В інший час він говорив про церкву як про зріле людське тіло, як у Єф 4:15-16. Ці метафори ілюстрували, як церква є зростаючою царством єдиних, святих людей. Павло вірив, що зростання церкви по всьому світу було однією з центральних цілей Бога для часу між першим і другим пришестямі Христа.

Павло розумів, що цей погляд на повільне, поступове зростання церкви по всьому світу серед язичників не був передбачений у минулому. Насправді він говорив про це як про "таємницю", яку Бог відкрив йому і яку він мав пояснити іншим. У Рим 11:25 Павло написав такі слова:

Не хочу бо, щоб ви не відали тайни сієї, брати (щоб не були самі в собі мудрими), що ослїпленнє від части Ізраїлеві стало ся, доки сповненнє поган увійде. (Romans 11:25, UKRK)

У цьому уривку Павло зазначив, що Божа мета під час теперішнього віку, коли багато євреїв огрубіли до Євангелія, полягала в тому, щоб спасти "повноту" - або повне число - "язичників". Як він сказав в Єф 3:4-6:

з того можете, читаючи, зрозуміти розум мій у тайнї Христовій), котра в инших родах не обявилась синам чоловічим, яко ж тепер одкрилась сьвятим Його апостолам і пророкам Духом, що погане також наслїдники, однотїлесники і спільники обітування Його в Христї через благовістє, (Ephesians 3:4-6, UKRK)

Божий погляд на цілі надає вирішальної орієнтації для всіх віруючих, що живуть між першим і другим пришестямі Христа. Це не час просто чекати, коли Христос принесе повноту майбутнього віку зі Своїм поверненням. Навпаки, Бог призначив цей період часу для великої діяльності. Ми повинні будувати Церкву в кожній країні на землі. Павло присвятив своє життя поширенню Євангелія та зміцненню Церкви в єдності та любові. І він закликав інших приєднатися до нього в цьому служінні.

Місія Церкви полягає в досягненні цілей, які Ісус дав нам, насамперед у великій заповіді: любити Його всім серцем, душею та розумом і любити свого ближнього, як самого себе. Крім того, Він дає нам Велику Комісію, і ця місія полягає в тому, щоб досягти світу з Євангелієм. Отже, щоб створити учнів — головна частина цього — створення учнів — тому коли Він каже: «Ідіть і створіть учнів», це означає, що ви повинні створювати учнів усіх народів. Таким чином, місія Церкви зводиться до цих понять: любити Бога всім серцем, душею, розумом і силою, а потім, зрештою, або разом із цим, любити свого ближнього, як самого себе, а потім іти і створювати учнів усіх народів.

— Пастор Джозеф Хендлі

Есхатологія Павла не тільки зосереджена на нашому союзі з Христом і на Божому задумі під час збігу цього віку і майбутнього віку. Його погляд на останні дні також був підґрунтям того, що він навчав про християнську надію на майбутнє.

Християнська надія. Павло багато знав про страждання у своєму власному служінні як апостола, і він знав, що всі християни страждають тим чи іншим чином. Але у своїх посланнях Павло застосовував своє переконання, що Христос повернеться, щоб дати надію християнам принаймні двома способами.

З одного боку, есхатологія Павла давала надію, вказуя на те, що послідовники Христа вже почали користуватися багатьма благословеннями майбутнього віку. Коли ми дивимося на наше життя і визнаємо ті благословення, які ми вже маємо, навіть серед наших випробувань, це дає нам надію, що ми будемо мати ще більші та повніші благословення в майбутньому. Як писав Павло у 2 Коринтянам 4:16-18:

Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день. Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави, нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне. (2 Corinthians 4:16-18, UKRK)

З іншого боку, Павло також давав християнам надію, вказуя на те, що благословення, які прийдуть, коли Христос повернеться, настільки дивовижні, що вони повністю затьмарять усі випробування, які ми переживаємо в цьому житті. Саме це переконання привело Павла до того, щоб написати у Римлянам 8:18, що:

Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас. (Romans 8:18, UKRK)

Наші теперішні скорботи є лише тимчасовими. Ісус зрештою покінчить із цим теперішнім злим віком і перетворить світ на славний дар для Своїх дітей.

Багато разів у своїх посланнях Павло визнавав, що послідовники Христа страждають у цьому житті. Але він свідчив, що ми повинні фіксувати свій погляд на тому, що не видно, і вважати наші теперішні проблеми нічим у порівнянні зі славою, яка буде наша, коли Христос повернеться.

У Римлянам 8 Павло каже нам, що наші сучасні страждання не варті порівняння зі славою, яка буде відкрита в нас. Ми хочемо помітити, як Павло протиставляє цю майбутню надію на славу нашій сучасній реальності страждань і утисків. Перше, на що ми хочемо звернути увагу, це те, що Павло каже... Він не каже: «Принижуйте сучасні страждання; заперечуйте, що вони реальні; заперечуйте, що вони болючі». Логіка Павла є прямо протилежною. Він каже: «Візьміть усе, що ви знаєте про утиски та страждання і горе в цьому зіпсованому світі, збільште це, подивіться на це у повному обсязі, і знайте, що слава Божа ще більша за це». Отже, логіка Павла йде від меншого до більшого, що більша слава переповнить і витре всі сльози менших скорбот.

— Доктор Джиммі Аган

У цьому уроці ми почали досліджувати серце теології Павла, помітивши взаємозв'язки між життям Павла та його теологією. Ми відзначили, як культурне тло Павла як у єврейському, так і в язичницькому контекстах глибоко вплинуло на його теологію. Ми розглянули деякі способи, якими апостольське служіння Павла привело його до застосування своєї теології до практичних потреб християнських церков, яким він писав свої послання. І ми досліджували, як есхатологія Павла, його погляд на останні дні як «тепер, але не ще», сформувала центральні, теологічні погляди, які пронизували все, що він вірив і писав у своїх посланнях.

Було б важко переоцінити, наскільки ці перспективи на Павла та його теологію є важливими. Вони відкривають шлях до розуміння первісного значення того, що найбільш плідний автор Нового Завіту навчав християнську церкву у свій час. І вони вказують на те, як ми повинні застосовувати його священні тексти до нашого життя також. Щоразу, коли ми читаємо з послань Павла, ми повинні мати на увазі його культурне тло, його апостольське служіння та його центральні вірування про останні дні. Коли ми це робимо, ми здобудемо глибше усвідомлення того, що Павло навчав ранню церкву, і ми також чіткіше побачимо, як послідовники Христа повинні отримувати вчення Павла у кожному поколінні.

The Very Rev. Dr. Reggie M. Kidd (ведучий) є деканом Соборної Церкви Святого Луки та професором Нового Завіту на пенсії у Реформованій Теологічній Семінарії. Він отримав ступінь магістра богослов'я та магістра дивинології у Вестмінстерській Теологічній Семінарії та ступінь доктора філософії з християнських початків у Університеті Дьюка. Він є членом Євангельського Теологічного Товариства та рукоположеним священиком у Єпископальній Церкві. Доктор Кідд викладає в Інституті Роберта Е. Веббера для вивчення богослужіння та служив пастором та старійшиною у багатьох церквах. Він є автором книги «Єдиним голосом: Відкриття пісні Христа у нашому богослужінні» (BakerBooks, 2005) та зробив внесок у багато інших публікацій, включаючи «Дух дослідницької Біблії Реформації» (Zondervan, 2003) та «Дослідницька Біблія Реформації» (Ligonier Ministries, 2005).

Доктор Джиммі Аган є доцентом Нового Завіту та директором гомілетики у Ковенантній Теологічній Семінарії.

Доктор Ренді Алкорн є засновником та директором Міністерств Вічної Перспективи.

Доктор Ґері М. Бурдж є деканом факультету та відвідуваним професором Нового Завіту у Кальвінській Семінарії, раніше служив професором Нового Завіту у коледжі Уітона та аспірантській школі.

Доктор Дональд Кобб є професором Нового Завіту та грецької мови у Faculté Jean Calvin, Франція.

Пастор Джозеф Хендлі є президентом Азійського доступу.

Пастор Ден Хендлі є старшим пастором церкви Норт-Парк у Вексфорді, штат Пенсильванія.

Пастор Кліт Хакс є директором і апологетом проти культів у Центрі апологетичних ресурсів у Бірмінгемі, штат Алабама.

Доктор Марк А. Дженнінгс є викладачем Нового Завіту у Відділенні богослов'я Гордон-Конвеллової семінарії.

Професор Мумo Кісау є віце-канцлером християнського університету Скотта у Кенії.

Доктор Кіт Матісон є професором систематичного богослов'я у Біблійному коледжі Реформації.

Доктор Дуглас Моо є професором Нового Завіту Кеннета Т. Весснера у коледжі Уітон та аспірантурі.

Доктор Томас Р. Шрейнер - професор Джеймса Бьюкенена Гаррісона Нового Завіту тлумачення та асоційований декан відділу Писання та Інтерпретації в Південній Баптистській Теологічній Семінарії.

Рев. Доктор Саймон Віберд - вікарій церкви Христа у Вірджинія Вотер у Сурреї, Англія, та колишній заступник головного та директор школи проповіді у Вікліфф Холі, Оксфорд

Доктор Пітер Уокер працював професором біблійних досліджень у Трініті Школі Міністерства та заступником головного у Вікліфф Холі, Оксфорд. Зараз він є викладачем Єрусалимського центру біблійних досліджень.

Авраам – старозавітний патріарх, син Тераха, батько народу Ізраїлю, з яким Бог уклав завіт у Буті 15 і 17, обіцяючи незліченних нащадків та особливу землю

вже і ще ні – Погляд на кінець часів, відомий як "ініційована есхатологія", який стверджує, що прийдешній вік вічного спасіння є "вже" тут у деяких відношеннях, але "ще ні" тут у своїй повноті

апархе – грецький термін (транслітерація) означає "перші плоди" або першу частину врожаю

апостол – спеціальна новозавітна посада, яку обіймав хтось, хто був навчений Ісусом, бачив воскреслого Господа і був обраний на цю посаду самим Господом; походить від грецького слова, що означає "той, хто посланий"

Аравія – великий, сухий, трикутний півострів на південному заході Азії, межує з Червоним морем, Перським заливом та Індійським океаном; пустельна область, де Павло провів три роки після свого навернення

арабон – грецький термін (транслітерація) означає “заставу” або "депозит", який гарантував повну оплату в майбутньому

Августин – (354-430 рр. н.е.) єпископ Гіппо, який вірив у Писання як наш остаточний авторитет у вченні і вважав віровизнання церкви корисними підсумками викладу біблійного вчення; написав багато праць, які продовжують впливати на церкву сьогодні

Варнава – друг апостола Павла і двоюрідний брат Іоанна Марка (автора другого Євангелія), який супроводжував Павла під час його першого місіонерського подорожування

Кальвин, Жан – (1509-1564) французький богослов і ключовий протестантський реформатор, який написав «Інститути християнської релігії»

Христос – від грецького слова "christos", що означає "помазаний" або "помазаний один"; тісно пов'язаний зі старозавітним єврейським терміном "месія"

christos – грецьке слово (транслітерація) для Христа; використовується в Септуагінті для перекладу "машiach" або "месія", що означає "помазаний один"

обрізання – єврейська традиція видалення крайньої плоті чоловічого статевого члена, встановлена Богом як знак і печатка для свого завітнього народу в Буття 17:10-14

завершення – третій і остаточний етап іногурованої есхатології, коли Христос повернеться і виконає остаточну мету Бога для всієї історії

продовження – другий або середній етап іногурованої есхатології; період царства Божого після першого пришестя Христа, але до остаточної перемоги

Коринф – Процвітаючий торговий центр у південно-центральній Греції, який мав репутацію сексуальної розпусти; місто, де Павло заснував церкву під час свого другого місіонерського подорожі та прожив 18 місяців

Кіпр – Острів у східному Середземному морі, відвіданий Павлом під час його першого місіонерського подорожі

Давид – Другий старозавітний цар Ізраїлю, який отримав обітницю, що його нащадок буде сидіти на престолі та царюватиме вічно

Ефес – Місто в Азії Меншій; відвідане Павлом під час його третього місіонерського подорожі; місце, де Іван, ймовірно, написав четверте Євангеліє; сказано, що вони втратили свою "першу любов" у Відкритті

ескхатологічний – Стосуються вивчення або вчення про останні дні

естатос – Грецький термін (транслітерація), що означає "останній", "кінець", "остаточний"

євангельський – Термін, що використовується для опису різноманітних християн та християнських рухів; часто використовується реформаторами для відрізнення протестантів від римських католиків; у сучасному вжитку він зазвичай відноситься до християн, які підтверджують безсумнівну авторитетність Святого Письма

перші плоди – Перший врожай або результат праці; часто приноситься Богові як подяка

Галатія – Римська провінція в Азії Меншій, де Павло заснував декілька церков під час свого першого місіонерського подорожі

Гамаліїл – Поважний рабин, фарисей та член Синедріону, який захищав апостолів перед єврейською радою; учитель апостола Павла до його навернення

язичник – Неєврейська людина

елліністичний – Що стосується грецької цивілізації, культури чи мови після часу Олександра Великого

історія спасіння – Богословський термін, що означає «історія спасіння»; способи, якими Бог здійснив спасіння Своїх людей у історії

інавгурація – Перший етап в іногурваційній есхатології; відноситься до першого пришестя Христа та служіння Його апостолів і пророків

виправдання – Початкове проголошення праведності, коли віруючий виправдовується від вини гріха і йому зараховується праведність Христа

У починї було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово. (John 1:1, UKRK)

Лютер, Мартин – (1483-1546) Німецький чернець XVI століття та протестантський реформатор, який ініціював Реформацію, коли розмістив свої 95 тез на дверях церкви у Віттенберзі у 1517 році

Македонія – Назва стародавньої римської провінції, розташованої на півночі сучасної Греції; регіон, куди Павло був направлений у видінні під час свого другого місіонерського подорожі, щоб поділитися Євангелієм

Мальта – Острів у Середземному морі, де Павло зазнав кораблекрушення під час свого четвертого місіонерського подорожі

машіах/мешіах – Єврейське слово (транслітерація) для "месії"; помазаний

Месія – Єврейське слово, що означає "помазаний"; великий Цар з царської лінії Давида, який мав здійснити перехід від цього віку до віку майбутнього; перекладено як "Христос" грецькою

Нерон – Римський імператор з 54 по 68 рік н.е., який переслідував християн; звинуватив християн у пожежі в Римі в 64 році н.е.; стратив Павла (згідно з традицією)

олам габа' – Єврейський термін (транслітерація) для "віку майбутнього"; рабинська фраза, що відноситься до майбутнього віку, коли Бог виконає всі Свої обіцянки Ізраїлю

олам гезе – Єврейський термін (транслітерація) для "цього віку"; рабинська фраза, що відноситься до сучасного віку гріха, страждань і смерті, який існує з часів Падіння

ordo salutis – Богословський термін, що означає «порядок спасіння»; порядок, яким спасіння застосовується до окремих віруючих

Філіппі – Важливе місто в римській провінції Македонії, розташоване на головній дорозі, що з'єднувала Рим зі східними провінціями; місто, де Павло заснував церкву під час свого другого місіонерського подорожі

рабин – Єврейська назва для "вчитель"

Реформація – Також називається Протестантською Реформацією; релігійний рух XVI століття, що почався як спроба виправити зловживання та помилки в Римсько-католицькій церкві; пропагував такі віровчення, як першість Писання над церковною традицією, та виправдання вірою в Христа одного, а не вірою плюс добрими справами

освячення – Дія, що робить людей і речі святими

Сила – Також називається Сильван; один із лідерів церкви в Єрусалимі та супутник Павла під час його другого місіонерського подорожі; згадується, разом із Тимофієм, як співавтор послань Павла до Фессалонікіян

Sola fide – латинська фраза, що означає "віра одна"; віра в те, що виправдання відбувається тільки вірою, а не ділами; один із основних принципів Реформації

синагога – місце, де євреї збиралися для поклоніння та навчання

Сирійська Антіохія – столиця римської провінції Сирія, розташована на території сучасній Туреччині; початкова точка місійних подорожей Павла; місто, де послідовники Ісуса вперше були названі християнами

Тарс – язичницьке місто в регіоні Кілікії в Малій Азії, де Павло народився та деякий час жив як дорослий; відоме як великий культурний та інтелектуальний центр; мешканці мали римське громадянство

теологія – будь-яке питання, що безпосередньо стосується Бога або описує предмети у відношенні до Бога

Фессалоніка – видатне римське місто та культурний центр у північній Греції, розташований уздовж великого торгового шляху; місто, де Павло заснував церкву під час своєї другої місійної подорожі, та де невіруючі євреї розпочали бунт проти послання Павла

Тимотей – молодий protégé Павла та його супутник у другому місіонерському подорожі, який приніс Павлу звістку від церкви в Фессалоніці; згадується, разом із Силою, як співавтор послань Павла до Фессалоніців

Цвінглі, Ульріх – (1484-1531) Впливовий швейцарський реформатор та священик, який вважається засновником швейцарського протестантизму