Книга Дій

Рукопис

Структура та Зміст

Урок 2

Усі права захищені. Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якій формі чи будь-якими засобами для отримання прибутку, за винятком коротких цитат для цілей огляду, коментаря чи наукових досліджень, без письмового дозволу від видавця, Служіння «Третє тисячоліття», Inc., 316 Live Oaks Blvd., Casselberry, Флорида 32707.

Якщо не вказано інше, всі цитати зі Святого Письма взяті зі Святої Біблії, English Standard Version® (ESV®), авторське право © 2001 від Crossway, видавничого служіння Good News Publishers. Використано з дозволу. Усі права захищені.

Про Служіння «Третє тисячоліття»

Засноване у 1997 році, Служіння «Третє тисячоліття» є некомерційним Євангельським християнським служінням, присвяченим наданню:

Біблійної освіти. Для світу. Безкоштовно.

Наша мета — запропонувати безкоштовну християнську освіту пасторам та християнським лідерам по всьому світу, які не мають достатньої підготовки для служіння. Ми досягаємо цієї мети шляхом створення та глобального розповсюдження неперевершеного мультимедійного семінарського навчального плану англійською, арабською, китайською, російською та іспанською мовами. Наш навчальний план також перекладається більш ніж на 20 інших мов через наші партнерські служіння. Складається з відео, що використовують графіку, друкованих інструкцій та інтернет-ресурсів, навчальний план Служіння «Третє тисячоліття» розроблений для використання школами, групами та окремими особами, як онлайн, так і в місцевих навчальних спільнотах. Ми також пропонуємо безкоштовне, структуроване, сертифіковане біблійне та богословське навчання багатьма мовами через наш Інститут Служіння «Третє тисячоліття».

Протягом років ми розробили високоефективний метод створення мультимедійних уроків найвищої якості та змісту. Наші дизайнери, ілюстратори та продюсери дотримуються найвищих стандартів виробництва та використовують сучасне обладнання та техніки. Наші автори та редактори — богословськи підготовлені педагоги, наші перекладачі — богословськи підковані носії мов, на які вони перекладають, а наші уроки містять ідеї сотень відомих семінарських професорів та пасторів з усього світу.

Для досягнення наших цілей щодо розповсюдження Служіння «Третє тисячоліття» уклав стратегічні партнерські відносини з церквами, семінаріями, біблійними школами, місіонерами, християнськими мовниками, провайдерами супутникового телебачення та іншими організаціями. Ці відносини вже призвели до розповсюдження мільйонів відеоуроків серед місцевих лідерів, пасторів та семінаристів. Наші веб-сайти також служать каналами розповсюдження та надають додаткові матеріали для доповнення наших уроків, включаючи аудіопроповіді, лекції, електронні книги та матеріали про те, як створити свою власну навчальну спільноту.

Служіння «Третє тисячоліття» визнано ІRS як корпорацію 501(c)(3). Ми залежимо від щедрих, податкових пожертвувань церков, фондів, підприємств та окремих осіб. Для отримання більш детальної інформації про наше служіння та дізнатися, як ви можете долучитися, будь ласка, відвідайте www.thirdmill.org.www.thirdmill.org

Зміст

ВСТУП 1 1

РИТОРИЧНА СТРАТЕГІЯ 1 1

ВИЗНАЧЕНА МЕТА 1 1

ІСТОРИЧНИЙ РАХУНОК 2 2

ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ ПОСЛАННЯ 4 4

ВИРАЗНА ВЛАДА 5 5

Слова 5 5

Вчинки 8 8

Структурні шаблони 8 8

Підсумкові заяви 8 8

Зростання Церкви 10 10

ЗМІСТ 11 11

Єрусалим (Дії 1:1-8:4) 12 12

Юдея та Самарія (Дії 8:5-11:18) 13 13

Кінці землі: Фінікія, Кіпр та Антіохія (11:19–12:25) 14 14

Кінці землі: Кіпр, Памфілія та Галатія (13:1–15:35) 15 15

Кінці землі: Азія, Македонія та Ахаїя (15:36–21:16) 15 15

Кінці землі: Єрусалим до Риму (21:17–28:31) 16 16

Сучасне застосування 17

Літературний характер 18

Вибірковий 18

Епізодичний 19

Неявний 19

Розривність 22

Різний Час 22 22

Різні Обставини 23 23

Безперервність 24 24

Той же Бог 24 24

Та ж Мета 25 25

Та ж Євангелія 25 25

ВИСНОВОК 26 26

СПИСОК АВТОРІВ 27 27

ГЛОСАРІЙ 28 28

ВСТУП

Як учитель, я іноді маю можливість подорожувати багатьма країнами світу. Перед кожною поїздкою я завжди переконуюсь, що я розумію дві важливі речі. По-перше, мені потрібно знати, куди я їду. І по-друге, я повинен знати, як я буду переміщатися з місця на місце. Чи полету літаком? Чи впіймаю автобус? Чи використаю якийсь інший вид транспорту? Ну, щось подібне є істинним, коли ми читаємо книгу Дій. Корисно знати, куди йде історія і які літературні прийоми або стратегії Лука використовує, щоб спрямувати нас до місця призначення.

Це другий урок у нашій серії «Книга Дій». У цій серії ми досліджуємо свідчення ранньої Церкви, як вона продовжувала служіння Ісуса. Ми назвали цей урок «Структура та Зміст», тому що ми будемо розглядати способи, якими Лука організував свій матеріал, і повідомлення, яке він хотів навчити.

Наше дослідження структури та змісту Дій розділиться на три частини. По-перше, ми розглянемо риторичну стратегію книги та те, як підхід Луки до написання Дій повинен впливати на те, як ми її інтерпретуємо. По-друге, ми розглянемо зміст книги. І по-третє, ми запропонуємо модель для сучасного застосування Дій. Давайте розглянемо риторичну стратегію книги Дій.

РИТОРИЧНА СТРАТЕГІЯ

Коли ми читаємо будь-яку книгу в Біблії, важливо ознайомитися зі способом, яким автор переконує своїх читачів у своїх поглядах. Нам потрібно ставити питання, такі як: Чому автор написав цю книгу? До яких авторитетів він звертався, щоб встановити свій випадок? І як він спроектував свою книгу, щоб спрямувати своїх читачів до належних висновків? Відповіді на ці питання дають стільки уявлень, що ми ніколи не повинні їх ігнорувати.

Підходячи до книги Дій, ми зосередимося на трьох аспектах риторичної стратегії Луки. По-перше, ми поговоримо про його зазначену мету. По-друге, ми згадаємо його опору на авторитет. І по-третє, ми поговоримо про деякі структурні шаблони, які він використовував протягом усієї книги. Давайте почнемо з вивчення зазначеної мети Луки для написання книги Дій.

Визначена мета

Коли люди пишуть твори значної довжини та складності, вони зазвичай мають багато намірів та цілей. Коли Лука писав свій двотомний твір про євангеліє від Луки та книгу Дій, він, безсумнівно, сподівався, що його писання вплине на його читачів багатьма різними способами. Тому нам потрібно бути обережними, щоб не спрощувати його цілі. Навіть так, Лука явно заявив, що він мав певну мету для свого твору.

Визначена мета Луки була двоякою. З одного боку, він бажав написати правдиве та надійне історичне свідчення про церкву в першому столітті. З іншого боку, він хотів передати та підтвердити істину та значення євангельського послання. Давайте почнемо з наміру Луки написати правдиве історичне свідчення.

Історичне свідчення

У передмові до євангелія від Луки, в 1:1-3, Лука написав:

«Через те, що багато-хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле,» (Луки 1:1-3, UBIO)

Існування Луки щодо написання справжньої історії очевидне у цьому уривку кількома способами. По-перше, він згадує про «речі, здійснені серед нас», тобто справжні історичні події, які відбулися. Потім він згадує, що консультувався з очевидцями і що уважно стежив — або, як можна перекласти, «ретельно досліджував» — подробиці, які він записав. Він також подбав про те, щоб написати впорядкований звіт, щоб істина була повідомлена чітко і точно.

Лука консультувався з очевидцями під час складання свого Євангелія, і я думаю, що це стосується і Книги Дій. Я думаю, що Лука розмовляв з людьми, такими як Марія, мати Ісуса, і, звичайно, апостоли. Вони точно передали Луці те, що відбулося. Вони відтворили події, у яких вони брали участь. Але Лука не перевіряв інформацію лише з однією людиною. Ми маємо добрі свідчення, як він каже у главі 1, що він ретельно досліджував усе. Він знову і знову виявляється надзвичайно точним. Так, Євангеліє від Луки було написане для зміцнення Церкви, і воно має певну перспективу і певний погляд. Лука не був нейтральним істориком. Але жоден історик не пише з нейтральної неупередженої точки зору. Завжди є перспектива. Мати таку перспективу, мати богословську програму, яку Лука, звичайно, має, не виключає точності звітів. Тож ми маємо натхненний звіт, який є історично надійним і богословськи зміцнюючим водночас.

Доктор Томас Р. Шрейнер

Лука мав намір створити двотомний твір, щоб надати справжній історичний запис, починаючи з життя Ісуса в Євангелії від Луки і продовжуючи життям Церкви першого століття в Книзі Дій. Лука був зацікавлений у записі справжньої історії, тому що розумів базовий принцип, повторений протягом усієї Біблії: Бог відкриває Себе у справжній історії, у просторі і часі, і діє через історію, щоб здійснити Своє спасіння і суд.

На жаль, у останні століття багато критичних учених стверджували, що історія Божого спасіння і суду не є справжньою історією. Загалом, вони стверджували, що надприродні дії Бога просто не відбуваються у дійсному просторі і часі. Вони вірять, що справжня історія є лише природною, а не надприродною. У результаті, коли критичні богослови читають про надприродні дії Бога у Писанні, вони часто розглядають ці звіти як вирази нефактичних релігійних почуттів або своєрідної «благочестивої вигадки». Але сам Лука зробив зрозумілим, що він не намагався написати благочестиву вигадку. Він мав намір повідомити справжню історію. Насправді, він написав так, що було легко перевірити або спростувати його твердження.

Наприклад, Лука розмістив свої звіти у відомих історичних контекстах. У Книзі Дій ми знаходимо згадки про людей, таких як Ґамаліїл, у 5:34; Ґалліон, у 18:12; Фелікс, у 23:26; і Фест, у 24:27. Усі ці люди були добре відомі у давньому єврейському і римському світі. Згадуючи їх імена і надаючи інші історичні подробиці, Лука зробив можливим для своїх читачів перевірити його дослідження самостійно. Вони могли розмовляти з іншими, хто мав знання про людей і події, які він повідомляв. І в деяких випадках вони могли читати твори інших на ті ж теми. Якби звіти Луки не відповідали дійсності, було б легко для скептиків їх спростувати.

Особливо з кінця 19-го століття багато вчених досліджували історичну достовірність Книги Дій, порівнюючи її з багатьма позабіблійними текстами та іншими археологічними даними. Багато з цих досліджень показали численні способи, якими Лука був надійним істориком. Але заради економії часу ми згадаємо лише два конкретних приклади.

По-перше, у Дії 27:21-26 Лука описав дії Павла на кораблі такими способами, які були підтверджені історичними дослідженнями. Лука написав, що Павло говорив усій команді корабля, який віз його до Риму, даючи поради та заохочуючи їх під час великого шторму. Багато критичних вчених у минулому стверджували, що для Павла, як ув’язня, було б неможливо вільно говорити у такому вигляді. Тому вони дійшли висновку, що Лука створив вигаданий героїчний портрет апостола. Але більш недавні дослідження виявили, що морське право першого століття дозволяло будь-кому на борту говорити та радити команді, коли кораблі перебували у серйозній небезпеці.

По-друге, у Дії 28:7 Лука відобразив знання конкретної історичної термінології. У цьому вірші він назвав лідера острова Мальта «першим острів’янином», або τῷ πρώτῳ τῆς νήσου (tō prōtō tēs nēsou) грецькою. Ця незвичайна термінологія спаняла багатьох інтерпретаторів протягом століть. Але недавні археологічні дослідження показали, що цей термін насправді був офіційним титулом лідера на той час.

Ці приклади ілюструють вірність Луки фактам історії. Його намір написати розповідь про справжні історичні події нагадує нам, що вічна істина Бога не є відірваною від конкретних реалій життя. Навпаки, у біблійній вірі спасіння приходить у реальній історії та через неї. Тому Лука так турбувався про написання правдивої історичної розповіді.

З огляду на надійність історичної розповіді Луки, ми повинні згадати другий аспект його визначеної мети: передачу реальності та сили євангельського послання у книзі Дій.

Євангельське послання

Послухайте Євангелія від Луки 1:3-4:

«тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився.» (Луки 1:3-4, UBIO)

Як ми бачимо тут, Лука написав історію Дій, щоб підтвердити те, що його основний читач, Феофіл, та інші вже були навчені. Лука хотів, щоб Феофіл та інші читачі прийняли певні погляди та певні теологічні переконання. Він сподівався, що вони розвинуть певні перспективи щодо теологічного значення подій, про які він повідомляв.

Лука писав у той час, коли єврейські християни виганялися з громад синагог, і багато язичників приймали християнство. Він писав, щоб запевнити Феофіла, що справжня церква включає як євреїв, так і язичників, і що Ісус є справжнім, воскресшим Спасителем усіх їх. І він хотів, щоб вони були запевнені, що незалежно від того, наскільки складними ставали їхні життя, Ісус справді будував і зміцнював свою церкву.

Як ми бачили на попередньому уроці, Лука дивився на світ і всю історію крізь призму панування та царства Христа. Він бачив, як старозавітні надії та обіцянки виконувалися через Ісуса та церкву. І він хотів, щоб Феофіл дивився на його розповідь про ранню церкву крізь цю саму призму. Він навіть структурував свої книги за зразком старозавітних пророчих історій, що свідчить про продовження та виконання цієї історії.

Лука хотів, щоб Феофіл побачив, як Христос через Дух Божий установив і продовжував будувати царство Боже. І він розширяв його, щоб включити всі народи. Тому, читаючи сьогодні книгу Дій, ми повинні завжди пам'ятати, що Лука не тільки записував справжні факти, щоб ми знали, що сталося давно. Він також привертав увагу до вчень, які були фундаментальними для церкви — надійного свідчення про продовження роботи Христа через Святого Духа.

Книга Дій була написана як історія ранньої Церкви, історія, яка пояснює початки та розвиток ранньої Церкви. Звичайно, це не просто книга історії, це також книга теології. З одного боку, ми маємо Церкву, і повідомлення книги полягає в тому, щоб допомогти нам зрозуміти, як народилася і розвивалася робота Церкви, а з іншого боку, щоб зрозуміти, як Бог діє через Церкву, у цьому світі, через цю надприродну роботу Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Крім того, ця книга також функціонує як книга свідчення, свідчення, яке свідчить про Ісуса Христа, свідчення, яке має бути передане від того місця, де людина живе, поступово розширюючись до найвіддаленіших куточків або зовнішніх меж землі.

Доктор Даніель Фодореан (переклад)

З урахуванням двієдиної визначеної мети Луки, ми готові розглянути другий аспект його риторичної стратегії: його опору на авторитет.

Опора на Авторитет

Лука не стверджував історичні та теологічні істини, які він записав, на підставі свого власного авторитету, а на підставі авторитету Христа та його апостолів. Таким чином, Лука служив істинним свідком Євангелія.

Одна річ, яка вражає в Діях, - це кількість матеріалу, присвяченого словам і ділам тих, хто служив як ключові свідки Христа. Коли Христос вознісся на небо, він назвав своїх апостолів своїми свідками і дав їм авторитет, залежно від нього, продовжувати роботу свого царства. Він періодично уповноважував пророків та інших видатних лідерів Церкви проголошувати своє повідомлення. І коли Лука намагався переконати Феофіла та ширшу Церкву у своїх поглядах, він знову і знову звертався до лідерів ранньої Церкви, особливо апостолів та пророків, щоб проілюструвати та уповноважити свої власні погляди.

Ісус, маючи всю повноту влади, наприкінці Євангелій доручає і передає владу та відповідальність своїм послідовникам, щоб вони продовжили нести повідомлення Євангелія. І так, Лука ілюструє дуже описово — оповіданнями, розповідями, подорожами, взаємодіями між самими учнями — як Ісус передає владу, дає, надає своїм послідовникам владу, щоб вони продовжили нести те повідомлення до кінців землі.

Проф. Тедді Торрес (переклад)

Щоб детальніше розглянути залежність Луки від влади, ми зосередимося на двох питаннях. По-перше, ми розглянемо, як Лука звертався до повноважних слів. А по-друге, ми розглянемо його посилання на повноважні справи. Почнемо з підкреслення Луки щодо слів, які мали владу в церкві.

Слова

Як ми згадували на попередньому уроці, Лука не був апостолом. Він, напевно, прийшов до віри після того, як Христос вознісся на небо. Під час своїх подорожей, як з Павлом, так і без нього, Лука досліджував служіння Ісуса та апостолів і записував свідчення обраних Господом очевидців.

Тепер, у певному сенсі, всі послідовники Христа є його свідками. Але коли церква тільки встановлювалась, Ісус доручив апостолам бути його безпомилковими свідками. Вони були єдиними, кого Він призначив і наділив повноваженнями служити постійними, повноважними свідками на землі у Його відсутність. Крім того, Господь називав пророків та інших уповноважених лідерів церкви, таких як Лука, щоб вони свідчили про авторитетність на випадок потреби.

Найбільш помітним способом, яким Лука представив авторитетні слова, було записування промов. Замість того, щоб просто коментувати вчення церкви, Лука регулярно записував обширні дискурси, дозволяючи авторитетним представникам Господа говорити самим за себе як активним персонажам у своїй історії.

Насправді, близько 30% книги Дій складається з дебатів, діалогів, монологів, проповідей та інших видів усних презентацій. Це значно вищий відсоток мовленого матеріалу, ніж ми знаходимо в інших давніх оповідях, мабуть тому, що Лука спирався на промови як на апеляцію до авторитету апостолів. Загалом, у книзі Дій є близько 24 промов: вісім від Петра, дев'ять від Павла, одна від Стефана, одна від Якова та кілька від інших. Переважна більшість цих промов належать апостолам. Інші належать переважно пророкам та видатним лідерам церкви.

Але чому це важливо? Промови в книзі Дій розповідають нам, хто були лідери ранньої церкви та що вони думали про багато питань. Вони показують нам, чому учні були готові страждати заради Христа. Вони свідчать про служіння апостолів Христу та записують їхні інструкції щодо будівництва Його царства. Вони також уповноважують перспективи Луки щодо історії ранньої церкви.

Книга Дій дає нам багато історії ранньої церкви. І разом із цим дає нам низку апостольських промов. Є дуже довга промова від Петра в Дії 2, дуже довга промова від Павла в Дії 13, Яків виголошує промову в Дії 15. Апостоли мали важливе завдання пояснювати Христа світові, і ми можемо бачити в цих промовах, що ми маємо цей великий дар, щоб бачити шляхи, у багатьох відношеннях, що апостоли проголошують Євангеліє Христа різним контекстам. Деякі з них відбуваються в синагогах. Деякі з них більше схожі на судові засідання. Деякі з них відбуваються перед — у Дії 17 — Радою в Афінах. І так, є низка різних підходів, які апостоли застосовують для пояснення Євангелія, і ми можемо зрозуміти головні наголоси Євангелія з багатьох із цих промов.

Доктор Брендон Д. Кроу

У останні століття багато критичних учених не визнавали, що Лука надав справжні звіти про промови, які він включив до книги Дій. І є чимало прикладів у давньому світі історичних свідчень, у яких промови не ґрунтуються на фактах. Але і критичні, і євангельські вчені зазначають, що багато істориків до, під час та після часу Луки докладали зусиль, щоб забезпечити, що промови в їхніх історіях були справжніми відображеннями реальних промов. І коли ми ближче розглядаємо промови в книзі Дій, ми знаходимо переконливі свідчення того, що Лука був одним із цих надійних істориків. Промови, які він включив, справді відображають авторитетні апостольські вчення.

Ми маємо впевненість у правдивості промов у Діях головним чином тому, що Святий Дух надихнув Луку написати безпомилкову та авторитетну історію. Тим не менш, є принаймні три інших способи, якими ми можемо бачити, що промови у Діях є точними уявленнями реальних промов.

По-перше, промови мають свій власний стиль. Порівняно зі складнішим стилем Луки в інших частинах Дій, промови простіші та більш розмовні. Деякі з них використовують грубий, невідшліфований грецький. Це показує, що Лука був більш зацікавлений у записуванні того, що говорили самі промовці, ніж у вдосконаленні та зміні їхніх промов.

По-друге, промови інтегровані у свої відповідні контексти. Замість того, щоб бути ретельно створеними для аудиторії Луки, промови у Діях звертаються до людей та ситуацій, які Лука описав. Наприклад, у Діях 4 ми читаємо промову Петра до єврейських лідерів після того, як він зцілив кульгавого чоловіка. Петро проголосив спасіння у Христі — що ми могли б очікувати, якби Лука вигадав промову — але Петро говорив безпосередньо до тих, хто був свідком дива, а не до тих, хто читав про нього. І він звернувся до самого зцілення як до доказу своїх слів. І, як задокументував Лука, невіруючі єврейські лідери не могли спростувати його, тому що вони самі були свідками цього.

Подібним чином, промови Павла у Діях відображають їхні відповідні контексти. Наприклад, Павло говорив дуже по-різному до євреїв та богобоязливих у Пісідійському Антиохії у Діях 13, ніж до стоїків та епікурейців в Афінах у Діях 17.

Коли Павло представляв Євангеліє в Афінах, його запросили до місця, званого Ареопаг, щоб поговорити з різними філософами. Він поділився Євангелієм з тими афінянами по-іншому, ніж він поділився Євангелієм з іншими групами людей, наприклад, з євреями у Пісідійському Антиохії. У своїй презентації євреям у синагозі у Діях 13 він розповідає історію Старого Завіту. Він описує, що Бог робив від початку, від джерела, Писання, яке він та його аудиторія поділяли разом. І він підводить до Ісуса та того, як Бог виконав Старий Завіт, пославши Ісуса померти та воскреснути. Ось як він представляє Євангеліє євреям у синагозі. Але коли він стоїть перед грецькими філософами, які попросили його розповісти більше про це воскресіння, яке вони висміювали, він не згадує Старий Завіт жодного разу. Він представляє Бога як Творця, який створив усе, який установив від однієї людини всі народи. Тож ви можете почути Буття у словах Павла, але він не сказав, що це з його Писання. Насправді, ви можете знайти деякі з цих описів створення та встановлення народів у багатьох інших джерелах.

Доктор Джонатан Д. Вортінгтон

По-третє, кожна промова відображає індивідуальність того, хто говорить. Хоча можна очікувати спільних тем, кожен промовець демонструє індивідуальні характеристики. Наприклад, промова Павла до єфеських старійшин у Дії 20 має дивовижну кількість паралелей до листів Павла. Це саме така промова, яку ми очікували б від автора цих листів.

У цих та інших аспектах ми можемо бути впевнені, що Лука подав історично істинні промови. Він не вигадав і не сфабрикував промови в Діях, щоб вони відповідали його цілям. Натомість він підніс авторитет своїх власних коментарів та наративних розробок на основі справжнього авторитетного свідчення апостолів.

На додаток до запису авторитетних слів, Лука також спирався на розповіді про авторитетні діла, здійснені в ранній Церкві, щоб підтримати своє богословське послання.

Діла

Щоб підтвердити їхнє євангельське послання, Святий Дух дав апостолам, пророкам та деяким іншим лідерам ранньої Церкви силу здійснювати чудесні знаки та дива. Через такі речі, як драматичне духовне обдарування, зцілення та воскресіння мертвих, Святий Дух свідчив, що апостоли були авторитетними представниками Христа. Розглянемо те, що написав Лука в Дії 13:7-12, де служіння Павла було підтверджено перед проконсулом Пафосу:

«Він був при проконсулі Сергії Павлі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Савла, і прагнув послухати Божого Слова. Але їм опирався Еліма ворожбит той, бо ім'я його перекладається так, і намагавсь відвернути від віри проконсула. Але Савл, що й Павло він, переповнився Духом Святим і на нього споглянув, і промовив: О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг? І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу! І миттю обняв того морок та темрява, і став він ходити навпомацки та шукати поводатора... Тоді той проконсул, як побачив, що сталося, увірував, і дивувався науці Господній!» (Дії 13:7-12, UBIO)

Коли Єлимас намагався перешкодити поширенню Євангелія, Дух Святий дав силу Павлові, щоб він уразив його сліпотою. І навчання та дії Павла переконали проконсула в істинності Євангелія.

Лука записав авторитетні слова та вчинки, щоб його читачі переконалися в істинності його розповідей. Він хотів, щоб його читачі побачили, що апостоли були уповноважені Господом Ісусом. Крім того, Церква у всіх місцях і поколіннях була зобов'язана слідувати їхньому свідченству, продовжуючи будувати Царство Боже у залежності від Христа.

Тепер, коли ми розглянули зазначену мету Луки та його опору на авторитет, ми готові перейти до третього виміру риторичної стратегії Луки: структурних патернів, які Лука використовував протягом усієї книги Дій.

Структурні патерни

Книга Дій відображає багато структурних патернів, але заради часу ми зосередимося на двох аспектах структури Дій. По-перше, ми розглянемо патерн повторюваних підсумкових заяв. По-друге, ми розглянемо патерн зростання Церкви в Діях. Давайте почнемо із способу, яким Лука використовував підсумкові заяви.

Підсумкові заяви

Біблійні автори роблять свою присутність відомою в оповідях на багатьох рівнях. Іноді вони ховаються за дією історії для всіх практичних цілей. В інших випадках вони виходять наперед, щоб зробити явні коментарі щодо того, що відбувається в їхніх розповідях. Ми говоримо про цей останній прийом як про «авторські коментарі». Лука зробив багато авторських коментарів протягом усієї книги Дій. Він надав тло інформацію, відкрив наміри сердець персонажів, описав оточення тощо. Він зробив це, щоб забезпечити, що його повідомлення було представлено чітко та вірно. Одним із способів, яким він часто коментував події у своїй книзі, були підсумкові заяви.

Багато читачів помітили, що книга Дій описує поширення Євангелія від Єрусалима назовні. Пишучи свою історію, Лука прокоментував це поширення, використовуючи шість підсумкових заяв, коли Євангеліє поширилося від Єрусалима; до Юдеї та Самарії; до Фінікії, Кіпру та Сирійської Антіохії; до Кіпру, Памфілії та Галатії; до Азії, Македонії та Ахаїї; і нарешті, від Єрусалима до Риму. Як приклад, у Дії 5:42 Лука підсумував успіх та діяльність церкви в Єрусалимі таким чином:

«І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа.» (Дії 5:42, UBIO)

І почуйте його підсумок у Дії 28:30-31 після того, як Павло досяг Риму:

«І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!» (Дії 28:30-31, UBIO)

Лука регулярно надавав такі підсумкові заяви протягом усієї книги Дій, щоб виділити етапи успіху Євангелія та зростання церкви.

Як і багато ранніх істориків, Лука використовував підсумкові заяви з різних причин, але одна з найважливіших причин полягає в тому, щоб справді зв'язати розповідь разом і надати їй структуру та допомогти своїй аудиторії зрозуміти прогрес, який відбувається протягом історії, та її успіх. І так, ми бачимо цю підсумкову заяву в Дії 6:7, і вона прямо говорить, що слово Боже зросло і що віруючі були помножені — ця мова зростання і множення — в Єрусалимі, що навіть деякі з священиків починали коритися. У 9:31, наступному географічному розділі, знову прямо згадується, що церква по всій Юдеї, Галілеї та Самарії зростала і що вони множились у сенсі миру Святого Духа та комфорту, який вони мали від Святого Духа, був помножений. І потім ми бачимо, що це продовжується в главі 19, тепер за межами Палестини у язичницький світ та велике місто Ефес, ми бачимо, що слово Боже зросло та помножилось. І нарешті, наприкінці книги Дій, у главі 28, коли Павло прибуває до Риму, він під домашнім арештом, але там говориться, що він проповідував про царство Боже та вчення Ісуса Христа з сміливістю та безперешкодно, що без перешкод він продовжував робити це. Отже, прямо там, наприкінці, навіть у великому місті Римі, ми бачимо, що свідчення ранньої християнської церкви, слово Боже продовжує розповсюджуватися, незважаючи на жорстоке переслідування, незважаючи на внутрішні напруження. Воно продовжує зростати. І так, підсумкові заяви розповідають цю історію та відзначають її дуже важливим чином.

Доктор Григорій Р. Перрі

Тепер, коли ми ввели використання Лукою підсумкових заяв, ми повинні розглянути структурний зразок зростання церкви, який виникає між цими підсумковими заявами.

Зростання церкви

Коли Лука описував зростання церкви, він регулярно згадував дві пари динамічних сил. З одного боку, він писав про внутрішнє зростання та напруження всередині церкви. А з іншого боку, він писав про зовнішнє зростання та опозицію ззовні церкви. Давайте розглянемо, що ми маємо на увазі під цими термінами.

Для наших цілей термін «внутрішнє зростання» відноситься до позитивних наслідків Євангелія всередині християнської спільноти. Це була форма якісного зростання, що сприяла духовній зрілості індивідів та церкви в цілому. І під терміном «напруження» ми маємо на увазі проблеми, питання, суперечки та боротьбу, які виникали всередині церкви. У книзі Дій Лука регулярно демонстрував, що існувала взаємна залежність між внутрішнім зростанням та напруженням. Внутрішнє зростання призводило до напруження, а напруження призводило до внутрішнього зростання.

Друга пара елементів у структурній схемі зростання церкви Луки — це зовнішнє зростання та опір. Під «зовнішнім зростанням» ми маємо на увазі, що церква збільшувалась чисельно за рахунок нових членів. Така форма зростання була кількісною. А термін «опір» стосується конфлікту, який часто виникав між церквою та невіруючим світом. Знову ж таки, існує взаємозв'язок між цими двома ідеями в Діях. Зовнішнє зростання іноді призводило до опору, а іноді опір призводив до зовнішнього зростання.

Крім того, Лука часто показував, що існує взаємозв'язок між внутрішнім зростанням та напруженістю з одного боку, та зовнішнім зростанням та опором з іншого боку. Іншими словами, Лука регулярно підкреслював, що внутрішнє зростання та напруженість породжують зовнішнє зростання та опір, і що зовнішнє зростання та опір спричиняють внутрішнє зростання та напруженість. Як ми побачимо пізніше в цьому уроці, ця схема зростання церкви з'являється настільки часто в Діях, що вона утворює своєрідну концептуальну структуру або кістяк для книги.

Підсумки, які Лука зробив протягом усієї своєї книги, пояснюють, що кожен великий розділ книги Дій зображає зростання Євангелія, яке поширювалось через свідчення ранньої церкви. І тільки уявіть собі вплив цих коментарів на Феофіла та інших, хто читав книгу Луки. Вони б заохочували віруючих усюди, що незалежно від того, наскільки великою є напруженість чи наскільки жахливим є опір, Бог завжди діє через Євангеліє для внутрішнього та зовнішнього зростання Своєї церкви. Вони б схиляли ранніх християн читати всю історію з цієї точки зору. І вони б запевняли їх, що якщо вони залишаться вірними свідками свого Господа та Спасителя, вони побачать зростання Євангелія у своєму часі теж, незважаючи на їхні внутрішні та зовнішні проблеми.

Розглянувши риторичну стратегію Луки, давайте розглянемо зміст книги Дій. Хоча існує багато способів підсумувати Дії, ми зосередимося на розвитку церкви як частковому здійсненні Божого царства на землі.

ЗМІСТ

Двотомна праця Луки про Євангеліє від Луки та книгу Дій пояснює, як Ісус приніс та почав будувати Боже земне царство через проголошення Євангелія. У своєму Євангелії Лука описав основу, яку Ісус заклав для царства під час Свого земного служіння. А в книзі Дій Лука описав, як Ісус вилив Святого Духа, щоб дати силу апостолам та церкві продовжувати роботу будівництва Його царства. Таким чином, Боже царство є загальною темою обох томів праці Луки. Тому, коли ми досліджуємо зміст Дій, ми будемо приділяти особливу увагу тому, як царство продовжувало розширюватися під керівництвом апостолів.

Коли Ісус доручив апостолам у Дії 1:8, Він наказав їм служити свідками, проголошуючи Євангеліє, спочатку в Єрусалимі, а потім поширюючи його по всьому світу. Послухайте Його слова до апостолів у Дії 1:8:

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.» (Дії 1:8, UBIO)

Тут Ісус виклав географічну стратегію для свідчення Церкви про Євангеліє. Євнуємши силою Святого Духа, апостоли мали почати свідчити в Єрусалимі. Потім вони мали нести Євангеліє до Юдеї та Самарії, і нарешті до кінців землі, розширюючи Царство скрізь, де вони йшли.

«Ви приймете силу, коли Святий Дух прийде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї та Самарії і до останніх кінців землі.» Це план книги Дій. Вона починається в Єрусалимі зі сходженням Святого Духа і проповіддю Петра, і тисячі людей приходять до Христа. Але потім переслідування стають очевидними, і Стефан побивається, і люди розсіюються. І вони йдуть звідти до Самарії та інших місць. Іти до Самарії! Я маю на увазі, що це було б важко для єврейського учня чи євангеліста чи місіонера сказати: «Я йду до Самарії, щоб досягнути людей для Христа.» Хоча Ісус у Івана 4, ви знаєте, Він пішов туди, і вони прийняли Його краще, ніж євреї. Отже, Самарія, а потім останні кінці землі.

Доктор Родні Орр

Багато вчених спостерігали, що Лука організував книгу Дій навколо заклику Ісуса до географічного розширення свідчення. Ця організація відповідає зовнішньому прогресу Євангелія, який ми визначили раніше. Тому ми будемо дотримуватися цього ж зразка, коли розглядатимемо його працю.

Спочатку ми розглянемо те, як Лука описав зростання Євангелія в Єрусалимі в Дії 1:1-8:4.
По-друге, ми звернемося до зростання царства в загальному регіоні Юдеї та Самарії в 8:5–11:18.
По-третє, ми зосередимося на тому, як церква несла Євангеліє до віддалених кінців землі в 11:19–28:31. Тут ми зосередимося на чотирьох окремих етапах зростання:
- першому, у Фінікії, Кіпрі та сирійському Антиохії в 11:19–12:25;
- другому, на Кіпрі, Памфілії та в Галатії в 13:1–15:35;
- третьому, в Азії, Македонії та Ахаїї в 15:36–21:16;
- четвертий, від Єрусалима до Риму в 21:17–28:31.

Ми розглянемо кожен із цих розділів більш детально, зосереджуючись на закономірностях внутрішнього зростання та напруги і зовнішнього зростання та опозиції, які ми описали раніше. Почнемо з того, як було встановлено царство в Єрусалимі через свідчення апостолів про Євангеліє в Дії 1:1-8:4.

Єрусалим (Дії 1:1-8:4)

Єрусалим був столицею стародавнього Ізраїлю, особливого народу Божого в Старому Завіті. Він був початковою точкою розповіді Луки через центральну роль, яку він відігравав у Божому царстві протягом усього Старого Завіту, а також у служінні Ісуса. Крім того, Лука писав про події в Єрусалимі в декількох інших місцях книги Дій, щоб показати, що робота апостолів зі поширення Євангелія все ще була вкорінена в цьому особливому місті. Лука повідомив про зростання царства через Євангеліє в Єрусалимі в чотирьох основних оповідях:

По-перше, очікування та вилиття Духа в Дії 1:2;
По-друге, Петрова храмова проповідь та переслідування, що послідували в главах 3, 4;
По-третє, історія про Ананію та Сапфіру і переслідування, що відбулися в розділі 5; і
По-четверте, обрання дияконів і переслідування, що відбулися в 6:1–8:4.

У цих оповідях внутрішнє зростання проявляється в ряді відомих подій, що відбулися в Єрусалимі, таких як комісія апостолів у Дії 1; вилив Святого Духа на П'ятидесятницю в розділі 2; і досвід чудес у Єрусалимі, особливо здійснених Петром, у розділах 3, 4 і 5.

У той же час ми також бачимо напруженість усередині християнської спільноти в ряді способів, включаючи питання про те, хто стане дванадцятим апостолом у розділі 1 Дій; брехня Ананії та Сапфіри про гроші, які вони пожертвували, у розділі 5; і дискримінація проти елліністичних вдів у розділі 6.

Крім того, свідчення Луки про свідчення Євангелія в Єрусалимі також слідують за моделлю зовнішнього зростання та опозиції. Наприклад, у день П'ятидесятниці близько 3000 людей приєдналися до церкви в Дії 2; членство в церкві зросло до близько 5000, коли Іван та Петро були ув'язнені в розділі 4; і багато єврейських священиків приєдналися до церкви в розділі 6.

Навіть так, як ми вже припускали, це зовнішнє зростання часто відбувалося поряд із сильною опозицією з боку невіруючого світу, такої як арешт та побиття Петра та Івана в Дії 5; мучеництво Стефана у розділі 7; і розсіяння церкви переслідуванням із Єрусалима в розділі 8.

Ми могли б очікувати, що внутрішня напруга та зовнішня опозиція знеохочують молоду церкву в Єрусалимі. Але під дією сили Святого Духа реальність була прямо протилежною. Свідчення про Євангеліє продовжувало поширюватися з великою силою, зрештою ніщо не стримувало його прогресу.

Другий великий розділ Книги Дій зосереджується на свідченні про Євангеліє церкви в загальному районі Юдеї та Самарії згідно з Дії 8:5-11:18.

Юдея та Самарія (Дії 8:5-11:18)

Регіони Юдеї та Самарії приблизно відповідали південному та північному регіонам Обітованої Землі, даної Ізраїлю у Старому Завіті. Сам Ісус служив у цих регіонах перед своїм вознесінням. Увага Луки на загальний район Юдеї та Самарії може бути розділена на чотири основні групи історій:

служіння Филипа згідно з Дії 8:5-40;
звернення Савла, якого також називали Павлом, згідно з 9:1-31;
Міністерство Петра в Лідді та Йоппі в Дії 9:32-43; і
Міністерство Петра в Кесарії до язичника Корнелія в 10:1–11:18.

Ці історії привертають увагу до внутрішнього зростання церкви. Наприклад, внутрішнє зростання тривало, оскільки нові віруючі були сповнені Святим Духом у Дії 8; Савл був призначений апостолом після свого навернення в главі 9; і язичні віруючі отримали Святого Духа в главі 10.

Однак, поряд із цими подіями, також зростало напруження всередині церкви. Наприклад, у Дії 8 були поставлені питання про Святого Духа, оскільки деякі віруючі ще не отримали Його; Симон-чарівник спробував купити силу Святого Духа у апостолів у главі 8; і багато євреїв вагалися, щоб прийняти язичників до повного співтовариства в церкві в главі 11.

З іншого боку, також продовжувався процес зовнішнього зростання та опозиції. Наприклад, церква продовжувала зростати чисельно в Юдеї та Самарії завдяки багатьом наверненим через євангельське служіння Філіпа у Дії 8; навернення Савла в главі 9; і навернення Корнелія та багатьох інших язичників у Дії 10.

Однак, це зростання не відбувалося без опозиції з боку невіруючих. Наприклад, Савл переслідував віруючих до свого навернення в Дії 9; і деякі євреї намагалися вбити його після його навернення в главі 9. Ще раз, внутрішнє напруження та зовнішня опозиція зрештою не змогли перешкодити церкві. Натомість, Святий Дух використав ці виклики, щоб принести подальшу зрілість та чисельне зростання церкві.

Третя велика частина Дій описує, як Євангеліє поширилося ще далі за межі Обітованої Землі до «кінців землі», як це було відомо в ті дні. Як ми вже згадували, ми розглянемо цей розділ більш детально, починаючи з поширення Євангелія у Фінікії, Кіпрі та сирійській Антіохії в 11:19–12:25.

Кінці Землі: Фінікія, Кіпр та Антіохія (11:19–12:25)

Цей розділ стосується першого значного поширення Євангелія за межі Юдеї та Самарії, оскільки воно поширилося на сусідні язичницькі землі Фінікії, Кіпру та Антіохії в Сирії. Ця частина Дій розділяється на дві основні частини:

Поширення Євангелія до сирійської Антіохії в 11:19-30; та
Петрові чудесне звільнення від в’язниці в Єрусалимі в 12:1-25.

Не дивно, що й тут продовжився зразок внутрішнього зростання та напруги. Наприклад, Варнава та Савл навчали велику кількість нових віруючих у Діях 11; та церква отримала заохочення від Петрових чудесного звільнення від в’язниці в розділі 12. І звичайно ж, були пов’язані з цим напруги. Наприклад, деякі віруючі поширювали слово тільки серед юдеїв, тоді як інші йшли до греків у Діях 11; та спочатку багато віруючих сумнівалися в диві Петровому звільненню від в’язниці в Діях 12.

У цьому розділі Лука також підкреслив зразок зовнішнього зростання та опозиції. Наприклад, він написав про зовнішнє зростання завдяки успішному євангельському служінню Варнави та інших в Антиохії в розділі 11. Але це зростання не відбулося без опозиції. Ця переслідування включала смерть Якова в Дії 12; та ув'язнення Петра в розділі 12.

У Дії 12 ми знаходимо історію, яка насправді починається навіть раніше, ніж Петро був заарештований. Вона починається з другого мученика, яким є Яків, тобто заарештований та вбитий Іродом. І Лука не хоче, щоб ми пропустили заарешт і мучеництво Якова, тому що... І навіть спосіб, яким Яків був убитий, мечем, допомагає нам усвідомити, що Лука хоче, щоб ми бачили, що Ірод розглядав апостолів, поширення Євангелія, якщо хочете, як політичну річ, яка піддавалась йому або скоріше проти нього, і тому він хотів знищити керівництво апостолів, відповідальних за поширення Євангелія. І тому знищення керівництва апостолів дозволило б йому зупинити поширення повідомлення Євангелія. А потім нам повідомляється, що Петро був заарештований, і це було чудесне звільнення з в'язниці, коли ангел приходить і рятує Петра. Але Лука уважно допомагає нам усвідомити, що це насправді початок, це опозиція, це те, з чим будуть стикатися апостоли; Петро та інші, це опозиція, з якою вони будуть стикатися, і вона буде важкою.

Пан Йосія Катуму

Але незважаючи на напруження та опозицію, свідчення Євангелія не було остаточно перешкоджено. Святий Дух продовжував благословляти євангельське служіння церкви та учнівство. За допомогою Духа церква подолала расові розділення та переслідування. І Петро був звільнений з в'язниці чудовим чином. Незважаючи на те, які перешкоди були поставлені на його шляху, Євангеліє продовжувало поширюватися.

У Дії 13:1-15:35 Лука звернувся до свого четвертого великого розділу: поширення Євангелія на Кіпрі, Памфілії та в Галатії.

Кінці Землі: Кіпр, Памфілія та Галатія (13:1–15:35)

У цьому розділі Євангеліє продовжило свій рух далі від Єрусалима, Юдеї та Самарії, простягаючись у східні частини Малої Азії. Цей розділ Книги Дій поділяється на дві основні частини:

перше місіонерське подорожування Павла в Дії 13:1-14:28, та
собор у Єрусалимі в 15:1-35.

Відповідно до своєї стратегії, Лука відобразив у цьому розділі також закономірність внутрішнього зростання та напруженості. Він вказав на внутрішнє зростання через такі речі, як зміцнення Павлом церков у Галатії в Дії 14; та рішення Єрусалимського собору не вимагати обрізання від язичників, які навернулись, у 15-му розділі.

Лука також згадав про внутрішню напруженість у цьому розділі, особливо коли писав про практичні труднощі, пов'язані з язичниками, які навернулись. Наприклад, виникла напруженість між єврейськими та язичницькими вірувальниками через питання обрізання та суворості традиційної єврейської дієти в Дії 15.

Що стосується зовнішнього зростання та опозиції, Лука згадав багато фактів, таких як чисельне зростання, породжене першим місіонерським подорожуванням Павла, як повідомлялось у Дії 14. Але, як і раніше, це зростання супроводжувалось сильною опозицією. Наприклад, Павла та Варнаву постійно переслідували та відкидали єврейські невіруючі, особливо в Лістрі, Іконії та Антіохії, у Дії 14. І все ж, Святий Дух продовжував рухати церкву вперед та долати кожну перешкоду на шляху свого народу. Нестримне Євангеліє продовжувало здійснювати Божі цілі.

П'ятий великий розділ Дій триває від 15:36 до 21:16, де свідчення про Євангеліє було поширене до римських провінцій Азії, Македонії та Ахаїї.

Кінці Землі: Азія, Македонія та Ахаїя (15:36–21:16)

Ця частина Дій зосереджується на другому та третьому місіонерських подорожах Павла. Під час цих подорожей Павло подорожував через східну частину Малої Азії, як він робив раніше, але потім вирушив до провінції Азії у західній частині Малої Азії. Потім він перейшов через Егейське море до міст у Македонії та Ахаїї у сучасній Греції. Цей розділ поділяється на дві частини:

Другий місіонерський похід Павла, записаний у Діях 15:36-18:22, та
Його третій місіонерський похід у 18:23–21:16.

Відповідно до вже знайомої нам схеми, ці глави підкреслюють зв'язок між внутрішнім зростанням та напруженістю. Ми знаходимо багато прикладів внутрішнього зростання, таких як навчання Аполлоса Акілою та Прісциллою у Діях 18; та тривале навчання Павла у синагогах Ефеса та лекційній залі Тирана у главі 19. І, звичайно, багато напруженості супроводжувало це внутрішнє зростання. Наприклад, Павло та Варнава сперечалися через Марка та розійшлися у Діях 15; та Павло попереджав церкву про необхідність охорони від церковних лідерів із злими намірами у главі 20.

Ми також читаємо про зовнішнє зростання та опозицію. Наприклад, ми бачимо зовнішнє зростання у багатьох навернених Павлом та церквах, які Павло заснував у Дії 15–21. Але ми також бачимо опозицію, таку як розгнівані натовпи, які намагалися вбити Павла; та єврейські зелати, які переслідували Павла від міста до міста, у Дії 17:20. Ще раз Лука показав, що Євангеліє ефективно поширилося по всьому світу. Внутрішні напруження та зовнішня опозиція були постійними труднощами, але вони не могли зупинити прогрес свідчення Євангелія, підтриманого Святим Духом.

Нарешті, остання велика частина розповіді Луки зосереджується на свідченні Євангелія від Єрусалима до Риму в Дії 21:17-28:31.

Кінці Землі: Єрусалим до Риму (21:17–28:31)

Цей розділ присвячено подорожі Павла, включаючи його арешт та ув'язнення, коли він поширював Євангеліє від Єрусалима до Риму. Ці матеріали приблизно діляться на чотири великі розділи:

останнє свідчення Павла в Єрусалимі в Дії 21:17-23:11;
ув'язнення Павла в 23:12–26:32;
Його складний шлях до Риму в 27:1–28:14; і нарешті,
Його свідчення в Римі в 28:15-31.

Як ми очікували, ці глави містять знайомий зразок внутрішнього зростання та напруги. Ми бачимо кілька свідчень внутрішнього зростання, включаючи такі речі, як радість єврейських віруючих у Єрусалимі, коли вони почули, що багато язичників приходять до віри в Дії 21; і готовність Павла та інших страждати і навіть померти, щоб поширити Євангеліє в главах 21, 22. Але ми також бачимо, що це внутрішнє зростання супроводжувалося напругою, такою як чутка, що Павло навчав єврейських віруючих відмовитися від своїх традицій в Дії 21; і напругою, яку його присутність викликала в церкві в Єрусалимі в главі 21.

Ми також знаходимо зразок зовнішнього зростання та опозиції. Лука записав, що церква зробила великі кроки у зовнішньому зростанні під час цього періоду. Наприклад, Павло зміг представити Євангеліє багатьом високопоставленим чиновникам в Дії 23–26, 28; і він проповідував без перешкод у Римі в главі 28. Але Лука також зазначив, що сильна опозиція супроводжувала це зростання, включаючи арешт Павла та чотирирічне ув'язнення урядовими військами Риму в Дії 24; і ув'язнення Павла в Римі в Дії 28.

Досвід Павла в Римі підкреслив внутрішні напруги та опозицію, з якими стикалася рання церква, а також неможливість зупинити Євангеліє. Навіть коли римляни ув'язнили Павла, він продовжував проповідувати «зі всією сміливістю і без перешкод». І Євангеліє продовжувало поширюватися до кінців землі.

Якщо ви можете уявити собі Павла, якому доводиться проповідувати в синагогах та на вулицях, і він може говорити тільки з певним класом людей. Раптово, через шлях Божий, роботу Бога в його житті, він потрапляє в те, що ви можете назвати «ув'язненням». Але це ув'язнення дозволяє йому тепер говорити з солдатами, зокрема з римськими солдатами. Однієї ночі, коли його мали перевести, двісті піхотинців, двісті списківців та сімдесят вершників мали вести його вночі. Вгадайте, про що вони говорять? Про Павла. Про Євангеліє. І тепер йому доводиться стояти перед намісниками та чоловіками, офіційними особами, які ніколи не приходили до синагоги, які ніколи не були на вулицях. Його шлях до Риму виконав більшу мету в Божому плані, щоб донести Євангеліє до всіх.

Пастор Джонсон Оні

Як Лука повідомляв про поширення Євангелія, він був уважним до включення як внутрішнього зростання та напруги, так і зовнішнього зростання та опозиції, які відбувалися в кожному регіоні. Робичи це, він довів, що стратегія Бога щодо зростання Церкви не буде перешкоджати. Народ Божий продовжуватиме поширювати Євангеліє, і Його Царство продовжуватиме розширятися по всьому світу.

Кожен великий розділ Книги Дій доводить, що вірні свідки Євангелія не зазнали поразки. Святий Дух дав силу Церкві, щоб вона могла нести Євангеліє з Єрусалима до самої столиці Римської імперії. Незважаючи на внутрішні та зовнішні проблеми, які Церква пережила, Євангеліє, що не зустріло перешкод, привело Церкву до духовної зрілості та числового зростання, поширюючи Царство Боже до кінців землі.

Тепер, коли ми розглянули риторичну стратегію та зміст Книги Дій, давайте перейдемо до сучасного застосування. Як ми можемо застосувати істини з Книги Дій у наш час?

СУЧАСНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Щоб розглянути сучасне застосування Книги Дій, ми спочатку зосередимося на літературному характері книги. По-друге, ми поговоримо про деякі відмінності між першим століттям та нашим часом. І по-третє, ми підтвердимо деякі важливі наступності, які допомагають нам співвіднести оригінальне значення Книги Дій із нашим власним життям. Давайте почнемо із розгляду літературного характеру Книги Дій.

Літературний характер

Різні види літератури передають свої ідеї по-різному. Наприклад, у Біблії ми знаходимо багато типів літератури. Є історичні оповіді, вірші, промови, притчі, прислів'я, закони тощо. І кожен із цих типів літератури передає інформацію по-своєму. Якщо ми хочемо зрозуміти книгу Дій у відповідальний спосіб, ми повинні розглянути, який вид літератури вона є, і як цей вид літератури передає свої ідеї.

Книга Дій представлена як історія церкви, те, що робили апостоли. І між цими подіями ви знайдете деякі проповіді; ви знайдете деякі цитати з пророків, цитати зі Старого Завіту, які представлені у формі віршів. І також вона розповідає про майбутнє церкви, яке більше схоже на пророцтво про те, що має відбутися. Тому, читаючи книгу Дій, потрібно розуміти історії, які представлені, оповіді, які містяться в книзі, а також намагатися зосередитися та інтерпретувати вірші та цитати зі Старого Завіту під час читання книги.

Прото. Джозеф Камау Кабую

Є багато речей, які ми могли б сказати про літературний характер книги Дій, але час дозволить нам виділити лише три найбільш помітні особливості. По-перше, Лука був вибірковим у тому, що він повідомляв. По-друге, він створив книгу Дій як епізодичну. І по-третє, він передавав багато своїх вчень у неявних формах. Давайте розглянемо спочатку вибірковий характер матеріалу в книзі Дій.

Вибірковий

Кожен історик має бути вибірковим. У світі просто занадто багато фактів, людей і подій, щоб будь-яка людина могла надати вичерпний звіт про них усіх. Події, описані в Діях апостолів, охоплюють період від вознесіння Ісуса до ув'язнення Павла в Римі — період у три чи чотири десятиліття. Приголомшлива кількість важливих подій відбулась у церкві протягом цього часу, занадто багато, щоб їх можна було перерахувати. І все ж Лука написав лише 28 досить коротких глав. Тож ми знаємо, що він повідомив лише крихітну частину того, що можна було б сказати. Але як він визначав, які події варто включити? Як він вирішував, що варто опустити?

Це допомагає, якщо ми пам'ятаємо про дві мети Луки, які він сам сформулював: написати надійну історію церкви та передати і підтвердити істину Євангелія. Лука був натхнений Святим Духом, щоб вибрати ті частини історії, які були вирішальними для розуміння роботи Ісуса через апостолів та які б переконали його читачів прийняти центральні вчення апостолів. Тож, коли ми намагаємося знайти способи застосувати книгу Дій у сучасному світі, нам потрібно робити дві речі.

З одного боку, нам потрібно уникати помилки, думаючи, що Лука записав усе, що ми могли б коли-небудь дізнатися про цей період історії церкви. Є багато питань, на які він не відповів, тож нам потрібно уникати пошуку відповідей на всі наші сучасні проблеми у книзі Дій. З іншого боку, нам потрібно пам'ятати, що кожен розповідь у книзі Дій існує для того, щоб допомогти Луці досягти його дві мети. Тож нам потрібно читати все у книзі у світлі того, як це допомагає Луці просувати свої цілі. Ми повинні постійно ставити собі питання типу: «Що це вчить мене про ранню церкву?» та «Які доктрини воно закликає мене прийняти?»

Епізодичний

Крім того, що книга Дій є вибірковою, її літературний характер також епізодичний. Тобто Дії — це послідовна збірка менших історій та розповідей.

Коли ми читаємо книгу Дій, важливо відзначити, що кожна окрема розповідь є частиною загальної стратегії та повідомлення Луки. Кожна з них певним чином сприяє його загальній місії — навчити Феофіла про Євангеліє царства Божого у Христі. Тож ця велика картина повинна служити фоном та контекстом для кожного епізоду, який ми читаємо у Діях.

Проте кожен епізод є також відмінним. Кожен із них має свої власні менші пункти для висвітлення та свої деталі для навчання щодо того, як церква має продовжувати будувати Божу царство в Христі через Євангеліє. І це означає, що коли ми читаємо Дії, ми не повинні дозволяти нашій увазі до загальної мети Луки затьмарювати його окремі пункти. Ми повинні звертати увагу на обидва - і велику, і малу картину. Ми повинні розуміти, як кожен епізод сприяє досягненню більшої мети, але також і те, як кожен епізод допомагає визначити деталі цієї мети.

Неявний

Окрім того, що Дії є вибірковими та епізодичними, літературний характер Дій також неявний у тому, як його жанр передає більшу частину свого навчання.

Якщо говорити ширше, то в Новому Завіті є два основних типи літератури: аргументативний дискурс та наративний дискурс. Аргументативний дискурс - це література, що являє собою своєрідну розмову, наприклад, коли персонаж у книзі говорить, або коли автор говорить безпосередньо зі своєю аудиторією. Наприклад, Новозавітні послання складаються переважно з аргументативного дискурсу, у якому автор, як Павло, говорить безпосередньо до адресатів свого листа. Звичайно, деякі послання містять уривки наративу, і ми навіть знаходимо окремі пісні чи прислів’я. Але вони переважно складаються з аргументативного дискурсу. І основний момент, який ми хочемо зробити щодо аргументативного дискурсу тут, полягає в тому, що він передає більшу частину своїх навчань безпосередньо та явно. Коли Павло писав листа, говорячи своїм читачам, що вони повинні думати чи робити, він говорив їм безпосередньо, що він хоче.

З іншого боку, наративний дискурс - це домінуючий тип літератури в чотирьох Євангеліях та, що більш важливо для цих уроків, у книзі Дій. Наративний дискурс - це література, що розповідає історію та надає навчання менш безпосереднім способом. Безперечно, аргументативний дискурс також з’являється у цих книгах, переважно у промовах певних персонажів, але домінуюча література Євангелій та Дій - це наратив. І на відміну від аргументативного дискурсу, який має тенденцію навчати речам явно, наративний дискурс має тенденцію навчати речам неявно, дозволяючи читачеві робити висновки щодо його уроків. Наративи впливають на читачів не через прямі інструкції, а більш витонченими способами. Вони створені так, щоб читачі виводили уроки з ставлення, дій та слів персонажів, навчаючись сприймати ті, які подобаються Богові, та уникати тих, які суперечать Божій волі.

Подумайте про це таким чином. Здебільшого наративна література, як Дії, здається, стверджує лише факти - це сталося, те сталося, потім щось інше сталося. На поверхні вона здається просто звітом про події. Тепер, як ми бачили, іноді Лука коментував явно щодо значення елементів своїх історій. Але загалом він описував події чи факти з невеликим чи ніяким коментарем. І все ж, наративи Луки були написані не просто для звіту про події. Він писав для того, щоб навчати та заспокоювати Феофіла та церкву, і ці цілі неявно присутні в кожному наративі.

Як приклад, розглянемо маленьку дитину, якій було сказано не їсти шоколад перед вечерею. Але одного вечора вона приходить до столу з шоколадом на губах. Її батько запитує її, чи вона їла шоколад, і вона відповідає з великими очима запереченням: «Я не їла шоколаду, тату».

Цей батько має два способи впоратися із ситуацією. Він може вирішити питання через аргументативну дискусію або через наративну розповідь. Якщо він обере аргументативну стратегію, він може сказати: «Ти не кажеш правду. Я бачу шоколад на твоєму обличчі! Ти в біді». Але в нього також є наративний варіант, який є більш непрямим та імпліцитним. Він може взяти свою маленьку доньку на коліна і сказати їй: «Дозволь мені розповісти тобі історію. Давним-давно була маленька дівчинка, якій було сказано не грати у своєму найкращому вбранні. Але вона все одно грала у своєму вбранні і дуже його забруднила. Що ти думаєш про дії цієї маленької дівчинки?»

Наративна риторична стратегія подібного роду працює переважно на імпліцитних рівнях. Вона запрошує дитину замислитися: «Хіба не погано, що маленька дівчинка не послухалася?» Красота і сила наративу полягає в тому, що він повідомляє такі ідеї імпліцитно. Якщо він досить тонкий, наратив залучає слухача до обставин історії. Він стає особисто залученим у спосіб, який допомагає слухачу не стати оборонним. Це дозволяє слухачу бути набагато більш вразливим для навчання.

Біблійні автори, які пишуть наратив, все ще формують ідентичність завітної спільноти дуже важливими способами, використовуючи техніки написання історії. І ми бачимо це на прикладі Луки. Він знає свою грецьку Біблію і цитує з авторитетних текстів для цієї спільноти, щоб сформувати їхнє розуміння того, що відбувається. Але він також використовує техніки наративу. Він використовує оцінювальну точку зору оповідача, щоб допомогти читачам зрозуміти, що відбувається. У ситуації з Петром та його стосунками з Корнилієм, наприклад, аудиторія намагається, особливо деякі єврейсько-християнські члени аудиторії Луки, щодо того, що робити з язичниками, які приходять до церкви. Як їм слід розуміти це? Як їм слід ставитися до них? І вони перебувають паралельно до власних міркувань Петра про це питання. Що йому думати про те, що Святий Дух може робити в житті Корнилія? Чи слід йому та його людям їсти з ними на порушення старозавітних харчових законів? Як їм слід розуміти це? Ну, Лука розповідає історію тричі, і читачі проходять той самий досвід, що й Петро, щоб усвідомити, що «Так, справді, ми повинні їсти разом. Ми повинні бачити, що Святий Дух діє в житті наших неєврейських, але християнських братів і сестер». І таким чином, це техніки оповідання, які продовжують формувати ідентичність ранньої християнської спільноти.

Доктор Григорі Р. Перрі

Як ми щойно відзначили, книга Дій складається переважно з наративного оповідання. Лука мав на меті поділитися точною історією роботи Бога у ранній церкві. Але замість того, щоб звертатися до своєї аудиторії безпосередньо, як у аргументативній дискусії, він вирішив розповісти переконливу та істинну історію. Він хотів, щоб його читачі зробили висновки з фактів у межах наративу. Тому, коли ми працюємо з книгою Дій, дуже важливо для нас відкрити ці імпліцитні вчення.

Звичайно, одним із головних способів оцінити та застосувати будь-який біблійний наратив до нашого життя є бачити, як Бог реагує на дії, що відбуваються. Перевище за всіх інших, Його слова та дії є досконало безпомилковими. У результаті, ми завжди повинні звертати увагу на ті речі в книзі Дій, які Бог схвалює та благословляє, а також на ті, які Він не схвалює чи проклинає. Щоразу, коли Бог благословляє, це повинно бути добре, і щоразу, коли Він не схвалює чи проклинає, це повинно бути злом. Читаючи книгу Дій, ми повинні прагнути наслідувати переконання, ставлення та поведінку, які приємні Богу, і уникати тих, які протистоять Йому.

Крім цього, Лука значною мірою залежав від поглядів видатних лідерів ранньої Церкви. Тому іншим надійним способом побачити імпліцитне навчання Луки є спостерігати приклади, які Він надав нам. Коли такі надійні люди, як апостоли, пророки та інші шановні лідери Церкви робили чи говорили щось, ми можемо зазвичай зробити висновок, що нам закликано бути співчутливими до них. Їхні дії були доречними, а їхнє свідчення є істинним. Відповідно, ми повинні відгукнутися в наших серцях на цей заклик та змодельовати нашу власну поведінку та думки за їхніми. І навпаки. Коли персонажі в книзі Дій засуджуються апостолами чи Церквою, ми можемо зробити висновок, що їхні дії були злими, і що нам не слід наслідувати їхні приклади.

Тепер ці аж ніяк не є єдиними типами імплікацій, які Лука зробив у Діях. Але вони забезпечують відносно тверду опору для сучасних читачів, щоб почати вчитися робити правильні висновки з біблійних наративів.

З цим розумінням літературного характеру Дій ми повинні звернутися до розривів між першим століттям та сучасним світом.

Розриви

Ми завжди повинні пам'ятати, що хоча Біблія була написана для нас, вона не написана безпосередньо нам. Ми знаємо явно, що оригінальними одержувачами були Феофіл та люди в першому столітті н.е. Тому, в деякому сенсі, ми читаємо через їхнє плече, коли читаємо книгу Луки. Ми не так чуємо, що Лука сказав нам, як ми підслуховуємо, що він сказав їм. Тому ми повинні очікувати, що принаймні деякі з навчань у Діях застосовуються до нас інакше, ніж вони застосовувалися до Феофіла та інших оригінальних читачів Луки. Якщо ми просто повторюємо те, що бачимо в Писанні, не враховуючи ці відмінності, ми часто будемо застосовувати Слово Боже шкідливими способами.

Ми підсумуємо ці розбіжності між світом Луки та нашим світом двома способами. По-перше, ми живемо в інший час, ніж вони. І по-друге, ми маємо інші обставини. Давайте почнемо з того, що ми живемо в інший час, ніж ті, хто вперше отримав книгу Дій.

Інший час

Дуже важливо пам'ятати, що книга Дій зосереджується на оригінальних апостолах, авторитетних свідках Христа в першому столітті. Тепер слово "апостол" просто означає "той, хто був посланий". І іноді книга Дій використовує "апостол" для позначення людей, яких також можна назвати "місіонерами", як Варнаву в Дії 14:14. Навіть сьогодні деякі церкви використовують термін апостол для позначення своїх власних міністрів або місіонерів. Але Лука наполіг на тому, що оригінальні апостоли були іншими. Щоб бути серед них, чоловік мав побачити воскреслого Господа і бути призначеним на цю посаду безпосередньо Богом. Багато з діяльностей Бога через цих апостолів були специфічними для того часу і місця в історії спасіння. Вони були новаторськими, фундаментальними досягненнями чоловіків з унікальною владою і силою.

В Єфремлянах ми читаємо, що Павло розповідає нам, що ми є членами дому Божого, побудованого на фундаменті апостолів і Ісуса Христа, що є наріжним каменем. Це дійсно відображає, хто були апостоли, що вони були цими чоловіками, яким була дана ця особлива влада і комісія Ісусом самим для дуже конкретного завдання, щоб бути фундаментом для церкви, яку ми знаємо сьогодні. Якщо ви подумаєте про будинок, коли ви будуєте фундамент, вам не потрібно будувати ще один фундамент, тому що він вже був побудований. І тому ми не закликані будувати фундамент церкви, тому що він вже був побудований апостолами і пророками, як ми читаємо в Писанні. І тому ми закликані слідувати вченням наших батьків-засновників, якщо хочете, якими були апостоли, що отримали цю відповідальність від Ісуса Христа. І ми можемо користуватися тим, що вони зробили у встановленні церков, які ми знаємо сьогодні. Тому справді не може бути апостолів у тому ж сенсі, як ми мали апостолів, обраних нашим Господом і Спасителем, Ісусом Христом.

Пан Йосія Катуму

На жаль, багато християнських груп розглядали книгу Дій як модель християнського життя, яку слід точно дотримуватися в кожному віці. Наприклад, в Дії 2:1-4 Святий Дух був вилитий у драматичних і чудових способах у день П'ятидесятниці, і ті, хто отримав його, почали проголошувати Євангеліє різними мовами і діалектами. Але це була спеціальна подія, яка відбулася при початковому вилитті Духа, щоб дати силу апостолам та іншим раннім віруючим для служіння Христу. Подібні події іноді відбувалися в Діях, але тільки як прямий результат роботи апостолів.

Що є постійним у Дії апостолів, так це те, що всі віруючі повинні отримати Святого Духа, щоб перетворитися у своєму характері та стати свідками. Що не є постійним у Дії апостолів, так це присутність або відсутність певних проявів Святого Духа. Коли доброзичливі християни не враховують розрив між першим століттям та нашим часом, вони часто намагаються застосовувати вчення Дій апостолів у недоречних способах.

Існує певний розрив між віком апостолів та віком, у якому ми продовжуємо сьогодні. Безперервність полягає в тому, що це продовження зростання царства. Царство започатковане, ми продовжуємо у служінні, яке було передане нам, яке ми маємо свідчення через свідчення апостолів та пророків. Отже, існує ця безперервність, але коли мова йде про деякі динамічні знаки та чудеса, які були присутні під час встановлення основи, що підтверджують служіння та авторитет апостолів, це не продовжується таким же чином сьогодні. Я не кажу, що сила Божа зменшилася в церкві взагалі, але Бог діє різними способами через різні ери, як Він вважає за потрібне та як Він постановив, і як промисел Його спрямовується до Його певного та запланованого здійснення.

Доктор Джон Норвуд

Окрім того, що ми живемо в інший час, ніж первісна аудиторія Дій апостолів, ми також маємо інші обставини.

Інші Обставини

Усі події у Дії апостолів відбулися в історичних обставинах першого століття, і багато аспектів оповідей Луки зумовлені цими історичними та культурними обставинами. На жаль, у намаганні бути вірними вченням Дій апостолів деякі християнські групи намагалися повернутися до культурних практик першостільної церкви. Наприклад, у Дії 5:42 ми читаємо, що церква збиралася у приватних домах. На цій підставі деякі християни наполягали на тому, що церква сьогодні повинна збиратися у домах, а не в церковних будівлях. Тепер, звичайно, немає нічого поганого в тому, що церква сьогодні збирається у домах. Але ми повинні визнати, що ця практика була зумовлена обставинами першостільної церкви. У той час переслідування вимагали збиратися у домах. Але в частинах світу, де немає переслідувань або вони незначні, церква не потребує збиратися у домах.

Оскільки наші обставини подібні до тих, що були в ранній Церкві, ці можуть бути легітимними застосуваннями біблійних принципів. Але оскільки наші обставини відрізняються, ми можемо бути зобов'язані застосовувати ці самі біблійні принципи по-різному. Насправді, ми часто знаходимо різні застосування одного й того ж принципу навіть у самій Книзі Дій. Наприклад, у Дії 2:44, 45, Лука описав членів Церкви в Єрусалимі як таких, що володіли своїми ресурсами спільно. Однак, у самій Книзі Дій ми знаходимо, що багато Церков, заснованих апостолом Павлом, збиралися в будинках заможних громадян або міських лідерів, без будь-якого згадування про спільне життя та без критики будь-якої практики. Від самого початку Церква визнала, що той самий біблійний принцип має бути застосований у спосіб, відповідний до сучасних обставин. Ми ніколи не повинні задовольнятися лише імітацією як заміною відповідального застосування.

Описавши літературний характер Книги Дій та в загальних рисах окресливши розрив між днем Луки та нашим часом, ми повинні перейти до деяких суттєвих спадкоємностей між першим століттям та сучасним світом.

Спадкоємності

Ми можемо підсумувати спадкоємності між християнами обох періодів часу, сказавши, що у нас є той самий Триєдиний Бог, який існує в особах Отця, Сина та Святого Духа; та сама мета — будувати Царство Боже у Христі; та сама Євангелія, яка вимагає від нас відповіді вірою, покаянням та послушенством. Давайте розглянемо спочатку той факт, що у нас є той самий Бог, що й у християн у першому столітті.

Той самий Бог

Запис Луки про історію спасіння нагадує нам, що ми служимо та свідчимо про того самого Господа Ісуса Христа, якому служили апостоли та рання Церква. Кожний християнин має силу того самого Святого Духа, який був присутній у першому столітті. І ми робимо все для слави та честі того самого Отця. Наш Триєдиний Бог не змінився.

Бог працював через Євангеліє у величезних масштабах у першому столітті, і Він продовжує робити це сьогодні. Якщо Бог здається далеким від нашого особистого життя, або від життя нашої церкви чи деномінації, то речі не такі, якими вони повинні бути. Якщо ми не бачимо Бога, що діє, приносячи спасіння загиблим і будуючи Свою церкву, то ми повинні звернутися до Бога у покаянні та вірі, просячи Його продовжити Свій благодатний діло історії спасіння у нашому житті та церкві.

Та ж мета

Окрім того, що мають того ж Бога, сучасні християни мають ту ж мету, яку мала церква у книзі Дій.

У книзі Дій метою Бога було побудувати Своє царство у Христі через апостолів. Вони працювали над цією метою, виховуючи церкву та збільшуючи її розмір через Євангеліє. Але вони також знали, що розширення царства Божого, щоб заповнити всю землю, вимагатиме більше, ніж десяток чоловік, що працюють протягом кількох років. Тому вони підготували церкву до праці поряд з ними та продовження після їхньої смерті. Можна сказати, що як Ісус доручив апостолам завдання побудувати Своє царство, так і апостоли доручили це завдання церкві.

Звичайно, це завдання будівництва царства не буде завершено, доки Христос не повернеться у славі. Тому мета сучасної церкви все ще полягає у тому, щоб відповідати місії Бога щодо будівництва Свого царства у Христі, щоб підпорядкувати увесь світ та все життя під Його панування. І одним з основних способів, якими ми це робимо, є опора на вчення апостолів про спасіння, етику, благочестивий характер, стосунки, євангелізацію та всі інші питання життя. Адже якщо ми хочемо вшанувати та підкоритися Христу, церква повинна підкоритися авторитетному свідченству апостолів.

Наприклад, Лука був уважним до запису різних способів, якими апостоли розширювали царство серед багатьох культур та ситуацій. І наслідуючи їхньому прикладу, ми можемо використовувати подібні засоби для подальшого просування мети царства у наш час. Так, ми повинні робити корективи у світлі відмінностей між сучасним та стародавнім світом. Але оскільки ми прагнемо підкоритися визначеній місії Бога, а не переслідувати нашу власну програму, мета та принципи, що стоять за нею, залишаються однаковими у кожному поколінні.

За часів апостолів мета була такою: Ісус має бути центром нашого віри. І саме тому я кажу, що церква досі має ту саму мету. Ми є свідками, які розповідають правду про Ісуса всім людям, тому що ми покликані бути послами Євангелія, об'єднуючи людей, щоб вони пізнали Ісуса, який не знав гріха, але став гріхом за нас.

— Єпископ Петро Фарлес Кіссена

Те саме Євангеліє

Нарешті, на додаток до того, що маємо того самого Бога і ту саму мету, сучасні християни покликані проголошувати те саме Євангеліє, що й церква у першому столітті.

Скільки б світ не змінювався, одне залишається незмінним — люди є грішними у бунті проти Бога та відчужені від Нього, відчайдушно потребуючи викуплення. Всім нам потрібне те саме спасіння. І це спасіння доступне в Христі, оскільки Він прощає наші гріхи та приводить нас до Свого царства. Це є євангельське послання, яке апостоли вчили у першому столітті. Це євангельське послання, яке Лука проголосив у Діях. І це Євангеліє, якому ми повинні підкорятися сьогодні. Як Павло та Сила сказали тюремникові у Філіппах у Діях 16:31:

«А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.» (Дії 16:31, UBIO)

Це просте повідомлення має глибокі наслідки. Воно охоплює всі аспекти нашого індивідуального та колективного життя, закликаючи нас до перетворення, стати свідками Євангелія для світу.

Євангелія залишається незмінною для всіх людей у всіх місцях і в усі часи. Усі люди закликані покаятися у своєму гріховному бунті та довіритися Христу. Усі люди повинні підкоритися Йому як Господу і будувати Його Царство. Цей заклик повинен лунати до кожної людини в наш час, так само як він був проголошений у всьому світі від днів апостолів. Заклик до послушенства стосується євреїв і язичників, багатих і бідних, чоловіків і жінок, шанованих і зневажених. Він долає всі види опору та бар'єрів, бо це слово володарюючого Христа, підкріплене Його Святим Духом, на славу Його Отця. Як навчає книга Дій, жодне випробування, жодна напруга, жодна опозиція не є досить сильною, щоб протистояти зростанню і поширенню викуплення. Тому сучасні християни повинні бути автентичними та сміливими у проголошенні та підтвердженні Євангелія апостолів, закликаючи всіх до покаяння та віри у Христа, і приєднуючись до них як вірні громадяни Царства Божого.

ВИСНОВОК

У цьому уроці ми розглянули риторичну стратегію, яку Лука використав у книзі Дій, зміст його праці та відповідні перші кроки для сучасного застосування його вчень. Наше дослідження цих питань повинно надати нам спосіб зрозуміти, оцінити та жити згідно з його авторитетними вченнями у наш час.

У багатьох відношеннях книга Дій служить дверима між часом Христа та часом сучасної церкви. Вона пояснює, як особистість, праця та вчення Христа були зрозумілі та застосовані у ранній церкві, та закладає основу для того, як сучасні християни повинні розуміти та застосовувати ті самі ідеї у своєму житті. Тому чим більше ми зможемо розпізнати цілі та методи Луки у Діях, тим краще ми будемо підготовлені жити так, щоб шанувати та служити нашому воскреслому Королю.

ВНЕСок CONTRIBUTORS

Доктор Ганс Байєр (ведучий) є професором-емеритом Нового Завіту у Ковенантській теологічній семінарії в Сент-Луїсі, Міссурі, де він також обіймав посаду голови кафедри Нового Завіту. Доктор Байєр отримав ступінь магістра та магістра богослов'я в Ешлендській теологічній семінарії та ступінь доктора філософії в Університеті Абердіна в Шотландії. Народившись і вирости в Німеччині, доктор Байєр викладав протягом десяти років у Німецькій теологічній семінарії в Гіссені, де він також заснував і був співпастором церкви. Він регулярно читає лекції та проповідує по всьому США та Європі та опублікував численні німецькомовні та англомовні монографії, нариси, статті в словниках та коментарі, переважно до Євангелій та Книги Дій. Він також є автором праці «Теологія Марка: динаміка між христологією та автентичним учнівством» (P&R, 2012).

Доктор Брандон Д. Кроу є асистентом професора Нового Завіту у Вестмінстерській теологічній семінарії.

Доктор Даніель Фодореан є деканом та асоційованим професором прикладної теології в Баптистському теологічному інституті в Бухаресті.

Рев. Джозеф Камау Кабui є директором Кенійського баптистського теологічного коледжу та провідним пастором баптистської церкви Тігоні в Кенії.

Пан Йосія Катуму є директором партнерств у Служіння «Третє тисячоліття».

Єпископ Петро Фарлес Кіссена служить у Африканській внутрішній церкві Танзанії.

Доктор Джон Норвуд є старшим пастором християнської церкви села Уджіма в Івінгу, Нью-Джерсі, і є засновником та директором Християнської місіонерської школи теології.

Пастор Джонсон Оні є провідним пастором і засновником Міністерства «Flowing Grace».

Доктор Родні Орр є деканом і професором місіології та міжкультурних служінь у Даллаській теологічній семінарії, Вашингтон, округ Колумбія.

Доктор Грегорі Р. Перрі є віце-президентом зі стратегічних проектів у Служіння «Третє тисячоліття» і президентом семінарії Служіння «Третє тисячоліття».

Доктор Томас Р. Шрейнер є професором інтерпретації Нового Завіту імені Джеймса Бьюкенена Гаррісона та асоційованим деканом відділу Писання та інтерпретації у Південній баптистській теологічній семінарії.

Пан Тедді Торрес є директором міністерства в Латинській Америці та організатором курсів у iTEE Global, що служить у Гватемалі.

Доктор Джонатан Д. Вортінгтон є директором досліджень місій у Тренінг Лідерс Інтернешнл.

ГЛОСАРІЙ

«Дії 5» (Дії 5, UBIO)

Аполлос – красномовний єврейський оратор і вчитель, який працював з апостолом Павлом над зростанням ранньої церкви, особливо в Ефесі та Коринфі

Акіла – єврейський виробник наметів та християнський навернений, який прийшов до Коринфа зі своєю дружиною Прісциллою після того, як імператор Клавдій наказав усім євреям покинути Рим; друг і співробітник апостола Павла; навчав Аполлоса щодо значення смерті та воскресіння Ісуса

аргументативний дискурс – література, що представляє розмову, наприклад, коли письменник говорить безпосередньо до своєї аудиторії; літературний прийом, який використовується для безпосередньої та явної комунікації ідей

«Дії 10» (Дії 10, UBIO)

«Дії 13» (Дії 13, UBIO)

епізодичний – Той, що складається з послідовного добору менших розповідей

Фелікс, Марк Антоній – Намісник римської провінції Іудеї, який судив над Павлом у Кесарії та тримав його у в'язниці протягом двох років, очікуючи хабаря за свободу Павла

Фест, Порцій – На місник, який змінив Антонія Фелікса у римській провінції Іудеї; відправив Павла до Риму для суду після того, як Павло звернувся до Цезаря

Галліон – Проконсул Ахаїї близько 51 року н.е.; відмовився висувати звинувачення проти Павла, оскільки вважав скаргу євреїв проти Павла справою єврейського права

Гамалієль – Відомий рабин, фарисей та член Синедріону, який захистив апостолів перед єврейською радою; вчитель апостола Павла до його навернення

Єрусалим – Місто, де Давид установив свій трон, а Соломон побудував храм під час об'єдиненої монархії; столиця південного царства Юдеї, яке було зруйноване вавилонянами у 586 р. до н.е. та пізніше зруйноване римлянами у 70 р. н.е.; місто, де почалась рання церква

Єрусалимська рада – Зустріч у Єрусалимі, записана у Дії 15, де апостоли та лідери церкви розглядали питання ранньої церкви; зокрема, чи потрібно язичникам дотримуватись Мойсеєвого закону, щоб спастись

Юдея – Ім'я, яке використовувалось для Єрусалиму та навколишніх територій після вавилонського вигнання; південна частина з трьох традиційних поділів у стародавній Палестині із Самарією в центрі та Галілеєю на півночі

прозопопея – Література, що розповідає історію; літературний прийом, який використовується для передачі ідей та уроків опосередковано

Філіп євангелист – Ім'я диякона з єрусалимської церкви, який проповідував Євангеліє у Самарії та здійснив багато навернень, серед яких був євнух-єфіоп; не Філіп апостол

Прісцилла – єврейська жінка та християнка, яка навернулась у ранній Церкві, що разом зі своїм чоловіком Акілою працювала та подорожувала з Павлом і пізніше навчала Аполлоса в Ефесі щодо значення смерті та воскресіння Ісуса; також звана Пріска

Самарія – столиця десяти північних колін Ізраїлю, яка у 722 р. до н.е. підпала під владу Ассирії; також центральний регіон стародавньої Палестини, розташований між Юдеєю та Галілеєю

Симон-чарівник – чарівник із Самарії, який намагався купити силу Святого Духа

Теофіл – особа, якій Лука адресував своє Євангеліє та книгу Дій