Книга Дій

Рукопис

Основні теми

Урок 3

Усі права захищені. Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якій формі чи будь-якими засобами для отримання прибутку, за винятком коротких цитат для цілей огляду, коментаря чи наукових досліджень, без письмового дозволу від видавця, Служіння «Третє тисячоліття», Inc., 316 Live Oaks Blvd., Casselberry, Флорида 32707.

Якщо не вказано інше, всі цитати зі Святого Письма взяті зі Святої Біблії, English Standard Version® (ESV®), авторське право © 2001 від Crossway, видавничого служіння Good News Publishers. Використано з дозволу. Усі права захищені.

Про Служіння «Третє тисячоліття»

Засноване у 1997 році, Служіння «Третє тисячоліття» є некомерційним Євангельським християнським служінням, присвяченим наданню:

Біблійної освіти. Для світу. Безкоштовно.

Наша мета — запропонувати безкоштовну християнську освіту пасторам та християнським лідерам по всьому світу, які не мають достатньої підготовки для служіння. Ми досягаємо цієї мети шляхом створення та глобального розповсюдження неперевершеного мультимедійного семінарського навчального плану англійською, арабською, китайською, російською та іспанською мовами. Наш навчальний план також перекладається більш ніж на 20 інших мов через наші партнерські служіння. Складається з відео, що використовують графіку, друкованих інструкцій та інтернет-ресурсів, навчальний план Служіння «Третє тисячоліття» розроблений для використання школами, групами та окремими особами, як онлайн, так і в місцевих навчальних спільнотах. Ми також пропонуємо безкоштовне, структуроване, сертифіковане біблійне та богословське навчання багатьма мовами через наш Інститут Служіння «Третє тисячоліття».

Протягом років ми розробили високоефективний метод створення мультимедійних уроків найвищої якості та змісту. Наші дизайнери, ілюстратори та продюсери дотримуються найвищих стандартів виробництва та використовують сучасне обладнання та техніки. Наші автори та редактори — богословськи підготовлені педагоги, наші перекладачі — богословськи підковані носії мов, на які вони перекладають, а наші уроки містять ідеї сотень відомих семінарських професорів та пасторів з усього світу.

Для досягнення наших цілей щодо розповсюдження Служіння «Третє тисячоліття» уклав стратегічні партнерські відносини з церквами, семінаріями, біблійними школами, місіонерами, християнськими мовниками, провайдерами супутникового телебачення та іншими організаціями. Ці відносини вже призвели до розповсюдження мільйонів відеоуроків серед місцевих лідерів, пасторів та семінаристів. Наші веб-сайти також служать каналами розповсюдження та надають додаткові матеріали для доповнення наших уроків, включаючи аудіопроповіді, лекції, електронні книги та матеріали про те, як створити свою власну навчальну спільноту.

Служіння «Третє тисячоліття» визнано ІRS як корпорацію 501(c)(3). Ми залежимо від щедрих, податкових пожертвувань церков, фондів, підприємств та окремих осіб. Для отримання більш детальної інформації про наше служіння та дізнатися, як ви можете долучитися, будь ласка, відвідайте www.thirdmill.org.www.thirdmill.org

Зміст

ВСТУП 1 1

СВЯТИЙ ДУХ 1 1

До П'ятидесятниці 2 2

Час 2 2

Мета 4

День П'ятидесятниці 5

Значення 5

Мови 7

Результати 10

Після П'ятидесятниці 11

Сихем 11

Кесарія 13

Ефес 14

АПОСТОЛИ 15

Унікальний 15

Вимоги 16

Фундаментальний Час 17 17

Авторитетний 17 17

Функція 18 18

Благословення 19 19

Чудеса 20 20

Одкровення 21 21

Різноманітний 21 21

Стратегії 21 21

Установки 24 24

ЦЕРКВА 25 25

Необхідність 25 25

Фізичні обмеження 25 25

Час обмеження 26 26

Підготовка 27 27

Навчання 27 27

Посадовці 28 28

Труднощі 30 30

ВИСНОВОК 31 31

Учасники 32 32

Глосарій 33 33

ВСТУП

Кожен, хто мав справу з батьками маленьких дітей, знає, що батьки часто мусять повторювати свої інструкції багато разів. Батьки повинні знову і знову повторювати одну й ту ж ідею своїм дітям, щоб допомогти їм подорослішати та підготувати їх до плідного життя.

Подібним чином, коли ми читаємо книгу Дій, швидко стає очевидним, що Лука звертався до деяких тем багато разів. Ці повторювані мотиви пронизують усю його книгу і є важливими ключами до розуміння навчання Луки. Тож, якщо ми сподіваємося зрозуміти значення книги Дій, ми повинні приділити пильну увагу цим повторюваним темам.

Це третій урок нашого циклу «Книга Дій», і ми його назвали «Основні теми». У цьому уроці ми розглянемо три основні концепції, до яких Лука звертався неодноразово, розповідаючи про поширення Євангелія в дні ранньої Церкви.

У попередніх уроках ми підсумовували мету Луки щодо книги Дій, сказавши, що він написав правдивий і надійний історичний звіт про ранню Церкву, щоб передати і підтвердити динамічний вплив Євангелія. Як ми бачили, Лука записав історичні факти як надійне свідчення про продовження роботи Христа через Святого Духа. У цьому уроці ми більш детально розглянемо цю мету, заглибившись у деякі з основних тем, які Лука використовував, щоб проілюструвати і підтримати свою основну ідею.

Ми розглянемо три основні теми, які Лука ввів на початку книги Дій і розвинув протягом її глав. По-перше, ми розглянемо тему Святого Духа. По-друге, ми розглянемо увагу Луки до апостолів. І по-третє, ми досліджуємо тему Церкви, яку заснували апостоли. Давайте звернемося спочатку до Святого Духа та Його ролі в Діях.

СВЯТИЙ ДУХ

Книга Дій представляє багату теологію Святого Духа. Вона описує Його як Того, хто дає силу церкві жити перетвореним життям і звіщати Євангеліє світу. Вона свідчить, що Він здійснив багато знаків і чудес, щоб підтвердити служіння апостолів та інших лідерів ранньої церкви. Вона свідчить, що Він дав велику сміливість християнам, які зіткнулися з опозицією та переслідуваннями. Коротко кажучи, Дії описують Святого Духа як Того, чия сила уможливлює поширення Євангелія та царства, і як Того, хто дає силу своєму народові для побожного життя.

Хоча Святий Дух діяв різними способами в Діях, ми зосередимося на Його впливі на церкву в три періоди часу. По-перше, ми розглянемо Духа в Діях до П'ятидесятниці. По-друге, ми розглянемо вилив Духа в Єрусалимі в день П'ятидесятниці. І по-третє, ми досліджуємо роботу Духа після П'ятидесятниці. Давайте подивимося спочатку на те, як книга Дій описує Духа до П'ятидесятниці.

До П'ятидесятниці

П'ятидесятниця має велике значення, тому що вона відзначає вилив Святого Духа на церкву невдовзі після того, як Ісус вознісся на небо. Відповідно до Дій 1:3-11, перед Своїм вознесенням воскресший Ісус провів сорок днів, навчаючи Своїх апостолів. Дії 1:3 розповідають нам:

«А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з'являвся та про Божеє Царство казав.» (Дії 1:3, UBIO)

Як ми побачимо, одним із критичних елементів у вченні Ісуса про царство було те, що Святий Дух незабаром прийде до них у силі.

Ми торкнемося двох аспектів навчання Ісуса про Святого Духа перед П'ятидесятницею. По-перше, ми розглянемо час приходу Святого Духа. А по-друге, ми зосередимося на меті його приходу. Давайте спочатку розглянемо навчання Ісуса про час прибуття Святого Духа.

Час

Послухайте, що Ісус сказав своїм апостолам у Дії 1:4-8:

«А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене. Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів! А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві? А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.» (Дії 1:4-8, UBIO)

Зверніть увагу, що коли Ісус сповістив про майбутнє хрещення Духом, апостоли запитали, чи збирається Ісус відновити царство Ізраїлю. Вираз «відновити царство Ізраїлю» незнайомий багатьом сучасним читачам, тому нам слід зупинитися, щоб пояснити його.

У багатьох людей сьогодні ми не пов'язуємо царство Боже з домінуванням Ізраїлю, але коли ви дивитеся на пророцтво Старого Завіту, ви відкриваєте щось. Ви відкриваєте, що царство, яке прийде у своїй повноті в останні дні, пов'язане з відновленням царства Давида в Єрусалимі та відновленням і піднесенням народу Ізраїлю, який веде всі інші народи до славного присутства Бога. Ви знаходите такі речі в книзі Осії, ви знаходите це в книзі Ісаї, наприклад, щоб згадати лише двох пророків, які пов'язали всі ці речі. І тому цілком природно, що апостоли підсумовують свої надії на царство Боже в термінах визначності Ізраїлю, відновлення Ізраїлю. І що цікаво в цьому, так це те, що Ісус не зупиняє їх. Він не каже: «О, забувайте про Ізраїль. Вони не мають особливої ролі в майбутньому». Навпаки, все, що він каже їм, це: «Це не вам знати час».

— Доктор Річард Л. Пратт, молодший

Старозаповітні пророки передбачили, що через великі гріхи Ізраїлю та Юди, Бог виселить їх із Обітованої Землі та піддасть їх під тиранію іноземних правителів. На підставі старозаповітних пророцтв євреї вірили, що Бог пізніше пошле Месію, щоб відновити Свого народу, простивши їхні гріхи, повернувши їх до Землі та правлячи над ними. Як нащадок Давида, Месія мав стати царем над Ізраїлем та Юдою, перетворюючи Обітовану Землю на центр Божого царства на землі. Там Божий народ мав би користуватися вічним та благословенним життям.

До першого століття Ізраїль вже протягом століть страждав від суду. І вони відчайдушно прагнули до Месії, який би відновив царство Ізраїлю. Тож коли апостоли дізналися, що Ісус ось-ось підніметься на небо, вони сподівалися, що Він здійснить ці старозаповітні передбачення перед тим, як піде. Тому вони запитали Його про відновлення царства Ізраїлю. Однак Ісус навчав, що це популярне очікування раптового, політичного відновлення царства Ізраїлю було помилковим. Натомість Бог здійснить старозаповітнє пророцтво через поширення Євангелія по всьому світу та через славне повернення Христа.

Однак, чому апостоли запитали про відновлення царства у відповідь на заяву Ісуса про хрещення Духом Святим? Знову ж таки, апостоли думали про старозаповітнє пророцтво. У ряді уривків старозаповітні пророки передбачили, що коли суд закінчиться, Бог виллє Свого Духа як ніколи раніше. Послухайте, що сказав про Духа пророк Ісая у Ісая 44:3-4:

«Бо виллю Я воду на спрагнене, а текучі потоки на суходіл, виллю Духа Свого на насіння твоє, а благословення Моє на нащадків твоїх, і будуть вони виростати, немов між травою, немов ті тополі при водних потоках!» (Ісая 44:3-4, UBIO)

Тут Ісая говорив про відновлення, кажучи, що Бог виллє Свого Духа на землю.

Старозаповітні пророки проголошували, що перед приходом Месії Ізраїль буде жити в тому, що раби називали «віком цим» гріха, корупції та смерті. І вони сповіщали, що коли прийде Месія, Він принесе новий вік, який раби називали «віком майбутнім». Це був вік, у якому вороги Божі будуть судитися, і Його народ остаточно та безвідклично буде благословенний. Старозаповітні пророки ніколи не визначали, скільки часу триватиме цей процес, але більшість рабів очікували, що він відбудеться одразу.

На противагу цьому поглядові Ісус пояснив, що Боже царство буде розгортатися протягом часу, поширюючись по всіх народах. Замість того, щоб прийти одразу, перехід до славного царства Божого відбуватиметься поетапно. Вік майбутній буде започаткований під час земного служіння Ісуса, він триватиме під час царювання Христа на небі, коли царство пошириться через служіння Євангелія. І коли Ісус повернеться в майбутньому, універсальне месіанське царство досягне свого завершення, і цей вік гріха повністю закінчиться.

Такий погляд на прихід царства пояснює, чому Ісус відповів апостолам саме так. Святий Дух був готовий зійти на церкву, але це не означало, що завершення всього близько. Ісус лише започаткував царство, і благословення Духа дасть можливість Його церкві продовжувати жити у гріховному світі до Його повернення.

Ми розглянули, як Ісус навчав про час приходу Святого Духа перед П'ятидесятницею. Тепер давайте розглянемо, що Він сказав про мету Його приходу.

Мета

Послухайте знову слова Ісуса до апостолів у Дії 1:8:

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.» (Дії 1:8, UBIO)

Із цими словами Ісус спрямував апостолів до нового розуміння хрещення Духом. Замість того, щоб розпочати остаточний стан царства, Дух буде вилитий, щоб дати апостолам силу, щоб вони могли бути свідками Христа, богобоязливими та вірними.

У Старому Завіті часто асоціювали Духа із силою. Наприклад, єврейське слово רוּחַ אֱלֹהִים (руах Елоїм), яке часто перекладається як "Дух Божий", означає могутнє вітер або силу енергії від Бога. У Старому Завіті Дух Божий діяв потужно у світі, щоб здійснити волю Божу. Сила Святого Духа також проявлялась у драматичних способах у житті окремих людей. Наприклад, коли Дух Божий зійшов на Самсона у Судді 14:15, Самсон виконав чудесні фізичні подвиги, які принесли Ізраїлю великі перемоги над филистимлянами.

Окрім надання сили, Ісус також навчав, що Дух зробить учнів богобоязливими свідками. Зв'язок між Духом і свідками також відображає Старий Завіт. У багатьох випадках Дух Божий давав людям силу говорити сміливо та ефективно від імені Бога. Наприклад, послухайте Михея 3:8:

Що ж до мене, я наповнений силою, Духом Господнім (Михей 3:8).

У цьому уривку Михей пояснив, що Дух дав йому сміливість говорити правду, навіть коли він був протистояв хибним пророкам.

Отже, коли Ісус сказав своїм апостолам, що Він хрестить їх Святим Духом, щоб наділити їх силою для свідчення про Нього, Він вказав, що Дух буде діяти в них, як Він діяв через інших у Старому Завіті. Святий Дух також буде здійснювати справи сили, щоб підтвердити істинність послання апостолів, і Він дасть їм слова, щоб говорити до тих, хто їм протистоятиме. І звичайно, ці прояви Духа трапляються знову і знову в книзі Дій.

Апостоли Господа Ісуса Христа отримали наказ бути свідками Ісуса Христа, але Господь Ісус Христос попередив їх із самого початку: «Залишайтесь у Єрусалимі, доки не отримаєте силу, силу з висоти, доки не будете одягнені Святим Духом». Таким чином, Господь Ісус Христос явно показує апостолам, що вони не можуть приступити до цієї роботи свідчення про Нього, не відчувши присутності та повноти Святого Духа.

Доктор Даніель Фодореан (переклад)

Тепер, коли ми розглянули деякі способи, якими Ісус навчав про Святого Духа перед П'ятидесятницею, нам слід перейти до вилиття Духа в день П'ятидесятниці, коли Церква зібралася в Єрусалимі.

День П'ятидесятниці

Дії 2:1-4 містять цей звіт про вилиття Святого Духа на Церкву:

Коли день П'ятидесятниці настав, вони всі були разом в одному місці. І раптом прийшов з небес звук, подібний до сильного вітру, що біжить, і він наповнив увесь дім, де вони сиділи. І розділені язики, ніби вогненні, з'явилися їм і спочили на кожному з них. І всі вони були сповнені Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти.

Щоб дослідити важливість роботи Духа в день П'ятидесятниці, ми розглянемо три основні питання. По-перше, ми розглянемо значення П'ятидесятниці. По-друге, ми розглянемо явище говоріння іншими мовами. І по-третє, ми обговоримо наслідки цих подій. Давайте розглянемо спочатку значення П'ятидесятниці.

Значення

П'ятидесятниця була одним з багатьох ізраїльських свят і фестивалів, установлених у Писанні, щоб увічнити великі діла Божого визволення. Вона святкувалася приблизно через 50 днів після іншої події в ізраїльському священному календарі: святкування Пасхи.

Згідно з Вихідом 12 і Левитом 23, Пасха була часом року, коли Ізраїль згадував своє визволення з Єгипту. Вона увічнювала ніч останньої пошесті, коли Бог убив первородних єгипетських синів, але пройшов повз будинки вірних ізраїльтян. Таким чином, святкування Пасхи нагадувало євреям про те, як Бог звільнив їх від рабства.

У той час як Пасха увічнювала Боже визволення Ізраїлю з рабства, П'ятидесятниця увічнювала Боже забезпечення для Ізраїлю, коли Він привів його до Обітованої Землі. Щоб святкувати, ізраїльтяни приносили жертви з першого плоду свого врожаю як акт подяки за всі ті культури, які вони сподівалися зібрати того року. І до часу Нового Завіту євреї також згадували дарування Закону Божого Мойсеєві. Разом ці два свята увічнювали Боже визволення з рабства в землю обітниці.

Отже, Пасха була пов’язана з ячмінним святом або жнивами ячменю, а також зі спомином про те, як ангел смерті пройшов повз будинки Ізраїльтян під час однієї з останніх чум єгипетського рабства через жертовного ягня та взяття крові ягня і … нанесення її на одвірок або верх двері, щоб коли прийшов ангел смерті, він побачив цю кров як заміну первенцю, якого він мав увійти та вбити. І так, гаразд, мені не потрібно входити та вбивати первенця. І, звичайно, це ягня, яке було заміною первенця для Ізраїльтян, є прототипом Ісуса, який прийшов як заміняюча жертва за нас заради нашого гріха. Отже, Пасха. Друге свято було б саме П’ятидесятниця, яке є Святом Тижнів, п’ятдесят днів після свята Пасхи. І воно вшановувало дві різні речі. Перше, що вшановувала П’ятидесятниця, був жнива пшениці, які відбувалися приблизно через сім тижнів, п’ятдесят днів після жнив ячменю. Але потім з часом, як зазначено в рабинській літературі, воно стало пов’язаним із даванням Закону на Синаї. Отже, пам’ятайте, Ізраїльтяни були визволені з Єгипту, прибули в пустелю, Мойсей піднімається на гору та отримує Закон на вершині гори Синай. І ось що вшановує П’ятидесятниця згідно з єврейською традицією.

Доктор Метью Айарс

Вилив Святого Духа на П’ятидесятницю був значущим для ранньої Церкви з кількох причин. По-перше, він нагадав їм про надію, проголошену пророком Єремією. Послухайте, що написав пророк у Єремії 31:31-33:

«Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!» (Єремія 31:31-33, UBIO)

Написання закону в серці було справою Духа Божого, обіцяною в Старому Завіті та виконаною в Новому Завіті.

Відповідно до цього старозаповітного тла, вилив Духа в день П’ятидесятниці також був значущим, тому що жертва Ісуса на хресті відбулася під час свята Пасхи. Він помер як остаточний Пасхальний ягня, забезпечивши для народу Божого вічне визволення від рабства гріха та смерті. Як сказав Павло в 1 Коринтян 5:7:

Христос, наш пасхальний Агнець, був принесений у жертву (1 Коринтян 5:7).

У цьому світлі не дивно, що вилив Духа відбувся на П'ятидесятниці. П'ятидесятниця привертала увагу до величини жнива, а прихід Духа був першим плодом жнива вічного спасіння. Прихід Духа на першу християнську П'ятидесятницю вказував на те, що Церква також отримала написання Божого закону в серці, забезпечуючи Церкву для сміливого свідчення. Римлян 8:23 говорить нам:

[Християни] мають первістки Духа (Римлян 8:23).

Коли Лука писав свій розповідь про вилив Духа, він підкреслив його зв'язок з П'ятидесятницею, щоб вказати на велике значення того, що сталося. Це була не звичайна подія; це було навіть не одне чудо серед багатьох інших. Дар Духа на П'ятидесятниці почав велике жниво спасіння та внутрішнє оновлення народу Божого, щоб встановити месіанське царство Боже.

Тепер, коли ми розуміємо деяке значення виливу Духа в день П'ятидесятниці, ми повинні звернутися до дару мов як прояву присутності Святого Духа.

Мови

У Дії 2 Лука записав, що коли Дух Божий був вилитий на церкву в день П'ятидесятниці, апостоли та інші віруючі говорили на інших мовах. На жаль, існує деяка плутанина щодо дару мов. У сучасній церкві християни різних гілок церкви розуміють дар мов по-різному. Деякі стверджують, що дар мов у книзі Дій був чудом слухання, а не говоріння. З цієї точки зору, апостоли говорили екстатичні вигуки, які Дух дозволив набожним євреям з усіх націй, що перебували поблизу, зрозуміти їхніми власними мовами. Але принаймні два аспекти опису Луки роблять більш імовірним, що чудом було саме говоріння. Тобто ранні християни говорили на справжніх людських мовах, яких вони ніколи не вчилися. Перш за все, Лука спеціально написав, що Святий Дух дав можливість говорити на інших мовах. Як ми читаємо в Дії 2:4:

«Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.» (Дії 2:4, UBIO)

Лука не згадав про те, що Святий Дух наділяв слухачів чудовими силами слухання.

По-друге, термін «мови» перекладає грецьке іменник γλῶσσα (glōssa). У Новому Завіті та іншій грецькій літературі це слово зазвичай відноситься до звичайних людських мов. Немає істотних підстав сумніватися, що воно означає щось інше в цьому контексті. Тож ми можемо бути впевнені, що чудом мов у П'ятидесятниці була надприродна здатність говорити на не вивчених людських мовах.

На тій першій християнській П'ятидесятниці були люди з усього середземноморського басейну, з Фрігії, з різних частин Галатії, з різних частин Греції, і вони говорили різними мовами. Відбувається щось надзвичайне з даром Святого Духа. Вони починають чути цих галілеянів, що розповідають історію про визволення Ізраїлю з Єгипту та історію Ісуса мовою, яку вони можуть зрозуміти. Навіть хоча існують суперечки щодо цього, ми досить впевнені, що це був дар говоріння, тому що Святий Дух дає вираз. У нас є такі речі, як «дати вираз». Тож вони говорять мовами, яких ніколи не вчили. І це є чудом мов у П'ятидесятниці. Це не якась небесна мова, це не якась ангельська мова. Це мова, відома іншим із цих різних земель, коли вони збираються разом, щоб відсвяткувати П'ятидесятницю.

Доктор Григорі Р. Перрі

Але чому Святий Дух виявив Свою присутність саме таким чином? І яке значення мало говоріння на інших мовах у день П'ятидесятниці? Послухайте пояснення Петра в Дії 2:16-21:

«а це те, що пророк Йоіл передрік: І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть! І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму. Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться.» (Дії 2:16-21, UBIO)

У цьому уривку Петро посилався на Йоїл. 2:28-32, щоб пояснити, що відбувалося на П'ятидесятниці, включаючи диво говоріння на інших мовах.

Цікаво, що Петро не цитував точно слова Йоїла. У єврейській Біблії та в Септуагінті — грецькому перекладі Старого Завіту — текст Йоїла починається зі слів «І станеться потім, що Я виллю Дух Мій на всяку плоть». Але Петро перефразував Йоїл. 2:28, сказавши «у останні дні». Зміна Петром слів від «потім» до «у останні дні» вказує на те, що він вірив, що події в день П'ятидесятниці були частиною останніх днів, кінцевих часів.

Віра Петра в те, що вилив Духа відбувся в останні дні, також підтверджується іншими словами, які він цитував із Йоїла. Петро також зазначив, що прихід Духа мав відбутися «перед днем Господнім … великим і славним днем».

Упродовж усього Старого Завіту «день Господній» був днем суду та благословення Бога. І в багатьох випадках у Старому Завіті він відноситься до дня, коли Бог остаточно і повністю перемагає всіх своїх ворогів і благословляє всіх своїх вірних людей. Тож коли Петро пов'язав вилив Духа з «великим і славним днем» Господнім, він ідентифікував його як великий момент у відновній історії. Дух прийшов на П'ятидесятницю як диво останніх днів, час славного божественного втручання, встановлюючи остаточні етапи царства Божого.

Є багато уривків Нового Завіту, які говорять про останні дні, і практично всі ці уривки в контексті починають останні дні вже в першому столітті. Наприклад, коли Петро використовує слова Йоіла в Дії 2:17, він говорить: «В останні дні Бог вилєє Свого Духа», — він говорить про події, які відбуваються в той час на день П'ятидесятниці. Тож ранні християни розуміли те, що іноді сучасні християни забувають, а саме те, що Царство не тільки майбутнє, але тому що Цар, який ще має прийти, вже прийшов, майбутнє вторглося в історію. Ми отримали передсмак майбутнього світу, тому що ми очікуємо не тільки майбутнього воскресіння і майбутнього Месії, майбутнього Царя, але ми очікуємо Царя, який вже прийшов, який вже воскрес із мертвих і, тому, для нас ми маємо передсмак, і ми повинні жити як люди майбутнього віку. Ми повинні жити заради майбутнього в цьому теперішньому віці, щоб дати світу передсмак того, що буде в раю.

Доктор Крейг С. Кіенер

Бог діє потужно і унікально під час встановлення Свого Царства. Наприклад, Христос помер за наші гріхи, воскрес із мертвих і вознісся до правої руки Бога Отця. Щоразу, коли людина приходить до віри в Христа, Бог застосовує заслуги цих подій до життя цієї людини. Але Христос не вмирає, не воскресає і не возноситься щоразу, коли людина отримує нове життя в Ньому. Подібно до цього, Новий Завіт вчить, що П'ятидесятниця також була одним із тих великих подій, які відбулися лише один раз, через які Бог приніс останні дні. Пізніше в цьому уроці ми побачимо, що те саме стосується кількох інших випадків, коли Дух був вилитий у особливих способах у Діях.

Від тих ранніх днів християнської церкви присутність Святого Духа була застосована до церкви, даючи нам сили для служіння. Ми завжди повинні очікувати, що Святий Дух буде присутній у житті віруючих, але ми не повинні очікувати саме такого ж прояву, як ми бачимо на П'ятидесятниці. Насправді, навіть в інших випадках особливого вилиття Духа в Діях прояви Духа не були саме такими ж. Видимі язики вогню і звук вітру, а також особливі прояви пророцтва і язиків на П'ятидесятниці не були звичайними християнськими досвідами. Вони були результатом великого божественного втручання, дією Бога, якою Він установив Своє Царство.

Тепер, коли ми побачили значення П'ятидесятниці і розглянули диво язиків у день П'ятидесятниці, ми повинні перейти до результатів подій, які відбулися того дня.

Результати

Раніше у цьому уроці ми побачили, що Святий Дух був даний для зміцнення Церкви, і особливо апостолів, щоб вони були Його богобоязливими свідками. У результаті П'ятидесятниці Святий Дух дав апостолам силу і використав цю силу для благословення поширення Євангелія Царства. Наприклад, розглянемо, як Святий Дух зміцнив апостола Петра. До того, як прийшов Святий Дух, Петро не завжди був найяснішим із мислителів. У Євангелії від Луки 9:33 він описується на горі перетворення як «не знаючи, що він сказав», коли він хотів побудувати скинії для Мойсея та Ілії. Він тричі відрікся Христа в ніч арешту Господа. І навіть під час служіння Петра в Діях Лука звернув увагу на те, що Петро не мав вищої освіти і не був тією людиною, від якої можна було очікувати виступів у переконливих формах. Послухайте слова Луки в Діях 4:13:

«А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були.» (Дії 4:13, UBIO)

З огляду на цей образ Петра, безсумнівно, саме сила Святого Духа перетворила його та дала йому можливість проповідувати таку динамічну та успішну Євангелію у день П'ятидесятниці. У своїй проповіді на П'ятидесятницю Петро спростував тих, хто звинуватив християн у п'янстві. Він цитував, інтерпретував та застосовував Старий Завіт у переконливих формах, демонструючи, що Ісус є передбаченим Месією. Святий Дух також дав силу Петру та іншим апостолам здійснювати чудеса як свідчення істини їхніх проголошень. Як ми читаємо в Діях 2:43:

«І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен.» (Дії 2:43, UBIO)

У світлі великої сили, яку Святий Дух дав Петру та іншим апостолам для свідчення Євангелії, не повинно дивувати, що Бог благословив їхнє свідчення. Послухайте, як Лука описав їхнє свідчення в Діях 2:41, 47:

«Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:41, UBIO)

Три тисячі людей навернулися в день П'ятидесятниці! І це зовнішнє, кількісне зростання відбулося через уповноваження Духа. Але зростання Церкви не було лише зовнішнім. Дух також уповноважив внутрішнє зростання. У Дії 2:42-47, Лука описав Церкву таким чином:

«І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися.» (Дії 2:42-47, UBIO)

Церква зростала внутрішньо, оскільки ранні християни жили за вченнями апостолів, присвячуючи себе життю служіння Богові та своїм братам і сестрам у вірі. Результати вилиття Духа в П'ятидесятниці були вражаючими в ранні дні Церкви і продовжували діяти з того часу.

П'ятидесятниця є великим поворотним пунктом в історії. Тут, з П'ятидесятницею, ми маємо істину, що християнська ера є віком Духа. У П'ятидесятниці учні отримали силу, і ця сила мала на меті уможливити їм проповідь Євангелія та поширення царства Божого, і люди були об'єднані для виконання місії Бога у світі. Отже, П'ятидесятниця задала зразок або напрямок Церкви на те, що мало відбутися для всієї Церкви протягом всієї історії.

Проф. Альфред Себахене, Ph.D.

Розглянувши обговорення Луки про Святого Духа перед П'ятидесятницею та в день П'ятидесятниці, ми готові розглянути, як Святий Дух працював після П'ятидесятниці, продовжуючи уповноважувати служіння Євангелія.

Після П'ятидесятниці

У книзі Дій Лука багаторазово повертався до драматичної роботи Духа після П'ятидесятниці. Для ілюстрації ми зосередимося на трьох подіях: одній в безіменному місті в Самарії, одній в Кесарії та одній в Ефесі. Давайте почнемо зі служіння Духа в Самарії, трохи на північ від Єрусалима.

Самарія

У Дії 8:14-17 Лука повідомив про таку подію:

«Як зачули ж апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли, бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрищені в Ім'я Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!» (Дії 8:14-17, UBIO)

Ця подія стала першим випадком, коли Євангеліє було прийнято значною кількістю людей, які не були євреями. Як ви пам'ятаєте, у Дії 1:8 Ісус доручив апостолам розширити Царство Боже «в Єрусалимі та в усій Юдеї та Самарії, і до кінця землі». Єрусалим у Юдеї був початковою точкою на П'ятидесятниці, коли велика кількість єврейських віруючих отримала Святого Духа. Але самаряни мали змішане походження, будучи і євреями, і язичниками, і вони не поклонялися Богові згідно з вимогами Старого Завіту. Тому, коли Євангеліє досягло Самарії, воно представляло новий етап, великий крок у виконанні Ісусової комісії своїм учням. Це було перше велике поширення Євангелія через етнічні кордони.

Загалом в Діях, як і сьогодні, Святий Дух виливається на людей, коли вони вперше приходять до віри, а не на пізнішому етапі. Але в цьому сцені в Самарії віруючі отримали Духа після свого навернення, подібно до того, що сталося на П'ятидесятниці. Отже, це драматичне виявлення виливу Духа було особливим. Але чому Дух прийшов до самарян таким чином?

У цьому контексті, коли Святий Дух чекав на апостолів, перш ніж вилити свої дари, Він продемонстрував, що кожен великий поступ царства має відбуватися під керівництвом і схваленням апостолів. Ця ідея підтверджується тим, що Лука включив цю історію до середини свого більшого розповіді про Симона чаклуна. Симон не був апостолом. Але він хотів купити силу, щоб дарувати вилив Святого Духа. Виливаючи дари лише у відповідь на прохання апостолів, Святий Дух засудив усіх, хто міг би конкурувати з ними.

Чекання апостолів також виконувало другу функцію. Зокрема, воно свідчило апостолам і церкві про те, що самаряни мають бути повністю включені до церкви. Закликаючи апостолів свідчити про вилив Духа на самарян, Святий Дух забезпечив, що ніхто не заперечуватиме проти прийняття їх як братів і сестер, членів тієї ж самої сім'ї Божої.

Благословення Святого Духа, вилив Святого Духа під час навернення самарянських віруючих, здається, вибивається з контексту, дуже відрізняється від того, що очікувалося, що Дух дається при наверненні. Питання в тому, чому це зайняло покладання рук апостолів, щоб Дух прийшов? І нам потрібно бути обережними щодо неправильного тлумачення цього. Прихід Духа на покладання рук апостолів робить дві речі. По-перше, він підтверджує роль і авторитет апостолів у тому, що вони є агентами, прямими послами, яких Ісус доручив продовжувати Його роботу, тому вони особливі. Друга річ, яку він робить, це дає їм можливість свідчити про те, що Дух сходить на цих самарян, яких відкидали євреї — євреї та самаряни не мали справ одне з одним; навіть коли Ісус був у служінні з самарянською жінкою біля криниці, Його учні були вражені тим, що Він розмовляв із самарянкою — що вони отримують Духа, і Лука уважно робить цей момент, «як це було спочатку дано на П'ятидесятниці єврейським наверненим». Отже, ми бачимо, що не тільки Євангеліє має йти до всього світу, до всіх різних народів, етнічних груп, націй і мов, але й те, що вони будуть отримувати Духа і будуть рівними з етнічними євреями в цьому новому царстві, що немає громадянства другого класу. Важливо, щоб апостоли були свідками цього, тому що це їхнє підтвердження того, що «Так, вони такі ж, як і ми. Вони отримали Духа так само, як і ми». Є лише одне тіло, один тип людини в Христі, і це християнин. Це не єврей і язичник, чоловік чи жінка, раб чи вільний, але ми всі — одне в Христі.

Доктор Джон Норвуд

Розглянувши роботу Духа після П'ятидесятниці в Самарії, ми повинні перейти до того, що сталося в Кесарії.

Кесарія

Подібно до події в Самарії, ситуація в Кесарії відзначилася першим випадком, коли євангеліє перейшло через іншу етнічну межу. У цьому випадку язичники були навернені до Христа у значній кількості вперше.

Цей епізод розпочався, коли Господь дав апостолу Петру видіння і наказав йому їсти нечистих тварин. До цього часу Петро відмовлявся їсти будь-яку тварину, яка була класифікована як нечиста в єврейському Законі. Але Господь наполіг у «І знов голос удруге до нього: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!» (Дії 10:15, UBIO) На день раніше римський сотник Корнелій також мав видіння. Йому з'явився ангел з інструкціями відправити групу своїх людей до Йоппи, щоб супроводити Симона Петра назад до Кесарії для зустрічі. Дії 10:44-47 записують, що сталося, коли Петро проповідував євангеліє дому Корнелія:

«Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували... Петро тоді відповів: Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?» (Дії 10:44-47, UBIO)

Знову ми бачимо вражаючий паралель до П'ятидесятниці: ті, хто увірував у євангеліє, почали говорити іншими мовами. Петро навіть зауважив, що віруючі в Кесарії «прийняли Святого Духа так само, як і ми», ймовірно, маючи на увазі вилив Духа на П'ятидесятниці.

У Старому Завіті язичники були поза особливими заповітами Бога з Ізраїлем. І вірні євреї регулярно відділялися від не навернених язичників. Тому для ранньої Церкви стало здивуванням, коли язичники були навернені до Христа без попереднього повного навернення до іудаїзму. Відповідно, Святий Дух був вилитий на Корнелія та його дім у такому дивовижному вигляді, щоб показати, що Бог нарешті відкрив двері до язичницьких народів. Послухайте відповідь Церкви на навернення язичників у Дії 11:15-18:

«А як я промовляв, злинув на них Святий Дух, як спочатку й на нас. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим. Отож, коли Бог дав однаковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові? І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: Отож, і поганам Бог дав покаяння в життя!» (Дії 11:15-18, UBIO)

Прийшовши на язичників способом, що нагадував П'ятидесятницю, Святий Дух продемонстрував, що їхнє навернення було справжнім, і що Його план побудувати Своє царство через язичників уже почався.

Тепер, коли ми розглянули роботу Духа після П'ятидесятниці в Самарії та Кесарії, ми готові побачити, що сталося в Ефесі.

Ефес

Лука записав таку подію в Дії 19:1-6:

«І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий! І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення. І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса. Як почули ж оце, то христились вони в Ім'я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!» (Дії 19:1-6, UBIO)

І знову ми бачимо значні паралелі до дня П'ятидесятниці. Після їхнього хрещення в ім'я Ісуса прийшов на них Святий Дух, і вони говорили іншими мовами та пророкували.

У цьому уривку Лука описав драматичне вилиття Святого Духа в Ефесі, великому місті в Малій Азії, далеко від Юдеї та Самарії. Як ми вже бачили, Лука вже простежив розширення роботи Духа від Єрусалима до Юдеї, Самарії та до язичників. Тут особливим фактором було те, що отримувачами Духа були учні Івана Хрестителя. Припускаємо, що це були покаявшіся євреї, які прийняли свідчення Івана Хрестителя раніше, ніж Іван відкрив, що Ісус є довгоочікуваним Месією.

Лука виділив цю подію, тому що вона закрила питання, яке Лука підкреслював на початку Дій: стосунки між Іваном Хрестителем та Ісусом. Ви пригадаєте, що в Діях 1:5 Ісус зіставив Своє служіння зі служінням Івана Хрестителя таким чином:

«Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Дії 1:5, UBIO)

Історія вилиття Духа на учнів Івана в Ефесі показала, що Ісусове служіння приведення Духа досягло нового рівня. Навіть учні Івана мали стати послідовниками Христа та прийняти Дух Христа. Ніщо, окрім повного прийняття Христа та життя в силі Святого Духа, не було згідно з волею Бога.

Лука зробив зрозумілим, що коли апостоли просували місію Церкви, їхня робота на кордонах царства послідовно підтверджувалась драматичними вилиттями Святого Духа. Через силу Духа Євангеліє поширилось безперешкодно від Єрусалима до Юдеї та Самарії та до кінців землі. Навіть сьогодні сила Святого Духа є єдиним засобом, яким Церква може бути перетворена та ефективно поширювати Євангеліє. Ми також повинні прагнути залежати від сили Духа, якщо ми хочемо бути богобоязливими та ефективними свідками Євангелія.

Розглянувши роль Святого Духа, ми тепер готові розглянути апостолів. Перед тим, як Христос вознісся на небо, Він призначив апостолів продовжувати Його служіння. Вони мали поширювати Його Царство від Єрусалиму до самих кінців землі через Євангеліє.

АПОСТОЛИ

Послухайте знову слова Ісуса до Його апостолів у Дії 1:8:

Раніше у цьому уроці ми розглянули життєво важливу роль, яку Святий Дух відігравав у ранній Церкві. Але яка була роль апостолів? Як Ісус сказав тут, Святий Дух був даний апостолам, щоб вони стали Його свідками по всьому світу.

У ранній Церкві ті, хто свідчив про Євангеліє у несприятливих обставинах, стали відомі як «мученики» або «свідки». У найбільш екстремальних випадках свідки піддавались тортурам або навіть вбивалися за своє свідчення про Христа. Справді, церковна традиція повідомляє нам, що більшість апостолів померли таким чином. Ця тема свідчення за Христа перед обличчям опозиції була важливою турботою Луки під час написання ним історії про ранню Церкву. І в цьому відношенні ніхто не перевершив апостолів як сміливих, ефективних свідків за Христа.

Ми зосередимося на трьох аспектах ролі апостолів як свідків Христа. По-перше, ми відзначимо, що їхнє свідчення було унікальним. По-друге, ми побачимо, що воно мало авторитетний характер. І по-третє, ми розглянемо різноманітні способи, якими вони використовували різні засоби для представлення євангельського послання. Давайте почнемо з унікальних кваліфікацій апостолів для їхнього служіння.

Унікальність

Однією з особливостей, які книга Дій викладає перед нами, є саме унікальність апостольського служіння. Вони були очевидцями воскреслого Христа. Вони були явно призначені Христом для унікальної функції в історії Церкви. Це неможливо повторити. Насправді, коли ми розмірковуємо про завдання апостолів, ми пам'ятаємо, що те, що їм було дано, і служіння, яке вони здійснювали, є саме тим, про що Павло аргументує в Єфесянах, коли говорить про унікальність пророків і апостолів. А потім у нас є пастирі та вчителі. Тож ми живемо в епоху, коли, звичайно, є пастирі та вчителі й євангелисти, але вони не належать до тієї самої категорії, того самого рівня, що й апостоли.

Доктор Девід Б. Гарнер

Апостоли були унікальними щонайменше з двох причин. По-перше, вимоги до їхнього служіння виключали будь-кого іншого з можливості бути названим апостолом. І по-друге, вони служили в фундаментальний період у житті Церкви. Давайте розглянемо вимоги до первісних апостолів.

Вимоги

Ми всі знаємо, що один із дванадцяти апостолів Ісуса, а саме Юда Іскаріот, зрадив нашого Господа тим, хто розіп'яв Його. Пізніше Юда забрав своє життя, залишивши лише одинадцять апостолів. Тоді, після того, як Ісус вознісся на небо, одним із перших пріоритетів одинадцяти було обрати дванадцятого апостола замість Юди. У Дії 1:21-26 Петро описав вимоги до нового апостола таким чином:

«Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами, зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення. І поставили двох: Йосипа, що Варсавою зветься, і що Юстом був названий, та Маттія. А молившись, казали: Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав, щоб він зайняв місце тієї служби й апостольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце. І дали жеребки їм, і впав жеребок на Маттія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.» (Дії 1:21-26, UBIO)

Ці вірші встановлюють вимоги до посади апостола, всі з яких були унікальними для апостолів, перерахованих у Писанні. По-перше, вони повинні були бути навчені безпосередньо Ісусом. По-друге, вони повинні були бачити Ісуса після Його воскресіння. І по-третє, вони повинні були бути призначені на цю посаду самим Богом. Одинадцять апостолів відповідали цим вимогам, тому що були навчені Ісусом під час Його земного служіння, вони бачили Його після Його воскресіння, і всі вони були призначені самим Ісусом.

Матвій відповідав цим вимогам, тому що також був навчений Ісусом під час земного служіння Господа, він бачив воскреслого Господа, і він був обраний безпосередньо Богом через жеребкування. Після Матвія лише один інший чоловік у Писанні був призначений на оригінальну, авторитетну посаду апостола: Павло. Павло був обраний апостолом після того, як Ісус вознісся на небо, тому церква спочатку була скептичною щодо його призначення. Але Писання вчить нас, що він дійсно відповідав вимогам.

Павло свідчив про воскреслого Господа на дорозі до Дамаска, як записав Лука в Дії 9:3-6. Пізніше, у Галатів 1:11-18, Павло пояснив, що він навчався безпосередньо від воскреслого Ісуса після свого навернення. І в Дії 9:15 і 22:12-16 ми дізнаємося, що він був призначений на свою посаду самим Богом. Насправді Лука розповів про призначення Павла тричі, щоб підтвердити його претензію на справжнього апостола в Дії 9:22 і 26. Але навіть Павло визнав, що його кваліфікації були дещо незвичайними, оскільки він не прийшов до віри до вознесіння Ісуса. Павло згадав своє унікальне і особливе апостольство в 1 Коринтян 15:8-9. Він сказав:

«А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву.» (1 Коринтян 15:8-9, UBIO)

Окрім виконання цих унікальних вимог, апостоли також були унікальними, тому що служили в основоположний час у житті Церкви.

Основоположний Час

У цей особливий час Ісус призначив апостолів до завдання встановлення Своєї Церкви. Лука зазначив багато способів, якими апостоли служили як основа Церкви. Як ми вже бачили, апостоли були першими свідками, які несли Євангеліє від Єрусалима до Юдеї та Самарії та до кінця землі. Через їхнє євангелізування перші християнські навернення були здобуті з іудаїзму, від спотвореного поклоніння самарян та від язичницького поганства. Через їхнє керівництво були встановлені перші християнські Церкви в історії, і в них – зразки, яким мала слідувати Церква. У Єфесян 2:19-20 Павло підсумував унікальну, основоположну роль апостолів таким чином:

«Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос,» (Ефесян 2:19-20, UBIO)

Ніколи не може бути іншого наріжника, іншого Ісуса. І так само ніколи не може бути іншого підґрунтя, іншого набору апостолів і пророків, які служать як підґрунтя Церкви.

На жаль, у наш час все ще є Церкви, які стверджують, що мають таких авторитетних апостолів, що служать серед них. Однак Лука зробив зрозумілим, що первісні апостоли були унікально кваліфіковані для вимог їхньої посади. Вони також служили унікально основоположний час, який ніколи не може бути повторений. Ми все ще маємо свідчення апостолів, зібраних у писаннях Нового Завіту, але ми не повинні очікувати такого виду апостола в Церкві сьогодні.

Поглянувши на те, що апостоли свідчили про Христа унікальним чином, ми готові розглянути авторитетну природу їхнього свідчення.

Авторитетне

Авторитет апостолів проявляється багатьма способами протягом всієї книги Дій, але заради простоти ми зосередимося лише на чотирьох із них. По-перше, авторитет апостолів можна побачити у функції їхнього служіння. По-друге, він проявляється у Божих благословеннях на їхнє служіння. По-третє, він очевидний завдяки їхній силі здійснювати чудеса. І по-четверте, він очевидний із одкровення, яке вони продовжували отримувати. Давайте розглянемо спочатку те, як функція їхнього служіння демонструє їхній авторитет.

Функція

Коли ми читаємо книгу Дій, важливо розуміти, що апостоли, про яких ми так багато читаємо, не просто дають добрі поради. Вони закладають основу для Церкви. Вони були обрані Христом і доручені поширювати Євангеліє, у тому числі те, що сталося під час воскресіння та вознесіння Христа. І тому, коли ми читаємо книгу Дій, ми читаємо про те, як апостоли закладають основу для Церкви на майбутні покоління. Наша основа сьогодні все ще та сама, що й апостоли, про яких ми читаємо в книзі Дій. Павло пише про це в Єфесян 2, де він говорить нам, що Церква побудована на основі апостолів і пророків, із самим Ісусом Христом як наріжним каменем.

Доктор Брандон Д. Кроу (Примітка: ім'я Brandon D. Crowe слід транслітерувати як Брандон Д. Кроу, однак оскільки в тексті немає українського перекладу імені, його можна залишити у такому вигляді або зробити відповідний вибір згідно зі стандартами транслітерації.)

Як ми вже сказали, слово апостол, або апостолос (ἀπόστολος) грецькою, в основному означає «той, хто посланий». Воно зазвичай використовувалося для позначення посланців, агентів, посланих для виконання місій, та послів, які були уповноважені говорити від імені тих, хто їх послав. Наприклад, коли Ісус призначив сімдесят два місіонера для проповіді про Царство Боже в Євангелії від Луки 10, ці були тимчасовими послами, призначеними нести частку влади Христа на деякий час. У Євангелії від Луки 10:16 Ісус доручив місіонерам такими словами:

«Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною, хто ж погорджує Мною погорджує Тим, Хто послав Мене.» (Луки 10:16, UBIO)

Тут ми бачимо, що місіонери мали бути прийняті як заступники Христа. Ті, хто приймав місіонерів, зараховувалися до тих, хто приймав Христа, а ті, хто приймав Христа, зараховувалися до тих, хто приймав того, хто його послав, тобто Отця.

Крім того, послухайте Євангелію від Луки 10:17-19, після того, як місіонери повернулися:

«А ті Сімдесят повернулися з радістю, кажучи: Господи, навіть демони коряться нам у Ім'я Твоє! Він же промовив до них: Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. Ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо вам не зашкодить.» (Луки 10:17-19, UBIO)

Коли Ісус призначив їх своїми місіонерами, Він делегував їм частку Своєї влади сімдесят двом. Тому їхнє представництво не було просто символічним. Навпаки, вони були Його уповноваженими агентами. Вони не були непогрішимими вчителями, але вони мали владу виганяти бісів та проголошувати прихід Царства.

Подібним чином, первісні апостоли були авторитетними послами. Але їхнє представництво Христа відрізнялося від сімдесяти двох у двох істотних аспектах у книзі Дій. По-перше, історії Луки показують, що апостоли були призначені не тільки для місії поширення Євангелія, але й постійно перебували на служінні в церкві. У Діях апостоли не були замінені якимись іншими особами чи служіннями. Вони мали делеговану Христом владу постійно, а не тільки протягом обмеженого часу. По-друге, їм було надано повноваження говорити з усіх питань, пов’язаних із встановленням та управлінням церквою Христа. Як свідчить запис Єрусалимської Ради в Діях 15, церква загалом мала прийняти слово апостолів. Вони мали приймати будь-які рішення, які приймали апостоли, як волю Божу. Послухайте, як Петро описав апостольську владу в 2 Петра 3:2:

«щоб ви пам'ятали слова, що святі пророки давніше звістили їх вам, і заповідь Господа й Спасителя, що одержали через ваших апостолів.» (2 Петра 3:2, UBIO)

Як Петро зазначив тут, церква мала приймати слова апостолів, тому що вони служили вірними управителями волі та вчення Ісуса.

Описавши апостольську функцію влади, нам слід перейти до благословень, які Бог дарував їхньому особливому та унікальному служінню через поширення Євангелія.

Благословення

У книзі Дій Бог благословляв апостолів, даруючи їм навернених майже кожного разу, коли вони проповідували Євангеліє. Як ми бачили, проповідь Петра в день П’ятидесятниці збільшила церкву з близько 120 осіб до понад 3000 осіб. І таке благословення тривало, коли Євангеліє поширювалося від Іудеї до Самарії та далі.

Лука був уважним у тому, щоб навчити своїх читачів, що це зовнішнє, кількісне зростання Церкви було свідченням Божого схвалення та сили. Одним із способів, яким він це зробив, було цитування слів поважаного фарисея Гамаліїла. У Дії 5:38-39 Гамалїіл сказав ці слова про апостолів перед Синедріоном:

«І тепер кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона. А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випадком не стати і вам богоборцями! І послухались ради його.» (Дії 5:38-39, UBIO)

З цієї точки зору, благословенне служіння апостолів Євангелії протягом усієї книги Дій є свідченням того, що Святий Дух дав їм силу та підтвердив їхнє служіння.

Окрім доказів, запропонованих їхньою функцією та Божими благословеннями на їхнє служіння Євангелії, авторитет апостолів також можна побачити в чудесах, які супроводжували їхнє служіння.

Чудеса

Протягом усієї Біблії однією з головних функцій чудес є доводити, що Божі посланники говорять істину та мають Божу делеговану владу. У книзі Виходу Мойсей здійснив багато чудес перед фараоном, щоб довести, що він говорить від імені справжнього Бога. У 1 та 2 книгах Царів Ілля та Єлисей здійснили чудеса, які підтвердили, що їхні пророцтва та вчення були від Бога. У Євангеліях Ісус здійснив чудеса, щоб довести, що Він є Христом, Божим помазаним слугою та пророком, якого було послано врятувати та правити своїм народом.

І подібним чином, апостольські чудеса в книзі Дій довели, що їхнє свідчення про Христа було істинним. Апостоли зціляли хворих у Дії 5:16. Вони воскрешали мертвих у 9:40. Вони втікали з в'язниці у 12:10. Вони уражали нечестивих у 13:11. Вони зціляли кульгавих у 14:10. Вони виживали під час корабельної аварії у 27:44 та укусів отруйних змій у 28:3. Справді, їхня сила була настільки великою, що, згідно з Дії 5:15, тінь Петра зціляла кожного, до кого вона торкалася. І згідно з Дії 19:11, 12, тканини, до яких торкався Павло, могли виганяти демонів та зціляти хвороби. Такі могутні чудеса можуть походити тільки від Бога, що доводить, що апостоли були справді Його авторитетними свідками. Саме тому Павло характеризував свої власні чудеса таким чином у 2 Коринтян 12:12:

«А ознаки апостола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаменах і чудах та в силах.» (2 Коринтян 12:12, UBIO)

Чудотворні справи, підтримані Святим Духом, були ознаками апостолів, доказом того, що вони свідчили про Христа та Його справу правдиво. Крім того, апостоли наполягали на тому, що люди тлумачать їхні чудеса як такі, що походятять від Христа, а не від них самих. Як сказав Петро в «І через віру в Ім'я Його вздоровило Ім'я Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, принесла йому вздоровлення це перед вами всіма.» (Дії 3:16, UBIO) Апостоли постійно здійснювали силу Духа, щоб вказувати на Христа.

Коли ми говоримо про ранню Церкву та знаки, чудеса та дива, які відбувалися в першому столітті ранньої Церкви, основна мета або призначення надприродних елементів у Церкві, особливо, полягає в тому, щоб довести, що Ісус Христос є Господом усіх. І коли мова йде про другу мету, я хотів би сказати, що прославляти Господа в Церкві. І по-третє, я хотів би сказати, що чудеса, знаки та дива підтвердили Євангеліє Господа Ісуса Христа та відкрили двері для недосяжних областей.

Пастор Рамеш Бабу

Тепер, коли ми розглянули апостольську владу в їхній функції, у Божих благословеннях, коли вони поширювали Євангеліє, та в їхніх чудесах, ми готові побачити, як одкровення, яке вони отримали, послужило доказом їхньої влади.

Об'явлення

Лука багато разів записував, як Святий Дух керував апостолами. Він привів їх до тлумачення істини Євангелія, до прийняття рішень для всієї Церкви та до формування структурних елементів, які дозволили Церкві зрости до зрілості. Наприклад, у Діях 10 візиja Петра від Бога навчила його приймати язичників до Церкви без вимоги повного навернення до іудаїзму. А в Діях 16 Павло отримав видіння, що йому слід проповідувати Євангеліє у Македонії, що значно розширило поширення Євангелія Царства.

Для перших читачів Луки та для всієї ранньої Церкви офіційна функція апостолів, благословення у служінні, що підтверджуються чудесами та одкровення, були переконливими доказами їх безсумнівної влади. І як Лука записував протягом усього Дій, рання Церква відповідала на свідчення та керівництво апостолів, приймаючи та підкоряючись усім їхнім вченням та судженням. І так само сучасні християни повинні підкорятися цим авторитетним послам Христа, як через підсумки їхніх вчень у книгах, таких як Дії, так і через їхні уповноважені писання у Новому Завіті.

З урахуванням унікальної та авторитетної природи свідчення апостолів, ми готові розглянути різні способи, якими вони та їхні послідовники були свідками Євангелія Христа для світу.

Різноманітні

Наше обговорення розділиться на дві частини. По-перше, ми розглянемо різні стратегії, що використовуються для свідчення про Христа. По-друге, ми згадаємо кілька середовищ, у яких вони пропонували це свідчення. Давайте спочатку розглянемо різні стратегії, що застосовуються у книзі Дій.

Стратегії

Хоча існує безліч способів описати стратегії, які апостоли та їхні послідовники використовували для представлення Христа світу, корисно розглянути шість основних підходів.

Історія. По-перше, вони часто зверталися до історії. Апостоли зверталися до історії, згадуючи такі речі, як життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Ці історичні події були широко відомі по всій Римській імперії. Тому апеляція до таких історичних подій була поширеним стратегією, яку апостоли використовували, коли свідчили невіруючим. Наприклад, у Дії 26:26 Павло промовив такі слова до царя Агриппи:

«Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.» (Дії 26:26, UBIO)

У цьому уривку головний аргумент Павла полягав у тому, що основні факти, які він і церква проголошували, були відомими подіями в стародавньому світі.

Писання. По-друге, апостоли часто зверталися до істин Писання, щоб підтримати свої євангельські зусилля. Коли свідчили єврейській аудиторії, апостоли часто зверталися до Старого Завіту. Наприклад, у Дії 3:22 Петро звернувся до слів Мойсея, щоб довести євреям, що Ісус був довгоочікуваним Месією. А в Дії 23:6 Павло звернувся до віри фарисеїв у воскресіння мертвих, що походила зі Старого Завіту.

Природа. По-третє, коли свідчили язичникам, апостоли зверталися до одкровення Бога в природі та до істинних переконань, які можна було знайти в язичницьких системах мислення. Наприклад, послухайте, що Павло сказав афінянам в Дії 17:24-27:

«Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.» (Дії 17:24-27, UBIO)

Погляди, які Павло представив тут, були притаманні не тільки християнам та євреям, але й багатьом язичникам. Тож тут Павло використав загальні язичницькі погляди на Бога та історію людства як відправну точку для своєї євангельської проповіді. Насправді, у тій же промові на Ареопазі в Афінах Павло навіть посилався на язичницьку літературу. Послухайте, що він сказав у Дії 17:28:

«Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!» (Дії 17:28, UBIO)

Тут Павло звернувся до грецьких поетичних творів, щоб побудувати свій аргумент на користь християнства, коли свідчив про Христа в Афінах.

Іноді говорять, що всяка істина є істиною Божою, де б ми її не знайшли. І, звичайно, ми знаходимо всілякі чудові істини в місцях, які не є християнськими. Вони можуть бути навіть язичницькими чи, принаймні, світськими. Чи повинні ми використовувати ці матеріали? І ми справді дивимося на когось, наприклад, на апостола Павла в Дії 17 та на те, як він говорив на Марсовому пагорбі, Ареопазі. І він справді процитував деяких їхніх власних язичницьких поетів. Тож подібно, ми не повинні боятися цитувати їх і навіть схвально. Чому б не заохотити їх тим, що є істинним, що вони вже мають у культурі чи своїх творах? Однак, у тій же промові він говорить: храми, створені руками людей, чи думаєте ви, що ці храми дають Богові щось, що йому потрібно, будівлю, щоб жити в ній, чи руки, щоб годувати його чи купати? Чи справді Бог потребує таких речей? Він не потребує. Він самодостатній. Бог не потребує нічого від наших рук. Тож у тій же проповіді, у тому ж виступі, де він цитує деякі речі, які вони роблять правильно, він також їх викриває.

Rev. Марк Мозер

Особистий досвід. По-четверте, апостоли часто зверталися до особистого досвіду, коли представляли Христа іншим. У книзі Дій Лука багаторазово записував, що Павло використовував такий підхід. Наприклад, Павло згадував про свій драматичний досвід навернення на дорозі до Дамаска, який Лука записав у Дії 9. Він розповідав про цей досвід перед єврейськими натовпами в Єрусалимі в Дії 22 і описував його цареві Аґріппі в Дії 26.

Знаки та чудеса. По-п'яте, апостоли здійснювали багато знаків і чудес, які доводили істинність Євангелія, що вони проповідували. Як ми бачили раніше в цьому уроці, книга Дій сповнена чудес, які здійснили апостоли. Щоразу, коли Дух давав апостолам силу творити чудеса, Він робив це для підтримки їх свідчення про Ісуса Христа.

Вірність Христу. По-шосте, апостоли свідчили про Христа своєю непохитною вірністю Йому. Апостоли постійно використовували увагу, яку вони отримували, щоб вказувати людям на Христа, і вони відмовлялися відступати від Його покликання, навіть коли їх переслідували чи погрожували їм. Наприклад, у Дії 14, коли люди Лістри спробували вшанувати Павла і Варнаву, Павло наполіг на тому, що він був просто людиною, і він спрямував людей до Бога. І в Дії 4, коли Синедріон погрожував апостолам і наказав їм припинити євангелізацію, апостоли відмовилися замовкнути. Як ми читаємо в Дії 5:27-29:

«Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім'я не навчати? І ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас... Відповів же Петро та сказали апостоли: Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:27-29, UBIO)

Те, що ми маємо в Новому Завіті, є чудовим прикладом Петра, який став перед тими самими людьми, які допомогли організувати розп'яття Ісуса, і він каже їм: «Чи маємо ми слухати людей, чи маємо слухати Бога?» Як вони залишалися вірними Царству і Цареві, так і ми повинні. Його приклад є тим, що має слугувати для нас сьогодні знаменем, коли вимоги держави оголошують, що ми повинні мовчати... Тому що цікаво те, що Синедріон не сказав їм, що вони були заборонені вірити в Ісуса. Що було сказано, так це те, що їм було заборонено проповідувати Ісуса. Так само, як вони, апостоли, відповіли, сказавши: «Ні, ми будемо продовжувати проповідувати Ісуса, тому що слухати Бога є важливішим», і сьогодні християнська церква у місцях, де це стає важким, повинна мати таку саму відповідь і бути сміливою та рішучою і розуміти, що наша вірність повинна бути Христу, нашому Господу, нашому Цареві, перш ніж вона буде до чогось іншого.

Доктор Джон Норвуд

Апостоли використовували різноманітні стратегії, коли свідчили про Євангеліє. І через їхній приклад та вчення вони навчили ранню Церкву робити те саме. Цей аспект свідчення Луки в Діях повинен заохочувати християн усіх часів шукати ті численні стратегії, які Бог хоче, щоб ми використовували, коли слугуємо свідками Євангелія.

Поряд із різноманітними стратегіями, які апостоли використовували для свідчення про Христа, ми повинні розглянути різні обставини, у яких вони свідчили про Христа.

Обставини

Існує багато способів, якими ми можемо підсумувати різні обставини, у яких апостоли свідчили про Євангеліє у книзі Дій. Але для зручності ми об'єднаємо ці обставини у чотири основні категорії.

По-перше, були публічні виступи, у яких апостоли зверталися до великої групи людей у публічному місці. Чи то були проповіді, захисні промови чи інші види ораторського мистецтва, апостоли були обережними у виборі слів відповідно до аудиторії, якій вони адресували. Як ми вже бачили, вони говорили до євреїв одним чином, а до язичників — іншим.

По-друге, апостоли свідчили у контексті діалогу чи дебатів. У цьому середовищі людям пропонувалося висувати контраргументи, і від апостолів очікували захисту Євангелія. Наприклад, у Дії 19 Павло дискутував у лекційній залі Тирана, місці в Ефесі, де перевірялися риторичні навички та нові ідеї перед людьми.

По-третє, у Діях апостоли та ті, хто слідував за ними, часто свідчили у домашніх умовах. У давньому світі домашні господарства зазвичай включали набагато більше, ніж просто батьків та їхніх дітей. Часто там були численні родичі, друзі та домашні слуги. Тож коли ми читаємо про домашні господарства у Діях, ми повинні уявляти собі таких родичів, як діти, бабуся і дідусь, тітки та дядьки, а також працівників і слуг, а в деяких випадках — домашніх рабів. Середнє домашнє господарство могло налічувати від 15 до 20 осіб. Ми знаходимо приклади свідчення апостолів домашнім господарствам у кількох місцях у Діях. Згадаємо 10-й розділ, де Петро звернувся до домашнього господарства Корнелія, та 16-й розділ, де Павло звернувся до домашніх господарств Лідии та філіпійського тюремника.

По-четверте, Дії також містять приклади особистого євангелізма як форми свідчення. Наприклад, у Діях 25 Павло говорив з царем Аґріппою як з індивідуумом, підбираючи слова відповідно до знань та досвіду Аґриппи.

Коротко кажучи, апостоли не обмежували себе свідченням лише певними способами чи у певних умовах. Оглядаючи книгу Дій, ми бачимо, що вони користувалися кожною можливістю, представляючи Євангеліє у спосіб, відповідний кожній аудиторії. Робичи так, апостоли подали нам приклад, навчаючи нас підкреслювати ті елементи Євангелія, які найбільше резонують з нашою аудиторією, та знаходити конкретні способи співвіднести Євангеліє з життям кожного невіруючого.

Розглянувши теми Святого Духа та апостолів, давайте перейдемо до нашої третьої головної теми у Діях: церкви, яку заснували апостоли.

ЦЕРКВА

Ми розглянемо тему церкви двома способами. По-перше, ми розглянемо необхідність церкви. І по-друге, ми розглянемо підготовку, яку церква отримала від апостолів, щоб продовжити їхню роботу. Давайте спочатку розглянемо необхідність церкви.

Необхідність

Христос доручив апостолам будувати Його церкву. Чому? Апостоли знали, що кілька чоловік не могли самостійно донести повідомлення Христа до всього світу. Їм потрібна була армія свідків, щоб проголошувати Євангеліє царства у кожній землі.

Ми розглянемо два фактори, які зробили церкву необхідною для здійснення місії апостолів. По-перше, ми розглянемо фізичні обмеження апостолів. По-друге, ми розглянемо їхні часові обмеження. Давайте почнемо з фізичних обмежень апостолів.

Фізичні обмеження

Як ми вже бачили, завданням апостолів було свідчити про Христа, проголошуючи Євангеліє. Але вони не могли самостійно бути «живими листами» для всього світу. Щоб вирішити цю проблему, апостоли делегували більшу частину відповідальності за те, щоб бути автентичними свідками, церкві. Коли люди додавалися до церкви через апостольську євангелізацію, ці віруючі також ставали «живими листами». Вони жили згідно з Євангелієм і, роблячи це, свідчили своїм сім'ям і сусідам про Ісуса. Деякі з них стали місцевими пресвітерами і дияконами, а деякі стали місіонерами та євангелістами в інших місцях.

Таким чином, апостоли створили модель самовідтворення для автентичної євангелізації в кожному поколінні, коли сама церква здійснювала більшу частину роботи. Безумовно, церква не могла євангелізувати з тією ж владою та чудотворним підтвердженням, яке супроводжувало проповідь апостолів. Проте, Святий Дух був ще вдоволений діяти через автентичне свідчення церкви в житті та слові, і перетворювати багатьох нових віруючих через це. Наприклад, послухайте, що Дії 11:19-21 говорить про віруючих, які були розсіяні переслідуванням:

«А ті, хто розпорошився від переслідування, що знялося було через Степана, перейшли навіть до Фінікії, і Кіпру, і Антіохії, не звістуючи слова нікому, крім юдеїв. А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кірінеї, що до Антіохії прийшли, і промовляли й до греків, благовістячи про Господа Ісуса. І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа!» (Дії 11:19-21, UBIO)

Досить цікаво, що церква має унікальну функцію щодо цілей Божого царства, настільки, що коли ми розмірковуємо про inauguration царства Христового, ми бачимо, що Його влада проявляється саме в контексті видимої церкви. Саме там проповідується Його слово, саме там здійснюються таїнства; саме там відбувається дисципліна, щоб зібрання людей Божих було справжнім проявом панування Господа Ісуса Христа. Під час вилиття Духа, яке ми бачимо в Діях, церква більше не є регіональною, вона більше не обмежена місцевим місцем, а навпаки рухається до найвіддаленіших частин землі. Як? Через церкву. Церква тоді служить справжнім проявом царства Божого на землі.

Доктор Девід Б. Гарнер

З урахуванням цього розуміння фізичних обмежень апостолів, ми повинні розглянути, як їх часові обмеження — той факт, що вони будуть жити тільки звичайним людським життям — зробили церкву необхідною.

Часові обмеження

Апостоли були впевнені, що Ісус повернеться, але вони не знали коли. До того часу, коли цар Ірод убив апостола Якова в Дії 12, стало очевидним, що принаймні деякі апостоли не доживуть до повернення Ісуса. Тому апостоли підготували церкву не тільки до євангелізації під безпосереднім апостольським наглядом, але й до продовження роботи зі збудування церкви після смерті апостолів. Наприклад, послухайте слова Павла до єфеських старійшин у Дії 20:25-28:

«І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже... Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх, бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу! Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.» (Дії 20:25-28, UBIO)

Павло хотів бути впевненим, що церква буде продовжувати залежати від Христа в розповіді Євангелії автентичними способами та у приведенні віруючих до зрілості. Тому він подбав про те, щоб її лідери були готові продовжувати своє служіння після його власної смерті.

Тепер, коли ми розглянули необхідність церкви для автентичного свідчення, нам слід перейти до підготовки церкви апостолами.

Підготовка

Є багато способів, якими апостоли підготували церкву до продовження розповіді про Царство Боже, але заради часу ми обмежимося лише трьома. По-перше, вони настановили церкву залишатися вірною апостольському вченню. По-друге, вони передбачили церковних служителів, таких як старійшини та діакони. І по-третє, вони підготували церкву до витривання труднощів, які неминуче прийдуть. Ми спочатку звернемося до вчення, яке апостоли передали церкві.

Навчання

У Єфесян 2, апостол Павло описав церкву як будівлю, збудовану на Христі як кутовому камені та на апостолах і пророках як фундаменті. Послухайте слова Павла в Єфесян 2:19-20:

Зверніть увагу, що Павло мав на увазі не просто те, що апостоли були першими лідерами церкви, а що їхнє вчення було фундаментом церкви, підставою для вірувань і практик церкви. У Єфесян 3:4-5 Павло описав фундаментальну роль свого вчення таким чином:

«з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам,» (Ефесян 3:4-5, UBIO)

Тому в книзі Дій Лука був уважним до виділення зобов'язання церкви вченню апостолів. Як він писав у Дії 2:42:

Віруючі присвятили себе навчанню апостолів (Дії 2:42).

Церква повинна бути побудована не тільки на Христі як головному кутовому камені, але й на основі апостолів і пророків ранньої церкви. Апостоли повноважно і надійно передали працю і вчення Ісуса. Тому християни в кожному віці повинні проголошувати, зберігати і жити за вченням апостолів як за Слово Боже. Таким чином, церква може залишатися вірною Христу і очікувати благословень Божих на наші спроби поширити Його царство.

Найбільш очевидним чином це стосується нас сьогодні те, що сам Новий Завіт був написаний переважно апостолами. І ті книги, які не були написані апостолами, такі як книга Дій, отримали апостольське схвалення. Як церква Христа сьогодні, ми будуємо своє життя на писаннях Нового Завіту як на справжньому слові Божому, переданому через апостолів.

Апостоли підготували церкву, навчаючи її залишатися вірною їхньому вченню. Тепер давайте розглянемо, як вони підготували церкву до виховання керівників для керівництва і служіння церкві.

Керівники

Як ми бачили, апостоли зустріли фізичні і тимчасові обмеження, які заважали їм завершити свою місію самостійно. Частиною рішення цієї проблеми було виховання додаткових керівників у церкві.

Апостоли дуже рано усвідомили, що роботи більше, ніж вони могли б впоратися. У церкві в Єрусалимі, під час вирішення суперечок щодо розподілу їжі в ранній церкві, виникла ворожнеча між палестинськими євреями, які отримували частки, і елліністичними євреями, тими, хто був із-за меж Палестини, які скаржились, що отримують менше. І апостоли, під керівництвом Духа, прийняли рішення про встановлення дияконів, які будуть служити за столами. Вони будуть займатися розподілом. Вони будуть дуже задіяні у пастирській опіці. І незабаром після цього ми бачимо, що в різних церквах призначаються старійшини, і їхня роль, власне, полягає в тому, щоб бути спадкоємцями апостолів. Тепер я не маю на увазі, що вони прийняли владу апостолів, але вони є спадкоємцями апостолів у розпізнаванні та у судженні. Ми бачимо це в Єрусалимській раді в Дії 15, де не тільки апостоли беруть участь у розпізнаванні того, які будуть нові вимоги для язичницьких навернень до християнства, але це спільна збірка як апостолів, так і старійшин. Цікаво, що диякони не включені до цього, тому є відчуття порядку та того, хто відповідає за що. Із відходом апостолів ми маємо встановлене керівництво між роллю диякона та роллю старійшин.

Доктор Джон Норвуд

Різні християнські традиції по-різному розуміли управління та офіси ранньої церкви. Деякі гілки церкви визнають три офіси: єпископ, старійшина та диякон. Інші визнають лише два: старійшина та диякон. Є ще такі, що включають офіси, такі як апостол, місіонер, євангеліст та інші.

Питання про належне управління церквою виходить за межі цього уроку. Але загалом, апостоли призначили додаткових церковних службовців, щоб забезпечити, що церква зможе здійснювати Божу місію. Справді, апостоли почали призначати додаткових службовців дуже швидко після вознесіння Ісуса. Вони майже відразу зрозуміли, що самі вони не можуть виконувати навіть ті служіння, пов'язані з місцевою церквою в Єрусалимі, не кажучи вже про ширшу церкву. Ми дуже чітко бачимо це в Дії 6.

У той час церква швидко зростала, як кількісно, так і культурно. Це швидке зростання викликало низку проблем у церкві. Наприклад, вдови серед грекомовних членів церкви були обділені під час щоденного розподілу їжі та інших необхідних речей.

Щоб забезпечити, що церква зможе задовольнити ці потреби та інші, апостоли створили офіс диякона. У цьому випадку апостоли наказали церкві вибрати чоловіків, які будуть відповідальні за щоденний розподіл їжі. Послухайте, як апостоли впоралися з цим у Дії 6:3-6:

«Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову. І всім людям сподобалося оце слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії, їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них.» (Дії 6:3-6, UBIO)

Апостоли також призначали пресвітерів, яких часто називали пастирями, щоб вони пасли та очолювали різні місцеві громади церкви. І під час місійних подорожей Павла він зазвичай збирав нових віруючих до церков і призначав керівників, які б керували церквою, коли він залишав її. Ми бачимо приклад цього в Дії 14:23:

«І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.» (Дії 14:23, UBIO)

Насправді, апостоли були настільки зацікавлені в підготовці пресвітерів для церкви, що вони заохочували пресвітерів очолювати разом з ними навіть коли апостоли були присутні. Найбільш видатним прикладом цього в Діях був собор у Єрусалимі, який розглядав питання про те, як включити язичників до церкви. І апостоли, і пресвітери головували на цьому соборі. У Діях 15, де записана ця подія, апостоли і пресвітери згадуються разом як керівники церкви принаймні п'ять разів. Послухайте, як починається ця глава в Діях 15:1-2:

«А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете. Коли ж суперечка повстала й чимале змагання в Павла та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апостолів й старших у Єрусалим.» (Дії 15:1-2, UBIO)

Павло та інші були відправлені для консультацій з апостолами та пресвітерами. Ми знаходимо подібні вирази в віршах 4, 6, 22 і 23 тієї ж глави.

Упродовж усієї книги Дій апостоли закликали керівників церкви до виконання Божої місії месіанського царства. Ми бачимо це в настанові Павла до єфесянських старійшин у Дії 20. Ми знаходимо це у видатній ролі старійшин, таких як Яків, який, здається, очолював церкву в Єрусалимі у Дії 15:21. Послухайте, як Павло писав про призначення керівників у Тита 1:5:

«Я для того тебе полишив був у Кріті, щоб ти впорядкував недокінчене та пресвітерів настановив по містах, як тобі я звелів,» (Тита 1:5, UBIO)

Павло доручив молодому пасторові Титові завершити роботу, яку Павло не зміг закінчити.

Павло не просто залишив церкву продовжувати існування без керівників. Тож він хотів, щоб церква була, знаєте, самодостатньою, але знову ж таки, щоб продовжувати існувати. Титові, знаєте, були дані повноваження щодо вибору старійшин та дияконів, і Тимофію, і Титові. Як ми читаємо у 1 Тимофія 3, у нас є всі ці повноваження. Але у Тита 1 ми також маємо повноваження. І тому, це було більше створення церкви, щоб мати людину, яка б продовжувала вести та спрямовувати церкву. У 1 Петра 5 він закликає старійшин і сам називає себе старійшиною, як би «мої співбрати старійшини, не обтяжуйте людей своїми власними інтересами». Знаєте. Але знову ж таки, ви повинні годувати стадо. Ви повинні годувати стадо. Тож старійшини були там, щоб плекати, тобто заохочувати стадо, продовжувати годувати стадо і не бути тягарем для них.

Єпископ Петро Фарлес Кіссена

Бог ніколи не мав наміру, щоб апостоли робили все самі. Він мав намір, щоб апостоли встановили свою церкву. Але Він також мав намір, щоб вони підготували інших, хто мав би прийняти керівництво церкви від апостолів. Ці керівники мали б продовжувати будувати на основі апостолів, розширюючи царство Боже у ті області та часи, яких апостоли ніколи не могли б досягти.

Поки що ми бачимо, що апостоли вчили церкву бути вірною їхньому вченню та призначали додаткових служителів для виконання місії Христа. Тепер давайте розглянемо, як апостоли підготували церкву до труднощів, які неминуче виникали б під час її руху вперед.

Труднощі

Лука описав роботу апостолів як таку, що була повна труднощів, небезпеки та переслідувань. Їх часто заарештовували та побивали. Апостола Якова навіть було вбито царем Іродом. І апостоли знали, що те, що було істинним у їхньому житті, також буде істинним у житті інших християн.

В одному дуже характерному епізоді Павла було побито камнями та залишено на смерть розгніваними невірующими у місті Лістрі. На наступний день він утік до сусіднього міста Дерве. Але незабаром після цього він повернувся до Лістри та інших міст, щоб підбадьорити віруючих. Саме в контексті цього замаху на життя Павла у Дії 14:21-22 Лука записав такі слова:

«І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію, душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство.» (Дії 14:21-22, UBIO)

Апостоли хотіли, щоб церква розуміла, що вони будуть стикатися з труднощами та переслідуваннями. Деякі навіть будуть вбиті за свою віру. Але мета царства була варта того. І тому церква повинна була залишатися непохитно вірною Христу.

Те, як апостоли підготували церкву до зіткнення з труднощами, також можна побачити в відомій промові Павла до старійшин з церкви в Ефесі. У Дії 20, Павло сказав їм, що він більше не побачить їх. Він сказав, що він іде до Єрусалима, де він очікує бути заарештованим і, можливо, убитим. У контексті цього похмурого погляду на своє життя Павло звернувся з попередженнями та закликами, щоб підготувати Ефеську церкву до власних труднощів. У Дії 20:28-31 він промовив такі слова до Ефеських старійшин:

«Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він. Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою... Тому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.» (Дії 20:28-31, UBIO)

Кілька апостолів писали подібні речі у своїх посланнях до церков. Петро, Іван і Павло закликали церкви бути пильними проти ворогів віри, спиратися на Писання та їхнє вчення і залишатися вірними Христу. У всьому цьому намір апостолів не був відвернути церкви. Навпаки, він полягав у тому, щоб підготувати церкви довіряти Христу в умовах труднощів, спиратися на дари та благодаті Святого Духа і продовжувати здійснювати місію Божу.

Забезпечуючи церкву апостольським свідченням та вченням, встановлюючи служителів у церкві, готуючи церкву до зіткнення з труднощами та багатьма іншими способами, апостоли забезпечили, що церква в кожному місці та віці зможе здійснювати місію поширення царства Божого.

ВИСНОВОК

У цьому уроці ми розглянули три основні теми, які пронизують всю книгу Дій. Ми розглянули діяльність та дари Святого Духа. Ми обговорили важливість апостолів як унікальних свідків Христа. І ми побачили, як апостоли виконали своє призначення, встановлюючи церкву.

Книга Дій є видатним твором історії та теології. Коли Лука написав до Феофіла та ранньої Церкви, він підкреслив життєво важливе значення поширення Євангелія про Царство Боже через їхнє свідчення народам землі у силі Святого Духа. Коли ми застосовуємо ці самі уроки до нашого життя сьогодні, ми також повинні присвятити себе Царству Божому, очікуючи дня, коли Христос повернеться, щоб довершити Своє вічне Царство.

ВНЕСок CONTRIBUTORS

Доктор Ганс Байер (ведучий) – професор-емерит Нового Завіту в Ковенантській теологічній семінарії в Сент-Луїсі, Міссурі, де він також обіймав посаду голови кафедри Нового Завіту. Доктор Байер отримав ступінь магістра та магістра богослов'я в Ешлендській теологічній семінарії та ступінь доктора філософії в Університеті Абердіна в Шотландії. Народився та виріс у Німеччині, доктор Байер викладав протягом десяти років у Німецькій теологічній семінарії в Гіссені, де він також заснував та був співпастором церкви. Він регулярно читає лекції та проповідує по всьому США та Європі та опублікував численні німецькі та англійські монографії, нариси, статті в словниках та коментарі, переважно до Євангелій та Книги Дій. Він також є автором праці «Теологія Марка: динаміка між христологією та автентичним учнівством» (P&R, 2012).

Доктор Метью Айарс раніше обіймав посаду президента Уесліївської бібличної семінарії та доцента кафедри Старого Завіту.

Пастор Рамеш Бабу – пастор, церковний planter та засновник Міністерств Рамеша Бабу в Південній Індії.

Доктор Брендон Д. Кроу – доцент кафедри Нового Завіту в Вестмінстерській теологічній семінарії.

Доктор Даніель Фодореан є деканом і доцентом кафедри прикладної теології в Баптистському теологічному інституті в Бухаресті.

Доктор Девід Б. Гарнер є академічним деканом, віце-президентом Глобальних служінь та доцентом кафедри систематичної теології у Вестмінстерській теологічній семінарії.

Доктор Крейг С. Кіенер є професором біблійних студій на кафедрі Ф.М. і Ади Томпсон у Єзуїтській теологічній семінарії Ешбері.

Єпископ Пітер Фарлес Кіссена служить у Африканській внутрішній церкві Танзанії.

Пастор Марк Мозер є пастором пресвітеріанської церкви «Нове життя» в Гленсайді, Пенсильванія.

Доктор Джон Норвуд є старшим пастором християнської церкви села Уджіма в Івінгу, Нью-Джерсі, і є засновником та директором Християнської місії школи теології.

Доктор Григорі Р. Перрі є Віце-президентом зі стратегічних проектів у служінні «Третє тисячоліття» та президентом Семінарії «Третє тисячоліття».

Доктор Річард Л. Пратт, молодший, є співзасновником і президентом служіння «Третє тисячоліття».

Рев. Канон Альфред Себахене, доктор філософії, є деканом університету Святого Іоанна в Танзанії.

ГЛОСАРІЙ

апостол – спеціальна посада в Новому Завіті, яку займав хтось, хто був навчений Ісусом, бачив воскреслого Господа і був обраний для цієї посади самим Господом; від грецького слова, що означає "той, хто посланий"

апостолос – грецьке слово (транслітерація) для «делегат», «посланник» або «той, хто посланий»

завершення – Третій і останній етап розпочатої есхатології, коли Христос повернеться і здійснить остаточну мету Божу для всієї історії

продовження – Другий або середній етап розпочатої есхатології; період царства Божого після першого пришестя Христа, але до остаточної перемоги

«Дії 10» (Дії 10, UBIO)

День Господній – Технічний вираз (іврит: «йом Яхве»), що відноситься до остаточної поразки та суду ворогів Божих і до великої битви, яка відбудеться, коли народ Божий буде відновлений у землі

Ефес – Місто в Малій Азії; відвідане Павлом під час його третьої місіонерської подорожі; місце, де Іван, імовірно, написав четверте Євангеліє; сказано, що вони втратили свою "першу любов" у Відкритті

Гамаліїл – Поважний рабин, фарисей і член Синедріону, який захистив апостолів перед єврейською радою; учитель апостола Павла до його навернення

язичник – неєврейська людина

зал Тирана – аудиторія або школа в Ефесі, де випробовувалися нові ідеї та де Павло проповідував євангелію протягом двох років

інавгурація – перший етап в інстаурованої есхатології; відноситься до першого пришестя Христа та служіння його апостолів і пророків

Яків (апостол) – син Зеведея та брат Івана; мученик за часів Ірода Агріппи

Яків (брат Ісуса) – зведений брат Ісуса; керівник церкви в Єрусалимі та автор новозаповітної книги Якова

Єремія – старозавітний пророк із близько 626-586 рр. до н.е., також званий "плачучим пророком"; пророкував про майбутнє Юдеї та про майбутній новий завіт

Єрусалимська рада – Збори в Єрусалимі, записані в Дії 15, де апостоли та лідери церкви розглядали питання ранньої церкви; зокрема, чи потрібно язичникам дотримуватися Мойсеєвого закону, щоб спастися

Йоїл – Старозавітний пророк, який служив під час депортацій до Вавилона; проповідував надію відновлення після вигнання; говорив про майбутнє вилиття Святого Духа; процитованний Петром у день П'ятидесятниці в Дії 2

Матфій – Апостол, обраний іншими 11 апостолами замість Юди Іскаріота в Дії 1

Паска – Єврейське свято, що нагадує про те, як Бог визволив Ізраїль зі рабства в Єгипті

П'ятидесятниця – Єврейське свято, часто зване "Святом тижнів", яке відзначало ранній урожай; відзначається християнами як день, коли Святий Дух був вилитий на ранню церкву

Петро – Один із дванадцяти апостолів Ісуса; також званий Симоном; лідер ранньої християнської церкви; проповідував у день П'ятидесятниці в Дії 2; згідно з церковними істориками, Марк спирався на розповіді Петра про життя Христа, щоб написати своє Євангеліє

руах Елохим – єврейський термін (транслітерація), що означає могутнє вітер або силу енергії від Бога; часто перекладається як "Дух Божий"

Самарія – столиця десяти північних колін Ізраїлю, яка впала під владу Ассирії у 722 р. до н.е.; також центральний регіон стародавньої Палестини, розташований між Юдеєю та Галілеєю

самаряни – люди Самарії, чиї язичні предки одружились із ізраїльтянами, що жили в північному царстві; практикували синкретичну форму єврейської релігії; вважалися євреями нечистими та зневажиливими

вік майбутній – фраза, вживана рабинами та лідерами Ізраїлю для опису майбутнього віку праведності, любові, радості та миру, що настане після вигнання; час, коли всі Божі цілі для історії будуть виконані

цей вік – фраза, вживана рабинами та лідерами Ізраїлю для опису сучасного віку гріха, страждань та смерті

мова, дар – здатність молитися або передавати повідомлення мовою, незнайомою тому, хто говорить