KOT-01 Чому варто вивчати Старий Завіт?

Якщо ми запитаємо людей, які не мають традиційного єврейського чи християнського походження, «Чому хтось повинен вивчати Старий Завіт?», більшість із них, напевно, скажуть щось подібне: «Старий Завіт настільки старий і неактуальний, що він не вартий особливого читання». Тепер, як послідовники Христа, ми приймаємо Старий Завіт як Слово Боже. Це священне Писання. Але, як би дивно це не звучало, навіть коли ми запитуємо християн, «Чому ми повинні вивчати Старий Завіт?», у кращому випадку деякі з нас скажуть: «Ну, є кілька речей тут і там, які все ще важливі для нас сьогодні». Але дуже часто навіть щирі християни кажуть: «Старий Завіт настільки старий, що він не вартий особливого читання». Тож чому послідовники Христа сьогодні повинні вивчати Старий Завіт?

Цей урок є першим у нашій серії «Царство, Завіти та Канон Старого Завіту» — серії, присвяченій дослідженню тем Божого царства та завітів і того, як ці теми застосовуються в книгах канону Старого Завіту. Цей перший урок розгляне дуже важливе попереднє питання: «Чому вивчати Старий Завіт?» Чому сучасні послідовники Христа повинні цікавитися цією частиною Біблії? Чому ми повинні присвятити себе вивченню цих давніх Писань?

З самого початку ми повинні визнати, що вивчення Старого Завіту — не найлегша справа у світі. Це особливо складно тому, що канон Старого Завіту складається з багатьох книг, написаних різними авторами, які розглядали різні історичні обставини протягом майже 1000 років. Але, як ми побачимо в цій серії, ми можемо зробити великий крок вперед, коли усвідомимо одну річ: усі ці книги ґрунтуються на наборі основних переконань, які всі автори Старого Завіту поділяли. Усі вони вірили, що Бог керував своїми відносинами з Ізраїлем за допомогою політики, яку він установив через свої завіти. І крім цього, вони також вірили, що ці завіти були призначені для здійснення великої мети Бога в історії — прославити себе, перетворивши все творіння на своє царство. Автори Старого Завіту спиралися на свої основні переконання щодо Божого царства та завітів, коли розглядали конкретні ситуації в книгах канону Старого Завіту.

Коли ми ставимо питання, «Чому вивчати Старий Завіт?», ми зосередимося на трьох основних питаннях. По-перше, ми визнаємо, що ми повинні присвятити себе вивченню через відстань, яка відділяє нас від Старого Завіту. По-друге, ми побачимо, що послідовники Христа повинні взяти на себе це завдання через актуальність писань Старого Завіту для нашого часу. І по-третє, ми досліджуємо, чому ми також повинні вивчати, щоб робити відповідальні застосування Старого Завіту до нашого життя. Давайте почнемо з реальності, що писання Старого Завіту часто здаються нам дуже віддаленими.

Студенти Біблії часто проходять подібний, майже передбачуваний процес, коли починають вивчати Старий Завіт. Нас правильно вчать, що Старий Завіт є непогрішимим і натхненим Словом Божим, тому багато хто з нас припускає, що ці Писання повинні містити вчення, які легко застосовуються до християнського життя. Тепер, поки ми дуже вибіркові і говоримо тільки про широкі теми, такі як атрибути Бога, або Божі заповіді, такі як: «Не вкради» або «Не вбивай», здається, що ми на знайомій території. Але відбувається щось, коли ми більш ретельно вивчаємо Старий Завіт. Коли ми заглиблюємось у більш детальне вивчення, ми знаходимо, що багато частин Старого Завіту представляють погляди, які нам не знайомі. Насправді, чим більше ми його читаємо, тим більше здається, що ми досліджуємо стародавній, віддалений світ.

Ми розглянемо відстань Старого Завіту від нас у двох напрямках. По-перше, ми торкнемось причин цієї відстані — чому ці Писання часто здаються нам такими чужими? І по-друге, ми досліджуємо види відстані, з якими ми стикаємось. Які типи поглядів у Старому Завіті роблять його таким дуже відмінним від того, що ми віримо як сучасні християни? Давайте розглянемо спочатку деякі з основних причин або підстав для відстані між нами і Старим Завітом.

Принаймні два фактори часто спричиняють те, що ми відчуваємо відстань від Старого Завіту. З одного боку, Бог дав ці Писання людству через процес, відомий як органічне натхнення. А з іншого боку, Бог призначив Старому Завіту виконати своє призначення через процес, відомий як божественне пристосування. Ці характеристики Старого Завіту пояснюють багато з викликів, з якими ми стикаємось, коли вивчаємо цю частину Біблії. Розглянемо спочатку процес органічного натхнення.

Звично історичний євангельський погляд на божественне натхнення Писання описують як «органічне натхнення». Хоча ми підтверджуємо, що Святий Дух надихнув Писання, ми використовуємо цю термінологію, щоб підкреслити, що його натхнення не було відокремлено від особистостей, досвіду та намірів людських авторів. Тобто, під особливим, непогрішним керівництвом Святого Духа самі людські автори визначали, що писати. Біблія не виникла внаслідок «механічного» натхнення, ніби Бог використовував людських письменників як пасивні провідники. І не було натхновлено романтично, ніби Бог лише заохочував біблійних авторів писати, подібно до того, як ми говоримо про музикантів чи художників, які «знаходять» натхнення. Натомість Бог ретельно контролював зміст Писання, щоб воно було без помилок та могло бути названо Словом Божим. Але він також використав індивідуальні особистості, досвід та цілі людських письменників, щоб ми могли також називати Писання словами святих мужів.

Розгляньте, як Петро говорив про послання Павла у 2 Петра 3:15-16. Там ми читаємо такі слова:

а довготерпіннє Господа нашого за спасеннє вважайте; яко ж і любий наш брат Павел по даній йому премудростї писав вам, яко ж і в усїх листах, говорячи в них про сї речі; в котрих дещо тяжко зрозуміти, що неуки і неутверджені перекручують, як і инші писання, на свою власну погибіль. (2 Peter 3:15-16, UKRK)

У цих віршах апостол Петро підтвердив, що послання Павла були написані з мудрістю, даною Павлу Богом. Іншими словами, Дух Божий надихнув послання Павла, щоб вони були не просто людськими писаннями, а писаннями від Бога. Однак Петро також підтвердив, що особистість Павла виявилась у цих посланнях. Помітьте, як він це сказав: «Павло також писав вам згідно з мудрістю, даною йому». Ці Писання були все ще посланнями Павла. Ми можемо бачити, що з погляду Петра послання апостола Павла виникли внаслідок процесу, що залучав і Бога, і його людського письменника.

Такий самий погляд істинний і для Старого Завіту. Тому закон Старого Завіту називається не тільки законом Божим, але й Законом Мойсея. Він прийшов від Бога і Мойсея. Тому багато Псалмів називаються Псалмами Давида. Органічний погляд на натхнення також пояснює, чому біблійні автори говорили про людських авторів, таких як Ісая, Єремія та Даниїл. Хоча Бог був остаточним автором Старого Завіту, він використав святих пророків, щоб написати ці книги такими, що відображали, хто вони були, і де та коли вони жили.

Коли ви подумаєте про це, неважко побачити, чому органічне натхнення Біблії віддаляє нас від Старого Завіту. Усі автори Старого Завіту були давніми людьми. Вони жили у світі стародавнього Близького Сходу і в багатьох відношеннях мислили та писали, як люди в ті дні. І більше того, автори Старого Завіту писали до приходу Христа. Вони не мали повнорозвиненої новозавітної християнської теології, як ми. У результаті, коли ви та ми вивчаємо Старий Завіт, ми незабаром починаємо бачити, що світ Старого Завіту був дуже відмінним від нашого сучасного світу.

Євреї Старого Завіту жили згідно з більш ніж 600 законами Левіта, які регулювали кожен аспект їхнього життя: моральний, громадянський, духовний, які визначали відносини між чоловіками та жінками, тваринами, сільським господарством, святами... Отже, всі ці питання мають вирішальне значення для нашого тлумачення та розуміння і не полягають у спробах перенести світ 21-го століття у світ першого століття чи до нашої ери.

— Доктор Таддеус Дж. Джеймс, молодший

На додаток до викликів, створених органічним натхненням біблійних авторів, ми повинні визнати, що іншою причиною нашого відчуття відстані від Старого Завіту є божественне пристосування.

У широкому сенсі, "пристосування" - це термін, який теологи використовують для опису того факту, що кожного разу, коли Бог відкриває Себе людству, Він говорить з нами на кінцевих людських умовах. Оскільки Бог є трансцендентним і незбагненним, кожного разу, коли Він відкриває Себе, Він сходить до нас у такий спосіб, що кінцеві людські істоти можуть зрозуміти. Інакше ми взагалі не змогли б зрозуміти Його. Ви, напевно, пам'ятаєте, що в Ісаї 55:8-9 ми читаємо такі слова:

Мої мислї - се не ваші мислї, та й ваші дороги - не мої дороги, говорить Господь. Нї, як небо висше землї, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших. (Isaiah 55:8-9, UKRK)

Думки і шляхи Бога настільки трансцендентні — вони так нескінченно перевершують наші обмеження — що кожне одкровення, яке він коли-небудь робив, було пристосовано до людських можливостей. Він зробив це так, щоб принаймні деякі з нас могли зрозуміти і слідувати тому, що він відкрив.

Тепер важливо усвідомити, що в Старому Завіті Бог не пристосовувався просто до обмежень людства в широкому, загальному сенсі. Навпаки, він також пристосовувався до конкретних історичних ситуацій Ізраїлю, що жив на Стародавньому Ближньому Сході. Він створив Писання Старого Завіту, щоб вони були зрозумілі насамперед стародавнім ізраїльтянам.

Оскільки основною аудиторією Старого Завіту були стародавні євреї, Бог дав Старий Завіт, написаний єврейською та арамейською мовами. Бог дав Десять заповідей на каменях, тому що це був міжнародний звичай для важливих національних документів, включаючи царські закони, щоб вони були відображені саме таким чином. І в багатьох відношеннях літературні стилі оповіді Старого Завіту, поезії, літератури мудрості та закону слідували багатьом літературним конвенціям, які були поширеними на Стародавньому Ближньому Сході. У цих та багатьох інших відношеннях Бог пристосував Старий Завіт до свого стародавнього народу, щоб вони могли його зрозуміти.

З цієї причини, коли ми з вами вивчаємо Старий Завіт як сучасні люди, ми постійно стикаємося з тим, що він був пристосований до людей, які жили давно. Він був спеціально написаний насамперед для того, щоб звернутися до стародавнього народу Ізраїлю.

Кожна книга в Біблії була написана для певної аудиторії, і ми тут у 21 столітті не є тією аудиторією. Я вважаю цікавим і, можливо, корисним для нас усвідомити, що більшість окремих книг Нового Завіту — це послання або листи, тому коли ми читаємо ці послання — і я думаю, що ви можете поширити це на всю Біблію … ми читаємо чужі листи. Вони належать нам, тому що ми належимо до церкви, але вони були спочатку написані для певної аудиторії.

— Доктор Роберт Маківан

Тепер, коли ми розглянули деякі причини віддаленості Старого Завіту від нас, нам слід перейти до другої теми: види або типи віддаленості, які ми часто зустрічаємо між собою та Старим Завітом. Які речі в Старому Завіті здаються нам чужими?

Добре визнати, що Старий Завіт часто здається нам віддаленим як сучасним людям. Але ця реальність також може призвести до плутанини і навіть відвернути нас від вивчення цієї частини Біблії. Одним із корисних способів уникнути розчарування є визначення видів речей у Старому Завіті, які викликають у нас таке відчуття. Коли ми знаємо види віддаленості, які ми часто зустрічаємо, ми будемо краще підготовлені до розуміння та застосування цих Писань до нашого життя.

Існує багато способів класифікувати основні види віддаленості між нами та Старим Завітом, але для наших цілей ми будемо говорити про три: по-перше, теологічна віддаленість; по-друге, культурна віддаленість; і по-третє, особиста віддаленість. Ці три типи віддаленості взаємопов'язані багатьма способами. Але заради обговорення ми будемо розглядати їх по одному, починаючи з теологічної віддаленості, з якою ми стикаємося під час вивчення Старого Завіту.

Коли ми говоримо про теологічну віддаленість, ми думаємо насамперед про відмінності між одкровенням, яке отримали автори Старого Завіту, та повнішим одкровенням, яке ми отримали в Христі. Кожен християнин усвідомлює, що Старий Завіт представляє теологічні погляди, які спочатку не здаються відповідними вченням Нового Завіту. Розглянемо лише кілька прикладів.

У книзі Буття 22, Бог закликав Авраама принести в жертву свого сина, і Бог благословив його за готовність зробити це. Але що ми подумали б про людину сьогодні, яка вважає, що Бог закликав її принести в жертву свого сина? Ми навіть не почали б сприймати таке теологічне твердження серйозно.

У дні Мойсея Бог очікував від Своїх вірних людей, що вони підуть як велике військо з Єгипту до Обітованої Землі. Але ми точно вважали б дивним, якби знайшли групу християн, які буквально марширують через пустелю Сінаю, щоб досягти Обітованої Землі.

У Старому Завіті ми читаємо про чоловіків, які присвячували себе служінню Богові, складаючи обітниці Назарея не стригти своє волосся. Або ми дізнаємося, що Бог установив храм у Єрусалимі як єдине місце, де Його народ мав поклонятися. Ми читаємо, що Бог вимагав від Свого народу приносити тварин у жертву за гріхи та наказував повністю знищити міста хананеїв, включаючи жінок і дітей.

Хіба ми всі не трохи збентежені тим, що Старий Завіт закликає нас вірити, що Бог відкрив такі речі, коли вони здаються настільки різними від того, що Він відкрив у Новому Завіті? Перелік таких видів теологічних відмінностей продовжується і продовжується. Що б ми не говорили, між нами та Старим Завітом існує велика теологічна відстань.

Коли Бог відкриває Себе нам, Він робить це у просторі та часі… Ви подумайте про практику старого завіту, де були встановлені певні закони про їжу та певні ритуали чистоти/нечистоти. Це мало бути практикувано ізраїльтянами Старого Завіту, проте така різноманітність не є необхідною для нас сьогодні, враховуючи зміни завіту. Можна робити такі речі, але це не необхідно. Це не має договірного значення. Насправді, ви повинні бути дуже, дуже обережними, коли вимагаєте від людей робити їх, тому що Старий Завіт говорить робити ці речі, ви можете потрапити до, скажімо ... "Де для того, щоб мати правильні стосунки з Богом, ми повинні підкоритися старому завіту, який тепер був виконаний". Тому деякі з таких різноманітностей практик не є необхідними через зміни завіту.

— Доктор Стівен Дж. Уеллум

Окрім теологічної відстані, іншим видом відстані, що відділяє нас від Старого Завіту, є культурна відстань між стародавнім Близьким Сходом та нашим сучасним світом.

Культурна відстань між нами та Старим Завітом існує тому, що людські культури постійно змінюються. Соціальні структури змінюються. Старі звичаї здаються дивними та застарілими. Уявіть собі відвідування своєї власної країни лише 200 років тому. Багато відмінностей змусили б нас відчувати, ніби ми перебуваємо в іншому світі, навіть якщо ми просто перебуваємо в трохи іншій ері. Тепер, якщо це правда щодо 200 років тому в тій же країні, то наскільки більше ми повинні очікувати знаходження культурних відмінностей між нами та тим, що ми читаємо в Старому Завіті? Так багато відмінностей існує між стародавнім Близьким Сходом та нашим сучасним світом, що багато речей, які ми читаємо в Старому Завіті, є разюче незнайомими.

Ми відчуваємо культурну відстань, коли Старий Завіт описує життя в різних місцях стародавнього світу, чи то в Ізраїлі, Ханаані, Єгипті, Ассирії, Вавилоні, Персії чи багатьох інших культурах, згаданих у Старому Завіті. Персонажі, яких ми зустрічаємо, мали численні культурні вірування, цінності та практики, як і ми сьогодні. Але вони часто були дуже відмінними від наших сучасних культурних вірувань, цінностей та практик. Розглянемо лише кілька прикладів людської культури, які з'являються в Старому Завіті:

Більша частина Старого Завіту описує аграрний світ. Ми читаємо про землеробство та тваринництво на сторінках Писання, але багато сучасних міських людей можуть лише уявити, що відбувалося в цьому стародавньому способі життя. Технології також були дуже відмінними в дні Старого Завіту. Технології, на які багато хто з нас спирається сьогодні для спілкування, роботи та функціонування, просто не існували в стародавні часи.

У Старому Завіті ми читаємо про влаштовані шлюби. Ми також дізнаємося, що важливі біблійні постаті практикували полігамію. Різні форми рабства з'являються в Старому Завіті. І як всередині Ізраїлю, так і поза ним, культури були глибоко під впливом політичних реалій імперіалізму. Були винятки з правила, звичайно, особливо серед пустельних племен, але великі королі чи імператори та їхні могутні армії відіграють вирішальну роль протягом усього Писання. Персонажі Старого Завіту практично нічого не знали про сучасні демократичні ідеали.

Коли ми бачимо ці та подібні особливості життя в Старому Завіті, ми часто залишаємося з питанням про те, як їх тлумачити. Що нам робити зі Святим Письмом, яке так глибоко вкоренене в культурах, що були настільки відмінними від нашої власної? Культурні відмінності змушують нас відчувати величезну прірву між нами та Старим Завітом.

Я думаю, якщо ви подивитеся назад, наприклад, на Старий Завіт, ви знайдете там речі, які так відрізняються від нашого сучасного середовища. По-перше, Старий Завіт був досить сільськогосподарським у своєму середовищі та практиках… По-друге, наприклад, практика полігамії була досить поширеною… І це культурно віддалене від нас.

— Доктор Луіс Ортеза

Розглянувши, як теологія та культура в Старому Завіті часто здаються нам чужими, нам слід розглянути третій вид відстані — те, що ми можемо назвати «особистою» відстанню.

Коли ми говоримо про «особисту» відстань, ми маємо на увазі той факт, що люди, які жили в дні Старого Завіту, відрізнялися від сучасних людей. Багато прогалин між нами та ними часто пов’язані з дуже особистими, людськими факторами. Звичайно, люди Старого Завіту не були повністю відмінними від нас. Як ми побачимо пізніше в цьому уроці, вони були подібними до нас у багатьох важливих аспектах. Але в той же час вони мали вражаюче різні особисті переживання, які зробили їх досить відмінними від того, хто ми є сьогодні.

Не варто дивуватися, що люди в часи Старого Завіту відрізнялися від людей нашого часу. Адже багато їхніх схильностей та діяльностей виросли з теологічного та культурного світу, у якому вони жили. Подумайте про це так: на теологічному рівні багато осіб у Старому Завіті мали надзвичайні духовні досвіди, яких немає сьогодні. Вони мали видіння неба та чули чуттєвий голос Бога. Вони взаємодіяли з небесними істотами. Зупиніться на мить та запитайте себе, яким би ви були, якби мали такі духовні досвіди? Якою людиною ви були б, якби відчули божественно натхненні видіння, слухання, ангелів та демонів тощо? Без сумніву, такі досвіди змінили б нас дуже сильно. Усвідомлення цієї істини допомагає нам визнати, що ми відрізняємося від людей Старого Завіту багатьма значущими способами.

Більше того, розглянемо, як ми відрізняємося від людей Старого Завіту через культурні впливи. У Старому Завіті люди часто виконували культурні ролі, які чужі нам. Вони були царями, царицями, слугами та рабами. Чоловіки та жінки розглядали свої ролі дуже відмінно від того, як ми розглядаємо свої ролі сьогодні. Особистість людей Старого Завіту була глибоко вплинута жахами давньої війни. Переживання голодів та засух без допомоги сучасної технології впливало на фізичне та емоційне здоров'я давніх людей. Багато з нас сьогодні ніколи не стикалися з такими ситуаціями. І внаслідок цього, ми часто маємо труднощі з ототожненням себе з людьми, описаними у Старому Завіті.

Тепер, коли ми визнали причини та види відстані, що відокремлюють Старий Завіт від нас, ми повинні перейти до другої теми: актуальності Старого Завіту для сучасних людей. Якщо Старий Завіт був написаний так давно, чому ми повинні мати якісь очікування, що він все ще актуальний для нас сьогодні?

Є безліч причин, чому християни повинні очікувати, що Старий Завіт матиме значення для їхнього життя. Але, можливо, найважливішим свідченням є свідчення Ісуса та його апостолів та пророків першого століття. Ці чоловіки впевнено вчили, що Старий Завіт був не просто Божим авторитетним Словом для давнього Ізраїлю, але що він був Божим Словом для християн у їхній час також. Багато християн сьогодні вірять, що Новий Завіт був даний для того, щоб скасувати Старий Завіт. Але насправді Ісус та його апостоли та пророки сказали зовсім інше. Вони вчили, що Старий Завіт є життєво важливим для вірного християнського життя у кожному віці.

Новий Завіт вчить у багатьох місцях, що Старий Завіт має актуальність для нашого життя, але ми розглянемо лише два напрямки. По-перше, ми розглянемо деякі вчення Ісуса, а по-друге, ми розглянемо деякі вчення апостола Павла. Давайте подумаємо про вчення Ісуса щодо актуальності Старого Завіту.

Щоб зрозуміти, що Ісус вчив про актуальність та авторитет Старого Завіту для Своїх послідовників, ми коротко розглянемо дві сторони Його вчення. Ми почнемо з деяких уривків, які часто здаються негативними коментарями Ісуса про Старий Завіт. А потім ми розглянемо Його чіткі позитивні підтвердження актуальності Старого Завіту. Давайте почнемо з деяких коментарів Ісуса, які багато тлумачів сприймають як негативні погляди на Старий Завіт.

Більшість із нас знайомі з Нагірною проповіддю Ісуса в Матвія 5–7. У певний момент цієї проповіді Ісус торкнувся кількох етичних питань. Його підхід до цих питань залишив багатьох доброзичливих віруючих з враженням, що Ісус виступав проти або виправляв вчення Старого Завіту. Послухайте ці знайомі уривки. У Матвія 5:21-22 ми читаємо такі слова про вбивство:

Чували ви, що сказано старосьвіцьким: Не вбий, а хто вбє, на того буде суд. Я ж вам глаголю: Хто сердить ся на брата свого без причини, на того буде суд; а хто скаже на брата свого: Рака, на того буде громадський суд; хто ж скаже: дурню, на того буде огонь пекольний. (Matthew 5:21-22, UKRK)

У Матвія 5:27-28 Ісус згадав про перелюб таким чином: (Remaining segments will be translated accordingly)

Чували ви, що сказано старосьвіцьким: Не чини перелюбу. Я ж вам глаголю: Хто спогляне на жінку жадібним оком, той уже вчинив перелюб із нею в серцї своїм. (Matthew 5:27-28, UKRK)

У Матвія 5:31-32 Він говорив про розлучення:

Сказано ж: Що хто розводить ся з жінкою своєю, нехай дасть їй розвідний лист. Я ж вам глаголю: Що хто розведеть ся з жінкою своєю, хиба що за перелюб, доводить її до перелюбу; й хто оженить ся з розвідкою, чинить перелюб. (Matthew 5:31-32, UKRK)

У Матвія 5:33-34 ми знову бачимо цю закономірність, коли Ісус звернувся до клятв:

Знов чували, що сказано старосьвіцьким: Не кленись криво, а сповняй перед Господом обітницї твої. Я ж вам глаголю: Не клянїть ся зовсїм: нї небом, бо воно престол Божий; (Matthew 5:33-34, UKRK)

Ісус також говорив про помсту в Матвія 5:38-39:

Чували ви, що сказано: Око за око, й зуб за зуб. Я ж вам глаголю: Не противтесь лихому, а хто вдарить тебе у праву щоку твою, повернись до него й другою. (Matthew 5:38-39, UKRK)

І нарешті, Христос розглянув питання любові до ворогів таким чином у Матвія 5:43-44:

Чували ви, що сказано: Люби ближнього твого, й ненавидь ворога твого. Я ж вам глаголю: Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас, робіть добро, хто ненавидить вас, і молїть ся за тих, що обижають вас і гонять вас; (Matthew 5:43-44, UKRK)

Усі послідовники Христа повинні погодитися, що Ісус є вищою одкровенням Бога і що Його вчення були набагато повнішими, ніж вчення Старого Завіту. Він проникав у серце і поширювався до найвіддаленіших горизонтів способами, яких Старий Завіт ніколи не досягав. Але, на жаль, багато християн дійшли висновку, що погляд Ісуса на вбивство, перелюб, розлучення, клятви, помсту і любов до ворогів фактично суперечить Старому Завіту.

Багато віруючих помилково вважають, що Ісус відкинув вчення Старого Завіту на користь Своїх власних, більш повних інструкцій. Тепер, якщо цей популярний погляд хоч трохи відповідає істині, то у нас є підстави вважати, що Ісус прийшов, щоб відвернути нас від етичної влади Старого Завіту. Але коли ми більш уважно розглядаємо те, що Ісус насправді сказав у Матвія 5, ми виявляємо, що цей погляд далеко неадекватний. Ісус не суперечив жодному зі Старого Завіту ні в чому. Навпаки, Він підтвердив його авторитет і суперечив загальним неправильним розумінням Старого Завіту у Свої дні.

Замість того, щоб не погодитися зі Старим Завітом, Ісус заперечував проти способів, якими багато книжників і фарисеїв інтерпретували Старий Завіт у Його дні. У часи Ісуса мало хто мав прямий доступ до Біблії. Тому звичайні люди в Ізраїлі дуже залежали від усних інструкцій своїх релігійних лідерів. Але замість того, щоб навчати зі Старого Завіту самого по собі, книжники і фарисеї часто базували своє навчання на традиціях, які вони додали до Старого Завіту. На жаль, ці традиції мали тенденцію зосереджуватися на зовнішньому послушенстві, а не на стані серця — що було головною турботою як у вченні Ісуса, так і в Старому Завіті.

Загалом, Ісус протиставив Своє власне вчення — яке було у гармонії зі Старим Завітом — з точками зору, які були «сказані» і «почуті». Іншими словами, Він звертався до усних традицій. Коли Ісус та інші діячі Нового Завіту посилалися на Старий Завіт, вони завжди говорили про те, що було «написано» або «прочитано». І ніде в Новому Завіті Ісус не спростовує нічого, представленого таким чином. Отже, у Нагірній проповіді Ісус не суперечив тому, що було написано у Старому Завіті, а радше усним традиціям, які підтримувалися іншими вчителями в Ізраїлі. У цьому світлі ми повинні більш уважно розглянути те, що Ісус насправді сказав про ці усні інтерпретації.

Коли Ісус говорить у Нагірній проповіді, використовуючи цю фразу: «Ви чули, що сказано, але Я кажу вам», Він не говорив, що Закон Старого Завіту тепер скасовується. Насправді, Він каже зовсім протилежне: «Я прийшов виконати Закон». Але що Ісус робить, так це використовує добре відомий рабинський прийом, який вчителі Закону використовували для обговорення своєї власної навчальної влади. «Ви чули, як різні люди в традиції говорять про ці речі щодо вчення Закону, але Я кажу вам...» І це приходить з теперішньою владою, з додатковою владою. Отже, Ісус встановлює Свою навчальну владу за допомогою цього добре відомого навчального прийому, не щоб применшити Закон Старого Завіту, а щоб сказати щось дуже важливе теологічно та христологічно — що важливо інтерпретувати Закон Старого Завіту у відношенні до Мене та до Мого вчення Закону.

— Доктор Григорій Р. Перрі

Давайте знову подумаємо про контрасти, які Ісус проводив. Стосовно питання вбивства багато людей вважають, що Ісус розширив заборону проти вбивства, щоб включити ненависть. Але важливо усвідомити, що Старий Завіт не тільки засуджував вбивство; він також засуджував розбрат серед народу Божого.

Ідеал гармонії та миру серед народу Божого добре виражений у Псалмі 133:1, який говорить:

Як добре і приємно, коли брати живуть у єдності! (Псалом 133:1).

Популярні традиції в часи Ісуса виправдовували ненависть і ворожнечу серед євреїв, якщо вони не призводили до фізичного вбивства. На відміну від цього, Ісус підтвердив справжні стандарти Старого Завіту, пов'язавши заборону на вбивство із забороною на ненависть.

Щодо перелюбу, багато людей помилково вважають, що Ісус вийшов за межі заборони Старого Завіту на фізичний перелюб, щоб включити перелюб серця. Але у Вихід 20:17 десята заповідь говорить:

Не поривати меш очей на хату близнього твого; не поривати меш очей на жену його, нї на раба його, нї на рабиню його, нї на скотину його, нї на осла його, нї на що, що є близьнього твого. (Exodus 20:17, UKRK)

Тут Старий Завіт явно заборонив бажати чиюсь дружину — тобто перелюб серця. Аргумент Ісуса не був запереченням закону Старого Завіту, а його підтвердженням.

Стосовно розлучення, у часи Ісуса багато релігійних лідерів в Ізраїлі вірили, що чоловік може розлучитися зі своєю дружиною практично з будь-якої причини. Вони вчили, що законодавство Старого Завіту дало їм це право, якщо вони видавали належні юридичні документи. Але Старий Завіт чітко вказує, що Бог не схвалював такої поведінки. Як ми читаємо у Малахиї 2:16:

«Я ненавиджу розлучення», — говорить Господь, Бог Ізраїля (Малахія 2:16; NASB).

У Матвія 19:3-9 Ісус більш детально пояснив свою позицію щодо розлучення. Там він зробив зрозумілим, що його опозиція до розлучення ґрунтується на самому Старому Завіті, особливо на розповіді про створення за участю Адама і Єви.

Стосовно практики складання обітниць, деякі рабини в часи Ісуса вчили, що брехня дозволена, якщо тільки не клястися дотримати своє слово. Ісус не погодився з цим вченням і наполіг на тому, що Старий Завіт забороняє всю брехню, а не тільки брехню, яка порушує обітниці. Наприклад, Приповідки 6:16-17 починаються так:

От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його: Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають, (Proverbs 6:16-17, UKRK)

Саме тому Ісус потім сказав у Матвія 5:37:

Нехай ваша мова буде простою: «Так» або Слово ж ваше нехай буде: так, так; нї, нї; бо що більш над се, те від лихого. (Matthew 5:37, UKRK)

Ісус не суперечив Старому Завіту, але показав, що усні традиції книжників і фарисеїв не досягають стандартів Старого Завіту.

Стосовно помсти, первісне законодавство Старого Завіту про "око за око" у Вихід 21:24 було сприйнято в дні Ісуса як схвалення особистої помсти з боку Бога. Вважалося, що кожного разу, коли хтось робить тобі щось погане, у тебе є право зробити щось однаково шкідливе для нього. Але спочатку "око за око" було частиною законодавства Мойсея для суддів. Воно було розроблено для керівництва суддями в офіційних судах Ізраїлю. Як і в наш час, судді мали виносити свої вироки та покарання справедливо та пропорційно до скоєних злочинів.

Мойсей не мав наміру застосовувати цей стандарт до міжособистісних відносин. Натомість Старий Завіт навчав, що доброта та милосердя мають керувати поведінкою у звичайному, повсякденному житті. Як сказано у Левіт 19:18:

Не мстити мешся і не ворогувати меш проти синів люду твого, а мусиш любити ближнього твого, як себе самого. Я Господь. (Leviticus 19:18, UKRK)

Ісус не погодився з хибним тлумаченням закону, який був призначений для суддів, щоб вони дотримувалися його у своїх судах, і підтвердив вчення Старого Завіту про те, що ми повинні виявляти доброту у міжособистісних відносинах.

Нарешті, щодо любові до ворогів, деякі вчителі в дні Ісуса вчили, що можна ненавидіти своїх ворогів. Вони, мабуть, зробили висновок із заповіді Не мстити мешся і не ворогувати меш проти синів люду твого, а мусиш любити ближнього твого, як себе самого. Я Господь. (Leviticus 19:18, UKRK) , що однаково підходить ненавидіти своїх ворогів. Але Старий Завіт заохочує нас любити своїх ворогів. Наприклад, у Вихід 23:4 ми читаємо:

Коли спіткаєш вола ворога твого, чи осла його, що блукає, мусиш його вернути йому. (Exodus 23:4, UKRK)

Отже, як ми щойно побачили, Ісус не протиставляв Свої погляди поглядам Старого Завіту. Натомість Він виступив проти хибних інтерпретацій свого часу та підтвердив справжнє вчення Старого Завіту.

Коли Ісус представляє ці твердження "Ви чули, що сказано, але тепер Я кажу вам" у Нагірній проповіді, я вважаю, що найкраще розглядати це як те, що Ісус доходить до справжнього сенсу Закону. Не те, що Він вводить щось нове, а те, що Він викладає, в певному сенсі, те, чого Бог прагнув від початку. Тож коли Закон говорить: "Не чини перелюбу", Бог ніколи не мав наміру, щоб Його народ думав, що вони можуть дозволити собі дивитися з пристрастю на жінок, які не є їхніми дружинами, або навіть дивитися з пристрастю на своїх власних дружин. Отже, Ісус не вводить нові вимоги, Він робить зрозумілим те, що вже закладено в Законі.

— Доктор Джеймс М. Гамільтон

Тепер, коли ми розглянули декілька вчень Ісуса, які багато хто помилково вважає негативними коментарями про Старий Завіт, ми повинні перейти до декількох уривків, у яких Ісус зробив позитивні підтвердження авторитету та актуальності Старого Завіту для всіх, хто слідує за Ним.

Є безліч уривків у Євангеліях, які чітко демонструють позитивний погляд Христа на повний авторитет та актуальність писань Старого Завіту. Він часто посилався на Старий Завіт як на основу Своїх власних вчень. І ми не повинні забувати сцену на горі Преображення, де Ісус стояв між Мойсеєм законодавцем та Іллею пророком. Усі чотири Євангелія підкреслюють досконалу праведність Ісуса — Його повне підкорення закону та пророкам. Ісус жив у підкоренні вченню Старого Завіту. Він прийшов виконати їх усі і Він закликав Своїх учнів робити те саме.

Слухайте, що сказав Ісус у Матана 5:17-18:

Не думайте, що я прийшов знївечити закон або пророків; не прийшов я знївечити, а сповнити. Істино бо глаголю вам: Доки перейде небо й земля, одна йота, або одна титла не перейде з закону, аж поки все станеть ся. (Matthew 5:17-18, UKRK)

Тут Ісус наполіг на тому, що він не прийшов скасувати «Закон або Пророків» — загальний спосіб в першому столітті відноситися до всього Старого Завіту. Насправді, ми можемо перекласти початок 17-го вірша не просто як «Не думайте», а як «Не починайте навіть думати…». Отже, коли Ісус продовжив говорити, що навіть найменша буква або риска Закону залишиться в силі «доки все не буде виконано», він повністю підтвердив Писання Старого Завіту. На жаль, багато християн читають ці вірші і думають, що Ісус мав на увазі щось на зразок: «Я не прийшов позбутися Старого Завіту, а зробити його неактуальним». Але це було далеко не так. Слухайте, що Ісус сказав далі у Матана 5:19:

Тим, хто поламле одну найменшу з сих заповідей і навчить так людей, той звати меть ся найменшим у царстві небесному; а хто сповнить і навчить, той звати меть ся великим у царстві небесному. (Matthew 5:19, UKRK)

Зверніть увагу на те, що Ісус сказав у цьому уривку. Якщо люди не виконують або якщо вони заохочують інших ігнорувати навіть найменші заповіді, вони будуть «найменшими в Царстві Небесному». І хто виконує і вчить інших виконувати навіть найменші заповіді, той буде «великим у Царстві Небесному». Ісус знав про євреїв свого часу те, що є істинним для віруючих сьогодні. Ми всі маємо тенденцію бути дуже вибірковими у застосуванні Старого Завіту до нашого життя. Ми схильні звертати увагу на ті частини, які нам подобаються, і ігнорувати або навіть відкидати ті частини, які нам не подобаються. Але Ісус наполіг на тому, що його учні повинні підтверджувати і дотримуватися кожної деталі всього Старого Завіту, а не тільки деяких його частин.

Jesus knew something about the Jews in his day that’s true of believers today as well. We all tend to be very selective in applying the Old Testament to our lives. We tend to pay attention to those parts that we like and ignore, or even reject, those parts that we don’t like. But Jesus insisted that his disciples should affirm and follow every detail of the entire Old Testament, not just some parts of it.

Слухайте, як Він виклав це в Матвія 5:20:

Глаголю бо вам: Що коли ваша правда не переважить письменників та Фарисеїв, то не ввійдете в царство небесне. (Matthew 5:20, UKRK)

Послідовники Христа не повинні потрапляти в гіпокризію, стверджуючи, що Старий Завіт є Словом Божим, але не виконуючи його.

Стосовно Старого Завіту, Ісус сам у Луки 24, воскресший Ісус, веде учнів по дорозі в Еммаус через вивчення Біблії Старого Завіту і показує їм у всьому Писанні речі, що стосуються Його самого. Тепер це має означати, що Ісус вважав Старий Завіт важливим, що вказує на Нього. І майже так, ніби Він говорить: «Дивіться, ви можете мати воскресіння, моє воскресіння, і це чудово, але не думайте, що оскільки ви тепер маєте Мене, вам не потрібен текст, вам не потрібна книга тла. Навпаки, вам потрібна вона ще більше, щоб зрозуміти Мене і зрозуміти Божі цілі для світу». Отже, ми бачимо, що Ісус підтверджує Старий Завіт тоді і в багатьох інших випадках. Тобто, коли Його спокушають, Він просто повторює: «Написано… Написано… Написано…» Це Господь показує нам, що якщо Він був підпорядкований Писанню, то тим більше ми, Його послідовники, повинні бути підпорядковані йому.

— Доктор Пітер Уокер

Тепер, коли ми побачили, як вчення Ісуса підтверджують актуальність Старого Завіту для нас сьогодні, ми повинні коротко розглянути іншу частину Нового Завіту, вчення апостола Павла.

Здебільшого євангельські християни дуже залежать від послань Павла в Новому Завіті. Але ми схильні неправильно розуміти ставлення Павла до актуальності Старого Завіту для християнського життя. Знову і знову доброзичливі християни стверджували, що Павло звільнив послідовників Христа від авторитету Старого Завіту. Але, як багато інтерпретаторів підкреслювали, між Павлом і Ісусом було повне узгодження в цих питаннях. Як і Ісус, Павло виступав проти того, як багато хто в його часи неправильно трактував Писання Старого Завіту, але він наполягав на їхньому безсумнівному авторитеті та актуальності для християнського життя.

Ми будемо досліджувати вчення Павла так само, як ми досліджували погляди Ісуса на ці питання. Спочатку ми розглянемо уривок, де Павло, здається, зробив негативні коментарі про Старий Завіт. По-друге, ми розглянемо деякі його позитивні підтвердження актуальності Старого Завіту для послідовників Христа. Спочатку розглянемо, як Павло, здається, зробив негативні коментарі про Старий Завіт.

Послухайте ці відомі слова з Галатам 3:1-5.

Ой ви безумні Галати! хто вас очарував, щоб ви не корились правдї, (ви) котрим перед очима наперед був прописаний Христос, розпятий між вами? Про одно се хочу довідатись од вас: Чи дїлами закону прийняли ви Духа, чи, слухаючи, проповіддю віри? Чи такі ви незмислі, що почавши духом, звершуєте тепер тїлом? Марно стільки ви терпіли? Коли б тільки марно! Хто подає вам Духа і робить чудеса між вами, чи дїлами закону, чи проповіддю віри? (Galatians 3:1-5, UKRK)

Помітьте, що в цьому уривку апостол протиставив «діла закону» і «віру». Багато хто вважав, що це протиставлення встановлює моральні вчення Старого Завіту проти моральних настанов Нового Завіту або християнського способу життя.

Такі та подібні висловлювання в писаннях Павла призвели багатьох до думки, що Павло відкинув значення Старого Завіту на користь радикально різних вчень християнської віри. Насправді, багато християн стверджують, що ставлення до Старого Завіту так, ніби він пропонує авторитетне керівництво, означає відвернутися від Євангелія. Однак, нам потрібно більш уважно розглянути увесь лист до Галатів, а також інші частини послань Павла. Там ми знаходимо, що, як і Ісус, Павло не був проти самого Старого Завіту. Він був проти зловживання ним. Павло твердо виступав проти використання Старого Завіту як керівництва для заслуговуючої, легалістичної релігії. Послухайте, як Павло звертався до церков Галатії пізніше в Галатах 3:10-13:

Которі ж од дїл закону, ті під клятьбою; писано бо: Проклят, хто не встоїть у всьому написаному в книзї закону, щоб робити те. А що нїхто законом не оправдуєть ся перед Богом, се явно, бо праведний вірою жив буде. Закон же не од віри, та которий чоловік робити ме те, жити ме в тому. Христос викупив нас од клятьби закону, ставшись за нас клятьбою, (писано бо: Проклят всяк, хто висить на дереві,) (Galatians 3:10-13, UKRK)

Як вказує цей уривок, Павло виступав проти хибних учителів, які покладалися на послушенство закону для свого виправдання. Коли це наша орієнтація, ми прокляті, тому що ми ніколи не будемо слухатися закону Божого досконало. Єдиний спосіб уникнути прокляття закону - це віра в Христа, який прийняв на себе прокляття Бога.

Павло ніколи не виступав проти самого Старого Завіту. Він ніколи не вважав вчення Старого Завіту неактуальним для християн. Навпаки, він виступав проти хибних учителів, які стверджували, що спасіння залежить від послушенства закону замість віри в Христа. Насправді, у своєму листі до Галатів Павло навіть звертався до Старого Завіту, щоб довести свій новозавітний принцип, що виправдання перед Богом здійснюється тільки вірою. Послухайте знову слова Павла в Галатах 3:11, де він процитував Аввакама 2:4:

Праведний житиме вірою (Галати 3:11).

Так само Павло проілюстрував цей принцип Старого Завіту, використовуючи життя Авраама в Римлянам 4:1-12. З його точки зору, нове заповідне вчення про виправдання тільки вірою фактично мало коріння у вченні Старого Завіту.

Павло … був апостолом для язичників, але також любив свій власний народ, свій єврейський народ. Він хотів, щоб вони побачили, щоб вони прийшли до живого відношення з Господом Ісусом Христом, і він дуже намагався показати їм, що насправді їхня спадщина, яка є Старим Завітом, вчить, що люди спасаються тільки вірою, і він знайшов ключових патріархів віри, таких як Авраам, наприклад, що навіть наш великий батько Авраам був спасений вірою. Це було одним із важливих моментів для Павла, щоб переконати свій власний народ, що послання, яке він навчав, фактично має коріння у Старому Завіті, і що Ісус є виконанням Старого Завіту. Тому для нього було важливо використовувати Старий Завіт, щоб проілюструвати це послання про спасіння тільки вірою.

— Доктор Вуяні Сіндо

Павло любив Старий Завіт, включаючи Закон Мойсея. У Римлянам 7:12 він написав, що закон є “святий і праведний і добрий”. Але коли ми використовуємо закон Бога як спосіб заробити спасіння, ми спотворюємо його у щось, чим він ніколи не був призначений бути. Протягом усього Старого Завіту люди спасались від суду Бога благодаттю Бога через віру в обіцянку Месії, яка мала прийти у майбутньому. Послух закону Бога мав бути їх відповіддю на благодать, якою вони були спасені. Навіть сьогодні нам потрібно визнавати це розрізнення. Старозаповідні моральні настанови мають відношення до християн, не як спосіб заробити спасіння, а як спосіб показати нашу подяку за спасіння, яке ми отримали безкоштовно у Христі.

Бачивши, що негативні коментарі про Старий Завіт у вченнях Павла фактично стосувались зловживання Старим Завітом як системою праведності діл, тепер ми повинні подивитися на сильні, позитивні підтвердження апостолом авторитету та актуальності Старого Завіту для послідовників Христа.

Павло був євреєм. Він завжди був євреєм. Його походження було єврейським… Він говорить про своє єврейство. Він був відданий Писанню. У Філіппіях він каже, що як фарисей він був відданий цьому. Коли він розповідає історію в Галатах про своє походження, він говорить про те, що його ревнощі перевершували його однолітки у знанні своїх предків. І він говорить про юдаїзм там. Він говорить про те, що присвятив себе вченням Старого Завіту, вченням Єврейської Біблії. І саме його єврейське походження впливає на його вчення про те, хто такий Ісус, коли він іде до язичників. Коли він іде до народів, він хоче, щоб вони зрозуміли, що прихід Ісуса був приходом єврейського Месії, що прихід Євангелія до народів був виконанням обіцянок, даних Аврааму… Він не відкидає Писання, але тепер він розуміє їх по-новому. Він розуміє, що Ісус є виконанням усього, про що говорила Єврейська Біблія.

— Доктор Марк А. Дженнінгс

Розгляньте те, що Павло написав про Старий Завіт у Римлянах 15:4:

Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіннє та утїшеннє (з) писання мали надїю. (Romans 15:4, UKRK)

Коли Павло говорив тут про те, що «було написано в колишні дні» і «Писання», він мав на увазі Старий Завіт. Згідно з цим уривком, Старий Завіт є необхідним для розвитку та підтримки нашої християнської надії. Історії, закони, псалми, пророцтва Старого Завіту є «для нашого наставлення».

Але безсумнівно, Павло виклав своє найсильніше та найясніше підтвердження актуальності Старого Завіту в 2 Тимофію 3:16-17. Тут він написав:

Всяке писаннє богодухновенне і корисне до науки, до докору, до направи, до наказу по правдї, щоб звершений був Божий чоловік, до всякого доброго дїла готовий. (2 Timothy 3:16-17, UKRK)

Більшість християн знайомі з цим віршем, але часто ми уявляємо, що слова «все Писання» стосуються Нового Завіту. Ну, немає сумніву, що ці слова мають наслідки для нашого погляду на Новий Завіт. Але коли Павло писав Тимофію про «все Писання», він мав на увазі особливо Старий Завіт. Послухайте про чудові речі, які Старий Завіт здатний нам дати — Він здатний навчати, пропонувати докір, виправляти та навчати праведності, озброюючи нас для всякого доброго діла. Коротко кажучи, Павло сказав, що Старий Завіт був необхідним для християнського життя.

Отже, коли Павло каже: «Все Писання є богодухновенним і корисним для навчання, і виправлення, і докору та навчання праведності», він говорить про Старий Завіт. Він говорить про актуальність Старого Завіту. І він каже, що він не тільки актуальний, але й повністю актуальний... Без Старого Завіту у нас немає контексту для розуміння різних термінів, які використовує Новий Завіт. Наприклад, Бог — Хто це такий Бог? Або Христос — Що таке Христос? Або такі поняття, як гріх, спасіння, навіть євангелія. Усі ці терміни були введені та розвинені в Старому Завіті, і тільки розуміючи їх використання в Старому Завіті, ми можемо читати Новий Завіт свідомо та відповідально.

— Доктор Метью Ньюкірк

Ми побачили, що ми повинні вивчати Старий Завіт через виклик його віддаленості та очікування його актуальності. Тепер давайте перейдемо до нашої третьої основної теми в цьому уроці: завдання застосування Старого Завіту до нашого життя сьогодні.

Одне діло сказати, як ми повинні, що Старий Завіт актуальний для християн сьогодні, але інше діло застосувати цю істину на практиці. Іноді неважко побачити, як Старий Завіт стосується нас, але в інших випадках це дуже важко через відстань між нами та Старим Завітом. Тепер, заспокійливо, що Святий Дух допомагає послідовникам Христа вивчати та застосовувати Старий Завіт. Він вчить нас способами, які далеко виходять за межі того, що ми могли б досягти своєю власною силою. Але це наша відповідальність вивчати Старий Завіт настільки глибоко, наскільки ми можемо, щоб застосовувати його правильно до нашого життя сьогодні.

Апостол Павло говорив про цю відповідальність до Тимофія. У 2 Тимофію 2:15 Павло сказав:

Старай ся поставити себе вірним перед Богом, робітником без докору, право правлючим слово правди. (2 Timothy 2:15, UKRK)

Ми розглянемо сучасне застосування Старого Завіту у три кроки. По-перше, ми визначимо виклики, які ми повинні подолати, коли намагаємось застосувати Старий Завіт до нашого життя. По-друге, ми розглянемо зв'язки, які роблять можливим застосування його до нашого дня. І по-третє, ми розглянемо ті зміни, які ми повинні визнати, коли застосовуємо його. Давайте почнемо з викликів, які ми стикаємося, коли застосовуємо Старий Завіт до нашого життя сьогодні.

Як ми побачили раніше в цьому уроці, Бог спочатку дав Старий Завіт своєму народу, який жив давно, щоб вони могли жити згідно з ним у свій час. Але, як ми також побачили, Він дав ці Писання і нам, щоб ми могли жити згідно з ними у наш час. Але ми живемо у світі, який дуже відрізняється від світу Старого Завіту. Існує великий розрив між нами та Старим Завітом, який ми повинні враховувати, застосовуючи Старий Завіт. Послухайте 1 Коринтянам 10:11, де апостол Павло підсумував виклик християнського застосування Старого Завіту. Там він написав:

Усе ж се прикладами стало ся їм, прописано ж на науку нашу, на котрих конець віку прийшов. (1 Corinthians 10:11, UKRK)

З більшого контексту цього уривка ми дізнаємося, що Павло мав на увазі оповіді Старого Завіту про вихід Ізраїлю з Єгипту та те, як вони стосувалися коринтян-християн. Зауважте, що він виділив принаймні три речі. По-перше, він говорив про події далекого минулого, сказавши: «Ці речі сталися … вони були записані». По-друге, Павло згадав себе та своїх братів-християн у Коринфянах, сказавши, що історії «були записані для нашого настановлення». І по-третє, Павло визнав, що багато чого сталося між днями Старого Завіту та християнською епохою, описуючи послідовників Христа як тих «на яких прийшов кінець віків». Християни живуть наприкінці історичних віків, у часи виконання історії. Слова апостола розкривають виклик сучасного застосування Старого Завіту.

Я люблю те, що Павло говорить у 1 Коринтянам 10. Отже, у 1 Коринтянам 10 він розмірковує про історію Ізраїлю та той факт, що ця історія записана у писаннях Старого Завіту, і він каже коринтянам, переважно колишнім язичникам, до поган, «Ці речі сталися, і вони були записані для нашого настановлення». Отже, Писання є авторитетним над людьми, навіть якщо спочатку ці люди не були у вигляді, але Бог мав їх на увазі. Бог є суверенним над записуванням Писання, і у Його розумі Він може призначити, навіть якщо воно написано іншій аудиторії спочатку, Він може призначити його бути адресованим нам.

— Доктор Стівен Е. Вітмер

Як випливає зі слів Павла, щоб зустріти виклики застосування Старого Завіту до нашого дня, ми повинні мати справу з трьома речами. По-перше, ми повинні розуміти стародавній світ Старого Завіту; по-друге, ми повинні розглянути історичні події між нами та тим стародавнім світом; і по-третє, ми повинні принести те, що ми дізнаємося через ці події, до нашого світу. Розглянемо спочатку, наскільки важливо приділяти увагу стародавньому світу Старого Завіту.

Одним із наших основних завдань є тлумачити Старий Завіт якомога більше в термінах стародавнього світу, якому він був вперше даний. Але, навіть якщо ми будемо працювати над цим старанно, ми ніколи не зможемо зробити це ідеально. Ми так глибоко вплинуті світом, у якому ми живемо сьогодні, що ми завжди підходитимемо до стародавніх текстів Писання із сучасними упередженнями, яких ми не можемо повністю уникнути. На жаль, цей факт часто сприймається як виправдання для простого читання того, що ми віримо як сучасні люди, у Старий Завіт. Але робити це означає підпорядковувати Писання нам, а не нам підпорядковуватися Писанню. Тому, хоча ми не можемо повністю уникнути наших сучасних упереджень, всі вірні учні повинні старанно вивчати уривки Старого Завіту, щоб зрозуміти їхнє первісне значення якомога більше.

Просто кажучи, первісне значення уривка Старого Завіту — це вплив, який Бог та Його натхненні письменники передбачили для тексту на його першу аудиторію. У дуже важливому сенсі ми не чуємо Бога та Його натхненних письменників, що говорять безпосередньо до нас; ми підслуховуємо їхню розмову з іншими. Тому, коли ми вивчаємо Старий Завіт, дуже важливо ставити такі питання: Якими були пріоритети першої аудиторії? Що вони вірили? Якими були їхні ситуації? Як Бог закликав їх підкоритися Йому у їхній день? Відповіді на такі питання не завжди легкі. Але прагнення до первісного значення визначає курс для всіх сучасних застосувань.

Як тільки ми приділимо достатню увагу стародавньому світу Старого Завіту, нам потрібно зіткнутися з викликом, пов'язаним із історичними змінами, які відбулися між часами Старого Завіту та нашим днем.

На відміну від святих книг деяких інших релігій, богословські вчення Старого Завіту розвивалися з часом. Старий Завіт згадує про численні способи, якими Бог відкривав істини про Себе, світ і людей, починаючи з первісних часів. Потім він продовжується із відкриттями Бога у дні патріархів Ізраїлю, у дні Мойсея та під час входу Ізраїлю до Обітованої Землі. Але це не закінчується там. Ми також бачимо відкриття Бога в епоху ізраїльської монархії, під час трагедії вигнання Ізраїлю з Обітованої Землі, і нарешті, у часи боротьби, які виникли після того, як деякі ізраїльтяни повернулися до Обітованої Землі. Це не було так, ніби Бог відкрив щось Своєму народові одного разу і ніколи більше не говорив нічого, пов'язаного із цією темою чи темою. Навпаки, у самому Старому Завіті Бог продовжував відкривати все більше і більше.

Понад це, дуже значні події в біблійній вірі також з'являються в вченнях Нового Завіту. Новий Завіт визнає авторитет Старого Завіту, але також розкриває подальші події в часи Нового Завіту. Тому кожного разу, коли ми застосовуємо уривок зі Старого Завіту до нашого життя сьогодні, ми повинні вийти за межі його первісного значення та розглянути численні історичні події, які відбулися між стародавнім світом Старого Завіту та нашим сучасним світом.

Біблійна віра не залишалася незмінною протягом століть, але це не було так, ніби Бог почав одну релігію, відкинув її, а потім замінив іншою. Біблія являє собою одну зростаючу релігію чи віру. Богослови часто описують розвиток біблійної віри як органічний — вона зростала подібно до того, як дерево зростає від насіння до повної зрілості. Коли ви замислюєтесь над цим, насіння виглядає дуже відмінним від зрілого дерева, яке зростає з нього. На кожному етапі зростання є відмінності. Але воно залишається одним організмом, однією рослиною. Подібно до цього, пізніші частини Старого Завіту відрізняються від ранніх частин. І Новий Завіт відрізняється від Старого Завіту. Але ці відмінності відображають органічне зростання. Наша віра зростала з одного насіння, посаженого давно, досягла зрілості протягом Старого Завіту та досягла повної зрілості в Новому Завіті.

Існує прогрес у тому, як Бог відкриває Себе. Біблія показує це, те, що ми називаємо, «органічне зростання», коли вчення та теми та ідеї про Бога зростають від насіння до повної форми, і тому Біблія навіть говорить про своє власне прогресивне послання. І тому, так, існує форма прогресу всередині Біблії та всередині П'ятикнижжя. Це рух від початку Божого одкровення до повного розквіту, якщо можна уявити собі часовий знімок квітки, що розпускається.

— Єв. Майкл Дж. Глодо

Як ми бачимо, щоб зіткнутися з викликами сучасного застосування, ми повинні не тільки приділяти увагу стародавньому світу Старого Завіту та історичним подіям, які відбулися в самих Писаннях. Ми повинні також залишатися міцно прихильними до факту, що Бог надихнув Старий Завіт бути написаним з нашим світом на увазі.

Як Павло зазначив у 1 Коринтянам 10:11, Старий Завіт був «записаний для нашого повчання». Цей факт вимагає від нас визнання відповідальності, яку ми маємо як послідовники Христа у сучасному світі.

Якщо ми хочемо ефективно застосовувати Старий Завіт сьогодні, ми повинні завжди ставити собі питання такого роду: Як первісний зміст уривку Старого Завіту стосується нашого світу? Як він стосується типу людей, якими ми є, і ситуацій, з якими ми стикаємося? Які наші слабкості та сили? Такі питання мають вирішальне значення для процесу застосування Старого Завіту сьогодні.

З урахуванням викликів застосування, ми повинні перейти до другого, тісно пов'язаного з ним питання. Які зв'язки роблять можливим для нас взяти давнє, первісне значення уривку Старого Завіту та застосувати його до нашого сучасного світу?

Багато в чому сучасне застосування Старого Завіту схоже на те, щоб підібрати артефакт зі стародавнього світу, перенести його через тисячі років, а потім розпакувати його актуальність для нашого світу сьогодні. Коли ви подумаєте про це, це досить довгий шлях. Що змушує нас думати, що це можливо? Як ми можемо досягти успіху? Ну, щоб будь-яка давня книга впливала на сучасну людину, має бути певна міра зв'язку між змістом цієї книги та її читачем. Якби не було взагалі ніяких зв'язків, ми б не зрозуміли її зовсім, і ми б просто відкинули її. І це вірно, коли ми маємо справу зі Старим Завітом. Ми повинні завжди пам'ятати про зв'язки або спільності, що долають відстань між часами Старого Завіту та нашим днем.

Є багато способів каталогізувати ці зв'язки, але корисно виділити три спільності. У нас той же Бог, що й давні ізраїльтяни, які вперше отримали ці Писання; ми живемо у тому ж світі, що й вони; і ми ті ж люди. Давайте розпакуємо ці лінії зв'язку, починаючи з того факту, що Бог християн Нового Завіту є тим же Богом, якого ми зустрічаємо у Старому Завіті.

Як ми вже бачили, існує великий розрив між нашим сучасним світом і світом Старого Завіту. Але, у дуже реальному сенсі, існують суттєві істини, які залишились незмінними — хто ми є, світ, у якому ми живемо, і Бог, якому ми служимо. Віруючі християни сьогодні поклоняються і служать тому ж Богові, якому служили вірні давні ізраїльтяни у Старому Завіті. Цей факт встановлює дуже важливі зв'язки, тому що Писання вчать, що Бог незмінний або незмінюваний. Він є тим самим Богом сьогодні, яким був у давні часи. Тепер ми повинні бути обережними. Незмінність не означає, що Бог нерухомий. Вона не означає, що Він відсторонений від історії.

Вічна Рада. Традиційні християнські богослови правильно вчили, що існують три основні способи, якими Бог є тим самим незмінним Богом. Він не змінюється у своїй вічній раді, у своїх божественних атрибутах і у своїх завітних обітницях. Давайте розглянемо кожен із цих способів і те, як вони забезпечують, що Бог є тим самим зараз, яким був у дні Старого Завіту. По-перше, вічна рада Бога — Його вічний план для всесвіту — є незмінною.

Щоразу, коли у світі відбувається щось, люди дивуються, чи є це те, що Бог справді мав на увазі чи ні. І особливо коли у світі відбуваються погані речі, ми дивуемся, де Бог у цьому і яка Його мета? І я думаю, що корисно нам зрозуміти повноту біблійної доктрини про суверенітет Бога, тому що ясно, що немає нічого, що відбувається поза межами остаточної волі та мети Бога. І є багато місць, на які ми могли б вказати у Писанні. Єфesian 1 є одним із таких місць, яке говорить, що Бог здійснює все згідно з метою Своєї волі. І так, все, що коли-небудь відбувалося в історії, є частиною мети Бога... І Бог має — і це велика таємниця для нас із нашими обмеженими розумом — Бог має мету, яку Він здійснює через людську історію.

— Доктор Філіп Райкен

Як сказав пророк Ісая у Ісаї 46:10:

Я прорікаю заздалегідь наперед те, що колись буде, й від давнезних давен говорю про те, що ще не сталось; задуми мої спевняться, та й усе, що хочу, я вчиню. (Isaiah 46:10, UKRK)

Як показує цей уривок, Біблія вчить, що все, що Бог зробив і що Він робить, є частиною незмінного, всеосяжного задуму, встановленого до Його справи створення.

У цих уроках ми розглянемо мету та напрям цього вічного плану в деяких деталях, особливо план Бога щодо встановлення Своєї царства на землі, як воно є на небі. Але на цьому етапі досить сказати, що незмінність вічного плану Бога вчить нас, що Його цілі у Старому Завіті узгоджуються з Його цілями у Новому Завіті. Якими б не були відмінності, які ми бачимо, два завіти не представляють два різних плани. Ні один план не замінює і не суперечить іншому. Навпаки, Старий і Новий Завіти є етапами або кроками одного уніфікованого плану, який має і завжди буде рухати історію до однієї незмінної мети — мети перетворення землі в царство Боже.

Божественні атрибути. По-друге, Бог також є тим самим Богом у Своїх божественних атрибутах — якостях Своєї суті.

Безумовно, коли Бог діє в історії, Він проявляє різні аспекти Свого характеру в різні часи. Наприклад, іноді Він являє Свою милосердя; іноді Він являє Свій гнів. Іноді Він показує Свою велику силу; іноді Він стримує Себе. Але Його вічна природа ніколи не змінюється. Послухайте, як автор Євреїв говорив про вічну природу Христа в Євреїв 1:10-12:

І (знов): У починї Ти, Господи, землю оснував єси, і небеса - дїло рук Твоїх. Вони зникнуть, Ти ж пробуваєш, і всї, як шати зветшають, і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий єси, і лїта Твої не скінчать ся. (Hebrews 1:10-12, UKRK)

І в книзі Якова 1:17 ми читаємо:

Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни. (James 1:17, UKRK)

Як сказав Яків, наш Бог не змінюється.

На жаль, багато доброзичливих християн часто говорять так, ніби Бог мав один набір атрибутів у Старому Завіті, а тепер має зовсім інший набір атрибутів у Новому Завіті. Я пам'ятаю, як у шестирічному віці почув від своєї вчительки коментар щодо битви Ісуса Навина біля Єрихону. Коли вона закінчила розповідати нам історію, вона подивилась на нас усіх і сказала: "Хлопчики і дівчатка, Бог був дуже жорстким у Старому Завіті. Він навіть хотів, щоб діти померли тоді. Але Бог змінився тепер. У Новому Завіті він любить усіх. Хіба ви не раді, що живете в часи Нового Завіту, а не в Старому Завіті?" І, звичайно, ми всі були дуже раді. Нікому з нас не хотілося померти, як дітям Єрихону.

Тепер, хоч моя вчителька була доброзичливою, вона мала дуже серйозне нерозуміння. Атрибути Бога не змінились між Старим і Новим Завітами. Навпаки, він є Богом суду в Старому Завіті і в Новому Завіті. І він є Богом любові в Старому Завіті і в Новому Завіті. Атрибути Бога вічні. Вони завжди були і завжди будуть незмінними.

Незмінність атрибутів Бога відкриває зв'язки, яких ми повинні очікувати для всіх періодів історії. Атрибути Бога нітрохи не змінились. Тому ми можемо бути впевненими, що його дії і одкровення у часи Старого Завіту, у часи Нового Завіту і в наш час послідовно відображають його вічну природу. Він є, і завжди був, тим же Богом, якому ми поклоняємось сьогодні.

Заповіді Завіту. По-третє, Бог є тим самим Богом у Своїх заповідях завіту. Безвідмовно, Бог виконає все, що Він пообіцяв зробити у завіті зі Своїм народом.

Тепер нам потрібно бути обережними. Багато разів у Писанні Бог погрожує та пропонує людям речі, які Він не виконує. Але погрози та пропозиції не є заповідями завіту. Заповіді завіту - це те, що Бог пообіцяв зробити, і ці обітниці завіту є безвідмовними. Як сказано у Євреям 6:17:

У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою, (Hebrews 6:17, UKRK)

Тому завіти Божі відіграють таку важливу роль у цьому циклі. Вчення всього Старого Завіту та вчення Нового Завіту тримаються разом, тому що Бог виконує Свої царські цілі через серію основних завітів. Кожен завіт будується на попередніх та розширює їх.

По-перше, Бог уклав завіт у дні Адама, встановлюючи цілі Божого царства та роль людських істот. У дні Ноя Бог підкріпив цей завіт, забезпечуючи стабільність природи. У дні Авраама Бог пообіцяв, що Ізраїль збільшиться та поширить Божі благословення на весь світ. У Своєму завіті з Мойсеєм Бог дав Свій закон племенам Ізраїлю. У дні Давида Він установив Ізраїль як царство та підкреслив, що нащадок Давида буде сидіти на престолі та царюватиме навіки. І нарешті, Бог уклав новий завіт у Христі, виправляючи минулі помилки та виконуючи Свої царські цілі. Звичайно, Бог підкреслював різні царські політики у кожному з цих завітів, як Він вважав за потрібне у Своїй незбагненній мудрості. Але кожна обітниця, яку Він дав у кожному з цих завітів, буде виконана, тому що Його заповіді завіту є незмінними.

Ми всі повинні визнати, що час від часу здається, ніби Бог забув чи відклав деякі зі Своїх обіцянок. Але реальність така, що коли ми правильно розуміємо Писання - пам'ятаючи, що Бог не змінився - ми знаходимо, що кожна заповідь завіту або вже виконана, або буде виконана. Бог може виконати Свої обіцянки способами, яких ніхто ніколи не очікував, але Він виконає їх тим не менш. І тому що Бог є тим самим незмінним Богом у Старому Завіті, яким Він є сьогодні, Його заповіді завіту з'єднують нас із древніми вченнями Старого Завіту.

Ми побачили, що Старий Завіт і наша віра сьогодні пов'язані тим, що ми маємо того ж незмінного Бога. Тепер ми повинні перейти до другого типу зв'язку між вірою Старого Завіту і сьогоднішньою християнською вірою — тим, що ми живемо в тому ж світі.

Як ми відзначали раніше, нам легко зосередитися на відмінностях між нашим часом і Старим Завітом. Але, хоча багато що змінилося з часів стародавнього Ізраїлю, ми все ще живемо в тому ж світі. Ми ніколи не повинні дозволяти собі думати, що Старий Завіт був написаний для іншого всесвіту, світу, який був фундаментально іншим від нашого власного. Світ Старого Завіту був тим же світом, у якому ви і я живемо сьогодні. Ми поділяємо спільну історію і спільний набір обставин з вірующими Старого Завіту.

Історичні передумови. Той факт, що віруючі Старого Завіту жили в тому ж світі, що і ми, встановлює принаймні два види зв'язків між нашою новозавітньою вірою і вірою Старого Завіту. По-перше, Старий Завіт надає історичні передумови, які пояснюють багато наших сучасних переживань. І по-друге, Старий Завіт описує паралельні ситуації, які відображають багато наших сучасних переживань. Давайте досліджуємо, що ми маємо на увазі, коли говоримо, що Старий Завіт надає історичні передумови нашим переживанням віри.

Одним із найбільш очевидних, але дивовижних особливостей Старого Завіту є те, що він надає передумови подіям і вченням Нового Завіту і нашому світу сьогодні. Події Старого Завіту не відбувалися у вакуумі. Вони не були вигаданими. Вони відбувалися в реальній історії, і багато з них залишили слід у світі, який буде існувати вічно.

Наприклад, Десять заповідей, даних Ізраїлю на горі Синай, встановили тривалу передумову для морального вчення Нового Завіту. І ми можемо навіть побачити вплив Десяти заповідей у пам'ятниках і етичних вченнях навколо світу сьогодні. Подібним чином, вибір Богом Давида як голови постійної династії для народу Божого надав історичне пояснення походження Ісуса як великого сина Давида. І, звичайно, як син Давида, Ісус залишається Царем над усім, єдиним, хто може дати нам спасіння. У цих і безлічі інших способів Старий Завіт надає історичні передумови для нашого сьогодення.

Паралельні ситуації. По-друге, ми знаємо, що ми живемо у тому ж світі, що й віруючі Старого Завіту, тому що не тільки визнаємо історичні передумови наших переживань, але також бачимо багато паралельних ситуацій між Старим Завітом та нашим часом.

Як і віруючі Старого Завіту, ми живемо у світі, створеному Богом, але який впав у гріх. Віруючі у Старому Завіті стикалися з опозицією з боку інших людей та демонічних сил, і сьогодні ми стикаємося з тією ж опозицією. У Старому Завіті люди залежали від Божої допомоги, щоб подолати труднощі. Ми також залежимо від Його допомоги. Такі паралелі є досить поширеними. Коли ми дивимося за межами поверхневих відмінностей, ми можемо побачити, що ми живемо у обставинах, дуже схожих на ті, що були у письменників Старого Завіту та їхніх аудиторій.

Однією з найбільш переконливих особливостей Писання є те, як воно вказує на паралелі між одним набором ранніх подій та пізнішими подіями. Пророки співвідносили ізраїльський вихід із Єгипту ізраїльським поверненням із вигнання. Євангелія співвідносили життя Ісуса із ізраїльським виходом із Єгипту. Апостол Павло вказував на паралелі між ізраїльтянами, що йшли до Обітованої Землі, та життям християн, що йдуть за Христом до нового неба та землі. Ісус відзначав паралелі між Мойсеєм, що підняв змію у пустелі, та тим, як Він Сам буде піднятий на хресті. І цей перелік можна продовжувати. Богослови часто називають ці паралелі «біблійною типологією». Біблійна типологія ґрунтується на тому, що пізніші обставини паралельні раннім обставинам. І ці паралелі існують значною мірою тому, що ми все ще живемо у тому ж світі, що й народ Божий у Старому Завіті.

Окрім того, що ми маємо того ж Бога та той же світ, ми також можемо знайти зв'язки між Старим Завітом та нашим часом тому, що маємо справу з тим же видом людей.

Є багато відмінностей між стародавніми народами Старого Завіту та сучасними людьми. Але Писання вчить, що ми всі є людьми одного виду. Ми пов'язані важливими спадкоємствами, що підлягають нашим відмінностям та об'єднують нас навіть через час та культуру.

Образ Бога. Є принаймні три способи, якими ми є такими ж людьми, як і люди в Старому Завіті. Всі люди є образом Бога; ми всі грішні; і всі люди перебувають у завіті з Богом. По-перше, всі люди, незалежно від того, коли і де вони живуть, є образом Бога. Це чітке вчення протягом усього Старого і Нового Завітів. У книзі Буття 1:27 ми читаємо такі слова:

І сотворив Бог чоловіка в свій образ, ув образ Божий сотворив його, як чоловіка і жінку сотворив їх. (Genesis 1:27, UKRK)

У книзі Буття 9:6 ми знаходимо, що навіть після того, як гріх спотворив людство, люди все ще є образом Бога. Там ми читаємо:

Хто проллє кров людську, того кров теж проливати ме чоловік: бо в образ Божий сотворив Бог чоловіка. (Genesis 9:6, UKRK)

І крім цього, Новий Завіт також підтверджує, що всі люди є образом або подобою Бога. У посланні Якова 3:9 сказано таке:

Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали по подобию Божому. (James 3:9, UKRK)

І як сказав Павло в 1 Коринтянам 11:7:

Людина … є образом і славою Божою (1 Коринтянам 11:7).

Створяючи людину і жінку за образом Своїм, ми бачимо, що це те, що ми маємо спільного з … усіма тими, хто існував у Старому Завіті, Адам і Єва, звичайно, були першою людиною і жінкою. І так, це не зникло, і це фундаментальна … подібність, яку ми маємо спільною з усіма святими, які пішли перед нами, і усіма людьми, які пішли перед нами.

— пресв. Тімоті Маунтфорт

Розуміння нашої ролі як образу Божого є вирішальним для розуміння Божих царських цілей протягом всієї історії. Ми скажемо набагато більше про те, що означає бути образом Божим, на одному з наступних уроків. Але зараз досить сказати, що низка спільних рис характеризує людей. У минулому церква приділяла особливу увагу тому, що люди є розумними, що ми маємо особливі мовні здібності, і що ми є моральними або релігійними істотами.

Те, що і Старий, і Новий Завіти підтверджують, що всі люди є образом Божим, попереджає нас не переоцінювати відмінності між людьми старого часу і сучасними людьми. Звичайно, ми всі різні в багатьох відношеннях, але під поверхнею ми, які живемо сьогодні, не є цілком відмінними від давніх людей. Хоча ми не є точно такими, як вони, ми можемо припустити, що розумові, мовні і моральні якості, які характеризували їхнє життя, також характеризують і наше. Вони думали багато в чому подібно до того, як ми думаємо. Вони розуміли мову багато в чому подібно до того, як ми її розуміємо. Вони боролися з питаннями моралі і віри багато в чому подібно до того, як ми це робимо. І з цих причин ми можемо мати впевненість, що можемо застосовувати Старий Завіт до нашого життя. Люди, які вперше написали його і які вперше отримали його, були образом Божим, так само, як і ми.

Грішні. По-друге, ми також є такими ж людьми, як і ті, що жили в Старому Завіті, тому що всі люди грішні. Розгляньте слова Римлянам 3:12, де Павло, використовуючи Псалми, описав грішність людей. Він написав:

всї відхилились, вкупі нїкчемні стали; нема, хто робив би добро, нема аж до одного. (Romans 3:12, UKRK)

Апостол зробив зрозумілим, що всі люди згрішили. І це не тільки вчення Нового Завіту. У 1 Царів 8:46 Соломон висловив майже те ж саме під час освячення храму, коли сказав:

Немає людини, яка не грішить (1 Царів 8:46).

У систематичній теології існує вчення, відоме як «повна зіпсованість». І це означає, що в усій сутності людини, у її мисленні, почуттях і поведінці, все було зіпсовано гріхом, так що існує основне припущення, що все, що вона робить, вона робить всупереч Божим заповідям і святим стандартам. Тож так, існує така річ, як грішна природа.

— Доктор Луїс Ортеза

Через те, що ми є грішними, падшими образами Бога, нам неважко зрозуміти, чому автори Старого Завіту приділяли так багато уваги гріху. Ми пов’язуємо зі Старим Завітом на цьому рівні, тому що знаємо, що ми грішники — так само, як і первісні отримувачі Старого Завіту, і всі з тих пір. Ми також розуміємо, чому Старий Завіт зосереджується на викупленні грішників. Від часу падіння людства в гріх усі люди мають потребу у викупленні. Цей факт також пов’язує нас із древнім світом Старого Завіту.

Заповіт. По-третє, ми є такими ж людьми, тому що під час Старого Завіту, у часи між тоді і тепер, і навіть сьогодні, усі люди були пов’язані з Богом заповітом.

Старий і Новий Завіти послідовно говорять про всіх людей як про пов’язаних з Богом заповітом. Як ми побачимо на пізнішому уроці, Божі заповіти з Адамом і Ноєм були названі «універсальними» заповітами, тому що вони були укладені з усіма людьми. Ці заповіти зобов’язують усіх людей до Бога як їхнього доброго і благочестивого Царя. Інша частина Старого Завіту зосереджується переважно на спеціальних заповітах, які Бог уклав з нацією Ізраїлю, часто званих «національними» заповітами. Народ Ізраїлю був пов’язаний з Богом Його заповітами з Авраамом, Мойсеєм і Давидом, а пізніше — новим заповітом, який пророки Ізраїлю передбачили. І всі ми сьогодні перебуваємо в такому ж стані. Кожна людина пов’язана з Богом Його заповітами з Адамом і Ноєм. І Церква сьогодні пов’язана з Богом Його спеціальними заповітами з нацією Ізраїлю в Старому Завіті і новим заповітом у Христі. Ви пам’ятаєте, що в Ісході 19:6 Бог говорив на горі Синай про Свої спеціальні заповітні відносини з Ізраїлем таким чином:

Ви будете мені царством священиків і святим народом (Ісход 19:6).

У 1 Петра 2:9 апостол Петро процитував цей уривок, але застосував його до Новозавітної Церкви. Як він сказав:

Ви ж - рід вибраний, царське сьвященство, нарід сьвятий, люде прибрані, щоб звіщали чесноти Покликавшого вас із темряви у дивне своє сьвітло; (1 Peter 2:9, UKRK)

Тут Петро застосував до християнської церкви слова, які Бог говорив Своєму особливому завітному народові Ізраїлю в Старому Завіті. Він зробив це тому, що послідовники Христа тепер приєднані до Бога новим завітом, що є в Христі. Це є постійна лінія зв'язку, яка проходить через всю історію.

Тепер, коли ми розглянули виклики, які ми повинні подолати у застосуванні Старого Завіту, та вивчили наші зв'язки зі Старим Завітом, нам слід звернути увагу на ті зміни, які ми повинні визнати, якщо ми хочемо застосувати Старий Завіт до нашого сьогодення.

Як ми бачили раніше, застосування Старого Завіту до нашого життя сьогодні повинно враховувати багато історичних змін, які відбулися в біблійній вірі, як у Старому Завіті, так і в Новому Завіті. Старий Завіт, Новий Завіт і наша християнська віра сьогодні представляють одну релігію, одну віру. Проте, ми завжди повинні визнавати, що відбулися різні види змін.

Існує багато способів описати ці зміни, але ми виділимо три основних типи: епохальні зміни, культурні зміни та особисті зміни. По-перше, Бог відкривав Себе і Свою волю Своєму народові в епохах або віках.

Біблійна історія є довгим розповіддю про те, як Бог відкривав Себе Своєму народові поступово, як історія рухалася до свого божественно визначеного кінця в Христі. Існує багато різних способів досліджувати цю історію, але один корисний спосіб полягає в тому, щоб розділити її на основні періоди або епохи, що відповідають Божим завітам з Його народом. У кожному з цих періодів завіту Бог відкривав більше про Себе. Простіше кажучи, Бог відкрив більше Ною, ніж Адаму. Він відкрив більше Аврааму, ніж Ною. Мойсей отримав більше одкровення, ніж Авраам. І Бог дарував Давидові більше одкровення, ніж Мойсею. І в новозавітному віці Бог відкрив більше, ніж будь-коли раніше.

Письмо до євреїв підкреслює цей момент в Євреїв 1:1-2, коли пише:

Почасту і всяково промовляючи здавна Бог до батьків через пророків, в останнї сї днї глаголав до нас через Сина, котрого настановив наслїдником усього, котрим і віки створив. (Hebrews 1:1-2, UKRK)

Як і самі біблійні автори, християни розділяли біблійну історію на різні періоди або епохи по-різному. Але загалом, християни визнавали, що найбільший епохальний розвиток у біблійній історії відбувся між Старим і Новим Завітом. Цей епохальний поділ має вирішальне значення для застосування Божого Слова сьогодні. І протягом тисячоліть християни ставили собі питання: «Як вчення Старого Завіту застосовуються в новозавітному віці?»

Вірні християни правильно вірять, що Старий Завіт стосується нас, але вони мають різні способи застосування його послання до нашого віку. На одному кінці спектру є ті, хто пропагує розділений погляд на біблійну історію. Ці християни особливо підкреслюють відмінності між старозавітними та новозавітними ерами. Вони припускають, що ми повинні застосовувати до сучасних віруючих лише ті вчення Старого Завіту, які явно підтверджуються в Новому Завіті. Інакше Старий Завіт не стосується послідовників Христа.

На іншому кінці спектру є кілька крайніх позицій, які пропагують згладжений погляд на біблійну віру. Ці християни підкреслюють безперервність старозавітного та новозаватного періодів. З цієї точки зору, якщо Новий Завіт не відкидає явно або не змінює вчення Старого Завіту, християни зобов'язані слідувати йому, як і ті, хто жив до Христа.

У цьому уроці ми уникатимемо обох цих крайнощів, підкреслюючи те, що ми можемо назвати «розвитковим поглядом» на біблійну віру. Згідно з цим поглядом, увесь Старий Завіт має бути застосований до християн Нового Завіту. Але ми також повинні визнати, що кожен аспект Старого Завіту розвинувся через те, що Бог зробив у Христі. Усі вчення Старого Завіту стосуються християн, але завжди у світлі Нового Завіту.

Відношення між Старим Завітом і Новим Завітом є питанням багатьох дебатів. І дійсно, навіть сьогодні це питання багатьох обговорень. І одним із способів, яким ми любимо підходити до цього розвитку того, що ми називаємо «прогресивним одкровенням» — тобто Бог не відкрив усього спочатку — історія розвитку теології, вчення Старого Завіту у відношенні до Нового Завіту, дійсно є питанням часткового одкровення спочатку, а потім повнішого одкровення у Новому Завіті з вченням Ісуса та апостолів, які записують реальність теології церкви.

— Доктор Даніель Стеффен

У Галатам 3:24 Павло говорив про відношення між вірою Старого Завіту і вірою Нового Завіту таким чином:

Закон був нашим вихователем доти, доки не прийшов Христос (Галатам 3:24).

У цьому вірші слово «вихователь» перекладає грецьке ім'я іменник παιδαγωγός (paidagogos). Цей термін відноситься до вихователя або опікуна, який навчав, керував і дисциплінував дитину, коли вона зростала до зрілості. Отже, як вказував Павло, вчення Старого Завіту були подібні до інструкцій, даних дитині, але вчення Нового Завіту подібні до інструкцій, даних дорослому спадкоємцю.

Всім відомо, що батьки вчать маленьких дітей таким урокам, як «Не ходіть по вулиці». «Тримайтесь подалі від вогню». Але коли діти стають дорослими, ми не попереджаємо їх більше про те, щоб вони уникали вулиці чи вогню. Адже вони вже дорослі. І все ж батьки очікують від своїх дорослих дітей, що вони запам'ятають мудрість дитячих правил. Ми очікуємо, що дорослі будуть пам'ятати, що дороги та вогонь небезпечні, і підходитимуть до них з обережністю. Вважати дорослого як маленьку дитину - це нерозумність. Але так само нерозумно, коли дорослі забувають те, що вони навчилися з дитячих уроків.

Багато в чому Старий Завіт нагадує правила, дані дитині. Він був розроблений для духовного стану народу Старого Завіту Ізраїлю, коли вони зростали до зрілості. Новий Завіт - це настанова для тих, хто живе після одкровення Бога в Христі. Якщо ми, як віруючі Нового Завіту, будемо слухатися Старого Завіту так, як люди в часи Старого Завіту, ми заперечимо значення Христа. Але якщо ми відкинемо мудрість, викладену в Старому Завіті, ми заперечимо власне ставлення Христа до авторитету Старого Завіту. Як вірні послідовники Христа, ми повинні підкорятися авторитету Старого Завіту, але робити це як ті, на яких прийшло виконання віків.

Окрім епохальних змін, щоб застосовувати Старий Завіт у наш час, ми також повинні враховувати культурні зміни.

Вивчаючи Старий Завіт, ми повинні враховувати схожість та відмінності між культурними зразками, представленими в Старому Завіті, та культурними зразками нашого сучасного світу. Які культурні особливості нашого часу мають близький паралель до часу Авраама? Чим наша культура подібна до культури Давида? Як людська культура змінилася від давніх часів Старого Завіту? Які звичаї та традиції є різними? Ми повинні відповісти на ці питання, щоб зробити відповідальне застосування Старого Завіту до сучасного життя.

Ми живемо у 21 столітті, і ми бачимо, що наша культура та культура Старого Завіту відрізняються. Тому нам потрібно глибоко вивчити біблійну культуру, щоб ми могли зрозуміти текст. Таким чином, те, як ми робимо речі, дуже відрізняється від Старого Завіту. Тому нам дійсно потрібно дивитися на контекст та культуру Старого Завіту, щоб зрозуміти, що Бог робить у житті Своїх людей у Старому Завіті.

— Доктор Даніель Сіманго

Не тільки ми повинні розглядати епохальні та культурні зміни, але й для застосування Старого Завіту в наш день ми також повинні враховувати особисті зміни.

Є як значні подібності, так і значні відмінності між людьми Старого Завіту та людьми, що живуть у нашому сучасному світі. Якщо ми сподіваємося правильно застосовувати стародавні тексти Старого Завіту, нам потрібно ставити такі питання: Як наше особисте життя порівнюється з тим, що ми бачимо в Старому Завіті? Які ролі ми виконуємо в суспільстві? Як ці ролі порівнюються з ролями людей у Старому Завіті? Який наш духовний стан? Як наші думки, дії та почуття порівнюються з тими, що ми бачимо в людей часів Старого Завіту? Розглядаючи подібності та відмінності між стародавніми людьми Старого Завіту та сучасними людьми, ми можемо краще зрозуміти, як застосовувати Старий Завіт у наш день.

У цьому уроці ми розглянули питання про те, чому ми повинні вивчати Старий Завіт. Ми визнали труднощі, з якими ми стикаємося через відстань між нами та цією стародавньою книгою, включаючи причини цієї відстані та види відстані, з якими ми стикаємося. Ми також побачили, що Новий Завіт рішуче підтверджує актуальність Старого Завіту для нашого часу, особливо через вчення Ісуса та Павла. І ми окреслили шляхи, які ми повинні пройти, розглядаючи виклики, зв'язки та зміни, пов'язані із застосуванням Старого Завіту до нашого життя.

Занадто часто послідовники Христа задовольняються тим, що знають дуже мало про Старий Завіт і дивляться тільки на Новий Завіт як на Слово Боже для них. Але як би важливий не був Новий Завіт, він ніколи не буде достатнім для християн, які сподіваються зрости у своїй вірі. Нам також потрібен Старий Завіт. Вивчення Старого Завіту вимагає багато праці, але це варто кожного зусилля. Старий Завіт є Словом Божим. І як вірні учні Христа, ми повинні присвятити себе цим Писанням, як Христос присвятив Себе їм. Коли ми це робимо, ми знайдемо, що Старий Завіт - це чудовий дар, який Бог дав нам для того, щоб ми слідували за Ним у кожному місці і в кожному віці.

Рев. Майкл Дж. Глодо - доцент біблійних студій у Реформованій Теологічній Семінарії в Орландо, Флорида.

Доктор Джеймс М. Гамільтон - доцент біблійної теології у Південній Баптистській Теологічній Семінарії та пастор-євангеліст Кенвудської Баптистської Церкви.

Доктор Таддеус Дж. Джеймс, молодший - віце-президент з академічних справ у Бірмінгемській Теологічній Семінарії.

Доктор Марк А. Дженнінгс є викладачем Нового Завіту в богословській семінарії Гордон-Конвелл.

Доктор Роберт Макіуен є лектором біблійних досліджень та директором департаменту китайської теології в Євразійській школі теології в Сінгапурі.

Рев. Тімоті Маунтфорт є деканом факультету в Західній китайській ковенантній богословській семінарії.

Доктор Метью Ньюкірк є президентом та професором Старого Завіту в Християнській біблійній семінарії в Окадзакі, Японія.

Доктор Луїс Ортеза є ад'юнкт-професором консультування в Богословській семінарії Бірмінгема.

Доктор Філіп Райкен є президентом коледжу Вітон.

Доктор Даніель Сіманго є директором Біблійного інституту Південної Африки в Кейптауні.

Доктор Вуян Сіндо є лектором у коледжі Джорджа Вайтфілда в Південній Африці.

Доктор Даніель Стеффен є професором-візитером у Семінарії Centroamericano в Гватемальському місті.

Доктор Пітер Вокер працював професором біблійних досліджень у Трініті-школі для духовенства та заступником директора у Вікліфф-холі, Оксфорд. Наразі він є викладачем Єрусалимського центру біблійних досліджень.

Доктор Стівен Дж. Веллум є професором християнської теології у Південній баптистській теологічній семінарії.

Доктор Стівен Е. Вітмер є ад'юнкт-професором Нового Завіту у Теологічній семінарії Гордона-Конвелла та старшим пастором у Пепперілльській християнській спільноті у Пепперіллі, Массачусетс.

акомодація – Термін, який використовується для пояснення того, як нескінченний Бог говорить з нами на кінцевих умовах, адаптуючи своє спілкування так, щоб ми могли його зрозуміти

канон – Авторитетний стандарт; виключна збірка документів у юдео-християнській традиції, визнаних як Писання

завіт – Обов'язкова юридична угода, укладена між двома особами або групами людей, або між Богом і людиною або групою людей

розвитковий погляд – Погляд, який розглядає безперервність і зміни між Старим і Новим Завітами і стверджує, що весь Старий Завіт має значення, але повинен бути застосований у світлі Нового Завіту

божественні атрибути – Досконалості сутності Бога, виявлені через різноманітні історичні прояви; атрибути, які може мати тільки Бог

εργатес – грецький термін (транслітерація), що означає "робітник" або "трудівник"

вічний рада – вічний план Бога для всесвіту, встановлений до Його творчого діла

спрощена перспектива – погляд, який розглядає безперервність та зміни між Старим і Новим Завітами і стверджує, що якщо Новий Завіт не згадує про зміну, ми повинні дотримуватися Старого Завіту якомога ближче

незмінний – термін, що означає "незмінний"; використовується для вираження незмінної природи характеру та досконалостей Бога

механічне натхнення – погляд на натхнення, який стверджує, що Святий Дух фактично диктував Біблію, а людські письменники пасивно записували те, що Він говорив

національний завіт – завіт, укладений з індивідуумом, який представляв націю Ізраїль (Авраам, Мойсей і Давид)

Новий завіт – Завіт виконання в Христі; вперше згаданий у Єремії 31:31

органічне натхнення – Погляд на натхнення, який стверджує, що Святий Дух використав особистості, досвід, світогляд і наміри людських авторів, коли він авторитетно і безпомилково керував їхнім писанням

первісне значення – Вплив і значення, які Бог і його натхненні письменники спільно мали намір повідомити текстом його першій аудиторії

романтичне натхнення – Погляд на натхнення, який стверджує, що Святий Дух надихнув біблійних авторів писати, але не керував їхніми писаннями

сегментований погляд – Погляд, який розглядає наступність і зміни між Старим і Новим Завітами і стверджує, що якщо Новий Завіт не згадує щось, ми не повинні застосовувати це

типологія – Вивчення того, як значні особи, інститути та події протягом біблійної історії передвіщають пізніших осіб, інститути та події в Писанні

універсальний завіт — Завіт, укладений з особою, яка представляла все людство (Адам і Ной)