Книга Дій

Рукопис

Історичний контекст Книги Дій

Урок 1

Усі права захищено. Жодна частина цього видання не може бути відтворена у будь-якій формі чи будь-якими засобами для отримання прибутку, за винятком коротких цитат для цілей огляду, коментаря чи наукових досліджень, без письмового дозволу від видавця, Third Millennium Ministries, Inc., 316 Live Oaks Blvd., Casselberry, Florida 32707.

Якщо не вказано інше, всі цитати зі Святого Письма взяті з перекладу Івана Огієнка (© [рік], [Назва правовласника], видавниче служіння [Назва служіння]). Використано з дозволу. Усі права застережено

ПРО СЛУЖІННЯ «ТРЕТЄ ТИСЯЧОЛІТТЯ»

Засноване у 1997 році, служіння «Третє тисячоліття» є некомерційним Євангельським християнським служінням, присвяченим наданню:

Біблійної освіти. Для світу. Безкоштовно.

Наша мета — забезпечити безкоштовну християнську освіту пасторам та християнським лідерам по всьому світу, які не мають належної підготовки для служіння. Ми досягаємо цього завдяки створенню та глобальному поширенню унікальної мультимедійної програми рівня семінарії англійською, арабською, китайською, російською та іспанською мовами. Наші партнери також перекладають цю програму ще понад 20 мовами.Навчальний план cлужіння «Третє тисячоліття», який складається з відеоматеріалів із графікою, друкованих посібників та інтернет-ресурсів, розроблений для використання у школах, у біблійних групах або індивідуально — як онлайн, так і в місцевих навчальних спільнотах. Крім того, через наш Інститут Thirdmill ми пропонуємо безкоштовне, структуроване та сертифіковане біблійне й богословське навчання багатьма мовами.

За роки роботи ми розробили високоефективний метод створення мультимедійних уроків, які вирізняються найвищою якістю та глибоким змістом. Наші дизайнери, ілюстратори та продюсери дотримуються найвищих стандартів і використовують сучасне обладнання та новітні технології. Наші автори й редактори — це педагоги з богословською освітою, перекладачі — кваліфіковані носії мов, якими вони перекладають, а уроки містять ідеї та досвід сотень відомих професорів семінарій і пасторів з усього світу.

Для ефективного поширення навчальних матеріалів служіння «Третє тисячоліття» встановило партнерство з церквами, семінаріями, біблійними школами, місіонерами, християнськими телерадіокомпаніями, провайдерами супутникового телебачення та іншими організаціями. Завдяки такій взаємодії місцеві лідери, пастори та студенти семінарій уже отримали мільйони відеоуроків. На нашому вебсайті ви також знайдете додаткові ресурси, які доповнюють уроки. Серед них — аудіопроповіді, лекції, електронні книги та посібники зі створення власної навчальної спільноти.

Відповідно до класифікації Служби внутрішніх доходів (IRS), служіння «Третє тисячоліття» належить до категорії 501(c)(3) і звільнене від оподаткування. Ми залежимо від щедрих, податкових внесків церков, фондів, підприємств та окремих осіб. Для отримання додаткової інформації про наше служіння та дізнатися, як ви можете долучитися, будь ласка, відвідайте www.thirdmill.org.www.thirdmill.org

Зміст

ВСТУП 1 1

АВТОРСТВО 1 1

Євангеліє від Луки 2 2

Явне 2 2

Неявний 2 2

Історія ранньої Церкви 4 4

Манускрипти 4 4

Церковні лідери 5 5

Новий Завіт 6 6

Підказки 6 6

Євангеліє від Луки 7 7

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ 8 8

Дата 8 8

Після 70 р. н.е. 8 8

До 70 р. н.е. 9 9

Оригінальна аудиторія 10 10

Теофіл 10 10

Широка аудиторія 11 11

Соціальний контекст 11 11

Римська імперія 12 12

Євреї 13 13

ТЕОЛОГІЧНЕ ТЛІ 15 15

Старий Завіт 15 15

Історія 15 15

Ізраїль 17 17

Царство Боже 20 20

Єврейське богослов'я 20 20

Іван Хреститель 20 20

Християнське Богослів'я 21 21

Євангеліє від Луки 23 23

Ісус 24 24

Апостоли 24 24

ВИСНОВОК 26 26

ВНЕСок 27 27

ГЛОССАРІЙ 28 28

ВСТУП

Німецький композитор Людвіг ван Бетховен відомий у всьому світі своїми прекрасними та глибокими творами. Але якою б чудовою не була його музика сама по собі, його твори справляють сильніше враження, якщо згадати, що Бетховен страждав від дедалі більшої глухоти, на яку він захворів ще в молодості. Ще більш дивує, що багато з його найвеличніших творів він написав, будучи абсолютно глухим. Усвидомлення трагедії життя Бетховена загострює сприйняття його шедеврів.

У значній мірі оцінка Писання подібна до оцінки творчості Бетховена. Ясність і сила, з якою Боже одкровення являє себе в різних книгах, очевидна. Але, коли ми знайомимося з історією священнописьменників їхнім світом, їхнім життям та їхніми намірами, наше розуміння Біблії значно поглиблюється.

Це перший урок із нашого циклу «Книга Дій». У цих відеоуроках ми досліджуємо новозаповітну книгу, яку часто називають «Діями апостолів» або просто «Діями». Ця лекція має назву «Обставини написання». У ній ми розглянемо базові питання, які допоможуть нам глибше зрозуміти та оцінити вчення цієї книги.

Наш урок торкнеться трьох критичних аспектів передумов Дій. По-перше, ми розглянемо авторство книги. По-друге, ми розглянемо її історичний контекст. І по-третє, ми досліджуємо її богословський фон. Давайте почнемо з розгляду авторства Дій.

АВТОРСТВО

Як і все Писання, книга Дій була натхненна Святим Духом. Але це божественне натхнення не повинно послаблювати нашої уваги до її земного автора. Святий Дух зберіг початкові тексти писань від помилок, але при цьому Він використав особисті якості, життєвий досвід і наміри священнописьменників.

Автором Книги Дій традиційно називають апостола Луку, який написав третє Євангеліє. Але ні в третьому Євангелії, ні в Діях ім'я автора не названо. Тому ми розглянемо причини, з яких автором визнають Луку.

Ми дослідимо авторство Дій у трьох ракурсах. По-перше, порівняємо цю книгу з Євангелієм від Луки. По-друге, вивчимо історію ранньої церкви та її свідчення про автора Дій. А по-третє, торкнемося інших аспектів Нового Завіту, які вказують, що автором обох книг був саме Лука. Отже, що ми можемо дізнатися про автора Дій із Євангелія від Луки?

Євангеліє від Луки

Порівнюючи Книгу Дій із Євангелієм від Луки, ми знаходимо і прямі докази того, що вони написані однією людиною, і непрямі свідчення з їхнього стилю та змісту. Перейдемо до прямих доказів.

Явні докази

У Дії 1:1 ми читаємо такі слова:

«Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав,» (Дії 1:1).

Тут автор згадує «першу книгу», — тобто «Дії» є щонайменше другою його книгою. Він також каже, що написав її чоловікові на ім'я Теофіл. Тепер послухайте подібний пролог у Євангелії від Луки 1:3-4:

«тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився.» (Луки 1:3-4)

Як і в Діях, цей уривок згадує людину на ім'я Феофіл. Але немає згадки про попередню книгу.

І Дії, і Євангелія від Луки присвячені Феофілу. І, як ми щойно побачили, книга Дій згадує про «попередню книгу». Ці факти надають сильних доказів того, що автор цих книг створив принаймні два томи — Євангелія від Луки як перша, і книга Дій як друга. Насправді, зв'язок між цими двома пролагами відображає давній літературний звичай, який використовувався, коли автор створював двотомні твори. Наприклад, Йосип Флавій, єврейський історик І століття, написав двотомний твір під назвою «Проти Апіона», який має подібні передмови в обох томах.

Окрім цих явних зв'язків, існують також неявні кореляції між Діями і Євангелією від Луки, які вказують на спільне авторство.

Неявний

Зазвичай ми розуміємо, що книга Луки та книга Дій написані одним і тим же автором з кількох причин. З одного боку, ми маємо плавний перехід між кінцем Луки та початком Дій. З іншого боку, обидві книги мають рясне використання медичної мови, що свідчить про освіченого автора, і, крім того, в обох книгах ми бачимо цікаве використання рівня деталей про те, що розповідається, і це говорить нам про той самий стиль у способі мислення автора.

Протоієрей Артур Ден'єр (переклад)

Багато вчених Нового Завіту вказали на подібності, які надають значні неявні докази спільного авторства. Наприклад, як ми щойно побачили, Лука 1:3, 4 говорить, що автор досліджував різноманітні джерела та склав упорядкований звіт, присвячений Феофілу. Не повинно дивувати нас, тому, що багато вчених відзначили, як розповіді в Євангелії від Луки та книзі Дій упорядковані та сформовані подібними способами.

Існують також кілька подібностей у структурі складу книг. Вони обидві просуваються в епізодичному стилі, і обидві мають приблизно однакову довжину, кожна заповнюючи стандартний розмір свитка. Крім цього, існує подібна хронологічна довжина в кожній книзі. І Лука, і Дії охоплюють приблизно однакову кількість років.

Крім того, вони мають паралельні теми. Як приклад, Євангеліє від Луки досягає кульмінації з подорожжю Ісуса до його арешту, суду, страждань, смерті та перемоги в Єрусалимі, столиці іудаїзму та осередку єврейської монархічної влади. Подібно, книга Дій досягає свого висновку з подорожжю апостола Павла до його арешту, суду та страждань, і закінчується його переможною проповіддю Євангелії Христа в Римі, столиці світової імперської влади.

Ці дві книги також є частиною однієї історії, з очікуваннями, які виникають у Євангелії від Луки та потім виконуються в книзі Дій. Наприклад, на початку Євангелії від Луки вірний Симеон заявив, що Ісус буде світлом для язичників. У Євангелії від Луки 2:30-32 Симеон сказав:

«бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» (Luke 2:30-32, UBIO)

Ісусове служіння в Євангелії від Луки пояснює Божу спасіння та обітницю, дану Ізраїлю. Але тільки в Діях ми бачимо, як Боже спасіння служить «світлом для одкровення язичникам» у значних масштабах. Ці та інші подібності вказують на спільну відновлювально-історичну концепцію між двома працями та на спільне відчуття мети та віри. І ці подібності припускають, що той самий автор написав обидві книги.

Є всілякі причини, вагомі причини, щоб вірити, що автор третього Євангелія, Лука, також є автором книги Дій. Є, наприклад, безперервності у стилі між цими двома книгами, навіть граматичні подібності між третім Євангелієм від Луки та книгою Дій. Але, мабуть, найбільш переконливим є той факт, що на початку книги Дій автор згадує своє попереднє послання, або свою попередню працю, свій попередній запис про Ісуса, а потім він згадує безпосередньо ім'я Феофіла.

Доктор Річард Л. Пратт, молодший

Тепер, коли ми розглянули деякі свідчення про спільне авторство в Діях та Євангелії від Луки, ми готові розглянути свідчення, надані ранньою церковною історією.

Історія ранньої Церкви

Ми коротко розглянемо свідчення з історії ранньої Церкви двома способами. По-перше, ми розглянемо ранні писемні рукописи Біблії та про неї. І по-друге, ми розглянемо те, що писали про авторство Луки ранні лідери Церкви. Давайте почнемо зі свідчень деяких давніх рукописів.

Рукописи

З другого по четверте століття після Різдва кілька рукописів, пов'язаних з ранньою Церквою, свідчили про те, що Лука, подорожній супутник Павла, був автором обох книг: Дій і Євангелія від Луки. Одна дуже давня рукопис, відома як Папір 75, була знайдена в 1952 році в Єгипті. Написана на папірусі, вона містить деякі з найдавніших свідчень рукописів Нового Завіту. Її, ймовірно, було скопійовано десь між 175-225 роками після Різдва, і вона містить великі частини Євангелія від Луки та Євангелія від Івана. Між текстами двох Євангелій написані два описи їх змісту. Після закінчення Євангелія від Луки рукопис містить слова євангеліє ката Лоукан (εὐαγγέλιον κατά Λουκᾶν), або Євангеліє від Луки. І відразу після цих слів йде вираз євангеліє ката Іоаннан (εὐαγγέλιον κατά Ἰωάνναν), або Євангеліє від Івана. Ці повідомлення вказують на те, що матеріал, що передує словам «Євангеліє від Луки», був ідентифікований як Євангеліє від Луки. Це свідчення рукопису вказує на те, що з самого початку вважалося, що Лука написав третє Євангеліє. І, відповідно, воно вказує на Луку як на автора Дій.

По-друге, фрагмент Мураторі, датований приблизно 170-180 роками після Різдва, є найдавнішим відомим документом, що містить перелік книг Нового Завіту, які рання Церква вважала канонічними. Після підтвердження авторства Луки Євангелія від Луки, він прямо вказує на нього як на автора Дій. У рядках 34-36 ми читаємо такі слова:

Крім того, всі діяння апостолів були написані в одній книзі... Лука склав окремі події, які відбулися в його присутності.

Це свідчення вказує на те, що у другому столітті існувала широка віра в те, що Лука був автором Дій Апостолів та був свідком принаймні деяких із подій, описаних у ньому.

По-третє, так званий анти-маркіонітський Пролог, вступ до третього Євангелія, написаного близько 160-180 рр. н.е., описує авторство Луки та Дій Апостолів таким чином:

Лука, спонуканий Святим Духом, склав усе це Євангеліє … А потім той же Лука написав Дії Апостолів.

Отже, десь у кінці другого століття, на початку третього століття — ми не зовсім впевнені — існували короткі введення до трьох із чотирьох Євангелій. Ми називаємо їх анти-маркіонітськими пролагами. І, фактично, один із найпопулярніших був короткий вступ до Євангелія від Луки, і це перший, хто згадує ім'я "Дії Апостолів" і що Лука був автором. Якщо це датується кінцем другого століття, то це найраніше свідчення, яке ми маємо про Луку як автора та про назву "Дії Апостолів".

Доктор Григорі Р. Перрі

Окрім цього раннього рукописного свідчення, ми також маємо свідчення ранніх церковних лідерів про те, що Лука був автором третього Євангелія та книги Дій Апостолів.

Церковні лідери

Церковний батько Іриней, який жив приблизно з 130 по 202 рік н.е., вірив, що Лука був автором третього Євангелія. У своїй праці «Проти єресей», Книга 3, Глава 1, Розділ 1, він написав:

Лука також, супутник Павла, записав у книзі Євангеліє, проповідане ним.

Тут Іриней згадує про Дії апостолів як про книгу, яка «записала … Євангеліє, проповідане Павлом». Його слова мають велике значення, оскільки історичні свідчення свідчать про те, що Іриней мав доступ до безпосередніх знань щодо авторства Луки над Діями апостолів.

Климент Олександрійський, який жив приблизно з 150 по 215 рік н.е., також згадував Луку як автора Дій апостолів. У книзі 5, главі 12 своїх «Стромат», або «різних питань», він написав такі слова:

Лука в Діях апостолів розповідає, що Павло сказав: «Люди Афіни, я бачу, що в усіх відносинах ви дуже забобонні».

І Тертулліан, який жив з 155 по 230 рік н.е., написав такі слова у своєму творі «Проти Маркіона», Книга 4, Глава 2:

З апостолів, отже, Іван та Матвій спочатку вселяють у нас віру … Лука та Марк поновлюють її згодом.

Тут Тертулліан спеціально приписував третє Євангеліє Луці.

Нарешті, великий церковний історик Євсевій, пишучи близько 325 року н.е., згадав Луку як автора Дій Апостолів у Книзі 1, Главі 5, Розділі 3 своєї Церковної Історії. Там він написав:

Лука … згадує [про перепис населення] у Діях.

На додаток до цих видів стверджувальних заяв, дивно, що немає жодного свідчення в літературі ранньої Церкви, що хтось інший, крім Луки, написав третє Євангеліє та Дії Апостолів, хоча він ніколи не був визначений як апостол. Через такі підказки у нас є підстави вірити, що рання Церква не вигадала авторство Луки, а лише передала те, що отримала як істину: що Лука написав обидві ці книги.

Поки що ми маємо достатньо підстав для підтвердження авторства Луки над Книгою Дій, порівнюючи її з Євангелієм від Луки. Крім того, рання Церква свідчила, що Лука був автором обох книг. Тепер ми розглянемо інші частини Нового Завіту, які говорять про авторство Луки.

Новий Завіт

Спочатку ми відзначимо деякі підказки, які ми отримуємо з Нового Завіту про анонімного автора. Потім ми порівняємо ці підказки з інформацією, яку ми маємо про самого Луку. Давайте спочатку розглянемо підказки про автора.

Підказки

Як ми вже сказали, автор Книги Дій не назвав себе на ім'я. Очевидно, він не бачив необхідності називати себе на ім'я для свого покровителя Феофіла. У Євангелії від Луки 1:3 він просто сказав: «В мені було таке бажання… щоб написати». А в Дії 1:1 він сказав: «У моїй попередній книзі… я написав». Автор припускав, що його покровитель знав, хто він. І хоча це не створило жодної проблеми для Феофіла, це викликало багато питань у сучасних читачів. У той же час, є низка речей, про які Новий Завіт нам розповідає про нашого автора.

По-перше, він не був апостолом. Насправді, він, швидше за все, прийшов до віри після того, як Ісус вознісся на небо. Послухайте ці подробиці з Євангелія від Луки 1:1-2:

«Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова,» (Luke 1:1-2, UBIO)

Коли автор сказав, що події життя Ісуса були «передані … нам», він вказав, що він не був очевидцем життя Ісуса.

По-друге, стиль грецької мови в Діях апостолів та Євангелії від Луки свідчить про те, що автор був добре освіченим. Багато книг Нового Завіту написані досить звичайним і навіть невимогливим стилем грецької мови. Але Євангеліє від Луки та книга Діяння апостолів демонструють більше витонченості у використанні мови.

По-третє, друга половина Діяння апостолів свідчить про те, що автор був близьким подорожнім супутником Павла. У ранніх розділах Діяння апостолів оповіді послідовно написані у третій особі. Але починаючи з 16 розділу Діяння апостолів, оповідь часто набуває першої особи, використовуючи слова такі як «ми» і «нас». Ми знаходимо такий тип мови у Діяння апостолів 16:10-17; 20:5-15; 21:1-18; і 27:1–28:16. Ці уривки свідчать про те, що письменник супроводжував Павла під час пізніших місійних подорожей та під час подорожі Павла з Кесарії до Риму.

Тепер, коли у нас є деякі підказки з Нового Завіту про нашого автора, як ці деталі співвідносяться з Лукою?

Лука

Давайте ще раз розглянемо те, що ми знаємо про автора Євангелія від Луки та Дій Апостолів, і порівняємо це з тим, що ми знаємо про Луку.

По-перше, Лука не був апостолом. Апостоли виконували фундаментальну роль у церкві, здійснюючи унікальну владу від імені Христа. Вони заснували церкву та оберігали її від помилок і проблем. І, згідно з Діями Апостолів 1:21, 22, апостоли повинні були бути навчені самим Ісусом. Але Лука ніколи не зустрічався з Ісусом особисто і ніколи не претендував на той тип влади, який належав апостолам. Натомість він був просто вірним, підтримуючим членом Павлових місіонерських зусиль під Павловою апостольською владою. Він був, як Павло описав його у Філемону 24, "співробітником" апостола.

По-друге, ймовірно, що Лука був добре освіченим. Ми можемо зробити такий висновок із Колоссян 4:14, де Павло ідентифікував Луку як лікаря. Хоча медицина не була такою формальною дисципліною в часи Нового Завіту, як сьогодні, вона все ж таки вимагала від людини навичок, здібностей і знань.

По-третє, Лука був подорожнім супутником Павла. Апостол Павло згадував, що Лука подорожував з ним у Колоссян 4:14; 2 Тимофію 4:11; та Філемону 24.

Лука є очевидцем Павла; усього, що Павло робив. Коли Павло був у в'язниці, Павло каже: "Лікар Лука зі мною". Отже, коли він каже це, він хоче, щоб ми зрозуміли, що це хтось, хто був з Павлом, хто працював разом з Павлом, і хто писав із свідченнями про те, що він був там. Чужак, який не знав Павла, не написав би таким чином. Але Лука написав це тому, що був з Павлом. І він говорив не тільки від третьої особи, але й від першої особи множини. Він каже "ми", відносячись до Павла і себе. Отже, він справді є супутником Павла.

Протоієрей Семен Беаснаель (переклад)

Ми можемо підсумувати питання авторства книги Дії таким чином: Існує велика кількість історичних свідчень, які вказують на авторство Луки книги Дії. Лука і Євангеліє від Луки мають спільного автора. Свідчення ранньої Церкви послідовно приписують авторство Луці. І біблійні дані узгоджуються з цією ідеєю. У світлі цих свідчень у нас є підстави вірити, що Лука був автором і третього Євангелія, і книги Дії. І ми завжди повинні пам'ятати, що Лука мав відмінний доступ і близькість до предмета, який він описував.

Тепер, коли ми розглянули питання авторства Луки, ми готові перейти до історичного контексту книги Дії.

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ

Коли ми розглядаємо історичний контекст книги Дії, ми розглянемо три теми. По-перше, ми розглянемо дату написання книги. По-друге, ми досліджуємо первісну аудиторію книги. І по-третє, ми розглянемо соціальний контекст аудиторії. Давайте почнемо з дати написання книги.

Дата

Існували різні думки щодо часу написання книги Дії. Але загалом вчені схиляються до датування книги відносно однієї конкретної події. У 70 році н.е., в рамках переслідування євреїв, римляни зруйнували Єрусалимський храм. Ця трагедія вразила в саме серце єврейського релігійного життя і змінила спосіб життя і богослужіння євреїв. Римські переслідування вигнали їх з їхньої батьківщини, а руйнування храму позбавило їх можливості поклонятися, як було передбачено в Старому Завіті. Ці події стали вирішальним поворотним моментом в єврейській історії.

Для єврейського народу зруйнування храму означало… Це була просто величезна подія в їхніх складних відносинах із Римською імперією. Це означало зруйнування їхнього способу життя як громадян Єрусалима. Певним чином це був початок діаспори, розсіяння євреїв по всій Римській імперії, по всій Європі. І навіть сьогодні. Вони говорять про день, ти знаєш, день тижня, а потім дату, і це досі свіже в їхній пам'яті, хоча минуло дві тисячі років.

Доктор Тімоті Йодер

Ми розглянемо дату створення книги Дії спочатку, розглядаючи думки вчених, які стверджують, що Лука написав після зруйнування храму в 70 році н.е. А по-друге, ми розглянемо тих, хто стверджує, що він написав до 70 року н.е. Давайте почнемо із можливості того, що Лука написав після 70 року н.е.

Після 70 року н.е.

Вчені, які вважають, що Дії були написані після зруйнування храму в 70 році н.е., зазвичай поділяються на дві групи. Перша група стверджує, що книга була написана між 105-130 роками н.е. Цей погляд ґрунтується насамперед на вірі в те, що деякі матеріали в Діях залежать від «Старожитностей», написаних Йосифом Флавієм близько 93 або 94 року н.е. Прихильники цієї позиції вказують на різні зв'язки між Діями та працею Йосифа Флавія. Але більшість учених сьогодні вважають, що Лука та Йосиф Флавій, ймовірно, розповідали про відомі історичні події окремо або залежали від спільних джерел. Цей погляд підсилюється тим фактом, що Лука та Йосиф Флавій описували одні й ті самі події по-різному, що свідчить про те, що жоден автор просто не копіював іншого.

Інші вчені вважають, що Лука написав Дії між 80-95 роками н.е. Вони вважають, що Дії надто оптимістичні щодо ранньої Церкви, щоб бути написаними після переслідувань християн у середині 90-х років. Крім того, здається, що автор Дій не має знань про послання Павла, які були широко поширені наприкінці першого століття. Якби Дії були написані пізніше, вони обов'язково показали б свідчення цих листів. Звичайно, ці аргументи також могли б підтримати позицію щодо дати до 70 року н.е. Тому прихильники дати між 80-95 роками н.е. також ґрунтують цей погляд на аргументі, що Дії були написані після Євангелія від Луки, яке вони датують після 70 року н.е. Ця дата для Євангелія від Луки ґрунтується насамперед на уривках, таких як Лк. 19:43-44 та 21:20-24. Ці уривки, здається, натякають на зруйнування Єрусалима в 70 році н.е. Але вони дуже далекі від чітких описів цієї події і могли б так само легко бути пророцтвом, оскільки вони вимовлені Ісусом, або описують війну загалом.

Хоча можливо датувати книгу Дій після зруйнування храму в 70 році н.е., більш імовірно, що вона була написана до 70 року н.е. Є багато свідчень на користь цієї більш ранньої дати, але для наших цілей ми зосередимося на останній сцені в книзі Дій.

До 70 року н.е.

У Діях 28:30-31 Лука написав такі слова про Павла:

«І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!» (Acts 28:30-31, UBIO)

Книга Дій закінчується тим, що Павло перебуває під домашнім арештом у Римі, що відбулося в 60-62 роках н.е. Це закінчення надає важливі свідчення на користь того, що Дії були написані до 70 року н.е.

По-перше, опис служіння Павла Лукою зупиняється на коротко перед вирішальною подією, що відбулася в 64 році н.е. У 64 році н.е. імператор Нерон звинуватив християн у страшному пожежі в Римі та почав їх переслідувати. Було б дивним, якби Лука не згадав такої важливої події, якщо б він був обізнаний про неї до того часу, коли писав Дії.

По-друге, загалом вважається, що Павло був мучеником під час переслідувань Нерона церкви, ймовірно, у 65 році н.е. або незадовго після цього. Якби Лука знав про це, він майже напевно згадав би про мучеництво Павла.

По-третє, коли Єрусалимський храм був зруйнований у 70 році н.е., це суттєво вплинуло на відносини між євреями та язичниками у церкві. Книга Дій апостолів зосереджується на цих відносинах у багатьох місцях. Тому здається досить малоймовірним, що Лука пропустив би згадку про зруйнування храму, якби це сталося раніше, ніж він написав Дії апостолів.

У світлі таких фактів видається найкращим висновком, що Лука завершив Дії апостолів десь після того, як почалося ув'язнення Павла в Римі у 60 році н.е., і раніше, ніж був зруйнований храм у 70 році н.е.

Досить безпечно сказати, що Дії апостолів були написані не тільки у першому столітті, але й десь між 60-70 роками н.е. Немає згадки про падіння Єрусалима, що вказувало б на те, що книга Дій апостолів була написана раніше 70 року н.е. Така монументальна подія була б... було б практично неможливо, щоб вона не була згадана, якби Дії апостолів були написані після 70 року н.е. У той же час домашнє ув'язнення Павла відбулося у 60-61 роках, і у нас є досить сильні зовнішні свідчення, щоб ідентифікувати це з певним ступенем впевненості. Тому це локалізує книгу Дій апостолів, оскільки це домашнє ув'язнення згадується, це локалізує книгу Дій апостолів десь після 61 року н.е., і я б аргументував, що найкраще розглядати її десь між 61-65 роками н.е.

Доктор Девід Б. Гарнер

З цим розумінням ранньої дати Дій апостолів, ми повинні перейти до другої особливості історичного контексту Дій: оригінальної аудиторії роботи Луки.

Початкова аудиторія

Ми розглянемо початкову аудиторію книги Дії у двох аспектах. По-перше, ми розглянемо присвячення книги явному адресату — Феофілу. А по-друге, ми розглянемо можливість того, що книга була також призначена для більш широкої аудиторії. Давайте почнемо з Феофіла як першого читача Луки.

Феофіл

Лука адресує Євангеліє та книгу Дії людині на ім'я Феофіл. Іноді вважалося, що ім'я Феофіл означає "той, хто любить Бога", але Феофіл найкраще сприймати як реальну людину. І найбільш імовірний сценарій такий, що Феофіл був щось на зразок покровителя Луки, можливо, хтось, хто фінансував його роботу, хтось, хто підтримував його роботу тощо. Отже, коли Лука пише до Феофіла, він пише до реальної людини, але за аналогією, враховуючи характер письма Луки, він пише для всіх, хто підходить до тексту, щоб зрозуміти, хто такий Ісус і що Він зробив.

Доктор Брендон Д. Кроу

Прологи Луки свідчать про те, що Феофіл був його покровителем, тим, хто замовив його твори. Як ми бачили, у Євангелії від Луки 1:3 та Дії 1:1 Лука присвятив свої твори "Феофілу". Крім того, у Євангелії від Луки 1:3 Лука назвав Феофіла "найвизначнішим Феофілом". Лука використав термін "найвизначніший" — або kratistos (κράτιστος) на грецькій — як вираз пошани. Ця термінологія призвела багатьох до думки, що Феофіл був його багатим покровителем. Але стосунки між Лукою та Феофілом були складнішими, ніж просто патронаж. Читаючи книги Луки та Дії, Феофіл став учнем Луки. Ми можемо побачити цей аспект стосунків Феофіла до Луки у пролозі до Євангелія від Луки. Послухайте знову Євангеліє від Луки 1:3-4:

«тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився.» (Luke 1:3-4, UBIO)

As this passage indicates, Luke’s book was designed in part so that Theophilus would “have certainty concerning the things [he had] been taught.” To put it simply, Luke wrote to instruct Theophilus.

Як свідчить цей уривок, книга Луки була створена частково для того, щоб Феофіл міг «мати впевненість щодо речей [які він чув]». Простіше кажучи, Лука написав, щоб навчати Феофіла.

Широка аудиторія

З того, що ми читаємо в іншому місці Нового Завіту, неважко побачити, що широка Церква в першому столітті зіткнулася з низкою питань. Лука розглянув багато з них у книзі Дій. Книга згадує про суперечки між єврейськими та язичницькими вірувальниками та розділи на основі керівництва різних апостолів та вчителів. Вона торкається доктринальних помилок, введених хибними вчителями. Дії також розглядають суперечки між Церквою та цивільними урядами. Вона зосереджується на питаннях, з якими стикаються жінки та бідні. Вона розповідає про переслідування, страждання та ув'язнення. Дії торкаються цих видів доктринальних, моральних та практичних труднощів, тому що широка Церква зіткнулася з цими видами питань у свої перші десятиліття.

Лука написав книгу Дій, щоб розглянути дуже широкий спектр питань, тому логічно припустити, що він хотів, щоб його праця була прочитана багатьма різними вірувальниками. Він прагнув допомогти як Феофілу, так і ранній Церкві загалом, впоратися з багатьма викликами, з якими вони зіткнулися.

Розглянувши дату і первісну аудиторію книги Дії апостолів, ми готові розглянути третю проблему: загальний соціальний контекст праці Луки.

Соціальний контекст

Ми розглянемо соціальний контекст Дій, розглядаючи дві центральні особливості життя першої церкви: по-перше, правління і владу Римської імперії; і по-друге, нові відносини між церквою і євреями. Давайте розглянемо спочатку Римську імперію.

Римська імперія

До того часу, коли Лука написав книгу Дії апостолів, Римська імперія завоювала і контролювала весь середземноморський світ. Її вплив поширювався на сучасну Британію, Північну Африку і частини Азії. У дні ранньої церкви імперія все ще зростала, додаючи все більше і більше людей і територій до свого володіння. Таким чином, Римська імперія глибоко впливала на всі аспекти суспільства своїми особливо римськими цінностями, цілями і переконаннями. Безсумнівно, найбільший вплив Риму на завойовані території був політичним і економічним. Головною політичною турботою Римської імперії було забезпечення миру і лояльності всередині імперії. Вона робила це різними способами. Одним із способів було здійснення рішучого контролю над місцевими урядами і властями.

Місцевий уряд. Завойовані нації мали певну міру місцевої автономії, але їх місцеві уряди часто реорганізовувалися і завжди були підпорядковані римській ієрархії. Наприклад, у книзі Дії апостолів згадуються два римських намісники Кесарії — Фелікс і Фест — які правили всією землею Іудеї з Кесарії. Крім нагляду за оподаткуванням, вони були відповідальними за підтримання миру і порядку у своїй частині Римської імперії.

Населення. Імперія також здійснювала культурний та політичний вплив через інтеграцію римських громадян до населення завойованих країн. Часто Рим пропонував військовим частинам, що виходили на пенсію, землю у ново завойованих територіях. Така практика створювала анклави вірних римських громадян по всій імперії. Це також сприяло поширенню цінностей та зобов'язань Риму як в офіційних, так і в соціальних умовах. Тому книга Дій іноді згадує людей із Риму. У Дії 2:10-11 ми читаємо, що ще на П'ятидесятницю були «присутні з Риму, і євреї, і прозеліти». Прозеліти були язичниками, що прийняли іудаїзм. А Корнелій, богобоязливий римський сотник у Дії 10, відіграє важливу роль у поширенні Євангелія у Діях.

Громадські споруди. Крім того, громадські споруди Риму також впливали на місцеві культури. Громадські споруди римського правління — включаючи дороги, вишукані будівлі та громадські місця для зустрічей — пояснюють, як Павло та інші подорожували так вільно та безпечно у своїх місіонерських зусиллях. Апостоли також використовували ці громадські місця для проголошення Євангелія під час своїх подорожей з місця на місце.

Релігія. Мабуть, найважливішою особливістю Римської імперії для ранньої Церкви був її вплив на релігії людей, яких вона завоювала. На час написання Луки римський імператор розглядався не тільки як господар свого народу та володіння, але також як їхній сотер або «врятований». Відповідно до римської пропаганди, імператор, що правив, або Цезар, звільнив свій народ від хаосу та темряви. І розширення Римської імперії було представлено як розширення його спасіння. Він звільняв людей від тиранії їхніх місцевих царів та підпорядковував усіх під благосклонне правління Риму. У більшості місць завойовані люди мали дозвіл продовжувати багато своїх власних релігійних практик, якщо вони визнавали перевагу Цезаря та традиційних римських богів.

Тепер, у багатьох відношеннях, євреї та християни у першому столітті були шанованими підданими Риму. Але вірні євреї та християни відмовлялися визнавати верховенство римської релігії. Проте Римська імперія позначила єврейську віру як religio licita або «законну релігію». Вона також терпіла християнську віру якомога більше — хоча і пригнічувала обидві групи. Через свій контроль над урядом, населенням, громадськими спорудами та релігією Рим намагався поширити свій вплив усюди, де тільки міг.

Римляни були богопоклонниками, і імператор був їхнім богом, і саме на нього вони зосереджувалися. І євреї вважали це огидним. Але річ у тому, що він не був богом, і люди знали це, бо бачили, як Нерон та інші діяли. І внаслідок цього виникала проблема, яка не могла бути вирішена. Немає жодного способу сумістити поклоніння імператору з поклонінням єдиному справжньому Богові, Трійці. Це просто не могло спрацювати.

Доктор Родні Орр

Тепер, коли ми розглянули соціальний контекст Книги Дій у термінах впливу Римської Імперії, ми готові розглянути стосунки між невіруючими євреями та ранньою християнською церквою.

Євреї

Ми розглянемо стосунки між євреями та ранньою церквою спочатку, відзначивши глибокі зв'язки між ними, а по-друге, досліджуючи їхні фундаментальні відмінності. Почнемо із зв'язків між цими двома групами.

Глибокі зв'язки. Ранньохристиянська церква мала спільну спадщину з єврейським народом. У сучасному світі ми часто маємо нагадувати собі, що Ісус був євреєм. І не тільки Ісус був євреєм, але й усі апостоли були євреями, і спочатку церква складалася майже повністю з єврейських навернених. Тому не дивно, що в уяві ранньої церкви вірність обіцяному єврейському Месії передбачала певну вірність іудаїзму. Відповідно до Книги Дій, багато людей у ранній церкві відвідували богослужіння в храмі, збиралися в синагогах, щоб слухати Писання, і зберігали вдячність за багато єврейських звичаїв. Наприклад, послухайте слова Павла в Дії 13:32-33:

«І ми благовістимо вам ту обітницю, що дана була нашим отцям, що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив!» (Acts 13:32-33, UBIO)

Павло та ті, хто подорожував із ним, ідентифікували себе з євреями в синагозі, говорячи про патріархів як про «батьків» і про християн як про «нас, їхніх дітей».

Крім того, рання Церква і єврейська громада в цілому були об'єднані однією і тією ж Священним Писанням. У книзі Дій апостолів християни постійно зверталися до Святого Письма, коли проголошували Євангеліє в єврейському середовищі. Дії 17:1-3 свідчать про те, як Павло звернувся до Святого Письма, проголошуючи Христа євреям. Послухаймо слова Луки там:

«Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська. І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую.» (Acts 17:1-3, UBIO)

Подальше, глибокий зв'язок між християнством і юдаїзмом призвів до значних взаємодій між єврейською владою та ранньою Церквою. Відповідно до книги Дій апостолів, сміливість ранньої Церкви у проголошенні Євангелія Христа часто призводила до конфліктів із єврейською владою. Але наскільки це було можливо, ранні християни визнавали єврейських лідерів і чинили їм опір тільки тоді, коли вони наказували їм не слухати заповідей Божих.

Незважаючи на глибокі зв'язки між євреями та ранньою Церквою, між ними все ще існували фундаментальні відмінності.

Фундаментальні відмінності. По-перше і найголовніше, християни та невіруючі євреї не згодні щодо особи і справи Ісуса. Церква проголошувала, що Ісус є Месією, який переміг смерть. Вони вірили, що Він поширює Царство Боже по всій землі і відновлює все творіння, починаючи зі Свого власного воскресіння з мертвих. Але невіруючі євреї заперечували те, що Церква стверджувала як істину. Вони вірили, що Ісус не був гідним бути Месією. Вони заперечували, що Його чудеса і справи були від Бога. І вони відмовлялися вірити, що Він воскрес із мертвих. Ці відмінності створили прірву між християнами та нехристиянськими євреями, яка існує навіть до нашого часу.

По-друге, хоча рання Церква і єврейські лідери погоджувалися щодо авторитету єврейського Святого Письма, вони рішуче не згодні щодо правильного тлумачення його. Це було особливо вірно щодо Ісуса. Рання Церква вірила, що надії єврейського Святого Письма на прийдешнього Месію були виконані в Ісусі. Але невіруючі євреї заперечували це розуміння. І хоча серед юдаїзму існував широкий спектр поглядів, більшість євреїв вважали неможливим прийняти, що Ісус виконав месіанські надії Старого Завіту.

По-третє, рання Церква і єврейський народ першого століття розрізнялися у своєму ставленні до язичників. Здебільшого спостережливі євреї не спілкувалися з язичниками. Але багато необрізаних язичників були настільки приваблені вірою та етичними вченнями іудаїзму, що приєдналися до місцевих єврейських синагог. Вони були відомі як «богобоящіїся». Богобоящіїся були шановані більше за інших язичників, але вони не були повноправними членами єврейської громади. Інші язичники, відомі як прозеліти, прийняли іудаїзм, але для цього їм потрібно було пройти обряди посвячення, включаючи хрещення та обрізання. Від них також очікували дотримання традицій, які єврейські вчителі додали до вимог Старого Завіту.

Ранні єврейські християни починали з такого ж розуміння язичників. Але вони поступово прийшли до розуміння того, що язичники, які наслідували Христа, повинні отримати повний статус у християнській Церкві, не стаючи єврейськими прозелітами. У світлі нового одкровення від Святого Духа рання Церква вирішила, що віра в Христа, виражена у сповіді та хрещенні, є достатньою для членства у християнській Церкві.

Відповідно, апостоли зробили своєю практикою проголошувати Євангеліє універсального панування Христа як євреям, так і язичникам. І вони прийняли духовні дари та служіння обох народів, коли Церква зростала. Вони також правильно розуміли, що включення язичницьких християн було основним засобом поширення Божого царства по всьому світу. Насправді, це саме те, що Бог обіцяв у Старому Завіті. Не дивно, що це призвело до багатьох конфліктів між невіруючими євреями та ранніми християнами.

Знаючи деякі подробиці про час, коли Лука писав, аудиторію, якій він писав, та соціальний контекст, у якому він писав, нам дуже допоможе під час вивчення книги Дій. Ми будемо краще підготовлені до оцінки проблем, які Лука вирішував, до розуміння його рішень та до застосування їх до нашого життя сьогодні.

Тепер, коли ми розглянули авторство та історичне тло книги Дій, ми готові перейти до нашого третього основного питання: богословського тла книги Дій.

БОГОСЛОВСЬКЕ ТЛО

Вивчаючи книгу Дій, у нас виникає багато богословських питань. Звідки Лука знав свої богословські перспективи? Як він вирішував, що розглядати у своїй книзі, а що опустити? Які загальні принципи керували його письмом? Відповіді на ці питання можна знайти у богословському тлі Луки.

Наше обговорення богословського тла Дій розділиться на три частини. По-перше, ми розглянемо основи богослов'я Луки у Старому Завіті. По-друге, ми розглянемо, як його богослов'я було під впливом його вірувань про месіанське царство Боже. І по-третє, ми побачимо, як Євангеліє від Луки допомагає нам зрозуміти послання Дій. Давайте почнемо із старозавітних основ книги Дій.

Старий Завіт

Старий Завіт вплинув на письмо Луки принаймні двома способами. По-перше, Лука був глибоко під впливом загального погляду Старого Завіту на історію. І по-друге, він був глибоко вражений його трактуванням історії Ізраїлю зокрема. Давайте розглянемо спочатку, як загальний погляд Старого Завіту на історію сформував богослов'я Луки.

Історія

Погляд Старого Завіту на історію вплинув на численних письменників протягом часу. Наприклад, у своїй роботі «Pensées» XVII століття християнський філософ Блез Паскаль говорив про три великі істини, які людство визнавало протягом історії. По-перше, він згадував про славу та красу творіння, подив, який пронизує всесвіт, тому що Бог створив усе добре. По-друге, він говорив про заплутаний конфлікт між первісною славою творіння та його сучасним нещастям та корупцією. І по-третє, він говорив про викуплення, надію на те, що буде вирішення цього конфлікту.

Легко побачити, як роздуми Паскаля паралельні поділу історії світу в Старому Завіті на створення, падіння у гріх і викуплення. І легко побачити, як Лука відобразив цей самий трискладний погляд на історію в книзі Дій апостолів.

Розглянемо спочатку період створення. У книзі Буття 1 Бог підготував світ до того, щоб він став продовженням Його небесного царства. Він упорядкував всесвіт, створив рай у Едемі та помістив людство, Своє царське зображення, у цей рай. Потім Він наказав людству розмножуватися та панувати над землею, починаючи від Едему і простягаючись до кінців світу. Коротко кажучи, Бог підготував сцену для повного розвитку Свого царства на землі.

Усвідомлення Лукою цієї важливої ідеї Старого Завіту очевидне у багатьох місцях книги Дій апостолів. Наприклад, у 4:24-30 Петро та Іван говорили про створення як про свідчення Божого царського панування над землею. У 7:49 Стефан стверджував, що Бог створив світ, щоб він став Його царською підніжкою. А у 14:15-17 Павло та Варнава говорили про створення як про основу Божого правління над народами. Як Павло сказав афінянам у Діях 17:24-27:

«Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.» (Acts 17:24-27, UBIO)

Згідно з цим уривком, фон для Павлової євангельської служби сягав аж до створення. Бог є Господом, який «створив світ і все, що в ньому». Він упорядкував світ так, щоб люди «шукали Бога … відчували Його і знаходили Його». Павлова євангельська служба виросла з цілей, які Бог установив при створенні.

Включаючи ці подробиці до своєї книги, Лука вказав, що тема створення була важливою для його розуміння ранньої Церкви. Подібним чином, усвідомлення Лукою падіння людства у гріх також виходить на перший план у книзі Дій апостолів.

Як ми знаємо, книга Буття 3 вчить, що після того, як Бог створив людство, Адам і Єва повстали проти нього. Наслідки цього повстання були величезними. Відповідно до Старого Завіту, людство відігравало таку центральну роль у світі, що їхнє падіння у гріх привело увесь людський рід під прокляття смерті та спотворило всю тваріння.

Лука писав про нещастя гріха у багатьох місцях протягом книги Дій. Ми знаходимо посилання на падіння у проповідях Петра у 2:38 та 3:19, у захисті апостолів перед Синедріоном у 5:29-32, у словах Павла до єфеських старійшин у 20:18-35, та у промові Павла перед царем Агриппою у 26:20. Книга Дій багаторазово ілюструє, що все у творінні — фізичний світ, наші економічні структури, наші політичні системи, та навіть сама церква — страждає через падіння людства у гріх.

Окрім свідомості Луки про творіння та падіння, його історія у Діях свідчить, що він також сприйняв вчення Старого Завіту про викуплення. Наскільки жахливо гріх спотворив людство та творіння, Лука знав, що Бог не залишив світ без надії.

Старий Завіт вчив, що Бог визволяв чи рятував людей від прокляття гріха відтоді, як воно вперше увійшло у світ. Але більше цього, пророки Старого Завіту також передбачили час, коли гріх та його прокляття будуть повністю усунені з творіння. У той час Боже царство прийде на землю, як воно є на небі.

У Діях Лука часто виявляв свою віру у те, що це викуплення приходить до світу через спасительну працю Христа. Ця тема з'являється протягом усієї книги Дій. Щоб назвати лише декілька місць, ми знаходимо тему викуплення у проповіді Петра у 2:21, 40; захисті апостолів перед Синедріоном у 5:29-32; словах ангела до Корнилія у 11:14; промові Павла у синагозі Пісідійського Антіохії у 13:23; аргументах Петра на єрусалимській раді у 15:7-11, та словах Павла та Силаса до філіппійського тюремника у 16:30-31.

Як ми можемо бачити, Лука був глибоко під впливом старозавітного погляду на те, що історія світу є історією розширення Божого царства, щоб заповнити землю. Це те, чому він так часто записував моменти з першого століття, які відображали широкий спектр всесвітньої історії від створення, до падіння у гріх, до викуплення у Христі.

Лука дуже уважно показує, що ця християнська віра, можливо, є новим виразом, але насправді є продовженням, завершенням того, що було дано пророками раніше, що Бог спонукав їх написати і чекати, і прив'язкою до старого завіту, у проповіді Петра на П'ятидесятниці, і в захисті апостолів Петра і Івана, коли Петро говорить до Синедріону, коли він і Іван були заарештовані, у тому, як ми бачимо, Павло аргументує на користь того, що Ісус є справді передбаченим Месією. Усі ці аргументи та проголошення включають докази з єврейських Писань. Тому для Луки це дуже важливо зробити, і це пов'язує християнство з тим, що є древнім. Це не нова релігія. Це те, що є продовженням первісної віри.

Доктор Джон Норвуд

Тепер, коли ми розглянули загальне бачення історії Старого Завіту, ми готові перейти до його бачення історії Ізраїлю зокрема, і до того, як запис Луки в Діяннях залежав від цієї історії.

Ізраїль

Лука спирався на історію Ізраїлю зі Старого Завіту незліченими способами, коли писав Діяння. Але ми обмежимо наше обговорення трьома старими завітними персонажами, які інформували історію Луки: Авраамом, Мойсеєм і Давидом. Стосовно Авраама, Буття 12:1-3 записує такі слова:

«І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!» (Genesis 12:1-3, UBIO)

Відповідно до цих віршів, Бог закликав Авраама — який на той час називався “Аврамом” — до Обітованої Землі з двома основними цілями. З одного боку, Авраам мав стати батьком “великої нації”, прославитися і отримати багато духовних і матеріальних благословень. Божі благословення Аврааму та його нащадкам після нього мали бути символічними демонстраціями того, що є надія на Боже спасіння, навіть у цьому упадшому світі. Але з іншого боку, Боже покликання йшло далеко за межі того, що Авраам та його нащадки мали отримати. Через Авраама “всі сім'ї землі [будуть] благословенні”.

Цей двоякий фокус Божого вибору Авраама лежить в основі більшої частини мислення Луки в Діях. З одного боку, Лука часто повідомляв, як благословення спасіння в Христі прийшло до євреїв, нащадків Авраама, виконуючи Божі обіцянки великому патріарху. Але з іншого боку, Лука також зосереджувався на тому, як єврейські християни принесли євангелію Христа язичникам. Знову і знову в Діях Лука повідомляв, що євреї, такі як Філіп, Петро, Павло і Варнава, несли євангелію спасіння до язичницького світу. Це також виконувало Божі обіцянки Аврааму.

По-друге, погляд Луки в Діях також показував його розуміння відносин між Мойсеєм і християнською церквою. Як Божий визволитель, Мойсей вивів Ізраїль зі рабства в Єгипті, представив Божа Закон нації і тримав ізраїльтян відповідальними перед Законом. І в тому ж Законі Мойсей пророкував, що Бог одного дня пошле іншого пророка, подібного до нього самого, щоб визволити свій народ зі рабства гріха. Як вказував Лука в Діях, цей пророк, подібний до Мойсея, виявився Ісусом. У Діях 7:37-39 Лука записав такі слова Стефана:

«Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте! Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати; що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,» (Acts 7:37-39, UBIO)

За словами Стефана, Ісус був пророком, якого Мойсей передбачив у Второзаконні 18:15. Отже, відкинути Ісуса означало також відкинути Мойсея і Закон, так само, як це зробили давні ізраїльтяни. Щоб бути справді вірним Мойсею і Закону, потрібно прийняти Христа. І розглянемо, як Лука підсумував слова Павла до єврейських лідерів у Діях 28:23:

«А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в господу. А він їм від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея й Пророками.» (Acts 28:23, UBIO)

Для Павла та решти ранньої Церкви прийняття Мойсея та Закону було основоположним для віри в Христа. І це переконання вплинуло на те, що Лука написав у Діях апостолів.

По-третє, на Луку вплинув старозавітний запис про династію Давида. Важко уявити собі будь-яку старозавітну тему, яка була б більш важливою для Луки, ніж установлення дому Давида. Коли Ізраїль виріс у імперію у Старому Завіті, Бог обрав сім'ю Давида як постійну династію для керівництва своїм народом. Але Старий Завіт також передбачав день, коли дім Давида поширить панування Бога від Ізраїлю до кінців землі. Як ми читаємо у Псалмах 72:8, 17:

«і він запанує від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі!» (Psalms 72:8, UBIO)

Як відкривають ці вірші, саме через його нащадка Давида Авраам мав стати благословенням для світу. Але Давид не здійснив би це сам. Натомість один з його нащадків мав бути царем, щоб поширити його благодійне, мирне та праведне правління по всій землі.

У книзі Діях апостолів Лука глибоко черпав з цієї надії на дім Давида. Він знав, що Ізраїль перебував під судом Божим протягом століть. Однак він розумів, що Ісус був досконало праведним сином Давида. Він був царським правителем Божого царства, який поширював своє правління від Єрусалима до кінців землі, особливо через роботу Святого Духа в Церкві. Наприклад, послухайте слова Якова на Єрусалимській раді у Діях 15:14-18:

«Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім'я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все! Господеві відвіку відомі всі вчинки Його.» (Acts 15:14-18, UBIO)

Тут Яків посилався на Амоса 9:11-12. Амос передбачив, що після того, як Ізраїль постраждає під Божим судом, Бог відновить династію Давида і поширить його правління над язичницькими народами. Як вказував Яків тут, успіх Євангелія серед язичників був виконанням цих старозавітних надій.

У Старому Завіті царство Боже в єврейській літературі, у старозавітній літературі, справді було дуже пов'язане з царством Давида. Одне з дуже повторюваних висловлювань Ісуса стосується того, що означає увійти до царства, справді бути в царстві та що таке царство. Матей розвиває цю думку трохи більше, ніж інші євангелісти. Однак ідея полягає в тому, що ті, хто слідує за Ісусом, тепер входять до царства. Вони перебувають у царстві, і тепер царство стає, щодо людей, воно стає Церквою.

Доктор Даніель Штаффен

Лука хотів, щоб його читачі розуміли, що Ісус був спадкоємцем обітниць Авраама, пророком, як Мойсей, і остаточним давидівським царем. Ісус зійшов на престол Давида і підкорював світ через проголошення Євангелія та зростання Церкви. І він поширював своє царство спасіння від Єрусалима до кінців землі, як було передбачено у Старому Завіті.

Розглянувши залежність Луки від Старого Завіту, ми готові побачити, як месіанське царство Боже сприяло теологічному тлумаченню Книги Дій.

Царство Боже

Наше обговорення царства Божого розділиться на три частини. По-перше, ми розглянемо єврейську теологію царства. По-друге, ми зосередимося на теології Івана Хрестителя. І по-третє, ми коротко порівняємо ці погляди з християнською теологією. Давайте почнемо з єврейської теології.

Єврейська теологія

Після того, як були написані останні книги Старого Завіту в п'ятому столітті до н.е., Ізраїль увійшов у період духовної темряви. Протягом сотень років переважна більшість ізраїльтян жила поза межами Обітованої Землі. І ті, хто залишався в Землі, страждали під тиранією язичницьких правителів. Спочатку це були вавилоняни, потім мідяни та перси, потім греки, і нарешті римляни. Протягом цієї тривалої історії страждань вірні в Ізраїлі ніколи не втрачали надії на те, що прийде Месія і встановить царство Боже над усією землею.

Ця надія на майбутнє царство мала різні форми. Наприклад, зелоти вірили, що Бог хоче, щоб Ізраїль увірвав день Месії шляхом повстання проти римської влади. Різні апокаліптичні групи вірили, що Бог надприродно втрутиться, щоб знищити своїх ворогів і встановити своє царство. Існували також номісти, такі як могутні фарисеї та саддукеї, які вірили, що Бог втрутиться тільки тоді, коли Ізраїль достатньо підкориться Закону Мойсея. Ці різні погляди сприяли теологічному тлумаченню книги Дії апостолів.

Хоча єврейська теологія царства Божого була поширеною в день Луки, Лука визнав, що служіння Івана Хрестителя принесло новий спосіб розуміння приходу царства Божого.

Іван Хреститель

І Євангеліє від Луки, і книга Дій свідчать, що Іван Хреститель закликав до справжнього покаяння. Він також сповістив добру звістку про те, що Месія ось-ось принесе Царство Боже на землю. І більше того, Іван правильно ідентифікував Ісуса як того Месію. Послухайте слова Івана Хрестителя в Євангелії від Луки 3:16-17:

«Іван відповідав усім, кажучи: Я хрищу вас водою, але йде ось Потужніший за мене, що Йому розв'язати ремінця від Його взуття я негідний, Він христитиме вас Святим Духом й огнем! У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засіків Своїх, а полову попалить ув огні невгасимім.» (Luke 3:16-17, UBIO)

Тут Іван правильно заявив, що Месія принесе обіцяне благословення та очищення Святим Духом, включаючи суд. Але він був під помилковим враженням, що Месія зробить цю роботу одночасно.

Як ми вже згадували, більшість євреїв у той час жили у вигнанні або страждали під римським гнітом. І як Іван, вони очікували негайного відновлення земного царства Ізраїлю, включаючи негайний і повний суд над нечестивими. Вони не передбачили, що Месія принесе спасіння та суд світу в декілька етапів. Пізніше Іван став настільки збентеженим через те, що Ісус ще не зробив усього, що очікувалося від Месії, що він послав посланців запитати Ісуса, чи справді він є Месією. Послухайте, як Лука описав їхнє питання та відповідь Ісуса в Євангелії від Луки 7:20-23:

«А мужі, прийшовши до Нього, сказали: Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого? А саме тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: Сліпі прозрівають, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, убогим звіщається Добра Новина. І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Luke 7:20-23, UBIO)

У своїй відповіді Івану Хрестителю Ісус згадав про декілька месіанських пророцтв у книзі Ісаї. Він зробив це, щоб запевнити Івана, що він перебуває у процесі виконання очікувань старозавітних месіанських пророцтв, хоча він ще не закінчив їх усіх. Ісус також закликав Івана не ображатися через те, яким чином він приносить Царство Боже.

З таким розумінням єврейської месіанської теології та поглядів Івана Хрестителя ми готові перейти до ранньої християнської теології Месії та царства Божого.

Християнська теологія

У писаннях Луки, як і в усьому Новому Завіті, християнська месіанська теологія тісно пов’язана з християнською євангелією або «доброю новиною» про царство Боже. Ми можемо підсумувати євангельське послання Нового Завіту так:

Сповіщення про те, що царство Боже приходить на землю через особу та діло Ісуса, Месії, і що воно розширюється до свого великого завершення, коли Бог дарує спасіння тим, хто приймає та довіряє Ісусу як Месії.

Усі автори Нового Завіту були одностайні щодо того, що Ісус був Христом, Месією. У своєму першому пришесті Ісус розпочав остаточне розширення царства Божого на землі. З того часу царство Боже продовжує розширюватися, оскільки євангелія приводить віруючих до спасіння в Христі. Зрештою, це розширення завершиться під час кінця історії, коли Ісус повернеться.

У книзі Дій апостолів Лука багато разів звертав увагу на ці виміри євангелії. З одного боку, він підкреслював реальність великого діла Божого спасіння в Христі. Він записав проголошення церкви про те, що Ісус помер за гріхи свого народу, що Він був воскрешений із мертвих, що Він царює праворуч Бога Отця і що Він прийде у славі. Наприклад, у проповіді Петра на П’ятидесятниці, записаній у Діях 2:22-24, Петро сказав:

«Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла.» (Acts 2:22-24, UBIO)

Проповідь Петра включає об'єктивні факти про життя, смерть і воскресіння Месії.

Але, з іншого боку, Лука також підкреслював важливість особистого сприйняття істини Христа, щоб вона змінила їхнє життя. Наприклад, у розповіді Луки про П'ятдесятницю промова Петра також містить такий діалог в Дії 2:37-38:

«Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття? А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете!» (Acts 2:37-38, UBIO)

Християнська євангелія доходить до серця тих, хто її чує. Це не просто голе визнання фактів, а щире, життєтворче сприйняття Спасителя.

Як ми вже сказали, єврейська теологія першого століття вірила, що Месія встановить політичне царство одразу. Але Ісус і його апостоли вчили, що царство Месії зростає поступово через розширення церкви та особисте перетворення людей. Це одна з причин, чому Лука приділив так багато уваги наверненню невіруючих через проголошення євангелії. Він знав, що це був засіб, через який месіанське царство Боже буде розширюватися по всьому світу.

Книга Дії відкривається з Ісусом, який навчає Своїх учнів протягом приблизно сорока днів про Царство Боже. І потім у вірші 6 вони запитують Його про це питання: “Чи зараз той час, коли Ти відновиш Царство Ізраїлю?” Цікаво, що це питання було обтяжене цією спільною сподіванкою, що коли прийде Месія, Бог увійде в історію і принесе Своє Царство одразу — день Господній прийде; день суду прийде. Римляни та всі, хто пригнічує народ Божий, будуть переможені, вони будуть вигнані, і Бог відновить Свого царя в Єрусалимі та Своє Царство на землі. Але відбувається щось дивне з Ісусом у Євангеліях, і це те, що Він починає пояснювати, як Царство прийшло з Ним, але Царство ще не повністю тут, що буде це поширення Царства, що день Господній буде розтягнутий у часі місії, і Він буде використовувати Свій народ, народ Месії, месіанську спільноту, щоб поширити звістку про прихід Царства Божого — “Ви будете Моїми свідками”. Отже, Ісус відповідає на питання таким чином. Він каже: “Не вам знати часи чи сезони, які Батько довірив Мені, але ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї та до кінців землі”. І потім розповідь Дій підтверджує відповідь Ісуса на питання згідно з тим, як Він говорив про прихід Царства у притчах у Євангеліях. Воно буде як насіння; воно буде рости.

Доктор Григорій Р. Перрі

Ми розглянули богословський фон Дій у Старому Завіті та в прийдешньому Царстві Божому. Тепер ми повинні розглянути, як Євангеліє від Луки стало підґрунтям для Дій.

Євангеліє від Луки

Книга Луки починається з життя Ісуса та діянь Ісуса і продовжується через церкву. Праця Ісуса продовжується через церкву в книзі Дій. Коли ви читаєте дві книги, здається, що це одна гарна історія, яка розповідається від часу народження Ісуса до часу, коли Павло був у в’язниці в Римі. Виходить дуже гарна історія, яка має ті самі зв’язки.

Пастор Йосип Камау Кабui

Читаючи книгу Дій, ми завжди повинні пам'ятати, що вона є другою з двох томів, які Лука написав для Феофіла. Лука завжди мав намір, щоб ці книги читалися разом. Його Євангеліє є першою частиною історії, а книга Дій — другою частиною історії. Отже, щоб правильно прочитати книгу Дій, нам потрібно зрозуміти, як вона продовжує історію, що почалася в Євангелії Луки.

Є багато способів, якими Євангеліє Луки підготувало нас до розуміння послання Дій. Але для наших цілей ми зосередимося на темі царства Божого, що охоплює обидва томи. У Євангелії Луки Ісус установив зразок і мету царства Божого та підготував своїх апостолів до продовження Своєї роботи після вознесіння. У книзі Дій Ісус вознісся на небо і залишив своїх апостолів, підтриманих Святим Духом, відповідальними за поширення Свого царства через Євангеліє.

Ми розглянемо два способи, якими Євангеліє Луки підготувало шлях для роботи апостолів зі створення царства в книзі Дій. По-перше, ми розглянемо Ісуса як Того, хто приніс царство. І по-друге, ми досліджуємо роль апостолів у продовженні принесення царства після вознесіння Ісуса на небо. Давайте почнемо з Ісуса.

Ісус

Протягом усього свого Євангелія Лука характеризував Ісуса як пророка, який проголосив прихід царства Божого, і як царя, який приносив царство до влади, возносячись на його трон. Сам Ісус говорив про обидві ці ідеї у багатьох місцях, але ми розглянемо лише два випадки, коли Він згадував про ці ідеї під час Свого публічного служіння. По-перше, у Луки 4:43 Ісус говорив про те, що Він пророк. Він сказав:

«Він же промовив до них: І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство, бо на те Мене послано.» (Luke 4:43, UBIO)

Тут Ісус прямо сказав, що прийшов на землю, щоб «проповідувати Добру Новину про Царство Боже».

По-друге, наприкінці Свого публічного служіння, безпосередньо перед Своїм урочистим входом до Єрусалиму, Ісус згадав про Своє царство в притчі про десять мін. Послухайте, як вона починається в Євангелії від Луки 19:11-12:

«Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну притчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж думали, що об'явиться Боже Царство тепер. Отож Він сказав: Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись.» (Luke 19:11-12, UBIO)

Як ми бачили раніше, більшість євреїв у часи Ісуса вірили, що Царство Боже прийде одразу в усій своїй повноті. У притчі про міни Ісус навчав, що Він приносить Царство поволі та поетапно. Коли Він розповідав цю притчу, Він був готовий увійти до Єрусалиму, де Його мали проголосити царем. Але Він не хотів, щоб люди припускали, що Він встановить Себе як земного правителя в цей час. Натомість Він навчав, що, розпочавши Царство, Він тепер відійде на тривалий час, щоб бути увінчаним царем. І Він повернеться, щоб правити Своїм земним Царством у майбутньому.

Відповідно до цього навчання Ісус був заарештований і розп'ятий у Єрусалимі. Потім Він воскрес із мертвих і вознісся на небо, після чого отримав від Отця Своє царство. І Йому ще належить повернутися, щоб довершити Своє Царство.

З таким розумінням того, як Євангеліє від Луки утверджує Ісуса як Того, Хто приносить Царство, нам слід перейти до ролі апостолів у поширенні Царства.

Апостоли

Відповідно до Євангелія від Луки, у ніч перед тим, як Ісус був розіп'ятий, він настановив своїх апостолів продовжувати його роботу зі встановлення Царства. Послухайте, що він сказав їм у Євангелії від Луки 22:29-30:

«і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.» (Luke 22:29-30, UBIO)

Ісус призначив своїх апостолів лідерами та суддями у своєму Царстві. Їхнє завдання — у залежності від Святого Духа — було продовжувати розпочату ним справу, проголошуючи Євангеліє Царства та розширюючи Царство, щоб воно заповнило увесь світ.

Як ми бачимо, Євангеліє від Луки встановлює, що головним завданням Ісуса було inauguración Царства. І він доручив апостолам продовжувати цю роботу після свого вознесіння на небо. Книга Дій починається з того, що Лука нагадує своїй аудиторії про це доручення. І пояснює, що після того, як Ісус воскрес від мертвих, і перед тим, як він вознісся на небо, він провів 40 днів, навчаючи апостолів про Царство Боже. Послухайте розповідь Луки у Діях 1:3-8:

«А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з'являвся та про Божеє Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене. Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів! А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві? А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.» (Acts 1:3-8, UBIO)

Ісус знову закликав Своїх послідовників не очікувати негайного здійснення Царства. Натомість, Він підтвердив, що апостоли будуть відповідальні за продовження Його справи шляхом проголошення Євангелія по всьому світу. І саме це вони й зробили.

У книзі Дій апостоли будували Церкву як первинне виявлення Божого земного Царства. Вони також принесли Євангеліє Царства до нових земель і народів, розширюючи Царство від Єрусалима до Юдеї, Самарії та до кінців землі. І до кінця книги апостол Павло проголошував Євангеліє Царства в Римі. Послухайте, як Лука завершив Дії в 28:30-31:

Тут, замість того, щоб просто сказати, що Павло проповідував Євангеліє, Лука сказав, що Павло проповідував «Царство Боже».

Ми знаємо з таких місць, як 1 Коринтянам 15:25, що проповідь Павла про Царство також включала роль Ісуса як Помазаника, Месії та Царя, який «має царювати, доки не підкорить усіх Своїх ворогів під ноги Свої». І Павло навчав цьому «з усією сміливістю і без перешкод» у Римі, столиці злого імперії, яка протистояла Ісусу в першому столітті. Таким чином, книга Дій закінчується так само, як і починається, підкреслюючи роль апостолів як тих, хто розширював Боже Царство на землі через своє проголошення.

Підходячи до книги Дій, ми повинні бути обережними, щоб не звести її до історії особистого досвіду індивідів і груп у першому столітті. Натомість, Лука написав зі свого розуміння Божих обітниць про Царство у Старому Завіті та зі своїх першохристиянських переконань про Царство Боже. Ми також повинні пам'ятати, що Дії продовжують Євангеліє від Луки. Воно пояснює, як розширення Божого Царства, яке почалося з служіння Христа, продовжилось після Його вознесіння на небо через роботу Святого Духа в апостолах і пророках. І ми можемо очікувати, що Ісус буде розширювати Своє Царство до його здійснення, коли Він прийде знову в славі.

Книга Дій говорить про наші надії та відповідальність як слуг Христа. І вона попереджає, заохочує та спрямовує кожне покоління послідовників Христа, коли ми продовжуємо проголошувати Євангеліє Царства по всьому світу.

ВИСНОВОК

У цьому уроці ми розглянули авторство книги Дій, описали її історичне середовище та досліджували її богословський фон. Пам'ятаючи ці подробиці під час вивчення книги Дій, нам допоможе відкрити її первісний зміст та правильно застосувати його до нашого життя.

Коли ми продовжуємо цю серію, ми побачимо, як фон книги Дій відкриває багато вікон у цю чудову книгу. Ми відкриємо, як натхненний запис Луки про ранню Церкву привів Феофіла та ранню Церкву до вірного служіння Христу. І ми побачимо, що книга Дій пропонує вирішальне керівництво для Церкви сьогодні, коли ми продовжуємо проголошувати Євангеліє Царства нашому світу.

ВНЕСок CONTRIBUTORS

Доктор Ганс Байер (ведучий) – професор-емерит Нового Завіту в Ковенантській богословській семінарії в Сент-Луїсі, Міссурі, де він також обіймав посаду голови кафедри Нового Завіту. Доктор Байер отримав ступінь магістра та магістра богослов'я в Ешлендській богословській семінарії та ступінь доктора філософії в Університеті Абердіна в Шотландії. Народившись і виростаючи в Німеччині, доктор Байер викладав протягом десяти років у Німецькій богословській семінарії в Гіссені, де він також заснував і був співпастором церкви. Він регулярно читає лекції та проповідує по всій території США та Європи та опублікував численні німецькі та англійські монографії, нариси, статті в словниках та коментарі, переважно про Євангелія та Книгу Дій. Він також є автором праці «Теологія Марка: динаміка між христологією та автентичним учнівством» (P&R, 2012).

Протоієрей Сем Беаснел є місіонером у Глобальних міжнародних зусиллях у франкомовній Центральній Африці, деканом Теологічної семінарії в Мунду та директором APT Ministries у Чаді.

Доктор Брендон Д. Кроуей є доцентом Нового Завіту в Західній теологічній семінарії.

Протоієрей Артур Ден'єр служить у церкві «Віньярд» у Коста-Риці та є виконавчим директором SOLIDpastors, служіння з коучингу для керівників церков у Латинській Америці.

Доктор Девід Б. Гарнер є академічним деканом, віце-президентом Глобальних міністерств та асоційованим професором систематичної теології у Західній теологічній семінарії.

Протоієрей Джозеф Камау Кабui є головним адміністратором Кенійського баптистського теологічного коледжу та старшим пастором баптистської церкви Тігоні у Кенії.

Доктор Джон Норвуд є старшим пастором християнської церкви села Уджіма у Евінгу, штат Нью-Джерсі, та засновником і директором Християнської місії школи теології.

Доктор Родні Орр є деканом і професором місіології та міжкультурного служіння в Даллаській теологічній семінарії, Вашингтон Д.С.

Доктор Грегорі Р. Перрі є віце-президентом зі стратегічних проектів у Third Millennium Ministries і президентом семінарії Thirdmill.

Доктор Річард Л. Пратт, молодший, є співзасновником і президентом Third Millennium Ministries.

Доктор Даніель Стеффен є професором досліджень Нового Завіту та міжвіддільного професора іспано-мовних студій у Даллаській теологічній семінарії.

Доктор Тімоті Йодер є асоційованим професором теологічних студій у Даллаській теологічній семінарії.

ГЛОСАРІЙ

Авраам – старозавітний патріарх, син Тераха, батько народу Ізраїлю, з яким Бог уклав завіт у книзі Буття 15 і 17, обіцяючи незліченних нащадків і особливу землю

Анти-маркіоністські прологи – стародавні прологи до Євангелій (бл. 160-180 р. н.е.) , які визначають авторство та надають біографічні відомості про євангелистів

апокаліптики – назва, дана іудейським сектам першого століття, які очікували, що Бог швидко і катастрофічно втрутиться, щоб знищити їхніх ворогів і встановити майбутню епоху

Климент Олександрійський – (бл. 150-215 р. н.е.) ранній батько Церкви і письменник з Олександрії

Давид – другий старозавітний цар Ізраїлю, який отримав обіцянку, що його нащадок буде сидіти на престолі і царюватиме вічно

євангеліє kata Ioannan – грецька фраза (транслітерація), що означає "Євангеліє від Іоанна"

євангеліє від Луки – грецька фраза (транслітерація), що означає "Євангеліє від Луки"

Євсевій – (263-340 рр. н.е.) Ранньохристиянський історик, який написав «Церковну історію»

Євангеліє – буквально, "добра звістка"; оголошення про те, що Царство Боже прийшло на землю через особу та діло Ісуса, і що воно розширюється до свого великого завершення, коли Бог дарує спасіння тим, хто приймає та довіряє Ісусу як Месії

Іриней – (бл. 130-202 рр. н.е.) Єпископ другої доби та ранньохристиянський письменник, який написав «Проти єресей», у якому він спростував гностицизм та підтвердив дійсність чотирьох Євангелій

Єрусалимська рада – зустріч у Єрусалимі, записана в Дії 15, де апостоли та лідери Церкви розглядали питання ранньої Церкви; зокрема, чи потрібно язичникам дотримуватися Мойсеєвого закону, щоб спастися

Іван Хреститель – новозаповітний пророк, який закликав до справжнього покаяння та проголосив, що прихід Царства Божого близький; ідентифікував Ісуса як Месію та підготував шлях до публічного служіння Ісуса

Флавій Йосип – (37 р. н.е. - після 100 р. н.е.) єврейський історик І століття н.е., який написав "Іудейські старожитності"

кратістос – (кличний відмінок "кратісте") грецьке слово (транслітерація), що означає "найвизначніший", людина найвищої честі, іноді використовуване щодо римських намісників; використане Лукою в його Євангелії та книзі Дій апостолів при зверненні до Феофіла

Лука – Автор третього Євангелія та книги Дій апостолів; язичник, що прийняв християнство, і один із співробітників Павла; вважається, що він був лікарем

Мойсей – Староєврейський пророк і визволитель, який вивів ізраїльтян із Єгипту; людина, з якою Бог уклав національний "завіт закону" і яка передала ізраїльтянам Десять заповідей і Книгу Завіту; також з'явився з Іллею під час преображення Ісуса

Мурраторіанський уривок – Найдавніший відомий документ, що містить перелік книг Нового Завіту, які церква вважала канонічними, датований 170-180 рр. н.е.

Нерон – Римський імператор у 54-68 рр. н.е., який переслідував християн; звинуватив християн у пожежі в Римі в 64 р. н.е.; стратив Павла (за переданням)

Папірус 75 – Ранній рукопис, що містить частини Євангелій від Луки та Івана, імовірно переписаний між 175 та 200 роками н.е.

Фарисеї – Єврейська релігійна секта першого століття, відома своїм суворим дотриманням Закону; вірили у майбутнє воскресіння, але також вірили, що Бог не втручатиметься, доки Ізраїль не стане слухняним до Закону

Рим – Столиця найбільшої імперської держави світу в часи Нового Завіту; місто, де Павло був ув'язнений протягом двох років та сміливо проповідував Євангеліє без перешкод

Тертуліан – (бл. 155-230 рр. н.е.) Ранній християнський письменник та батько Церкви з Карфагена, який написав проти Маркіона та популяризував латинську термінологію, що використовується для обговорення Трінітету

Теофіл – Особа, якій Лука адресував і своє Євангеліє, і книгу Дій

Зелоти – Єврейська секта першого століття, яка вірила, що Бог приведе в майбутнє лише тоді, коли євреї піднімуться військово проти римських правителів