Бачити Ісуса очима розбійника на хресті

Бачення Ісуса очима розбійника на хресті

Від преподобного Марка Мозера

Ви, напевно, бачили зображення трьох хрестів — можливо, на пагорбі чи вздовж шосе. Ісус був розіп'ятий на середньому хресті, а зліва і справа від Нього були два розбійники (У Євангелії від Матвія 27:38). Ми не знаємо їхніх імен, але Писання розповідає нам, що вони мають принаймні три спільні риси.

По-перше, Євангелія називають їх розбійниками, злодіями чи злочинцями. Це були не дрібні злодії; Рим не розпинав кишенькових злодіїв. Розп'яття було призначено для насильницьких злочинців, повстанців і подібних до них — тобто людей, які загрожували римському порядку. Ці чоловіки, мабуть, були серйозними правопорушниками.

По-друге, ці розбійники справді були розіп'яті вдало. Вони померли на римських хрестах.

Варто зупинитися, щоб зрозуміти жах розп'яття. Сполучені Штати не застосовують розп'яття, і якби вони коли-небудь це зробили, то відразу були б апеляції до Вісімнадцятої поправки, яка забороняє «жорстоке і незвичайне покарання». Розп'яття було навмисне жорстоким — максимальний біль, максимальне приниження, максимальний видовище. Цицерон назвав його «найжорстокішим і страшним з усіх покарань», описуючи жахливу суміш агонії, голоду, спраги, спеки, комах і нерухомості.

Ми, християни, говоримо про «повідомлення хреста» як про добру новину — і воно є таким. Однак римське повідомлення хреста можна було б підсумувати так: Не чіпайте Рим. Або більш різко: Цезар — Цар. Цар з великої літери.

По-третє — і це дивує багатьох — обидва розбійники глумились над Ісусом. Матвій пише, «Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп'яті.» (Матвія 27:44, UBIO). Марко повідомляє те ж саме (Марка 15:32). Ось як починається сцена. Але Лука розповідає нам, що щось змінюється.

Перед тим, як перейти до Євангелії від Луки, я хочу розповісти вам про нещодавній випадок у Китаї. Домашня церква розмістила на своїй стіні зображення Ісуса, і місцеві урядовці хотіли, щоб знаки їхньої влади також були видимими. Зрештою, портрети президента Сі та місцевого губернатора були розміщені — Сі з одного боку Ісуса, губернатор з іншого. Але це вийшло боком. Віруючі почали інтерпретувати цей дисплей як двох злочинців, що фланкують Ісуса. Якщо пам'ять не підводить, після виявлення цього портрети були незабаром прибрані на прохання офіційних осіб.

Тепер повернемось до Євангелії від Луки. Із одним із цих розбійників, коли він висіїв на хресті, трапилось щось дивне. Він був перетворений — глибоко. У свої останні миті він увірував в Ісуса, який також помирав. Це має бути дивним, бо хто вірить у страждаючого, помираючого чоловіка? Зазвичай така сцена не надихає. І що саме цей розбійник увірував про Ісуса? Як і чому розбійник розпізнав таку велич у самому чоловікові, якого раніше глумив?

Лука дає нам підказки. Давайте уважно прислухаємось до всього, що розповідає Лука. Можливо, він розповідає нам усе, що нам потрібно побачити і почути.

Сцена Розп'яття

«І вели з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули на те місце, що звуть Череповище, розп'яли тут Його та злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч.» (Луки 23:32-33, UBIO)).

Чотири простих слова: «Там вони розіп'яли його.» Прості. Неприкрашені. Та й тиха кульмінація Писання та людської історії.

Лука продовжує:

…там вони розіп'яли його, і злочинців, одного з правого боку і одного з лівого. І Ісус сказав: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять.» І вони кидали жереб, щоб розділити його одяг. І люди стояли, спостерігаючи, але начальники глумились над ним, говорячи: «Він спас інших; нехай спасе себе, якщо він Христос Божий, його Обраний!» Солдати також глумились над ним, підходячи і пропонуючи йому кисле вино і говорячи: «Якщо ти Цар Іудеї, спаси себе!» Була також напис над ним: «Це Цар Іудеї. (Луки 23:33-38)

Зазначимо чотири спостереження:

По-перше, ми чуємо, що сказав Ісус: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що чинять» (23:34). Ми повернемося до цієї чудової заяви трохи згодом.

По-друге, ми звертаємо увагу на те, що сказали інші: «Він спас інших; нехай тепер спасе себе, якщо він Христос Божий, його Обраний!» (23:35). Зауважте, що ці глузливі голоси належать до «правителів», мабуть, високопоставлених офіційних осіб, і їхні слова припускають щось дуже важливе. Ми також повернемося до цього.

По-третє, ми звертаємо увагу на те, що сказали воїни, коли глумилися над Ісусом із кислим вином: «Якщо ти Цар Іудейський, спаси себе!» (23:37).

Нарешті, є напис над головою Ісуса: «Це є Цар Іудейський» (23:38).

Це ті види й звуки, які сприймають розбійники. Але як вони зрозуміли все це? Як вони відреагували? Лука надає нам один вірш про першого розбійника: Один із злочинців, яких було розіп'ято, хулив його, говорячи: «А один із розп'ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!» (Луки 23:39, UBIO))

Якщо ми сприймемо ці слова буквально, може здатися, що цей розбійник кличе Ісуса спасти його: спаси себе й нас! Але щоб ми не помилилися щодо цього, вважаючи його справжньою вірою, Лука каже, що цей розбійник «хулив» Ісуса. Він зневажав Ісуса, каже Матвій. Наказ Ісусові здійснити спасіння був відчайдушним кроком, щоб спонукати Ісуса до дії, як ігри дітей, які дражнять: «Що ти, боягуз? Якщо ти такий великий, я тобі це пропоную.» Він намагається спровокувати Ісуса до дії, а не принести щирого прохання віри.

Цей розбійник не розумів, хто такий Ісус. Такі маніпулятивні тактики не мали шансів на успіх.

Але другий розбійник — той, якого виділяє Лука — змінився. Далі йдуть слова, які відображають його особисте оновлення, його відродження:

Та інший докорив йому, говорячи: «Чи не боїшся Бога, оскільки ти під тим самим вироком осуду? І ми справді справедливо, бо отримуємо належну винагороду за свої діла; але цей чоловік нічого поганого не зробив.» І він сказав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє царство.» І він сказав йому: «Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив. І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» (Луки 23:40-43, UBIO))

Цей злодій проголошує три великі речі:

Ми є грішниками.

Він докоряє першому злодієві, нагадуючи йому про Бога та їхній вирок осуду. Якби я міг розвинути його слова, він питає першого злодія: «Що з тобою? Ти і я будемо мертвими через кілька годин. Чи це тобі хочеться закінчити своє життя, роблячи ті ж самі речі, якими ти жив? Чи не боїшся Бога? Бо ми скоро зустрінемося з Ним.»

Цей злодій тепер боїться Божої справедливості: «І ми справді справедливо, бо отримуємо належну винагороду за свої діла.» Він каже: «Ми заслуговуємо цього. Ти і я знаємо життя, які ми прожили.»

Знайти справедливість у своєму власному розп'ятті - це дивовижне визнання. Насправді, багато людей співчували б йому, якби він обурювався надмірностями римського розп'яття через неймовірне приниження та нестерпний біль. (Слово «нестерпний» походить від «хреста».) Але розум злодія не йде туди. Він не думає про римлян. Натомість він думає на глибшому та більш суттєвому рівні - про Бога та про своє власне життя, кажучи: «Ми заслуговуємо цього. Ми грішники найгіршого роду.» Ось що він каже про себе.

Але потім він говорить про Ісуса, і саме тут стає ще більш зрозумілою дивовижна природа перетворення злодія.

Ісус не є грішником.

Другий злодій проголошує: «...але цей чоловік нічого поганого не зробив.»

Кілька годин тому він глумився над Ісусом. Тепер він бачить тільки невинність. Що змінилося?

Можливо, це було перше спостереження, яке ми зробили раніше з уривку Луки. Він почув, як Ісус молився: «Отче, прости їм.» Хто б міг сказати щось подібне? Щоразу, коли я чую ці слова Ісуса — і навіть коли сам їх цитую — я завжди думаю, що ми ризикуємо поверхневістю. Бо це не просто Ісус каже: «Ей, давайте будемо добрими. Прощати — це добре.» Натомість ми повинні пам’ятати сцену, в якій він вимовив ці слова, і як вони були звернені до самих людей, які вбили його руки й п’яти, і додали до цього різні інструменти глумління. Це не просто доброта; це безглузда доброта.

Знову ж таки, хто робить таке? Злодій на хресті мав би рацію, якщо б побачив і почув це та дійшов висновку: «Цей чоловік не один із нас. Ми зробили багато поганих речей. Тому ми тут. Але цей чоловік інший.»

Петро був вражений поведінкою Ісуса на хресті. Ми знаємо це з його першого послання:

Коли його ганьбили, він не ганьбив у відповідь; коли він страждав, він не погрожував… (1 Петра 2:23)

Петро зазначає, що Ісус не ганьбив, він не погрожував. Бо саме це зробив би звичайний чоловік, якби був розіп’ятий. Ви, напевно, матюкалися б. Ви, напевно, були б нечестивими. Ви, можливо, навіть погрожували б. Ось що зробили б ви та я. Крім того, якщо б ми навіть взяли саму кращу людину, яку ми знаємо, що б вона зробила? Навіть якщо вона не зробила б усіх цих речей, вона, можливо, занурилася б внутрішньо в відчай та пасивність. Але Ісус залишається спрямованим назовні, молячись за своїх мучителів. Можливо, саме тоді злодій усвідомлює: Цей чоловік не такий, як ми.

Ісус — Цар.

Це найдивовижніший висновок із усіх. Злодій бачить умираючого чоловіка — побитого, глумленого, безсилого — і все ж таки каже: «Згадай про мене, коли прийдеш до свого царства.» Він знає, що Ісус, цей умираючий чоловік, має царство.

Але як? Це більше, ніж просто висновок про те, що Ісус невинний. Він каже, що Ісус — цар. І все ж він не бачив звичайних царських ознак — звичайно, ніякої слави, ніякого видимого багатства, ніхто не прийшов на допомогу Ісусові, щоб звільнити його від хреста, і не було видно війська, готового вести бій за нього. Чи бачив грішник якісь ознаки царської влади в Ісусі? Згадаймо, що римський хрест позбавляв будь-якої людської влади, а тим більше царської влади — і навіть влади дихати.

Знову ж таки, чому грішник вважав Ісуса царем із царством? Давайте повернемося до нашого другого спостереження з тексту Луки. Згадаймо, що правителі глумилися над Ісусом на хресті, говорячи — і чи можна сказати, визнаючи — «Він врятував інших». Вони не заперечують цього. Вони не кажуть, що він обіцяв врятувати інших, або що інші стверджували це від його імені. Вони просто відзначають це. Вони поступаються. Він врятував інших.

Але що, на вашу думку, означає «врятувати» в цьому контексті? Як вони вживають це слово? Ось що воно, здається, означає. Коли вони кажуть: «Подивимося, чи він врятує себе», вони мають на увазі, що Ісус міг би врятувати себе від смерті. І коли вони кажуть: «Він врятував інших», ми можемо задуматися, чи знали вони про людей, яких Ісус воскресив із мертвих? Дійсно, воскресіння Лазаря стало широко відомим (Івана 12:9-11), і ці «правителі» могли про це знати.

Їхнє вживання слова «врятував» передбачає акт влади, який рятує від смерті. Вони визнають, що він врятував інших від смерті.

Вони могли визнати це, тому що більше не боялися істини. Чому ні?

Давайте поговоримо про психологію зла. Чи знали ви, що коли зло ось-ось має перемогти, воно може вільно визнати істину? Це тому, що злі уми вважають, що існує щось сильніше за істину, а саме смерть. Ісус ось-ось помре, тому вони можуть визнати — він врятував інших. Насправді, вони насміхаються над ним, говорячи йому про істину в його останні миті.

Мені соромно зізнатися, де я навчився цього про зло. Я дивився забагато фільмів про Джеймса Бонда, коли зростав. Часто біля кінця фільму Джеймса Бонда захоплював злий геній, готовий убити Джеймса Бонда надмірно вигадливим способом. Але спочатку лиходій розповідав Джеймсу Бонду правду: Ти правий. У мене є злий план. І дозволь мені розповісти тобі про нього, щоб ти знав, скільки невинних людей загине — і ти не зможеш зупинити це.

Лиходій не повинен боятися правди, а натомість використовує її, щоб закрутити ніж, щоб зробити смерть ще більш жахливою. Він вірить, що в цьому немає небезпеки, бо зло може дозволити собі розповісти правду, коли смерть замовчить його.

«Він врятував інших». Коли розбійник на хресті зрозумів, що це твердження вірне? Чи не було це знаком надприродної царської влади Ісуса, навіть врятував деяких від смерті? А що щодо слів воїнів: «Якщо Ти Цар Іудейський», і розмови про те, що Ісус є «Христом Божим, Вибраним»? Як вони здобули ці ідеї? Коли розбійник починає розуміти, що сцена розп'яття сповнена правди, хоча глумління є наміром?

В якийсь момент розбійник усвідомлює, що Ісус є царем. Можливо, це було останнє спостереження, яке згадав Лука, що вирішило все, тобто напис над Ісусом, який читався: «Це є Цар Іудейський». Ось воно. Він цар. Там написано над його головою. Іронічно, але вірно.

Згадайте, яке було римське повідомлення про хрест. Цезар є царем. Але повідомлення про хрест Ісуса було зовсім іншим, із публічним проголошенням іншого царя: Це є Цар Іудейський. На його хресті було написано саме це.

Що робити з цими істинами? Злодій ввічливо благає Ісуса: «Згадай мене, коли прийдеш у Своє Царство». Неймовірно, він просить про вступ до Ісусового царства, хоча Царство Риму не хоче його. Імовірно, жодне земне царство (якби вони знали, що він зробив) не хотіло б його. Але цей злодій має сміливість, зухвалість просити про притулок у Царстві Ісуса. Чому цей чоловік, «який нічого поганого не зробив», приймає цього злочинця?

Але він приймає.

Ісус відповідає з диханням благодаті: «Сьогодні ти будеш зі Мною в раю». Я візьму тебе.

Рай.

Один мій друг колись розповів мені, що секта, в якій він виріс, вірила, що злодій повинен зайняти найнижчий рівень неба. Адже він був злочинцем, і здавалося справедливим, що він (ледве) потрапить у найнижче місце неба. Але мій друг вказав своїм колишнім одновірцям на те, що Ісус насправді сказав: «Ти будеш зі Мною в раю». Він сказав: «Мені байдуже, де це - могло б бути на цьому столі, якби я знав. Але якщо Ісус там, то це те місце, куди я хочу потрапити. І це звучить як рай». Ось повнота, яку Ісус дав злодієві, повнота місця, званого раєм, де буде Сам Ісус.

Але є також негайність. Бо Він говорить: Сьогодні. Не колись у далекому майбутньому. Це не залежить ні від доведення, ні від виправлення себе. Сьогодні - ось негайність. Ісус не піддає його тривалому моральному процесу спокути за його беззаконне життя. Натомість Він проголошує негайний дар.

Чи є це вченням?

Одне останнє зауваження, коли ми закінчуємо. У церкві ми часто говоримо про вчення, тобто про навчання. Одне з наших вчень - виправдання вірою одного. Деяким це звучить абстрактно, стерильно чи просто «церковно». Але цей короткий розповідь про злодія на хресті втілює та ілюструє це вчення.

Він не прийнятий тому, що він хороший. Він не прийнятий тому, що має час, щоб спокутувати свої провини. Він прийнятий тому, що довіряє Христу. Його віра не в собі — вона в Царі, що поруч із ним. Ми знаємо це тому, що він смиренно попросив Ісуса про вход до Царства, а не дорікав йому чи маніпулював ним. Хоча він був грішником, цей злодій прийнятий із дивовижним свідченням і про одразу, і про повноту. Сьогодні. Рай.

Якщо ви досить довго йдете з Христом, ви зрештою відчуєте себе перевантаженим — очікуваннями, обов'язками, довгим переліком речей, які ви «повинні» робити. Цей перелік реальний і хороший, бо Ісус велить нам любити свого ближнього, шанувати матір і батька, хреститися, говорити правду тощо. Усе це для нашого зростання, для люблячої служби нашому ближньому та для слави Божої. Але іноді ми будемо почувати себе перевантаженими, зневіреними чи навіть збентеженими. Коли це трапляється, поверніться до злодія на хресті. Пам'ятайте, що в центрі нашої віри не наше виконання, а дар Христа. Ми виправдовуємося вірою лише, що означає вірою в одного лише Христа. У ньому ми маємо віру, і це робить усю різницю.

Це вчення говорить нам, що є щось сильніше від смерті. Христос і Його Царство знищили смерть. Це істина.

Рай був даний одразу ж злочинцеві. Хвала Богові за Його милосердя. Нехай кожен із нас простягне до Нього руку і попросить про вход до Його Царства, якщо ми ще не зробили цього.

Пастор Марк Мозер є пастором пресвітеріанської церкви «Нове життя» в Гленсайді, Пенсильванія.