Книга Дій

Основні теми

Урок 3

Форум викладачів

Усі права захищені. Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якій формі чи будь-якими засобами для отримання прибутку, окрім коротких цитат для цілей огляду, коментаря чи наукових досліджень, без письмового дозволу від видавця, Служіння «Третє тисячоліття», Inc., 316 Live Oaks Blvd., Casselberry, Florida 32707.

Про Служіння «Третє тисячоліття»

Засноване у 1997 році, Служіння «Третє тисячоліття» є некомерційним Євангельським християнським служінням, присвяченим наданню:

Біблійної освіти. Для світу. Безкоштовно.

Наша мета — запропонувати безкоштовну християнську освіту мільйонам пасторів та християнських лідерів по всьому світу, які не мають достатньої підготовки для служіння. Ми досягаємо цієї мети шляхом виробництва та глобального розповсюдження неперевершеної мультимедійної семінарської навчальної програми англійською, арабською, китайською, російською та іспанською мовами. Наші партнерські служіння також здійснюють переклад нашої навчальної програми більш ніж 20 додаткових мов. Служіння «Третє тисячоліття» навчальна програма складається з відео, що використовують графіку, друкованих інструкцій та інтернет-ресурсів і призначена для використання школами, групами та окремими особами як онлайн, так і в місцевих навчальних спільнотах. Ми також пропонуємо безкоштовну, структуровану, сертифіковану біблійну та богословську підготовку багатьма мовами через наш Інститут Служіння «Третє тисячоліття».

Упродовж років ми розробили високоефективний метод виробництва мультимедійних уроків найвищої якості та змісту. Наші дизайнери, ілюстратори та продюсери дотримуються найвищих стандартів виробництва та використовують сучасне обладнання та техніки. Наші автори та редактори — теологічно підготовлені педагоги, наші перекладачі — теологічно підковані носії мов, на які вони перекладають, а наші уроки містять ідеї сотень відомих професорів семінарій та пасторів з усього світу.

Для досягнення наших цілей щодо розповсюдження Служіння «Третє тисячоліття» уклав стратегічні партнерські відносини з церквами, семінаріями, біблійними школами, місіонерами, християнськими радіо- та телевізійними організаціями, супутниковими телевізійними провайдерами та іншими організаціями. Ці відносини вже призвели до розповсюдження мільйонів відеоуроків серед місцевих лідерів, пасторів та студентів семінарій. Наші веб-сайти також служать каналами розповсюдження та надають додаткові матеріали для доповнення наших уроків, включаючи аудіопроповіді, лекції, електронні книги та матеріали про те, як створити свою власну навчальну спільноту.

Служіння «Третє тисячоліття» визнаний ІRS як корпорація 501(c)(3). Ми залежимо від щедрих, податкових внесків церков, фондів, підприємств та приватних осіб. Для отримання додаткової інформації про наше служіння та дізнання про те, як ви можете долучитися до нього, будь ласка, відвідайте www.thirdmill.org.www.thirdmill.org

Зміст

Питання 1: Як мають мислити про Святого Духа християни? 1 1

Питання 2: Що таке служіння Святого Духа? 2 2

Питання 3: Що таке останні дні? 4 4

Питання 4: Яке життя в перетині віків? 5 5

Питання 5: Як ми виводимо сучасне застосування з наративних текстів? 7 7

Питання 6: Як сучасна церква співвідноситься з апостолами? 7 7

Питання 7: Чи був Павло легітимним апостолом? 8 8

Питання 8: Чи мають апостоли владу над сучасною церквою? 9 9

Питання 9: Як спеціальне одкровення вплинуло на служіння апостолів? 11 11

Запитання 10: У якому сенсі необхідна церква? 12

Запитання 11: Як ми повинні жити в очікуванні повернення Ісуса? 13

Запитання 12: Що було важливішим для церковних служителів: характер чи досвід? 15

Запитання 13: Чому апостоли раділи своїм стражданням? 15

Доктором Гансом Ф. Байєром

Студенти

Ларрі Гвальтні

Ра МакЛафлін

Питання 1: Як християни повинні сприймати Святого Духа?

Студент: Доктор Бейєр, урок і, я думаю, відповідно до книги Дій, дійсно підкреслює роль Святого Духа в ранньому житті церкви. І іноді в Діях Святий Дух діє потужно і ніби безособово, а в інших випадках це тонко і тихо, але дуже особисто. Як християни сьогодні повинні сприймати Святого Духа?

Доктор Бейєр: Я думаю, що важливо пам'ятати, що подання в книзі Дій дійсно є місією Бога, і місія Бога починається з відправлення Його Сина… кульмінацією місії Бога було відправлення Його Сина, а потім, як передбачає Ісус, що Він пошле Параклета, Святого Духа, щоб продовжити навчати, викривати у гріхах і т. д., що ми читаємо в Євангелії від Іоанна, і це дійсно відбувається в книзі Дій. Тож нам потрібно розуміти, що робота Святого Духа полягає в тому, щоб продовжити місію Бога. Тож у цьому сенсі це не було б безособовим, а продовженням цілей Бога, і ми бачимо це як прояв сили Святого Духа. Що важливо в книзі Дій, так це те, що ми маємо мало посилань на особу Святого Духа. Набагато більше посилань на роботу Святого Духа та прояв Святого Духа. І ви абсолютно праві. Іноді це надприродно і драматично, як подія П'ятидесятниці, а іноді, коли Павло керується видінням, щоб не йти в певну область, а щоб слухати голос із Македонії, це більш тонко. І я думаю, що це робить нас більш чутливими до того, що Святий Дух діє по-різному в різних ситуаціях. Але ми повинні мати на увазі, що існує загальна місія Святого Духа, і як я вже згадував, саме піднесений Христос виливає Дух на свій месіанський народ Божий, щоб оснастити їх не тільки для потужного свідчення, але й для перетвореного життя, як я вже згадував. Саме сила Духа дійсно перетворює нас, щоб ми жили благочестиво і були віддані Богові, щоб ми були автентичними свідками, а не просто говорили слова.

Студент: Тепер ви згадали, що в книзі Дій ми не чуємо дуже багато про Святого Духа, описаного як Особу. Чи є моменти в Діях, коли ми можемо побачити Його особистість? Чи ми в основному виводимо теологію Його особистості з інших книг Біблії?

Доктор Байєр: Я думаю, що ми в основному виводимо розуміння особистості Святого Духа з інших частин Біблії. З іншого боку, ми бачимо співпрацю між Отцем, Сином і Святим Духом у різних місцях. Очевидно, що в Євангелії від Луки під час хрещення Ісуса це найбільш помітна Трійственна подія з голосом Отця і Святим Духом, що особливо забезпечує публічне служіння Ісуса. Але ми можемо побачити, що в різних випадках у книзі Дій, але більш імпліцитно, більш непрямо, і нам потрібно дивитися на інші частини Нового Завіту, щоб зрозуміти особу Святого Духа як Господа і як третю особу Трійці.

Студент: Ви знаєте, є цікавий уривок у Діях — і пробачте мені, я не пам’ятаю, в якому розділі це знаходиться — але є деякі учні, які не отримали Святого Духа або навіть не чули, що Він існує. І я думаю, що це захоплююча заява, тому що, ви знаєте, ми дивимося назад на Старий Завіт і ми звикли читати наш тринітаризм у Старому Завіті — Це захоплююче для мене, що в Новому Завіті ми маємо групу вірних віруючих, які отримали Ісуса в деякому сенсі, але не чули про Святого Духа і не отримали Його. Це цікаво для мене, що вони навіть не думають про Нього в такому сенсі. Чи є одкровення особистості Святого Духа чимось новим для Нового Завіту, або вони повинні були побачити це у Старому Завіті і просто пропустили?

Доктор Байєр: Ну, ви маєте на увазі уривок у Діях 19, коли, як там сказано, учні Івана не чули про Святого Духа. І я б сказав, що є вчення про Святого Духа у Старому Завіті. Ви можете пам’ятати, коли Давид здійснив перелюб з Віфлеємською, у Псалми 51 він молиться, щоб Бог не відняв від нього Свого Духа. Тож є розуміння. Є чутливість до Духа Божого. Але, звичайно, це стає більш помітним і виходить на перший план у Новому Завіті. У цій конкретній групі послідовники Івана не чули про прийдешнє і обітницю Параклета, пов’язану зі служінням Ісуса.

Запитання 2: Яке служіння Святого Духа?

Студент: Доктор Байєр, я думаю, що ми всі можемо визнати, що церква має різноманітні погляди на харизматичні дари в церкві сьогодні, спосіб, яким Святий Дух дарує і обдаровує віруючих. Мене цікавить дізнатися ваші думки щодо природи служіння Святого Духа в церкві сьогодні, і також те, де ви думаєте, що ми можемо знайти спільну основу між усіма цими різними поглядами. Що ми можемо взяти з книги Дій, щоб допомогти нам об’єднатися і поєднати нашу теологію? Де ми можемо почати в цьому?

Доктор Байєр: Це питання справді дуже розділяє і дуже важливе. Бо, з одного боку, Писання закликає нас не гасити Святого Духа, а з іншого боку, нас попереджають, що знаки і чудеса не обов'язково є знаком Божого благословення і Божої присутності, тому ми повинні бути чутливими до антихристиянських сил і реалій зі знаками і чудесами. Тож ми тримаємо тут напругу, і було б точно неправильно ігнорувати цю напругу, і Книга Дій говорить про це. Тому моє закликання буде знайти спільну основу в тому, що підтверджує сама Книга Дій. І коли ми читаємо разом з різних традицій, з різних середовищ, різного досвіду, ми бачимо, що Книга Дій багато говорить про присутність і діло Святого Духа і що там є багато різних явищ, багато різних проявів.

Одна річ, яка є значущою, про яку я згадував трохи в лекції, це те, що всі мови в Книзі Дій є мовами. Вони не є ангельською мовою, вони не є чимось інопланетним для людського досвіду, але вони є відомими мовами і діалектами, як каже Лука. Тож це дивовижно, але це точно те, до чого ми можемо мати доступ з точки зору різних мов. Тому я б закликав до фокусу на тому, що підтверджує сама Книга Дій, на тому, що присутність Святого Духа завжди є кінцевим продуктом. Послідовність, модальність варіюється, але факт отримання Святого Духа для кожного віруючого є даним, і тому я б звернув увагу на Дії 2:38, де це підсумовується в певному сенсі як парадигма, яка потім представляється в різних формах і різних обставинах. Я згадував у лекціях той факт, що прихід Святого Духа на самарян, серед язичників; це є значущими прогресами виливу Святого Духа, і нам потрібно бути обережними, щоб ми не переносили один до одного і не говорили, що це саме те, що потрібно відбутися зараз. Тому я б виступав за відкритість до чудодійної роботи Святого Духа, бачачи, що основний фокус знаків і чудес, чудодійної роботи в Книзі Дій, є підтвердженням апостольського свідчення про воскресіння Ісуса. Це є основним використанням, або основною функцією чудодійного і значного трансцендентного прояву Святого Духа. Але я не виключив би це, тому, з досвіду життя християнина в різних обставинах. Тому я б хотів пройти шляхом, який керується Книгою Дій і який відкритий до роботи Святого Духа без вимоги одноманітного копіювання і рівняння прояву Духа.

Є деякі люди, які вчать, що в Книзі Дій є друге благословення, що ви можете отримати Святого Духа як віруючий, але потім ви хрестите в силі Святого Духа. Але можна продемонструвати, що немає підстави для другого благословення в Книзі Дій. Тому те, що відбувається, це те, що термінологія в Книзі Дій варіюється; це може бути отримання Святого Духа, це може бути хрещення в Святому Дусі, але те, що відбувається, завжди є однією і тією ж річчю. Тепер є можливість у Книзі Дій оновитися в Дусі, мати подальшу роботу Святого Духа, але це може відбуватися багаторазово. Тому це не можна було б звести до доктрини другого благословення. Тому я виступаю за фокус на підтвердженні апостольського свідчення і обережну відкритість до роботи Святого Духа без фокусування на собі, і своєму досвіді, і своїх емоціях, бо це місія Бога, під яку я покликаний підкорятися.

Студент: Мене свого часу зацікавило ваше використання слова відкритість, тому що в моїй традиції, з якої я вийшов, ми справді зменшували служіння Святого Духа. І я підозрюю, що багато людей, які, можливо, дивляться це зараз, виходять з подібного середовища і ніколи не говорили про це дуже багато, або не хотіли асоціюватися з тим, що вони вважали б більш розкішними проявами там. Але ті ж люди часто мені говорили, і я відчував те ж саме, що вони свого часу заздрили людям, харизматикам, яким, можливо, ми не згодні були в питаннях теології, але для яких Святий Дух був дуже реальною людиною і дуже реальним досвідом. Тому ця ідея відкритості мені здається гарним початком руху в цьому напрямку без компрометації деяких інших речей, які ми дізналися з інших книг Біблії.

Доктор Байєр: Я думаю, також, щоб детальніше зупинитися на цьому, робота Святого Духа в Книзі Дій аж ніяк не обмежується лише уповноваженням для свідчення. Я стверджував, що подія П'ятидесятниці є дуже багато Богом, який пише Свій закон на вашому серці. І це питання зміни характеру. Це відновлення внутрішнього серця і внутрішнього розуму, тому це подолання гріха в нашому житті. Це точно має наслідки для автентичного і переконливого свідчення. Тому я б хотів додати, що присутність Святого Духа потрібна не тільки для зовнішнього служіння, але й для внутрішнього перетворення, що саме Ісус говорить, що Дух прийде, Він буде викривати гріх і направляти в праведності. Тому я вважаю, що це більш повне розуміння роботи Святого Духа допоможе нам не фокусуватися надто багато на знаках і чудесах і певних надприродних проявах, а на диві перетвореного серця.

Запитання 3: Що таке останні дні?

Студент: Доктор, наш урок згадує Петра, який посилається на Йоїла 2, коли говорить про те, що Святий Дух буде вилитий на людей у останні дні, і що це мало безпосереднє значення тоді, а тепер минуло 2000 років. Що означає термін «останні дні»? Чи ми перебуваємо в останніх днях? І якщо так, що це означає для нас у плані застосування Святого Духа тепер?

Доктор Байер: Ви бачите, це цікаво почати розуміти, як Біблія говорить про час і послідовність подій. І я б аргументував, що коли ми дивимося на Старий Завіт і особливо на Новий Завіт, Євангеліє від Луки, книгу Дій, є набагато більший акцент на послідовності, ніж на часі. Тому, коли ви говорите про останні дні, це звучить для нас як фокус на часі, коли насправді, з точки зору викупної історичної розуміння Писання та розуміння єврейських очікувань, це було б більше, що потрібно зробити? І оскільки прихід Месії, оскільки велике виконання не тільки окремих пророцтв Старого Завіту, але й усього очікування завершення, ми просунулися вперед у розвитку подій у Божому плані, так що Петро в цей момент говорить про кінець часів, кульмінацію подій, які мають відбутися до кульмінаційного дня останнього суду та початку виявленого вічного месіанського царства Божого, з приходом Христа, що є найбільш значущим моментом. Тож, можливо, нам потрібно мислити менше в термінах часової послідовності та більше в термінах послідовності подій, і тоді ми можемо сказати, що Петро розуміє час, у якому він перебуває, так само як і наш час, як час, який дуже близько підійшов до завершення послідовності подій. Ми могли б сказати, що небагато потрібно зробити у розвитку Божого викупного історичного плану до великого дня Господнього. І тому в цьому сенсі ми вже живемо в останні дні з установлення та inauguration месіанського царства Божого смертю та воскресінням Ісуса.

Запитання 4: Яке життя в перетині віків?

Студент: Доктор Байер, урок говорить про останні дні, або кінець часів, у термінах перетину двох віків, цього віку гріха та смерті та віку, що прийде, коли все буде чудово та досконало. І там сказано, що рабини мали розуміння, що ми перейдемо від цього віку до віку, що прийде, досить швидко, що це буде досить короткий період часу, протягом якого відбудеться цей перехід. І все ж урок описує, що хоча цей вік ще триває і вік, що прийде, вже почався, що цей перехід буде тривалим. Ми вже пройшли щонайменше 1900 років і працюємо над 2000, і ми не знаємо, коли цей перетин закінчиться. Що це вчить нас про природу останніх днів та про те, що ми можемо очікувати від Святого Духа протягом цього часу? Чи можете ви мені дати деяке розуміння цього?

Доктор Байер: Ви бачите, це захоплюючий аспект вчення Ісуса. Це розуміння рабин було засноване на деяких текстах Старого Завіту та було змінено Ісусом та уточнено в тому сенсі, що прихід вічного месіанського царства не такий, як ви описали, а що є вторгнення вічного царства Божого в особі Ісуса в існуючий вік гріха та занепаду, і що в цьому середовищі нове царство, нове життя росте поряд, співіснуючи з поточним віком, і тільки в майбутній кульмінації буде повне виявлення цього нового віку. Тому це має величезні наслідки для нашого розуміння реальності. Це в точності є справді есхатологічним. Есхатологія говорить не так про майбутнє, як про вторгнення вічного царства Божого тепер. Скрізь, де Ісус, там уже є це нове вічне царство. І тому в цьому пункті робота Святого Духа є першим плодом, даним віруючим, щоб запечатати їх для цього віку, у якому відбувається перетворення, духовна боротьба, зростання, зрілість та євангелізація, що свідчить про реальність Христа та його вічного царства як обладнання в контексті цього занепадаючого віку з його опозицією, з його темрявою, з його моральним занепадом та його викликами, щоб бути свідком у цей час. Тому давання Святого Духа є дуже значущим знаком уповноваження, щоб цей майбутній вік, який уже почався тепер, був реалізований частково в крихкому вигляді в нашому особистому житті, у наших церквах, як перший плід, свідчення, свідок завершення месіанського царства Божого.

Студент: Ну, чи має церква підстави для оптимізму? Я знаю, що багато людей цілком задоволені тим, що Святий Дух уже тут, царство вже тут, але ми не можемо очікувати багато чого більше, доки Ісус не прийде. І деякі люди очікують, що речі будуть поступово поліпшуватися, а деякі люди просто припускають, що речі будуть тільки погіршуватися. Без того, щоб вдаватися до будь-яких подробиць, тому що я знаю, що це питання, яке могло б обговорюватися годинами, я просто запитаю: чи є розумна підстава для християн сподіватися, що служіння Святого Духа покращиться? Тобто, чи повинні ми змиритися з тим, що будемо топтатися на місці, чи що речі повинні погіршуватися?

Доктор Байер: Це дуже складний спосіб поглянути на реальність, тому що Лютер колись сказав: «Якби світ закінчився завтра, я посадив би яблуневе дерево сьогодні». Є таке відчуття надії та зобов’язання до перетворення не тільки індивідуальних життів, але й культури та оточення, у якому ми живемо, але водночас усвідомлюючи, що це не подолає старість, тому ми завжди тільки частково планували. Перетворення, яке відбувається, є попереднім, є передостаннім, і ми очікуємо дня, коли Ісус повернеться і відновить усе в такий спосіб, що це буде підтримано. Тож ми маємо надію, але не повинні бути тріумфалістами в нашому розумінні того, що відбудеться і зміниться зараз. Але також не повинні втрачати надію та здаватися, віддалятися від нашого суспільства, економічних і соціальних, екологічних проблем, з якими ми стикаємося, а саджати наше яблуневе дерево сьогодні; у довірі до Святого Духа, віддавати себе цьому знаку, цьому свідченню про те, що Бог здійснить у більш широкому масштабі в майбутньому. Тож ні тріумфаліст, ні фаталіст не будуть шляхом, підтриманим Духом Божим, щоб стояти в нашому віці, у якому ми живемо.

Запитання 5: Як ми виводимо сучасне застосування з наративних текстів?

Студент: Докторе, урок згадував деякі речі, яких віруючі можуть очікувати від союзу з Христом та роботи Святого Духа в їхньому житті, а потім є деякі речі, які є дещо винятковими в книзі Дій, тому що ми говоримо про наративну структуру. З нашого боку, що ми можемо зробити як віруючі, коли читаємо наративну історію, щоб мати можливість розрізняти, чого ми можемо очікувати, що ми маємо право очікувати, і що можна назвати винятковим?

Доктор Байер: Це важливо. Я вже згадував, що ясно в самій книзі Дій, що знаки та чудеса і особливі прояви Святого Духа дані насамперед для підтвердження та ствердження апостольського свідчення про воскресіння Христа, але, звичайно, є відкритість до прояву Духа в певних способах керівництва тощо в книзі Дій. Тож очікування індивідуального віруючого повинно керуватися цим. І я би радив не тільки книгою Дій, а й дивитися далі, дивитися на вчення Ісуса, і бачити, що Ісус говорить: Послухайте повідомлення. Якщо люди будуть воскрешені з мертвих, навіть тоді ви не повірите тому, що Мойсей сказав. Тож Він робить чітке розрізнення між чудовим підтвердженням та ствердженням слів, і справжньою зміною серця, яка відбувається, коли хтось підкоряється роботі Святого Духа, і заклику до покаяння, і до віри. Тож я був би обережним у цьому питанні, але, звичайно, бути відкритим до того, що книга Дій дуже сильна і ясна, що Святий Дух буде працювати у вашому житті заради благочестя, заради оснащення вас бути сміливими у вашому свідченні, бути готовими страждати заради Христа, що ці речі дуже багато в межах того, що ви повинні передбачати, очікувати та чекати. Якщо Бог дасть вам зцілення, якщо Бог якимось чином зміцнить ваше серце, ви можете прославляти Його як додаткове благословення, але ці вищезгадані основи, я би сказав, будуть дуже багато на фундаменті та спільному ґрунті для всіх віруючих по всьому світу.

Запитання 6: Як сучасна церква співвідноситься з апостолами?

Студент: Доктор Байер, урок говорить про те, наскільки особливими та унікальними були апостоли у своїй ролі та у своєму служінні. У той же час він визнає, що вони були людьми, але у своєму вченні та у своїй авторитетній ролі вони були безпомилковими. Моє запитання полягає в тому, яке місце повинні займати апостоли у нашому житті зараз? Оскільки зараз немає апостолів, чи є вони просто історичним реліктом, до якого ми звертаємося для доктринального з’ясування, чи є якась інша роль, яку вони відіграють як фундамент церкви?

Доктор Байер: Я досить багато підкреслював у цьому уроці авторитет апостолів. І важливо розуміти, що він не є вродженим, а похідним. Вони діють як посли. І посол ніколи не говорить від свого імені, не має своєї власної програми, але завжди говорить від імені того, хто його посилає, від імені влади, яку він представляє. І тому нам потрібно розуміти авторитет апостолів саме так; що Христос є справжнім Тим, якому ми підкоряємося, коли слухаємо апостолів. І це дуже важливий момент, що апостоли, коли вони виходять і проголошують та свідчать про воскресіння Христа, і разом із цим — про автентичність того, що Ісус претендував бути, що це похідне. Воно вказує на Христа. І як я згадував раніше, Ісус Сам сформував розуміння, сформував основу, парадигму розуміння таким чином, що свідчення апостолів дуже багато в чому відображає Христа. Тож у цьому сенсі, коли ми підкоряємося цим послам, ми підкоряємося Христу, а з Христом ми підкоряємося Тому, хто послав Його, щоб ми поклонялися Отцю, приймаючи Сина. Тож це не вроджений апостольський авторитет, а похідний, і в цьому сенсі він є унікальним. Немає його повторення; немає його продовження. І це те, чому Церква будується на основі цього апостольського свідчення про Христа, а Христос є наріжним каменем. Тепер ми розуміємо, що в деякому сенсі все це повертається до Отця і Сина та Святого Духа. Тож у цьому сенсі ми можемо вільно підкорятися авторитету апостолів, тому що вони самі не говорять від своєї влади, а відображають Христа.

Студент: Чи є сенс, у якому що-небудь із цього продовжується сьогодні? Коли ви говорили, це змусило мене задуматися про ідею про те, що проповідь Слова Божого є Словом Божим. Я дивуюся, чи є ці ідеї паралельними в якомусь сенсі. Не кажучи, що наші сучасні проповідники говорять із тією ж самою непогрішимою точністю або з тією ж самою владою, але як ці ідеї співвідносяться?

Доктор Байер: Проповідь Євангелія сьогодні продовжує те проголошення апостолів, але вона відображає їхнє свідчення. Вона посилається на їхнє свідчення. Тож коли я проповідую Євангеліє, я вірую в їхнє свідчення саме так, як Ісус молився у своїй первосвященичій молитві, щоб вони увірували в їхнє свідчення. Тож немає вродженого авторитету в проповіді Слова сьогодні, крім того, що вона ґрунтується на тому уповноваженому свідченні, апостольському свідченні, яке, у свою чергу, посилається на Ісуса. Тож у нас є прямий доступ до Ісуса через цю лінію свідчення, і тому сьогодні ми все ще посилаємося на апостольське свідчення в Новому Завіті, а потім зокрема також у книзі Дій, ми посилаємося на це, тому що там ми маємо авторитетне свідчення, надійне свідчення про Христа, і це є нашим життєвим шляхом сьогодні. Це не нове навчання. Це не нова структура влади. Це реальність, яка була встановлена раз і назавжди. І це свідчення є надійним, є сталим, є орієнтиром для нас, так що ми можемо сказати, що у нас є прямий доступ до Христа через апостольське свідчення.

Запитання 7: Чи був Павло легітимним апостолом?

Студент: Доктор Байер, Петро перераховує деякі досить конкретні кваліфікації для апостольства в Дії 1, і враховуючи це, за яким стандартом ми можемо вважати Павла апостолом? І якщо він є, і там сказано, що він є, то що є унікальним у його апостольстві?

Доктор Байер: По-перше, важливо відзначити кваліфікаційну вимогу для заміни Юди. Це чудове свідчення для розуміння того, що ці люди повинні були чути, слухати, жити з Ісусом та бути сформованими ним, тож не будь-хто міг би замінити Юду. І я б аргументував, що Павло ніколи не міг би кваліфікувати для заміни Юди безпосередньо. Тож у цьому сенсі ми повинні підтримувати чудові критерії, встановлені в Дії 1 для заміни Юди. І Мафій дійсно займає це місце. Він стоїть там із іншими апостолами на початку книги Дій як свідок, який киває, коли Петро говорить. Тож він там. Він свідчить про істину цього свідчення. Тепер щодо апостольства Павла, дуже важливо відзначити, що він не був послідовником Христа під час його земного служіння. Насправді, він був ворогом ранньої Церкви, тому що рання Церква поклонялася Ісусу, і згідно з його розумінням як фарисея-єврея, це було блюзнірством, і це потрібно було переслідувати, і тому він пішов до Дамаска, чому він пішов в інші місця, щоб намагатися змусити ранніх християн блюзнірити Ісуса, як він сам говорить у Дії 26. Тож що щодо апостольства Павла? Павло сам є одним із противників Євангелія. Ви бачите динаміку в книзі Дій внутрішнього та зовнішнього зростання, незважаючи на внутрішню та зовнішню опозицію. Павло є членом зовнішньої опозиції, і тепер ви бачите, що Бог може досягти зовнішньої опозиції та зробити одного з найбільших ворогів Церкви, дуже добре навченого єврейського рабина, одним із них. Він переходить межу від опонента до учасника через появу воскреслого Христа на дорозі до Дамаска. Тепер, коли Ісус з'являється Павлові, Він дає йому апостольську комісію; ти будеш свідком для мене, ти будеш страждати за мене, свідком для язичників. Тож ми можемо з упевненістю сказати, що критерій зустрічі з воскресшим Христом, буття свідком воскресіння, є частиною того, що Павло може претендувати на своє особливе апостольство, і в 1 Коринтян 15 він каже дуже багато про це. Але він ідентифікує себе як одного, народженого ненародженим. Так, він також був навчений одкровенням під час перебування в пустелі. Але в деякому сенсі я б сказав, що апостольство Павла відрізняється від апостольства Дванадцяти, і все ж воно є значущим співробітництвом та підтвердженням реальності воскреслого Христа, що не тільки навчені послідовники свідчать про реальність воскресіння Христа, але й найбільш виразний ворог також свідчить про реальність воскреслого Христа. Тож рукостискання в Єрусалимі між тими апостолами, які були систематично навчені Ісусом, та Павлом, насправді, є з'єднанням двох траєкторій ліній свідчення, які свідчать про реальність воскресіння Христа. Тож він є апостолом, він зустрів воскреслого Христа, і він уповноважений від імені Христа з особливою владою апостола свідчити Євангеліє язичникам.

Запитання 8: Чи мають апостоли владу над сучасною Церквою?

Студент: Доктор Бейєр, ми говорили про владу, яку мали апостоли, і трохи про те, як ця влада діяла в ранній Церкві. Мене цікавить дізнатися, що ви думаєте про те, як нам слід реагувати на цю владу сьогодні. Ви знаєте, ми живемо у світі, де ми часто відкидаємо владу, де влада над нами сприймається як щось погане. Як ми повинні реагувати на апостолів і як ми повинні думати про їхню владу у нашому власному християнському житті?

Доктор Бейєр: Це дуже важливо, оскільки сьогодні ми маємо приклади зловживання владою в Церкві не тільки зовні. І тому, коли ми використовуємо слово "влада" і відносимося до влади апостолів, для деяких слухачів це буде дуже, дуже пригнічуючим і буде потрібно відкинути. Тому дуже добре роздумати про природу їхньої влади, і, можливо, Павло є хорошим прикладом. Коли ми дивимося на служіння Павла, ми не бачимо влади, яка полягає у тому, щоб тиснути на свою вагу, вимагати і наказувати, але ми бачимо зломленого чоловіка, ми бачимо смиренного чоловіка. Ми бачимо чоловіка, який багато постраждав, який готовий працювати своїми руками, щоб не обтяжувати церкви, які, можливо, повинні підтримувати його служіння, щоб мати чисту совість перед Богом і перед людьми, щоб мати можливість служити Євангелією. Тому в 2 Коринтян 6, можливо, довгий перелік різних випробувань і скорбот, які Павло пережив, буде гарною відправною точкою для розуміння того, якої влади, якого керівництва ми маємо в ранніх апостолах. І, звичайно, це відлунює служіння Ісуса. Коли ми думаємо про філппійський гімн у Філіп'ян 2:5-11, ми бачимо, як Ісус сам упокорив себе і відмовився від привілеїв, щоб послужити вам і мені. Тим більше тоді повинен послідовник Христа, який має тільки делеговану владу, слідувати стопами і за зразком смирення і служіння лідерства, щоб здійснювати похідну владу, або похідну владу, шляхом звернення, а не наказом, шляхом прикладу, а не очікуванням від когось без здійснення цього на практиці. Тому це відкрите послання. Це прозора природна влада, і знову ж таки, як я згадував, не внутрішня, а похідна. І коли ми розмірковуємо про це, це чудовий плід панування Христа, що його апостоли, головні свідки реальності воскресіння Христа, самі будуть відображати характер, поведінку і смирення Господа, якому вони служать, і з цією владою будуть закликати до смирення, до послуху, до піддання, не до них самих, а до Того, хто їх послав. І тому в кінці тіло Христа будується до смирення перед Христом. Тому будувати на основі апостольського свідчення у цьому більш цілісному розумінні є чудовим прикладом для нас, якщо ми є старійшинами або лідерами у наших церквах, якщо ми маємо відповідальну функцію у наших церквах, щоб ми робили те ж саме.

Студент: Чи означає це, що Церква дійсно повинна змінити стратегію? Я маю на увазі, що ми живемо в епоху гіперіндивідуалізму, і тим не менш ми проповідуємо піддання себе владі Христа.

Доктор Бейєр: Я думаю, що дуже так. Я бачу це у своєму власному житті, і ми можемо визнати наш режим за замовчування бути своїм власним господарем, а не піддаватися пануванню Христа.

Запитання 9: Як особливе одкриття вплинуло на служіння апостолів?

Студент: Доктор Бейєр, яким чином той факт, що апостоли отримали особливе одкровення, має впливати на наше розуміння їхнього служіння в ранній Церкві?

Доктор Бейєр: Важливо розмірковувати про природу їхньої пророчої комісії. Ви бачите, коли Ісус прийшов і зробив певні заяви, які були підтверджені воскресінням Христа, були встановлені фундаментальні істини. Я згадував той факт, що Ісус сам ідентифікує себе як Господа Давида в Псалми 110:1. Як тільки це встановлено, одкровення істина через Христа дає можливість апостолам робити подальші застосування та бачити подальші наслідки цієї встановленої істини. Тож одним із прикладів може бути пророче служіння Петра в першій промові на П'ятидесятниці, коли він може сказати, що це є те, вилив Святого Духа відповідає Йоїлу 2. Це пророча влада, якої ми не мали б. Він робить цей зв'язок, але в деякому сенсі він вже похідний; він випливає, наприклад, із обіцянки Ісуса, що він пошле Параклета, Духа, щоб продовжувати вести його Церкву. Тож так, існує пророча авторизація апостолів, але в деякому сенсі вона розкриває те, що вже встановлено. Іншим прикладом може бути видіння, яке Петро отримує перед тим, як він іде до дому Корнилія. Він бачить видіння нечистих тварин і йому треба їсти. Там ви бачите, що це не нове одкровення в сенсі розуміння месіанства Ісуса. Воно розкриває наслідок того, що існує чистота в Христі навіть для язичників. Йому треба навчитися, що Євангеліє стосується не тільки всіх євреїв, навіть тих, хто живе далеко, але навіть нечистих язичників. І тому я б стверджував, що існує пророче служіння, але воно розкриває наслідок того, що вже встановлено в реальності, в заяві, в навчанні та одкровенні самого Ісуса.

Студент: Доктор Бейєр, те, що ви сказали, має сенс для більшої частини того, що я бачу в Діях, але що щодо чогось подібного до Дії 15, де ми маємо цю раду в Єрусалимі, скликану для обговорення питання про включення язичників, і ми приходимо до обрізання, яке в Старому Завіті є знаком завіту. І все ж, на цій раді вони кажуть: добре, ми просто знімемо це. Хіба це не є якимось новим одкровенням, яке апостоли отримали для того, щоб прийняти таке рішення?

Доктор Бейєр: Безумовно, є новий аспект того, що апостольська рада погоджується і вирішує, що не слід вимагати обрізання від язичників. Але якщо ви розмірковуєте про Колоссян 2:11-12, ви бачите, що Христос здійснив обрізання серця, яке необхідне для обрізаних євреїв. І оскільки він здійснив це обрізання і для євреїв, і для язичників, то випливає, що необхідність обрізання плоті тепер замінена, більше не є вимогою, оскільки Бог здійснює цю роботу в такий конкретний і глибокий спосіб. Тепер, очевидно, в Старому Завіті ми маємо заклик до обрізання серця, наприклад, у Повторення Закону 10. Тож завжди метою Бога було мати людей із обрізаним серцем. Але ви можете бачити, що рішення апостольської ради, дивлячись на завершену роботу Христа, висуне наслідок цієї завершеної роботи і скаже, що це є підставою спасіння та примирення з Богом, а не певний знак завіту обрізання, який був важливим серед євреїв до цього моменту. І тому я б стверджував, що ми маємо сенс одкровення там, але воно все ще похідне від реальності та суті завершеної роботи Христа і застосування цієї завершеної роботи в обрізанні сердець і євреїв, і язичників. І Павло розвине це в Римлян 2, так що мета полягає в тому, що і євреї, і язичники очищаються перед Богом у своїх серцях на підставі завершеної роботи Христа.

Студент: Тож є сенс, в якому ці нові одкровення є пере застосуваннями існуючих відкритих принципів і знань про характер Бога?

Доктор Бейєр: Це добре сказано.

Студент: Як тоді ми можемо застосувати це до чогось, наприклад...? Я не намагаюсь вас підловити, але мені цікаво. Як ми можемо застосувати це до чогось на зразок Агава та його пророцтва про голод?

Доктор Бейєр: Так, там я б сказав, що це не нове одкровення про підвалини християнської віри, а певне керівництво щодо подій, які мають відбутися, що в різні часи та в різних обставинах протягом історії спасіння Бог відкривав. Тож так, є аспект одкровення, але він не є фундаментальним.

Запитання 10: У якому сенсі Церква є необхідною?

Студент: Докторе Бейєр, я думаю, що сьогодні християнам легко сприймати Церкву як належне. Багато з нас виросли в ній і просто знали її все своє життя. Те, що я питаю... ваш урок говорить, що Церква є необхідною, що, я думаю, може здивувати деяких людей. Багато з них просто сприймають її або залишають, навіть якщо вони виросли в ній. У якому сенсі ми можемо сказати, що Церква є необхідною?

Доктор Бейєр: У лекції я підкреслив, що Церква необхідна для продовження апостольського свідчення про реальність та працю Христа, але я думаю, що нам потрібно піти трохи глибше і почати спочатку, і це те, що Бог завжди шукав народ для Себе. Насправді, коли ми дивимося на переклад Старого Завіту грецькою мовою, відомий Септуагінт, переклад слів, що відносяться до народу Божого, це ecclesia, яке пізніше було використано для месіанської Церкви в Новому Завіті. Тож завжди є сенс, в якому Бог шукає народ для Себе, якого Він визволяє для Себе, і основна мета там буде відображати славу Божу, поклонятися реальності творця цього всесвіту, щоб люди відображали славу Божу і були перетворені, і таким чином, свідчили про Його спасіння, свідчили про Його працю серед людей. Тож це більше розуміння Церкви як народу Божого, який відображає Його славу. Тож у лекції я підкреслив свідчучий аспект цього, що насправді він набагато більший. Тож Церква не тільки необхідна для свідчення, Церква є самим проявом, самим вікном у світ, через яке світ може бачити славу Божу і має бачити славу Божу. Тож є велика комісія для Церкви, щоб бути очищеною, щоб упокоритися перед воскресшим Христом, і бути відновленою, і відображати характер Божий, і тоді також звіщати Євангеліє до кінців землі.

Студент: Тож тоді це необхідно для християн бути частиною цього, щоб брати участь у цьому перетворенні та у створенні богобоязливого характеру. Чи це такий тип речі, про яку ви говорите тут? Що якщо ми виключаємо себе з цієї арени, в якій все це відбувається і Бог виливає Свою благодать, що ми не користуємося цією благодаттю. Навіть якщо ми йдемо додому і проповідуємо Євангеліє іншій людині, ми можемо продовжувати свідчення у певному сенсі, але ми відокремлюємо себе від цієї арени благословення та перетворення.

Доктор Байєр: Точно, і ми можемо побачити це в книзі Дій. Я згадував про прорив бар'єрів; що динаміка Євангелія полягає в тому, щоб пробивати бар'єри та створювати новий народ Божий із євреїв та язичників. Що це таке? Це спільнота віруючих. Отже, місія Бога не є індивідуальним спасінням. Це індивідуальне спасіння в контексті тіла Христа, спільноти віруючих, яка разом у своїх стосунках та індивідуальному житті відображає славу Божу. Тож ми можемо побачити формування месіанського народу Божого у самому ефекті виливу Євангелія у книзі Дій. Отже, це є невід'ємним аспектом місії Бога, що Він виявив Себе не тільки в індивідуальному житті, але й у корпоративній сутності Церкви, і що це візуалізується через стосунки, взаємодію, структури влади та підпорядкування, саму особу та природу Троїчного Бога.

Запитання 11: Як ми повинні жити в очікуванні повернення Ісуса?

Студент: Доктор Байєр, у книзі Дій ми знаходимо апостолів, які спочатку, можливо, підозрювали, що Ісус повернеться досить швидко, і їхньою відповіддю було будування Церкви для довгострокових цілей, які можуть існувати поза їхнім життям. Ви згадували раніше, що Лютер мав ідею, що якби він знав, що Ісус повернеться завтра, він би посадив яблуневе дерево сьогодні. Це не здається свідомістю багатьох християн у наш час. Здається, що є багато людей, які вірять і навіть сподіваються, що ми є останнім поколінням перед Христом, і вони очікують, що Він повернеться будь-коли. Із регулярними інтервалами ми маємо нові книги, які публікуються, Ісус повернеться через 10 років, або, можливо, через 5 років. Як ми повинні справді мислити про це? Навіть якщо ми справді думаємо, що Ісус повернеться завтра, чи повинні ми слідувати моделі апостолів, або обставини сучасного світу вимагають від нас прийняти іншу стратегію?

Доктор Байєр: Я вважаю, що біблійний фокус і також фокус книги Дій не стільки на послідовності часу, скільки на послідовності подій, як я вже згадував. І навіть у ранній Церкві, я вважаю, були дві крайності, відображені зокрема в 1 і 2 Солунянах. Одна крайність полягала в тому, що Ісус повернеться сьогодні або, пізніше, завтра. Ці люди казали, що тому нам не потрібно працювати, нам не потрібно перетворювати культуру, нам не потрібно ставати активними у нашому світі, тому що Ісус повернеться завтра. І були інші, які мали таке відстрочене очікування пришестя Христа, що вони казали: мені потрібно організувати своє життя, мені потрібно бути відповідальним за виховання моїх дітей, мені потрібно знайти роботу. Хто знає, може бути, Христос ніколи не повернеться. Отже, є ці крайності, які Павло розглядає, і я вважаю, що центр у книзі Дій та в усьому Новому Завіті, біблійне розуміння майбутнього полягає в тому, щоб мати готовність до близькості Христа у будь-який час, привести своє життя у такий порядок, щоб якщо Він прийшов сьогодні, наше життя було б у такому порядку, що ми готові бути з Ним, і все ж не спекулювати на конкретних часах. Тож ми мали б жити, мати живе, живе очікування пришестя Христа, не потрапляючи у пастку цих двох часових помилок надмірно близького очікування або надмірно далекого очікування. І я думаю, що це має особливий вплив на наше життя, а саме те, що ми справді очікуємо пришестя Христа, але не спекулюємо на нашому власному розумінні, а спрямовуємо нашу увагу на спостереження та молитву, що саме Ісус заповідав Своїм учням зробити в термінах очікування майбутнього.

Студент: Отже, якщо я правильно Вас чую, то як індивіди та як Церква, ми повинні планувати на довгострокову перспективу в термінах речей, які ми робимо, будівель, які ми будуємо, стратегій, які ми розробляємо, місіонерів, яких ми відправляємо, але в той же час ми живемо так, ніби Ісус прийде у наступну годину.

Доктор Байєр: Я думаю, що це гарний спосіб висловити це. Я б сказав, що у нас є майбутнє індикативне. Реальність пришестя Христа така ж певна, як смерть і воскресіння Христа. Отже, ми живемо, підвішені між минулим індикативним закінченим ділом Христа та майбутнім індикативним Його пришестя, але ми не спекулюємо. Отже, ми живемо в житті, присвяченому Йому сьогодні, і, як ви сказали, ми очікуємо Його пришестя зараз, і все ж ми не спекулюємо на конкретному часі.

Питання 12: Що було важливішим для церковних служителів: характер чи досвід?

Студент: Доктор Бейер, коли апостоли встановлювали критерії для призначення церковних служителів, вони дуже наголошували на характері людини. Мені це цікаво, тому що власний досвід апостолів, їхнє благородне походження чи ні, здається, що їхнє служіння походить від досвіду чудес і великих подій. Якщо це так, то чому, розглядаючи церковних служителів, вони так наголошували на характері, а не, наприклад, на їхньому особистому досвіді того, що вони могли бачити чи чути?

Доктор Бейер: Це цікаве питання, і я думаю, що тут є трохи прихованого хибного дихотомії. Я дуже наполягаю, і я намагався проілюструвати це у 2 Коринтян 6, що апостоли були особливо обдаровані та уповноважені, і що було чудове підтвердження та визнання їхнього свідчення, вони були живими листами, перетвореними серцями. Справжнє диво в Павла не полягало в його чудових здібностях, а в тому, що ворог Євангелія був відкритим свідком і слугою воскреслого Господа. Дуже багато питань характеру. Дуже багато перетворення його серця від гордості до залежності, від важкої влади до підпорядкованого керівництва. Тому я стверджую, що критична наука, яка говорить про те, що був харизматичний період у ранній церкві, а потім настав період офісу з призначенням пресвітерів та дияконів, певною мірою є хибною дихотомією. Подивіться на Стефана. Він був покликаний служити дияконом, і він був сповнений Святим Духом. Тому у багатьох відношеннях при покликанні церковних служителів передбачалося, що вони живуть під владою Троїчного Бога, що вони отримали Святого Духа у перетворенні та уповноваженні для свідчення, але їхній характер повинен був відображати плід Духа, роботу та прояв Духа, а не просто бути молодими, що їхнє життя повинно було свідчити про реальність Духа Божого. Тому я стверджую, що ми можемо бачити ці два елементи поряд без обов’язкового очікування чудесного прояву при покликанні церковних служителів. І я вже намагався проілюструвати та продемонструвати, що знаки та чудеса були особливим підтвердженням цього унікального фундаментального апостольського свідчення про реальність Христа. Але я скажу, що лідери в церкві, якщо ми подивимося на Якова 5, все ще покликані молитися за хворих та шукати від Бога його втручання та можливо зцілення. Тому я бачу ці лінії, що зближуються дещо більше, зберігаючи особливе уповноваження, надприродне уповноваження апостольського свідчення про реальність воскресіння Христа.

Питання 13: Чому апостоли раділи своїм стражданням?

Студент: Доктор Бейер, мене цікавить природа апостольського досвіду в ранній церкві. Ми трохи говорили раніше про те, як Бог благословляє та показує своє схвалення людям, благословляючи їх. Ми говорили про те, що переслідування та мучеництво та труднощі є певною мірою винятком із цього загального правила, спричиненим коррумпією світу. Те, що мене цікавить, це чому апостоли, коли вони зазнавали переслідувань у книзі Дій, реагували з радістю? Чому вони, замість того, щоб сказати: «О, я хотів би уникнути цього винятку», чому вони прийняли це та зраділи, що вони були визнані гідними страждати за ім’я Христа?

Доктор Бейер: Це важливий аспект розуміння апостолів як послідовників Христа, і ми повинні спочатку процитувати Петра, який сказав, що якщо ви страждаєте через свою власну дурість, не вважайте себе мучеником за Христа. Тому ми повинні бути дуже обережними, щоб не розвивати комплекс мучеництва, будучи образливими для інших людей, а потім через їхнє неприйняття вважати себе страждаюними за Христа. Тому ми повинні бути дуже обережними, щоб не інтерпретувати неправильно нашу власну дурість у цьому сенсі. Але коли ми свідчимо про Христа, коли ми живемо перед ним, і коли ці апостоли слідували стопам Христа, вони, звичайно, розуміли, що любов Божа є однією з дисципліни та очищення. І любов Божа є однією з свідчення в стражданнях та через них. Навіть у Євреїв 5:7 говориться, що коли Ісус молився в Гефсиманії, щоб чаша була віднята, щоб йому не довелося зазнати цієї особливої форми страждання, говориться, що його молитва була відповіддю. І як була відповіддю його молитва? Вона була відповіддю у воскресінні Ісуса, а не в захисті від страждання. Тому я думаю, що є глибока істина, яку ми бачимо в тому, що апостоли прийняли реальність переслідувань та страждання, тому що цей світ у своєму сатанинському вираженні та людському опорі владі Бога буде протистояти самій меті Господа та буде, звичайно, протистояти тим, хто слідує за ним, щоб було особливе страждання та переслідування, пов’язане з перебуванням у світлі. Тому я скажу, що це служіння апостолів для послідовників та для нас, щоб зробити нас тверезими послідовниками та зберегти нас від євангелії здоров’я та багатства, яка говорить, що якщо ви досить вірите, ви не будете ні хворіти, ні страждати, а замість цього зобов’язувати свої шляхи Господу, і він буде вести вас також у стражданнях та через них. Щоб ми розуміли, що наше захист є присутністю Бога та служінням Бога, а не нашим фізичним благополуччям. Дозвольте мені проілюструвати це на тому, як Павло прийняв своє страждання. Він зазнавав переслідувань. Він був допитаний. Він був під домашнім арештом. І він міг би скористатися своїм громадянством, своїм римським громадянством, та міг би спробувати уникнути окремого розслідування. Але він звернувся до Цезаря; я вірю, що не для захисту свого життя та свого благополуччя. Він звернувся до Цезаря, тому що побачив можливість свідчити під час та у цьому розслідуванні, під час та у цьому важкому часі. Тому він не шукав свого. Він шукав слави Божої, та він підкорився цьому, не у нездоровому комплексі мучеництва, а у здоровому присвяченні славі Божій. І це те, що ми покликані слідувати та рахувати своє життя так, щоб ми віддали себе славі Божій.

Доктор Ганс Ф. Байєр (ведучий) є професором Нового Завіту та головою кафедри Нового Завіту в Ковенантській теологічній семінарії в Сент-Луїсі, Міссурі. Доктор Байєр отримав ступінь магістра та доктора богослов'я в Ешлендській теологічній семінарії та доктора філософії в Університеті Абердіна в Шотландії. Народившись і вирости в Німеччині, доктор Байєр викладав протягом десяти років у Німецькій теологічній семінарії в Гіссені, де він також заснував і був співпастором церкви. Він регулярно читає лекції та проповідує по всьому США та Європі та опублікував численні німецькі та англійські монографії, нариси, статті в словниках та коментарі, переважно присвячені Євангеліям та Книзі Дій. Він також є автором праці «Теологія Марка: динаміка між христологією та автентичним учнівством» (P&R, 2012).